Огляд новин законодавства
| Вид материала | Закон |
- Огляд новин законодавства, 895.35kb.
- Огляд новин законодавства, 578.91kb.
- Огляд новин законодавства, 524.35kb.
- Огляд новин законодавства, 528.22kb.
- Розпорядження Кабінету Міністрів України від 17. 07. 2009 р. №838-р 3 Застосування, 469.63kb.
- Огляд новин законодавства, 843.3kb.
- Огляд новин законодавства, 563.96kb.
- Новинні змі І ліберально-демократична політика, 319.41kb.
- Право громадян на свободу мирних зібрань (огляд законодавства україни та місцевих нормативно-правових, 588.73kb.
- Висновки та рекомендації 14 Право на захист від катувань І жорстокого поводження, 2274.39kb.
Обов'язкове подання декларації
Згідно з Законом обов'язок подання декларації у платника податку з доходів фізичних осіб виникає у разі отримання ним протягом звітного року окремих видів оподатковуваних доходів (прибутків):
• з яких при їх нарахуванні чи виплаті податок не утримувався (пп. 8.1.3 ст. 8 Закону);
• у разі отримання доходів від особи, яка не є податковим агентом (пп. 8.2.1 та пп. 8.2.2 ст. 8 Закону);
• у разі отримання іноземних доходів (пп. 9.9.1 ст. 9 Закону).
Законом передбачено, що доходи, визначені у пп. 4.2.3, пп. 4.2.13, пп. 4.2.14, пп. 4.2.16, в абзаці другому пп. 6.5.3, абзаці другому пп. 6.5.5, пп. 9.1.4, пп. 9.5.2, п. 9.6, абзаці третьому пп. 9.7.3, частинах "а" та "е" пп. 9.7.4, абзаці першому пп. 9.7.5, пп. 9.9.1, абзаці п'ятому пп. 9.10.1, п. 15.2, п. 18.3, які отримані платником податку протягом 2006 року, повинні знайти відображення у декларації при її обов'язковому поданні.
Платники податку при поданні декларації у разі отримання доходів від особи, яка не є податковим агентом, та інших доходів, з яких при їх нарахуванні податок не утримувався, зазначають суми таких доходів у п. 1.2 Розділу I декларації (додаток N 1 до Інструкції про прибутковий податок з громадян).
У разі отримання платниками податку іноземних доходів, такі доходи відображаються платниками податку у п. 1.4 Розділу I цієї декларації.
Право на подання декларації з метою одержання податкового кредиту
Враховуючи прикінцеві положення Закону, до складу податкового кредиту за 2006 рік платник податку може включити фактично понесені ним витрати відповідно до підпунктів 5.3.1, 5.3.2, 5.3.3, 5.3.5, 5.3.6 ст. 5 Закону.
Порядок нарахування платником податку податкового кредиту для повернення надміру сплаченого податку, обов'язки платника податку та відповідальність, у тому числі податкових органів, за неповне або несвоєчасне повернення платнику податку сум надміру сплаченого податку, викладено в Інструкції про податковий кредит, затвердженій наказом ДПА України від 22.09.2003 N 442 та зареєстрованій в Міністерстві юстиції України 01.10.2003 за N 879/8200.
Законом встановлено обмеження права на нарахування податкового кредиту, а саме: податковий кредит може бути нарахований виключно резиденту, що має індивідуальний ідентифікаційний номер, і загальна сума нарахованого податкового кредиту не може перевищувати суми загального оподатковуваного доходу платника податку, одержаного протягом звітного року як заробітна плата (п. 5.4 ст. 5 Закону).
Тобто податковий кредит надається тільки в межах розміру заробітної плати (абзац третій п. 1.1 та пп. "д" п. 1.3 ст. 1 Закону), одержаної протягом звітного 2006 року. Інші суми доходів (прибутків), одержаних платником податку, в розрахунок для визначення суми податку, що підлягає поверненню у зв'язку з нарахуванням податкового кредиту, не приймаються.
Платник податку, який бажає скористатися правом на податковий кредит, заповнює у названій декларації п. 1.1 Розділу I, де зазначає загальну суму заробітної плати, нарахованої у 2006 році, та суму податку, утриманого та перерахованого до бюджету.
Згідно із Законом до складу податкового кредиту включаються фактично понесені витрати, підтверджені платником податку документально, а саме: фіскальним або товарним чеком, касовим ордером, товарною накладною, іншими розрахунковими документами або договором, які ідентифікують продавця товарів (робіт, послуг) та визначають суму таких витрат і зазначаються платником податку у переліку витрат (додаток 1 до цього листа).
Розрахунок сум податку, що підлягає поверненню платнику податку із бюджету або сплаті до бюджету, провадиться платником податку самостійно (ст. 17 Закону) за формою розрахунку, наведеною у додатку 2 до цього листа. При цьому податкові органи, на прохання платника, повинні надати допомогу у заповненні декларацій та проведенні розрахунків.
Для повного та своєчасного проведення розрахунків сум, що підлягають поверненню з бюджету, у тому числі внаслідок застосування платниками податку права на податковий кредит, а також надання податковими органами послуг платникам податку із заповнення ними декларацій у встановленому порядку, доцільно рекомендувати платникам податку додавати до декларації копії документів, що підтверджують витрати, які включаються до податкового кредиту, заяву щодо заліку сум податку, що підлягає поверненню за наслідками нарахування податкового кредиту у рахунок погашення податкових зобов'язань за п. 1.2 та 1.4 Розділу I декларації, а також інших передбачених Законом документів.
Зокрема, при реалізації права на податковий кредит на проценти по іпотеці слід надати податковому органу копії кредитного договору та нотаріально завіреного договору іпотеки.
Крім того, в обов'язковому порядку мають бути надані копії квитанцій (інших платіжних документів), в яких чітко зазначено суму сплачених відсотків за користування іпотечним кредитом та прізвище, ім'я та по батькові саме платника податку як платника цих процентів.
Оригінали зазначених документів не надаються податковому органу, але підлягають зберіганню платником податку протягом строку, достатнього для проведення податковим органом податкової перевірки стосовно нарахування такого податкового кредиту.
Податкові органи на місцях забезпечують платників податку безоплатно бланками декларації, формами переліку сум витрат та розрахунку сум податку з доходів фізичних осіб.
Щодо новацій декларування 2007 року
Податковий кредит по процентах за іпотечним кредитом
Порядок надання платникам податку з доходів фізичних осіб податкового кредиту по процентах за іпотечним кредитом встановлено пп. 5.3.1 п. 5.3 ст. 5 та ст. 10 Закону від 22 травня 2003 року N 889-IV "Про податок з доходів фізичних осіб" (далі - Закон 889).
Щодо визначення згідно з Законом 889 предмету іпотеки з метою реалізації права платника на податковий кредит
Згідно із ст. 1 Закону України від 05.06.2003 N 898-IV "Про іпотеку" (далі - Закон N 898) іпотека - це вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця.
Згідно з положеннями абзацу п'ятого статті 5 та статті 16 Закону N 898 предметом іпотеки також може бути об'єкт незавершеного будівництва з переданням у іпотеку прав на земельну ділянку, на якій він розташований, або інше нерухоме майно, яке стане власністю іпотекодавця після укладення іпотечного договору, за умови, що іпотекодавець може документально підтвердити право на набуття ним у власність відповідного нерухомого майна у майбутньому. Обтяження такого майна іпотекою підлягає державній реєстрації у встановленому законом порядку незалежно від того, хто є власником цього майна на час укладення іпотечного договору.
Одночасно, відповідно до положень пункту 1.5 статті 1 Закону N 889 іпотечним житловим кредитом є фінансовий кредит, що надається фізичній особі (позичальнику) строком не менше п'яти повних календарних років для фінансування витрат, пов'язаних з будівництвом або придбанням квартири (кімнати) або житлового будинку (його частини) (з урахуванням землі, що знаходиться під таким житловим будинком, чи присадибної ділянки) у власність з відповідним прийняттям кредитором такого житла у заставу.
Враховуючи положення Закону та норми Закону "Про іпотеку", скористатися податковим кредитом на сплачені за іпотечним кредитом проценти мають право платники податку, в яких договори на отримання кредиту на придбання (будівництво) житла відповідають одночасно наступним умовам:
• у кредитному договорі має бути зазначено, що його видано на придбання (будівництво) житла, яке приймається кредитором у заставу;
• до кредитного договору в обов'язковому порядку має бути укладений договір іпотеки (застави) нерухомого майна, що придбавається чи будується, який є невід'ємним доповненням до такого кредитного договору;
• договір про іпотечний кредит та договір іпотеки (застави) мають бути укладеними після 1 січня 2004 року (після набрання чинності Законом "Про іпотеку" та Законом "Про податок з доходів фізичних осіб");
• договір іпотеки (застави) обов'язково має бути нотаріально посвідченим;
• кредит має бути отриманий від банку;
• договір про іпотечний кредит укладено на термін не менше, ніж 5 років.
Поряд з цим, статтею 10 Закону N 889 встановлено, що у платника податку право на включення до складу податкового кредиту суми, розрахованої згідно з цією статтею, виникає у разі, якщо за рахунок такого іпотечного житлового кредиту будується чи придбавається житловий будинок (квартира, кімната), визначений таким платником податку як основне місце його проживання, та не частіше, ніж один раз на 10 років, починаючи з року, в якому об'єкт житлової іпотеки придбавається або починає будуватися, навіть у разі дострокового повного погашення основної суми та процентів попереднього кредиту.
Таким чином, якщо платник податку отримує декілька іпотечних житлових кредитів, право на податковий кредит виникає у нього лише за одним таким кредитом, забезпеченим одним предметом іпотеки, який платник визначає як основне місце проживання. Такий платник податку на підставі прав, наданих пунктом 10.1, 10.5 та 10.6 статті 10 Закону N 889 може включити щорічно до складу податкового кредиту частину суми процентів, фактично сплачених за одним іпотечним житловим кредитом, починаючи з року, в якому об'єкт житлової іпотеки придбається або починає будуватися (лист Комітету Верховної Ради України з питань фінансів і банківської діяльності від 12.02.2007 N 06-10/10-138).
Водночас, слід зазначити, що платник податку позбавляється права на включення частини суми процентів за іпотечним житловим кредитом до складу податкового кредиту у разі втрати ним резидентського статусу, а також при виїзді такого платника податку за межі України на постійне місце проживання (із втратою резидентського статусу або без такої).
Також правом на податковий кредит не можуть скористатися самозайняті особи - платники податку, які є суб'єктами підприємницької діяльності або здійснюють незалежну професійну діяльність та не є найманою особою у межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності. Крім того, податковий кредит не можуть одержати військовослужбовці та інші особи, які згідно із умовами оплати праці одержують доходи, відмінні від заробітної плати.
Частина суми процентів, яка включається до складу податкового кредиту платника податку - позичальника іпотечного житлового кредиту, дорівнює добутку суми процентів, фактично сплачених платником податку протягом звітного податкового року у рахунок його погашення, на коефіцієнт, який розраховується за такою формулою:
К = МП / ФП,
де К - коефіцієнт;
МП - мінімальна загальна площа житла, яка дорівнює 100 квадратних метрів;
ФП - фактична загальна площа житла, яке будується (придбається) платником податку за рахунок іпотечного кредиту.
Якщо цей коефіцієнт є більшим одиниці, то до складу податкового кредиту включається сума фактично сплачених процентів за іпотечним кредитом без застосування такого коефіцієнта.
Щодо визначення житла, що придбавається або будується за рахунок іпотечного кредиту, основним місцем проживання
Згідно із п. 10.1 ст. 10 Закону право платника на податковий кредит виникає у разі, якщо за рахунок іпотечного житлового кредиту будується чи придбається житловий будинок (квартира, кімната), визначений таким платником податку як основне місце його проживання.
Таке визначення здійснюється платником податку самостійно, зокрема, шляхом реєстрації (внесення відомостей до паспортного документа такого платника податку) об'єкта житлової іпотеки його місцем проживання відповідно до норм Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" (лист Комітету Верховної Ради України з питань фінансів і банківської діяльності від 12.02.2007 N 06-10/10-138).
- Щодо права на податковий кредит при внесенні до статутного фонду легкового автомобіля, який призначено для передачі у фінансовий лізинг
Лист Державної податкової адміністрації України від 01.12.2006р. №22466/7/31-0017.
Державна податкова адміністрація України розглянула лист щодо права на податковий кредит при внесенні до статутного фонду легкового автомобіля, який призначено для передачі у фінансовий лізинг, і повідомляє.
Згідно з пп. 7.4.1 ст. 7 Закону України від 3 квітня 1997 року N 168/97-ВР "Про податок на додану вартість" (далі - Закон N 168/97-ВР) податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:
- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;
- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Якщо у подальшому такі товари (послуги) починають використовуватися в операціях, які не є об'єктом оподаткування згідно зі статтею 3 цього Закону, або звільняються від оподаткування згідно зі статтею 5 цього Закону, чи основні фонди переводяться до складу невиробничих фондів, то з метою оподаткування такі товари (послуги), основні фонди вважаються проданими за їх звичайною ціною у податковому періоді, на який припадає початок такого використання або переведення, але не нижче ціни їх придбання (виготовлення, будівництва, спорудження).
Разом з цим, пп. 7.4.2 зазначеної статті встановлено, що не включається до складу податкового кредиту та відноситься до складу валових витрат сума податку, сплачена платником податку при придбанні легкового автомобіля (крім таксомоторів), що включається до складу основних фондів.
Враховуючи зазначене, сума ПДВ, сплачена при розмитненні легкових автомобілів, які платник ПДВ отримує як внесок іноземного інвестора до статутного фонду, не включається до складу податкового кредиту.
Одночасно ст. 15 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (далі - Закон N 334/94-ВР) встановлено, що ставки податку на прибуток, пільги щодо податку, об'єкт оподаткування, порядок обчислення оподатковуваного прибутку, строки і порядок сплати та зарахування податку до бюджетів можуть встановлюватися та змінюватися лише шляхом внесення змін до цього Закону.
Відповідно до підпункту 5.3.3 п. 5.3 ст. 5 Закону N 334/94-ВР сплата податку на додану вартість, включеного до ціни товарів (робіт, послуг), що придбаваються платником податку для виробничого або невиробничого використання, не включається до складу валових витрат.
У разі якщо платник податку на прибуток, зареєстрований як платник податку на додану вартість, одночасно здійснює операції з продажу товарів (робіт, послуг), що оподатковуються податком на додану вартість та звільнені від оподаткування, або не є об'єктом оподаткування таким податком, податок на додану вартість, сплачений у складі витрат на придбання товарів (робіт, послуг), які відносяться до складу валових витрат, та основних фондів і нематеріальних активів, що підлягають амортизації, включається відповідно до валових витрат або балансова вартість відповідної групи основних фондів збільшується на суму, що не включена до складу податкового кредиту такого платника податку згідно із Законом про ПДВ.
Підпунктом 8.2.1 п. 8.2 ст. 8 Закону N 334/94-ВР визначено, що під терміном "основні фонди" слід розуміти матеріальні цінності, що призначаються платником податку для використання у господарській діяльності протягом періоду, який перевищує 365 календарних днів з дати введення в експлуатацію таких матеріальних цінностей, та вартість яких перевищує 1000 грн. і поступово зменшується у зв'язку з фізичним або моральним зносом.
При цьому згідно з пп. 8.2.2 п. 8.2 ст. 8 Закону N 334/94-ВР автомобільний транспорт відноситься до групи 2 основних фондів, а витрати на його придбання підлягають амортизації.
Підпунктом 8.4.1 п. 8.4 ст. 8 Закону N 334/94-ВР чітко визначено, що у разі здійснення витрат на придбання основних фондів балансова вартість відповідної групи збільшується на суму вартості їх придбання, з урахуванням транспортних і страхових платежів, а також інших витрат, понесених у зв'язку з таким придбанням, без урахування сплаченого ПДВ, у разі коли платник податку на прибуток зареєстрований як платник ПДВ.
У зв'язку з тим, що віднесення до складу валових витрат регулюється Законом України "Про оподаткування прибутку підприємств", а до нього не внесено відповідних змін, то сума податку на додану вартість, сплачена платником податку при придбанні легкового автомобіля (крім таксомоторів), який буде включено до складу основних фондів, не включається до складу податкового кредиту, не включається до складу валових витрат і не збільшує балансову вартість другої групи основних засобів, а погашається платником податку за рахунок інших джерел.
При здійсненні операції з передачі основних фондів, в тому числі легкових автомобілів, у фінансовий лізинг слід враховувати наступне.
Пунктом 1.17 ст. 1 Закону N 168/97-ВР встановлено, що корпоративні права, пов'язана особа, резидент, нерезидент, гудвіл, кошти, цінні папери, деривативи, товари, дивіденди, проценти, роялті, кредит, депозити, лізинг (оренда), бартер, безоплатно отримані товари (роботи, послуги), валові витрати виробництва (обігу), основні фонди та нематеріальні активи, що підлягають амортизації, розуміються у значенні, визначеному Законом України "Про оподаткування прибутку підприємств".
Згідно із пп. 1.18.2 п. 1.18 ст. 1 Закону N 334/94-ВР фінансовий лізинг (оренда) - господарська операція фізичної або юридичної особи, яка передбачає відповідно до договору фінансового лізингу (оренди) передання орендарю майна, що підпадає під визначення основного фонду згідно із статтею 8 цього Закону, придбаного або виготовленого орендодавцем, а також усіх ризиків та винагород, пов'язаних з правом користування та володіння об'єктом лізингу.
Лізинг (оренда) вважається фінансовим, якщо лізинговий (орендний) договір містить одну з таких умов:
- об'єкт лізингу передається на строк, протягом якого амортизується не менше 75 відсотків його первісної вартості за нормами амортизації, визначеними статтею 8 цього Закону, та орендар зобов'язаний придбати об'єкт лізингу у власність протягом строку дії лізингового договору або в момент його закінчення за ціною, визначеною у такому лізинговому договорі;
- сума лізингових (орендних) платежів з початку строку оренди дорівнює або перевищує первісну вартість об'єкта лізингу;
- якщо у лізинг передається об'єкт, що перебував у складі основних фондів лізингодавця протягом строку перших 50 відсотків амортизації його первісної вартості, загальна сума лізингових платежів має дорівнювати або бути більшою 90 відсотків від звичайної ціни на такий об'єкт лізингу, діючої на початок строку дії лізингового договору, збільшеної на суму процентів, розрахованих виходячи з облікової ставки Національного банку України, визначеної на дату початку дії лізингового договору на весь його строк;
- майно, яке передається у фінансовий лізинг, є виготовленим за замовленням лізингоотримувача (орендаря) та після закінчення дії лізингового договору не може бути використаним іншими особами, крім лізингоотримувача (орендаря), виходячи з його технологічних та якісних характеристик.
Для цілей цього підпункту під терміном "строк фінансового лізингу" розуміється строк від дати передання майна лізингоотримувачу (орендарю) до дати набуття права власності на таке майно або здійснення останнього лізингового платежу лізингоотримувачем, залежно від того, яка подія сталася раніше.
Відповідно до п. 3.1 ст. 3 Закону N 168/97-ВР об'єктом оподаткування є, зокрема, операції платників податку з поставки товарів та послуг, місце надання яких знаходиться на митній території України, в тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору) для погашення заборгованості заставодавця, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу у користування лізингоотримувачу (орендарю).
Згідно із пп. 7.9.6 п. 7.9 ст. 7 Закону N 334/94-ВР визначено, що передання майна у фінансовий лізинг (оренду) для цілей оподаткування прирівнюється до його продажу в момент такої передачі. При цьому орендодавець збільшує валові доходи, а у разі передання у фінансовий лізинг майна, що на момент такого передання перебувало у складі основних фондів орендодавця, - змінює відповідну групу основних фондів згідно з правилами, визначеними статтею 8 цього Закону для їх продажу, а орендар збільшує відповідну групу основних фондів на вартість об'єкта фінансового лізингу (без урахування процентів або комісій, нарахованих або таких, що будуть нараховані на вартість об'єкта фінансового лізингу, відповідно до договору) за наслідками податкового періоду, в якому відбувається таке передання. При нарахуванні лізингового платежу орендодавець збільшує валові доходи, а орендар збільшує валові витрати на таку частину лізингового платежу, яка дорівнює сумі процентів або комісій, нарахованих на вартість об'єкта фінансового лізингу (без урахування частини лізингового платежу, що надається у рахунок компенсації частини вартості об'єкта фінансового лізингу), за наслідками податкового періоду, в якому здійснюється таке нарахування.
Таким чином, по операції з передачі легкового автомобіля з основних фондів у фінансовий лізинг виникають податкові зобов'язання з податку на додану вартість. Відповідно до пп. 7.3.4 п. 7.3 ст. 7 Закону N 168/97-ВР датою виникнення податкових зобов'язань орендодавця (лізингодавця) для операцій фінансової оренди (лізингу) є дата фактичного передання об'єкта фінансової оренди (лізингу) у користування орендарю (лізингоотримувачу).
Одночасно, враховуючи те, що на момент передачі легкового автомобіля у фінансовий лізинг такий легковий автомобіль виключається зі складу основних фондів, платник ПДВ отримує право на включення до податкового кредиту сум ПДВ, які були нараховані при розмитненні такого автомобіля, та до моменту його передачі у фінансовий лізинг до складу податкового кредиту не включалися.