О. М. Кривуля, доктор філософських наук, професор ректор Хар
| Вид материала | Книга |
- Комплекс навчально-методичних матеріалів для слухачів Малого філософського факультету, 535.73kb.
- В. В. Остроухов; кандидат філософських наук, старший науковий співробітник, 5901.85kb.
- А. П. Лащенко- проректор нмл імені П. I. Чайковського, доктор мистецтвознавства;, 8035.23kb.
- Романенко Михайло Ілліч ректор Дніпропетровського інституту післядиплом, 109.52kb.
- В. Ф. Живодьор ректор соіппо, доцент, заслужений учитель України; > М. В. Жук координатор, 2598.05kb.
- Удк 37. 013. 42(075) ббк74. 6я7, 2614.78kb.
- У двох частинах, 4475.34kb.
- У двох частинах, 4658.91kb.
- Національна академія внутрішніх справ навчально-науковий інститут права та психології, 2056.34kb.
- Парламентське видавництво, 5723.42kb.
^ 2.1.2. Визначення та деталізація принципів соціального буття виправлення - його внутрішньої форми
Проводячи соціально-філософський аналіз визначеної методології сучасних передових карних формацій, ми бачимо, що вона може розглядатися як один з варіантів конкретизації трьох визначених європейськими філософами загальних принципів буття покарання, як явища та процесу.
Так визначені методологічні принципи 2, 4 є конкретизацією філософського принципу комплексного впливу на моральнісні якості девіантної особистості з боку державних та недержавних ланок соціуму. З 1.2. ми бачимо, саме цей принцип значною мірою обумовлює філософське буття покарання – досягнення ним своєї мети, яка полягає у спонуканні особистості, яка виявила злочинну поведінку до визнання імперативного характеру моральності.
Необхідність розділення цього принципу на складові пояснюється складним характером взаємодії соціуму та особистості, яка внаслідок виявлення неморальної та неправової поведінки була справедливо позбавлена свободи. Виходячи з цього, принцип 2 наголошує на необхідності комплексного впливу ланок соціуму на девіантну особистість, а принцип 4 показує, які саме ланки соціуму повинні бути залучені до такого виправного впливу. Як показує філософський аналіз емпіричних даних, на сьогодні такими ланками є деякі державні, громадські (недержавні) та релігійні структури, які мають інструментарій щодо впливу на особистісну моральність.
У свою чергу принципи 3 та 5 методології конкретизують філософський принцип відповідності покарання ступені шкоди, завданої девіантною особистістю суспільству. При цьому відзначимо, що принцип 5 є більш загальним, оскільки він наголошує, що термін відокремлення особистості від суспільства повинен бути, наскільки можливо, меншим – це пояснюється, загалом, зацікавленістю соціуму у якомога швидкому відновленні суспільної цінності людини. Принцип 3 діє, так би мовити, "всередині" принципу 5 і є виразом справедливості – завдяки йому до особистості застосовуються санкції, які відповідають ступені її суспільної провини.
Стосовно принципу "Релаксації" (тобто поступовості), то на нашу думку, цей введений польською пенологією термін є практично тотожним принципові відповідності покарання станові виправлення особистісної моральнісної сфери – тобто ступені засвоєння особистістю імперативу моральності. Введення його до методології покарання пояснюється глибокою діалектичністю процесу виправлення, яке, з філософської позиції являє собою рух (розвиток) якісного стану особистісної моральності. Такий рух є закономірним наслідком дії універсального діалектичного закону переходу кількості у якість. Виправлення є результатом нагромадження, внаслідок комплексного впливу на девіантну особистість, кількісних змін у сфері моральності, кількісного накопичення суперечностей у сфері духовного та стрибкового переходу її у нову якість. При цьому ми, приймаючи до уваги та надзвичайну складність організації особистості, вважаємо, що розв'язання суперечностей (власне діалектичний стрибок) не є миттєвим і має певну темпоральну тривалість. Виходячи з цього, саме покарання, тобто спонукання до засвоєння імперативного характеру моральності, будучи виразом справедливості, обов'язково повинне відповідати якісному станові моральнісної сфери.
Як бачимо, покарання-виправлення повинне здійснюватися у особливих умовах, які повинна створювати зовнішня форма – специфічна і, судячи з вищенаведеного, складноорганізована соціальна організація. Виходячи з цього, ми вважаємо, що одним з невід'ємних принципів буття покарання повинен стати принцип наявності зворотного зв'язку між елементами такої організації, тобто між карним інститутом та особистістю, яка підлягає виправленню. З позицій сучасної соціальної філософії, наявність такого зв'язку є показником зрілості, гнучкості і, водночас стійкості соціального інституту, організації як системи.
Ми також акцентуємо увагу на тому, що сама організація (зовнішня форма покарання) є складовою соціуму і діалектично з ним взаємодіє. Іншими словами, вона є об'єктом та суб'єктом складних стосунків у діаді "виправний інститут – навколишній соціум".
Виходячи з проведеного аналізу емпіричних даних ми бачимо, що більшу інертність у цій діаді має соціум, і, насамперед, громадська думка яка є способом існування масової свідомості. З соціально-філософської точки зору феномен громадської думки є потужним засобом соціальної регуляції, який виконує контрольну, консультативну та директивну функції. З цього слідує, що організація, яка буде опікуватися здійсненням покарання (так звана "пенітенціарна система") буде неминуче відігравати роль об'єкта при взаємодії з соціумом.
Як показав аналіз емпіричних даних, суб'єктивний вплив громадської думки на зовнішню форму покарання неминуче буде реалізовуватися не тільки у формі допомоги здійснення мети покарання, але і у формі протидії. Ця протидія пояснюється тим, що громадська думка інших держав щодо мети, змісту та форми покарання є плюралістичною. З цього витікає, що одна частина громадян буде позитивно ставиться та сприяти реалізації філософськи обґрунтованої методології, а інша - виступати проти неї, намагаючись змінити внутрішню та зовнішню форму покарання, а також його мету.
Неминучість цього процесу необхідно усвідомлювати та враховувати. Виходячи з цього ми наголошуємо, що одним з головних принципів буття покарання повинен стати принцип впливу карного інституту на громадську опінію з метою нівелювання негативних, і, як правило, неаргументованих негативних оцінок, суджень та умовиводів, які викликані характером їх масовості. Іншими словами, ми також вважаємо, що цей специфічний соціальний інститут (пенітенціарна система) повинен активно відігравати роль суб'єкта впливу на певні ланки соціуму, домагаючись адекватності їх відношення до себе і процесу покарання-виправлення, а також до особистості, яка перебуває у процесі виправлення моральнісних якостей.
Отже, підсумовуючи вищевикладене, ми бачимо, що внутрішньою формою покарання (виправлення), яка відповідатиме його змістові – спонуканню девіантної особистості до визнання імперативного характеру моральності, на нашу думку, повинна стати методологія, яка повинна включати принаймні сім принципів буття покарання як явища та складного діалектичного процесу. Як бачимо з проведеного аналізу, більшість з них є варіантами деталізації трьох загальних принципів буття покарання, які ми з'ясували при дослідженні позицій видатних філософів Європи. При цьому, виходячи з позицій сучасної соціальної філософії, ми вважаємо, що філософська методологія покарання повинна враховувати складний взаємозв'язок зовнішньої форми покарання та оточуючого соціуму і тому виступати не тільки об'єктом, але і суб'єктом взаємодії.
^ 2.2. Основні риси зовнішньої форми соціального буття виправлення
Дослідження внутрішньої форми покарання показало, що, з філософської точки зору, зовнішньою його формою мусить стати складноорганізований соціальний інститут, який може мати традиційну назву – "пенітенціарна система".
Цей інститут, як система та організація, повинен являти собою таку специфічну соціальну формацію, у якій здійснення покарання тривало б у руслі філософськи визначених вище методологічних принципів буття покарання-виправлення, які є його внутрішньою формою, а також його змісту та мети.
Виходячи з цього, такий інститут повинен являти собою досить відокремлену частину соціуму і в той же час бути його складовою як цілісної системи і тому він мусить діалектично пов'язуватися, зокрема з державою, а також з іншими ланками суспільства, які мають інструментарій впливу на моральнісний стан громадян і, зокрема, девіантної особистості. З цього закономірно випливає, що пенітенціарна система повинна належати до найбільш складних суспільних ієрархічних систем.
Послуговуючись підсумками, зробленими у попередніх частинах роботи, які висвітлюють значну роль держави, релігії та найбільш дієвих ланок суспільства у виправленні девіантної особистості, розглянемо нижче роль цих головних соціальних регуляторів у побудові та функціонуванні зовнішньої форми соціального буття процесу виправлення.
Держава, як управлінська надбудова соціуму, являє собою організовану сукупність спеціальних інститутів, необхідність яких обумовлена існуванням розгалуженої системи суспільних потреб. До них, зокрема, належать потреби підтримання відповідного економічного, культурного, наукового, побутового рівня життя населення, забезпечення стабільного і стійкого розвитку соціуму, а також захисту суспільства від впливу зовнішніх та внутрішніх деструктивних чинників.
На думку сучасних вітчизняних та зарубіжних філософів, державний захист суспільства від таких руйнівних факторів, головним чином, забезпечується функціонуванням регулятиву права [85, 179, 246], який підтримує правопорядок, під яким, у свою чергу, сучасна гуманітарна наука розуміє стабільно налагоджений стан суспільних відносин [43, 69, 75, 85, 102, 148, 157, 173, 246].
Як було визначено у першому розділі, з філософської точки зору, право є похідною від моралі специфічною державною управлінською підструктурою. Воно включає в себе формальну систему загальнообов'язкових нормативів поведінки і правил взаємин елементів суспільства, а також механізми, які дозволяють контролювати виконання ними декларованих державою нормативних моделей суспільних відносин. Формальні механізми правового регулювання в тому числі забезпечують реакцію держави на протиправні, девіантні дії елементів суспільства як на деструктивні та небезпечні для існування встановлених соціальних зв'язків. Одним з основних таких правових механізмів контролю за дотриманням соціальних нормативів поведінки громадян є примус, який за умов виявлення девіантної, злочинної особистісної діяльності передбачає застосування до такої особистості специфічних санкцій.
Стосовно до філософського тлумачення покарання, правовий примус є за своїм змістом виразом справедливості, який:
- Передбачає створення специфічних умов, які унеможливлюють виявлення особистістю девіантного - аморального та несправедливого ставлення до оточуючих,
- Забезпечує поміщення відповідної особистості у ці умови.
Іншими словами, справедлива виправна (пенітенціарна) формація, яка прагне реалізувати філософськи визначену мету покарання-виправлення і стати його зовнішньою соціально-філософською формою, неминуче повинна включати до своєї структури формальні правові механізми, а також специфічні методи їх реалізації. Крім цього відзначимо, що виходячи з визначених у попередніх розділах семи методологічних принципів - внутрішньої форми покарання, правова ланка пенітенціарної системи повинна справедливо та диференційовано підходити до визначення умов перебування особистості у такому інституті.
Крім цього важливим для нашого аналізу є те, що держава у соціумі, який культивує чи прагне культивувати моральність, закономірно повинна прагнути не стільки до виключення з соціуму девіантної особистості, скільки до реалізації філософського тлумачення покарання. Це пояснюється тим, що його мета – створення для девіантної особистості умов, за яких вона могла б засвоїти моральнісні імперативи поведінки – постає у якості найґрунтовнішої гарантії найбільш тривалої безпеки громадян. Іншими словами, у формальних функціях права та суспільства ми спостерігаємо два потужних взаємопротилежних вектори: з одного боку - прагнення до ізоляції девіантної особистості від суспільства, з іншого - прагнення до її виправлення, перетворення на активного суб'єкта соціальної взаємодії і найшвидшого звільнення від правових обмежень.
Виходячи з цього ми вважаємо, що такий різновекторний характер дій держави (правових та суспільних її складових), у разі його невпорядкування у руслі стратегічної ідеї, може негативно позначитися на процесові виправленні девіантної особистості. У зв'язку з цим нам також бачиться справедливою позиція багатьох сучасних науковців щодо другорядності мети виправлення для правових інститутів, яка непрямим підтвердженням наших суджень [48, 86, 166, 183, 198, 217]. Отже, викладене вище, а також сама мета розглядуваного державного регулятора, ясно свідчить про обмеженість правового інструментарію щодо здіснення саме виправного впливу на моральність девіантної особистості. У свою чергу ця обмеженість обумовлює необхідність залучення інших наявних в державі і позадержавних інститутів та структур, які прямо чи побічно можуть впливати на моральнісну сферу особистості. Серед таких державних регуляторів державних, насамперед, слід назвати освіту, різноманітні організації культурного, мистецького, просвітницького та дозвільного напрямків.
Разом з цим ми цілком погоджуємося з опінією вітчизняних та зарубіжних науковців та практиків, які опікуючись аналізом моделі пенітенціарної системи, доводять, що одних лише державних заходів не достатньо для досягнення мети покарання-виправлення [48, 56, 86, 166, 183, 217]. Враховуючи погляди філософів античності, Відродження, Просвітництва, німецької класичної філософії, та сучасності (зокрема, Локка, Руссо, Гегеля, Бентама, Поппера, Тойнбі, Габермаса, Шинкарука, Пасько та ін.) ми вважаємо, що ця мета може бути реалізована лише за умов існування, і досить високого рівня розвитку специфічних галузей так званого "громадянського суспільства", а також за умов широкого залучення його до процесу покарання. Відмітимо, що це у свою чергу, відповідатиме методологічному принципові необхідності комплексного впливу на моральнісну сферу девіантної особистості [31, 32].
На думку вітчизняних філософів сучасності і, зокрема І. Пасько, Я. Пасько, М. Сушинського, громадянське суспільство (а також його найбільш активна та впливова ланка так званий "третій сектор") є цілісною частиною розвиненого суспільного життя, яка є відносно самостійною від держави і саме здатна детермінувати функціонування державних структур та інститутів. Науковцями наголошується, що ця сфера є водночас унікальною системою взаємодії людей, груп, верств населення, яка взаємозбалансовує вектори сил своїх складових і спрямовується на підтримку у суспільстві та державі громадянської свободи, можливості демократичної соціалізації особистості, а також на розвиток суспільної моральності та відповідальності [13, 31, 32, 34, 93, 95, 112, 136, 144 - 147, 149, 185, 188, 194, 242].
Переконливе соціально-філософське обґрунтування необхідності залучення суспільних інститутів, на нашу думку, полягає у тому, що виправлення моральнісної сфери девіантної особистості не може протікати в умовах повної її ізоляції від середовища, моральнісним імперативам якого вона повинна відповідати. При цьому функція недержавних організацій, та інститутів, які являють собою певну квінтесенцію суспільної моральності, можуть бути загалом окреслені як: створення ідеальної противаги минулому аморальному, антигромадському суб'єктивному досвідові шляхом демонстрування та навчання особистості протилежним моделям мислення, поведінки та діяльності. Таким чином специфічні галузі громадянського суспільства будуть органічно доповнювати формальні функції права.
Виходячи з цього ми вважаємо, що громадянське суспільство шляхом діяльності культурних, мистецьких, просвітницьких, професійних, адаптаційних, ресоціалізаційних, соціально-психологічних, педагогічних центрів та інших структур, якими можуть бути також різноманітні комітеті, спілки та асоціації пенологічного спрямування, повинно складати недержавну ланку пенітенціарної системи. Завдяки тому, що громадянське суспільство поєднує у себе численні соціально-філософські регулятори (мораль, звичаї, традиції, мистецтво тощо), їх сукупний влив на моральнісну сферу девіантної особистості призведе до збільшення кількісних характеристик виправлення девіантної особистості – зміни її ціннісної, потребової сфери, розвитку інтелекту, поведінки та діяльності в цілому, які повинні призвести до якісних моральнісних змін.
Слід також відзначити, що деякі сучасні практики з галузі права та діячі громадськості висловлюють подібні позиції – вони справедливо вважають, що ступінь включення недержавних організацій у пенітенціарну систему визначає ступінь її досконалості, а також культурності даного суспільства [31, 92, 166]. Виходячи з такого бачення, ми вважаємо за необхідне уточнити і додатково акцентувати увагу на тому, що система з слабким включенням таких недержавних структур взагалі не може за визначенням, претендувати на назву "пенітенціарної" [31].
Разом з цим слід відзначити, що виправлення девіантної особистості повинно здійснюватися не лише за допомогою державних ланок та громадянського суспільства. Досліджуючи основи моделі пенітенціарної системи - зовнішньої форми, у якій повинен реалізовуватися філософськи обґрунтований смисл покарання, ми також повністю погоджуємося з думкою класиків філософії (Ф.Прокоповича, Г.Сковороди, С.Франка), а також сучасних науковців та практиків (М.Фуко) щодо вагомої ролі, яку повинен відігравати у пенітенціарній системі інститут релігії [34, 92, 93, 159, 185, 211].
У ході аналізу, викладеного п. 1.1. та 1.2. ми також з'ясували, що численні класики Середньовіччя, Ренесансу та Просвітництва наголошували, що саме релігія є володарем надзвичайно ефективного інструментарію щодо впливу на моральність та духовність особистості у всіх ланках та сферах суспільного життя. Сучасними науковцями головними елементами такого інструментарію називаються, зокрема, специфічні культові дії, релігійні заклади, які спрямовані на формування релігійної свідомості.
Отже ми бачимо, що цей соціокультурний регулятор обов'язково повинен стати складовою зовнішньої форми покарання і при цьому опікуватися розвитком релігійної свідомості – цей процес в тому числі передбачає безумовне дотримання людиною відповідних заповідей, наказів, моральнісних високоморального характеру.
У контексті вищевикладеного ми вважаємо, що сучасні європейські і, зокрема, вітчизняні соціокультурні реалії, пов'язані з домінуванням у суспільстві християнської релігії повинні враховуватися. Іншими словами, на нашу думку, релігійну ланку європейської і, тим паче, вітчизняної пенітенціарної формації повинні складати переважно традиційні християнські конфесії. При цьому можливим є також залучення традиційних і неекстремальних і неагресивних конфесій інших світових релігій (зокрема буддизму та ісламу), норми яких збігаються або є тотожними до філософськи визначеного моральнісного імперативу і не несуть у будь-якого деструктивного та жорстокого ідеологічного спрямування [34].
Важливість розглядання релігії, громадянського суспільства та державних (окрім інститутів права) організацій як обов'язкових ланок пенітенціарної системи також пояснюється тим, що їх вплив, на відміну від правового, постійно зберігає свою дію – в тому числі і після виходу колишньої девіантної особистості у соціум. Така дія, на нашу думку, може забезпечуватися, зокрема, активною діяльністю волонтерів, функціонуванням патронажних організацій, а також широкого спектру структур громадського суспільства, центрів працевлаштування та консалтингової служби для колишніх засуджених, які загалом сприятимуть закріпленню та активному застосуванню досягнутих соціально-бажаних моральнісних особистісних якостей [34].
Крім цього, приймаючи до уваги визначені та деталізовані вище принципи буття покарання, ми бачимо, що зовнішня його форма обов'язково повинна включати елементи та підструктури, які б опікувалися цілеспрямованим впливом на широкий загал і громадську опінію, яка, як ми бачимо з попереднього аналізу емпіричних даних, у сучасних державах відзначається плюралістичністю і неоднозначною щодо необхідності побудови карної системи саме на філософськи визначеній методології.
Такими засобами, а також цілими підструктурами, які забезпечуватимуть взаємовплив у діаді "виправна формація – громадська опінія" можуть бути специфічні засоби масової інформації. Обов'язковість їх включення до складу виправної соціальної формації (пенітенціарної системи) пояснюється тим, що сьогодні мас-медіа постають не тільки як передавальна ланка у механізмах внутрішньої політики, але і як творець громадської думки і, власне, самої політики.
Особливо важливими для новітнього соціального інституту будуть наступні якості засобів масової інформації, які зайвий раз пояснюють їх важливість у якості складових розвиненої пенітенціарії:
- публічність – необмежене і надперсональне коло споживачів (респондентів) інформації;
- односпрямованість впливу від комутатора до реципієнта;
- неможливість зміни ролей суб'єкта та об'єкта впливу;
Крім цього ми вважаємо, що стосовно пенітенціарної формації, специфічні мас-медіа повинні відігравати такі функції:
- роз'яснення сутності інституту, його цілей та методів, якими він послуговується;
- артикуляції бажаних суспільних відносин (зокрема, роз'яснення бажаного громадського ставлення до осіб, які перебувають у виправних установах, особистості, яка потрапляє до соціуму після набуття відповідних моральнісних якостей тощо)
- інтеґрації громадських стосунків (допомога у знаходженні та об'єднанні однодумців у структури громадянського суспільства)
Ми також вважаємо, що крім засобів масової інформації, подібні функції повинні відігравати громадські та державні організації, які заходами роз'яснювального та просвітницького спрямування популяризували філософське бачення девіантної особистості, принципову можливість її виправлення, філософське тлумачення мети, змісту та форми покарання.
На основі вищенаведеного ми можемо бачити, що зовнішньою формою, у якій повинен реалізовуватися зазначений філософський зміст покарання-виправлення, є специфічний соціальний інститут (пенітенціарна система), який, будучи цілісною системою, повинен об'єднувати у собі діяльність соціальних інститутів права, моралі та релігії.
Виходячи з цього зовнішня форма буття процесу виправлення (покарання) повинна включати, відповідно, державні, громадянські та релігійні складові, які впливатимуть на моральнісну сферу особистості. При цьому держава за допомогою інституту права здійснюватиме формальну регуляцію особистісної поведінки шляхом властивих йому формальних механізмів, і, зокрема, механізмом примусу. Після здійснення примусу - припинення несправедливого, неморального та неправового впливу девіантної особистості на соціум, держава, мусить активно залучати до впливу на її інтелектуальну та моральнісну сферу неправові - освітянські, культурні та інші структури. Виключно важливим є також те, що держава повинна створювати сприятливі умови для доступу та впливу на особистість релігійних організацій та громадянських структур, які володіють потужним інструментарієм виправного впливу.
Ми також вважаємо, що крім специфічних виправних структур, які повинні забезпечувати діяльність потужних соціальних регулятивів, виправна система повинна включати також підструктури, завдяки яким вона буде у спромозі виступати у ролі суб'єкту впливу на громадську опінію. Виключну необхідність такого впливу, як ми бачимо, обґрунтовує проведене вище дослідження методології покарання, а також соціально-філософський аналіз сучасних емпіричних даних.
Отже, з позицій соціальної філософії, зовнішня форма покарання, яка відповідатиме його внутрішній формі, знаходить вираз у специфічній системі виправних інститутів. При цьому важливим є те, що така складноорганізована державно-суспільна система одночасно є суб'єктом і об'єктом взаємодії з оточуючим соціумом.
^ 2.3. Сучасні соціально-філософські реалії вітчизняних виправних процесів
Філософське дослідження виправлення девіантної особистості не може бути повним без соціально-філософського визначення соціальних реалій сучасного вітчизняного соціуму – системи координат, які в принципі уможливлюють виправлення і обумовлюють ступінь його успішності. Як бачимо з викладеного у попередньому підрозділі, визначаючи стан цих координат ми перш за все повинні враховувати наявність, а також ступінь розвитку специфічних державних інститутів, релігійних формацій, а також структур громадянського суспільства, які за метою своєї діяльності декларують вкорінення у суспільстві і, зокрема у свідомості девіантної особистості імперативного характеру моральнісних відносин.
На думку сучасних вітчизняних філософів, які опікуються дослідженням громадянського суспільства, сьогодні ця ланка соціуму в Україні перебуває у стані зародження. Це пояснюється ними, зокрема, тривалим часом панування і тому глибоким ступенем інтеріоризації у суспільній свідомості ідеології, яка не заохочувала розвиток особистісної свободи, відповідальності та духовності [146]. Натомість тому, як відзначають дослідники, ця ідеологія, зокрема, затверджувала у менталітеті ідею необхідності підкорення владі, віри у її всесильність та чудодійні можливості держави, слабкості окремої особистості (власне, індивіда) як суб'єкту соціального впливу [146]. Тим самим тривале панування в Україні радянської ідеології стало причиною такої тоталітарної свідомості, яка обумовлює сьогоднішню астенію соціальної активності громадян, пасивність та скепсис їх щодо можливості створення громадянського суспільства, яке було б у спромозі активно впливати на владні державні ланки.
Таке небажання громадян виявляти власну ініціативу, виходити за межі державного втручання та контролю і самим виступати у якості активних суб'єктів соціального впливу сьогодні призводить до надзвичайної слабкості зворотного зв'язку у сучасному вітчизняному соціумі що показує досить невисоку ступінь його розвитку як системи. У свою чергу, відсутність громадянського впливу на державу (зворотного впливу) пояснює слабку зацікавленість державних ланок у створенні для кожної окремої особи прийнятних умов існування, в яких би вона була у спромозі задовольняти власні потреби, перебуваючи у сфері свободи, права, яка окреслюється імперативом моральності.
З наведеного, а також приймаючи до уваги викладене у попередніх розділах, закономірно слідує, що слабкість вітчизняного громадянського суспільства сумісно з негнучкою та слабко зацікавленою у добробуті власних громадян державою, виступають у якості головних чинників, які обумовлюють і пояснюють ріст злочинності у нашій державі.
З вищевикладеного також закономірно слідує, що сьогодні у вітчизняному соціумі на тлі загального занепаду громадянського суспільства є виключно слабкими, тим паче, такі специфічні його структури, які були б зацікавлені у спонуканні девіантної особистості до виправлення, тобто до визнання нею імперативного характеру моральності і, більше того, могли б активно впливати на цей процес.
Що стосується другого виключно важливого для здійснення філософськи обґрунтованої мети покарання інституту – релігії, то, як відзначають дослідники, на сьогодні для Україні характерна його певна поліконфесійність. Іншими словами, поряд з традиційними християнськими православними та католицькими, значне поширення набувають протестантські, зокрема, баптистські, а також різноманітні нетрадиційні церкви, а також, що є безумовно небезпечним – релігійні секти у тому числі агресивні та антихристиянські, які охоплюють своїм впливом широкі верстви населення. У контексті цього відзначимо, що однією з причин їх поширення і небезпеки є сучасні соціально-економічні та духовні реалії вітчизняного соціуму, які являють собою ґрунт для далеких від традиційних і, як правило неморальних вірувань та релігійних культів, які провокують девіантність, вносячи власну лепту у вади моральнісного розкладу громадян держави і, особливо, молоді.
Разом з цим у контексті виправного впливу існування та сучасне поширення традиційних та близьких до них за спрямуванням релігійних конфесій може бути визнане як корисне – як відзначалося вище, вони мають широкий арсенал специфічних та впливових методів на моральнісну сферу особистості і декларують саме виправлення однією з головних цілей. Однак ми акцентуємо увагу на тому, що важливою ланкою пенітенціарної формації перманентно існуючі релігійні інститути стануть лише тоді, коли вони будуть активно взаємодіяти з державними правовими ланками і утворять у своєму складі спеціальні підструктури. Лише дотримання цієї умови уможливить доступ соціального регулятора релігії до особистості, яка перебуває у карних установах, а також продуктивний виправний вплив на неї.
На основі сучасних досліджень ми можемо бачити, що сьогоднішній стан взаємодії релігійних та правових інститутів, який має на меті відновлення моральності девіантної особистості, може бути розцінений як недостатньо розвинений. Дослідники та практики також справедливо свідчать про практичну відсутність регламентації такої співпраці, внаслідок чого вона проводиться епізодично, безсистемно і має характер вузькорегіональних експериментів, а не загальнодержавної виправної практики [34, 112].
Що стосується третьої соціально-філософської координати – державних інститутів та служб, які, разом з релігією та громадянським суспільством, мають обумовлювати можливість та сприяти успішності виправлення моральнісної сфери девіантної особистості, то ми також можемо свідчити про їх слабкість та катастрофічну недостатність. Сьогоднішні формально існуючі у виправних установах державні освітні та культурно-просвітницькі служби та організації є слабкими або відсутніми. При цьому в разі існування такі організації є повністю підпорядкованими формальним цілям правових інститутів – саме тому вони не здатні здійснювати серйозний виправний вплив на особистість. Практиками також відмічається практична відсутність кваліфікованих фахівців з гуманітарних галузей науки, які, виходячи з методології, змісту та форми виправлення, повинні опікуватися комплексним впливом на особистість, яка виявила девіантну поведінку.
Додатково відзначимо, що відсутніми у вітчизняному суспільстві є також механізми, які повинні забезпечувати сталий розвиток та взаємовплив сучасної карної системи та суспільства, громадської думки - зокрема спеціальні "пенітенціарні" мас-медіа, на важливості яких ми наголошували у попередньому розділі роботи.
Отже ми бачимо, що соціально-філософські координати – громадянське суспільство та державні виправні структури перебувають на початкових ступенях розвитку, а вплив релігії на особистість та її моральнісну сферу є штучно обмеженим. Іншими словами, в Україні на сьогодні є слабкими передумови виникнення філософськи обґрунтованої досконалої форми покарання (пенітенціарної системи), яка була б у спромозі відбивати філософськи визначеному змістові покарання. Девіантна особистість у сучасних вітчизняних умовах підпадає лише під дію здебільшого формального правового впливу, а не комплексного та справедливого спонукання до виправлення.
Слід відзначити, що викладене вище підтверджується нашими власними дослідженнями динаміки деяких моральнісних якостей особистості сучасних громадян, які перебувають у карних установах України.
Ці дослідження показали, що особистість, яка сьогодні перебуває у вітчизняних карних установах, загалом слабко визнає авторитетність норм загальносуспільної моралі – тобто продовжує бути якісно девіантною. При цьому наочно простежується негативна динаміка ставлення особистості до моральнісних і, зокрема, християнських нормативів – аж до невизнання їх як таких [29]. Іншими словами, з часом перебування в установах девіантна особистість все більше відчужується від соціально-прийнятних моральнісних норм поведінки, ціннісних орієнтацій та мотивів діяльності і, як наслідок – від самого суспільства. Це відчуження посилюється також внаслідок формування всередині верств засуджених громадян псевдокультури з злочинною та антисоціальною псевдоморальністю та псевдокультурою, що також підтверджується нашими дослідженнями.
Негативним наслідком вищевикладених причин стало типове виникнення у девіантної особистості, що перебуває у сучасних правових установах, системи самовиправдовувальних смислових утворень (мотивів), які спрямовані на невизнання провини перед суспільством і підтверджують слабкий розвиток моральності. Поширеність цих когнітивних утворень серед громадян, які перебувають у карних установах України зростає з терміном перебування в них – і, як типовий наслідок, у кінці терміну девіантна особистість є носієм додатково цілого комплексу таких смислових утворень, які ще більше відчужують її від моральнісних норм.
При дослідженні також відмічено, що девіантна особистість має загалом деформовану, матеріально-утилітарно односторонню, примітивізовану та спотворену потребово-ціннісну сферу, в якій домінуюче значення мають потреби фізіологічного та матеріального ґатунку. Це закономірно позначається на труднощах засвоєння нею моральнісних цінностей. Поширеними є також квазіпотреби – штучні та неприродні потяги, які також негативно позначаються на успішності виправлення [28, 29].
У свою чергу зрілі вольові якості особистості, яка перебуває у карних вітчизняних установах є недостатньо розвиненими, що також свідчить про слабку її спроможність дотримуватися бажаних моральнісних норм. При цьому якісною стороною діяльності особистості є тривожна, афектино-емоційна, спонтанна і необміркована установка [28].
Що стосується суб'єктивного відношення особистості до перебування у сучасних карних установах, то ми визначили, що переважна кількість громадян вважає його неприйнятним і, навіть, шкідливим з точки зору виправлення власних моральнісних якостей. Подібні опінії висловлюють також службовці вітчизняних карних установ, які для досягнення виправлення не вважають за потрібне тривало ізолювати особистість та створювати для неї жорстокі умови існування.
Підсумовуючи викладений вище розгляд та аналіз соціально-філософських реалій вітчизняних виправних процесів дозволяє нам стверджувати про кількісну недостатність соціальних передумов для появи в Україні якісно нової соціальної реальності, специфічної складноорганізованої формації, мета якої полягає у виправленні моральнісних якостей особистості, що виявила девіантну поведінку, а зміст - у відповідному спонукальному впливові на особистість. У свою чергу це, відповідно, відбивається на неспроможності сучасної, майже виключно правничої, карної системи досягти філософськи визначеної мети покарання – що також підтверджується нашими дослідженнями. Людина, яка виявляє несвободу, аморальну поведінку те неправо, практично не позбавляється цих негативних і не набуває нових, моральнісних якостей, і, що більш важливо, як правило, набуває у сучасних установах більшого потенціалу девіантності. Іншими словами людина у ряді випадків може втрачати головні філософські ознаки особистості – моральність, індивідуальність, соціальну корисність та позитивну суспільну масштабність.
Разом з цим, сучасні політичні та соціально-економічні вектори розвитку вітчизняного соціуму не дозволяють нам песимістично оцінювати можливість реорганізації карної системи у філософськи визначену форму буття покарання, яка є виразом справедливості та моральності. Значне збільшення наукового інтересу до витоків проблеми виправлення девіантної особистості, а також політичне прагнення нашої держави інтеґруватися у європейську спільноту, яка намагається відродити забуті традиції громадянського суспільства, разом з урахуванням на практиці багатого європейського філософського досвіду щодо виправлення девіантної особистості сукупно може призвести до перемоги над застарілими суб'єктивними моментами нашої дійсності і виходу вітчизняного соціуму на новий якісний щабель.
Підсумуємо викладене у другому розділі роботи. Отже:
Одним з можливих варіантів внутрішньої форми поняття покарання (виправлення), яка відповідатиме його філософському змістові є запропонована в роботі методологія, що базується на семи принципах соціального буття цього процесу, а саме на принципах:
- "релаксації" - поступовості процесу реконструкції моральнісних якостей особистості на основі ставлення до них як найвищої цінності;
- комплексного впливу на девіантну особистість найбільш впливових суспільних регуляторів;
- первинної диференціації виправлення за ступенем вад моральнісної сфери;
- соціальної відкритості виправної формації;
- мінімально-необхідних термінів ізоляції особистості;
- наявності зворотного зв'язку у системі "карний інститут – девіантна особистість";
- наявності взаємовпливу у системі "карний інститут – громадська думка"
Наведені принципи соціального буття процесу виправлення є одним з можливих варіантів деталізації його трьох принципів, які були виділені впродовж попереднього, історико-філософського етапу дослідження надбань європейської, вітчизняної та російської філософії;
З позицій соціальної філософії, зовнішньою формою, у якій повинен реалізовуватися зазначений філософський зміст покарання-виправлення, є специфічний соціальний інститут (пенітенціарна система), який, будучи цілісною, зрілою та складноутвореною організацією, повинен об'єднувати у собі діяльність специфічних виправних організацій держави, громадянського суспільства та релігії. При цьому правничі структури в цьому інституті не повинні домінувати, а лише виконувати свою вузьку функцію, пов'язану з тимчасовим обмеженням девіантної діяльності особистості. Така зовнішня форма покарання, найбільш повно відповідатиме його внутрішній формі і одночасно дозволить такій системі бути суб'єктом і об'єктом взаємодії з оточуючим соціумом та особистістю, яка в ній перебуває.
3. Соціально-філософське визначення реалій сучасного вітчизняного соціуму, які принципово уможливлюють і обумовлюють успішність виправлення девіантної особистості, показує кількісну недостатність та слабкий розвиток специфічних виправних ланок держави, релігії та громадянського суспільства. Це суттєво гальмує появу в Україні якісно нової соціальної реальності, специфічної складноорганізованої формації, яка є зовнішньою формою виправлення-покарання девіантної особистості;
4. Сучасні наукові, політичні та соціально-економічні вектори розвитку вітчизняного соціуму не дозволяють нам песимістично оцінювати можливість та перспективи реорганізації карної системи у філософськи визначену форму буття покарання, яка є виразом справедливості та моральності. Зокрема прагнення нашої держави інтеґруватися у європейську спільноту, яка намагається відродити забуті традиції громадянського суспільства, разом з урахуванням сучасною наукою та практикою багатого європейського філософського досвіду щодо виправлення особистості, яка виявляє девіантну поведінку, сукупно може призвести до перемоги над застарілими суб'єктивними моментами нашої дійсності і виходу вітчизняного соціуму на новий якісний щабель.