В. М. Антонов інтелектуальна власність І комп'ютерне авторське право
Вид материала | Документы |
Содержание8.1. Загальні положення 8.2. Правота Інтернет 8.3. Доступ до Інтернет 8.4. Проблема відповідальності інформаційних провайдерів 8.5. Захист сайтів в Інтернет Необхідні дії по захисту |
- I. Основні стандарти прав інтелектуальної власності в Україні, 716.07kb.
- Конспект лекцій з курсу «основи інтелектуальної власності», 672.32kb.
- 1 інтелектуальна власність як право на результати творчої діяльності людини, 5723.92kb.
- 5 1 Інтелектуальна власність як право на результат творчої діяльності людини, 6057.39kb.
- Робоча навчальна програма предмет Комп’ютери у фізичних дослідженнях, 98.31kb.
- Е. В. Колісніченко > В. О. Панченко > А. А. Папченко Відповідальний за випуск, 1555.03kb.
- Реферат Право на интелектуальну власнисть, 204.19kb.
- Комп’ютерне моделювання фізичних процесів Для студентів ІV курсу спеціальності 070100, 219.13kb.
- А. Ю. Литвин Н. В. Асєєва Інтелектуальна власність Курс лекцій, 3085.18kb.
- Методичні вказівки для самостійної роботи та практичних занять з дисципліни «Інтелектуальна, 278.72kb.
^ 8.1. Загальні положення
Сучасні наука і техніка накопичили величезний масив інформаційного матеріалу, що викликало гостру потребу в прискореному обігу знань. Невпинне зростання обсягів інформації в усьому світі призводить до різкого зниження ефективності використання накопичених знань у багатьох сферах людської діяльності: науці, техніці, економіці, політиці, праві, тому що традиційні «ручні» засоби й методи оброки даних не в змозі впоратись з таким потоком інформації, не здатні представити повну і точну картину стану питання, яке викликає інтерес.
Тому в умовах невпинного якісного оновлення суспільства, становлення ринкової економіки, поступу науково-технічного прогресу розвиваються різного роду інформаційні системи, які перебрали на себе функції оперативного поширення наукових знань. їхня діяльність базується на традиційних і новітніх інформаційних технологіях. Вочевидь, що роль електронно-обчислювальної техніки визначається не лише обчислювальною функцією: все більш важливе значення набувають переробка, зберігання, пошук і трансформація різних видів інформації.
Найбільш істотні соціальні зміни останніми десятиліттями відбуваються у галузі нових суспільних відносин — інформаційних. Суть переходу від індустріального суспільства до суспільства інформаційного полягає саме в реалізації сукупності процесів, пов'язаних з автоматичною обробкою, пошуком, зберіганням і передаванням, перетворенням і практичним використанням безперервно зростаючого потоку інформації в усіх сферах суспільного життя.
Основні показники відсоткового співвідношення виробництва у різних галузях господарства за останні десятиріччя змінилися на користь інформаційних ресурсів. Це загострило проблему правового регулювання у сфері інформаційних відносин для прискорення процесів інформатизації українського суспільства і подолання відставання від інших країн щодо рівня розв'язання цієї задачі.
Давно розпочався процес злиття комп'ютерної техніки із засобами зв'язку. У США з'єднали слова «комп'ютер» і «комунікації» та створили нове поняття «комп'юнікейшенз». Пізніше французи запропонували більш елегантний термін «телематика». Комп'ютери і комунікації між ними та їхніми частинами саме і складають телекомунікаційні комп'ютерні мережі, або просто — інформаційні мережі.
Internet є найбільшою комп'ютерною мережею. Нині — це величезний накопичувач різноманітної інформації. Саме ця мережа мереж вимагатиме в майбутньому досконалого правового регулювання її функціонування в усіх сферах суспільного життя.
Розвиток законодавства в сфері сучасних інформаційних технологій поступово набирає обертів в усіх провідних країнах світу. Уряди різних країн мають усвідомити правову модель майбутнього та забезпечити її підтримку, а громадяни, користуючись Internet, повинні нести таку ж відповідальність, яку вони несуть в інших сферах свого життя.
Усе наведене ускладнює розв'язання питання правового регулювання у сфері інформаційних відносин. Становлення України як правової держави, її вихід на світові ринки, у тому числі й інформаційних ресурсів, потребує формування низки взаємопов'язаних нормативно-правових актів, законів і структур для розв'язання значного комплексу питань. Відповідно виникає нова юридична спеціалізація — Інтернет-право.
Ні в Україні, ні в Росії не існує системних розробок, присвячених даній темі, публікуються лише окремі статті юристів, ще зайнялися розробкою юридичного аспекту використання Інтернет. Одним з перших юристів, які почали працювати в цьому напрямку в Росії, був Віктор Наумов, що створив сервер «Право й Інтернет» (www. ссылка скрыта) і проводить регулярно інтернет-конференції з проблем Інтернет-права.
Також познайомитися з цими питаннями можна на Веб-сайті автора за адресою: ссылка скрыта — у розділі «Інтелектуальна властність і комп'ютерне авторське право».
Вочевидь, за такої значущості Інтернету неминучою стає необхідність правового врегулювання відносин, що виникають при використанні глобальної мережі. На цьому етапі і буде зароджуватися та формуватися Інтернет-право як правова форма регулювання суспільних відносин, що виникають при використанні мережі Інтернет, зокрема обмін інформацією.
^ 8.2. Правота Інтернет
При вирішенні практичних питань, що виникають, користуються нормами права, які були створені до появи мережі. Можна сказати, що все наше розуміння права, його концепції були закладені ще в епоху Римської Імперії. Зрозуміло, з тих пір право не стояло на місці, воно слідувало за потребами людей, що виникали в процесі розвитку людства. Проте ми звикли мислити в категоріях світу речей. Людина, яка живе на землі, звикла поділяти її кордонами і бути на своїй ділянці господарем. Зовсім нещодавно в історичному масштабі відбулися значні якісні зміни, які необхідно враховувати, коли говоримо про телекомунікації. Визнані універсальні права людини і характер відносин у суспільстві змушує говорити про перехід від стану індустріального суспільства до суспільства інформаційного.
Загальна декларація прав людини 1948 р. була першим документом, в якому були закріплені основні права людини. Напевно, немає потреби пояснювати, що їхня дія не залежить від державних кордонів і є універсальною. Спочатку ця декларація була рекомендаційним актом, але в силу її широкого застосування вона стала обов'язковим документом. У ній проголошено право людини «шукати, одержувати і поширювати інформацію та ідеї будь-якими засобами і незалежно від державних кордонів» Це право може бути обмежене законом з метою забезпечення інших прав, моралі, суспільного порядку і загального добробуту. Обмеження цього права було доповнено в Міжнародному пакті про цивільні й політичні права 1966 р. цілями «охорони державної безпеки» і «здоров'я і моральності населення». Навколо цих обмежень і розгортаються суперечки прихильників теорії вільного потоку інформації і прибічників цензури і фільтрування інформації. Вочевидь, можна сказати, що зазначене право людини існує і що будь-які обмеження його повинні бути виключенням із правила в розумних межах. Це право, цей принцип, імовірно, повинний скласти основу нової галузі права — інформаційного права.
У своїх творах письменники-фантасти часто змальовують нашу планету єдиною. У цьому виражається мрія багатьох людей пре зняття штучних бар'єрів між народами. Ця мрія дотепер залишалася нездійсненною. Але з появою інтернаціональної мережі стало можливим говорити про глобальне суспільство.
Мережа Інтернет породила новий інформаційний простір — кібер-простір і навіть новий тип культури — кіберкультуру. Культурологи говорять, що причина цього — наявність особливих потреб особистості, що не могли бути задоволені традиційними засобами. Ці потреби — воля поширення інформації та воля спілкування.
В Окінавській хартії глобального інформаційного суспільства держави проголошують наступний принцип: «усі люди скрізь, без винятку, повинні мати можливість користуватися перевагами глобального інформаційного суспільства».
На перший погляд, така постановка питання здається антипра-вовою, що сприяє беззаконню і розгулу хакерства. Насправді ж, мова йде зовсім не про позбавлення мережі правового регулювання, в про визначення правил юрисдикції, що повинні застосовуватися де відповідних суспільних відносин. Це вкрай необхідно для вирішення таких питань як встановлення меж державного регулювання в даній галузі і відповідальності осіб, що використовують кіберпростір. Так, наприклад, чи може держава заборонити розміщення інформації е Інтернеті, що за законами цієї держави незаконна, в іншій державі? Чи може вона заборонити своїм громадянам доступ до такої інформації? Чи повинен автор ресурсу відповідати за порушення, наприклад, фірмового імені чи торгових марок, якщо правовласник за кордоном? Відповіді на численні подібні питання можуть бути дані, тільки якщо буде побудована єдина теоретична концепція кібер-простору.
Однак неправильно було б провести просту аналогію кіберпрос-тору з такими об'єктами як космос чи відкрите море. Питання трохи більш складне, аніж проведення простої аналогії, хоча б тому, що в нас немає ні судна, ні якогось матеріального знака, на якому можна було б відзначити приналежність до держави, національність. Тільки учасники відносин, що роблять які-небудь дії з передачі даних, мають свою приналежність до тієї чи іншої держави. Відповідно й держава може здійснювати над ними свою юрисдикцію щодо цих дій.
Небезпека, що залишається — спроба держави відокремити свою частину Інтернету напівпрозорою «залізною завісою», фільтруючи доступ. Тут на допомогу мережі повинні прийти принципи міжнародного публічного права, і якщо обмеження свободи інформації будуть виходити за розумні рамки, прийняті в міжнародному праві, дії держави повинні бути визнані такими, що порушують міжнародне право, і спричинити до відповідних засобів. У випадку, коли інформація перетворюється в пропаганду ідей, що суперечать міжнародному праву, існує також можливість реакції засобами міжнародного права.
Отже, виходячи з глобального характеру мережі, переслідуючи мету захисту прав і свобод людини і подальшого розвитку світового інформаційного простору, пропонуються наступні підходи до проблеми правового регулювання Мережі:
1) основа правового режиму в кіберпросторі повинна визна-
чатися міжнародним публічним правом, що визначає за-
гальні і спеціальні принципи, такі як:
- право на свободу інформації;
- єдиний глобальний характер інформаційного суспільства:
- відкритість доступу;
- пріоритет повідомлень про лихо;
- інші загальновизнані права людини і принципи права;
- ніяка держава не має суверенітету над кіберпростором чи якою-небудь його частиною;
- існують дві основні групи відносин: з доступу в мережу і з використання мережі. У першому випадку суб'єктами виступають провайдер доступу і користувач, у другому випадку — провайдер інформації, одержувач інформації і творець інформації. Стосовно дій усіх цих осіб держави здійснюють свою юрисдикцію;
4) технічні питання: установлення стандартів для роботи програмного й апаратного забезпечення, розподіл зон адрес і т.ін. повинні зважуватися на міжнародному рівні для забезпечення однаковості в цих стандартах.
^ 8.3. Доступ до Інтернет
Перш ніж працювати з Інтернет, кожний вирішує питання, навіщо це йому потрібно. Природно, цілі в організацій і фізичних осіб звичайно не збігаються, хоча вони й можуть мати деякі спільні моменти. Організації прагнуть проводити власну рекламу в мережі, дати інформацію про себе, розповісти про власну продукцію, знайти партнерів, запропонувати які-небудь послуги чи просто ознайомитися з мережею та її можливостями. Фізичні особи хочуть мати свою візитну картку, знайти друзів, колег, знайомих, прагнуть опублікувати в Інтернеті яку-небудь тематичну інформацію про те, що їх цікавить, чи просто погуляти по павутині серверів, одержуючи при цьому користь чи задоволення.
Зазначені потреби провайдери Інтернет пропонують реалізувати клієнтам такими способами: з наданням чи без надання он-лайнових (on-line) послуг по доступу до мережі, організацією власної поштової скриньки, збереженням файлової інформації клієнта для доступу до неї через мережу Інтернет, розміщенням інформації клієнта в мережі Інтернет тощо. Останнє найбільш популярне й оптимальне: клієнт стає повноправним членом мережі, він має свою власну адресу й активно може проводити свою політику по залученню через Інтернет ділових партнерів, пошуку контактів чи просто знайомих.
Інформація може бути розміщена в Інтернет різними способами. Клієнт орендує простір на сервері провайдера, організовуючи тим самим свої сторінки в Інтернеті. Таким чином, користувач стає одним із мільйонів у мережі й одним з десятків-сотень клієнтів на сервері провайдера. Другим способом є дуже поширені віртуальні магазини, що представляють собою інтерактивні каталоги з великими обсягами інформації з послуг і товарів усіляких фірм. Звичайно, таким методом здійснюється популяризація чи реклама. Третій спосіб є найбільш солідним і, відповідно, не найдешевшим: провайдер організує для клієнта власний віртуальний сервер з унікальним ім'ям, яке звичайно корелює з назвою організації, фірми чи ім'ям фізичної особи. Це ліквідує потенційно можливе непорозуміння, яке базується на тому, що зазвичай знають фірму чи людину, а не провайдера, на сервері якого першими двома способами розміщена інформація клієнта, котру можуть там і не знайти.
Також має сенс згадати четвертий спосіб активної участі в розвитку мережі Інтернет — власний Web-вузол, який, щоправда, знаходиться за межами фінансових можливостей більшості користувачів.
Вироблення стилю, дизайн і оформлення інформації у формі, прийнятній для мережі Інтернет, може здійснюватися як самим користувачем, так і провайдером, який, безсумнівно, має необхідний для цього досвід і ресурси. При розміщенні інформації в Інтернеті провайдер звичайно надає поштові послуги, послуги з доступу до електронних телеконференцій, а також інші додаткові можливості.
Резюмуючи вищесказане, є підстави стверджувати, що користувач Інтернет може використовувати можливості мережі активно, публічно розміщуючи власну інформацію, чи пасивно, тільки одержуючи чужу інформацію, призначену для публічного доступу.
При взаємодії з провайдером клієнт, крім організаційних і стратегічних питань, що стосуються своєї майбутньої лінії поводження в мережі, комунікаційних проблем, що відносяться до інформаційної потужності і технічної оснащеності провайдера, вирішує також і юридичні питання, зокрема, укладаючи договір із провайдером.
В даний час кожен провайдер Інтернет має мінімум один типовий договір, за яким він працює з клієнтами. Можлива також класифікація клієнтів на фізичних осіб і організації, що відображається у деяких пунктах договору. Відображення у договорі поділу дій користувачів Інтернет на активні й пасивні наявне в дуже обмеженій кількості провайдерів, що в майбутньому, при виникненні спірних ситуацій, може спричинити певні незручності як для самих провайдерів, так і для їхніх клієнтів. Звичайно, до договору додається регламент провайдера, що розкриває основні поняття і дає більш широкий опис послуг і умов взаємодії сторін.
Коротко перелічимо деякі важливі моменти, на які варто звер тати увагу при вирішенні питань взаємодії між провайдером і ко ристувачем Інтернет, у сфері договірного права.
В типових договорах зазвичай розкриваються питання оплати строку дії договору, обов'язків сторін, відповідальності, що не і жорстко анонсованими умовами з боку провайдера, а можуть змінюватися за згодою сторін.
Варто також усвідомити динаміку процесу взаємодії користувача мережі з послугами провайдера. Клієнт, як правило, здійснює доступ до мережі опосередковано, через ресурси свого Web-вузла, але при цьому він повинен розуміти, що відповідальність за будь-які дії, що порушують вітчизняне і міжнародне законодавство і завдають шкоду третім особам, нестиме саме він, а не провайдер. І провайдер не відповідає перед клієнтом за шкоду, якої той зазнав від використання його послуг, якщо інше звичайно не зазначене в договорі.
З іншого боку, провайдер повинен забезпечити своєчасний та якісний доступ до Інтернет відповідно до договору, забезпечити конфіденційність роботи свого клієнта. Питання своєчасності та якості роботи є непростим. Випадки технічних неполадок в устаткуванні провайдера можуть не відбитися на клієнті, а можуть і призвести, наприклад, до неотримання важливої інформації.
Необхідно також звернути увагу на можливість призупинення доступу до мережі з боку провайдера, причини чого повинні бути чітко перераховані, і на можливість клієнта припиняти публічний доступ до своєї інформації у випадку активного використання мережі.
При активному використанні мережі, розміщенні інформації в мережі Інтернет особливу актуальність отримує питання інтелектуальної власності на той продукт, що виходить у результаті розміщення інформації клієнта — публікації в Інтернет.
^ 8.4. Проблема відповідальності інформаційних провайдерів
Все інформаційне наповнення і використання мережі Інтернет в комерційних і некомерційних цілях здійснюється за допомогою послуг організацій, що забезпечують доступ до мережі Інтернет, розміщення і передачу інформації в Мережі.
У загальному випадку, інформаційні суспільні відносини, що складаються в процесі використання мережі Інтернет, виглядають так:
Користувач — Провайдері — Інформаційний ресурс — Провайдер2 — Власник ресурсу.
Зазначена багатомірність інформаційних відносин визначає наявність спеціального інституту відповідальності інформаційних провайдерів. їх називають по-різному: ISP, ASP, власники служб інформаційних оголошень (від дошок оголошень до Інтер-нет-аукціонів), у європейському законодавстві використовується термін ((intermediary service providers», в американській практиці — on-line service provider, provider of access, provider of the informational content.
У наших законопроектах вживають термін «інформаційний посередник» . Наприклад, визначаючи його як «особу, що від імені іншої особи відправляє, одержує чи зберігає електронні документи, чи надає інші послуги у відношенні даних документів».
Реально дії інформаційних провайдерів з надання послуг мають наступні властивості. Провайдер не ініціює інформаційне відношення, не вибирає зміст переданої інформації та її одержувача, не впливає на зміст інформації і зберігає її тільки в межах часу, обумовленого технічними стандартами і протоколами для нестатків передачі інформації. Відповідальність провайдерів базується на тому, що вони мають організаційно-технічну можливість у будь-який момент впливати на інформаційні суспільні відносини своїх користувачів. Форма вцливу може бути досить різноманітною: від блокування інформаційного обміну до інформування третіх осіб про зміст переданої інформації.
У якому випадку провайдер — власник інформаційного ресурсу та інформаційної системи несе відповідальність за дії осіб, що скористалися зазначеними ресурсами і системами? На цей рахунок існують три основні підходи: провайдер несе відповідальність за всі дії користувачів, не залежно від наявності в нього, як у суб'єкта права, знання про вчинені дії,
• провайдер не несе відповідальності за користувачів у тому випадку, якщо виконує визначені умови, пов'язані з характером надання послуг і взаємодією із суб'єктами інформаційного обміну й особами, чиї права порушуються діями користувачів,
• провайдер не відповідає за дії користувачів.
Законодавство різних країн пропонує рішення проблеми відповідальності провайдерів згідно з трьома приведеними схемами. Якщо, наприклад, у Китаї та країнах Близького Сходу прийнятий перший підхід, то в Європі дотримуються другого підходу: найбільш детальне рішення проблеми відповідальності розкрите в європейській директиві з електронної комерції {«Directive on electronic соттегсе», Council of European Union, Brussels, 28 February 2000, розділ 4, статті 12-15). Директива встановлює, ще провайдер не несе відповідальності за передану інформацію у випадку, якщо він не ініціює її передачу, не вибирає одержувача інформації і не впливає на цілісність переданої інформації. При цьому допускається тимчасове збереження переданої інформації для здійснення необхідних технічних дій з передачі інформації. Також деталізуються умови кешування і затверджується, зокрема, що провайдер не несе відповідальності за дії користувачів при наданні послуг хостингу, якщо не був обізнаний про їхню протизаконну діяльність і після одержання інформації припинив розміщення чи доступ до інформації користувачів.
У даний момент у ряді країн світу прийняті предметні закони, що стосуються інституту відповідальності провайдерів. Так, у шведському законі, що регулює відповідальність власників дошок оголошень (Act (1998:112) on Responsibility for Electronic Bulletin Boards) встановлюється, що вони зобов'язані видаляти повідомлення третіх осіб у тому випадку, якщо інформація, що міститься в них, порушує ряд норм кримінального законодавства і цивільного законодавства (у частині авторського права). Схожа на європейську, але менш детальна схема відповідальності при порушенні авторських прав визначена в американському Digital Millennium Copyright Act (DMCA) , прийнятому в 1998 році.
Резюмуючи вищесказане можна стверджувати, що проблема відповідальності провайдерів — це актуальне питання державної політики з використання мережі Інтернет. У залежності від того, як буде визначена і регламентована роль провайдерів в інформаційних суспільних відносинах у мережі Інтернет, по-різному буде розвиватися і мережа Інтернет.
Тому необхідний законодавчий розв'язок проблеми відповідальності інформаційних провайдерів. Пропоновані в даний момент норми стосуються тільки обміну інформаційними повідомленнями і не торкаються усіх видів мережних інформаційних послуг:
- інформаційний провайдер не несе відповідальності за дії осіб, що використовують його послуги і порушила звичаї ділового обороту в сфері використання мережі Інтернет, якщо інше не передбачено законом чи договором;
- інформаційний провайдер несе відповідальність за модифікацію і затримку передачі інформації, якщо інше не передбачено законом чи договором;
- інформаційний провайдер несе відповідальність за неповне чи недостовірне ознайомлення користувачів мережі Інтернет про умови використання та істотних особливостей функціонування його інформаційних ресурсів.
Є доцільним, щоб самі інформаційні провайдери звернули увагу на детальні обмежувальні (з вичерпним переліком можливостей) описи власних послуг по використанню інформаційних ресурсів і систем. Крім цього, при взаємодії з клієнтами провайдери з метою сумлінного опису своїх послуг повинні пропонувати користувачам схеми регулювання питань, що стосуються конфіденційності дій користувачів, часу й умов збереження проміжної (службової) інформації, умов доступу до лог-файлів і механізмів забезпечення доказів при суперечках провайдера і користувача з третіми особами.
^ 8.5. Захист сайтів в Інтернет
Захист об'єктів інтелектуальної власності, створених при розробці сайта
Створення будь-якого сайта пов'язане з розробкою нового інтелектуального продукту. І його творці звичайно хочуть захистити свої права на цей продукт. На жаль не завжди вони знають, що можна і потрібно захищати у своїх сайтах. Поняття «сайт» не вичерпує всіх інтернет-продуктів і тут використано більше для простоти і наочності.
Кілька слів про те, для чого починаються заходи для захисту сво їх сайтів. Це не так однозначно як здається і має кілька причин.
Перша причина — одержання конкурентних переваг у порівняй ні з іншими розроблювачами за рахунок одержання можливості забороняти їм використовувати ваші ідеї, рішення у своїх сайтах. Одержання авторських і патентних прав — це, напевно, єдина монополія, що відкрито і в усьому світі заохочується державою.
Друга причина — можливість одержання додаткових доходіе за рахунок продажу (поступки, надання) своїх прав третім особам.
Третя причина — це можливість задоволення своїх особистих авторських інтересів та амбіцій, тобто те, що пов'язано, у першу чергу, з особистими немайновими правами автора.
Четверта причина — це можливість захистити себе від несумлінної конкуренції чи просто випадкового використання у своїй діяльності третьою особою якихось елементів, що асоціюються з вашою компанією. Сюди ж варто віднести і випадки, коли необхідно захистити себе від спроб відвертого шантажу, коли хто-не-будь намагається продати вам ваш же товарний знак чи інший об'єкт, який він зареєстрував після того, як довідався про вашу компанію чи проект. Слід зазначити, що останній випадок є найбільш складним з погляду доказу своїх прав.
Крім того, існують інші причини, пов'язані більше із зовнішнім проявом, ніж із самим об'єктом охорони. Так, наприклад, наявність патентів чи інших документів, що підтверджують ваші виключні права на об'єкти інтелектуальної власності, як правило, призводить до збільшення ціни вашого продукту в 1,5-2 рази у порівнянні з «безпатентним». У ряді випадків охоронний документ є корисним з погляду використання податкових пільг чи побудови ефективних фінансових схем у цілому.
У представленій нижче таблиці в стислому виді проведено аналіз можливих форм правової охорони об'єктів, що складають сайт.
Об'єкт | Можливі форми правової охорони | Необхідність захисту | ^ Необхідні дії по захисту | | |||||
1 | п | 3 | 4 | | |||||
Доменне ім'я | Товарний знак | Вкрай необхідно в будь-якому випадку | Охорона виникає в результаті реєстрації | | |||||
1 | 2 | 3 | 4 | ||||||
Дизайн сайта | Промисловий зразок | Доцільно у випадку оригінальності сайта і необхідності збереження його унікальності | Охорона виникає в результаті реєстрації | ||||||
Нормами авторського права | Охорона виникає автоматично | Доцільно спеціально підготувати документи, що підтверджують ваші права і пріоритет | |||||||
Дизайн окремих елементів | Товарний знак чи промисловий зразок | Доцільно. Форма вибирається в залежності від виду елемента і його використання | Охорона виникає в результаті реєстрації | ||||||
Шрифт | Промисловий зразок | Необхідно у випадку його оригінальності | Охорона виникає в результаті реєстрації | ||||||
Системні і програмні рішення по взаємодії окремих елементів | Винахід чи корисна модель | Доцільно у випадку оригінальності технічних ідей, реалізованих у програмному забезпеченні | Охорона виникає в результаті реєстрації | ||||||
Нормами авторського права | Охорона виникає автоматично, але тільки у відношенні форми представлення. Ідея не охороняється | Необхідно мати або спеціально підготувати документи, що підтер-джують ваші права і пріоритет | |||||||
Окремі блоки програми, що можуть виступати як окремі елементи | Як ноу-хау | Доцільно у випадку зацікавленості конкурентів у їхньому використанні | Встановлення режиму обмеженого доступу | ||||||
Нормами авторського права | Охорона виникає автоматично | Необхідно мати або спеціально підготувати документи, що підтверджують ваші права і пріоритет | |||||||
Бази даних | Винахід чи корисна модель | Доцільно у випадку оригінальності | Охорона виникає в результаті | ||||||
1 | 2 | 3 | 4 | | |||||
| | технічних ідей, реалізованих у програмному забезпеченні | реєстрації | | |||||
Як ноу-хау | Необхідна в разі можливої зацікавленості конкурентів у використанні бази | Встановлення режиму обмеженого доступу | | ||||||
Нормами авторського права | Охорона виникає автоматично | Необхідно мати або спеціально підготувати документи, що підтверджують ваші права і пріоритет | | ||||||
Музичний супровід | Товарний знак | Доцільно у випадку оригінальності і передбачуваного тривалого використання | Охорона виникає в результаті реєстрації | | |||||
Нормами авторського права | Охорона виникає автоматично | Необхідно мати або спеціально підготувати документи, що підтверджують ваші права і пріоритет. | | ||||||
Статті, огляди, реферати і т.ін. (контент) | Нормами авторського права | Охорона виникає автоматично | У зв'язку з постійним відновленням необхідний механізм (система) фіксації ваших прав і пріоритету (депонування і т.ін.) | | |||||
Відеоряд, мультиплікація | Товарний знак | Необхідно у відношенні персонажів, якщо вони спеціально розроблялися в оригінальні | Охорона виникає в результаті реєстрації | | |||||
Нормами авторського права | Охорона виникає автоматично | Необхідно мати або спеціально підготувати документи, що підтверджують ваші | | ||||||
1 | 2 | 3 | 4 | | |||||
| | | права і пріоритет, особливо якщо другі форми охорони не використовуються | |