Досвіду

1   2   3   4

Екскурсійний проект

Виставка змій


Мета:ознайомитися з різноманітністю сучасних плазунів, їхньою роллю в природі й житті людини.


Ви ніколи не замислювались,чому на емблемі медицини є чаша із змією?


Ось що говориться у міфі.

Лікар Асклепій був за­прошений крітським царем Міносом, щоб воскресити його померло­го сина. Лікар ішов, спираючись на палицю, і раптом її обвила змія. Злякавшись, Асклепій убив змію. Але тільки-но він це зробив, як з'я­вилась інша змія, що несла в роті якесь зілля. Це зілля воскресило вбиту. Асклепію, напевне, вже на роду було написано стати богом, тому він, маючи нелюдську прозор­ливість, відразу все збагнув, зна­йшов зілля, яке принесла змія, зі­брав його і, прибувши на Кріт, во­скресив ним сина царя Міноса. Так говорить міф і так пояснюється, чо­му в храмах, присвячених Асклепію, і на скульптурах самого бога медицини завжди зображується змія. Однак чому ж усе-таки саме змія стала помічницею бога-медика і символом медицини? Адже не то­му, що хтось, можливо, вже тоді промишляв усілякими приправами з товчених або сушених змій. А чому? На це запитання не відповість, ма­буть, ніхто, хоч цікавилися ним ба­гато серйозних учених, у тому чис­лі і такий видатний, як академік Є. Н. Павловський. А може бути, стародавні люди знали якісь цілю­щі (не знахарські, а справжні) вла­стивості змій, яких ми зараз не знаємо? Так чи ні — невідомо, та, очевидно, не даремно все-таки зо­бражували вони змію поруч з бо­гом лікування, тим більше, що ста­родавні люди добре знали й те, що змії — істоти дуже небезпечні.

Про численні випадки загибелі людей від укусів змій розповідають і міфи, і свідчення вчених далекого минулого. Зміїною отрутою користу­вались і для того, щоб усунути, на­приклад, небажаного правителя — це був дуже зручний спосіб: отрута діяла швидко і безпомилково. До того ж у разі викриття вбивця не міг бути покараним: укус змії вва­жався «божою карою», і, отже, той, хто підсунув правителеві цього пла­зуна, лише виконував волю богів.

Однак правителі не бажали ра­хуватися з волею богів і наполегли­во шукали засобу позбутися цієї «кари». Придворні лікарі винахо­дили різну протиотруту, вигадували багато засобів проти укусів змій, складали цілі книги з усяких рецеп­тів, але протягом багатьох і бага­тьох віків протиотрути так і не бу­ло знайдено. Не знайдено її було й пізніше, хоч це питання вивчали і в Європі, і в Азії, та ще й такі вчені, як, наприклад, Авіценна.

Мали минути довгі роки, наука — зміцніти, набратися сили, перш ніж відомий італійський учений XVIIстоліття ФранческоРеді публічно доведе, що жовч і печінка змії не є небезпечними, як вважали усі вче­ні Європи до цього. Метод доказу у Реді був дуже простий, але вод­ночас переконливий: він просто при­вселюдно випив склянку із змії­ною жовчю. Реді, щоправда, вже знав, що смерть викликає не жовч і слина, а отрута, яку змії виділя­ють при укусі, хоч він помилково гадав, що отрута діє, потрапляючи в шлунок. Минуло ще століття, перш ніж інший італієць, ФелічеФонтане, проробивши шість тисяxдослідів, підправив Реді, довівши, що отрута діє лише на кров, а по­трапляючи в шлунок, вона не справ­ляє ніякої дії. ФелічеФонтане зро­бив ще одне чудове відкриття: він з'ясував, що не кожна змія отруй­на. Адже до нього вчений світ був переконаний, що всі змії небезпечні.

Відкриття Фонтане просунуло да­леко вперед науку про плазунів, однак знову минуло принаймні сто­ліття, перш ніж був зроблений на­ступний крок—відкрита протизміїна сироватка.

У 1887 році, експериментуючи з голубами, французький учений Севальвстановив, що при повторному введенні птахам отрути гримучої змії (зичайно, вводилися крихітні дози — інакше птахи миттю загину­ли б після першої ж ін'єкції) — го­луби ставали значно менше сприй­нятливими до цієї отрути. Врешті-решт Севаль домігся того, що голу­би не реагували на дози отрути у шість разів більші за смертельні.

У 1889 році німецький учений Кауфман, але переважно француз Кальмет (у 1892 році) довели, що тварину можна зробити несприйнят­ливою до отрути, якщо вводити їй дози отрути, які поступово збіль­шуються. Потім над цим питанням працював інший француз —Ц. Фізалі. У 1922 році він публікує оста­точні й узагальнені результати своїх багаторічних досліджень. І з цього моменту людство одержало могут­ню зброю у боротьбі за життя лю­дей.

Відкриття, точніше, метод, запро­понований Кальметом, а потім Фізалі, виявився таким же простим, як і ефективним. Коню роблятьщеплення зміїної отрути — вводять незначну і дуже розбавлену дозу, яка не може завдати йому шкоди. Однак отруйні речовини, потрапивши в кров, негайно викликають в орга­нізмі коня реакцію — у крові вироб­ляються так звані антитіла, які зни­щують «ворогів», що потрапили в кров. Через деякий час коневі роб­лять ще одне щеплення, потім іще, щоразу збільшуючи дозу отрути. І щоразу в крові тварини виробля­ються нові антитіла. Через 16 міся­ців кінь стає таким несприйнятли­вим до отрути, що на нього вже не діє доза у 80 разів більша за ту, яка смертельна для звичайної тва­рини. Такий кінь уже може давати сироватку. Власне, сироватка — це і є сама кров коня, насичена анти­тілами, готовими у будь-який момент до боротьби з «ворогами». Потра­пивши у кров людини, яку вкусила змія, ці антитіла негайно почина­ють діяти. Оброблену і запаяну в ампулах сироватку легко перевози­ти і зберігати.

Не випадково, звичайно, люди про­тягом багатьох віків шукали проти­отруту: тільки в середині нашого століття людей, укушених зміями, налічувалося щороку приблизно 500 тисяч (у минулі віки, та й на по­чатку нашого, їх було, очевидно, значно більше). До застосування антизміїної сироватки 20—40 %, а в інші роки в деяких країнах і до 70% укушених людей гинули. За­раз, наприклад у Бразілії, де рані­ше гинуло 27% людей, яких укуси­ли змії, гине лише 8% (за іншими даними, раніше гинуло 40%, те­пер— 1%). У Південній Японії від­повідно 15% і 3%, у США —6%

і 2%. Загальна ж кількість смер­тельних випадків знизилась по всьо­му світу до 2—3%, і припадають вони на країни, де потерпілим по­ки що не можуть подати своєчасної допомоги. В Європі смертельних ви­падків від укусів змій майже немає. Вчені вважають, що найближчим часом завдяки застосуванню сиро­ватки смертельних випадків від уку­сів змій зовсім не буде.

Отже, проблему, над якою багато століть мудрували люди, розв'яза­но. Однак сама історія зміїної от­рути на цьому не закінчується. (Можливо, тільки ще починається.)

Ще в минулому столітті люди помітили, що зміїна отрута, потра­пляючи в кров, змушує її згорта­тись. Утворюється тромб, який при­зводить до тяжких захворювань, а| іноді навіть до смерті людини. Але нерідко буває і навпаки — підви­щена здатність крові згортатись людині необхідна. Наприклад, при сильних кровотечах, коли смерть може настати від втрати крові, І ось нещодавно знайдено засоби і боротися і з тим, і з іншим явищем: І при занадто густій крові, коли загрожує закупорка судин, вводять сироватку, до складу якої входить отрута малайської гадюки. Ця сироватка розріджує кров. А при необхідності підвищити здатність крові згортатися вводять препарат, створений на основі отрути гюрзи.

Зміїну отруту застосовують при лікуванні ревматизму, бронхіальноїастми, прокази, серцевих захворювань, для руйнування злоякісних пухлин. А на початку нашого століт­тя було зроблене ще одне чудове відкриття, якому передував досить і дивний випадок. Власне, нічого див­ного не сталося — 1908 року в одно­му з селищ штату Техас змія вку­сила людину. Це була гримуча змія, а укус її дуже небезпечний. Але по­терпілий, на щастя, залишився жи­вий. Це справді було щастя, і не тільки для нього, а й, як тепер з'я­сувалося, для тисяч людей.

Річ у тім, що людина ця хворіла на тяжку хворобу — епілепсію. І раптом після укусу змії вона ста­ла здоровою. Лікарів дуже заціка­вив цей випадок, почалися досліди і дослідження. І виявилось: отрута цих змій полегшує перебіг епілеп­тичних припадків і значно знижує кількість їх у хворих (щоправда, через невідомі причини отрута не однаково сприятливо діє на всіх).

Фактично вивчення таких власти­востей зміїної отрути тільки поча­лося, вже відомо, що вона не лише допомагає лікувати десятки хво­роб, а й полегшує розпізнавати ба­гато інших (особливо хвороб крові).

Хімікам поки що не вдалося зна­йти штучного замінника зміїної от­рути. А її з кожним роком треба дедалі більше: все ясніше стає, що вона відкриває перед ученими нові можливості повернути людям здо­ров'я, врятувати життя.

Змії вже міцно і по-справжньому увійшли в медицину.





Особлива властивість змій – їх отруйність . Збір зміїного яду.

Аспідові змії.

Хвіст у змії короткий і притуплений, із жовтим забарвленням, що нагадує голову. Цю подібність використовують змії в разі небезпеки: заховавши голову під кільце тіла, вона піднімає хвіст і хитає ним, неначе хоче вкусити.

Таким чином змія підставляє, в разі нападу найменш цінну частину свого тіла.Живляться ящірками, гризунами, жабами.





Неотруйна змія нагадує по кольору отруйну аспіду.


Отруйна аспідоновізмії


Отруйний кораловий аспід.

А
мериканський вуж.


Уракоанськийгремунчик.

Коли гремунчик наляканий, він при піднімає кінчик хвоста і швидко ним вібрірує. «трещотка- це допоміжні засоби захисту. Звуком змія старається попередити ворога, щоб той не наближувався, а не зрозумілим ворогам залишає отруйний укус.




Ряд Крокодили.

Мають видовжене тіло, вкрите роговими щитками. Довгий хвіст, стиснутий ізбоків, слугує для плавання, хоча ним крокодил може глушити здобич.

На лапах між пальцями задніх ніг є плавальні перетинки.

Крокодили мають чотирикамерне серце.Зуби недиференційовані, але мають корені, як і в ссавців.




Алігатори і крокодили належать до най­більших рептилій, які нині живуть на землі. Найбільші крокодили виростають до 7 м завдовжки і важать понад 1120 кг. Алігатори, як правило, менші за них. До родини крокодилів входять алігатори, гавіали і справжні крокодили. Алігаторів можна відрізнити від крокодилів за тим, що у них ширші й пласкіші морди, а зуби не виступають, коли щелепи зімкнуті.

СИЛЬНІ ЩЕЛЕПИ

Подібно до крокодилів алігатори плава­ють, вистежуючи здобич, так що над во­дою видніються тільки ніздрі та очі. Як ві­домо, крокодили нападають на людей, але алігатори це роблять рідко, хоч їх щелепи досить сильні, щоб роздробити кістки та­кої тварини, як свиня. Молоді алігатори живляться комахами, молюсками, жабами та дрібною рибою, тоді як до меню дорос­лих особин входять водоплавні птахи, че­репахи і невеликі ссавці, зокрема собаки.

АЛІГАТОРОВІ ЯМИ

Узимку алігатори, лишаючись у воді, щоб зберегти тепло, закопуються в мул чи ви­риті ними ями. У період посухи ці ями — єдине місце, де зберігається вода, а тому вони використовуються алігаторами та ін­шими водоплавними тваринами як схови­ща доти, доки не підуть дощі.

КРОКОДИЛИ В НЕБЕЗПЕЦІ

Відомо дванадцять видів справжніх кро­кодилів і всього два види алігаторів: міссі-сіпський алігатор на південному сході США та китайський алігатор на ріці Янц-зи. На крокодилів люди завжди полювали заради шкіри і м'яса, і з часом постала за­гроза їх зникнення. Міссісіпський алігатор став настільки рідкісний, що в період з 1969 по 1987 рік його було взято держа­вою під охорону.


Література

1.Туріщева Л. В. УВАГА! Особливі діти. //»Основа»- 2010.

2.Гин А. А. Зоопарк творческих задач // Школьные технологии.— 2000.—
№5.— // Сельская школа.— 2001.— № 1.

3.Гин А. А. Играем всерьез // Педагогика + ТРИЗ. Выпуск 4: Сборник статей
для учителей, воспитателей и менеджеров образования.— Гомель: ИПП
«Сож», 1998.

4.Гин А. А. Изобретение себя // Учительская газета.— 1989.— № 94 (9187).

5.Гин А. А. Мозговой штурм: Из опыта обучения учителей // Журнал ТРИЗ.—
1991.— № 2.2.

6.Гин А. А. Нас ждут серьезные изменения в системе обучения // Педагогика
+ ТРИЗ. Выпуск 1: Сборник статей для учителей, воспитателей и менедже­
ров образования.— Гомель: ИПП «Сож», 1996.

7.Рибальченко с. Є.Технологія розвитку творчих здібностей.//Журнал Обдарованадитина. 2010 Випуск №8

~ ~