Geum.ru

Актуальні проблеми сучасної економічної науки

Вид материалаДокументы

Содержание


Масник М.В.
Мателешко М.А.
Подобный материал:
1   ...   30   31   32   33   34   35   36   37   ...   73

Масник М.В.

ст.гр. ФУПСзм-51

Науковий керівник

к.е.н., доцент

Кнейслер О.В.

Значення та роль інвестиційної діяльності
страхової компанії


Інвестиційна діяльність страховика – це інвестування і розміщення тимчасово вільних коштів, що є його власністю або якими він володіє (розпоряджається) [1]. Доходи від цієї діяльності є вторинними (похідними) від первинних доходів (зібраних страхових премій), але за обсягом можуть істотно перевищувати первинні доходи. Збираючи страхові премії, страховик накопичує обсяг первинних доходів і має право розпоряджатися ними протягом певного часу. Інвестування тимчасово вільних коштів страхового фонду грунтується на імовірному характері обігу коштів цього фонду у процесі страхової діяльності, тому що від моменту надходження премій страхувальників на рахунки страховика до виплати страхових відшкодувань завжди проходить певний час.

Страховик виступає інституціональним інвестором, основна функція якого в умовах ринкової економіки – залучення вільного капіталу клієнта в обмін на гарантію надання клієнту страхової послуги. Дуже часто саме інвестиційна діяльність забезпечує страховику основний прибуток, що буде компенсувати його збитки за основною (страховою) діяльністю та витрати на розвиток страхової діяльності.

Необхідність розгляду сутності інвестиційної діяльності, особливостей формування інвестиційного потенціалу, державного регулювання та оптимізації процесу інвестування страхових компаній пов’язана з потребою дослідження цього напряму їх діяльності, з точки зору як кінцевих результатів функціонування страховиків, так і національної економіки в цілому. Активізація інвестиційної діяльності страхових компаній підносить сферу страхування до рангу важливих чинників, які впливають на розвиток економіки, оскільки пасивні кошти, отримані від страхувальників, стають активним капіталом, що задіяний на фінансовому ринку [2].

Проблеми розвитку інвестиційної діяльності страхових компаній у своїх роботах висвітлили такі вітчизняні та зарубіжні дослідники, як М.М.Александрова, В.Д.Базилевич, А.Василенко, Н.Н.Внукова, О.О.Гаманкова, О.А.Гвозденко, Л.М.Горбач, О.М.Залєтов, О.Д.Заруба, М.І.Крейдич, І.В.Майдаченко, Л.А.Орланюк-Маліцька, С.С.Осадець, Л.І.Рейтман, Л.Ю.Сорока, А.О.Таркуцяк, Т.О.Яковлєва,Л.А.Юрченко та інших вчених.

Зростання інвестиційних ринків України значною мірою може бути забезпечено за рахунок ефективного використання страхових капіталів вітчизняних страхових компаній. На теперішній час інвестиційна діяльність страховиків в Україні залишається недостатньо розвинутою. Однак, в перспективі його реалізація здатна забезпечити піднесення національної економіки. В сучасних умовах важливого значення набуває вирішення проблем економічного, організаційно-правового, функціонального, інформаційно-аналітичного, кадрового та соціально-психологічного характеру, що стримують як розвиток вітчизняного страхового ринку, так і здійснення страховими компаніями ефективної інвестиційної діяльності. У цьому контексті особливої актуальності набуває система заходів щодо активізації та удосконалення інвестиційної діяльності страховиків [3].

Для розширення можливостей проведення страхових операцій і підвищення ролі страховиків у інвестиційному процесі мають бути суттєво збільшені розміри власного капіталу страховиків. Тільки великі страхові організації можуть акумулювати у вигляді джерел інвестицій значні кошти і викликати довіру зі сторони потенційних клієнтів. Крім того, роль власного капіталу страховиків в інвестиційному процесі полягає і в тому, що оскільки дані ресурси, як правило, вільні від конкретних зобов'язань, певна їх частина також може бути вкладена у порівняно довгострокові і менш ліквідні види інвестицій.
Література

1. Александрова М.М. Страхування: Навч.-метод. посібник. -.К,2006.- 208 с.

2. Майданченко І.В. Інвестиційна діяльність страхових компаній - шлях до економічного зростання //Науково-технічна інформація.-2008.-№ 3 .- с.41-44.

3. www. forinsuranse.com.ua

УДК 336.71

Мателешко М.А.

cт. гр. ФУПФмз-52

Науковий керівник

к.е.н., доцент

Кнейслер О.В.

Теоретичні підходи до з’ясування сутності банківського портфеля активів


В умовах розвитку ринкових засад господарювання проблеми управління банківськими активами потребують подальших досліджень, особливо це стосується питань адаптації положень теорії портфеля до специфіки діяльності вітчизняних банків. Перехід від традиційного підходу, у процесі якого банк орієнтується лише на показники прибутковості, до портфельного підходу, який передбачає управління активами в координатах «дохідність – ризик», дозволить приймати оптимальні управлінські рішення і підвищити ефективність управління портфелями банківських активів.

Дослідження теоретичних аспектів банківської діяльності зумовлює першочергову потребу всебічного наукового обґрунтування сутності таких термінів, як “банківський портфель”, “банківський портфель активів”. Уточнення та систематизація цих понять дозволить створити необхідну термінологічну базу і той понятійний апарат, який дасть можливість сформулювати ефективну стратегію управління активними операціями банку.

Необхідно зазначити, що як у вітчизняній, так і в зарубіжній економічній літературі й банківській практиці немає однакових підходів до визначення названих понять. У вітчизняній літературі з банківської тематики проблеми, пов’язані з формуванням, оцінкою та управління банківським портфелем, не висвітлені. Науковці та фахівці банків або обминають цю тематику, або розглядають її досить поверхово. Так, в українських періодичних виданнях за останні роки матеріали, спеціально присвячені темі банківського портфеля, практично не публікувалися. Поняття “банківський портфель” та “банківський портфель активів” не розкриті і в енциклопедичних виданнях, хоча воно є актуальним не лише для банків, а й для інших небанківських фінансово-кредитних інституцій. Отже, у вітчизняній науці системних досліджень цієї складної проблеми з урахуванням особливостей внутрішнього грошового ринку та банківської системи ще й досі практично відсутні.

Теорія портфеля – широко вживана в ризик-менеджменті теорія, в основі якої лежить передбачення того, що кільком однорідним об'єктам (портфелю) будуть властиві всі ті характеристики, якими наділений окремий об'єкт. Важливо, що управління портфелем розглядається як управління одним об'єктом, а не кількома [1].

Теорія портфеля – теорія, в основі якої лежить ідея, що оцінка, класифікація, контроль прибутків та ризиків відбувається з позиції інвестування тих цінних паперів, які є в портфелі власника [2, 423].

Вивчення економічної літератури з досліджуваного питання показало, що значно докладніше прикладні аспекти портфельного підходу висвітлено у працях зарубіжних учених, але й там теоретичні положення не завжди доведено до робочого методичного інструментарію, формалізованого на математичній основі.

Як у вітчизняній, так і в зарубіжній економічній літературі й банківський практиці немає єдиних підходів до визначення поняття “банківський портфель”. Загалом можна виділити три основні підходи до його трактування.

Перший підхід полягає у визначенні банківського портфеля як сукупності активів та пасивів банку. Так, на думку О. Грищенко, “поняття банківського портфеля включає в себе всю сукупність активів та пасивів банку” [3, 76].

Другий підхід до розгляду поняття банківського портфеля пов'язаний з трактуванням концепції комерційного банку. У сучасних наукових дослідженнях підходять до концепції банку по-різному, відповідно, по-різному визначають і коло проблем, котрі підлягають аналізу. В праці Дж. Сінкі в основу визначення концепції банку покладено критерій, за яким банк розглядається як портфель дохідних активів або баланс [4, 33].

В Україні теорії портфеля вперше було ґрунтовно приділено увагу в працях Л.О. Примостки [5; 6, 102-106; 7, 27-30]. В одному з досліджень поняття “банківський портфель” розглядається так “банк – це сукупність портфелів, відображених у банківському балансі. Оскільки портфель – це сукупність активів, а банківські портфелі за економічним змістом принципово не відрізняються від інших інвестиційних портфелів, то в процесі їх дослідження цілком логічно спиратися на загальні методи портфельного аналізу” [8, 81].

Третій підхід поділяє банківський портфель на банківську та торговельну книгу, з погляду вузького сегмента банківської діяльності – отримання прибутку. Банківський портфель (банківська книга) – частина загального портфеля банку, яка складається з об'єктів, щодо яких банк має чіткі наміри утримувати їх у своїй власності з метою отримання економічного доходу у вигляді приросту вартості. Поточна ринкова вартість банківського портфеля не має суттєвого впливу на рішення банку щодо утримання об'єктів, а тому зміна ринкових умов не веде до зміни економічної вартості банківського портфеля з погляду керівництва банку. Торговий портфель (торговельна книга)_– частина загального портфеля банку, яка складається з об'єктів, щодо яких банк має чіткі наміри продати в найближчому майбутньому та отримати спекулятивний дохід від коливання цін (курсів). Як правило, до торгового портфеля відносять цінні папери, валюту та банківські метали. До торгового портфеля також належить та частина позиції банку, яка утворилася внаслідок проведення клієнтських операцій. З точки зору управління банком керівництво повинно завжди мати оперативну інформацію щодо поточної вартості об'єктів, які входять до торгового портфеля. Відтак торговий портфель підлягає постійній переоцінці на ринкову вартість і тому перебуває під впливом ризику зміни ринкових умов [1].

На основі вищезазначеного доцільно зробити висновок, що під портфелем банківських активів слід розуміти конкретну множину груп активів банку, згрупованих за їх економічним призначенням, з набором зв’язків між ними та їх властивостями, які функціонують як єдине ціле і спрямовані на досягнення мети діяльності конкретної банківської установи.
Література

1. Положення НБУ “Методичні рекомендації щодо організації та функціонування систем ризик-менеджменту в банках України”. Постанова Правління Національного банку країни від 02.08.2004 р. № 361- www.rada gov.ua - веб-сайт Верховної Ради України.

2. Современный финансово-кредитный словарь / Под. общ. Ред. М._П._Лапусты, П. С. Никольского. – 2-е изд.доп. – М.: Инфра–М, 2002. – 567 с.

3. Грищенко О. Гроші та грошово-кредитна політика: Навч. посібник. – Київ.: Основи, 1997. – 175 с.

4. Синки. Дж. Управление финансами в коммерческих банках. – М.: Саtallaxy, 1994. – 820 с.

5. Примостка Л. О. Банківський менеджмент. Хеджування фінансових ризиків: Навч. посібник. — К.: КНЕУ, 1998. — 108 с.

6. Примостка Л. О. Комерційні банки: аналіз прибутковості // Фінанси України. — 2000. — № 5. — С. 102—106.

7. Примостка Л. О. Методичні аспекти аналізу ефективності управління портфелями комерційних банків // Банківська справа. — 2000. —№ 1. —С.27—30.

8. Примостка Л. О. Аналіз банківської діяльності: сучасні концепції, методи та моделі: Монографія. – К: КНЕУ, 2002. – 316 с.

9. Іванова Т. Г. Сутність та особливості портфельного підходу в управлінні банківською діяльністю// Забезпечення сталого розвитку банківської діяльності: Матеріали міжнародної науково-практичної конференції 11 жовтня 2007 р. / Відп. за вип. М.І. Диба. – К.: КНЕУ, 2007 – С. 100–103.

УДК 338.512