Огляд новин законодавства

Вид материала

Закон

Содержание Щодо атестації робочих місць для інвалідів Фізичній особі можна провозити через митний кордон України в обидва напрямки Коментарі аудиторів Обставини справи

Подобный материал:

• Огляд новин законодавства, 895.35kb.
• Огляд новин законодавства, 578.91kb.
• Огляд новин законодавства, 524.35kb.
• Огляд новин законодавства, 528.22kb.
• Розпорядження Кабінету Міністрів України від 17. 07. 2009 р. №838-р 3 Застосування, 469.63kb.
• Огляд новин законодавства, 843.3kb.
• Огляд новин законодавства, 563.96kb.
• Новинні змі І ліберально-демократична політика, 319.41kb.
• Право громадян на свободу мирних зібрань (огляд законодавства україни та місцевих нормативно-правових, 588.73kb.
• Висновки та рекомендації 14 Право на захист від катувань І жорстокого поводження, 2274.39kb.

22. Щодо атестації робочих місць для інвалідів
    

Лист міністерства праці та соціальної політики України від 19.02.2007 р. № 341/19/71-07


Постановою Кабінету Міністрів України від 31.01.2007 р. № 70 "Про реалізацію статей 19 і 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" скасовано постанову Кабінету Міністрів України від 03.05.95 р. № 314 "Про організацію робочих місць та працевлаштування інвалідів".

Таким чином, атестація робочих місць за умовами праці проводиться на загальних підставах згідно з Порядком, затвердженим постановою КМУ від 01.08.92 р. № 442, і передбачає, перш за все, визначення та підтвердження права працівників на пенсію за віком на пільгових умовах за Списками № 1 і № 2, щорічні додаткові відпстки за роботу із шкідливими і важкими умовами праці, скорочений робочий тиждень за роботу із шкідливими умовами праці, підвищену оплату праці за роботу із шкідливими умовами праці.., інші пільги та компенсації, передбачені законодавством.

Водночас інформуємо, що відповідно до ст. 13 Закону України "Про охорону праці" роботодавець зобов'язаний створювати на робочому місці в кожному структурному підрозділі умови праці відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці.

З цією метою роботодавець забезпечує функціонування системи управління охороною праці, а саме:

- створює відповідні служби і призначає посадових осіб, які забезпечують вирішення конкретних питань охорони праці, затверджує інструкції про їх обов'язки, права та відповідальність за виконання покладених на них функцій, а також контролює їх додержання;

- розробляє за участю сторін колективного договору і реалізує комплексні заходи для досягнення встановлених нормативів та підвищення існуючого рівня охорони праці;

- забезпечує виконання необхідних профілактичних заходів відповідно до обставин, що змінюються;

- впроваджує прогресивні технології, досягнення науки і техніки, засоби механізації та автоматизації виробництва, вимоги ергономіки, позитивний досвід з охорони праці тощо;

- забезпечує належне утримання будівель і споруд, виробничого обладнання та устаткування, моніторинг за їх технічним станом;

- забезпечує усунення причин, що призводять до нещасних випадків, професійних захворювань, та здійснення профілактичних заходів, визначених комісіями за підсумками розслідування цих причин;

- організовує проведення аудиту охорони праці, лабораторних досліджень умов праці, оцінки технічного стану виробничого обладнання та устаткування, атестацій робочих місць на відповідність нормативно-правовим актам з охорони праці в порядку і строки, що визначаються законодавством, та за їх підсумками вживає заходів до усунення небезпечних і шкідливих для здоров'я виробничих факторів;

- розробляє і затверджує положення, інструкції, інші акти з охорони праці, що діють у межах підприємства (далі - акти підприємства), та встановлюють правила виконання робіт і поведінки працівників на території підприємства, у виробничих приміщеннях, на будівельних майданчиках, робочих місцях відповідно до нормативно-правових актів з охорони праці, забезпечує безоплатно працівників нормативно-правовим актами та актами підприємства з охорони праці;

- здійснює контроль за додержанням працівником технологічних процесів, правил поводження з машинами, механізмами, устаткуванням та іншими засобами виробництва, використанням засобів колективного та індивідуального захисту, виконанням робіт відповідно до вимог з охорони праці;

- організовує пропаганду безпечних методів праці та співробітництво з працівниками у галузі охорони праці;

- вживає термінових заходів для допомоги потерпілим, залучає за необхідності професійні аварійно-рятувальні формування у разі виникнення на підприємстві аварій та нещасних випадків.

Роботодавець несе безпосередню відповідальність за порушення зазначених вимог.

23. Щодо звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів
    

Лист Фонду соціального захисту інвалідів від 03.03.2007р. №1/5-207.


На виконання пункту 2 Порядку подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 31.01.2007 року N 70 "Про реалізацію статей 19 та 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", було розроблено наказ Міністерства праці та соціальної політики України "Про затвердження Інструкції щодо заповнення форми N 10-ПІ (річна) "Звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів".

Вищезазначений наказ був зареєстрований у Мінпраці за N 42 від 10.02.2007, у Мін'юсті - 13.02.2007 за N 117/13384.

З метою більш широкого інформування роботодавців наказ Мінпраці N 42 від 10.02.2007 був 15.02.2007 розміщений на сайті Верховної Ради України і надрукований та прокоментований у газеті "Все про бухгалтерський облік" N 20 від 26.02.2007.

У зв'язку з затвердженням зазначеного наказу була затверджена нова форма звітності, за якою усі роботодавці повинні подати Звіт до відділень Фонду. Для роботодавців, які подали звіти до 1 лютого 2007 року за старою формою і не встигли їх переподати до 1 березня за новою формою, у 2007 році не будуть застосовуватися адміністративні штрафи, передбачені статтею 188¹ КУпАП у частині несвоєчасного подання звітів.

24. Про внесення змін до Інструкції про переміщення валюти України, іноземної валюти, банківських металів, платіжних документів, інших банківських документів і платіжних карток через митний кордон України
    

Постанова Правління Національного банку України від 15.01.2007 року № 3.Зареєстровано в Міністерстві юстиції України 20.02.2007 р. за № 154/13421


Відповідно до статей 44 і 45 Закону України "Про Національний банк України", статті 6 Декрету Кабінету Міністрів України від 19.02.93 N 15-93 "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" Правління Національного банку України ПОСТАНОВЛЯЄ:

1. Унести до розділу II Інструкції про переміщення валюти України, іноземної валюти, банківських металів, платіжних документів, інших банківських документів і платіжних карток через митний кордон України, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 12.07.2000 N 283 і зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 28.07.2000 за N 452/4673 (із змінами), такі зміни:

1.1. У пункті 1.1 глави 1:

в абзаці першому цифри "10000" замінити цифрами "50000";

у підпунктах "а" та "б" цифри "3000" замінити цифрами "15000".

1.2. У пункті 2.1 глави 2:

в абзаці першому цифри "10000" замінити цифрами "50000";

у підпунктах "а" та "б" цифри "3000" замінити цифрами "15000".

1.3. В абзаці першому пункту 3.1 глави 3 цифри "3000" замінити цифрами "15000".

2. Департаменту валютного регулювання (О. А. Щербакова) після державної реєстрації в Міністерстві юстиції України довести зміст цієї постанови до відома Операційного та територіальних управлінь Національного банку України для керівництва і використання в роботі.

3. Контроль за виконанням цієї постанови покласти на територіальні управління Національного банку України.

4. Постанова набирає чинності через 10 днів після державної реєстрації в Міністерстві юстиції України.

Фізичній особі можна провозити через митний кордон України в обидва напрямки	За умови декларування митному органу
	усного		письмого
	було	стало	було	стало
Гривні, не більше	3000	15000	10000	50000
Ювілейні та пам’ятні монети з недорогоцінних та дорогоцінних металів	крім того, 3000		у т.ч. 3000

25. Щодо порядку встановлення ліміту залишку готівки в касі підприємства
    

Лист Національного банку України від 09.02.2007 р. N 11-113/543-1414


Національний банк України розглянув лист редакції газети "Все для бухгалтера в торгівлі"... щодо порядку встановлення ліміту залишку готівки в касі підприємства і повідомляє.

Пунктом 5.2 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління НБУ від 15.12.2004 р. N 637 та зареєстрованого в Мін'юсті України 13.01.2005 р. за N 40/10320 (зі змінами) (далі - Положення), визначено особливості порядку встановлення ліміту каси підприємствами, що розпочинають свою діяльність, а також підприємствами, діяльність яких була пов'язана виключно з безготівковими розрахунками та які відповідно до встановленого законодавством України порядку отримали право на здійснення додаткового виду діяльності, що передбачає здійснення готівкових розрахунків.

Зазначені підприємства на перші три місяці роботи встановлюють ліміт каси згідно з прогнозними розрахунками. Встановлений з урахуванням прогнозних розрахунків ліміт каси у двотижневий строк після закінчення перших трьох місяців їх роботи переглядається за фактичними показниками діяльності відповідно до вимог Положення.

Враховуючи, що ліміт каси - це граничний розмір суми готівки, яка може залишатися в касі в позаробочий час для забезпечення роботи підприємства на початку наступного робочого дня (п. 1.2 Положення), вважаємо, що зазначені підприємства мають вести відлік перших трьох місяців своєї роботи з дня проведення ними першого розрахунку готівкою.

При цьому слід зазначити, що у разі якщо підприємство розпочало свою господарську діяльність і проводило операції з готівкою, але ліміт каси ним не було встановлено (незалежно від причин такого невстановлення), то ліміт такої каси вважається нульовим і вся готівка, що перебуває в його касі на кінець робочого дня, вважається понадлімітною (п. 5.9 Положення).

26. Стосовно видачі працівнику підприємства коштів на відрядження частками
    

Лист Національного банку України від 06.02.2007 р. N 11-113/454-1255 (витяг).


Національний банк України розглянув лист редакції газети "Все про бухгалтерський облік" <...> щодо надання роз'яснення стосовно видачі працівнику підприємства коштів на відрядження частками і повідомляє наступне.

Стосовно порушеного питання слід зазначити, що чинним законодавством України не передбачено надання Національним банком України експертної оцінки правомірності дій суб'єктів господарювання при здійсненні операцій з готівкою.

Виявлення порушень та застосування штрафних санкцій за порушення суб'єктами господарювання порядку ведення касових операцій і здійснення готівкових розрахунків (відповідно до Указу Президента України від 12.06.95 р. N 436/95 "Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки") є прерогативою відповідних контролюючих органів і не відноситься до компетенції Національного банку України.

У той же час по інформації, наведеній в листі, можна зазначити наступне.

Порядок оформлення відрядження працівнику підприємства та забезпечення його грошовим авансом визначено Інструкцією про службові відрядження в межах України та за кордон, затвердженою наказом Міністерства фінансів України від 13.03.98 р. N 59. Зокрема, вимогами цієї Інструкції передбачений обов'язок підприємства, що відряджає працівника, забезпечити його грошовими коштами (авансом) у межах суми, визначеної на оплату проїзду, наймання жилого приміщення і добові. Направлення працівника підприємства у відрядження здійснюється керівником підприємства або його заступником і оформляється наказом (розпорядженням), на підставі якого працівнику видається аванс на відрядження. При цьому зазначена Інструкція не містить заборони щодо видачі працівнику підприємства коштів на відрядження частками, а також не встановлює, за скільки днів до початку відрядження підприємство має видати грошовий аванс на ці цілі.

Разом з тим, пунктом 2.11 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 15.12.2004 р. N 637, визначено, що видача відповідній особі готівкових коштів під звіт проводиться за умови звітування нею у встановленому законодавством України порядку за раніше отримані під звіт суми.


Коментарі аудиторів


Перед тим, як відправити співробітника в ділову поїздку, його потрібно забезпечити авансом (абз. 5 Загальних положень Інструкції про службові відрядження в межах України і за кордон, затвердженої наказом Мінфіну України від 13.03.1998р. №59, далі - Інструкція про відрядження). Невидачу грошей класифікують як порушення трудово­го законодавства, а для посадових осіб підприємств це загрожує штрафом за ст. 41 Кодексу України про адмі­ністративні правопорушення в сумі від 15 до 50 НМДГ (від 255 до 850 грн).

Був надісланий запрос до НБУ про ті випадки, коли у підприємства недостатньо коштів, щоб виплатити весь аванс одразу, і його видають частинами. Наприклад, наказ на відря­дження по Україні склали 25 січня, а аванс на поїздку роз­ділили: 29 січня (на квитки) і 2 лютого (добові). Праців­ник поїхав у відрядження 5 лютого, повернувся 13-го, а Звіт про використання коштів, виданих на відрядження або під звіт (далі - авансовий звіт), подав до бухгалтерії 15 лютого. Виходить, співробітник одержував аванс на одне відрядження декількома частинами, а звітувався всього лише раз.

Це з одного боку. 3 іншого - видати кошти під звіт або на відрядження можна лише за умови, що працівник надасть звіт за раніше отримані суми – див. п. 2.11 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління НБУ від 15.12.04 р. №637 (далі - Положення про касові операції).

Звичайно, за невиконання правила - штраф для підприємства в розмірі 25% виданих під звіт сум за абз. 5 п. 1 Указу Президента України "Про застосування штрафних санкцій за порушення норм щодо регулюван­ня обігу готівки" від 12.06.95 р. №436/95 (далі – Указ №436). Зауважимо: це правило працює лише для грив­нєвих авансів.

Запитання було таке: чи буде тут порушено касову дисципліну і чи слід очікувати 25%-вої штрафної санкції?

Відповідь Нацбанку не можна назвати чіткою. Перш за все НБУ процитував вищезгадані норми Інструкції про відрядження і зробив висновок: заборони на видачу авансу на відрядження частинами немає. Тут уже не заперечиш. Після цього спеціалісти перейшли до аналі­зу Положення про касові операції і сказали: за докумен­том співробітнику видадуть кошти під звіт за умови, що він звітувався за раніше отримані суми в порядку, вста­новленому законодавством. Що ж виходить? Заборо­ни начебто немає, але наступний аванс видають тільки після авансового звіту за попередній. На нашу думку, ключове слово тут "порядок, установлений законодав­ством". Який же він? На жаль, Нацбанк цього не роз'яс­нює.

Саме Положення про касові операції строків надання авансового звіту при відрядженні не вказує. Отже, звер­немося туди, де він є, - до пп. 9.10.2 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" від 22.05.03 р. №889-IV. А він непохитний: авансовий звіт потрібно встигнути подати до закінчення 3-го банківського дня, наступ­ного за днем, у якому завершується відрядження.

Таким чином, ми приходимо до висновку:

Аванс в межах одного відрядження можна вида­вати частинами. Головне, щоб йому передувало складання наказу на поїздку і чіткий розрахунок суми авансу. А потім у рядку "Підстава" видаткового ка­сового ордера на видачу грошей потрібно записа­ти "Частина авансу на відрядження згідно з наказом № ... від ...". І, звичайно ж, не забудьте попередити співробітника, що авансовий звіт за всіма отрима­ними сумами він зобов'язаний надати до бухгалтерії не пізніше, ніж через 3 дні після поїздки.

Отже, в ситуації, що розглядається, порушення касо­вої дисципліни немає, як немає і 25%-вого штрафу.

Це позитивний результат описаної проблеми.

Якщо буквально читати Указ №436, то 25%-вий штраф накладають "за видачу готівкових коштів під звіт без повного звітування щодо раніше виданих коштів". Тобто формально підстава для штрафів є. Хоча одразу зізнаємося: такий фіскальний підхід цілком може зазнати фіаско. Чому? Розгляньмо випадок не з видачею авансу готівкою, а його перерахування на банківську пла­тіжну картку (далі - БПК). Згідно з п. 3.12 Положення про порядок емісії платіжних карток та здійснення операцій з їх застосуванням, затвердженого постановою Правління НБУ від 19.04.05 р. №137, гроші вважають виданими підзвітній особі після їх списання з картрахунка підприємства. Самі розумієте, не завжди співробітник знімає весь аванс з БПК одразу - він цілком може витра­чати його за необхідністю. І що виходить - уже починаю­чи з другого списання, на підприємство чекає 25%-вий штраф, незважаючи на те що працівник ще продовжує перебувати у відрядженні? Безперечно, це нонсенс. А якщо тут штрафу не буде, то не буде його і при видачі авансу готівкою - адже підхід повинен бути один!

Тому вирішення даного питання виключно за підприєм­ством. І якщо ви готові відстоювати свою позицію, вико­ристовуючи вищенаведені аргументи, то сміливо вида­вайте аванс на одне відрядження частинами. Якщо ж якісь сумніви залишилися, то гроші на поїздку краще видати однією сумою або в день виплати кожного наступного авансу в межах одного відрядження оформлювати повер­нення раніше виданої суми та видачу повної суми на руки співробітнику.

27. Про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення
    

Постанова Господарського суду м.Києва від 19.10.2006р. N 32/509-А.


ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Позивач звернувся з позовом про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення ДПІ в частині визначення податкового зобов'язання з податку на прибуток на суму <...> грн., у тому числі <...> грн. основного платежу та <...> грн. штрафних санкцій.

Позовні вимоги мотивовані тим, що згідно з пп. 7.4.2 п. 7.2 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" не включається до складу податкового кредиту та відноситься до складу валових витрат сума податку, сплачена платником податку при придбанні легкового автомобіля (крім таксомоторів), що включається до складу основних фондів. Тому податок на додану вартість, сплачений позивачем у складі вартості легкових автомобілів, які належать до основних фондів, не включений до податкового кредиту, а віднесений до валових витрат підприємства.

Водночас згідно з пп. 5.3.3 п. 5.3 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" встановлюється, що аналогічні витрати не підлягають включенню до складу валових витрат підприємства, що свідчить про наявність в законодавстві неоднозначного трактування прав та обов'язків платників податків.

У зв'язку з цим позивач вважає, що при прийнятті оскаржуваного податкового повідомлення-рішення відповідач повинен був врахувати положення пп. 4.4.1 п. 4.4 ст. 4 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" та прийняти рішення на користь позивача - платника податків.

Відповідач проти позову заперечує, посилаючись на те, що віднесення позивачем податку на додану вартість, сплаченого у складі вартості придбаних легкових автомобілів, до валових витрат суперечить вимогам пп. 5.3.3 п. 5.3 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" і призвело до завищення позивачем валових витрат за I квартал 2006 року на <...> грн. та заниження податку на прибуток на суму <...> грн.

Тому донарахування позивачу податкових зобов'язань з податку на прибуток спірним податковим повідомленням-рішенням відповідач вважає таким, що відповідає законодавству (заперечення на позовну заяву в справі).

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, господарський суд міста Києва встановив:

Відповідачем - ДПІ 26.07.2006 р. видане податкове повідомлення-рішення N <...>, яким згідно з пп. "б" пп. 4.2.2 п. 4.2 ст. 4 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами", відповідно до пп. 5.2.1 п. 5.2, пп. 5.3.3 п. 5.3, пп. 5.4.1 п. 5.4 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" позивачу визначено податкове зобов'язання з податку на прибуток у сумі <...> грн., у тому числі <...> грн. податку на прибуток та <...> грн. штрафних санкцій з податку на прибуток.

Зазначене податкове повідомлення-рішення позивачем оспорюється в частині визначення податкового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі <...> грн., в тому числі <...> основного платежу та <...> грн. штрафних санкцій.

Підставою донарахування податку на прибуток в частині, яка оскаржується позивачем, є акт перевірки від 18.07.2006 р. N <...>, у якому серед іншого зазначено про порушення позивачем пп. 5.3.3 п. 5.3 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств".

Висновок акта мотивований тим, що в порушення вищезазначеної норми Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" до складу валових витрат за I квартал 2006 року позивачем включено суми податку на додану вартість, сплачені при придбанні легкових автомобілів, що призвело до завищення валових витрат на <...> грн.

За результатами перевірки, за зазначеним епізодом донараховано податок на прибуток у розмірі <...> грн.

З доводами відповідача, які викладені в акті перевірки та у запереченнях на позов, суд не погоджується, виходячи з такого.

Як свідчать матеріали справи, протягом 2005 року позивачем придбавались легкові автомобілі.

Згідно з податковими накладними, які є у справі та досліджені перевіркою, сума податку на додану вартість, сплачена у складі вартості цих автомобілів на користь постачальників, становить <...> грн.

До податкового кредиту зазначена сума податку на додану вартість позивачем не віднесена, а включена до валових витрат підприємства у I кварталі 2006 року на підставі пп. 7.4.2 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість".

<...>


Відповідно до пп. 7.4.2 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" не включається до складу податкового кредиту та відноситься до складу валових витрат сума податку, сплачена платником податку під час придбання легкового автомобіля (крім таксомоторів), що включається до складу основних фондів.

Як уже зазначалось, сума податку на додану вартість за придбаними автомобілями до податкового кредиту позивачем не відносилась, а включалась до валових витрат підприємства.


<...>


Підпунктом 5.3.3 п. 5.3 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" встановлено, що не включаються до складу валових витрат витрати на сплату податку на додану вартість, включеного до ціни товарів (робіт, послуг), що придбаваються платником податку для виробничого або невиробничого використання.

Отже, згідно з пп. 7.4.2 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" суми податку на додану вартість, нараховані (сплачені) під час придбання легкового автомобіля, повинні бути віднесені до складу валових витрат, але цього не можна робити згідно з пп. 5.3.3 п. 5.3 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств".

Таким чином, Закон України "Про податок на додану вартість" та Закон України "Про оподаткування прибутку підприємств" припускають неоднозначне, множинне трактування порядку формування валових витрат під час здійснення господарських операцій з придбання легкового автомобіля та можливості віднесення сплачених сум податку на додану вартість за цими операціями до валових витрат, тобто виникає конфлікт інтересів.

Про наявність конфлікту інтересів у ситуації, пов'язаній з віднесенням платниками податків сплачених сум податку на додану вартість до валових витрат під час придбання легкового автомобіля, зазначається і у листі Державної податкової адміністрації України від 13.09.2005 р. N 10803/5/15-2416 (копія в справі).

А у листі Державної податкової адміністрації України від 07.06.2006 р. N 6482/5/16-1516 зазначено, що за такими операціями сума податку на додану вартість не відноситься до податкового кредиту, а підлягає включенню до валових витрат підприємства.

Підпунктом 4.4.1 п. 4.4 ст. 4 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" передбачено, що у разі коли норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків.


Тому за правилами пп. 4.4.1 п. 4.1 ст. 4 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" відповідач, здійснюючи перевірку формування позивачем валових витрат за операціями, пов'язаними з придбанням легкових автомобілів, мав застосувати положення пп. 7.4.2 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість".

Враховуючи викладене, віднесення позивачем <...> грн. податку на додану вартість, сплачених у складі вартості придбаних легкових автомобілів, до валових витрат підприємства повністю відповідає вимогам пп. 7.4.2 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", і тому донараховувати позивачу податкові зобов'язання з податку на прибуток у розмірі <...> грн. у відповідача підстав не було.

Пунктом 17.1 ст. 17 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" передбачено, що штрафні санкції накладаються на платника податків у розмірах, визначених цією статтею, за порушення податкового законодавства.

Оскільки суд визнав відсутність порушень податкового законодавства з боку позивача за операціями з придбання легкових автомобілів, то, відповідно, відсутні і підстави для застосування до позивача штрафних санкцій з податку на прибуток у розмірі <...> грн.

Відповідно до п. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Правомірність свого повідомлення-рішення в частині донарахування позивачу податку на прибуток <...> відповідач суду не довів.

За таких обставин, позовні вимоги позивача підлягають задоволенню.


<...>


У зв'язку з задоволенням позову відповідно до вимог частини першої ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати у розмірі 3,40 грн. судового збору підлягають відшкодуванню позивачу з Державного бюджету України.

Понесені позивачем витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у розмірі 118 грн. відшкодуванню позивачу не підлягають, оскільки їх сплата Кодексом адміністративного судочинства України не передбачена.

Керуючись ст. ст. 71, 94, 160 - 163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, господарський суд міста Києва постановив:

Позов задовольнити повністю.


Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 26.07.2006 р. в частині донарахування підприємству податкового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі <...> грн., в тому числі <...> грн. основного платежу та <...> грн. штрафних санкцій.


 

З повагою,


Директор ТОВ «АФ «Жерміналь»

Аудитор (серт. А № 4540) Т.В. Ліщенко


Директор з аудиту

Аудитор (серт. А № 3816) Л.О. Кошембар


Вик.: Н.В.Женунтій, 332-77-50