Курс лекцій за загальною та галузевою складовими підвищення кваліфікації керівників І спеціалістів державної служби зайнятості за загальною редакцією В. Г. Федоренка, доктора економічних наук, професора

Вид материалаКурс лекцій

Содержание


Стратегічним напрямом боротьби з корупцією має бути запобігання корупційним проявам.
Реформування системи управління – один із магістральних шляхів ліквідації підґрунтя корупції.
Перелік контрольних питань
Подобный материал:
1   ...   9   10   11   12   13   14   15   16   ...   30
Висновки. Визначаючи поняття корупції, слід виходити з трьох важливих моментів. По-перше, корупція – соціальне явище, притаманне всім державам світу, як невід'ємний атрибут публічної влади. Питання не в тому, чи є прояви корупції як такої в різних державах, чи їх немає, а в масштабах, характері корупційних проявів, впливу корупції на соціальні, економічні та політичні процеси країни. По-друге, у правовому значенні корупція – це збірне поняття, яке охоплює сукупність (систему) взаємопов'язаних правопорушень (кримінально-правових, адміністративних, дисциплінарних, цивільно-правових). По-третє, законодавче визначення такої правової категорії, як «корупція», не дає правоохоронним органам жодних додаткових правових заходів, які стосуються підстав щодо юридичної відповідальності за корупційні діяння. Разом із тим його прикладний характер може полягати в тому, щоб зробити антикорупційну діяльність більш цілеспрямованою.

Повне викорінення корупції (що має місце не тільки на рівні політичних заяв, а й в окремих нормативно-правових актах) неможливе. Нерозуміння цього призводить до постановки нереальних завдань перед державними, в першу чергу, правоохоронними органами. Підрив живильної основи корумпованості державного апарату – вплив на соціальні передумови корупції, причини останньої та умови, що сприяють її появі, а також застосування адміністративних і репресивних заходів щодо конкретних корупціонерів – сприятиме лише одному, а саме: зменшить обсяги корупції, змінить характер останньої, обмежить її вплив на соціально-економічні, політичні та інші процеси в суспільстві, мінімізує наслідки корупційних діянь.

Системна, науковообґрунтована оцінка стану корупції в Україні, її причин і умов, конкретного прояву характеру та ступеню суспільної безпеки, заходів протидії була дана в Концепції боротьби з корупцією на 1998–2005 роки., яку було затверджено указом Президента України від 24 квітня 1998 р.

У концепції вперше на державному рівні було визнано те, що давно стало очевидним для всіх, крім хіба що самої влади: масштаби корупції не зменшуються, (а збільшуються), протидія їй здійснюється без системно і без належної вимогливості, головні зусилля у протидії корупції зводять до реагування на окремі корупційні прояви, а не на усунення причин та умов, що сприяють їм. Це, як випливає з концепції, стало можливим через те, що в Україні до моменту схвалення названого документа навіть на концептуальному рівні не було визначено стратегії запобігання та протидії корупції.

Іншими словами, влада визнала те, що системної протидії корупції як такої не існувало. Вона замінялась гучними політичними заявами про посилення протидії корупції, прийняттям для їх підтвердження відповідних актів.

Такий висновок вимагає зміни державної політики у сфері протидії корупції і насамперед зміни стратегічного напряму протидії корупції.

Аналіз антикорупційної діяльності органів державної влади України дає підстави констатувати, що основна ставка у протидії корупції робиться на посилення репресивних і адміністративних засобів, а головні зусилля правоохоронних органів витрачаються на виявлення далеко не самих небезпечних корупційних правопорушень. Разом з тим очевидним є те, що посилення репресій – це зовсім не той шлях, який може дати позитивні результати у боротьбі з корупцією.

Содержание