Лінгвістичні особливості вираження простору почуттів в англійській поезії

Вид материала

Методичні рекомендації

Содержание Розділ ii Методологічною основою дослідження Методи дослідження Наукова новизна Практична значимість Розділ i. теоретичні засади дослідження вираження видів простору як частини дейктичної системи мови 1.1. Поняття про «простір» і його класифікація 1.2. Способи вираження просторових відносин і простору почуттів 1.3. Просторовий і часовий дейксис Розділ ii. лінгвістичні засоби вираження простору почуттів в українській, російській та англійській поезії Life is over there – / Behind the Shelf», The Stillness in the Room the Stillness in the Air There are some qualitie – some incorporate things 1) in this heart a hope be dear 3) A long, long kiss of youth, and love Birds, yet in freedom, shun the net 1) Memory Crushed in my deep heart where it used to live. 4) Were nothing at all in all the world. To see a World in a Grain of Sand Ther were sweet dreams in the night ... Полное содержание

Подобный материал:

• Продуктивні засоби утворення лексичних одиниць в сучасній англійській мові зміст, 709.94kb.
• Сюрреалізм не новий або простіший засіб вираження, це навіть не метафізика поезії:, 338.7kb.
• Реферат на тему: "Структурно семантичні особливості афоризмів у мові поезій Т. Г. Шевченка", 60.29kb.
• Сучасну українську дитячу літературу презентують відомі письменники, педагоги, 822.48kb.
• Тема 3: Край, де я хотів би побувати (4 год), 1033.41kb.
• Реферат на тему, 149.58kb.
• 2. 3 фразеологізми в прозі І поезії, 43.08kb.
• Бужиков Р. П., Бужикова Р.І. Дидактичні особливості інноваційно-комунікаційних та Інтернет-технологій, 131.17kb.
• Удк 329. 3: 297 особливості теоретично-методологічних підходів до дослідження інформаційного, 152.01kb.
• Іпостасі образу чоловіка в поезії Ігоря Римарука, 176.36kb.

«Лінгвістичні особливості вираження простору

почуттів

в англійській поезії

(порівняльний аспект)»


Харків-2011


ЗМІСТ

ВСТУП ……………………………………………………………………………4

РОЗДІЛ I ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ ВИРАЖЕННЯ ВИДІВ ПРОСТОРУ ЯК ЧАСТИНИ ДЕЙКТИЧНОЇ СИСТЕМИ МОВИ ……………..8

1.1. Поняття про «простір» і його класифікація………………………………...8

1.2. Способи вираження просторових відносин і простору почуттів…..….…19

1.3. Просторовий і часовий дейксис……………………………………………25

РОЗДІЛ II ЛІНГВІСТИЧНІ ЗАСОБИ ВИРАЖЕННЯ ПРОСТОРУ ПОЧУТТІВ В АНГЛІЙСЬКІЙ, УКРАЇНСЬКІЙ І РОСІЙСЬКІЙ ПОЕЗІЯХ ...35

РОЗДІЛ III МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ ЩОДО НАВЧАННЯ ВИКОРИСТАННЯ ЕКЗИСТЕНЦІЙНИХ І ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПОСЕСИВНИХ КОНСТРУКЦІЙ ПІД ЧАС НАПИСАННЯ І АНАЛІЗУ ВЛАСНИХ ПОЕТИЧНИХ ТВОРІВ…………………………………………….46

ВИСНОВКИ ……………………………………….……………………………60

БІБЛІОГРАФІЯ ………………………………………………………………..63

ДОДАТОК 1 …………………………………………………………………….70

ДОДАТОК 2 …………………………………………………………………….71

ДОДАТОК 3 …………………………………………………………………….75

ДОДАТОК 4 …………………………………………………………………….90

ВСТУП


Представлене дослідження присвячене вивченню такої теми: «Лінгвістичні особливості вираження простору почуттів в англійській поезії (порівняльний аспект)». В епоху розвитку когнітивної лінгвістики, в центрі вивчення якої завжди стоїть людина і її мова, вивчення фундаментальних складових світовідчуття і їх відображення у мові притягує до себе пильну увагу мовознавців.

Просторові значення є першоосновою багатьох мовленнєвих засобів вираження, як на рівні слова, так і на рівні структури речення, що ще раз доводить, що сприйняття простору – одне з перших проявів пізнання людиною світу [12, 134]. Всі просторові позначення в мові глибоко антропоцентричні в силу того, що людина наділяє людськими рисами об’єкти зовнішнього світу, в тому числі і неживі, в цьому виражається антропоморфізм мови. Ще Шарль Баллі стверджував, що «вічна недосконалість людського розуму виявляється в тому, що людина завжди прагне наділити душею все те, що її оточує. Людина наділяє всі предмети зовнішнього світу рисами і прагненнями, властивими його особистості» [5, 221]. Так як у центрі уваги людини знаходиться вона сама, то звідси її постійна тяга описувати навколишній світ по образу й подобі своїй. Мовленнєвий антропоморфізм є не пережитком первіснообщинного мислення, а загальним законом розвитку засобів номінації у мові [12, 274].

Основним для вивчення просторових відносин у мові є поняття «дейксисса», яким в лінгвістиці прийнято позначати просторові вказівки. Вперше проблема дейксиса постала в зв’язку з визначенням семантичних особливостей займенників. В подальшому розвиток поняття дейксиса розширився. Окрім займенників до слів, що мають семантичні властивості займенності, яка проявляється в тому, що ці слова не називають предмет, не приписують йому ніяких властивостей, а лише вказують на них, як на визначуваних певною мовленнєвою ситуацією, стали відносити і інші частини мови. Якщо традиційно до дейктичних мовленнєвих елементів відносили вказівні і особові займенники і «займенні» прислівники, то в сучасній лінгвістиці поняття дейксиса значно розширилося і охоплює велику кількість мовних одиниць, про що свідчать дослідження в цій області, які виявили різноманітний склад дейктичного класу слів.

Актуальність дослідження полягає в зіставленні способів вираження простору почуттів в англійській, українській і російській поезії, а як ми знаємо ці три мови одразу ще не порівнювалися.

Методологічною основою дослідження стали сучасні лінгво-філософські концепції, що враховують як онтологічні, так і детермінуючі (причинно–наслідкові ) аспекти пізнавального процесу. Сучасна лінгвістика являє собою систему знань, що безперервно і багатоаспектно розвивається, про об’єктивні закони мовної дійсності в самих різноманітних її іпостасях: еволюційно–динамічній, ситемно–структурній, функціональній тощо. Це її онтологія, результативна сутність. Друга її складова – це організована форма специфічної діяльності, що спрямована на пошук об’єктивних законів внутрішньої організації, розвитку і функціонування мови, про все це ми можемо прочитати у роботах сучасних лінгвістів : А.В. Бондарка, А.Н. Васил’євої, В.В. Віноградова, М.В. Всєволодової, М.Н. Кожиної, А.Ф. Лосєва, Л.А. Новікова, В.Н. Топорова і інших.

Методи дослідження чередувалися в процесі роботи над темою в залежності від конкретного предмета розгляду. Ми використовували наступні методи : критичного аналізу, контрастивного аналізу, компонентного аналізу, безпосередніх складових, описовий, контекстуальний, порівняльно-описовий.

Наукова новизна дослідження полягає в тому, що ми намагаємося порівняти засоби вираження простору почуттів в російській, українській і англійській поезії. А як ми вже раніше казали одночасно ці три мови ще не порівнювалися.

Практична значимість проведеного дослідження полягає у розробці комплексу вправ, які можуть бути використані в процесі викладання літератури Англії в ВНЗ.

Об’єктом дослідження є контрастивна синтаксична семантика екзистенційних і екзистенційно-посесивних речень, а предметом – екзистенційні і екзистенційно-посесивні конструкції з «there» та «have» як один з основних засобів вираження простору почуттів у поезії різних авторів англійської, української та російської мов.

Метою є розкриття лінгвістичної сутності вираження простору почуттів в поезії, а також дослідження функціонування засобів їх вираження у тексті.

У роботі були поставлені такі задачі:

• всебічний огляд літератури пов’язаної з питанням вивчення вираження просторових відносин, вивчення історії питання;
  
• вивчення сутності понять просторових відносин, дейктичних відносин;
  
• аналіз і порівняння засобів вираження простору почуттів в англійській, українській та російській поезіях;
  
• розробка методичних рекомендацій та комплексу вправ і завдань щодо використання їх у практиці викладання літератури Англії.
  

Мета і задачі обумовили структуру дипломної роботи, яка складається з вступу, 3 розділів, висновків, бібліографії та додатків.

У вступі обґрунтовується актуальність вибраної теми; визначається об’єкт і предмет дослідження, формується його мета і конкретні задачі; розкривається наукова новизна, теоретична значимість і практична цінність роботи; дається характеристика матеріалу і методів дослідження.

В першому розділі ми намагалися розкрити теоретичні поняття про простір, його класифікаціі, поняття дейксису. Також у першому розділі вирішуються три основні задачі, пов’язані з виявленням природи екзистенційних і екзистенційно-посесивних речень: як у мові представлені поняття екзистенційності і посесивності; який тип актуального членування властивий екзистенційним реченням; до якого типу предикатів, в межах їх класифікації на дії, стану, якості тощо, відноситься зв’язне і екзистенційне «бути» і як вони співвідносяться між собою.

У другому розділі ми характеризуємо засоби вираження простору почуттів у порівнюваних мовах.

У третьому розділі ми розробили комплекс вправ для розвитку креативного підходу до написання віршів, а також для подальшого аналізу засобів вираження простору почуттів в поезії.

У висновках ми описуємо результати нашого дослідження, а також намічаємо перспективи подальшого вивчення нашої проблеми.

У додатках наведений повний текст використаних віршів, що є найяскравішими прикладами вираження простору почуттів у поезіях авторів трьох досліджуваних мов.


РОЗДІЛ I. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ ВИРАЖЕННЯ ВИДІВ ПРОСТОРУ ЯК ЧАСТИНИ ДЕЙКТИЧНОЇ СИСТЕМИ МОВИ


У розділі І ми намагалися, спираючись на філософське, психологічне, математичне та лінгвістичне тлумачення поняття «простір», дати визначення цьому поняттю, представити класифікацію його видів; довести обґрунтованість просторової інтерпретації екзистенційних та екзистенційно–посесивних конструкцій; дати поняття просторовому і часовому дейксису як одному з основних засобів вираження просторових відносин і простору почуттів.

У своїй роботі ми спираємося на досвід відомих іноземних і вітчизняних лінгвістів. Узагальнюючи і систематизуючи результати досліджень, ми маємо можливість виявити особливості вираження простору почуттів як частини дейктичної системи мови.


1.1. ПОНЯТТЯ ПРО «ПРОСТІР» І ЙОГО КЛАСИФІКАЦІЯ


Простір – це те, що є загальним для всіх хвилювань, що виникають завдяки органам чуття. Після того, як протягом століть проблемою був тільки «абстрактний простір» геометрії, з 17 століття перед фізикою в результаті застосування поняття «порожнього простору» постало питання про «фізичний простір» і його існування, а також відповідно його сприйняття.

Сучасна психологія також встановлює, що простір, як такий, ніколи не даний нам, що, навпаки, він постійно наповнений безліччю більш менш всеосяжних систем відносин, до яких належать різні предмети. І для систем відносин, сукупність яких, відповідно, може бути позначена як простір (якби було можливо мислити наявне буття речі незалежно від її буття як такого), характерна непоказність, неяскравість. Окрім можливості бути заповненим, простір не має ніякої іншої властивості; якщо ж абстрагуватися від встановлення окремого місця і його наповнення, він є порожнім і мертвим нічим [34, 134] .

Спосіб вираження просторових відносин у мові був досліджений в багатьох роботах (М.В.Всеволодова, В.Г.Гак, О.С.Кубрякова, О.Н.Селіверстова, О.С.Яковлева і ін.), присвячених різним аспектам вивчення лексичних і граматичних засобів номінації простору і просторових відносин.

Літературно-художній простір також грунтовно вивчений. З одного боку, він розглядається як одна з категорій тексту, в цьому випадку головним в його дослідженні є визначення і класифікація різних типів простору (роботи Л.Р.Бабенко, М.М.Бахтіна, І.Р.Гальперіна, Ю.М.Лотмана, Л.А.Ноздріної, В.Н.Топорова, Б.А.Успенського і ін.). Активний когнітивний підхід, що розробляється останнім часом, до мовних одиниць (О.С.Кубрякова, Дж.Лакофф, Ю.С.Стєпанов і ін.) встановлює зв'язок мови і когнітивної діяльності суб'єкта, який виявляється, зокрема, в особливостях сприйняття і виразу просторових відносин (О.В.Рахіліна).

Майже всі екзистенційні речення відносяться до просторових. Слово простір ми відносимо не тільки до фізичного простору, а й до простору множини, простору ситуації і простору функціональної системи.

У математиці простір визначається як поняття множини: як дискретна або недискретна множина графічних точок, що утворюють ту чи іншу структуру. У мові термін «множина» використовується лише в тому випадку, коли елементи, що його утворюють не являють собою одного об’єкта (наприклад множина родичів однієї особи), або коли елементи, що утворюють об’єкт, чітко в ньому виділяються (частини тіла, частини машини). Таким чином, цей термін буде використовуватися лише по відношенню до деяких видів простору.

Серед видів простору можна виділити світ реальності (SR+) і світ вигадки (SR-), які взяті у протиставленні одне до одного. Світ, створений думкою людини, не завжди сприймається як щось протилежне реальності. В межах об’єктивного світу і світу, створеного думкою людини, розрізняються простори класів, множин (SM), що створюються набором елементів, які об’єднані за спільною властивістю тільки за нею, і простори, що не належать цьому типу (SM-)M виділяються класи, елементами яких є властивості, почуття, предмети, люди, відрізки часу тощо [52, 8]. Спираючись на характеристику О.Н. Селіверстової, ми розробили схему класифікації видів простору [Додаток 1].

Усі розглянуті види просторів можуть ділитися на більші і менші, а також на класи просторів і індивідуальні простори (наприклад, роман як жанр і як книга). Простір часу сприймається не просто як той чи інший проміжок часу, а як вимір продовженості в часі деякоє події, тих чи інших відносин. Наприклад, речення There’s no morning after with her(Barstow) ‘Але потім вже не буде ранку з нею’ повідомляє про відсутність У-а в межах часового проміжку. Фактор часу часто виступає як додаткова характеристика простору відносин, фізичного простору, психічного або фізіологічного стану певної особи тощо. Наведемо приклади інших видів простору. Речення У тому лісі є озеро повідомляє про наявність в фізичному просторі (ліс) У-а , що відноситься до класу «озера». Фраза В моїй душі немає сумніву несе інформацію про відсутність У-а (сумнів) в психічному просторі. У вірші Г.Ахматової Есть в близости людей заветная черта. Ее не перейти влюбленности и страсти говориться про наявність «заповітноі мрії» в просторі людських відносин.

Денотати значної частини слів не завжди є членами классу «простору». Вони отримують характеристику лише в певних синтаксичних чи лексико синтаксичних моделях. Між тим денотати одних і тих самих слів в залежності від контексту можуть являти собою різні види простору. Наприклад, слово fairy-tale «казка» може розглядатися як дещо, протилежне реальності, тобто належить категорії SR- і як особливий вид местецтва (S art). Денотати типу man, woman можуть бути інтерпритовані і як фізичні простори, і як психічні, духовні сутності.

Поняття «простір» було б неповним, якби ми не врахували таку функцію, яку виконує простір – включати в себе щось.Тому поняття простір у мові ми будемо розглядати як дещо, у рамках чого може знаходитися об’єкт або протікати дія чи подія. Ми будемо в загальному вигляді використовувати для позначення обох випадків термін «знаходження» при цьому будемо використовувати його у більш широкому сенсі ніж той,що має цей термін у мові. Відштовхуючись від геометричного представлення простору,ми будемо вважати,що знаходження деякого об’єкту (У-а) в S означає,що точка,яка відповідає У-у, стоїть в рамках тієї конфігурації, яка утворюється точками простору S.

Художній простір є однією з найважливіших категорій художнього тексту (разом з категоріями часу, модальності, зв'язності і ін.), що вивчаються літературознавцями і лінгвістами, відзначають принципову різнорідність художнього простору літератури і простору фізичного. З одного боку, в художньому тексті відбиваються всі істотні властивості простору як об'єктивної буттєвої категорії, з іншої — репрезентація простору в кожному окремому творі унікальна, оскільки реальний світ, пропущений через сприйняття суб'єкта, відтворюється у вигляді уявних світів. Художній простір є перетвореним простором дійсності, що має естетичний сенс і зміст. Перед дослідниками, таким чином, постають питання:

• визначення простору, що явив в тексті;
  
• способів опису художнього простору;
  
• створення типології художнього простору.
  

І.Р.Гальперін, розглядаючи текст як об'єкт лінгвістичного дослідження, виявив категорії тексту. Однією з категорій є категорія континіуму, яка «означає безперервне утворення чогось, тобто нерозчленований потік руху в часі і в просторі. ..континіум… можна в найзагальніших рисах уявити собі як певну послідовність фактів, подій, що розгортаються в часі і просторі» [13, 87]. Час і простір в художньому тексті принципово відмінні від подібних категорій світу реального: «Хронологічна послідовність подій в художньому тексті вступає в суперечність з реальним перебігом часу, який, підкоряючись задуму автора, лише створює ілюзію тимчасових і просторових відносин» [13, 87]. Учений відзначає, що дана категорія тексту забезпечує конкретність, реалістичність опису, а просторовий континіум значно точніший, ніж тимчасовий, чому сприяють, наприклад, географічні назви місця дії і опис цих місць. Сприйняття тексту завжди відбувається в двох планах — в реальному і ірреальному, а «просторово-часовий континіум в художньому творі лише зображення дійсного перебігу часу і дійсного пересування в просторі» [13, 97], тобто можна говорити про таку характеристику художнього простору, як умовність.

До аналізу категорії простору звертався також Ю.М.Лотман. Вчений в рамках художнього простору розглядає вже не тільки персонажів, але і дії. При цьому співвідношення простору в творі і простору реального неоднозначно: «Наївне сприйняття постійно підштовхує читача до ототожнення художнього і фізичного простору. У подібному сприйнятті є частка істинності, оскільки, навіть коли оголюється його функція моделювання позапросторових відносин, художній простір обов'язково зберігає, як перший план метафори, уявлення про свою фізичну природу» [29, 125]. Під моделюванням позапросторових відносин мається на увазі можливість позначення в художньому тексті знаками з просторовою мовною семантикою непросторових референтів. Художній простір, за Ю.М.Лотманом, — «модель світу певного автора, виражена мовою його просторових уявлень» [29, 85].

Ще одна точка зору представлена в роботах Б.А.Успенського, який одним із способів представлення просторових відносин вважає співвідношення просторових позицій оповідача і персонажа: «у певних випадках точка зору оповідача може бути якось — з більшою або меншою визначеністю — фіксована в просторі або в часі, тобто ми можемо здогадуватися про місце (визначеному в просторових або тимчасових координатах), з якого ведеться оповідання» [63, 77], також дослідник вводить поняття перспективи, під якою розуміється «словесна фіксація просторово-часових відносин описуваної події до суб'єкта, що описує (автор)» [63, 77]. Далі наводяться наступні «приклади фіксації авторської точки зору в тривимірному просторі»:

1. збіг просторових позицій оповідача і персонажа («оповідач знаходиться там же, тобто в тій же точці простору, де знаходиться певний персонаж»). Автор може перевтілюватися в персонаж, слідувати за персонажем, а «іноді місце оповідача може бути визначене лише відносно: він може бути прикріплений не до одного якогось персонажа, а до деякої компанії людей, але ми можемо константувати присутність його в якомусь певному місці» [63, 79].
   
2. відсутність збігу просторової позиції автора з позицією персонажа, яке виявляється:
   

• в послідовному огляді («точка зору оповідача послідовно ковзає від одного персонажа до іншого, від однієї деталі до іншої — і вже самому читачеві надається можливість змонтувати ці окремі описи загальної картини» [63, 81];
  
• «у вигляді однієї сцени, схопленої з рухомої позиції (з характерними деформаціями предметів, обумовленими цим рухом)» [63, 84];
  
• у вигляді загальної (всеосяжної) точки зору («така просторова позиція припускає зазвичай достатньо широкий кругозір, і тому її можна умовно назвати точкою зору “пташиного польоту”» [63, 86];
  
• в німій сцені («випадок, коли поведінка дійових осіб описується як пантоміма: описуються їх жести, але не даються їх слова») [63, 88].
  

Ця класифікація важлива для нас, оскільки проводить розмежування просторової позиції автора і героя, що в поетичному тексті часто змішується, відбувається уподібнення ліричного суб'єкта, оповідача, ліричного героя і автора, а простір розглядається як сукупність «точок зору».

Підхід, схожий з концепцією Б.А.Успенського, представлений в роботі Л.А.Новікова, який, розглядаючи проблеми аналізу художнього тексту, пише: «Художній простір створюється в літературному творі завдяки зміні ракурсу зображення, положення місця оповідача (розповідача), ліричного «я», їх видалення від того, що зображується, персонажів або, навпаки, наближення до них» [32,33]. Таким чином, проблема художнього простору в тексті зводиться до проблеми сприйняття простору героєм.

В.Н.Топоров відзначає залежність відношення простору реального і представленого в тексті від виду тексту і розглядає тексти «посиленого» типу, тобто художні, релігійно-філософські та інші [61, 13].

А.Ф.Папіна вважає, що «художній простір, що є образною моделлю дійсності, формується автором і є результатом його вибору, обумовленим певною авторськоюнастановою, жанром твору, часом події, що зображається, часом написання художнього тексту і навіть настроєм письменника» [39, 36].

Аналізуючи художній простір як текстову категорію, вона виділяє два основні типи (реальний і ірреальний простори), які при аналізі ряду інших параметрів (наприклад, тип перспективи) формують таку класифікацію:

1. Реальне

1. 1. Об'єктивне

— відкрите (лінійне / горизонтальна орієнтація / кругова перспектива / перехресна перспектива / секторна перспектива)

— закрите

1. 2. Суб'єктивне (концептуальне) — характеризує внутрішній світ людини і зовнішній речовий світ.

2. Ірреальне — створює різного роду межі між «верхом — низом», «тут — там», «ліс — будинок», «своє — чуже», «живе — неживе» і т.д.

2. 1. Астральний і інфернальний простори

2. 2. Чарівний і фантастичний простори

2. 3. Задзеркалля

І реальне, і ірреальне простори існують у формах: об'єктивній і суб'єктивній (заснованих на формах обличчя того, що говорить), а також визначеній / невизначеній [39, 223–265].

О.С.Кубрякова і О.В.Александрова пишуть про те, що про простори тексту можна говорити в різних сенсах, зокрема, вони виділяють графічний простір (по ньому можна судити про типи текстів) і семантичний простір (підтексти, алюзії, надтексти, ментальні простори автора і героїв) [26, 23].

Розглядаючи художній простір як складову семантичного простору тексту, Л.Г.Бабенко [4, 171-176] виділяє шість типів «літературно-художніх моделей простору». При створенні класифікації враховується цілий комплекс характеристик простору (на відміну від решти пропонованих класифікацій, заснованих, як правило, на одному критерії) «По-перше, ступінь і характер об'єктної наповненості літературно-художнього простору; по-друге, явно (неявно) виражений характер взаємодії суб'єкта і навколишнього простору; по-третє, фокус, точку зору спостерігача, зокрема автора і персонажа» [4, 171]:

• психологічний (замкнутий в суб'єктові) простір, при відтворенні його спостерігається занурена у внутрішній світ суб'єкта, точка зору при цьому може бути як жорсткою, зафіксованою, статичною, так і рухомою, такою, що передає динаміку внутрішнього світу суб'єкта. Локалізаторами при цьому зазвичай виступають номінації органів чуття: серце, душа, очі і тощо;
  
• близьке до реального географічне, зокрема це може бути конкретне місце, обжите середовище: міське, сільське, природне. Точка зору може бути як жорсткою, закріпленою, так і рухомою. Це площинний лінеарний простір, який може бути направленим і ненаправленим, горизонтально обмеженим і відкритим, близьким і далеким;
  
• точковий, внутрішньо обмежений простір: будинок, кімната, палата і т.п. Це простір якого-небудь певного місця, що має осяжні межі, спостережуваний простір. Точка зору при цьому може бути як статичною, так і динамічною;
  
• фантастичний простір, наповнений несправжніми з наукової точки зору і з погляду буденної свідомості, істотами і подіями. Воно може мати як горизонтальну, так і вертикальну лінеарную організацію, це чужий для людини простір;
  
• космічний простір, який характеризується вертикальною орієнтацією, є далеким для людини простором, наповненим вільними і незалежними від людини тілами (Сонце, Місяць, зірки і ін.);
  
• соціальний простір суб'єкта-діяча, суб'єкта-перетворювача. Це свій для людини, освоєний нею простір, в якому в основному протікає її свідоме життя, здійснюються події, що мають суспільно-громадську обумовленість. Модальність зображення подібного простору може бути різною: від пафосної, оптимістичної до пониженої, іронічної.
  

Л.Г.Бабенко відзначає, що виділені типи літературно-художніх просторів не заперечують один одного і найчастіше в цілісному художньому тексті взаємодіють, взаїмопроникають, доповнюють один одного. Художній образ простору «суб'єктивно детермінований, має концептуально-психологічну підставу, що обумовлює його унікальність і своєрідність» [4, 189]. Також виділяються моно- і політопічні просторові структури, статичні і динамічні по характеру зображення, що мають різну просторову перспективу, обумовлену точкою зору автора і особливостями локалізації в просторі персонажів.

Особливо продуктивним представляється його просторовий опис за допомогою опозицій (переважно, бінарних), що пояснюється структурою простої концептуальної структури. Опозиції не тільки можуть стати параметрами опису, але і структурувати матеріал дослідження. Розглядаючи функціонування лексем з просторовою семантикою «далеко / близько», О.С.Яковлєва виділяє наступні моделі простору, що реалізуються за допомогою цієї опозиції:

• відносна, динамічна модель (об'єкт, що говорить і описуваний, — фізична суть, один фізичний простір, оцінюється відстань до об'єкту, оцінка відносна, функціональна);
  
• абсолютна, статична модель — «околиця того, що говорить» (об'єкт, що говорить і описуваний, — фізична суть, один фізичний простір, оцінюється відстань до об'єкту, оцінка абсолютна, неградуйована);
  
• буттєвий квазіпростір (описуваний об'єкт — фізична суті, об'єкт знаходиться в просторі того, що говорить, або за його межами, приналежність об'єкту до простору, що говорить, визначається через доступність до взаємодії);
  
• простір інобуття (об'єкт — ментальна суть, той, що говорить суміщає ментальну і фізичну суть, об'єкт в області плотського контакту з тим, що говорить, або за його межами, оцінка носить бінарний характер, оцінюється досяжність плотського контакту).
  

Ця класифікація носить спеціалізований характер (побудована на основі аналізу лексем з просторовим значенням), хоча представлені просторові моделі можуть бути виявлені і стосовно слів з іншою семантикою.

Цікавий метод опису простору і інших текстових категорій пропонує Л.А.Ноздріна. Проводячи дослідження граматичного рівня текстів різних жанрів і функціональних стилів на базі німецької мови, вона реконструює простір у вигляді особливим чином структурованої локальної сітки, що включає «всі мовні засоби, що дозволяють читачеві зорієнтуватися в художньому просторі тексту» [33, 90]. При побудові сітки автор послідовно аналізує в тексті (як правило, з використанням методу опозицій) чотири основні параметри:

• склад сітки (мовні одиниці, складові її);
  
• малюнок сітки (умовні, графічні зображення переходів від форми до форми усередині сітки, порядок і кількість цих переходів);
  
• ритм переходів (закономірність перемикання з форми на форму, періодичність появи схожих одиниць);
  
• обумовленість сітки (зв'язок її характеристик з прагматикою тексту, з його жанровими особливостями) [33, 53–54].
  

Представлені варіанти класифікацій простору як категорії тексту, по-перше, демонструють багатоаспектність цієї категорії, по-друге, знаменують поліїнтерпретатівность цієї категорії (залежно від вибраного аспекту), по-третє, позначають значущість для просторових відносин категорії суб'єкта (наприклад, концепція Б.А.Успенського).

У вітчизняному мовознавстві проблема «простір і мова» пов'язана з проблемою суб'єктивного сприйняття дійсності, з пізнавальною діяльністю людини і з тим, як особливості цієї діяльності відбиваються в структурі мови ; введено поняття просторового орієнтиру, «локуса», тобто простору або предмету, щодо якого визначається місцезнаходження іншого предмету (дії, ознаки) і характер їх взаємин (статичний, динамічний) [9, 120-139], проведений аналіз предметних імен в дзеркалі просторових конструкцій [46].

Останні роки розвитку лінгвістичної теорії знаменуються широким визнанням зв'язку функціонування мови з особливістю отримання знання, тобто з когнітивною діяльністю суб'єкта (Дж.Лакофф, О.С.Кубрякова і ін.). Отже, при інтерпретації просторових відносин враховують чинник спостерігача.

О.С.Кубрякова дає визначення концептуальної структури, відповідної образу простору в свідомості архаїчної людини і що позначається в російській мові терміном «простір», яка включає такі концепти: «узагальнене уявлення про цілісне утворення між небом і землею, яке спостережуване, частиною якого себе відчуває сама людина і усередині якого вона відносно вільно переміщається або ж переміщає підлеглі їй об'єкти; це протяжність, що розстилається на всі боки, крізь яку ковзає її погляд (про-стран-ство) і яка доступна їй при панорамному обхваті у вигляді поля зору при її огляді і розглядуванні» [25,3]. О.С.Кубрякова стверджує, що «в координатах простору і часу нами сприймається все суще, все доступне нашому розуму і нашому тлумаченню, все презентоване нашій свідомості і що репрезентується в ній, осмислюєтся в цих координатах, тобто має якісь просторові і / або тимчасові характеристики» [25, 5], уявляється необхідним представляти простір в категоріях когнітивної лінгвістики. Узагальнюючи уявлення про простір і час, вона демонструє різні моделі, розглядає різні точки зору. Так, спираючись на роботу В.Н.Топорова, О.С.Кубрякова говорить про два типи розуміння простору — по Лейбніцу і по Ньютону, протиставляючи їх на підставі присутності суб'єкта сприйняття, так, ньютонівський простір — поняття геометричне, а лейбніцевський — «одушевлено» людською присутністю, «таким чином, тут мова йде про різні типи простору — одному фізичному, а іншому — ментальному, феноменальному» [25,9].

Простір сам по собі, за концепцією О.C.Кубрякової, представляється як концептуальна структура, тобто структура знання, ментальне створіння, схема сприйняття. Простір може реконструюватися як проста концептуальна структура таким чином: «картина, що виникає у людини при панорамному обхваті його зором протяжності, що постає перед ним, за винятком розташованих в цій протяжності об'єктів; це те, що потрапляє в його поле зору, але і при свідомому розглядуванні, що оточує в ході поворотів голови в напрямах «вгору-вниз», «попереду-ззаду», «справа-зліва», тобто на всі боки» [25,12]. Таким чином, в когнітивній структурі суб'єкт представляється всеосяжним, всесприймаючим і всепросторовим (полілокатівним).

1.2. СПОСОБИ ВИРАЖЕННЯ ПРОСТОРОВИХ ВІДНОСИН І ПРОСТОРУ ПОЧУТТІВ


Поняття існування в тій формі, в якій воно відображене в мові, неоднорідне. Перше, основне значення існування, як ми вважаємо, відображає представлення про «знаходження» в світі дійсності чи, навпаки, в світі вигадки, казки, фантазії. Запишемо це значення через символ Ex1.

Така трактовка існування відрізняється від філософських концепцій, в яких це поняття не має просторової інтерпретації і будується на протиставленні дійсного, істинного вигаданому, уявному. Виключення складає тільки давньогрецька філософія, в якій існування пов’язувалося з уяленням про знаходження десь. Будемо намагатися показати, що просторова трактовка існування, яка включає в себе уявлення про різні форми існування (в тому числі і в вигаданому світі), більшою мірою відповідає значенню мовних одиниць, точніше відображаючи, таким чином, картину світу, яка створена мовою.

В роботах з логіки стверджується, що вказівка на індивід уже являє собою його існування в указаному філософському розумінні терміну. Внаслідок цього такі речення, як Гомер існував, розглядаються як парадоксальні. Існують різноманітні пояснення припустимості подібних висловлювань. Одна з спроб пов’язана з теорією дескрипцій. В цій теорії речення існування повідомляють не про індивіда, а про властивість.

Не можна повністю прийняти таку трактовку. З лінгвістичної точки зору є очевидним, що іменна група тут не означає властивості. Таку денотативну віднесеність подібні іменні групи отримують лише в особливих синтаксичних умовах і при використанні в функції предикату (Він у вас майже Єсенін). У такому випадку мова може іти про інший тип нереферентного використання. При цьому, як ми б сказали, безпосереднім денотатом мовного знаку служить конструкт–індивідум, визначенний тільки за його властивостями, тобто маючи на увазі деякого абстрагованого носія властивостей. Так, можна вважати,що слово «Гомер» в наведенному висловлюванні характеризує актант ситуації, як того, кому приписується ім’я Гомер і того, кому приписується створення «Ілліади» і «Одісеї». Якщо признати правильною таку інтерпретацію, то відмічений логічний парадокс не буде знятим.

Більш того, подані вище висловлювання сприймаються як повідомення про «конкретного» індивіда. Запропонована просторова інтерпритація знімає розглядуваний логічний парадокс, незалежно від типу денотативної віповідності іменної групи [52, 57]. Відповідно до такої інтерпретації представлення актанту ситуації як індивіда має в собі його існування десь, тобто або в світі дійсності, або в світі фантазії, вигадки [81, 449–450]. На користь можливості такої інтерпретації говорить те, що уявлення про індивід не пов’язане тільки зі світом дійсності. Також на її користь говорить вживання чи можливість додавання локативного члену речення, яке було б не завжди потрібним, якби екзестенційні речення несли інформацію, наприклад , про відповідність описуваної властивості реальній особі чи предмету. Ми часто опускаємо локативний член в тих випадках, коли мова йде про світ дійсності, тому що існування в рамках вказаного простору є основним і тому відповідність саме йому мається на увазі.

Таким чином, ми вважаємо, що одне із значень існування можна інтерпретувати так : займати точку (знаходитися) в світі дійсності (Ех1+) чи, навпаки, в світі фантазії, вигадки (Ех1–).

Приналежність до кожного з цих світів має на увазі і певні властивості об’єктів, що в них «знаходяться». Внаслідок цього тут виникає більш глибокий зв’язок між об’єктом і простором, ніж в випадках простого «знаходження».

Тепер розглянемо питання про те, чи відносяться до категорії екзистенційних такі речення, як В лісі є озеро, There is a hook on the table тощо. Традиція їх віднесеності до екзистенційних була пов’язана з тим, що їм приписувалося значення «бути дійсним, бути в дійсності»[80, 155].

Виділення ознаки «бути дійсним, бути в дійсності», можливо, обумовлене тим, що інформація про знаходження об’єкта в тому чи іншому конкретному фізичному просторі має на увазі існування цього об’єта . Схожі міркування стали основою для включення в категорію екзистенційності (Ех1+) і речень, побудованих по моделі «X has Y» : якщо ми маємо предмет, це означає що він існує. Також розгляданню цих моделей як екзистенційних (Ех1+) сприяло і те, що в англійській мові ці моделі найчастіше використовуються лише в тих випадках, коли У не згадувався в попередньому контексті. А в російській мові, так само як і в українській, таких обмежень немає. Можна сказати В кімнаті жінка і В кімнаті Маша.

Більше того, якби навіть відмічене обмеження існувало всюди, воно не було б основою для висновку про те, що і до значення речень, що розглядаються, входить ознака Ех1+. Людина каже На столі книга і має на увазі, що існування книги заздалегідь відоме, і повідомляє тільки про те, що об’єкт із класу «книги» виявлений в межах простору «на столі». Справедливість саме такої інтерпретації підтверджується тим, що ці речення не схожі з повідомленнями типу: Є така книга, яка лежить на столі; Існує книга, і саме ця книга лежить на столі. Інформація про існування У-а в реченнях, побудованих по моделям «В Х–і (є) У» і «X has Y», виступає як первинна, тобто іншими словами, відноситься до пресупозиції висловлювання, або випливає із повідомлюваної інформації.

Повідомлення, що входить в пресупозицію висловлювання,не обов’язково належить тільки контекстові. Їх можна признати компонентом значення слова в тому випадку, коли вони означають відмінність мовної одиниці від інших мовних одиниць. Інформація Ех1 не відіграє такої ролі у висловлюваннях, побудованих по моделям «У Х–а (є) У», «В Х–і (є) У», «There is Y» тощо.

Пресупозиційний і необов’язковий характер ознаки Ех1 підтверджується також тим, що якби людина, що говорить, стала б описувати деякий фантастичний світ, спеціально бажаючи підкреслити, що все в ньому ілюзорно, вона все – таки могла б використовувати ці моделі.

Відмітимо також, що навіть у звичайних умовах мовлення висловлювання , побудовані по моделям «У Х–а є У», «В–є (S) є У» не завжди мають у собі існування У–а. Наприклад: Є щось заспокійливе в мовчанні (тобто, якщо, коли має місце S, то в ньому є У); Є якась таємнича краса в осінніх вечорах.

Таким чином, більшість так званих екзистенційних речень не включає в своє значення ознак Ех1, і їх предикат не є сполукою двох предикатів: існує і знаходиться. Внаслідок цього є можливість взагалі не відносити ці речення до категорії екзистенційних і інтерпретувати їх саме як просторові. Ми збережемо термін «екзистенційні», але позначимо їх символом Ех2. Збереження цього терміну частково пов’язано з небажанням порушувати традицію, але перш за все з тим, що в семантичній структурі мови значення «знаходження в світі дійсності» чітко не відокремлено від багатьох інших випадків «знаходження». Отже, не тільки дієслово бути, але й дієслово існувати може використовуватися при вказівці на інші типи простору.

В лінгвістиці існує думка, за якою екзистенційні висловлювання відрізняються від локативних тільки за комуникативною структурою висловлювання: екзистенційні речення повідомляють про наявність об’єкту в просторі, а локативні – про те, де знаходиться об’єкт. Ми будемо намагатися показати, що основні екзитенційні моделі мають ще деякі риси, які відрізняють їх від локативних, а саме, вони звичайно говорять про більш тісний зв’язок між об’єктом і простором.

До класу екзистенційних відносять такі слова, як протікати, бувати, мати місце, які використовуються при іменах, що означають події. Про події прийнято казати, що вони існують в часі,а предмети в просторі. Більш точним було б сказати, що і предмети, і події, які представлені в мові (в багатьох мовах) як існуючі і в часі, і в просторі. Але зв’язок подій з часом більш тісний, більш безпосередній. Про предмети можна сказати, що вони існують в деякому просторі в певний момент чи період часу. Навпаки, події існують в часі, який сам належить деякому простору (наприклад, часу дійсності, чи якомусь вигаданому світу, створеному в художньому творі). Їх віднесеність до конкретного простору необов’язкова. Такий тісний зв’язок подій з часом визначається формою їх існування. Події, представленні у мові як ті, що складаються з набору фаз, які змінюють одна іншу: кожна фаза з’являється і зникає разом і з відповідним моментом часу. Внаслідок цього можна сказати, що події «локалізовані» в часі, тобто їх фази розподілені в часовому відрізку і змінюють одна іншу.

Хоча час представляє собою принципово іншу категорію у порівнянні з простором, в певних умовах він може виступати в функцї простору (поняття простору в мові, як ми казали, функціональне). Так відрізок часу є простором по відношенню до окремих точок цього відрізку. Крім цього, подія, що розподілена по відрізку часу (наприклад, життя тієї чи іншої особи),може також виступати в функції простору по відношенню до частіших подій, з яких він складається.

Розглянемо конструкції з there (to be) і з дієсловом have, які для зручності ми запишемо у формі "there is Y (loc)" і "X has Y (loc) ", де loc позначає локативний член речення; введення дужок показує, що його наявність необов'язкова. Також розглянемо деякі характеристики моделі "Y V (loc)". Головна мета показати, що основні риси екзистенційних і посесивних конструкцій співпадають в російській, українській і англійській мовах. Принципово схожим є місце дієслів be та have у відповідних російських. українських дієсловах у системі мови. Вони знаходяться на перетині граматики і лексики, що виявляється в певних особливостях їх функціонування. Основним засобом вираження екзистенційності (Ex 2) є "there is Y". Ex2 , так само як і в російській, українській мові, включає в себе інформацію про наявність Y–a в різноманітних видах простору. Кожна екзистенційна модель поряд з інформацією про місцезнаходження в просторі і інформацією про орієнтування на простір чи на предикат наявності має певні додаткові ознаки. Ці додаткові ознаки можуть не співпадати в англійській і російській мовах. По–друге, просторова інтерпретація часто не є однозначною передумовою властивостей певної ситуації. Внаслідок цього одні й ті самі ситуації можуть мати різне значення і по–різному осмислюватися в англійській, українській та російській мовах. Відмінності також пов'язані з тим, що логіка організації тексту не завжди однозначно потребує якоїсь певної комунікативної структури висловлювання. Часто потенційно існує можливість альтернативи, яка може зніматися на рівні мовленнєвого узуса. Неспівпадання в функціонуванні російських, українських і англійських моделей обумовлене різницями в лексичному складі порівнюваних мов, в значенні і функціонуванні граматичних категорій, що в основному обумовлене загальною будовою мови. Відмінності часто пов’язані з тим, що російська, українська і англійська мови мають різні можливості розширення. Також можуть існувати стандартні форми вираження ситуації в різних мовах, що стосується не тільки ідеї просторового/непросторового відображення, але й загального вибору лексичного складу. Існування різноманітних розходжень в значенні і вживанні моделей і в значенні слів, що здатні заповнити актантні позиції в цих моделях, призводить до колосального різноманіття в номенклатурі засобів перекладу. Так, наприклад російська модель "Loc V Y" може перекладатися на англійську мову за допомогою шести різних моделей:

1. 'There V Y Loc"
   
2. "Y V Loc";
   
3. "Loc V Y";
   
4. "S V", де S часто відповідає "персоніфікованому" локативному члену;
   
5. "S V Y", де V - дієслово be, а Y - якість;
   
6. "S V Adv", де Adv - обставина образу дії.
   

1.3. ПРОСТОРОВИЙ І ЧАСОВИЙ ДЕЙКСИС

Просторово–часовий дейксис має загальну когнітивну базу для будь-якої мови й культури, може розглядатися як приналежний не тільки мовній свідомості, але й свідомості взагалі й визначається особливостями психічних процесів. Важливими, але далеко не єдиними способами його вираження в російській мові є прислівники сейчас, теперь, тогда, там, здесь. Психолінгвістичний підхід дозволяє аналізувати фрагмент повсякденного образа світу, обумовленого особливостями просторово-часового дейксиса в російській мові й тексті. З урахуванням розходжень у підходах у трактуванні значення з позицій традиційної лінгвістики й психолінгвістики, що виокремилися в цей час, доцільно окремо розглядати лексичне значення слова,що фіксує традиційні лексикографічні джерела й асоціативне значення. Асоціативне значення виявляється за допомогою метода вільного асоціативного експеримента й фіксуються в асоціативних тезаурусах. Асоціативні зв'язки слів дозволяють виявити те, що не усвідомлюється самими носіями мови. Порівняльний аналіз різних лексикографічних джерел виявляє безліч взаємозалежних значень, які не враховуються традиційною лінгвістикою при розгляді значення слова. Асоціативні зв'язки слів можуть брати участь у створенні значеннєвої структури тексту. Розглядалися розмовні тексти, які важко вважати автобіографічними в повному розумінні цього слова, скоріше це тексти з автобіографічною домінантою. Просторово–часовий дейксис реалізується в цих текстах, насамперед, як дейксис біографічний, дейксис життєвого шляху. Просторово–часовий дейксис, що виражається за допомогою досліджуваних одиниць, у зазначених текстах служить для протиставлення «минулого» і «сьогодення», у відповідних координатах конкретного людського життя. Таким чином, це протиставлення не тільки двох часових планів, але двох світів. Опозиція, що виражається за допомогою досліджуваних одиниць там-тоді : тут-зараз, одержує конкретне змістовне наповнення в тексті. Відповідно до цільових настанов мовного висловлювання відбувається актуалізація асоціативних зв'язків, релевантних для такого виду тексту. Організація значеннєвих відносин, пов'язаних з опозицією «минуле – сьогодення» здійснюється за принципом контрасту, обумовленого оцінністю висловлювання. У рамках значеннєвого синтагматичного контексту відбувається явна або імпліцитна конкретизація значення. Як сказано в тлумачному словнику дейксис – це використання мовленнєвих висловлювань і інших знаків, які можуть бути проінтерпретовані лише за допомогою звернення до фізичних координат комунікативного акту – його учасників, його місця і часу. Відповідні вербальні засоби називаються дейктичними висловами і елементами. Звичайно виділяємо три основних види дейксиса – персональний, просторовий і часовий. Центральні мовні одиниці, що відповідають цим трьом типам – це, відповідно, займенники 1-ої і 2-ої особи (я, ви), локативні (тут),часові (зараз) висловлювання. Ці три типи одиниць відповідають прагматичним змінним мовленнєвого акту (термін Падучевої), або егоцентричному дейктичному ценру, на який орієнтуються учасники комунікативного акту.

Дейктичні елементи можуть являти собою окремі лексеми, а можуть бути зв’язані афіксами у складі інших слів. Так, наприклад, російське особове закінчення –у (в слові пишу) також указує на того, що говорить, як і займенник я. Особовий дейксис в сутності є окремим випадком більш ширшого явища – предметного дейксиса. Немарковані засоби вираження предметного дейксису – займенники 3 особи, що супроводжуються експліцитним жестом (рукою, головою, очами) : (1) [Вчитель збирається наказати одного з учнів, що б’ються, а той заперечує: ] Це все він розпочав [показуючи рукою на одного з своїх суперників у бійці]. Таке ж стандартне вираження предметного дейксиса за допомогою вказівних займенників (вжитих субстантивно або ад’єктивно в складі іменної групи): (2) [А. показує Б. фотографії; Б. питає вказуючи на одну з осіб на фотографії : А хто це такий?]; (3) – Верите ли, это бредовое сооружение Ирода, – прокуратор махнул рукой вдоль колоннады, так что стало ясно, что он говорит о дворце, – положительно сводит меня с ума (Булгаков). У мовах світу (в тому числі й російській) займенники 3 особи часто діахронічно випливають з вказівних займенників, що показують тісний зв’язок цих двох класів одиниць.

Предметний/персональний дейксис може виражатися без допомоги жестів, якщо використовуються спеціалізовані дейктичні засоби. До них відносяться займенники, що вказують на учасників комунікативного акту(займенники першої і другої особи). При використанні цих займенників аналогом жесту, є безпосередня фізична залученість людини, що говорить, і адресату в комунікативний акт. В обох випадках – при використанні жестів, і при опорі на координати комунікативного акту – при дейксисові встановлюється безпосередній зв’язок між мовленнєвим вираженням і поза– мовленнєвим об’єктом. В цьому основна риса прототипічних дейктичних висловлювань. Як було відмічено Э.Бенвеністом, категорія особи (і в займенниках, і в дієслові) неоднорідна: перша і друга особа, що визначають учасників комунікативного акту, протиставлені третій особі, яку Бенвеніст охарактеризував як «не–особа». Таке протиставлення має багато поодиноких відображень. Деякі мови (наприклад, атабаські мови Північної Америки) по-різному кодують першу і другу особу, з одного боку, і третю особу, з другого. В багатьох мовах (наприклад, в деяких тюркських) займенники третьої особи не відрізняються від вказівних займенників. А в окремих мовах займенники першої і другої особи не розрізняються (наприклад, незалежні займенники множини в папуаській мові йімас). Нарешті, в багатьох мовах проявляється так звана особиста, або дейктична, ієрархія виду «1, 2 > 3», тобто перша і друга особа має пріоритет перед третьою особою по відношенню до тих чи інших граматичних явищ.

Предметний і часовий дейксис виражається у мовах формальними елементами двух основних типів: іменними групами, що включають в себе вказівні займенники або їх аналоги (в цьому лісі, в цьому році) і елементами прислівникового типу( тут, сьогодні, зараз, деякий час тому ). Крім цього в багатьох мовах існує однойменна граматична категорія. Таке висловлювання, як наприклад, Я пишу статтю з дієсловом в теперішньому часі, ясно вказує на проміжок часу, що включає час коли відбувалася розмова. Існують більш складні просторові і часові дейктичні вислови, що вказують не безпосередньо на об’єкти, місця і моменти, які співпадають з дейктичним центром, а за допомогою них на інші об’єкти, місця і моменти (в сусідній кімнаті, поблизу, минулого року, вчора, скоро, раніше). Так само побудоване використання минулого і майбутнього часу, наприклад Я писатиму статтю – вказує на проміжок часу, що визначений по відношенню до теперішнього часу.

Предметний і просторовий дейксис інколи важко буває розрізнити. Наприклад, розглянемо ряд слів, що відрізняються за розміром: ручка – стіл – кімната – будівля – місто – країна – планета. Кожний з цих предметів може функціонувати в розмові і як об’єкт і як місце розташування. Слова менші за розміром в лівій частині ряду (ця ручка) частіше виявляються об’єктами, а слова в середній, а особливо в правій частині – місцями розташування (в цьому місті). Наприклад у висловлюванні цей район поганий для життя, важко визначити належність дейктичного вислову до» просторовий, чи «вже» часовий.

Іноді в семантичних теоріях дейктичні висловлювання розглядаються як екзотичні, такі, що відрізняються від «нормальних» мовних одиниць, значення яких не залежить від контексту і конситуації. Насправді ж дуже широке коло мовних одиниць має дейктичні компоненти. Так, наприклад, англійські дієслова come «приходити» і go «йти» є дейктичними за своєю природою: вираз come to X « прийти в Х» може бути використано, тільки якщо, той, що говорить і/або адресат знаходиться в місці Х або у момент описуваної події, або у момент мовлення. У японській мові можна вжити звичайне дієслово kaite, що означає написав, в реченні типу Я написав лист студентові, але не можна в реченні Студент написав лист мені – в цьому випадку необхідно додати дейктичне дієслово, наприклад kaite kureta, букв. написав мені- дав. Багато лексем, які не є виключно дейктичними, допускають дейктичне вживання, наприклад поряд у виразі сідай поряд. Дейктичні значення і дейктичні елементи є одним з фундаментальних і універсальних елементів людської мови. А.Е.Кібрику (1981) належить пропозиція виділяти в семантичному значенні особливий дейктичний компонент.

Поняття «дейксис» відоме з античних часів. Відомий німецький психолог і лінгвіст К.Бюлер в своїй книзі 1934 «Теорія мови» багато місця присвятив дослідженню дейксиса[7]. Бюлер першим експліцитно вказав на два явища, похідні від власне дейксиса: анафору і Deixis am Phantasma – явище уявного перенесення дейктичного центру в довільне місце простору і часу (про обидва явища див. нижче). Семіотична традиція пов'язана з Ч.Пірсом, який запропонував називати вказівні займенники індексальними знаками, такими що створюють безпосередній зв'язок між словом і об'єктом [83]. Ще одна традиція вивчень дейксиса веде початок від О.Есперсена, який в 1922 запропонував поняття шифтер для характеристики мовних одиниць, вживання і розуміння яких радикально залежить від того, що говорить, і інших комунікативних координат. Дейктичні елементи – найбільш типові приклади шифтерів. Дейктичні висловлювання в принципі не можливо інтерпретувати поза контекстом. Висловлювання типу Я зараз тут не можна зрозуміти, якщо адресат не знає, хто є таким, що говорить, де і коли цей вислів був породжений. У дещо інших термінах аналогічні ідеї дещо пізніше розвивали А.М.Пешковский і Э.Бенвеніст. Поняття шифтеру пізніше було популяризоване Р.Якобсоном, який у відомій статті «Шифтери, дієслівні категорії і російське дієслово» (1957) протиставив шифтерні (дейктичні) і нешифтерні граматичні категорії. Наприклад, в мовах часто є дві граматичні категорії, пов'язані з семантикою часу, – час і вид. Перша з них є шифтерною категорією, друга – ні. Значення шифтерів дуже абстрактне, а їх референція змінна, хоч і у кожному певному випадку дуже конкретна. Якщо в розмові бере участь декілька осіб, що говорять, то в дискурсі буде представлено відповідну кількість різних я, а число преференційно різних ми може бути набагато більше. Проте переважна більшість мов світу користуються цими універсально застосовними – і тому дуже економними – мовними елементами. Рідкісним виключенням є ріау – індонезійська мова, в якій ті, що говорять використовують для референції до себе і адресата власні імена.


Останнім часом вивчення дейксиса з чисто теоретичного все більше спирається на емпіричне вивчення дейктичних засобів в мовах світу. Зібрані великі блоки даних по дейктичним засобам різних мов.

У сучасній лінгвістиці поступово формується типологія мов з погляду використання дейктичних категорій. Так, С.Левінсон протиставляє два типи мов з погляду того, який момент часу береться за основу при письмовій комунікації – момент створення повідомлення або момент його отримання адресатом. Одні мови схильні до виразів типу Я пишу це сьогодні, а ти отримаєш це завтра, інші – до виразів типу Я написав це вчора, а ти читаєш це тільки сьогодні.

До цих пір мова йшла лише про один фундаментальний тип дейксиса – так званий первинний дейксис. Існує принаймні три різні явища, які похідні по відношенню до первинного дейксису і відносно самостійні від нього: вторинний дейксис, анафора і текстовий дейксис.

При первинному дейксисові вказівка здійснюється з опорою на дейктичний центр «той що говорить, тут, зараз». У дискурсі можуть створюватися альтернативні дейктичні центри, куди віртуально поміщається уявний суб'єкт, і тоді виникає явище вторинного дейксиса. Розглянемо висловлення Побачивши здивовані обличчя господарів, Іван зрозумів, що його тут не чекають. Підрядне речення що його тут не чекають позначає непряму мову, і в ньому містяться три дейктичні елементи – його, тут і «теперішній час», – які засновані на уявному дейктичному центрі. Займенник 1-ої особи мене в таких випадках замінюється на займенник 3-ої особи, а просторові і часові дейктичні елементи можуть залишатися незмінними. Явища такого типу Е.В.Падучева [37] називає «нарративним режимом інтерпретації». Перенесення дейктичного центру може бути граматикалізованим, наприклад, в такому дієслівному часі, як плюсквамперфект (подія, що передує деякій іншій події, що приймається за точку відліку). Явища вторинного дейксиса мають тривалу історію вивчення.

Відомо, що більшість формальних засобів, здатних уживатися дейктично, можуть також уживатися і анафорично. Анафора – згадка референтів, вже активованих в робочій пам'яті того, що говорить і адресата. Так, при анафоричному вживанні займенників 3-ої особи той, що говорить часто спирається на те, що відповідний референт тільки що був згаданий в попередньому дискурсі. Вторинне анафоричне вживання дейктичних елементів засноване на метафорі, яка уподібнює пам'ять людини очевидному фізичному оточенню комунікативного акту. (Таке трактування анафори як явища, похідного від дейксиса, іноді іменується «локалістським». Хоча поняття анафори, в першу чергу, пов'язується з вживанням іменних груп, насправді аналогічне перенесення відбувається і з іншими типами мовних одиниць, що мають в своєму значенні шифтерні компоненти, наприклад, прислівниками. Порівняйте висловлювання Васю, я відчуваю: клад знаходиться десь поруч («поряд з тим, що говорить») і Молоді люди відчували, що клад знаходиться десь поруч («поряд з активованим референтом «молоді люди»).

Не можуть уживатися анафорично лише найбільш спеціалізовані дейктичні елементи – я, ти, тут, зараз. Е.В.Падучева формулює цю особливість займенників 1 і 2 особи як «обов'язковість дейктичних займенників» (тобто неможливість повних іменних груп на їх місці). Проте займенники 1 і 2 особи множини можуть містити анафоричний компонент – це відноситься, наприклад, до займенника ми, що позначає того, хто говорить плюс ще когось, зокрема третіх осіб. У вислові типу Маша дала згоду, і скоро ми одружимося займенник ми є одночасно (і окремо) дейктичним і анафоричним.

Ще одна конвенціональна метафора уподібнює письмовий (а іноді навіть і усний) текст фізичному просторові або часу комунікативного акту. На цій метафорі засновані такі вислови, як вище було показано, в останньому випадку, в наступному параграфі, в цьому реченні п'ять слів. У таких випадках говорять про текстовий (або дискурсивний) дейксис. Дейктичним центром в цьому випадку є та точка тексту, в якій в певний знаходиться автор тексту і його адресат.


У першому розділі ми, спираючись на філософське, психологічне, математичне та лінгвістичне тлумачення поняття «простір», дали визначення цьому поняттю; представили класифікацію видів простору; довели обґрунтованість просторової інтерпретації екзистенційних та екзистенційно–посесивних конструкцій; дали поняття просторовому і часовому дейксису як одному з основних засобів вираження просторових відносин і простору почуттів. Ми з’ясували, що спосіб вираження просторових відносин у мові був досліджений в багатьох роботах (М.В.Всеволодова, В.Г.Гак, О.С.Кубрякова, О.Н.Селіверстова, О.С.Яковлева і ін.), присвячених різним аспектам вивчення лексичних і граматичних засобів номінації простору і просторових відносин.

В лінгвістиці існує думка, за якою екзистенційні висловлювання відрізняються від локативних тільки за комунікативною структурою висловлювання: екзистенційні речення повідомляють про наявність об’єкту в просторі, а локативні – про те, де знаходиться об’єкт. Ми показали, що основні екзистенційні моделі мають ще деякі риси, які відрізняють їх від локативних, а саме, вони звичайно говорять про більш тісний зв’язок між об’єктом і простором. Головна метою було показати, що основні риси екзистенційних і посесивних конструкцій співпадають в російській, українській і англійській мовах. Принципово схожим є місце дієслів be та have у відповідних російських. українських дієсловах у системі мови. Кожна екзистенційна модель поряд з інформацією про місцезнаходження в просторі і інформацією про орієнтування на простір чи на предикат наявності має певні додаткові ознаки. Але ці додаткові ознаки можуть не співпадати в англійській, російській і українській мовах. Просторова інтерпретація часто не є однозначною передумовою властивостей певної ситуації. Внаслідок цього одні й ті самі ситуації можуть мати різне значення і по–різному осмислюватися в англійській, українській та російській мовах. Відмінності також пов'язані з тим, що логіка організації тексту не завжди однозначно потребує якоїсь певної комунікативної структури висловлювання.

Спираючись на теоретичний матеріал, викладений і проаналізований у першому розділі, а також на класифікації простору за А.Папіною, Л.Бабенко, О.Селіверстової (додаток 1), перейдемо до їх використання на практиці класи аналізу поетичних творів.


РОЗДІЛ II. ЛІНГВІСТИЧНІ ЗАСОБИ ВИРАЖЕННЯ ПРОСТОРУ ПОЧУТТІВ В УКРАЇНСЬКІЙ, РОСІЙСЬКІЙ ТА АНГЛІЙСЬКІЙ ПОЕЗІЇ


У розділі II ми намагатимемося розв’язати наступні завдання : охарактеризувати лінгвістичні засоби вираження простору почуттів в український, російській, англійській поезіях на прикладі таки авторів як Дж.Байрон, К.Розетті, У.Блейк, П.Шеллі, Ф.Сідні, Е.Діккінсон, Н.Супруненко, Ф.Тютчев та багатьох інших, тобто на конкретному мовному матеріалі. Повні тексти, використаних в якості прикладів різноманітних просторових відносин віршів, ми представили у додатках 2, 3, 4.


Дослідження мовних явищ у цих різноманітних, різномовних творах має важливе значення для розвитку поетичного стилю й літературної мови взагалі. Воно допомагає глибше зрозуміти стилістичні можливості кожної досліджуваної мови, її функціонально-диференційні особливості. Слово, як відомо, займає центральне місце в мові художньої літератури, є основним матеріалом, що направляє рух уявлень, почуттів, думок. Перед тим, як перейти до аналізу поетичних творі, хочемо пояснити, чому твори саме даних авторів були взяті нами в якості прикладу. Найбільш цікавими для нас були твори, що відносять до любовної лірики. В англійській і російській мовах ми досліджували роботи класиків цього жанру, а в українській поезії ми вибрали саме твори Н.Супруненко, поетеси сучасності, бо її поезія просто переповнена саме засобами вираження простору почуттів в різноманітних іпостасях.

Почнімо з англомовної поезії. Наприклад, в творчості Е.Діккінсон ми знаходимо такі приклади вираження простору почуттів, як « Life is over there – / Behind the Shelf», The Stillness in the Room the Stillness in the Air». Це ми можемо зобразити у вигляді такої схеми «У is there S ». Описуваний нижче простір відноситься до світу дійсності, а саме до простору речей , що оточують людину. За класифікацією Л.Бабенко ми відносимо його до точкового, внутрішньо обмеженого простору: «Behind the Shelf», « in the Room» Це простір певного місця, що має осяжні межі, спостережуваний простір.А ось «in the Air» за цією класифікацією відноситься до космічного простору, який характеризується вертикальною орієнтацією, є далеким для людини простором.

В творчості Е.По, а саме у вірші «Silence» ми знайшли дуже яскравий приклад вираження простору почуттів :

There are some qualitie – some incorporate things,

That have a double life,

У цьому уривку автор намагається не лише виразити простір почуттів в якомусь певному художньому просторі, а й в самих почуттях формує вираження окремого простору( під-простору першого простору, який відноситься саме до області ірреального, власне людського простору. Щодо класифікації за О.Селіверстовою, як простір, так і його під–простір відносяться до власне простору почуттів.

У творчості Дж.Байрона ми виділяємо:

1) in this heart a hope be dear,

2) in these eyes there lurk a tear,

Ці приклади ілюструють вираження почуттів в ірреальному внутрішньому світі людини( за О.Селіверстовою). За Л.Бабенко це психологічний простір суб’єкта. При відтворенні його локалізаторами зазвичай виступають номінації органів чуття. Була використана стандартна як для англійської, так і для російської, української поезіії конструкція «in S there is Y»

3) A long, long kiss of youth, and love,

And beauty, all concentrating like rays

Into one focus,

Всі почуття фокусують, концентруються в одному певному місці. Ми не маємо уявлення про простір, але на підсвідомості розуміємо, що цей простір належить ірреальномі світові.

5) Birds, yet in freedom, shun the net

Which Love around your haunts hath set;

6) In flattering dreams I deemed thee mine;

7) In silent anguish I sustain;

А в інших прикладах автор використовуючи обставину місця описує наявність У в просторі.

Розглянемо твори К.Розетті:

1) Memory

I nursed it in my bosom while it lived,

I hid it in my heart when it was dead.

Завдяки обставині місця, автор зображує почуття у глибинні свого єства, свого серця: «in my bosom», « in my heart». За Л.Бабенко це психологічний, внутрішній простір людини.

2) ..Crushed in my deep heart where it used to live.

3) I have a room whereinto no one enters

Save I myself alone:

There sits a blessed memory on a throne,

There my life centres.

А це яскравий приклад ( за класифікацією Л.Бабенко) простору соціального, просторур суб'єкта–діяча. Це свій для людини, освоєний нею простір, в якому в основному протікає її свідоме життя, здійснюються події, що мають суспільно-громадську обумовленість. Модальність зображення подібного простору може бути різною: від пафосної, оптимістичної до пониженої, іронічної.

4) Were nothing at all in all the world.

Not a body and not a soul:

Not so much as a grain of dust

Or drop of water from pole to pole.

К.Розетті заперечує наявність об’єкта в будь-якому з просторів. Такий самий спосіб вираження відсутності об’єкта в просторі ми будемо спостерігати і у творчості Н,Супруненко.


У.Блейка можна віднести до тих поетів, які обожнюють описувати пейзажі і підкреслювати, що саме спостерігаючи за природою, ми можемо відчути і побачити таку гаммму почуттів, що можливо не помістилася б в простір внутрішнього буття людини. В якості прикладу надаємо його короткий вірш:

To see a World in a Grain of Sand,

And a Heaven in a Wild Flower:

Hold Infinity in the palm of your hand,

And Eternity in an hour.

За Л.Бабенко ми відносимо цей простір до близького, реального географічного, зокрема це може бути конкретне місце, обжите середовище: міське, сільське, природне. Точка зору може бути як жорсткою, закріпленою, так і рухомою. Це площинний лінеарний простір, який може бути направленим і ненаправленим, горизонтально обмеженим і відкритим, близьким і далеким.


П.Шеллі був поетом, який зачаровував і зачаровує зараз глибиною і різноманіттям способів зображення почуттів у просторі. Розглянемо найяскравіші приклади з проаналізованих нами його поезій:

Ther were sweet dreams in the night

Of Time long past:

* * *

…I love thee; yes, I feel

That on the fountain of my heart a seal

Is set, to keep its waters pure and bright

For thee, since in those tears thou hast delight.

Він також користувався саме географічним простором, простором реального природного світу ( за О.Селіверстовою). Простір почуттів виражаеться за допомогою обставини місця.

Ф.Сідні найчастіше використовував таку локативну конструкцію, яка показувала наявність почуття в самому оповідачеві, у його внутрішньому світі:

His heart in me keeps him and in one,

My heart in him his thoughts and senses guides:

He loves my heart, for once it was his own,

I cherish his because in me it bides.

А тепер розглянемо приклад з поезії Т.С. Еліота, який найчастіше у своїх творах описував cкорботу, переживання через убогість світу і людини, неминучість кари за розтрату життя. Представлений нижче уривок з поеми Томаса Стерна Еліота «The Waste Land» містить у собі класичну структуру екзистенціального речення – «There is/are (not) Y prep S»:

«The Waste Land»

There is not even silence in the mountains

But dry sterile thunder without rain

There is not even solitude in the mountains

But red sullen faces sneer and snark

From doors of mudcracked houses

Представлена екзистенціальна ситуація може належати то третього типу екзистенціальних ситуацій, але одночасно свідчити як про наявність («thunder», «faces»), так і про відсутність ( «silence», «solitude») «об’єкту» у обмеженому просторі світу дійсності («mountains»). Також її можна віднести до другого типу – протиставлення буття і небуття об’єктів. Поету вдалося рефлектувати у природному світі, який, як правило, не є простором множин, психічний стан людини, тому областю буття цього стану (почуття) є не внутрішній світ людини, а компонент реальної дійсності.

Перейдімо до розбору української поезії.

В якості прикладу вираження простору почуттів ми розглянемо вірші Н.А.Супруненко(див. ДОДАТОК 2)

«ЧЕКАННЯ»

В долоні наберу води –

Відчую тисяч крапель свіжість

І зрозумію тиху ніжність

Привабливого слова : «Жди…»


В чеканні – стоголосий біль

І неприборкана надія

На здійснення святої мрії,

Мед сподівань, вагання сіль…


В чеканні – трепіт новизни,

Який щомиті зігріває

І в наші душі засіває

Постійне відчуття весни.

У наданому прикладі ми бачимо таку екзистенційну конструкцію « Prep S є/немає Y», де область буття (простір S) – це одне з відчуттів людини, а саме чекання , « – » – пунктуаційний знак , що виражає факт наявності в просторі і замінює дієслово «бути» / «не бути» ( що є характерним для української і російської мови, а Y (об’єкт чи субстанція, яка знаходиться у просторі S) виражений множиною протилежних по своїй суті почуттів – «стоголосий біль», «неприборкана надія», «мед сподівань», «вагання сіль», «трепіт новизни.

Спираючись на класифікацію видів простору( див.ДОДАТОК 1), визначимо вид простору, зображеному у наданій екзистенціальній ситуації. Простір, який ми розглядаємо, є обмеженим і належить до світу дійсності, а саме до психічного простору людини.

У наступних уривках віршів цієї поетеси ми спостерігаємо біль, порожнечу, якою наповнений як її внутрішній , так і оточуючий її наколишній світ

1) Тебе нема ні в лісі, ні в долині,

Дощі розмили всі твої сліди…

Я зрозуміла, що тебе віднині,

Крім пам’яті, – ніде вже не знайти…

Автор підкреслює відсутність певної особи в будь-якому просторі і це викликає в ньому почуття самотності, спустошенності. Маємо на увазі ( за Л.Бабенко) у випадку: «ні в лісі, ні в долині» близький до реального, географічний, зокрема це може бути конкретне місце, обжите середовище. Це площинний, лінеарний простір, який може бути направленим і ненаправленим, горизонтально обмеженим і відкритим, близьким і далеким.

А коли читаємо: «крім пам’яті, – ніде вже не знайти» , то розуміємо, що в даному випадку описується власне простір почуттів людини.


2) Нема в мені ні радості, ні болю.

Я наче скам’яніле, нежива…

<…>

Немов завмерло все в мені –

Ні гіркоти, ні болю.

В просторі самого автора,в ній самій описується відсутність антонімічних, сугубо людських почуттів., відчуттів.

У Н.А.Супруненко також є і російсько-мовні вірші, тому перейдемо до аналізу вираження простору почуттів в російській мові починаючи з кількох уривків з поезії вже відомої нам поетеси.

А в глубине души живет надежда,

Что эта горечь, боль –

В последний раз,

Что заживем мы радостно, как прежде,

Что горе навсегда покинет нас.

Розглянемо наступний уривок:

Но, к сожаленью, жизнь нам не подвластна,

Переплелись в ней

И полынь, и мед…

Метафорично «и полынь, и мед» виражені в просторі внутрішнього світу такі почуття як горе («полынь») і радість, щастя («мед»).

Тепер перейдемо до класиків російської поезії. Нами були розглянуті і проаналізовані різні автори, але найбільше нас зацікавила творчість Ф.Тютчева ( додаток 4).

Федір Тютчев – геніальний лірик, поет романтичного складу. Співак природи, який гостро відчував космос, найбільш виразний майстер віршованого пейзажу.Тютчев змальовував його одушевленим, що виражає емоції, почуття людини. Світ в очах поета наповнений таємничістю, загадковістю – десь в його підгрунті «ворушиться» хаос, під покровом дня дня ховається ніч, в надлишкові і святковості життя спостерігаємо смерть, людське кохання – це лише дуель, що погрожує загибеллю.

Візьмемо наприклад уривок з вірша «Видение»:

Есть некий час, в ночи, всемирного молчанья,

И в оный час явлений и чудес

Живая колесница мирозданья

Открыто катится в святилище небес.

Описується простір природи, автор прагне показати, що не тільки людина може бути вмістилищем почуттів, а й в природі, в оточуючому нас середовищі. За О.Селіверстовою це реальний природний світ.