О. М. Кривуля, доктор філософських наук, професор ректор Хар
| Вид материала | Книга |
- Комплекс навчально-методичних матеріалів для слухачів Малого філософського факультету, 535.73kb.
- В. В. Остроухов; кандидат філософських наук, старший науковий співробітник, 5901.85kb.
- А. П. Лащенко- проректор нмл імені П. I. Чайковського, доктор мистецтвознавства;, 8035.23kb.
- Романенко Михайло Ілліч ректор Дніпропетровського інституту післядиплом, 109.52kb.
- В. Ф. Живодьор ректор соіппо, доцент, заслужений учитель України; > М. В. Жук координатор, 2598.05kb.
- Удк 37. 013. 42(075) ббк74. 6я7, 2614.78kb.
- У двох частинах, 4475.34kb.
- У двох частинах, 4658.91kb.
- Національна академія внутрішніх справ навчально-науковий інститут права та психології, 2056.34kb.
- Парламентське видавництво, 5723.42kb.
РОЗДІЛ 2 СОЦІАЛЬНА ФОРМА ПРОЦЕСУ ВИПРАВЛЕННЯ
З викладеного вище ми бачимо, що європейська філософія, еволюціонуючи, приходить до подібності смислового наповнення понять "покарання" та "виправлення", яке полягає у спонуканні девіантної особистості до визнання та засвоєння імперативного характеру моральності. У зв'язку з цим європейська карна практика, починаючи з Нового часу, має приклади спроб створення специфічних державних структур, які прагнули відповідали цьому змістові.
Криза таких інститутів, а також обмеженість їх у реалізації філософськи обґрунтованої мети покарання, пояснюється, на нашу думку, зокрема тим, що вони не враховували:
- по-перше, складну діалектичну сутність особистості як суб'єкту та об'єкту соціальних відносин;
- по-друге, філософське бачення змісту покарання, який полягає у спонуканні девіантної особистості до визнання та засвоєння категоричного моральнісного імперативу шляхом комплексного соціального впливу на неї.
Виходячи з проблеми дослідження, ми вважаємо за необхідне більш чітко визначити внутрішню та зовнішню форму виправлення (покарання), яка, якомога повніше відповідатиме його філософському змістові.
Першою повинна бути з'ясована саме внутрішня форма - методологія виправлення, тобто загальні принципи його соціального буття як процесу. Стосовно зовнішньої форми, то зрозумілим досі є лише те, що вона, з позицій сучасної соціальної філософії, повинна виражатися у специфічній соціальній організації, соціальному інституті, який умовно може традиційно бути названий "пенітенціарна система". Він повинен бути елементом суспільства як цілісної організації і, спрямовуючись на виправлення моральнісної сфери (зміст покарання) особистості, послуговуватися внутрішньою формою.
^ 2.1. Соціально-філософський компаративний аналіз передової пенологічної практики
Приймаючи до уваги викладене у першому розділі, ми бачимо, що покарання лише тоді буде виразом справедливості, коли буде виходити принаймні з трьох принципів:
- відповідності покарання ступені шкоди, завданої особистістю соціуму;
- відповідності покарання станові виправлення особистісної моральнісної сфери – тобто ступені засвоєння особистістю імперативу моральності;
- комплексного гуманного впливу на моральнісні якості особистості з боку найбільш дієвих державних та недержавних ланок соціуму.
Їх досить загальний характер став однією з головних труднощів у численних спробах побудувати таку зовнішню форму, яка б, послуговуючись цією філософською методологією, виправляла б моральнісну сферу особистості.
Для чіткого визначення внутрішньої і зовнішньої форми, які могли б відповідати з'ясованому змістові покарання (виправлення), здійснимо соціально-філософський аналіз деяких емпіричних даних, які характеризують принципи діяльності більш "просунутих", тобто передових, сучасних карних систем.
Як показав огляд та аналіз літературних джерел [13, 34, 39, 84, 95, 112, 132, 136, 137, 149, 162, 163, 176, 181, 188, 190, 194, 211, 230, 231, 233 - 236, 241 - 243, 245], а також деяких демографічних показників, такі "просунуті" карні системи є наявними у ряді пострадянських країн – Польщі, Чеській Республіці, Угорщині, а також у країнах Балтії. На тлі інших карних систем Європи, інститути цих країн відрізняються помітно більшою ефективністю виправного впливу. Отже, з метою уточнення філософськи обґрунтованої методології покарання – його внутрішньої форми, проведемо нижче їх компаративний аналіз.
^ 2.1.1. Компаративний аналіз методології виправлення у сучасних передових конструктах європейського соціуму
Новітні виправні конструкти польського суспільства
Головною метою докорінно реорганізованої за період 1991 - 1993 рр. карної системи Польщі сьогодні декларується "моральне поліпшення" особистості, а також збереження гідності та здоров'я ув'язнених, формування в них почуття відповідальності та навичок, які будуть сприяти подальшій їх інтеґрації у соціум після звільнення [181, 112] – тобто мета цього інституту, як ми бачимо, фактично збігається з філософськи визначною метою покарання-виправлення.
Проведений аналіз сучасної польської карної практики показує, у її методології може бути виділено сім основних принципів:
- принцип так званої "релаксації" [112], який полягає у поступовості процесу реконструкції моральнісних якостей девіантної особистості на основі ставлення до неї та змін її моральнісної сфери як найвищої цінності;
- принцип комплексного впливу на девіантну особистість;
- принцип первинної диференціації покарання за ступенем провини;
- принцип соціальної відкритості карної системи;
- принцип мінімально-необхідних термінів ізоляції девіантної особистості від соціуму;
- принцип зворотного зв'язку "карний інститут – девіантна особистість";
- принцип взаємовпливу "карний інститут – суспільство".
Розглянемо ці принципи, а також методи впровадження з позицій соціально-філософського аналізу.
Первинна диференціація покарання в Польщі забезпечується функціонуванням трьох видів карних установ: відкритого, напіввідкритого і закритого – відповідно до ступеня ізольованості девіантної особистості від соціуму. Це дозволяє індивідуалізувати покарання адекватно до ступеня суспільної небезпеки девіантної особистості і ставитися до неї у відповідності з моральнісним імперативом справедливості. Суд при розподілі громадян за типом установи враховує ступінь асоціальності скоєного вчинку, а також стан здоров'я, стать та вік кожної особи.
Принцип релаксації передбачає поетапне ("step by step") виправлення моральнісних, а також вольових якостей девіантної особистості за умов ставлення до них як до найвищих цінностей.
Важливим є те, що у кожному з трьох зазначених вище видів установ, у свою чергу, існує три види режиму: легкий, напівлегкий та звичайний. При цьому перехід на пом'якшений вид режиму і, навіть, перевід до установи більш м'якого типу дозволяється і є бажаним для особистості – тобто додатково стимулює розвиток моральності та волі.
Така гнучка організація середовища є виразом справедливого ставлення до людини. Вона, з однієї сторони, дозволяє керівництву установ вчасно помітити та додатково стимулювати процес виправлення, а з іншої - забезпечує для девіантної особистості постійне та усвідомлене тренування власних моральнісних і вольових якостей особистості, свідоме корегування власної поведінки та позитивну стимуляцію прийнятних суспільною мораллю форм діяльності. При цьому ставлення до особистості, яка скоїла злочин відзначається доброзичливістю і виключає зайві жорсткі обмеження при спілкуванні з персоналом установ. Таким чином, ми бачимо, що карна формація Польщі розглядає особистість як динамічну систему – у відповідності до її класичного філософського тлумачення, яке ми навели вище.
На необхідності здійснення комплексного впливу на особистість, як ми бачимо з 1.2., наголошували деякі мислителі доби Ренесансу та філософи-просвітителі. Цей вплив забезпечується діяльністю як державних, так і широкого спектру недержавних специфічних структур - спілок, асоціацій, громадських та релігійних організацій, з якими адміністрація державних установ зобов'язана співпрацювати. Такі організації, складають так званий "третій сектор" – частину досить розвинутого у Польщі громадянського суспільства – сукупності недержавних установ, які загалом опікуються підтриманням у соціумі справедливості, свободи, дотриманням норм права і моралі до кожної людини. Прикладами їх можуть бути, зокрема, Національна пенітенціарна асоціація "Патронат", філії міжнародних організацій Penal Reform International, Гельсинський Комітет тощо [176].
Недержавні організації направляють до виправних установ власних кураторів, спектр прав яких надзвичайно широкий – він включає, зокрема, право надання рекомендацій керівництву установ та право контролю за дотриманням прийнятих рекомендацій [30]. Кандидатури та діяльність таких кураторів узгоджена з державним апаратом – зокрема, з керівництвом Центрального Управління виправних установ Польщі.
Стосовно до державного внеску у процес спонукання особистісного визнання та засвоєння імперативного характеру моральності, то він є складовою комплексного впливу на девіантну особистість. У карних установах вона перебуває під постійним, різнобічним та інтенсивним впливом спеціальних державних службовців, а саме: вихователів, педагогів, психологів, інструкторів спорту та соціальних робітників.
Серед найбільш дієвих методів впливу на моральнісні якості особистості, які практикуються у Польщі, слід також назвати тематичний перегляд відеофільмів, телепередач, прослухування радіопрограм, тренінги соціально бажаної поведінки, культурно-просвітницькі заходи, спілкування з представниками громадських, а також релігійних організацій. Важливо відзначити, що наступним важливим механізмом комплексного впливу на свідомість є обов'язкова праця засуджених, яка є додатковим фактором стимуляції волі, причому праця матеріально заохочується з мінімумом вирахувань. До таких механізмів слід віднести також можливість отримання засудженими початкової, а також професійної освіти, під час дозвілля їм дозволяється відвідувати читальні кімнати, кімнати психологічного розвантаження, спортивні зали, майданчики, причому в установах широко практикується проведення спільних для засуджених та персоналу спортивних змагань [176].
Як бачимо, принцип комплексного впливу на аморальну девіантну особистість є одним з особливо важливих у польській пенологічної методології, що цілком виправдано з філософської точки зору. Її аналіз показує, що реалізуючи вказаний принцип, карний інститут прагне не стільки ізолювати девіантну особистість – ця формальна дія не є стратегічною метою покарання, скільки й врахувати її соціальну сутність. Це позначається на прагненні до максимально можливої відкритості особистості для впливу тих ланок навколишнього соціуму, які є носіями виправного потенціалу.
Постійний різнобічний вплив держави і суспільства на соціальну складову девіантної особистості, як свідчить польська практика, значною мірою дозволяє виключити подальше відчуження, деградацію, криміналізацію, соціальну дезадаптованість та маргіналізацію. Як відзначають дослідники, цей вплив є виключно важливим також для запобігання тиражуванню асоціальної та аморальної псевдокультури серед осіб, які перебувають в карних установах [112]. Відзначимо, що з точки зору діалектики, комплексний вплив на особистість повинен тлумачитися як накопичення кількісного потенціалу спонукального виправного впливу, що неминуче призводить до якісних змін в девіантній особистості.
Наступний принцип, який був нами визначений як "принцип відкритості" польської карної формації, забезпечується механізмами збереження корисних соціальних зв'язків особистості з близькими людьми, сім'єю, релігійними конфесіями, а також безперешкодною роботою недержавних організацій пенітенціарного профілю, яким надається право контролю за діяльністю пенітенціарних установ.
Позитивні соціальні зв'язки зберігаються шляхом необмеженого листування, телефонних розмов, збільшеним (у порівнянні з попередньою виправно-трудовою системою) числом побачень з близьким людьми, у тому числі інтимних. Важливо відмітити, що в польській практиці покарання впроваджені новітні пільгові види соціальних контактів – відпустки для засуджених, можливість отримання яких є потужним стимулом для виправлення вольових та моральнісних якостей особистості.
Крім цього важливо те, що польський інститут покарання-виправлення є гнучкою і складноорганізованою системою, яка на практиці використовує принцип зворотного зв'язку між карним інститутом і девіантною особистістю, що підлягає виправленню.
Для цього адміністрація установ забезпечує постійне надходження інформації від респондента виправного впливу. Це надходження здійснюється шляхом регулярного (щоквартального) анонімного анкетного опитування. Інформація, отримана від особистості-адресанта виправного впливу таким чином дозволяє керівництву установ діагностувати та враховувати в роботі стан їх виправлення, а також їх опінії, настрої, побажання, наявність скарг тощо. Крім цього, механізмом впровадження цього принципу є так званий інститут Омбуцмена – державного уповноваженого з прав людини. До його компетенції входить, зокрема, розгляд скарг та пропозицій, а також прийняття широкого спектру відповідних заходів.
При розгляді та соціально-філософському аналізові методології польського карного інституту було також з'ясовано, що для здійснення обґрунтованої вище мети покарання надзвичайно важливим є застосування принципу, який був визначений як "принцип цілеспрямованого взаємовпливу у системі "карний інститут – суспільство". У зв'язку з цим було нами було помічено акцентування польськими пенологами та практиками уваги на тому, що без відповідного прискорення розвитку та зміни соціальної опінії марно сподіватися на тривалий ефект від виправного впливу. Ними, зокрема, зазначається, що деякі верстви населення обов'язково повинні позбутися багатьох шкідливих стереотипів мислення, бо таке некритичне та жорстке ставлення громадян до засуджених як до громадян "другого ґатунку", позиція про обов'язкову та виняткову жорсткість санкцій для правопорушників, відкрито репресивне та войовниче ставлення до них неминуче викликає повторне соціальне відчуження та вторинну криміналізацію особистості, яка, як правило, виражається у рецидивах злочинності [112, 188].
У зв'язку з цим у Польщі здійснюється активний вплив на суспільну думку, просвітницька та роз'яснювальна робота серед населення. Іншими словами, карна система у цьому разі виступає суб'єктом впливу на соціум, що, на нашу думку є надзвичайно важливим. Цей вплив здійснюється, переважно, через засоби масової інформації як державними посадовими особами, наприклад, Омбуцменом, так і діячами численних громадських організацій.
Зміна громадської думки є тривалим і важким процесом, проте його позитивні результати значною мірою гармонізують діяльність системи "карна формація – соціум" і, як вважають практики польської пенології, забезпечують сталий і тривалий виправний вплив на особистість, яка виявляла девіантну поведінку. Слід відзначити, що цей процес також позначається на підвищенні престижності роботи у карних установах, чим збільшує приплив до інституту досвідчених фахівців і потенціює механізми комплексного впливу на засудженого. Він також сприяє поліпшенню суспільної моральності, на важливості чого, як було сказано у першому розділі роботи, наголошували ще філософи на всіх історичних етапах розвитку європейської цивілізації.
На основі викладеного ми можемо підсумувати, що у Польщі в основу пенологічної практики покладене філософське бачення покарання, а також девіантної особистості як динамічної системи, об'єкту та суб'єкту соціальної взаємодії. З іншого боку, сама карна формація також знаходиться у постійній надзвичайно складній діалектичній взаємодії з соціумом.
Метаморфози чеської виправної парадигми
Карна система Чеської Республіки має з польською ряд спільних рис. Ця схожість, зокрема, простежується у її головній меті, яка визначається "Концепцією розвитку виправно-виховної системи у Чеській Республіці" (далі – Концепцією) як охорона суспільства шляхом роботи системи соціальних служб, орієнтованих на зміну поведінки особистості засуджених у бажаному напрямку та їх зворотна інтеграція до суспільства, а також як зміна особистості злочинця та досягнення нею зрілих форм поведінки, що характеризуються саморегуляцією [95]. Проведемо порівняння чеської методології покарання з вищевикладеною польською.
Карною формацією Чехії передбачається реалізовувати принцип, аналогічний польській "релаксації" (принцип 1) – це, зокрема, підтверджується рядом позицій Концепції. Шляхи його впровадження цим документом визначаються як створення таких умов, щоб кожна особа могла бути переведена на більш м'яке ув'язнення, поступове наближення умов утримання до умов цивільного життя – у залежності від успіху процесу зміни особистості і поведінки. Релаксація також передбачає повагу до прав та свобод людини, гуманність ставлення до засуджених [95].
Необхідність комплексного впливу на девіантну особистість (принцип 2) також передбачена у зазначеній вище Концепції. Цей вплив планується здійснювати через поліпшення побутових умов, які оточують особистість, а також шляхом постійної та кваліфікованої роботи фахівців. Так у п. 2.4., 3.3., 4.1. Концепції зокрема говориться, що процес пенітенції не може протікати в екстремальних та девіантних умовах і тому вони потребують пом'якшення, а також, що середовище установ повинне культивувати соціально-корисні якості особистості та поведінки, а також спонукати засвоєння нею відповідних вмінь. У цьому документі також зазначено, що основним механізмом впровадження цього принципу мають стати виправні програми, спрямовані на організацію освіти, вільного часу, трудової діяльності, а також на підготовку до виходу на волю. Метою цих програм, зокрема, називається зміна системи цінностей, тренування самоконтролю та відповідальності. Передбачається, що зазначені вище програми повинні бути реалізовані психологами, соціологами, психіатрами, а також представниками релігійних конфесій [95]. Обов'язковою, як і у Польщі, є трудова діяльність, причому тут планується ввести різноманітні заохочення за суспільно-корисну працю та ініціативу, які будуть сприяти розвиткові вольових якостей девіантної особистості [95, 194].
Первинна диференціація покарання-виправлення у Чехії (принцип 3) згідно Концепції повинна базуватися на ефективній класифікації засуджених, причому покарання засуджених повинне завдавати збитку засудженим адекватно до міри їх провини [95]. Механізмом впровадження цього принципу сьогодні є початковий розподіл спецконтингенту за різними типами установ, а саме установ з наглядом, охороною, посиленою охороною, а також з максимальною охороною – їх назви – відповідно тюрми "легкого" типу, мінімального, середнього та максимального рівня безпеки. У кожній з таких установ існує два види режиму – полегшений та суворий [194] – подібно до стану у Польщі.
Концепцією також підкреслюється необхідність застосування у майбутньому "мінімально-необхідних термінів ізоляції особистості і лише необхідних обмежень" [95] (аналогічно принципу 5). Механізмами реалізації цього принципу є, зокрема, впровадження виправних заходів, не пов'язаних з ізоляцією [95, 194]. Сьогодні у цій якості виступає безоплатна суспільно-корисна робота, у перспективі ж планується широка практика опікунства, громадянського примирення (без ізоляції засудженого), громадського нагляду, направлення особистості до спеціальних будинків виховання [39].
Чеською карною формацією також планується впровадження раніше виділеного принципу 4 - відкритості пенітенціарних установ для соціуму. На необхідності цього, зокрема, наголошується у окремих розділах Концепції – в них говориться про невідкладність вирішення питання про відкритість виправних установ, інтенсивне підтримання корисних соціальних зв'язків, уникання грубих порушень сімейного життя, дружніх стосунків. Механізмами впровадження цього принципу є, зокрема отримання преси та вільне її передплачування, користуванням засобами масової інформації. Відзначимо, що польська система реалізує цей принцип ширше, активно залучаючи до процесу покарання різноманітні структури громадянського суспільства. Отже, карна система Чеської Республіки є більш закритою і менш досконалою, ніж польська. Це утруднює взаємозв'язок і взаємовплив її з соціумом, а отже, і вплив соціуму на особистість, яка підлягає виправленню.
Відзначимо, що чеські пенологи розглядають виправну формацію як систему соціальних служб. При цьому її зворотній зв'язок з особистістю, яка підлягає виправленню (аналог польського принципу 6) передбачається здійснювати шляхом постійного контакту засуджених з керівництвом установи. У Концепції говориться також про необхідність створення обчислювальних центрів, банків даних центрального та периферійного рівнів, інформаційної мережі та спеціальних дослідницьких груп. Процес їх створення на сьогодні тільки розпочато.
Важливо також відмітити, що разом зі спільними рисами, чеська пенологічна практика має суттєву негативну відмінність від польської. Незважаючи на те, що деякі з пенологів цієї країни [95] акцентували увагу на вкладанні великих коштів у громадську пропагандистську кампанію з метою роз'яснення цілей та задач пенітенціарної реформи, проведенні роботи щодо залучення широких верств громадськості, ця тенденція у чеській Концепції не знайшла свого відображення. Іншими словами, у цьому стратегічному документі мало уваги приділяється впровадженню принципу цілеспрямованого взаємовпливу карного інституту і суспільства.
У свою чергу це призвело до того, що у чеському суспільстві і до сьогодні залишаються досить слабким і маловпливовим виправний вплив специфічних організацій "третього сектору", що показує нижчий, ніж в Польщі ступінь розвитку всієї карної формації як організації. Серед чеської громадськості також поширеними є думки про непрестижність роботи у карних установах, а також про обов'язковість та дієвість тривалих термінів ізоляції та необхідність жорстких виховних санкцій. Це також підтверджується оцінками дослідників громадської думки в Чехії, які наголошують, що намагання практично перетворити виправно-виховну систему на пенітенціарну зустрічають протидію широкої громадськості [194]. Громадська думка по відношенню до особистості засудженого, процесу і самої можливості її реконструкції значною мірою моністично-негативна.
Вплив цих негативних тенденцій закономірно позначився на відтоці з установ виправної системи кваліфікованих фахівців, на вузькому діапазонові заходів покарання, альтернативних тривалій ізоляції - в силу неприйняття їх широким загалом країн. Ці чинники, як відзначають сучасні дослідники, негативно вплинули на реалізацію визначеної методології та утруднили досягнення карною системою визначеної мети – виправлення особистості [95, 183, 194].
Наведене вище дає нам змогу підсумувати, що попри подібність пенологічної теорії Польщі та Чеської Республіки, реально і широко у виправній практиці останньої впроваджується лише принцип диференціації покарання, який, як ми бачимо, не є одним з головних у філософській методології покарання. Важливі для власне виправлення принципи, реалізація яких суттєво залежить від соціуму ("релаксації", мінімально-необхідних термінів ізоляції, комплексного впливу на особистість, відкритості пенітенції) впроваджуються у чеську карну практику недостатньо – спектр механізмів їх реалізації на сьогодні залишається досить вузьким.
Отже, на основі проведеного аналізу сучасних пенологічних теорій Польщі і Чехії, ми можемо зробити висновок про суттєву схожість їх принципів. Теоретична методологічна база чеської карної формації в цілому, як і польська вкладає філософський зміст у поняття виправлення девіантної особистості, ставить метою якісну зміну її моральності та вольових характеристик. Разом з цим ми спостерігаємо суттєві практичні відмінності не на користь чеського варіанту. Зокрема, в силу неврахування та незалучення до методології принципу взаємовпливу "виправна формація – суспільство", чеська система не виступає повноцінним суб'єктом у цих відносинах. Внаслідок цього деякі верстви суспільства більшою мірою, ніж у Польщі, відчужують криміногенну особистість від позитивного виправного впливу соціуму, в тому числі і профілактичного.
На прикладі проведеного компаративного аналізу чітко простежується важливість врахування при визначенні філософськи обґрунтованої методології покарання суб'єкт - об'єктної природи соціальних відносин між карним інститутом та соціумом. Неврахування цих соціально-філософських закономірностей є концептуальною помилкою, яка не може бути скомпенсована адміністративними, організаційними та іншими заходами впливу на криміногенну особистість. На нашу думку, ця помилка призводить до значних утруднень у досягненні карним інститутом філософської мети покарання – виправлення моральнісної сфери девіантної особистості [30].
Нові виміри виправлення та їх реалізація у країнах Балтії
Досліджуючи наявні джерела інформації, ми бачимо, що Естонія з 1993 року планомірно реформує власну карну систему. Аналіз методології функціонування цього новітнього естонського інституту показує певну її подібність до методології оновлених польської та чеської карних систем. Сучасна пенологія Естонії, як і розглянутих вище держав наголошує, що мета карної формації полягає у якісному оновленні девіантної особистості - при цьому у Естонії зазначається, що поняття "людина" повинне стати центром будь-якої активності тюремної системи [188].
Сьогодні у кожній з виправних установ Естонії зорганізовано три види режиму – карантинний, загальний та полегшений. Їх існування дозволяє впроваджувати виділені раніше принципи виправлення - первинної диференціації покарання та поступовості процесу реконструкції моральнісних якостей девіантної особистості, причому останній реалізується шляхом пільгового надання громадянам все більшого ступеня свободи і відповідного переводу до полегшеного режиму з кращими умовами (аналогічно принципові "релаксації" у Польщі та Чехії) [242].
В Естонії, як і в Чехії прийнята Концепція розвитку тюремної системи (надалі Концепція), у якій, зокрема, акцентується увага на необхідності комплексного впливу на девіантну особистість (принцип 2), який повинен реалізовуватися за рахунок поліпшення побутових умов перебування в місцях позбавлення волі, створення гуманних умов життя, достойних людини, а також можливостей для роботи та отримання освіти [242, 149]. Основний механізм майбутнього впровадження цього принципу подібний до чеського - тут також передбачається використання спеціальних виправних програм, орієнтованих, головним чином, на реінтеграцію особистості у суспільство. Естонські пенологи також наполягають на важливості продовження комплексного впливу на особистість і після звільнення, зокрема, шляхом діяльності Естонського Центру соціальної реабілітації [242, 149].
Виділений раніше принцип 6 (принцип зворотного зв'язку "карний інститут – девіантна особистість") в Естонії реалізується механізмом, подібним до польського інституту Омбуцменства - тут здійснюється проект під назвою "Представник для контактів", у рамках якого передбачається призначення нової державної посадової особи, яка б опікувалася проблемами людини та зміцненням особистісних позитивних стосунків з навколишнім суспільством, а також з персоналом установ.
Як і системи Польщі та Чехії, естонська формація прагне до відкритості (принцип 4), тобто до продовження соціально-корисних контактів особистості з впливовими ланками суспільства. Одним з механізмів впровадження цього принципу є участь Естонії у проекті "Норд-Балт" ("Nord-Balt Prison project"), що дозволяє її карній системі запозичувати досвід аналогічних соціальних формацій Швеції, Фінляндії та Данії. Відкритою естонська карна система є також для діяльності релігійних інститутів (Естонський християнський центр реабілітації тощо) [112], однак, як відзначають дослідники, активність структур громадянського суспільства, яка є одним з основних критеріїв високого розвитку пенітенціарії, тут помітно нижча, ніж у Польщі [149].
Що стосується впровадження виділеного нами принципу 5, то естонська концепція, аналогічно до чеської та польської парадигм, передбачає перспективу впровадження альтернативних заходів покарання, пов'язаних з мінімально-необхідними термінами ізоляції, або взагалі не пов'язаних з нею.
Важливо відмітити також надзвичайно корисну рису естонській методології - як і в польській, тут реалізується принцип цілеспрямованого впливу на громадську думку з метою нівелювання її негативного впливу на реформу тюремної системи (принцип 7). Серед механізмів впровадження цього принципу є як подібні до польських - робота з засобами масової інформації, так і специфічні - на початку реформ пенітенціарії у Естонії здійснене оновлення судового апарату – на посади були призначенні нові судді. Цей захід естонськими пенологами визначається як найважливіша умова для успішності подальшої тюремної реформи [149].
Що стосується карної формації Латвії, то вона почала реорганізовуватися у 1994 році. З цього часу карна практика цієї країни аналогічно до карної практики розглянутих вище країн, почала активно впроваджувати визначені вище методологічні принципи. Так принцип початкової диференціації покарання у Латвії реалізується первинним розподілом засуджених за установами закритого, частково закритого та відкритого типів. Активно впроваджується також принцип поетапності реконструкції моральнісної сфери особистості, механізм якого (поступовий перевід засудженого до установи з більш м'яким режимом відповідно до успішності реконструкції особистості) тотожний до механізму розглянутих вище карних формацій систем. При цьому, як і у Польщі, Чеській Республіці та Естонії, поступово зменшуються обмеження, засудженим надається більше пільг, що, як відзначається дослідниками, є потужним стимулом для змін їх девіантних вольових та моральнісних якостей на соціально-прийнятні та схвалювані [176].
Принцип комплексного впливу на девіантну особистість також реалізується схожими з Польщею та Естонією механізмами, а саме: поліпшенням умов перебування засуджених та постійною виправною роботою кваліфікованих фахівців. У доповідях державних та громадських діячів наголошується, що приміщення тюремної системи Латвії планомірно перебудовуються з урахуванням гігієнічних норм, що дозволяє запобігати появі негативних особистісних розладів [149]. Відзначимо, що діяльність психологів та вихователів підпорядкована широкому спектрові соціально-реабілітаційних програм – так само, як передбачено у Концепції Чеської Республіки, а також реалізується естонською практикою. У латвійському інституті для духовного просвітництва засуджених та виховної роботою з ними спеціально створена посада капелана.
Разом з цим слід відзначити, що досі неналагодженою у Латвії залишається освіта засуджених, яка, у контексті висновків за першим розділом нашої роботи, є необхідною умовою виправлення їх моральності і подальшої соціальної реінтеґрації. Негативним моментом також є низька активність недержавних організацій пенітенціарного спрямування – на думку дослідників у Латвії існує так званий "колапс системи соціальної підтримки" [39, 176].
Поступово впроваджується латвійською пенітенціарією і принцип відкритості, який реалізується активною участю країни у "Nord-Balt Prison project", в рамках якого підтримується широкий спектр контактів з відповідними державними та громадськими організаціями країн Скандинавії – зокрема, з Швецією та Норвегією. Важливим є також те, що завдяки цьому проекту підприємства багатьох латвійських карних установ безкоштовно отримали промислове обладнання, що дозволило забезпечити засуджених працею та реально навчати їх соціально-корисним спеціальностям. Відкритою латвійська система є також і для представників релігійних конфесій (католиків, лютеран, православних, адвентистів та інших), міжнародних християнських організацій (зокрема, "Prison Fellow Ship International").
Слід відзначити, що на відміну від чеської пенітенціарії, і подібно до польської та естонської, латвійський державно-суспільний інститут на практиці впроваджує принцип цілеспрямованого впливу на суспільство (принцип 7). У контексті цього пенологами зазначається, що вкрай необхідною насьогодні є задача подолання недовір'я та неприязні у відношенні до засуджених та працівників тюрем [84]. З цією метою до установ Латвії були акредитовані представники численних засобів масової інформації. Хоча, як відзначають дослідники [176], цей механізм перебуває на початкових стадіях впровадження, він вже дозволяє здійснювати вплив на громадську опінію і певним чином нейтралізувати застарілі стереотипи у масовій свідомості, які могли негативно позначитися на виправленні девіантної особистості.
Що стосується організації зворотного зв'язку між карним інститутом та особистістю, яка підлягає виправленню (принцип 6), то ми можемо відзначити, що він не входить до сучасної латвійської методології покарання.
Наявна інформація про литовську пенітенціарну формацію не дозволяє провести її детальну компарацію з установами проаналізованих вище країн. Разом з цим ми можемо відзначити, що вона, як і аналогічні інститути балтійських країн, перебуває у стані активної реорганізації. У зв'язку з цим Литва, так само, як і Естонія та Латвія, приймає участь у "Nord - Balt Prison project", в ній також діють міжнародні та національні недержавні організації пенітенціарного спрямування - PRI, Литовська Асоціація тощо, які активно опікуються допомогою засудженим і тим особистостям, які покинули виправні установи.
На основі огляду та соціально-філософського аналізу ми можемо відзначити, що методологія покарання та карна практика балтійських країн відрізняється від чеської помітно більшою "просунутістю" (тобто є більш передовою) - реальне впровадження заходів, які відповідають принципам 1, 3, 5, 7 певним чином наближає ці країни до їх стану у Польщі. Разом з цим, у країнах Балтії відзначається певний брак механізмів, якими реалізуються принципи 2 та 4 (а латвійська парадигма взагалі не враховує принципу 6). Отже, загалом, на нашу думку, стан карних інститутів Естонії, Латвії та Литви може бути оцінений як проміжний між станом польської пенітенціарної формації, де всі принципи реалізуються широким спектром механізмів та чеської, де вони перебувають на початкових та проміжних етапах впровадження у практику.
Філософська методологія виправлення сучасної Угорщини
У кінці минулого сторіччя перед Угорською Республікою, як і перед іншими пострадянськими країнами, виникла необхідність реорганізації застарілої радянської системи виконання покарань у новітній соціальний інститут. У контексті цього з 1994 року в цій країні активно здійснюються реформи карної системи, стратегічним напрямком яких сьогодні називається впровадження справедливого ставлення до засуджених [162]. Аналогічно до чеських, пенологи Угорщини розглядають новітню карну систему у якості важливої сфери надання соціальних послуг, головна задача якої подібна до мети, яка була визначена у національних пенітенціарних концепціях країн Балтії, Польщі та Чехії і полягає у поверненні в'язнів у суспільство шляхом зміни їх особистісних рис [162].
Аналіз новітньої методології покарання та карної практики Угорщини дозволяє нам виділити ряд методології покарання – його функціональних принципів, а також механізмів їх впровадження. Більшість з них аналогічна принципам та механізмам організації процесу реконструкції особистості засуджених у Польщі, Чеській Республіці, Естонії та Латвії.
Подібно до цих країн, в Угорщині також впроваджується принцип первинної диференціації покарання шляхом розподілу спецконтингенту за установами мінімального, середнього та максимального ступеня жорсткості режиму (принцип 3). Угорська пенологія також передбачає впровадження принципу поетапності процесу реконструкції девіантної, кримінальної особистості з поступовим пільговим переводом її до пом'якшених умов відбування покарання – у цьому простежується її схожість з польським принципом "релаксації", а також з естонською і латвійською пенітенціарною практикою. У якості найбільшого заохочення, яке мусить додатково стимулювати свідому регуляцію поведінки особистості засудженого виступає можливість отримання ним відпустки додому.
Досягнення сталих змін у моральнісній та вольовій сфері особистості, яка скоїла злочин, забезпечується в Угорщині, як і в інших розглянутих країнах, комплексним впливом з боку державних фахівців - педагогів, психологів, психотерапевтів, вихователів та представників недержавних організацій (принцип 2). Діяльність цих фахівців, подібно до польської, естонської та латвійської практики, підпорядкована широкому спектру спеціальних ресоціалізаційних програм. Важливо також відзначити, що до реалізації таких програм, як і в Польщі, активно залучаються недержавні та релігійні організації, які володіють специфічним інструментарієм впливу на моральнісну сферу особистості.
Дослідники також відзначають, що Головне тюремне управління багато уваги приділяє налагодженню позитивної морально-психологічної атмосфери та доброзичливості у ставленні до засуджених з боку службовців, що, як і у Польщі, дозволяє запобігати тиражуванню в установах асоціальної псевдокультури. Однак, в Угорщині, на нашу думку, недостатньо уваги приділяється одному з головних механізмів впровадження цього принципу – створенню нормальних побутових умов для засуджених. Як відзначають дослідники, цей процес в угорських установах триває повільно [162].
Сучасна карна формація Угорщини, подібно до відповідного інституту Польщі є цілком відкритою для соціуму (тобто вона дотримується принципу 4). У зв'язку з цим тут створені умови для підтримки бажаних позитивних соціальних зв'язків – введена практика телефонних розмов з рідними, знята значна кількість обмежень щодо побачень та отримань посилок, дозволені також контакти з представниками національних та міжнародних правозахисних організації - Угорського Товариства по сприянню тюремній реформі, PRI. Суттєвим механізмом впровадження принципу відкритості є також надання таким недержавним організаціям функцій контролю за станом пенітенціарного процесу [176].
Також слід відзначити, в угорській карній практиці (так само, як у польській та естонській) впроваджується принцип 5 – тут активно застосовуються мінімально необхідні терміни соціальної ізоляції. На противагу тривалій ізоляції широковживаним в цій країні є призначення альтернативних ізоляції санкцій – штрафів, громадських робіт, що у свою чергу потенціює механізми відкритості карного інституту для позитивного виправного впливу соціуму на моральнісну сферу особистості засудженого. Тривалі строки ізоляції призначаються судами Угорщини лише за найбільш тяжкі злочини проти особистості та суспільства, хоча і вони, як правило, є нижчими за терміном у порівнянні з аналогічними вироками у країнах, які були республіками СРСР [162].
Однак, попри всі перераховані вище позитивні надбання новітньої карної формації Угорщини, ми можемо констатувати, що виділені нами раніше принципи 6 та 7 в цій країні реалізуються слабко. Аналіз також показує брак і, як правило, відсутність розвинених механізмів зворотного зв'язку між елементами карної системи, а також недостатність цілеспрямованого впливу цього інституту на соціум, що з соціально-філософської позиції свідчить про недостатню зрілість цього карного інституту як системи. Як ми визначили вище, це неминуче породжує негативні та несумісні з виправленням явища – подібні до тих, які відбуваються у Чехії.
Отже, на основі вищевикладеного ми можемо підсумувати, що методологія покарання Угорської Республіки має ряд спільних рис з аналогічними інститутами Польщі, Чеської Республіки, Естонії та Латвії. Як і в цих країнах, риси "просунутості" дозволили досягти Угорщиною досить сталої тенденції до зниження демографічного рівня кількості засуджених без застосування штучних, непопулярних і суспільно-шкідливих соціальних регуляторів (амністій). Однак, проведений аналіз дозволяє стверджувати, що процес перетворення карної системи в Угорській Республіці, так само, як в інших змальованих (крім Польщі) країнах, ще далекий до завершення.
Результати проведеного компаративного соціально-філософського аналізу методології покарання у сучасних передових карних Європи, а також ступеня її практичного впровадження, більш зручно і наглядно можуть бути представлені у вигляді таблиці 2.1.1.
Як бачимо, найбільш досконалою з наведених є польська карна формація, яка активно впроваджує всі наведені методологічні принципи на практиці. Інші розглянуті країни, очевидно, перебувають на початкових (Чехія, Латвія) та проміжних (Естонія та Угорщина) стадіях реорганізації власних карних формацій.
Таблиця 2.1.1. Методологія покарання Польщі, Чеської Республіки, Естонії, Латвії, Угорської Республіки та ступінь її впровадження.
| Методологічні принципи | Країни та ступінь впровадження принципу | ||||
| Польща | Чехія | Естонія | Латвія | Угорщина | |
| "Релаксації" | впроваджується | Брак механізмів | впроваджується | впроваджується | впроваджується |
| Комплексного впливу на девіантну особистість | впроваджується | Брак механізмів | Брак механізмів | Брак механізмів | впроваджується |
| Первинної диференціації покарання | впроваджується | впроваджується | впроваджується | впроваджується | впроваджується |
| Відкритості карної системи для соціуму | впроваджується | Брак механізмів | Брак Механізмів | Брак Механізмів | Впроваджується |
| Застосування мінімально-необхідної ізоляції | впроваджується | Брак механізмів | впроваджується | впроваджується | впроваджується |
| Зворотного зв'язку "карний інститут – девіантна особистість" | впроваджується | Брак механізмів | впроваджується | Не впроваджується | Брак механізмів |
| Взаємовпливу карного інституту та суспільства | впроваджується | Не впроваджується | впроваджується | впроваджується | Брак механізмів |
Разом з цим, аналіз показує, що тенденції розвитку карних систем однозначні. Вони спрямовані на визнання у якості мети покарання спонукання особистості до виправлення особистісних якостей, на широке залучення до цього спонукання як державних так і недержавних, зокрема, релігійних інститутів, а також на зміни у масовій свідомості широкого загалу громадськості. Як було підкреслено вище, впровадження відповідних принципів, навіть на початкових стадіях, дозволяє досягати певних успіхів у реалізації філософської сутності покарання - виправлення моральнісних якостей особистості.