Роль невербальних засобів комунікації в дискурсі прощання

Вид материала

Содержание

E.g. We shook hands, laughing, and Mahony said
E.g. The Sarcastic Bystander: Thank you, teacher. Haw, haw! So long! [he touches his hat with mock respect and strolls off].
E.g. He smiled again, "Good-bye"
Then the friends separated without a good night, and dragged themselves home with the gait of mortally stricken men.
Be healthy!, Peace be with you!, Be joyous!, Everything is well!, All the best!, Take care. God bless you!
E.g. Linda retrieved her lunch from the refrigerator and kissed her parents good-bye.
Список літератури

Подобный материал:

РОЛЬ НЕВЕРБАЛЬНИХ ЗАСОБІВ КОМУНІКАЦІЇ В ДИСКУРСІ ПРОЩАННЯ

Ю.В. Косенко

Стаття присвячена вивченню невербальних засобів комунікації в дискурсі прощання Особлива увага приділяється паралінгвістичним явищам прощання, особливо жестам, котрі замінюють слова, або супроводжують їх.

Актуальним напрямком сучасних лінгвістичних досліджень є вивчення різних аспектів мовного спілкування, членування комунікативних одиниць, розпізнання вербальних та невербальних засобів у конкретному дискурсі. Будь-яке висловлювання будується відповідно до комунікативних завдань або цільової установки мовленнєвого акту. Окремі висловлювання певним чином включаються в дискурс і тільки через дискурс пов’язані із ситуацією, сприймаються як такі, що узгоджуються / не узгоджуються з метою висловлювання
[15: 99].

Дискурс створюють особистості, вони приймають на себе ті чи інші комунікативні ролі, обмінюються мовленнєвими ходами і, відповідно, комунікативними ролями. Як справедливо зазначає І.С. Сусов, мовленнєві акти, мовленнєві кроки та мовленнєві ходи виступають не тільки як компоненти дискурсу, а як свідомі та цілеспрямовані акти певної особистості [36: 10].

У центрі нашої уваги знаходиться діалогічний дискурс. Саме в процесі діалогу складається ситуація, в якій відбувається як рецептивна, так і комунікативна діяльність учасників комунікативного акту.

Поняття дискурсу є одним із основних понять сучасної лінгвістики тексту. Теорія дискурсу як прагматизованої форми тексту бере свій початок у концепції Е. Бенвеніста, який розмежував план оповідання (recit) та план дискурсу (discours) – мовлення. Під дискурсом Е.Бенвеніст розуміє “усяке висловлювання, яке зумовлює наявність комунікантів: адресанта, адресата, а також наміри адресата певним чином впливати на свого співрозмовника” [3: 276-279].

У сучасній лінгвістиці це поняття трактується неоднозначно. Для визначення нашого розуміння дискурсу всі існуючи підходи до вивчення дискурсу можна звести до наступних:

Дискурс визначається через текст, або текст – через дискурс (В.О.Кох 1978; В.О.Звегінцев 1980; О.Т.Ішмуратов 1994; Б.О.Зільберт 1986; В.В.Красних 1998; В.Д.Шинкарук 1996; R.Hodge, G.Kress 1988);
Дискурс розуміється як когнітивний процес, пов’язаний з творенням мовленнєвої поведінки (О.С.Кубрякова 1997);
Дискурс розглядається як послідовність взаємопов’язаних висловлювань, об’єднаних спільністю цільового завдання (О.М.Мороховський 1989);
Дискурс тлумачиться як утворення мовлення, одиниця вищого, ніж речення рівня (Б.Палек 1978);
Дискурс визначається як засіб бесіди та мислення, які, як і жанри, можуть ставати ритуалізованими (B.Hatin, I.Mason 1990);
Дискурс розглядається як форма мовленнєвого спілкування, яка передбачає взаємозв’язок між мовцем та слухачем, як міжособистісна діяльність (G.Leech, M.Short 1981; G.Brunner, G.Graefen 1994);
Дискурс розуміється як складна комунікативна подія
(Т.А. ван Дейк 1989; Н.Д.Арутюнова 1990);
Дискурс тлумачиться як соціолінгвістична структура, яка утворюється адресантом і адресатом у конкретних комунікативних, соціальних та прагматичних ситуаціях (Г.Г.Почепцов 1996).

У рамках першого підходу спроба визначити текст через дискурс, або дискурс через текс приводить до визначення первинності тексту
/ дискурсу або діалектичного взаємозв’язку тексту та дискурсу. Так,
В.О. Звєгінцев розуміє дискурс як елементарну одиницю тексту, тобто складне ціле або змістовну єдність, що виділяється на рівні мови і, як правило, реалізується у вигляді речень, пов’язаних між собою смисловими відношеннями [15: 281].

Однією з вартих уваги рис тексту є те, що його інтерпретація здійснюється через речення, причому речення як член дискурсу. Наявність змістовної надбудови, спроможної з’єднати окремі речення в єдине ціле, й призводить до утворення зв’язного тексту, або дискурсу. Смислова інтерпретація зв’язності дискурсу спричиняє виявлення схеми розгортання тексту.

Б.А. Зільберт стверджує, що текст – одиниця мовлення, явище системи комунікації, тобто явище соціально-мовленнєвого рівня. Фактично, текст ототожнюється з дискурсом і розглядається як комунікативна одиниця, де мовні елементи і структура використовуються для реалізації певних комунікативних цілей, задач і установок [17: 12].

В.В. Красних зробив спробу поглянути на дискурс з точки зору когнітивних структур, які лежать в основі мовної компетенції. На протилежність В.О.Звєгінцеву, текст (по В.В.Красних) є “елементарною (т.т. базовою, мінімальною та основною) одиницею дискурсу” – явищем не тільки лінгвістичним, а й екстралінгвістичним [22: 53]. Текст володіє формально-змістовною структурою, яка допомагає вичленити його в дискурсі. Текст є продуктом як мовлення, так і мислення, продуктом, який вперше з’являється в момент породження його автором і може переживати наступні породження при сприйнятті його реципієнтом. На формування концепту тексту здійснюють вплив два фактори: ситуація та індивідуальний мовний простір автора.

На мотивованість дискурсу вказує В.Кох, на думку якого дискурс – це “будь-який текст (або частина тексту), в якому є ознаки одного й того ж конкретного мотиву” [21: 163].

О.Т. Ішмуратов ототожнює дискурс з певним видом тексту. Так, дискурс – це текст, який містить міркування, тобто текст, в якому фіксується певний хід думки, а комунікативний дискурс – це текст, що містить взаємозалежні судження деяких суб’єктів [18: 171].

Текст-дискурс враховує комунікативну спрямованість, мовленнєву ситуацію, авторизацію з боку мовця, різноманітні прагматичні параметри мовлення, взаємозв’язок загального і конкретного, нового й відомого, об’єктивного і суб’єктивного тощо. Текстовою комунікативною одиницею є дискурсивне висловлювання, сегментована комунікативна реалізація простого чи складного речення кореферентного з відповідним граматичним реченням [41: 57].

Англійські дослідники Р.Ходж та Дж.Кресс розглядають текст і дискурс як такі, що доповнюють один одного, акцентуючи при цьому або соціальний, або мовний рівень [49].

П.В.Зернецький визначає дискурс як центральну інтегративну одиницю мовленнєвої діяльності, що в прагмалінгвістичному плані передбачає вивчення особливостей взаємодії мовного типу особистості, комунікативних ролей учасників комунікативного акту, а також прийомів, стратегій і тактик в комунікативних ситуаціях різного типу [16: 75-81].

Дискурс трактується як складне комунікативне явище, що включає в себе соціальний контекст, інформацію про учасників комунікації, знання процесу продукування й сприйняття текстів. Дискурс, за Т.ван Дейком, це – складна комунікативна подія, “суттєва складова соціокультурної взаємодії, характерні риси якої – інтереси, цілі та стилі” [13: 53].

Н.Д.Арутюнова визначає дискурс як “текст, узятий у аспекті подій; мовлення, що розглядається як цілеспрямована соціальна дія, як компонент, що бере участь у взаємодії людей та механізмах їх свідомості (когнітивних процесах)” [2:137-138].

Саме чотири останні трактовки поєднують елементи прагмалінгвістичного, етнопсихологічного та соціолінгвістичного підходів.

Дискурс розглядається у сукупності його лінгвістичних параметрів і соціокультурного контексту [40: 262], що включає в себе “всі форми усного та писемного мовлення: побутові та офіційні розмови, які відбуваються природно, інтерв’ю, писемні тексти” [37: 158].

Однією з форм репрезентації дискурсу є діалог. Саме в діалозі, як зазначає О.В.Падучева, найбільш помітно виявляється мовлення як дія, як знаряддя комунікації [27: 305]. Будь-яка комунікація не є завершальною, на її основі може будуватися нова комунікація, яка активно спирається на попереднє висловлювання. Діалог увесь час реалізує залежність слів адресата від слів адресанта. Мовленнєві висловлювання в діалозі носять чисто еліптичний характер, характеризуються емоційно експресивним контактом мовців, при цьому комуніканти впливають один на одного не тільки лінгвістичними засобами, але й паралінгвістичними (мімікою та жестами).

Аксиоматично, вербальна комунікація існує у “чистому виді” тільки на рівні теоретичного абстрагування. У реальній практиці людського спілкування вона пов’язана з безліччю екстралінгвістичних (у тому числі – паралінгвістичних) чинників та складає з ними одне ціле. Нелінгвістичні компоненти комунікації служать не просто обрамуванням мови, вираженням емоційного стану співбесідників, але здебільшого суттєво впливають на висловлювання, виступають у певному розумінні його частиною [24: 40], вони неминуче виявляються предметом лінгвістичного аналізу. Сучасна лінгвістика розглядає мовні структури не тільки в контексті власне мови, але й у широкому контексті спілкування [30: 5].

Природа невербальних засобів, їх місце та роль у комунікації досить широко досліджуються у сучасній лінгвістичній літературі [Key 1970; Argyle 1973; Колшанський 1974; Горелов 1977, 1980; Василенко 1979; Городникова 1980; Кедрова 1980; Верещагин, Костомаров 1981; Дементьев 1985; Шевченко 1987; Серякова 1988; Плотников 1989; Глазунов 1994; Стрелкова 1994 и др.], але дискурс прощання ще не був предметом спеціального вивчення.

Під невербальними засобами комунікації розуміються несловесні засоби, які супроводжують мовне спілкування та беруть участь у передачі інформації [20: 6]. Їх роль у процесі спілкування оцінюється настільки високо, що в лінгвістичній літературі має місце твердження: не паралінгвістичні засоби влаштовані у вербальний компонент, а вербальний компонент органічно входить у невербальну сферу спілкування як в щось первісне [5: 20].

Використання невербальних засобів комунікації відносять до стародавніх засобів людського спілкування [10: 104]. Їх участь у формуванні висловлювань визначається самою системою мови [20: 79], тому адекватне осмислення значимості дискурсу передбачає обов’язкове включення невербальних знаків [42: 65].

Під паралінгвістичним компонентом комунікації розуміють предметний, або ситуативний світ, котрий включає об’єкти, оточуючі комунікантів або ті, що знаходяться в полі їх зору, а також ті ситуації, в яких зайняті комуніканти [38: 61]. Так, на думку Г.В.Колшанського, ситуація є “загальним паралінгвістичним засобом” і трактується як сукупність реальних тимчасових просторових та предметних умов, що використовуються своєрідним тематичним індексом усієї комунікації
[20: 59].

У лінгвістичній літературі не існує єдиної думки щодо арсеналу невербальних засобів комунікації та їх інвентаризації. Класифікації невербальних засобів створюються на основі різних критеріїв [45; 42; 43; 51; 11; 53; 1]. В парадигмі невербальних знаків основне місце посідають:

фонація, тобто різні характеристики голосу (сила, тембр, дикція);
кінесика, тобто міміка, жести та пози;
такесика, тобто доторкання до співрозмовника;
проксемика, тобто відстань між співрозмовниками.

Серед знаків паралінгвістичної комунікації виділяють вираз обличчя (facial expression), контакти за допомогою очей (eye contacts) [42: 67]. Деякі автори у склад невербальних засобів включають мовчання
[46; 30;5; 23] та інші невербальні дії, котрі можуть супроводжувати мову комунікантів [4: 4].

За характером функціонування невербальні засоби комунікації підрозділяються на навмисні (довільні), тобто контролюючі, ті, які цілеспрямовано використовуються адресантом, та спонтанні (недовільні), неконтролюючі [29: 216]. Серед невербальних компонентів комунікації виділяють також ті засоби,

яким притаманна відносна комунікативна автономність (тобто які мають достатньо стабільний набір фіксованих значень, які регулярно використовуються для реалізації комунікативних-інтенцій),
яким притаманна широка семантика, котрі тяжіють до комунікативно-інтенціональних узагальнень [39: 9].

Згадані невербальні засоби комунікації (за виключенням фонації) знаходяться поза сферою словникового спілкування, несуть супроводжуючу інформацію [32: 5]. Зазначені засоби не просто виконують допоміжну роль по відношенню до вербальних, але служать доповненнями, уточненнями та актуалізаторами висловлювання. У деяких ситуаціях спілкування вони несуть таке ж інформативне навантаження, як і вербальні засоби, при цьому релевантними виявляються експресивними та доречними [11: 35;34: 83].

Здібність паралінгвістичних засобів виражати широкий спектр почуттів вельми значима для дискурсу прощання. Люди частіше виражають почуття, ніж говорять про них. Це пояснюється, по-перше, страхом окремих людей виявити істинне почуття, по-друге, тим, що почуття не завжди усвідомлюється людиною.

Кожен з нас замість вербального прощання може просто здійснити акт – стиснути співрозмовнику руку, при безпосередньому контакті:

E.g. We shook hands, laughing, and Mahony said:

“Till tomorrow, mates!”

[James Joyce 1982: 50]

або

E.g. The concluding speedy civilities were observed. Standing, James Howden shook Alan’s hand. “Allow me to wish you great success in your profession.”

[Hailey 1970: 361]

А може припідняти головний убір:

E.g. The Sarcastic Bystander: Thank you, teacher. Haw, haw! So long! [he touches his hat with mock respect and strolls off].

[Bernard Show 1972: 18]

Іноді ми просто киваємо знайомому. Часто вираження мовного етикету супроводжується ще й усмішкою:

E.g. He smiled again, "Good-bye"

"See you in New York." Lammiter ran lightly down the flights of shallow stairs.

[Helen Maggines 1969: 47]

Цікавим є те, що невербальна комунікація в останні роки приваблює увагу вчених різних областей науки. У книзі Є.М.Верещагіна та В.Г.Костомарова “Мова та культура” описуються жестово-мімічні комунікативні знаки. Автори стверджують, що у спілкуванні важливим є все: відстань між співрозмовниками, їх пози, жести, міміка, інтонаційно-фонетичні значимі сигнали. Всі ці невербальні засоби спілкування вивчає паралінгвістика, кінесика, проксеміка.

Важливим при спілкуванні є фактор відстані, який необхідно дотримуватися між собою та партнером. В різних країнах цей фактор носить етнокультурний характер. Так, наприклад, латиноамериканці спілкуються на близькій відстані, а японці – навпаки, на далекій. Ділові та культурні міжнаціональні контакти, що все поширюються, потребують відповідних культурологічних знань. Жест також може характеризувати комуніканта у руслі національних, територіальних та соціальних особливостей. Жест може вказати на вік людини (молода чи стара), де вона живе (в місті чи в селі). Жести, як і мова, можуть дати нам повне неповну характеристику істотних рис адресанта. З іншого боку жести корелюють з адресатом. Для однієї людини ми вибираємо лише кивок, а до іншої з таким жестом звертатися не рекомендується. Одній людині ми із задоволенням тиснемо руку, а іншій не хочеться подати руки. Існують і такі співрозмовники, які не мають звички тиснути руку, наприклад діти. Відомо, що першим подає руку старший, якщо спілкуються люди однієї статі; першою подає руку жінка, якщо це - співрозмовники різної статі.

Дослідники невербальної комунікації ідентифікують жести, які замінюють мову, та жести, які супроводжують її. Можна сказати Good-bye! та потиснути руку, а в деяких випадках обмежитись тільки рукостисканням.

E.g. He turned back to me. 'I may see you before you leave, I may not.' He was staring at me, or rather, he was staring through me at something that was in his mind, and there was a bleak look in eyes. 'Sorry we missed seeing in New York together.' And then he turn abruptly, his footsteps hollow on the bare boards of the verandah.

[Hammond Innes 1974: 66]

Або:

The men turned and walked slowly away, not waiting to hear the rest. Neither of them spoke during ten minutes, then Cox said, in a vexed tone:

"What possessed you to be in such a hurry, I can't make out."

The answer was humble enough:

"I see it now, but somehow I never thought you know until it was too late. But the next time."

"Next time be hanged! It won't come in a thousand years."

Then the friends separated without a good night, and dragged themselves home with the gait of mortally stricken men.

[Mark Twain 1979: 104]

В одних ситуаціях мовного етикету зустрічається більше жестів, в інших – менше. В одних ситуаціях дозволено повне заміщення реплік, в інших – неповне. Не можна, наприклад, комуніканта привітати лише стисканням руки, тут потрібні відповідні фрази. Привітання існують і при прощанні:

Be healthy!, Peace be with you!, Be joyous!, Everything is well!, All the best!, Take care. God bless you!

E.g. “ I just wanted to say good luck, darling.” Mom’s smile was a warm caress. “With whomever you ask,” she added.

Linda kissed her mother on the cheek. “Thanks, Mom.” She grinned ruefully. “I’ll need it.”

[Anne Alexander 1964: 13]

Аналіз ситуацій привітання та прощання дозволяє розпізнати синонімічну парадигму: кивок, легкий уклін, глибокий уклін, припіднімання головного убору, рукостискання, поплескування по плечах, обіймання і таке інше. Кожен жест відрізняється своєю “стилістикою”, і щораз ми обираємо найбільш доречний знак у конкретній ситуації.

E.g. Linda retrieved her lunch from the refrigerator and kissed her parents good-bye.

[Anne Alexander 1964: 70]

Крім жестів, міміки в спілкуванні важливу роль грає інтонаційне (фонаційне) супроводження фраз, котре прикрашає речення додатковими відтінками, які виражають ті чи інші емоції. Такі значущі фонації вивчає паралінгвістика.

Ми вкладаємо в наші фрази додатковий, імпліцитний зміст, який можна експлікувати словами, ми “прочитуємо” зміст, чуємо його у мові співрозмовника. Вся гама наших почуттів та взаємовідносин, навіть та, яка не висловлюється словами, передається в просодиці: дружелюбно, добродушно, ласкаво, пихато, захоплено, недбало, похмуро, сердито, з усмішкою, крізь сльози, натягнуто, зарозуміло і так далі.

Адресант передає адресату інформацію трьох родів. По-перше, ми взнаємо, про що говорить людина. Це логічна, або змістовна інформація. По-друге, хто говорить, дякуючи характерним індивідуальним особливостям голосу кожної людини. Нарешті, як говорить, тобто з яким емоційним ставленням. Як правило, емоційний контекст мови співзвучний її логічному змісту та значно його посилює. Але він незалежний від логічного змісту мови і тому може навіть йому суперечити. Наприклад, фразу: “Я дуже радий вас бачити!” – ми можемо промовити таким тоном, з таким емоційним відтінком у голосі, що зміст її буде прямо протилежним. Здібність передавати емоції голосом давніша за мову. Діти дуже рано оволодівають мовою емоцій та на добрі, ласкаві, підбадьорюючі інтонації реагують відповідним чином, навіть в той період свого розвитку, коли зміст слів їм ще невідомий. Відомо, що діти з самого раннього віку відповідають на звернену до них усмішку.

Таким чином, просте “До побачення!” можна сказати по-різному. Бажано до голосу добавити доброзичливості, тепла, коли ми вступаємо у контакт із співрозмовником, не поскупитися на усмішку. Доречно використовувати засоби спілкування, котрі лежать поза межами власне мовних, але які створюють мікроклімат спілкування та впливають на наш настрій та на наші взаємостосунки.

При прощанні широко використовуються цілеспрямовані фонаційні, кінесичні, такесичні та проксемічні невербальні засоби комунікації, які можуть супроводжуватися вербальними знаками або замінювати їх. Невербальним засобам комунікації притаманна поліфункціональна актуалізація прагматичних інтенцій, які потребують глибокого осмислення.

SUMMARY

The present paper is devoted to the “farewell” discourse, non-verbal means of communication.Special attention is being paid to the paralinguistic nature of farewell paradigm of units, especially gestures, which substitute words or accompany conversation. Non-verbal parting units are dealt with too.

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

Анисимова Е.Е. Паралингвистика и текст (к проблеме креолизованных и гибридных текстов) // Вопр. языкознания. – 1992. - №1. – С.71-78.
Арутюнова Н.Д. Дискурс // ЛЭС. – М. - 1990. – С.136-137.
Бенвенист Э. Общая лингвистика: Пер. с фр. – М.: Прогресс, 1974. – 447с.
Богданов В.В. Молчание как нулевой речевой акт и его роль в вербальной коммуникации // Языковое общение и его единицы: Межвуз. сб. науч. тр.
/ Калининск. гос. ун-т. – Калинин. - 1986. – С.12-18.
Богданов В.В. Речевое общение. Прагматические и семантические аспекты: Учеб. пособие. – Л.: Изд-во ЛГУ, 1990. – 88с.
Богданов В.В. Функции вербальных и невербальных компонентов в речевом общении // Языковое общение: Единицы и регулятивы: Межвуз. сб. науч. тр.
/ Калининск. гос. ун-т. – Калинин. - 1987. – С.18-25.
Василенко И.В. Семантика и прагматика предложения с глаголами кинесической коммуникации (на материале английского языка): Автореф. дис... канд. филол. наук. – К., 1979. – 24с.
Верещагин Е.М., Костомаров В.Г. О своеобразии отражения мимики и жестов вербальными средствами ( на материале русского языка). – Вопр. Языкознания, 1981. – №1. – С.36-47.
Глазунов С.М. Паралингвистические средства в структуре английского языка
// Язык и культура: Третья международная конференция. Тезисы докладов. – К. – 1994. – С.49-50.
Горелов И.Н. Адвербиальные “следы” в тексте // Виды и функции речевой деятельности. – М. – 1977. – С.35-44.
Горелов И.Н. Невербальные компоненты коммуникации. – М.: Наука, 1980. – 104с.
Городникова М.Д. Эмоциональные кинемы и их номинация в тексте
// Лингвистика текста: Сб. науч. тр. / МГПИИЯ им. М.Тореза. – М. – 1980. – Вып.141. – С.85-96.
Дейк Т.А. ван. Язык. Познание. Коммуникация: Пер. с англ. – М.: Прогресс, 1989. – 312с.
Дементьев А.В. Семантико-функциональные аспекты кинесических речений в современном английском языке: Автореф. дис... канд. филол. наук. – М., 1985. – 21с.
Звегинцева В.А. Мысли о лингвистике. М.: Изд-во Моск. гос. ун-та, 1980. – 336с.
Зернецкий П.В. Динамические аспекты семантики и прагматики дискурса
// Личностные аспекты языкового общения. – Калинин: Изд-во Калинин. ун-та. – 1989. – С.75-81.
Зильберт Б.А. Социопсихологическое исследование текстов радио, телевидения, газеты / Под ред. В.Г. Костомарова. – Саратов: Изд-во Саратов. ун-та. – 1986. – 211с.
Ишмуратов А.Т. Логико-когнитивный анализ онтологии дискурса
// Раціональність та семіотика дискурсу. – К.: Наукова думка. – 1994. – С.171-182.
Кедрова Е.Я. Вербальное обозначение жестов персонажей при передаче прямой речи в художественном тексте. На материале прозы А.П.Чехова: Автореф. дис... канд. филол. наук. – Ростов н/Д, 1980. – 29с.
Колшанский Г.В. Паралингвистика. М.: Наука, 1974. – 81с.
Кох В.А. Предварительный набросок дискурсивного анализа семантического типа
// Новое в зарубежной лингвистике. – М.: Прогресс. -1978. – Вып. 8. – С.149-172.
Красных В.В. От концепта к тексту и обратно (к вопросу о психолингвистике текста) // Вестник Московского ун-та. – Сер. 9. Филология. – 1998. – №1. – С.53-70.
Крестинский С.В. Коммуникативная нагрузка молчания в диалоге
// Личностные аспекты языкового общения: Межвуз. сб. науч. тр. / Калининск. гос. ун-т. – Калинин. – 1989. – С.92-98.
Крупская Л.А. Паралингвистические сопроводители и заместители yes в дискурсе
// Текст, структура и семантика: Межвуз. сб. науч. тр. / Пятигорск. гос. пед. ин-т иностр. яз. – Пятигорск. – 1981. – С.40-50.
Кубрякова Е.С., Александрова О.В. (1997). Виды пространства и дискурса
// Категоризация мира: пространство и время: Материалы научн. конф. – М.: Изд-во Моск. ун-та. – С.15-26.
Мороховский А.Н. К проблеме текста и его категориальных признаков // Текст и его категориальные признаки. – К.: Киев. гос. пед. ин-т. – 1989.– С.3-7.
Падучева Е.В. Прагматические аспекты связности диалога // Изв. АН СССР. Сер. лит. и яз. – 1982. – Т. 41. №4. – С.305-313.
Палек Б. Кросс-референция: к вопросу о гиперсинтаксисе // Новое в зарубежной лингвистике. – М.: Прогресс. – 1978. – Вып.18. – С.243-258.
Плотников Б.А. О форме и содержании. – Минск: Высш. шк., 1989. – 256с.
Почепцов Г.Г. Молчание как знак // Анализ знаковых систем. История логики и методологии науки: Тез. докл. IX Всесоюз. Совещ. – К.: Наукова думка. – 1986. – С.90.
Почепцов Г.Г. Теорія комунікації. – К.: Спілка рекламістів України, Українська асоціація паблік рілейшнз, 1996. – 175с.
Почепцов О.Г. Коммуникативные аспекты семантики. – К.: Вища школа, 1987. – 131с.
Серякова И.И. (1988). Лексико-семантические и коммуникативно-функциональные особенности языковых единиц, описывающих невербальное средство коммуникации “голос” в современном английском языке: Автореф. дис... канд. филол. наук. – К., 1988. – 19с.
Серякова И.И. Прагматические характеристики языковых единиц, описывающих невербальное средство коммуникации “голос” // Высказывание и дискурс в прагмалингвистическом аспекте: Сб. науч. тр. / КГПИИЯ. – К. – 1989. – С.83-85.
Стрелкова Н.М. К вопросу о взаимообусловленности вербальной и невербальной речи коммуникантов // Язык и культура: Третья международная конференция. Тезисы докладов. – К. – 1994. – С.9-10.
Сусов И.П. Личность как субъект языкового общения // Личностные аспекты языкового общения: Межвуз. сб. науч. трудов. – Калинин: Изд-во Калинин. ун-та. – 1989. – С.9-16.
Ушакова Т.Н. Психологический подход к анализу дискурса // Материалы XII Междунар. симпозиума “Языковое сознание и образ мира”. – М. – 1997. – С.158-159.
Хаймс Д.Х. Этнография речи // Новое в лингвистике. – М.: Прогресс, – Вып.7: Социолингвистика, 1975. – С.42-95.
Шевченко А.И. Прагматическая обусловленность номинаций невербальных компонентов коммуникации в англоязычном художественном тексте: Автореф. дис... канд. филол. наук. – К., 1987. – 23с.
Шевченко И.С. Историческая динамика прагматических свойств английского вопросительного предложения (16-20 в.в.): Дис... д-ра филол. наук: 10.02.04. – К., 1999. – 373с.
Шинкарук В.Д. Дискурсивні висловлювання в сучасній українській мові
// Мовознавство. – 1996. – №6. – С.56-61.
Abercrombie D. Paralanguage // Communication in Face to Face Interaction / Ed. by J.Laver and S.Hutcheson. – Harmondsworth, Middlesex: Penguin. 1972. – P.64.
Argyle M. Dean J. Eye Contact, Distance and Affiliation // Communication in Face to Face Interaction / Ed. by J.Laver and S.Hutcheson. – Harmondsworth, Middlesex: Penguin. – 1972. – P.301-306.
Argyle M. The Syntaxes of Body Communication // Linguistics. – №112. - 1973. –
P.71-91.
Birdwhistell R.L. Kinesics: Inter- and Intra-Channel Communication Research
// Essays in Semiotics. – The Hague – Paris. – 1975. – 198p.
Bruneau T.J. Communicative Silence: Forms and Functions // The Journal of Communication. – 1973. – Vol.23. – P.17-46.
Brünner G., Graefen G. Zur Konzeption der Funktionalen Pragmatik // Texte und Diskurse. Methoden und Forschungs Ergebnisse der Funktionalen Pragmatik. – Opladen: Westdeutscher Verlag. – 1994. – 439p.
Hatin B., Mason I. Discourse and the Translator. – London, New York: Longman, 1990 – 258p.
Hodge R., Kress G. Social Semiotics. – Cambridge: Cambridge University Press, 1998. – 258p.
Key M.R. Preliminary Remarks on Paralanguage and Kinesics in Human Communication // La Linguistique. – 1970. – Vol.6. – P.17-36.
Laver J. Voice Quality and Indexical Information // Communication in Face to Face Interaction / Ed. by J.Laver and S.Hutcheson. – Harmondsworth, Middlesex: Penguin. - 1972. – P.189-203.
Leech G., Short M. Style in Function: A Linguistic Approach to English Fictional Prose. – London: Longman, 1981. – 402p.
Street R.L., Capella J.N. Sequence and Pattern in Communicative Behaviour. – London: Edward Arnold, 1985. – 287p.

Джерела ілюстративного матеріалу

Anne Alexander. Linda. – New York: Doubleday and Company, inc., 1964 – 192p..
Hailey Arthur. In High Places. – London: Pan Books Publishers., 1970. – 427p.
Innes Hammond. Golden Soak. – London: Collins Publishers., 1974. – 238p.
Joyce James. The Dubliners. – Moscow: Progress Publishers., 1982. – 588p.
Maginnes Helen. North from Rome. – London: Collins Publishers., 1969. – 169p.
Shaw Bernard. Pygmalion. – Moscow: Higher School Publishing House., 1972. – 140p.
Twain Mark. Stories. – Kiev: Dnepr Publishers., 1979. – 176p.

Blog

Роль невербальних засобів комунікації в дискурсі прощання

Содержание

SUMMARY

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

Джерела ілюстративного матеріалу