Geum.ru

Вської області управління юстиції в миколаївській області право XXI століття: становлення та перспективи розвитку збірник наукових праць миколаїв 2006

Вид материалаДокументы

Содержание


Відповідальність учасників бюджетних правовідносин
Подобный материал:
1   ...   35   36   37   38   39   40   41   42   ...   53
Литература:

1. Новый юридический словарь-справочник/под ред. Е.В. Бутенко. Смоленск, 1999.

2. Большой юридический энциклопедический словарь. / Автор-составитель А.Б. Баринов. М., 2000.

3. Венгеров, А.Б. Теория государства и права. Т.2. М., 1996.

4. Гао Янь Цзюнь. Некоторые вопросы теории правоотношения: автореферат дисс...канд.юрид.наук. М., 1995.

5. Васильченко, А.А. Взаимосвязь уголовно-правовых и уголовно-процессуальных правоотношений Дисс. ... канд. юрид. наук. Волгоград, 2005.

6. Царев, Д.Н. Эволюция категории “объект правоотношения” в отечественной юриспруденции: автореф.дисс....канд.юрид.наук. М., 2004.

7. Курбатов, А. Банковский счет как объект правовой деятельности // Хозяйство и право. 2001. №8.

8. Протасов, В.Н. Правоотношение как система. М., 1991.

9. Сенчищев, В.И. Объект гражданского правоотношения. Общее понятие. // Актуальные вопросы гражданского права / Под ред. М.И. Брагинского. М., 1999.


Береговой Михайло Іванович,

Проблеми нормотворчих формулювань Кримінального кодексу України в справах про злочини в сфері охорони здоров’я

Маленький Микита ображено забився в куток: дім повен гостей, а ніхто не хоче з ним погратися - мама вся в сльозах, і бабуся весь час плаче. Правда, дідусь намагається триматися молодцем, але в нього також тремтіли руки, коли запалював свічку. Він підніс онука до портрета й сказав: “Це твій тато”. Малюк недовірливо подивився на портрет молодого чоловіка – якщо це тато, то чому він так довго не приходить?.. Батьки Віталія ніколи собі не вибачать, що погодилися відправити сина на лікування. О. Григоренко “Помер на операційному столі…через два тижні” “Українська правда”

За роки незалежності медицини, незалежності від закону і норм моралі, почастішали випадки загибелі і тяжких ушкоджень пацієнтів внаслідок низької кваліфікації окремих медичних працівників, їх бездумного, недбалого, безсовісного, халатного, злочинного відношення до своїх обов’язків і долі пацієнта, їх безконтрольності і безкарності за допущені порушення і вчинені злочини. В.ФЛОРЯ, доктор права, доцент, Академія МВС Республіки Молдова

В структурі злочинів країн СНД злочини медичних працівників займають перше місце по латентності (прихованості). Корпоративні інтереси медичних працівників ускладнюють роботу по викриттю злочинців і попередженню смертності та ушкоджень. Тому в останній час на теренах СНД намітилася чітка тенденція до науково-практичного дослідження проявів діянь медичних працівників і підготовка науково-методичних рекомендацій щодо їх кваліфікації і розслідування. В цій роботі я б хотів звернути увагу на проблемах застосування Кримінального кодексу України в справах про злочини в сфері охорони здоров’я. Чинний Кримінальний кодекс України (надалі КК України) передбачає відповідальність лікарів, медичних, фармацевтичних та інших працівників (надалі медпрацівники) за діяння, що посягають на відносини в сфері охорони здоров’я, на життя і здоров’я, особисті права і свободи людини. Такі діяння називають злочинами в сфері охорони здоров”я або медичними злочинами.

При визначенні суб”єкта злочину виникає проблема. Чинний КК України дає невичерпний перелік медпрацівників в ст. ст. 131, 132, 139, 140, для конкретизації якого практик повинен звернутися до Закону України “Основи законодавства України про охорону здоров’я”, Наказів МОЗ України, міжнародного законодавства і підзаконних правових актів, посадової інструкції працівника, статуту юридичних осіб, положень про надання певного виду медичної допомоги. Безпосередньо з особою медичних працівників пов’язані злочини, які посягають на життя і здоров’я, передбачені ст. ст. 131, 132, 133, 139, 140, 141, 142, 145 КК України, особисті права і свободи за ст. ст. 168, 184 КК України. Разом з тим по специфіці об’єкту злочину до категорії медичних злочинів слід віднести злочини, що посягають на відносини в галузі охорони здоров’я, на життя і здоров’я людини, як невід’ємно пов’язані з охороною здоров’я. Це злочини за ст. ст. 130, 133, 134, 135, 136, 137, 138, 143, 144 КК України.

Об’єднанням цих категорій злочинів досягається подолання проблеми їх безсистемного дослідження, вироблення єдиних практичних рекомендацій, тактик і методик їх розкриття. Разом з тим для подолання проблеми плутанини застосування КК України при розкритті медичних злочинів вони структуруються в дві категорії відносно спеціального статусу суб’єкта злочину.

Розмежування медичних злочинів, суб’єктом яких є виключно медпрацівник і пов’язаних з медичною діяльністю злочинів, має велике практичне значення для кваліфікації вчиненого проти особи діяння і відповідного кваліфікації притягнення злочинця до відповідальності. Для прикладу за ст. 138 КК України притягнули до відповідальності особу без медичної освіти, народного лікаря, яка створила внутрішню кровотечу. За ст. 140 КК України притягнули до відповідальності лікаря, який в процесі операції забув зажим в тому самому пацієнтові, що призвело до видалення частини судин. В обох випадках відбулося посягання на здоров’я пацієнта, пацієнт перебував в тяжкому стані. При кваліфікації злочинів застосовувався суб’єкт-об’єктний підхід згідно категорій злочинів в сфері охорони здоров’я людини. Розслідування злочинів проводилося за схемою причина-наслідок із застосуванням експертних досліджень. При цьому слідчі дії були майже ідентичні. За відсутності правильного розуміння родового об’єкту, відносин в сфері охорони здоров’я, діяння народного лікаря кваліфікувалося б як ст. 128 КК України необережне заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, лікар міг бути притягнутий за тією ж статтею, хоча дві кваліфікуючі статті 138 і 140 КК України враховують тяжкі наслідки, народний лікар і лікар в процесі слідства звинувачували б один одного і цим перешкоджали слідству. Слідство було проведене за двома справами, така тактика дала змогу викрити обох злочинців. Таким чином, проблема хаотичного застосування КК України долається об’єднанням і систематизацією злочинів в галузі охорони здоров’я людини, розмежуванням їх складів при кваліфікації діяння. При цьому долаються ще дві проблеми : відмежування медичних злочинів і проступків, і визначення міри покарання медпрацівника.

Проблема розмежування злочинів і проступків медпрацівників як категорії злочинів у галузі охорони здоров’я, полягає у відсутності чітких рис розпізнавання злочину і проступку. Чинний КК України не містить процедури розмежування злочину і проступку. Оціночні поняття “суспільна небезпека” і “степінь” цієї небезпеки не дають чітких орієнтирів для кваліфікації певного діяння як злочину. Це дає підстави медпрацівникам уникати покарання за вчинений злочин.

Згідно п. 2.4.1 Інструкції про проведення судово-медичної експертизи, затв. наказом Міністерства охорони здоров’я України від 17.01.95 р. №6 експертиза у справах про притягнення до кримінальної відповідальності медичних працівників за професійні правопорушення проводиться за обов’язковою участю декількох експертів. Виключно на підставі акту колегіальної судмедекспертизи встановлюється наявність помилки в діях лікаря як підстави для притягнення до кримінальної відповідальності. Це є визначальною проблемою розмежування злочинів і проступків медпрацівників. Бо у справах про злочини в сфері охорони здоров’я лікарі-експерти найчастіше стають на захист своїх колег. Найчастіше вони стверджують про відсутність порушень з боку медпрацівника або мінімізують значення медичного злочину до проступку. Корпоративні інтереси перешкоджають законному розслідуванню.

Протидія цьому вбачається в зміні відомчої інструкції МОЗ України і приведення її до відповідності ЗУ “Основи законодавства України про охорону здоров’я”. Згідно п. Й ст. 6 цього Закону людина має повне право провести незалежну медекспертизу, що виключає монополію часто необ’єктивної відомчої експертизи бюро судмедексепртиз облуправлінь охорони здоров’я. В Крмінальний кодекс і судово-правозахисну практику слід ввести презумпцію невиконання відомчого акту в разі невідповідності його закону.

Подолання проблеми розмежування злочинів і проступків медпрацівників можна здійснити шляхом чіткої процедури розмежування злочинів і проступків в Кримінальному кодексі України: визначити в Загальній частині процедуру розмежування, в Особливій частині передбачити відповідальність медпрацівників за конкретні діяння з урахуванням положень статті Загальної частини про розмежування злочинів і проступків. Об’єктивним критерієм розмежування стане ступінь порушення прав потерпілого і тяжкість заподіяних наслідків, виразом чого є межа 10-кратного неоподатковуваного мінімуму доходів громадян витрат на лікування наслідків злочину, конкретизація понять вимушених змін і степені порушення стану здоров’я за величиною тяжкості, визначати які повинні незалежні від Мінохорониздоров’я і Мін’юсту експерти.

Для подолання проблеми упередженості експертів пропонується посилити кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок і за прикривання порушень медпрацівників, для чого внести зміни в санкцію ст. ст. 384, 385 КК України, виділити злочини експерта в окрему категорію злочинів по утаюванню порушень медпрацівників.

Разом з тим для забезпечення незалежності експерта планується посилити відповідальність за вплив на нього за ст. 386 КК України. Для перешкоджання винесення неправдивих висновків експерти повинні бути забезпечені матеріально-технічними ресурсами, для чого до КК України пропонується внести зміни в частині притягнення до відповідальності осіб, які не створюють умов для законної експертної роботи. З метою посилення дисципліни медпрацівників і забезпечення реального притягнення їх до відповідальності пропонується встановити більш суворе покарання за недбалість згідно ст. 140 КК України у вигляді обмеження волі на строк до чотирьох років, або позбавлення волі на той самий строк, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років. Нерозривним з ст. 140 КК України є обов’язок медпрацівника чи медичної установи, управління медичними установами відшкодувати заподіяну злочином шкоду. Для цього порядок повного відшкодування слід передбачити в двох Кодексах : в Цивільному субсидіарну відповідальність злочинця, установи і власника установи, Кримінальному спеціально для медичних злочинів з посиланням на Цивільний кодекс.

З метою досягнення низької латентності медичних злочинів і реального забезпечення людини ефективною системою охорони здоров’я пропонується встановити кримінальну відповідальність за нефінансування закладів охорони здоров’я, для чого доповнити ст. 184 КК України ч. 3 такого змісту: неналежне фінансування закладу охорони здоров’я, що призвело до неможливості його роботи і надання якісних медичних послуг, смертності та інвалідності, заподіяння тяжких і середньої тяжкості тілесних ушкоджень, порушення прав пацієнта і лікаря, охоронюваних цим Кодексом, карається обмеженням волі на строк до чотирьох років, або позбавленням волі на той самий строк, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років і штрафом в розмірі до однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Суб’єктами цього злочину будуть посадові особи, відповідальні за фінансування закладу охорони здоров’я.

Таким чином, в процесі застосування Кримінального кодексу України до діянь медичних працівників виникає ряд проблем, які вирішуються системно об”єднанням і чітким розподілом по категоріям системи злочинів, що посягають на відносини в сфері охорони здоров’я, за критеріями суб’єкта злочину і об”єднуючим родовим об”єктом, визначенням процедури розмежування медичного злочину і медичного проступку, забезпечення належної роботи експерта і медпрацівника, посилення їх відповідальності, належному фінансуванню експертної і медичної установи.

Література:

1. Конституція України, – К, 1996 р.

2. Кримінальний кодекс України. – ВВР, 2001, №25-26, ст.131.

3. Інструкція про проведення судово-медичної експертизи, затв. наказом Мінохорониздоров’я України від 17.01.95 р. № 6, – К: ІАЦ “Ліга”, 2006 р.

4. Курдінов В.М. Наукові основи кваліфікації злочинів – М.: Юридична література, 1994. – 112с.

5. Образцов В.А. Виявлення і викриття злочинця М., 1997.

6. В.Флоря. Кто боится объективной вневедомственной экспертизы? – Молдавські відомости 2001 р.

7. Хімченко С.А. Ціна лікарської помилки. – Одеса, 2001 р.


Ірина Борбич

Содержание