Актуальні проблеми сучасної економічної науки
| Вид материала | Документы |
- Актуальні проблеми реформування сучасної початкової школи, 129.26kb.
- Митна політика та актуальні проблеми економічної безпеки України на сучасному етапі”, 53.27kb.
- Рвв кгу, 2011. Вип. 32. Ч. 236 с вошли следующие публикации участников научно-практического, 2287.5kb.
- План проведення наукових та науково-практичних конференцій в Одеському державному екологічному, 16.29kb.
- 10. Проект Стратегії національної екологічної політики на період до 2020 року, 882.25kb.
- Навчально-методичне забезпечення вивчення природничо-наукових дисциплін в педагогічних, 67.59kb.
- Актуальні проблеми універсальної етики, 111.83kb.
- Актуальні проблеми економічних коливань в україні. Анотація, 133.75kb.
- Предмет І методи економічної теорії, 205.08kb.
- Cписок літератури обмінного фонду наукової бібліотеки Черкаського національного університету, 591.83kb.
Петрус В.Ю.
ст. гр. ФУПФзм-52
Науковий керівник
к.е.н., доцент
Собко О.М.
Управління прибутком підприємств в умовах кризи
В умовах ринкових відносин підприємство повинне прагнути якщо не до одержання максимального прибутку, то принаймні до того обсягу прибутку, що дозволяв би йому не тільки утримувати свої позиції на ринку збуту своїх товарів і надання послуг, але і забезпечувати динамічний розвиток його виробництва в умовах конкуренції. В кінцевому підсумку це вимагає знання джерел формування прибутку і методів по кращому їхньому використанню, а отже потребує від керівництва підприємствам мати довгострокову стратегію щодо управління прибутком підприємства. Під управлінням прибутком підприємства необхідно розуміти сукупність фінансово-правових та організаційно-технічних механізмів та прийомів прогнозування, планування та контролю затрат та доходів підприємства з метою забезпечення прийнятного рівня рентабельності діяльності підприємства у довгостроковій перспективі, а також досягнення інших цілей, визначених корпоративною стратегією. Визначаючи поняття управління прибутком, необхідно чітко усвідомлювати, що прибуток не є безпосереднім об'єктом управління, оскільки його абсолютна величина являється результуючим показником і безпосередньо залежить від зміни абсолютних величини інших фінансових показників діяльності підприємства – доходів та затрат підприємства.
Керівнику будь-якого підприємства на практиці приходиться приймати безліч різноманітних управлінських рішень. Кожне прийняте рішення, що стосуються ціни, витрат підприємства, обсягу і структури реалізації продукції, в остаточному підсумку позначається на фінансових результатах підприємства, тому розробка методології управління прибутком на підприємстві на сьогодення є одним з найбільш гострих теоретичних і практичних завдань для фахівців в галузі економіки і фінансів [2, 87].
Прибуток є простим і зрозумілим критерієм для оцінки ефективності господарських рішень. Це головний критерій вибору кращих рішень. Забезпечення прибутковості – це першочергове завдання, що ставить перед собою вище керівництво підприємства. Іноді як цільовий показник вибирається абсолютний показник прибутку, але найчастіше використовують відносні показники, такі як доход на одну акцію, прибуток на інвестований капітал чи прибуток на акціонерний капітал. Цільові показники розраховуються, як правило, на основі результатів колишньої діяльності й у зіставленні з показниками інших подібних компаній.
Фахівцям з фінансів відома ціла безліч обмежень, пов'язаних з використанням традиційних показників прибутку. Прибутковість можна підвищити, якщо фінансувати ріст за рахунок боргу, а не нарощування власного капіталу. Доходи в розрахунку на одну акцію можуть зрости, але ринковий курс акцій знижується як наслідок підвищеного фінансового ризику. За зростанням прибутковості може легко приховатися криза готівки. Іншими словами, показник прибутку не враховує фактор ризику. Звичайно, чим вище прибуток, тим вище фактор ризику. Прибуток і ризик повинні бути збалансовані.
Значення прибутку полягає в тому, що він відбиває кінцевий фінансовий результат. Разом з тим на величину прибутку, його динаміку впливають фактори, що як залежать, так і не залежні від підприємства. Практично поза сферою впливу підприємства знаходяться кон'юнктура ринку, рівень цін на послуги і паливно-енергетичні ресурси, норми амортизаційних відрахувань тощо. Певною мірою залежать від підприємства такі фактори, як рівень цін на послуги перевезення вантажів і заробітну плату, рівень господарювання, компетентність керівництва і менеджерів, конкурентоздатність послуг, організація підприємницької діяльності і праці, її продуктивність, стан і ефективність [1, 83].
Перераховані фактори впливають на прибуток не прямо, а через обсяг наданих послуг і собівартість, тому для з'ясування кінцевого фінансового результату необхідно порівняти вартість обсягу наданих послуг і вартість витрат і ресурсів виробництва.
Прибуток також має стимулюючу функцію. Його зміст полягає в тому, що він одночасно є фінансовим результатом і основним елементом фінансових ресурсів підприємства. Реальне забезпечення принципу самофінансування визначається отриманим прибутком. Частка чистого прибутку, що залишилася в розпорядженні підприємства після сплати податків і інших обов'язкових платежів, повинна бути достатньою для фінансування розширення виробничої діяльності, науково-технічного і соціального розвитку підприємства, матеріального заохочення працівників і майстерність менеджерів підприємства виявляється в тому, щоб організувати процес управління та розподілу прибутку підприємства, таким чином щоб забезпечити досягнення перелічених вище цілей.
Література
1. Белобтецький И.А. Прибуток підприємства // Фінанси України. -1999. - № 3. - с.40-47.
2. Лайко П. А., Мних М. В. Фінанси підприємств. — К. : Знання України, 2005. - 428с.
3. Турило А.М., Кравчук Ю.Б., Турило А.А. Управління витратами підприємства: Навч. посібник. - К.: Центр навчальної літератури, 2006. - 120 с.
УДК 339.72
Пилипенко Н.О.
ст. гр. ФУПФзмкр-53
Науковий керівник
к.е.н., доцент
Безгубенко Л.М.
Суть та функціональне значення міжнародних розрахунків в сучасній економіці
Сучасний стан економіки України характеризується зниженням кредитного рейтингу держави, падінням ВВП, від’ємним сальдо платіжного балансу, низьким рівнем офіційних валютних резервів НБУ, занепадом вітчизняних підприємств-експортерів і як наслідок – зменшенням надходження валютної виручки від їхньої діяльності, підвищенням спекулятивного попиту на валютному ринку.
В умовах світової фінансової кризи, особливої гостроти та актуальності набувають проблеми здійснення експортно-імпортних розрахунків, розвиток та удосконалення яких сприятиме прискоренню кругообігу коштів, необхідних для нормального процесу виробництва, забезпечення безперебійної реалізації готової продукції та сприятиме покращенню фінансового стану вітчизняних підприємств.
У зв’язку з цим, одним з пріоритетних напрямків розвитку банківських установ є зміцнення міжнародних фінансових відносин, з метою більш якісного обслуговування зовнішньоекономічних операцій суб’єктів господарювання.
Дослідженню проблем діяльності банків, у розрізі їх значення в розвитку міжнародних міжбанківських розрахунків присвяченні роботи вітчизняних і зарубіжних науковців: Бориславської О.І., Ботвіної Н.О., Євстюніної Н.В., Кузнєцової Н.С., В.І.Мазуренка, Мельнікова Н.В., Петрук О.М., Рижова П., Рум'янцева Н.С., Савостьянова В. А., Сміта А., Фішер С. та ін. Але досі проблематика міжнародних розрахунків, здійснюваних банківськими установами залишається недостатньо вивченою.
В працях вищезгаданих вчених досліджуються теоретичні аспекти реалізації валютно-розрахункових операцій банківськими установами при організації зовнішньоекономічної діяльності підприємств, менше уваги приділяється аналізу проблем вибору ефективних засобів і методів міжнародних розрахунків.
Міжнародні розрахункові операції провадяться за грошовими вимогами і зобов'язаннями, що виникають при здійсненні зовнішньоекономічної діяльності між державами, суб'єктами господарювання, іншими юридичними особами та громадянами, які перебувають на території різних країн.
Суб'єктами міжнародних розрахунків є експортери, імпортери і банки які вступають у відносини, пов'язані з рухом товаророзпорядчих документів та операційним оформленням платежів.
Міжнародні розрахунки регулюються нормами міжнародного права, банківськими звичаями і правилами, умовами зовнішньоекономічних контрактів, валютним законодавством країн – учасниць розрахунків [1].
Зростання обсягів експортних та імпортних переказів є джерелом стабільних доходів банківських установ.
Необхідно відзначити також, що суб’єкти зовнішньо економічної діяльності, виходячи на міжнародні ринки, стикаються в процесі розрахунків із багатьма ризиками.
Сучасні банківські установи надають не лише послуги з розрахункового обслуговування клієнтів, також здійснюють підбір найбільш оптимальних методів розрахунків, які дають змогу зменшити ризики,притаманні зовнішньоекономічній діяльності.
Здійснення міжнародних переказів грошових коштів є складним та багатогранним процесом.
У практиці міжнародної торгівлі велике значення має форма розрахунку за поставлену продукцію, виконані роботи або послуги. З урахуванням взаємних інтересів учасників зовнішньоекономічних операцій розрахунки здійснюються в різних формах – у вигляді авансових платежів, в порядку інкасо або акцепт векселя, чеками, з акредитиву і т.д.
Вживані форми міжнародних розрахунків можливо виокремити за часткою участі банківських установ у їх проведенні. Мінімальна частка участі банків передбачається при здійсненні банківського переказу, більш значна – при проведенні інкасової операції, а максимальна частка участі банків – при розрахунках акредитивами.
Застосування банківських зобов'язань, гарантій і акредитивів суб’єктам зовнішньоекономічних відносин сприятиме не лише зниженню ризиків при розрахунках, але і здійсненню розрахунків на більш вигідних умовах, ніж використання власних або кредитних засобів.
Банківські установи повинні пропагувати документарні операції та вдосконалювати їх механізм, з метою збільшення своєї ролі в міжнародних розрахунках підприємств для збільшення власних доходів та прибутку від валютних операцій і розвитку міжнародних відносин.
Література
1. Господарський кодекс України зі змінами та доповнюваннями (Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2003, № 18, № 19-20, № 21-22, С.144).
УДК 336.761