Курс лекцій за загальною та галузевою складовими підвищення кваліфікації керівників І спеціалістів державної служби зайнятості за загальною редакцією В. Г. Федоренка, доктора економічних наук, професора

Вид материала

Курс лекцій

Содержание Цивільно-правова відповідальність Адміністративна відповідальність Кримінальна відповідальність Право на звернення громадян Заява (клопотання) Державна таємниця як предмет злочину в Україні та деяких інших країнах. 2.3. Особливості менеджменту в системі державної служби Стара організація Зміст менеджменту організацій Мистецтво менеджменту та його складові

Подобный материал:

• Міністерство праці та соціальної політики україни інститут підготовки кадрів державної, 829.58kb.
• Оналізації та перспективи розвитку (матеріали науково-практичної конференції) За загальною, 2639.43kb.
• Соціальної політики україни інститут підготовки кадрів державної служби зайнятості, 770.49kb.
• Соціальної політики україни інститут підготовки кадрів державної служби зайнятості, 547.21kb.
• Професійної програми підвищення кваліфікації керівних працівників та спеціалістів державної, 509.8kb.
• Для слухачів центру підвищення кваліфікації керівних працівників І спеціалістів державної, 399.93kb.
• Навчально-тематичний план професійної програми підвищення кваліфікації керівних працівників, 1827.27kb.
• Під керівництвом та загальною редакцією Л.І. Шевчук Хмельницький, 2009 Зміст, 191.14kb.
• Міністерство праці та соціальної політики україни, 412.74kb.
• Міністерство праці та соціальної політики україни інститут підготовки кадрів державної, 1765.7kb.

права державного службовця. Державні службовці в Україні наділені відповідними правами. З точки зору державно-управлінської діяльності, найважливішими є службові права, за допомогою яких здійснюється службова діяльність. Службові права прямо пов'язані з виконанням посадових обов'язків. Інколи права державного службовця реалізуються з метою виконання визначених законодавчими актами поса­дових обов'язків. Аналізуючи діяльність державного службовця, необхідно розглянути його особисті права - важливу складову системи прав держслужбовця. Саме останні вико­нують суттєву мотиваційну функцію, стимулюючи ін­терес до отримання матеріальних та інших винагород, про­сування по службі, що є запорукою ефективної діяльності держслужбовця.

У цілому зміст правового стану державних службовців характеризується загальногромадянськими, загальнослужбовими та особистими правами.

До загальногромадянських прав віднесені такі:

а) державний службовець реалізує конституційне право громадян України «брати участь в управлінні державними справами» (ст. 38 Конституції України). Під час приймання на державну службу не допускаються будь-які обмеження;

б) державні службовці користуються правами і свободами, які гарантуються громадянам України Конституцією і законами України.

Таким чином, Основний Закон значною мірою регулює питання, пов'язані зі встановленням і реалізацією правового статусу державних службовців у плані їхніх загальногромадянських прав.

До загальнослужбових віднесені повноваження, якими володіє кожен державний службовець. Це, зокрема такі права:

а) брати участь у розгляді питань і ухвалюванні рішень в межах своїх повноважень рішень;

б) отримувати від державних органів, підприємств, установ і організацій, органів місцевого самоврядування необхідну інформацію з питань, що належать до їх компетенції;

в) відвідувати в установленому порядку для виконання посадових обов'язків підприємства, установи й організації незалежно від прав власності;

г) на повагу особистої гідності, справедливе й шанобливе ставлення до себе з боку керівників, співробітників і громадян;

д) вимагати затвердження керівником чітко визначеного обсягу службових повноважень відповідно до посади службовця;

е) безперешкодно ознайомлюватися з матеріалами, що стосуються проходження ним державної служби, у разі необхід­ності давати особисті пояснення;

є) вносити пропозиції щодо удосконалення державної служби в будь-які інстанції.

Крім того, державні службовці можуть об'єднуватись у професійні спілки (асоціації) для захисту своїх прав, соціально-економічних і професійних інтересів. Практика зарубіжних країн, зокрема тих, які входять до Європейського Союзу, засвідчує, що ефективність державної служби не в останню чергу залежить від функціонування певних пред­ставницьких структур держслужбовців, які забезпечують їх надійний правовий та соціальний захист.

У Західній Європі навіть побутує поняття «представництво державних службовців», суттю якого є можливість впливати на власну службову кар'єру, а також на ухвалювання тих чи інших управлінських рішень. Відповідно функціонують спеціальні профспілки або об'єднання державних службовців для захисту колективних інтересів. Наприклад, в Іспанії визнається участь профспілок як законних представників колективних інтересів держслужбовців в основних координаційних і консультативних колективних органах з питань державної служби. Аналогічна ситуація у Франції та Німеччині. Крім того, в останній діє представницький орган державних службовців - Німецька спілка державних службовців.

Для державних службовців встановлені відповідні обмеження. Так, відповідно до ст. 6 Закону «Про політичні партії України» членами політичних партій не можуть бути: судді; працівники прокуратури; працівники органів внутрішніх справ; співробітники Служби безпеки України; військовослужбовці.

У законах України «Про державну службу» і «Про боротьбу з корупцією» встановлені більш жорсткі, порівняно з Кодексом про працю, умови приймання на посади державних службовців та проходження ними державної служби. Відповід­но до ст. 12 Закону «Про державну службу», в якій встановлені обмеження, пов'язані з прийманням на державну службу, не можуть бути обраними або призначеними на посаду в державному органі та його апараті особи, які:

• визнані у встановленому порядку недієздатними;
  
• мають судимість, що є несумісною із зайняттям посади;
  

- у разі приймання на службу будуть безпосередньо підпорядковані або підлеглі особам, які є їх близькими родичами чи свояками.

Крім цього, Законами України «Про державну службу», «Про боротьбу з корупцією», Загальними правилами пове­дінки державного службовця встановлені обмеження, пов'язані з проходженням державної служби. Відповідно до них державний службовець не має права:

• займатися підприємницькою діяльністю безпосередньо чи через посередників або бути повіреним третіх осіб у справах державного органу, де він працює, а також виконувати роботу на умовах сумісництва (крім наукової, викладацької, творчої діяльності, а також медичної практики);
  
• сприяти, використовуючи своє службове становище фізичним і юридичним особам у здійсненні ними підприємницької діяльності, а також отриманні субсидій, субвенцій, дотацій, кредитів чи пільг з метою одержання за це для себе, своїх родичів або інших осіб матеріальних благ, послуг, пільг або інших переваг;
  
• входити самостійно, через представника або підстав­них осіб до складу правління тих чи інших виконавчих органів підприємств, кредитно-фінансових установ, господарських товариств, організацій, спілок, об'єднань, що здійснюють під­приємницьку діяльність;
  
• відмовляти фізичним і юридичним особам в інформації, надання якої передбачено правовими актами, навми­сне затримувати її. Надавати недостовірну чи неповну інформацію; відмовляти у видачі або затримувати підготовку та видачу фізичним або юридичним особам передбачених законодавством довідок, посвідчень, інших документів;
  
• вимагати чи приймати від фізичних і юридичних осіб подарунки, послуги чи мати будь-які інші переваги, які є чи мо­жуть виглядати як винагорода за рішення чи дії, які нале­жать до його службових обов'язків.
  

Згідно зі ст. 2 Закону України «Про боротьбу з корупцією» державні службовці визначені суб'єктами корупційних діянь та інших правопорушень, пов'язаних із корупцією. Відповідно до ст. 1 цього Закону корупційними діяннями є:

а) незаконне отриманнядержання особою, уповноваженою на виконання функцій держави, у зв'язку з виконанням таких функцій, матеріальних благ, послуг або інших переваг, у тому числі прийняття чи отримання предметів (послуг) шляхом їх придбання за ціною (тарифом), яка є істотно нижчою від їх фактичної (дійсної) вартості;

б) отримання особою, уповноваженою на виконання функцій держави, кредитів або позичок, придбання цінних паперів, нерухомості або іншого майна з використанням при цьому пільг чи переваг, не передбачених чинним законодавством.

Згідно зі ст. 5 цього Закону встановлено обмеження, схожі на вищевикладені у Законі «Про державну службу» і окремо виділені, щодо державних службовців, які є посадовими особами, зокрема вони не мають права:

• сприяти, використовуючи своє посадове становище, фізичним та юридичним особам у здійсненні ними зовнішньоекономічної, кредитно-банківської та іншої діяльності з метою незаконного отримання за це матеріальних благ, послуг, пільг або інших переваг;
  
• неправомірно втручатися, використовуючи своє посадове становище, у діяльність інших державних органів чи посадових осіб з метою перешкодити виконанню ними своїх повноважень;
  

- бути повіреними третіх осіб у справах органу державної влади, в якому він працює, або державного органу, діяльність якого він контролює;

- надавати незаконні переваги фізичним та юридичним особам під час підготовки й ухвалення нормативно-право­вих актів чи рішень.

Відповідно до ст. 13 Закону України «Про державну службу» передбачено, що особа, яка претендує на обіймання посади державного службовця третьої - сьомої категорій, подає за місцем майбутньої служби відомості (декларацію) про доходи та зобов'язання фінансового характеру за минулий рік, у тому числі і за кордоном, щодо себе і членів своєї сім'ї. Зазначені відомості подаються державним службовцем щорічно.

Згідно з Указом Президента «Про обов'язкову спеціальну перевірку відомостей, що подають кандидати на зайняття посад державних службовців» від 19 листопада 2001 р. № 1098 обов'язкова спеціальна перевірка проводиться стосовно відо­мостей, що подають кандидати на обіймання посад державних службовців, призначення на які здійснює глава держави або Кабінет Міністрів. Перевірці, яка здійснюється Головним управлінням державної служби України за участю Державної податкової адміністрації, Міністерства внутрішніх справ і Служби безпеки, підлягають: достовірність даних, повідом­лених кандидатом на зайняття посади про себе під час роз­гляду питання щодо приймання його на державну службу або просування по службі; дотримання кандидатом на обіймання посади вимог, установлених законодавством про держслужбу та боротьбу з корупцією, невиконання яких перешкоджає прийманню та перебуванню на державній службі; достовір­ність зазначених у деклараціях даних про доходи, зобов'я­зання фінансового характеру та майновий стан кандидата на обіймання посади щодо себе та членів своєї сім'ї.

Для виконання невідкладної й непередбаченої роботи за розпорядженням керівника державний службовець зобов'я­заний з'являтися на службу у вихідні, святкові та неробочі дні, може бути відкликаним із щорічної або додаткової відпустки. Перебування на державній службі обмежується граничним віком: 60 років для чоловіків і 55 років для жінок. Досягнення граничного віку, якщо не продовжено в установленому порядку терміну перебування на державній службі, відмова від прийняття або порушення Присяги державного службовця, неподання або подання неправдивих відомостей щодо доходів є підставою для беззастережного звільнення державного службовця з посади.

Відповідно до ст. 38 Закону україни «Про державну службу» визначено за­сади юридичної відповідальності державних службовців, встановлено, що особи, винні в порушенні законодавства про державну службу, несуть цивільно-правову, адміністративну та кримінальну відповідальність згідно з чинним законодавством. До державних службовців застосовуються такі види юридичної відповідальності:

• матеріальна (ст. 130, 133 Кодексу законів про працю України);
  
• дисциплінарна (ст. 14 Закону України «Про державну службу»);
  
• адміністративна і кримінальна (ст. 16 Закону України «Про державну службу», Закон України «Про боротьбу з корупцією»), а також про звільнення з державної служби за порушення Присяги державного службовця (п. 6 ст. 30 Закону України «Про державну службу»).
  

Дисциплінарна відповідальність державних службовців застосовується часто і є найбільш важливою з практичної та юридичної точок зору. Дисциплінарна відповідальність настає при порушенні державним службовцем обов'язків щодо дотримання дисципліни праці, правил внутрішнього розпорядку органу державної влади, за невиконання або недостатнє виконання обов'язків. Ця відповідальність пов’язана з наявністю трудових відносин, її несуть особи, які перебувають на державній службі.

Содержание