Geum.ru

Засоби вираження емоційного стану в українському епістолярному дискурсі

Вид материалаДокументы

Содержание


Ключевые слова: эпистолярный дискурс, эпистолярный текст, экспрессивность, экспрессив, эмотивная оценка, просторечие, руссизм, ф
Key words: epistolary discurse, epistolary text, expressiveness, expressiv, emotive appraisal, colloguial, russism, phraseologis
Подобный материал:

ЗАСОБИ ВИРАЖЕННЯ ЕМОЦІЙНОГО СТАНУ В УКРАЇНСЬКОМУ ЕПІСТОЛЯРНОМУ ДИСКУРСІ // Вісник Запорізького національного університету: Зб. наук. ст. Філологічні науки. – Запоріжжя: ЗНУ, 2006. – С. 206-210.


У статті досліджуються функціонально-стилістичні особливості засобів вираження емоційного стану комунікантів в епістолярному тексті. Основна увага зосереджується на аналізі емоційно-експресивної лексики, фразеології, словотворчих ресурсах тощо.

Ключові слова: епістолярний дискурс, епістолярний текст, експресивність, експресив, емотивна оцінка, просторіччя, росіянізм, фразеологізм.


Павлик Н.В. СРЕДСТВА ВЫРАЖЕНИЯ ЭМОЦИОНАЛЬНОГО СОСТОЯНИЯ В УКРАИНСКОМ ЭПИСТОЛЯРНОМ ДИСКУРСЕ / Бердянский государственный педагогический университет, Украина

В статье исследуются функционально-стилистические особенности выражения эмоционального состояния коммуникантов в эпистолярном тексте. Внимание акцентируется на анализе эмоционально-экспрессивной лексики, фразеологии, словообразовательных ресурсах.

Ключевые слова: эпистолярный дискурс, эпистолярный текст, экспрессивность, экспрессив, эмотивная оценка, просторечие, руссизм, фразеологизм.


Pavlik N.V. EXPRESSIVE MEANS OF EMOTIONAL STATE IN UKRAINIAN EPISTOLARY DISCURSE / Berdyansk State Teachers’ Training University, Ukraine

Functional and stylistic peculiarities of expression of speakers’ emotional state in epistolary text are considered in the article. Great attention is paid to the analysis of emotional and expressive vocabulary, phraseology, word-formative resources.

Key words: epistolary discurse, epistolary text, expressiveness, expressiv, emotive appraisal, colloguial, russism, phraseologism.

Для вітчизняного мовознавства, зокрема лінгвістики тексту, актуальним є дослідження проблеми взаємозв’язку семантичної та структурної організації тексту з його стильовою маркованістю, а також зі ступенем функціональної якості мовлення на рівні тексту, завдяки чому будь-яка мовна одиниця набуває комунікативно-прагматичного потенціалу. До того ж маловивченим залишається питання впливу комунікативного фактора на ефективний відбір мовних засобів для досягнення комунікативних цілей при побудові епістолярного дискурсу.

Мета статті – виявити й охарактеризувати з семантичної та прагматичної позицій засоби вираження емоційного стану в українському епістолярії, а також з’ясувати їх спроможність здійснювати комунікативну функцію у специфічному соціальному та предметному контексті.

Мовленнєвий намір мовця, спрямований на співрозмовника й вербально оформлений у висловленні, вирізняється предметно-смисловим змістом та експресивно-оцінним забарвленням, хоча в різних формах мовленнєвого спілкування емоційний ефект має неоднакове значення і силу. Загальна експресивність тексту уявляється як інтегрований результат реалізації таких його властивостей, як емотивність, оцінка, образність, інтенсивність, стилістична маркованість, структурно-композиційні особливості тощо [1, 183]. Учені-лінгвісти розрізняють поняття “емоційність” та “емотивність”, визначаючи емоційність як психологічну характеристику комунікантів, а в емотивності вбачають лінгвістичну ознаку тексту, тобто сукупність мовних засобів, здатних викликати у реципієнта відповідні емоції [1, 185]. Уживаючи емоційно-експресивну лексику, адресант виявляє власне ставлення до висловленої інформації, а також предмета свого мовлення щодо адекватного сприйняття ним його комунікативних мотивів.

Найбільш поширеним засобом вираження емоційного стану епістолярних комунікантів у розглянутих листах є експресиви, або емоційно забарвлена лексика, яка слугує для опису почуттів, а також передачі емоційних відтінків в оцінці явищ, подій, людей тощо.

Деякі вчені (Л.І.Мацько, О.М.Сидоренко, О.М.Мацько) наголошують на відсутності у психології загальноприйнятої системи класифікації емоційних станів, і зазначають, що “експериментальні дослідження мовлення осіб, що перебували у різних емоційних станах, дали можливість дослідникам виділити 142 назви емоційних станів, які об’єднуються у 11 гіпотетичних зон: радість, переляк, ніжність, здивування, байдужість, гнів, печаль, зневага, повага, сором, образа. (Це є джерелом експресивних відтінків емотивних стилістичних значень)” [2, 197].

Експресиви поділяються на дві групи:

– слова, які містять позитивну емотивну оцінку;

– слова, що виявляють негативну емотивну оцінку.

Серед них виділяється власне оцінна лексика, у якій відповідна емоційна оцінка збігається з лексичним значенням:

ласкаве (пестливе) несхвальне

схвальне зневажливе

шанобливе презирливе

поважне (поважливе) насмішкувате

ввічливе осудливе

ласкаво-поблажливе грубо-просторічне

фамільярне

принизливе,

та розмірно-оцінна лексика:

зменшено-пестлива зменшено-зневажлива

зменшено-нищівна [1, 163].


Застосування експресивів дає авторові змогу викликати у реципієнта адекватну реакцію, спричинити емоційний ефект, переживання, що відповідають його намірам і змушують вдаватися до вибору тих чи інших мовних одиниць. Найчастіше цим стилістичним лексичним засобом користуються при написанні листів приватного побутового, публіцистичного та художнього типів, наприклад: “А я все старію, старію – точить мене цей гробак самотності, болю, образи й зневіри” [3, 394]; “Що в мене? Чорні дні” [3, 390]; “Цілую тебе – всю. І очі твої хороші – хай ніколи не смутніють вони” [3, 391]; “Здавалося б, що коли сидить людина в безодні, в багні, в слизу, в задусі…” [3, 407]; “Ніби хтось навмисне десь там держить лантуха і сипить з нього на мене всі горя і всі лиха, які є в світі. Одна в мене втіха – це твої листи” [3, 401] – у наведених уривках листів Остапа Вишні із заслання з Ухто-Печорського табору до дружини Варвари Маслюченко частіше використовуються експресиви, що містять негативну емотивну оцінку (слова на позначення незадоволення, осуду, роздратування, занепокоєння, побоювання, суму, туги, безнадії, відчаю, зневіри, розпачу), співвідносну з внутрішніми емоціями та переживаннями письменника, відірваного від сім’ї, від рідної землі, улюбленої справи;

або приклади з інших типів епістолярних текстів: “У нас вітер, дощ. Сумно, непривітно. У мене цілі дні болить серце, – чого і сам не знаю” [4]; “Я не вмію розказати Вам, яке чудове враження справила вона на мене” [5, 267]; “Але два столоначальники зухвало перекреслили постанову уряду, цинічно проігнорували інтереси передплатників місцевої преси, журналістських колективів регіональних видань, які за цих умов просто припинять своє існування” (Україна молода. – 1999. – 24 вересня); “Але найбільше я люблю, вболіваю і шаленію за Андрія Шевченка. Він для мене все! Я люблю його до нестями” (Україна молода. – 1999. – 25 вересня); “Але таке поголовне хабарництво – це ж ганьба для теперішнього демократичного суспільства” (Україна молода. – 1999. – 5 жовтня).

У приватному побутовому листуванні, яке близьке до розмовного мовлення, окрему групу утворює розмовно-просторічна лексика. “Просторіччя – різновид некодифікованої розмовної мови, що характеризується вживанням слів, зворотів, граматичних форм, позначених відтінком зниженості, грубуватості, фамільярності… Просторіччя не закріплені за певною територією чи групою осіб, а входять до некодифікованої розмовної мови” [6, 143]. Проте деякі вчені, зокрема Г.П.Їжакевич, посилаючись на думку Ю.С.Сорокіна, стверджують, що просторічні форми широко використовуються у різних стилях і жанрах літературної мови, де виконують важливу стилістично-семантичну функцію, тому не варто вважати ці форми відхиленням від норм літературної мови [7, 85]. О.Д.Пономарів до просторічних елементів зараховує “слова, перекручені з погляду лексичних норм: секлетар…; слова з різко зниженим експресивним забарвленням: свиняка… (у застосуванні до людей); невмотивовані росіянізми: понімаєте…” [8, 104–105]. До цієї лексичної групи належать також вульгаризми – “не прийняті в літературній мові грубі чи лайливі слова або звороти” [6, 35].

Чіткої межі між просторічною і розмовною лексикою не існує, але перша характеризується більшою емоційністю й оцінністю. Ця група слів служить стилістичним засобом для створення:

– фамільярно-розмовного або просторічно-лайливого тону спілкування, наприклад: “Де се ти запропастився, чого замовк? Хай мене заціпило, так у мене ж син народився… Якби її чорти на тому світі лапали й не переставали… Подивимось, яке там завчорнішки гузно попереду” [9]; “Коли мені дозволять це – тоді я вже хоч “берега” якогось матиму, а не крутитимусь по лагерю, як гівно в ополонці. …Говорила про це комісія, що приїздила тут нас усіх дактилоскопувати (пальці одтискали на папері всім, як ворюгам).…Я схиляюсь до того, що це “таки да” – “радіопараша”. …Харчишки всі вже викакано. …Обікрали урочки” [3, 395-396]; “…я шкрябнув одному з київських літераторів” [10];

– іронічно-жартівливого забарвлення, наприклад: “Якщо це станеться, тоді ударю до тебе ломакою по дроту… Міцно тисну ратицю і обіймаю” [9]; “Балачки про книжки, про медроботу – це все були “теревені”. Бажалося, очевидно, на тяжку фізичну – ну – нідзя… У мене все так, як народна мудрість рекомендує: “брюхо в голодє” (ой, і пища ж!!!), голова в холоді, а ноги в теплі (у валянках). …А взагалі, як там воно “вопче”?” [3, 390-391]; “Але я не дуже скавчав, я згадував, як поводили себе в такій ситуації собаки Д. Лондона. Може, його побито самого і він десь скиглить за ворітнею?” [10];

– негативно-соціальної характеристики осіб чи суспільних явищ, наприклад: “Повипинають рахітичні груди, напиндючать губи й стоятимуть важно… Велика сила – нахабство. А що ти гадаєш: кожен Щупак може насмердіти вонючіше, ніж Бєлінський і Брандес разом укупі…” [3, 421]; “Пани собачі” [11, 521]; “Чубинський – дурень, лиш язиком ляпа, а діла – як з птиці молока. …Кажуть, сама падлюча газета чи журнал, чи що” [11, 524-525].

Просторіччя, що виражають негативну оцінку, надають листам грубуватого та фамільярного відтінку.

Дописувачі нерідко послуговуються таким стилістично маркованим лексичним засобом, як росіянізми. У листах вони виконують такі функції:

1) відтворюють російський мовний колорит, наприклад: “А оце недавно в зборню прийшов циркуляр, щоб не було ніяких “незаконных собраний” [12, 424]; “У нас повелись школи “для противодействия полякам” – наські” [11, 526]; “І тепер, коли мене просять щось написати тут для “местной прессы”, – я з таким страхом за це берусь, що уявити ти собі не можеш” [3, 407]; “Збоку чуєш серед неможливого ґвалту якийсь безпомічний голос російського обивателя: “Ах, боже мой! и ни одного городового!” [13, 165];

2) служать засобом передачі певної якісної характеристики або мовної індивідуалізації суб’єкта, про якого йдеться у листі, наприклад: “Ні, я гадаю, що великих вона мені страждань коштувала, великих мук, не вважаючи (за джерелом) на таку зверхню “лёгкость моего литературного поведения” [3, 407] – іронія; “(Дзюба, Світличний, Сверстюк), інші воліють додержуватись щодо мене “фігури замовчування”, бо хвалити такого письменника, як я, що може хтозна-що втнути, – небезпечно (“Ах, боже мой, что будет говорить княгиня Марья Алексевна!”)” [14]; “Але! До яких пір в українській Армії (особливо флот, авіація) розпорядження й накази будуть лунати на “общепонятном” імперсько-кримлівському “языке” (Україна молода. – 2000. – 31 травня) – сатиричний ефект; “І так мені гірко зробилося на жисть мою “таёжно-первобытную”… Що ж я роблю, Варюшко, “в свободноє від ниття время”? [3, 401] – гумористично-іронічний ефект.

Іноді наявність російських слів в епістолярних текстах зумовлюється тематично-змістовими фактами, і тоді вони втрачають стилістичну маркованість і вживаються у прямому значенні, наприклад: “Миша питав, чи ви знаєте, що то за видання “Этнографическое обозрение”? [5, 240] “Також: як по-нашому звати: Грамматика – письмовниця (чи добре?). Вступление – ? Введение – ? Части речи – ?..” [11, 521]; “Так, автора книжки “Твой друг словарь”, фахівця з російської мови, звинувачують у тому, що він “прагне привернути увагу школярів виключно до російських словників” і не згадує прізвище Б.Грінченка” [15]; “Ще про переклад “Мужика-деревенщины”, я переклав “Мужика-хуторянина”, бо не знаю більш підхожого та відповідного вислову” [16, 207].

Надзвичайно широко у листах використовуються фразеологізми, цитати й крилаті вислови (особливо вони притаманні знову-таки приватним побутовим, художнім та публіцистичним листам). Ці засоби мовної експресії надають текстам образності, полемічної сили, гостроти, часто служать для створення гумористичного чи іронічно-сатиричного ефектів, наприклад: “Ще б пак, як кажуть москалі, “на ловца и зверь бежит”. Ось тільки “эти глупые хахлы” віддадуть кермо “нашему человеку” – і, як співається в одній пісні, “на дворі нема України, лише віз на Сибір” (Україна молода. – 1999. – 11 листопада) – тут автор уживає фразеологічні одиниці для підтвердження та ілюстрації власних роздумів щодо “стану речей в Україні”; “Уже навіть з’явилася така приказка: “Я не такий багатий, щоб вчити свою дитину за державний кошт” (Україна молода. – 1999. – 5 жовтня); “Саме тому й забуксувала перебудова і розвалився “Союз непорушний”... Саме в розпалі перебудови я й звернувся особисто до М.С.Горбачова з листом такого змісту: “Перестройка реально выглядит, как “бой в Крыму, все в дыму и глухо, как в танке...” (Україна молода. – 2000. – 20 січня); “А знаєте, Шура скінчила курси (вона була “остання могіканка”, бо курси закриті – вам, певне, то відомо?)…” [5, 240].

Прислів’я і приказки виступають також дієвими засобами впливу на читачів з метою переконання, аргументації думки, підтвердження повідомлюваного, створення урочистого, піднесеного тону. “Вдало введені в контекст загальновживані і загальновідомі фразеологізми наповнюються новим соціально-політичним змістом, набувають великої пропагандистської сили завдяки актуалізації... Внаслідок актуалізації посилюється смислове й стилістичне навантаження фразеологічних одиниць і тексту загалом. Семантико-структурні зміни у самому фразеологізмі оновлюють його і, порушуючи вже встановлені асоціативні зв’язки, надають фразеологічним одиницям сильнішого експресивного забарвлення” [17, 111], наприклад: “Якщо хто з старших людей, які, так як і я, в сорокові роки жили в окупованому угорцями (мадярами) Закарпатті, прочитають це в газеті, то підтвердять, як нас мадяри тоді “вчили”: “го модьор коньир есий мадьорул ейш бесий”, що означає – якщо мадярський хліб їси, то по-мадярськи й говори” (Сільські вісті. – 1999. – 1 квітня); “Не родися красна, а родися щасна...” Яке мудре прислів’я!.. Скільки про це складено прислів’їв! “Кожна Ганна по-своєму гарна”, “Краса на два часа, а розум – назавжди”, “Не дивись на мене, як до церкви йду, а дивись, як свиням їсти несу” і багато, багато інших” (Сільські вісті. – 1995. – 18 липня); “Ви наводите прислів’я: “Біля доброї жінки і пропащий чоловік може стати людиною”… Ще ж є і така народна мудрість: “У хорошого хазяїна і свинка – господинка” (Порадниця. – 2004. – 4 квітня).

Фразеологізми у листах використовуються також для відображенння розмовного, навіть фамільярного, відтінку: “… і завештався я, як муха в окропі” [9]; “Молоді пруть, а їх б’ють” [10]; “Єсть тільки поети, творчість яких переїхало грузовиком ідеології, і тому всі твори їх викручені, викривлені [18]; “Здається, моя пісенька проспівана” [19].

На нашу думку, варто розглянути ще один засіб створення емоційного ефекту в епістолярних текстах – словотворення. У проаналізованих листах значення пестливості, здрібнілості, згрубілості надається лексемам за допомогою суфіксів -ечк-, -очк- -ик-, -к-, -езн-, -их-, -ух- тощо, наприклад: “Вірунечко” [13, 276], “Вячулька” [3, 391], “Варюшко” [3, 391], “зайчиха-побігайчиха”, “добрячі” [3, 423-424]; “братуха” [11, 520], “посилочка”, “книжечкою”, “Грінченчихи” [12, 430-431], “довжелезну” [5, 238].

Отже, засобом вираження емоційного стану епістолярних комунікантів є експресиви, або емоційно забарвлена лексика, за допомогою якої описуються почуття, а також емоційні відтінки в оцінці явищ, подій, людей тощо. Такі лексеми поділяються на дві групи: слова, які містять позитивну емотивну оцінку, і слова, що передають негативну емотивну оцінку. Крім цього, у приватному побутовому листуванні окрему групу формує розмовно-просторічна лексика, функція якої полягає у створенні фамільярно-розмовного або просторічно-лайливого тону спілкування чи негативно-соціальної характеристики осіб та суспільних явищ. Як стилістично маркований лексичний засіб в епістолярному дискурсі нерідко використовуються росіянізми, що відображають російський мовний колорит, служать засобом передачі певної якісної характеристики або мовної індивідуалізації суб’єкта.

Широко в листах уживаються фразеологізми, цитати й крилаті вислови. Ці одиниці мовної експресії надають текстам образності, полемічної сили та гостроти, сприяють створенню гумористичного чи іронічно-сатиричного ефектів. Традиційним засобом вираження емоційного стану комунікантів у проаналізованих епістолярних текстах виступають лексеми зі словотворчими афіксами, зокрема з суфіксами зі значенням пестливості, здрібнілості, згрубілості тощо.


ЛІТЕРАТУРА


1. Человеческий фактор в языке: Языковые механизмы экспрессивности. – М.: Наука, 1991. – 214 с.

2. Мацько Л.І., Сидоренко О.М., Мацько О.М. Стилістика української мови: Підручник. – К.: Вища шк., 2003. – 462 с.

3. Вишня Остап. Твори: В 4 т. – К.: Дніпро, 1989. – Т. 4: Усмішки, фейлетони, гуморески, 1951–1956; З неопублікованого: 1934–1943: Чиб’ю; Материалы к истории Ухтинской экспедиции, 1934-й год; З листування. “Думи мої, думи мої” (Щоденникові записи). – 606 с.

4. Лист В.Винниченка до Р.Ліфшиць // Слово і час. – 2000. – №7. – С. 71–72.

5. Українка Леся. Твори: В 4 т. – К.: Дніпро, 1982. – Т. 4: Оповідання; Статті; Листи. – 438 c.

6. Єрмоленко С.Я., Бибик С.П., Тодор О.Г. Українська мова. Короткий тлумачний словник лінгвістичних термінів. – К.: Либідь, 2001. – 224 с.

7. Сучасна українська літературна мова: Стилістика / За заг. ред. І.К.Білодіда. – К.: Наук. думка, 1973. – 588 с.

8. Пономарів О.Д. Стилістика сучасної української мови: Підручник. – Тернопіль: Навчальна книга. – Богдан, 2000. – 248 с.

9. Лист Григора Тютюнника до П.Коленського // Слово і час. – 1991. – №12. – С. 23.

10. Лист В.Стуса до А.Лазаренка (від 25.01.63.) // Голос України. – 1993. – 6 січня.

11. Свидницький А.П. Роман. Оповідання. Нариси. – К.: Наук. думка, 1985. – 574 c.

12. Тесленко А.Ю. Прозові твори; Драматичні твори; Вірші; Листи. – К.: Наук. думка, 1988. – 480 c.

13. Коцюбинський М.М. Твори: В 7 т. – К.: Наук. думка, 1975. – Т. 7: Листи. – 414 c.

14. Лист Б.Антоненка-Давидовича до В.Брюггена // Слово і час. – 1990. – №10. – С. 38–39.

15. Лист Н.Корміліциної до В.Дончика // Слово і час. – 1991. – №4. – С. 82.

16. Грабовський П.А. Вибрані твори: В 2 т. – К.: Дніпро, 1985. – Т. 2: Статті, нариси. Оповідання. Листи. – 343 c. .

17. Сучасна українська мова / О.Д.Пономарів, В.В.Різун, Л.Ю.Шевченко та ін. – К.: Либідь, 1991. – 312 с.

18. Лист А.Казки до П.Тичини // Слово і час. – 1990. – №9. – С. 44–45.

19. Лист І.Багряного до Д.Нитченка // Слово і час. – 1994. – №2. – С. 12.