Функціонування директивних висловів як дискурсивних одиниць в епістолярному мовленні

Вид материала

Содержание

Статтю на книжку Загула й Савченка присилайте якомога скоріш”[В.Д.-2]
A guoi penses tu?” викиньте, бог з ним, не треба”[В.Д.-3]
“Прикро мені про це писати й дозвольте мені не писати, не скорочувати решти віку”[В.Д.-10]; г) заклик
“Ми, молоді люди, є надією України, її майбутнім. То захистіть нас”[В.Д.-12]
Не забувайте
Ти ж дякуй, і вітай, і цілуй усіх земляків, що допомагають тобі в скруті”[В.Д.-1]
1. Вишня Остап. Твори: В 4 т.- К.: Дніпро, 1988.- 606 с.

Подобный материал:

ФУНКЦІОНУВАННЯ ДИРЕКТИВНИХ ВИСЛОВІВ ЯК ДИСКУРСИВНИХ ОДИНИЦЬ В ЕПІСТОЛЯРНОМУ МОВЛЕННІ // Вісник Київського міжнародного університету: Зб. наук. ст. Випуск 3: Журналістика. Медіалінгвістика. Кінотелемистецтво. – К.: КиМУ, 2004. – С. 262–269.

У статті аналізується функціонування директивних конструкцій і процес реалізації комунікативних завдань шляхом відбору оптимальних у певній ситуації засобів спілкування і тональності в епістолярних текстах.

Ключові слова: директивні висловлення, імператив, предикат наказової форми, дискурс, спонукальний дискурс, комунікативна ситуація, соціально-прагматичний аналіз, епістолярний текст, волевиявлення адресанта.

У створенні різних типів дискурсу значну роль відіграє функціональний аспект, доповнений модально-прагматичними, комунікативно-функціональними, асоціативно-тематичними та стилістичними елементами.

Відомо, що метою будь-якого комунікативного акту є досягнення певної комунікативної мети шляхом вибору відповідної мовленнєвої структури з ряду можливих в межах мовної системи. Мовні засоби типізуються в залежності від функціонального призначення і набувають таких мовленнєвих особливостей, як “довжина речення, набір комунікативних настанов, ступінь смислової наповненості мовлення, його інформативність, спонтанність чи обробленість, ступінь клішування, використання образних засобів, допустимість різних інтерпретацій та побічного змісту” [5, 414].

За певних комунікативних умов будь-яка мовленнєва одиниця може виконувати комунікативну функцію. Такими умовами виступають ситуація спілкування і мовленнєвий контекст. На функціонування мовних засобів впливають мета й завдання комунікації, а також інформаційна потреба з боку мовців. Саме конкретна мета і завдання спілкування обумовлюють відбір формальних мовних засобів, що набувають відповідних функціонально-стилістичних характеристик, смислових нюансів.

Кожний функціональний стиль передбачає сукупність стилістично забарвлених мовних засобів. Проте кількість таких вузько маркованих одиниць різних рівнів у сучасній мові досить обмежена. Натомість, функціональний стиль визначається не окремими стилістично позначеними елементами, а потенціальними можливостями та способами реалізації всієї мовної системи відповідно до соціально-типових сфер спілкування.

Таким чином, мовні одиниці “взаємопов`язуються на основі виконання єдиного комунікативного завдання, і при цьому в них активізується певна функціонально-семантична сторона, обумовлена вказаною екстралінгвістичною основою. Ця єдина функціонально-семантична забарвленість для кожного різновиду мовлення своя, і створює специфічне забарвлення стилю” [3, 30]. При цьому реалізується те функціональне значення мовної одиниці, яке найбільше відповідає тому чи іншому різновиду мовлення. Нерідко різноманітні сполучення нейтральних мовних засобів набувають стилістичної маркованості в конкретному контексті, або одна й та ж мовна одиниця може мати різні значення, що зумовлюються сферами їх застосування.

Останнім часом у мовознавстві виділилася проблема соціально-прагматичного аналізу дискурсу, одним із провідних напрямів якої є дослідження особливостей конструювання дискурсу у певній соціокомунікативній ситуації, тобто ефективне використання мовних засобів для впливу на адресата в залежності від його соціальної орієнтації. Доведено, що комунікативний акт містить не лише знання мовної системи та дотримання норм вживання мовних одиниць, а й сукупність екстралінгвістичних факторів та соціальний досвід. Саме комунікативна діяльність людей впливає на удосконалення мовної спроможності, адже засоби спілкування (мовленнєві і немовленнєві) реалізуються згідно з умовами ситуацій спілкування і цілями комунікантів. Структура комунікативного завдання включає чотири компоненти:

1) мотив, що спонукає людину звернутися до мовленнєвих дій;

2) мета - уявлення майбутнього результату мовленнєвих дій;

3) знання про адресата з його соціально-психологічними особистісними рисами та ставлення до нього;

4) відбір і вербалізація позамовного змісту й вибір мовних засобів, тобто створення тексту [15, 180].

Листування - одна із форм мовного спілкування людей у сфері побуту, особистого життя, виробничих відносин чи ділових стосунків. Специфіка листування полягає в тому, що епістолярний текст - це витвір мовленнєвотворчого процесу, закріпленого в певній семантико-значеннєвій структурі у вигляді письмового звернення автора до конкретного, добре уявного співрозмовника, який пов`язаний з ним суспільними нормами поведінки, спільними контактами, соціальним середовищем. Епістолярній комунікації притаманні власні, специфічні умови. Так, комуніканти позбавлені безпосереднього взаємного зорового й слухового контактів, не мають можливості спостерігати за реакцією на отриману інформацію. На оформлення текстів впливає часова та просторова відстань, вони не доповнюються паралінгвістичними елементами, на відміну від текстів розмовного мовлення.

Комунікативна ситуація, що включає ілокутивні настанови, офіційність / неофіційність умов спілкування, виступає регулятором мовленнєвої поведінки адресата й адресанта, обумовлює відбір мовних засобів і способів комунікації. Звичайно ж, ситуація мовленнєвого акту визначається, оцінюється особою на основі власного життєвого досвіду, іноді на форми її мовленнєвої діяльності мають вплив місце і час написання листів. В кожній конкретній ситуації мовленнєвий акт відображає особисті думки, настанови, уявлення, емоції дописувача, що позбавляє комунікативну ситуацію соціальної абстракції. Листування відзначається меншою спонтанністю, ніж усне мовлення, воно є більш відредактованим, підготовленим, особливо це стосується письменницького епістолярію. Тому нас цікавить, як досягаються певні комунікативні настанови, зокрема директивні, й реалізуються комунікативні завдання волевиявлення шляхом вибору оптимальних в конкретній ситуації засобів спілкування та тональності в епістолярних текстах.

Директивний характер листів полягає у спонуканні до певної дії, поведінки і виражається конструкціями з дієсловами наказової форми. На думку Дж. Серля, специфіка директивних висловлень полягає в тому, що “вони є спробами… з боку мовця досягти того, щоб слухач щось здійснив”[8, 182], тобто на відміну від звичайної констатації довершеного факту, директиви являють собою волевиявлення мовця, “яке залежно від конкретної комунікативної ситуації набуває модальних відтінків наказу, команди, заклику, побажання, прохання, поради, застереження тощо”[9, 419]. За комунікативною спрямованістю листи з директивними конструкціями передбачають наявність конкретного адресата, від якого вимагають певної діяльності у відповідь. Л.В.Ажнюк, спираючись на розробки В.С.Храковського та А.П.Володіна, вказує на специфічну функцію імператива – закличну, невластиву іншим дієслівним формам у прямому значенні.

Слід зазначити, що імперативне значення дієслова проявляється у двох планах – модальному (тобто містить волевиявлення адресата) та змістовному (тобто вказує на конкретну дію).

Морфологічним засобом вираження імперативного значення є форма наказового способу дієслів: прошу пред’явити – аналітична форма; пред’явіть – синтетична форма. Отже, імператив, “який традиційно розглядається як одна з дієслівних форм, ми визначаємо, як морфологізовану форму, що служить для передачі імперативного значення і є результатом згортання компонентів імперативної класифікації, в якій лексикалізовані модальний і змістовий компоненти імперативного значення та адресат розпорядження”[1, 32].

В епістолярних текстах різних типів нами виділено наступні функції директивних висловів, у яких виражаються волевиявлення адресантів:

а) прохання:

“Об штанах тепер… Вони, звісно, потрібні, штани. Але як у тебе там тяжко, то, може, я тут чогось наберу – кажуть, що привезуть сюди мануфактуру, - ти тільки грошей трохи на зиму підішли”[В.Д.-1];

“ Статтю на книжку Загула й Савченка присилайте якомога скоріш”[В.Д.-2];

“Будь ласкав, папа, напиши, чи не озвався там Брокгауз?”[В.Д.-3];

“Вельмишановний Колего (напишіть, будь ласка, як Вас по батькові)”[В.Д.-4];

“Вірте мені, що в народі він більше зробив позитивного, ніж негативного, бо народ завжди вибирає лиш те, що для нього корисне, і навіть те невеличке москофільство зовсім не

те, що полонофільство нашої інтелігенції”[В.Д.-5];

б) порада:

“Якщо ти одинока і немає поруч людини, з якою можна було б поділитися гіркими думками, не носи їх в душі. Візьми ручку і довір свою печаль, свій біль листкові паперу. І – читай, читай книги”[В.Д.-6];

“Хочу Вам висловити ще одну слушну пораду: не чекайте жовтня, а вже зараз заявіть про свою відставку”[В.Д.-7];

“Облігацію візьми – може, виграєш”[В.Д.-1];

“Подумай, люба моя, може, тобі з Арх[ангельська] виїхати кудись південніше”[В.Д.-1];

в) дозвіл:

“Коли що завважите потрібним виправити, виправте, але не вживаючи таких форм, яких я не вживаю, наприклад, - “добрая” (замість “добра”), “добрії” (замість “добрі”) і пр.”[В.Д.-8];

““ A guoi penses tu?” викиньте, бог з ним, не треба”[В.Д.-3];

“Забув згадати про транскрипцію “Лёлё”. Пишіть, як хочете, се неважно”[В.Д.-9];

“Умираючи, накажу жінці переслати Вам дещо з листів та недопалків. Що хочете – те й робіть”[В.Д.-8];

“Прикро мені про це писати й дозвольте мені не писати, не скорочувати решти віку”[В.Д.-10];

г) заклик:

“Тому ще раз закликаємо: любімо й плекаймо нашу Україну, нашу рідну мову”[В.Д.-11];

“Ми, молоді люди, є надією України, її майбутнім. То захистіть нас”[В.Д.-12];

“То ж поводьмо себе гідно, шановні батьки, щоб нашим дітям було з кого брати приклад, щоб вони у нас росли хорошими, добрими людьми. Любімо своїх дітей і оберігаймо їх від зла!”[В.Д.-13];

д) запрошення:

“Приїзди у Київ, я запевне дізнався, що тебе вже наставлено наставником малярського іскуства в універ[ситеті] св. Влад[имира], “увиде опыта”, як кажуть”[В.Д.-14];

“Приїзди, будь ласкав, до нас подивитись на тих потомків, котрі два віки різались з ляхами, а третій з черкесами”[В.Д.-14];

е) застереження:

“І будьте пильними на дорогах, пам’ятаючи, що всі вони десь закінчуються”[В.Д.-15];

“Не думайте тільки, будь ласка, що я образився на Вас за критику фіналу моєї повісті “Завищені оцінки””[В.Д.-16];

є) погроза:

“Будьте ласкаві, добродію, дайте відписку якнайхутче, та коли моє писання годяще, то

пришліть грошей, бо або з біди загину, або університет кину”[В.Д.-17];

ж) побажання, бажання:

“Бувайте здорові та озвіться хоч словом”[В.Д.-3];

“Нехай вам Бог пошле того, чого ви самі собі просите”[В.Д.-14];

“Не родися красна, а родися щасна”[В.Д.-6];

“Тому дозвольте побажати всім, хто цього потребує: нехай ви знатимете, звідки йдете, і нехай вам буде куди йти”[В.Д.-15];

з) наказ, команда:

“Оце, дивись, посилочка… Ото голка стримить, зашиєш і здаси на пошту… Оповідань цих бережи, бо їх не здобудеш нігде”[В.Д.-18];

“”Одчиніть,”- каже, так потихеньку”[В.Д.-18] тощо.

Отже, для вираження волевиявлення у листах вживаються переважно предикативні форми 2-ї особи однини та множини наказового способу, оскільки акт спонукання спрямований на конкретного, добре уявного виконавця дії. Форми ж 1-ї особи множини та 3-ї особи однини і множини використовуються нечасто.

Основне значення імператива (спонукання до дії) може супроводжуватися додатковими стилістичними відтінками, а саме:

а) значенням заборони (імператив у сполученні з часткою не):

“ Не забувайте Вячка, пишіть йому, любіть його - сироту”[В.Д.-1];

“Не нарікайте, що нема листів”[В.Д.-10];

“Якщо будете збирати інформації для мене особисто, так теж не називайте нікому моєї особи”[В.Д-3];

“Не посилайте мені листів ні авіоном, ні експресом, бо вони довше йдуть сюди,

ніж звичайні”[В.Д.-4];

б) відтінком запрошення (зі словами давай, давайте):

“Давайте ж вип’ємо з вами келих шампанського за те, що б 2000 рік став початком щасливої та вдячної ери”[В.Д.-19].

У проаналізованих епістолярних текстах типовими засобами вираження експресивності, що надають директивним висловленням більш стриманого, послабленого характеру, виступають дієслова недоконаного виду, звертання, вставні слова, формули мовного етикету:

“ Ти ж дякуй, і вітай, і цілуй усіх земляків, що допомагають тобі в скруті”[В.Д.-1];

“Ну, будь, голубка моя, здорова, не забувай мене”[В.Д.-1];

“Із їжі підішли жирів, коли, звичайно, маєш змогу”[В.Д.-1];

“Мною, власне, не журіться: “Она усьо может”- перифраза мого речення, відповідна обставинам”[В.Д.-3];

“Передайте, будьте ласкаві, це оповідання, де надрукують… Вибачте тільки, будьте ласкаві, що я Вас цим турбую”[В.Д.-18].

Іноді дружній, фамільярний, інтимний тон, що супроводжує листи між соціально спорідненими дюдьми, дозволяє комунікантам обрати більш категоричну манеру вираження власного волевиявлення. Основною мовною одиницею в такому випадку стають дієслова недоконаного і доконаного виду, вжиті в односкладних реченнях:

“Подумай… Напиши мені”[В.Д.-9];

“Привези мені Петрарку, або Леонарді, або Гольдоні”[В.Д.-3];

“Кепки не присилай”[В.Д.-1].

Однією із найважливіших ознак директивних конструкцій, на яку слід звертати увагу при творенні епістолярних текстів, є потенційність названої дії, “тобто мовець, висловлюючи волевиявлення відносно здійснення або нездійснення певної дії, повинен ураховувати об’єктивну можливість / неможливість адресата спонукання виконувати дію” [4, 194].

Отже, директивний характер листів полягає у спонуканні до певної дії, поведінки і виражається конструкціями з дієсловами наказової форми. Імперативне значеня дієслова проявляється у двох планах – модальному (тобто містить волевиявлення адресата) та змістовному (тобто вказує на конкретну дію). В епістолярних текстах різних типів нами виділено наступні функції директивних висловів, у яких виражаються волевиявлення адресантів: прохання, порада, дозвіл, заклик, запрошення, застереження, погроза, побажання, бажання, наказ, команда. Для вираження волевиявлення у листах вживаються переважно предикативні форми 2-ї особи однини та множини наказового способу, оскільки акт спонукання спрямований на конкретного, добре уявного виконавця дії. Форми ж 1-ї особи множини та 3-ї особи однини і множини використовуються нечасто. Супутніми засобами вираження експресивності, що надають директивним висловленням більш стриманого, послабленого характеру, виступають дієслова недоконаного виду, звертання, вставні слова, формули мовного етикету.

¹В.Д. – 1- використані джерела - порядковий номер. Тексти листів подаються за виданнями, вказаними у списку використаних джерел.

Використані джерела

1. Вишня Остап. Твори: В 4 т.- К.: Дніпро, 1988.- 606 с.

2. Хвильовий М.Г. Твори: В 2-х т. – К.: Дніпро, 1990.–Т.2.–925 с.

3. Українка Леся Твори: В 4-х т.-К.: Дніпро, 1982.–Т.4.–438 с.

4. Слово і час. –1990.-№ 8.–С. 23-25.

5. Слово і час. –1993.-№ 9.–С. 9.

6. Сільські вісті. -1995.–18 липня.

7. Сільські вісті. -1999.–10 червня.

8. Грабовський П.А. Вибрані твори: В 2 т.- К.: Дніпро, 1985.-Т. 2.-343 с.

9. Коцюбинський М.М. Твори: В 7 т. - К.: Наук. думка, 1975.-Т. 7.-414 с.

10. Слово і час. -1994.-№ 2.-С. 12.

11. Україна молода. -2000.–15 березня.

12. Україна молода. -1999.-8 грудня.

13. Порадниця. – 1999.-14 січня.

14. Шевченко Т.Г. Три літа: Вибране: Поезії. Драми. Повісті. Листування. - К.: Книговидав. центр “Посередник LTD”, 1994.-413 с.

15. Україна молода. -2000.-23 лютого.

16. Слово і час. 1990.-№ 10.-С. 38-39.

17. Свидницький А.П. Роман. Оповідання. Нариси. - К.: Наук. думка, 1985.-574с.

18. Тесленко А.Ю. Прозові твори; Драматичні твори; Вірші; Листи.- К.: Наук. думка, 1988.-480с.

19. Україна молода. –1999.-29 грудня.

Література

Ажнюк Л.В. Директивні документи українського середньовіччя: розвиток семантико-граматичної структури тексту // Мовознавство. – 1998. – № 4-5. – С. 30-42.
Алефиренко Н.Ф. Лингвокультурологическое содержание понятия «дискурс» в современной когнитивной лингвистике// Русское слово в мировой культуре. Материалы X Конгресса МАПРЯЛ: Сб. докладов: В 2-х т.-С.-Пб.: Политехника, 2003.-Т.1.-С.9-18.
Воробьева О.П. Текствые категории и фактор адресата: Монография. – К.: Вища шк., 1993. – 200 с.
Дискурс, речь, речевая деятельность: Функциональные и структурные аспекты.-М.: ИНИОН РАН, 2000.-232 с.
Кожина М.М. До основ функціональної стилістики// Теоретичні проблеми лінгвістичної стилістики: Зб. наук. статей.-К.: Наук. думка, 1972.-С.21-32.
Куликова В.Г. Спонукання як комунікативний феномен регулювання діяльносної поведінки людей // Функциональная лингвистика. Язык. Культура. Общество. Материалы конференции.- Симферополь: CLC, 2000.-С. 192-194.
Лингвистический энциклопедический словарь. – М.: Сов. энциклопедия, 1990.- 685 с.
Нікульшина Т.М. Інформаційна стратегія у спонукальному дискурсі (на матеріалі англійської мови). Автореф. дис... канд. філол. наук// Київський державний лінгвістичний університет. –К., 1998. –18с.
Пушкин А.А. Способ организации дискурса и типология языковых личностей // Язык, дискурс и личность: Сб. науч. тр.- Тверь: Изд-во Твер. ун-та, 1990. – С. 50-59.
Радзієвська Т.В. Текст як засіб комунікації. – К., 1998. – 194 с.
Селиванова Е.А. Основы лингвистической теории текста и коммуникации.-К.: Фитосоциоцентр, 2002.-336 с.
Серль Дж. Р. Классификация иллокутивных актов //Новое в зарубежной лингвистике. Вып. XVII. Теория речевых актов. М.: Прогресс, 1986.-С. 170-194.
Сучасна українська літературна мова: Підручник // За ред. А.П.Грищенка. – К.: Вища шк., 1997.–493 с.
Харченко С.В. Семантико-синтаксична і комунікативна структура речень спонукальної модольності. Автореф. дис... канд. філол. наук. // Національний педагогічний університет імені М.П.Драгоманова. –К., 2001. –20с.
Человеческий фактор в языке: Языковые механизмы экспрессивности.- М.: Наука, 1991.-214с.

В статье анализируется функционирование директивных конструкций и процесс реализации коммуникативных заданий путём отбора оптимальных в определённой ситуации средств общения и тональности в эпистолярных текстах.

Ключевые слова: директивные конструкции, императив, предикат повелительного наклонения, дискурс, побудительный дискурс, коммуникативная ситуация, социально-прагматический анализ, эпистолярный текст, волеизъявление адресанта.

The article deals with the analуsis of directive constructions functioninq and considers the process of communicative tasks realization in the way of choosinq proper for definite situation means of communication and tone in epistolary texts.

Key words: directive constructions, Imperative, predicate of Imperative mood, discourse, motive discourse, communicative situation, social and praqmatic analуsis, epistolary text, addresser’s will.

Blog