В. М. Антонов інтелектуальна власність І комп'ютерне авторське право

Сьогодні в Україні існує ціла низка нормативних актів, що регу­люють відносини у сфері інформації, і відповідно торкаються питання використання глобальної мережі, але тільки один основний доку­мент присвячений безпосередньо Інтернету. Це Указ Президента «Про заходи щодо розвитку національної складової глобальної інформа­ційної мережі Інтернет та забезпечення широкого доступу до цієї ме­режі в Україні» № 928/2000 від 31 липня 2000р.

В України існує також закон «Про електроний цифровий підпис» (№ 852-IV від 22 травня 2003 p.).

Багато країн вже мають досвід правотворення в розробці й прий­нятті правових норм для врегулювання відносин пов'язаних з ро­ботою в Інтернет. Так, У Німеччині і США вже давно прийнятий закон «Про електронно-цифровий підпис», у Росії про це існує за­конопроект. Поширення забороненої інформації через мережу при­вело до того, що в Австралії прийняті закони, спрямовані на вре­гулювання змісту інформації в глобальній мережі, у Німеччині працює закон «Про відповідальність провайдера».

Займаючись правотворенням у новій галузі, варто враховувати її специфіку і звичайно ж наявні розробки юридичної науки.

Характерним для сучасного юридичного порядку є поділ норм права на дві великі групи: на публічне і приватне право. Незважа­ючи на традиційність цього поділу, з наукового погляду до цих пір остаточно не з'ясовано, де знаходиться грань, що розмежовує пуб­лічне і приватне право. Критерієм розмежування цих галузей висту­пає метод правового регулювання. У відносинах публічно-правового характеру усе підпорядковано волі держави, застосовується метод влади і підпорядкування. У сфері відносин приватного характеру застосовується метод автономії, іншими словами, учасники приват­но-правових відносин мають можливість самі визначити їхній зміст.

Для врегулювання глобальних мереж будуть розроблятися пра­вові норми Інтернет-права, які можна буде віднести і до публічної галузі, і до приватного права, тому що зачіпаються однаковою мірою інтереси і держави й окремого індивіда.

В Інтернет-праві інтереси держави і суспільства порушені, насам­перед, коли відбувається розміщення у мережі несанкціонованої ін­формації.

Приватні інтереси переважають при проведенні реєстрації домен­них імен, захисту інтелектуальної власності тощо. Дуже динамічно розвивається електронна комерція, що містить величезний масив невирішених питань. Основними з них є порядок проведення роз­рахунків між продавцем і покупцем, питання оподатковування, криптографічного захисту і застосування електронно-цифрового підпису.

Вочевидь при використанні глобальної мережі зачіпаються як приватні так і публічні інтереси. Тому при правовому врегулюванні відносин, зв'язаних з використанням Інтернету, варто застосовувати спільно метод влади-підпорядкування і метод автономії.

^ 7.1. Поняття, завдання та напрямки правового регулювання у сфері інформаційних відносин

Світовий досвід свідчить про те, що на рівні законів регулюється три групи правовідносин: право громадян на доступ до інформації, захист інформації, охорона виключних прав. Принципово не має зна­чення, в якому середовищі, в яких умовах реалізуються конкретні суспільні відносини; якщо відбувається порушення прав та інтере­сів — повинен бути забезпечений їх захист. Таким чином, права та інтереси повинні захищатися, в тому числі і в сфері Інтернету, а пев­на їх сукупність — і владою закону. При вирішенні питання — яке законодавство застосовувати, традиційне чи специфічно нове, слід мати на увазі, що суспільні відносини, які мають правову специфіку завдяки використанню Інтернет, потребують створення нових пра­вових норм, а всі інші — забезпечуються нормами діючого законо­давства.

Сьогодні відомо небагато країн, де створюється національна сис­тема законодавчого регулювання відносин у глобальному інформа­ційному просторі. Міжнародні угоди з цих проблем ще тільки роз­робляються, судова практика ще тільки формується. Однак нинішня ситуація містить у собі своєрідну загрозу для ряду країн, які не при­діляють належної уваги цим питанням. Загроза полягає у можливій юридичній експансії, яка призведе до спроб поширення юрисдикції національної системи законодавства однієї чи кількох країн на від­ношення у всьому Інтернеті. Перед нашою юридичною системою сто­їть дуже важливе завдання розробити систему національного зако­нодавства у сфері відносин глобального інформаційного простору, яке повинно бути максимально гармонізованим з міжнародним за­конодавством, враховувати тенденції та напрямки його розвитку. Це нормативно-правові акти, які встановлюють юридичний статус електронного документу, цифрового підпису, ЗМІ в Інтернеті, такі, які регулюють особливості авторського права, економічних взаємо­відносин в умовах технологій мережі, такі, які встановлюють від­повідальність за комп'ютерні злочини та інше.

У 70-х pp. з'явилися перші дослідження щодо правового режи­му машинної інформації, а саме — програми для ЕОМ, а на початку 90-х pp. видатний російський цивіліст Е.А. Суханов доводив, що найбільш загальними, принциповими проблемами правової регла­ментації відносин у цій сфері є правова охорона програм для ЕОМ та економічно-правовий режим інформаційних ресурсів. На думку вче­ного, вирішення цих ключових питань повинно стати основою всієї наступної законодавчої регламентації інформаційних відносин, тому що саме вони визначають характер цієї регламентації та її місце в існуючому правопорядку, і можливі форми законодавчого розвитку.

Від цього, наприклад, залежить, чи буде законодавство про ін­форматику розвиватися в якості складової частини цивільного або господарського права, а, можливо, буде поступово відокремлюва­тися у самостійну законодавчу галузь чи підгалузь комплексного ха­рактеру, єдність якої повинна забезпечуватись окремим законодав­чим актом кодифікаційного типу. Якщо правовий режим програм для ЕОМ та інших інформаційних ресурсів буде будуватись за одним (або навіть декількома) з відомих традиційній правовій системі на­прямками, наприклад, по типу авторсько-правового захисту, як це відбувається в наш час у багатьох розвинених країнах, а їх обіг в якості товарного продукту включатись у сферу майнових відносин, регламентованих цивільно-правовими договорами та іншими інс­титутами цивільного права, то мова буде йти лише про модифікацію цивільного законодавства, певному його пристосуванні до специфіки умов «інформаційного суспільства». Якщо ж правова регламентація цих інформаційних відносин вийде за вказані межі, то вже можна буде говорити про наявність поряд зі спеціальним законодавством окремого «права інформатики» як комплексного правового утворен­ня. Безумовно, відповідь на вказане запитання цілком залежатиме від реального стану інформаційних процесів у суспільстві, а також від перспектив їх розвитку. З урахуванням наявних обставин обид­ва ці підходи (як і можливі перехідні позиції) мають право на життя.

Відомі цивілісти Ю.К. Толстой і А.П. Сергєєв зазначають у своїх роботах, що у сучасному світі інформація виступає в якості особового об'єкта договірних відносин, пов'язаних з її збиранням, збережен­ням, пошуком, переробкою, поширенням і використанням у різних сферах людської діяльності. Особливе місце при цьому відводиться машинній інформації, що циркулює в обчислюваному середовищі, зафіксована на фізичному носії у формі, доступній для сприйняття ЕОМ, або така, що передається по телекомунікаційних каналах. На думку вчених, інформація, як об'єкт цивільних прав повинна мати такі ознаки: інформація є ідеальним компонентом буття, тобто бла­гом нематеріальним; інформація — благо неспоживче, яке підда­ється лише моральному, але не фізичному старінню; інформація має можливість необмеженого тиражування, поширення і перетворення форм її фіксації. Крім того, не слід закріплювати за будь-ким моно­полії на володіння і використання інформації, за винятком тієї, що є одночасно об'єктом інтелектуальної власності або цивільних прав.

Автори А.Г. Калпін та А.І. Масляєв вказують на множинність об'єктів цивільних правовідносин, серед яких є інформація та ре­зультати інтелектуальної діяльності. Іншими словами, використо­вуючи термін «інформація», юристи мають на увазі фактично новий об'єкт цивільних прав.

Сучасний період розвитку інформаційних процесів характеризу­ється розробкою законодавства, покликаною регулювати різні ас­пекти цього складного явища. Під інформацією розуміють відомості про осіб, предмети, факти, події, явища та процеси незалежно від форми їх представлення. Окремі документи й окремі масиви доку­ментів, документи і масиви документів в інформаційних системах, у свою чергу, становлять інформаційні ресурси.

Визначення інформації закріплене у ст.1 Закону України «Про інформацію» від 1992 p., згідно якому під інформацією слід розуміти документовані або публічно оголошені відомості про події та явища, що відбуваються у суспільстві, державі та навколишньому природ­ному середовищі. У статті 18 названого закону перераховані основні види інформації: статистична, масова, інформація про діяльність державних органів влади та органів місцевого та регіонального само­врядування, правова, інформація про особу, довідково-енциклопе­дичного характеру, соціологічна. У ряді законодавчих актів наведені визначення інших видів інформації — зокрема, науково-технічної, як документовані або публічно оголошувані відомості про вітчизняні та зарубіжні досягнення науки, техніки і виробництва, одержані в ході науково-дослідної, дослідно-конструкторської, проектно-техно­логічної, виробничої та громадської діяльності. Науково-технічна інформація поділяється на два види: відкриту та з обмеженим дос­тупом. З урахуванням розвитку інформаційних відносин, наведений перелік видів інформації не слід вважати вичерпним.

Крім того, стаття 28 Закону України «Про інформацію» від 2 жовтня 1992 року дає поняття відкритої інформації та інформації з обмеженим доступом, покладаючи в основу такого поділу передба­чений нормами права порядок одержання, використання, поширен­ня і зберігання інформації. Контроль за режимом доступу до інфор­мації здійснюється державою і покладається на спеціальні органи, які визначають Верховна Рада України та Кабінет Міністрів України.

Одним з об'єктивних показників зростання ролі права врегулю­вання суспільних відносин у сфері інформаційних процесів є прий­няття в Україні законів «Про інформацію» від 1992 року і «Про науково-технічну інформацію» від 1992 року, в яких інформація розглядається як об'єкт права власності. Ці закони передбачають створення правової бази для одержання і використання інформації у сфері товарно-грошових відносин. Фізичні та юридичні особи, які реалізують інформаційний продукт, вважаються товаровиробниками з усіма правами та зобов'язаннями.

Що стосується інтелектуальної суті машинної інформації, то пи­тання її правової охорони зводиться до того, щоб нетиповій машин­ній інформації надати типовий правовий режим, розв'язавши комп­лекс спірних питань.

Питання щодо наявності (або відсутності) творчих зусиль при створенні машинної інформації як інтелектуального продукту є дос­татньо складним і дебатується не один рік.

У свою чергу, Закон України «Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяль­ності» від 18 лютого 1992р. визначає інформацію як відомості у будь­якій формі та вигляді, на будь-яких носіях (у тому числі листування, книги, помітки, ілюстрації (карти, діаграми, органіграми, малюнки, схеми тощо), фотографії, голограми, кіно-, відеофільми, мікрофіль­ми, звукові записи, бази даних комп'ютерних систем або повне чи часткове відтворення елементів), пояснення осіб та будь-які інші публічно оголошені чи документовані відомості; «Конвенция о фор-мировании информационного пространства СНГ», затверджена Рі­шенням Ради голів держав СНД від 18 жовтня 1996 р. під інформа­цією розуміє відомості про осіб, предмети, факти, явища та процеси незалежно від форми їх представлення.

Таким чином, інформація — важлива складова частина єдиного поняття «інформаційна система», що є абсолютно логічним, коли мова йде про інформаційні системи як об'єкт цивільно-правового ре­гулювання для з'ясування в зв'язку з цим місця та ролі інформації.

^ 7.2. Теоретична концепція розвитку інформаційного законодавства

1. Суть концепцій

Специфічним предметом правового регулювання інформаційного законодавства пропонується визначити суспільні відносини, що скла­даються в процесі інформаційної діяльності суспільства, держави, реалізації права на інформацію в таких основних галузях, як по­шук, одержання, споживання інформації, її виробництво, переробка для формування інформаційних ресурсів; надання інформації, ство­рення і застосування інформаційних систем, інформаційних техно­логій; створення механізмів захисту інформації від несанкціонова­ного доступу (інформаційна безпека). Окреслені напрями визначають склад, структурну схему законодавства України у відповідній сфері, що на сьогодні складають спеціальні закони, підзаконні акти (укази Президента України, постанови Кабінету Міністрів України та ін.), окремі норми інших галузей законодавства.

Крім того, процес законотворення триває. Це дає правознавцям підстави говорити про існування в національній правовій системі окре­мої самостійної комплексної галузі — інформаційного законодавства.

Необхідно мати на увазі, що цивільне законодавство регулює май­нові відносини, які зумовлені використанням товарно-грошової фор­ми в суспільстві і пов'язані з ними особисті немайнові відносини.

Отже, предметом цивільно-правового регулювання є:

• майнові відносини, зумовлені використанням товарно-грошової форми в суспільстві;
  
• особисті немайнові відносини.
  

Майнові відносини, як відомо з теорії цивільного права, поді­ляються на три групи: відносини власності, відносини в галузі това­рообігу і майново-організаційні. Саме перші дві групи регулюються цивільним правом. Особисті немайнові відносини виникають у зв'яз­ку зі здійсненням особистих прав і поділяються на:

а) особисті немайнові відносини, пов'язані з майновими, що має
відношення до розглядаємого об'єкту — інформаційних сис-
тем, бо маються на увазі особисті права авторів творів в галузі
науки, літератури, наукових відкриттів і т. ін.;

б) особисті немайнові відносини, які виникають та існують неза-
лежно від майнових, тобто не пов'язані з ними.

Таким чином, визначаючи предмет правового регулювання у сфе­рі створення і використання програм, баз даних та інформаційних систем, слід говорити про суспільні відносини, що складаються у процесі діяльності суспільства, держави, реалізації права на інфор­мацію в таких галузях, як пошук, одержання, використання інфор­мації, виробництво, переробка для формування інформаційних ресур­сів; надання інформації, створення і застосування інформаційних технологій. Тобто, за змістом предмет правового регулювання, ство­рення і використання інформаційних систем збігається з загальноін-формаційним. Цей висновок відповідає і місцю інформаційних сис­тем в інформаційному законодавстві України.

Одною зі складних теоретичних і практичних проблем є проблема не тільки одночасного впливу права на весь об'єкт в цілому, але й проблема ефективного поєднання та синхронної дії норм, які від­носяться до різних галузей права в регулюванні єдиного процесу ін­формаційної діяльності суспільства, співвідношення диференційова­ного та інтегрованого підходів в такому регулюванні.

Для нормативного правового масиву в інформаційній галузі ха­рактерним є велика степінь диференціації правового впливу, як по­роджує відсутність «стику» норм різних галузей права, а іноді їх про­тиріччя, що призводить до розриву між окремими ланками механізму правового регулювання, не забезпечує необхідного правонаступницт-ва норм в його комплексному регулюванні.

Існує об'єктивна закономірність між предметом правового регу­лювання, методом і правовими засобами, які притаманні даному ме тоду. Якщо ж будь-який вид діяльності, в даному випадку діяль ність у галузі використання інформаційних систем, поєднує у соб] елементи, характерні для різних видів суспільних відносин, тоді й правове регулювання повинно трансформувати в собі особливості цих видів відносин або їх окремих елементів. При цьому, одначе, повинні враховуватись існуючі об'єктивні закономірності в поєд­нанні та взаємозв'язку норм різних галузей права, що застосовують­ся в сукупності для регулювання всього обсягу суспільних відносин уданій галузі.

Реалізація на практиці названих принципів дозволить забезпе­чити рівновагу у використанні норм різних галузей права, зробить правове регулювання інтегрованим.

^ 2. Законодавство про інформаційні відносини у сфері авторського права

Аналізуючи законодавство у сфері створення та використання інформаційних систем, не можна обминути проблеми, вирішення якої знаходиться у сфері авторського права.

Не всі результати творчої діяльності у сфері інформатики отри­мали належну правову охорону. Зокрема, інформаційні системи та їх різновиди не мають досі належної цивільно-правової охорони. У науковій літературі обговорюються питання охорони авторським пра­вом багатьох нових видів творчої діяльності зі специфічними об'єк­тами, але до Проекту нового цивільного кодексу і у відповідні закони вони поки що не увійшли. Логічним результатом в зв'язку з цим є й те, що не вирішені питання про майнові права суб'єктів цих від­носин, не врегульовані і відносини немайнового характеру. Тому вва­жається вірним доповнити перелік об'єктів інтелектуальної влас­ності в Цивільному кодексі України і в Законі «Про авторське право і суміжні права», а також розробити самостійні статті або розділ, присвячені врегулюванню відносин, пов'язаних з творчістю при ство­ренні інформаційних систем. Можливо, достатнім буде наявність в Кодексі тільки відправних норм з питання охорони цього об'єкту, а всі важливі положення розробити в спеціальному законі.

Як вже підкреслювалось, інформаційну систему можна віднести до творів в галузі науки, а саме до таких, які перераховані у ст. 5

Закону України «Про авторське право і суміжні права» від 1994 ро­ку. Важливим завданням на сьогодні є необхідність забезпечення авторсько-правовою охороною інформаційної системи: збірники тво­рів, збірники звичайних даних, включаючи бази даних, інші скла­дові твори за умови, що вони є результатом творчої праці по добору, координації або упорядкуванню змісту без заподіяння шкоди охо­роні творів, що входять до них.

Попередньо проведені дослідження дають можливість з упевне­ністю вести розмову про виникнення нового об'єкта авторсько-пра­вового регулювання, про відповідність його ознак правовим озна­кам, що притаманні творам науки.

У зв'язку з цим, доцільно було б доповнити ст. 4 Закону термі­ном «інформаційна система» у такому тлумаченні: «Інформаційна система — сукупність інформаційних ресурсів і програмного забезпе­чення у формі, доступній для сприйняття машиною, функції якої забезпечуються інформаційними технологіями та інформаційними процесами.»

Зрозуміло, що поняття «інформаційна система» не поширюється на поняття «комп'ютерна програма» і «база даних», значення яких наведено в Законі.

Позитивним є те, що Законом охоплюється більшість об'єктів, про які велася розмова, говорячи про складові інформаційної сис­теми. До творів, що охороняються, відносяться комп'ютерні прог­рами, збірники звичайних даних, бази даних, операційні системи; а ст. 18 повністю присвячена питанню вільного відтворення програм. Без цих досліджень було б складно сьогодні вести мову про інфор­маційні системи.

Існує необхідність, можливо, дати визначення поняттям «інфор­маційні ресурси» і «програмне забезпечення», які існують в інших законодавчих актах, а також найбільш сучасному виду інформацій­них систем — експертним системам.

Разом з тим, може виникнути необхідність ведення поняття спе­ціальної (і, особливо, експертної) системи.

З урахуванням ряду особливостей нового об'єкту авторсько-пра­вового регулювання найбільш повно розкрити всі аспекти про­понується за допомогою спеціального закону про правову охорону інформаційних систем, включивши до нього такі розділи та поло­ження:

• Загальні положення, до яких включити основні понятті: відно­сини, які регулюються законом і пов'язані зі створенням, пра­вовою охороною та використанням інформаційних систем, на­дання інформаційній системі правової охорони як збірникам; об'єкт правової охорони; умови визнання авторського права; авторське право на інформаційні системи, як на збірники; строк дії авторського права; сфера дії даного закону;
  
• Виключні авторські права: авторство; особисті права; майнові права; передача майнових прав; майнові права на інформаційну систему, створену в порядку виконання службових обов'язків; право на реєстрацію;
  
• Використання інформаційних систем: використання інформа­ційних систем за договором з правоволодільцем; вільне відтво­рення; вільний перепродаж екземпляру інформаційної системи;
  
• Захист прав: порушення авторського права; захист прав на ін­формаційні системи; інші форми відповідальності.
  

Такий нормативний акт має розкрити суть практично всіх пере­рахованих положень, хоча для прийняття закону пропонуються до­даткові дослідження.

Стосовно всіх ускладнюючих питань, про які йшлося у поперед­ніх параграфах розділу, висновків, зроблених про можливість комп­лексного регулювання розглядуваного об'єкту за допомогою і автор­ського, і винахідницького права — на нинішньому етапі доцільно вести мову про авторсько-правову охорону з подальшим вивченням проблеми. Адже пункт 2 Закону «Про авторське право» вказує на те, що охорона авторським правом не поширюється на будь-які ідею, процедуру, метод, процес, концепцію, відкриття, винахід, корисну модель, промисловий зразок, знак для товарів і послуг, раціоналі­заторську пропозицію, звичайні дані, навіть якщо вони виражені, описані,пояснені, проілюстровані утворі тощо.

У даному переліку не наведені системи, і це не заважає говорити про системи (інформаційні та експертні зокрема) як про об'єкт і ав­торського і винахідницького права. Можна дивитися на ті ж інфор­маційні системи з погляду інформаційних технологій, в тому числі з використанням засобів обчислювальної техніки і зв'язку, що реалі­зують інформаційні процеси. І тоді це виявляється скоріше за об'єкт винахідництва, у випадку, якщо наявні всі ознаки — новизна або нове технічне рішення і т. ін.

Комплексне вирішення цього питання в майбутньому в межах нового інституту — єдине вірне рішення. І це далеко не останній об'єкт в інформатиці, проблеми і протиріччя якого можливо вирі­шити повноцінно, тільки ідучи шляхом комплексної охорони об'єк­тів інтелектуальної власності.

Слід зазначити, що твори науки, літератури, мистецтва, відкрит­тя, винаходи, промислові зразки та інші результати інтелектуально'] праці віднесені сьогодні до об'єктів права власності, тобто не лише результати творчої діяльності закріплені як об'єкти права інтелек­туальної власності, а й сама ця діяльність. Отже, законодавець ро­бить коло об'єктів права власності надзвичайно широким.