Актуальні проблеми сучасної економічної науки

Вид материалаДокументы

Содержание


Штокайло О.І.
Щедрина Ю.М.
Подобный материал:
1   ...   65   66   67   68   69   70   71   72   73

Штокайло О.І.

cт.гр. ФУПФмз-51

Науковий керівник

к.е.н., доцент

Кнейслер О.В.

Елементи та принципи державного регулювання ринку кредитних послуг


Державне регулювання ринку кредитних послуг – це комплекс заходів щодо впорядкування, контролю та нагляду за діяльністю фінансово-кредитних установ у сфері кредитування з метою забезпечення їх ефективності.

Основними елементами державного регулювання ринків кредитних послуг є:

— ліцензування діяльності;

— нагляд за діяльністю;

— моніторинг діяльності;

— правозастосування.

Охарактеризуємо ці елементи детальніше.

Ліцензування професійної діяльності на ринках охоплює:

— визначення відповідності суб’єкта підприємницької діяльності вимогам державного законодавства, що регулює цю професійну діяльність;

— видача спеціального дозволу (ліцензії).

— Нагляд за діяльністю фінансових посередників спрямований на:

подання періодичної фінансової звітності про діяльність відповідним — державним органам з метою їх аналізу;

— безпосередній нагляд за діяльністю професійних учасників ринку кредитних послуг з метою виявлення дотримання умов державного законодавства.

Моніторинг діяльності учасників ринку кредитних послуг містить такі основні етапи:

— виявлення дотримання законодавства, яке формує ринок кредитних послуг;

— проведення планових та позапланових перевірок діяльності учасників ринку;

— з’ясування усіх обставин та відомостей щодо фактів виявлення правопорушень законодавства.

Правозастосування як елемент державного регулювання ринків фінансово-кредитних послуг представляє собою впровадження державою відповідних заходів щодо запобігання і припинення порушень законодавства з боку фінансових посередників шляхом застосування відповідних санкцій.

Кредитні відносини між суб’єктами кредитної угоди, тобто позичальником та кредитором, як правило, здійснюються за заздалегідь визначеними умовами, відображеними у кредитній угоді, відповідно до конкретних принципів (диференційованості, достатності, строковості, забезпеченості, платності, поновлення кредитних ресурсів).

Диференційованість кредиту – це принцип, який передбачає зважений підхід з боку фінансово-кредитної установи до різного роду та різних категорій потенційних позичальників. Кредит надається тим суб’єктам господарювання, які спроможні забезпечити його своєчасне повернення. Диференційованість кредитування здійснюється на основі відповідних показників кредитоспроможності позичальника, які дають змогу правильно оцінити фінансовий стан підприємства і впевнитись у здатності та готовності позичальника повернути надану позичку в строго обумовлений договором термін.

Принципи достатності можна охарактеризувати двома критеріями. Перший – це наявність у фінансово-кредитній установі потрібних кредитних ресурсів, які можуть бути надані позичальникові на його вимогу. Другий – це відповідний резерв, створений фінансово-кредитною установою для покриття кредитного ризику. Достатність резервів визначає, чи достатньо сформовано банківською установою резерву на покриття витрат на кредитні операції для погашення збиткових та неповернених кредитів. Достатність резервів свідчить про ступінь достатності резервів фінансово-кредитної установи в разі непогашення кредитів.

Принцип строковості повернення кредиту означає, що він має бути повернений позичальником банківській установі в заздалегідь обумовлений строк. Від чіткого дотримання цього принципу залежать подальші кредитні відносини і можливості надання нових кредитів, оскільки одним із ресурсів кредитування є повернені позички. Порушення цього принципу кредитування є негативним для банківської установи і призводить до перетворення термінової заборгованості за позичками у прострочену.

З принципом строковості повернення кредиту тісно пов’язані принципи забезпеченості кредиту та його платності.

Принцип забезпеченості кредитів визначає своєю метою захист інтересів фінансово-кредитної установи і не допустити збитків від неповернення боргу внаслідок неплатоспроможності позичальника. Принцип забезпеченості тісно пов’язаний із принципом платності. Цей принцип виражає необхідність не тільки безпосереднього повернення позичальником отриманих від фінансово-кредитної установи кредитних ресурсів, а й оплати права на їх використання, тобто відсотків за користування кредитом.

Принцип поновлення кредитних ресурсів полягає в тому, що їх обсяги зростають, перш за все, за рахунок повернених кредитів, а по-друге, за рахунок залучення додаткових коштів, шляхом депозитів, міжбанківських кредитів тощо.

Отже, одним із найважливіших чинників розвитку ринкової економіки є організація ефективної системи державного регулювання розвитку кредитних послуг, управління і регулювання кредитними ресурсами з їх активізацією і побудова найбільш раціонального кредитного механізму, спрямованого на відновлення виробництва та розвиток основних стратегічних і пріоритетних галузей економіки.

УДК 334.72

Щедрина Ю.М.

ст. гр. ФУПФс-51

Науковий керівник

к.е.н., доцент

Ніпіаліді О.Ю.

Особливості формування фінансових ресурсів малих підприємств в умовах ринку


Розвиток малого бізнесу суттєво впливає на структурну перебудову економіки країни, вносить вагомий вклад у збільшення загальних обсягів виробництва, роздрібного товарообігу, сприяє економії і раціональному використанню всіх ресурсів, створює сприятливе середовище для розвитку конкуренції та здійснення підприємницької діяльності.

Фінансовий стан більшості малих підприємств України можна охарактеризувати як незадовільний. Проблемою для вітчизняних малих підприємницьких структур є обмеженість їх фінансових ресурсів, що істотно позначається на ефективності їх господарювання. Нестача фінансових ресурсів не дає змоги малим підприємствам здійснювати інвестиційну діяльність у тих обсягах, які відповідали б реальним потребам економічного розвитку [1, 65 ].

Одночасно недостатня забезпеченість малих підприємств фінансовими ресурсами супроводжується низькою ефективністю їх використання. Становище, що склалося, об’єктивно вимагає нових підходів до формування та використання фінансових ресурсів, активізації ролі фінансових інструментів в управлінні фінансовими ресурсами малих підприємств.

Окремі аспекти цієї багатогранної проблеми, були і є предметом наукових досліджень зарубіжних вчених П.Уілсона, С.Фішера, К.Ховарда, Р. Шалензі, Д. Штайнхоффа та інших. Належне місце в проведенні науково-теоретичного обгрунтування основ формування фінансових ресурсів суб'єктів малого підприємництва посідають праці вітчизняних вчених-економістів: Барановського, М.Білик, Л.Буряка, П.Буряка, О.Василика, З.Варналія, Л. Воротіної, Ю. Єханурова, В.Завгороднього, С.Покропивного та інших.

Можна стверджувати, що на сучасному етапі розвитку малого підприємництва в Україні хоч і спостерігається стійка тенденція росту, але відносні та абсолютні показники залишаються на низькому рівні. Для того, щоб малий бізнес зайняв, як в інших розвинених країнах світу, належне місце, потрібно виконати принаймні дві умови: можливість розширеного відтворення капіталу та затребуваність результатів праці. Саме тому актуальною є проблема розробки методів і різних механізмів, які будуть спрямовані на забезпечення ефективного розвитку малого бізнесу в Україні, а отже, і на формування економічної стабільності в Україні [2, 123].

Одним з головних завдань у забезпеченні підвищення ефективності розвитку малих підприємств України на сучасному етапі є суттєве вдосконалення управління фінансовими ресурсами, у тому числі їхньою структурою. Основною метою такого управління можна визнати забезпечення необхідного рівня фінансування виробничо-господарської діяльності підприємства. Саме для цього розробляється політика формування фінансових ресурсів, найважливішими складовими якої можуть бути такі елементи: визначення загальної потреби у фінансових ресурсах; розрахунок податкового навантаження на фінансові ресурси; виявлення можливостей зниження податкового навантаження для фінансових ресурсів; максимізація обсягу залучення фінансових ресурсів за рахунок внутрішніх джерел; забезпечення необхідного обсягу залучення фінансових ресурсів із зовнішніх джерел; оптимізація співвідношення внутрішніх і зовнішніх джерел формування фінансових ресурсів.
Література”

1. Варналій З.С. Мале підприємництво України як чинник регіонального розвитку: стан та перспективи / Актуальні проблеми економіки. – 2004.– №4. – С. 64–73.

2. Жук І.М. Діяльність малих підприємств: Статистичний збірник / Держкомстат України. – К., 2006. – 256 c.

УДК 336