Geum.ru

Актуальні проблеми сучасної економічної науки

Вид материалаДокументы

Содержание


Головач А.І.
Гончар О. В.
Подобный материал:
1   ...   7   8   9   10   11   12   13   14   ...   73

Головач А.І.

ст. гр. ФУПФзм-51

Науковий керівник

к.е.н., доцент

Безгубенко Л.М.

Казначейське обслуговування навчальних закладів


Успішна діяльність установ освіти потребує налагодження системи грошових відносин щодо забезпечення фінансовими ресурсами. Фінансування освіти є системою відносин стосовно формування, розподілу й використання фінансових ресурсів у сфері освіти. Реалією сучасної вітчизняної практики є перехід навчальних закладів на казначейську систему обслуговування, що потребує подальшого наукового обґрунтування, дослідження переваг та недоліків і визначення можливостей та напрямів подальшого удосконалення.

Державне казначейство України є центральним органом виконавчої влади і керується у своїй діяльності Конституцією України, законами України, постановами Верховної Ради України, указами і розпорядженнями Президента України, декретами, постановами і розпорядженнями Кабінету Міністрів України, Національного банку України, наказами Міністерства фінансів України, Положенням про Державне казначейство, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України 31 липня 1995 р. № 590 [1].

Казначейська система обслуговування навчальних закладів має важливе значення, зокрема, для запровадження єдиного механізму управління коштами державного та місцевих бюджетів, удосконалення управліннями фінансовими ресурсами, видами навчальних закладів та їх видатками на всіх стадіях бюджетного процесу, посилення поточного контролю за цільовим і ефективним використанням бюджетних коштів, дотримання штатної, фінансової і касової дисципліни. Головним завданням казначейського обслуговування є сприяння оптимальному управлінню доходами та витратами навчальних закладів.

Одним із недоліків казначейського обслуговування навчальних закладів є звуження їх фінансової самостійності, однак для підвищення ефективності управління бюджетними коштами необхідно залучати тимчасово вільні бюджетні кошти та їхні залишки у розпорядників з метою здійснення першочергових бюджетних видатків, недопущення касових розривів у процесі виконання бюджетів [2]. Це передбачає надання права територіальним органам ДКУ використовувати різноманітні інструменти управління бюджетними коштами, залучати вільні залишки загального і спеціального фондів бюджетів, давати гарантії; розміщувати тимчасово вільні бюджетні кошти в установах комерційних банків для формування джерела додаткових бюджетних ресурсів; встановлювати певний ліміт коштів, який залишається в обласних управліннях ДКУ. Доцільно здійснити організаційну перебудову структури обласних управлінь ДКУ відділ управління бюджетними ресурсами, який аналізуватиме наявні ресурси, прийматиме рішення про обсяги і джерела залучення, проведення обліку й складання звітності про залучення коштів. Назріла необхідність визначення на центральному рівні: нормативу ризику залучення коштів, механізму оперативного відшкодування залучених коштів; з чітким визначенням й розподілом функцій між учасниками бюджетного процесу [3]. Для підвищення ефективності контролю за витрачанням бюджетних коштів слід чітко регламентувати функції, права й відповідальність органів Державної контрольно-ревізійної служби у здійсненні контролю; організувати дієвий контроль за дотриманням вимог законодавчих і нормативних актів під час проведення торгів у сфері державних закупівель, пов'язаних із витрачанням бюджетних коштів. Важливо прискорити прийняття Верховною радою України законів України "Про Державне казначейство України" та "Про фінансовий контроль в Україні". Потребує вирішення питання оплати праці в органах Державного казначейства з врахуванням виконуваної працівниками контрольної й економічної роботи, їхню відповідальність при виконанні бюджету за доходами й видатками у навчальному обслуговуванні навчальних закладів.
Література

1. Указ Президента України "Про Державне казначейство України" від 27.04 1995 р. №335/95.

2. Охрімовський О.В. Удосконалення організації в роботі територіальних казначейських органів // Казна. - 2007. - № 11. - с. 4-6.

3. n.allbest.ru/finance/00052556_0.phpl

УДК 336.741.236.2

Гончар О. В.

ст. гр. ФУПФзм-51

Науковий керівник

к.е.н., доцент

Стецько М. В.

Система валютного регулювання в Україні


Відповідно до монетарних цілей центральний банк проводить державну валютну політику, основними критеріями визначення якої є рівень розвитку валютного ринку, валютний курс і пов’язана з ним стабільність національних грошей.

Валютно-фінансові відносини є складовою економіки окремих країн та світового співтовариства в цілому. Тісні економічні зв’язки між країнами мають як негативний, так і позитивний вплив на стан світової та національної валютних систем. Саме механізми валютного регулювання забезпечують стабільність валютних відносин в окремій державі й у світі, захищають національні валютні системи від негативного впливу зовнішніх та внутрішніх факторів, стимулюють розвиток зовнішньоекономічних зв’язків, сприяють вирішенню економічних проблем держави. Перехід до відкритої ринково орієнтованої економіки, що здійснюється в Україні у межах економічної реформи, розширення зовнішньоекономічної діяльності, спрямованої на поглиблення світогосподарських зв’язків, обумовили необхідність глибокого, всебічного обґрунтування тих принципових змін, що відбуваються у процесах валютного регулювання в умовах переходу від адміністративно-командної до ринкової економіки.

Успішність проведення таких заходів значною мірою залежить від функціонування центрального банку, діяльність якого має вирішальний вплив на стабільність грошової одиниці, надійність банківських установ, дієвість платіжно-розрахункового механізму, що загалом визначає ефективність функціонування всієї економіки країни.

Дослідженню ролі центрального банку у регулюванні валютних відносин та механізму його валютної політики присвячена значна кількість наукових праць. В Україні проблеми валютного регулювання та контролю висвітлені у працях таких вітчизняних економістів як: О.Бакун, О.Барановський, О.Береславська, С.Боринець, Т.Вахненко, Г.Вознюк, А.Гальчинський, О.Гриценко, О.Дзюблюк, В.Козюк, В.Міщенко, С.Михайличенко, А.Мороз, Т.Мусієнко, О.Петрик, В.Романишин, М.Савлук, А.Філіпенко, О.Шаров, В.Юрчишин, В.Ющенко, С.Яременко та ін. Значний внесок у розроблення теоретичних та практичних питань організації системи валютного регулювання зробили західні та російські економісти: Дж.М.Кейнс, П.Кенен, Л.Красавіна, Р.МакКінон, Р.Манделл, Ф.С.Мишкін, А.Мовсеян, С.Моісєєв, М.Монтес, І.Платонова, М.Фрідмен, Ф.Хайек, та ін.

Ефективність валютної політики в умовах перехідної економіки значною мірою залежить від її узгодженості з іншими напрямами державної економічної політики: грошово-кредитної, зовнішньоекономічної, бюджетної, податкової, інвестиційної. Неадекватна політика обмінного курсу спроможна лише посилити економічні труднощі, притаманні перехідному періодові. А відтак вибір її стратегії є необхідною умовою ефективної реалізації регулятивних функцій держави у валютній сфері.

Валютне регулювання є складовою валютної політики та способом державного регулювання валютних відносин з метою підтримання економічної стабільності та забезпечення економічної безпеки держави. Вітчизняна економічна наука не розглядала систему валютного регулювання та контролю як цілісний елемент економічного механізму. Однак валютне регулювання у широкому розумінні має всі ознаки самостійної системи відносин, яка має мету, завдання, механізм реалізації, що включає як інституціональний, так і інструментарний аспекти, й уособлює елементи контролю за процесом досягнення поставленої цілі.

Центральний банк, незважаючи на тенденції лібералізації валютної сфери, є найдієвішим органом регулювання валютних відносин в країні. У зв’язку з наявністю потужного інструментарію регулювання валютних відносин центральний банк здатний сформувати ефективну систему валютного регулювання та забезпечити стабільний рівень цін або стабільність грошової одиниці.

Політика центрального банку повинна бути незалежною, чіткою та передбачуваною, спрямованою на забезпечення цінової стабільності. Центральні банки повинні бути активними провідниками реформ у фінансовому секторі, повинні мати конституційну і законодавчу основу незалежності та самостійності, а також забезпечувати фінансову стабільність та національну фінансову безпеку.

Сучасна парадигма глобалізації ґрунтується на пріоритетності лібералізації валютних відносин як однієї з базисних характеристик нової глобальної економіки. Водночас, за недостатнього рівня розвитку української грошово-кредитної системи та вразливого валютного ринку, НБУ повинен концентрувати свої зусилля на розвитку та вдосконаленні системи валютного регулювання, а не на цілковитому скасуванні регулятивного впливу та контролю за валютними операціями.

Одним із найперспективніших напрямків валютної лібералізації є комплексна лібералізація внутрішнього валютного середовища, що дало б змогу сформувати сприятливі економічні та регулятивно-правові умови для здійснення валютних операцій, посилити ринкові засади курсоутворення, зокрема, підвищення прозорості функціонування валютного ринку, удосконалення механізмів та правил втручання НБУ у його діяльність; подальший розвиток системи інструментів страхування від валютних ризиків, удосконалення регулятивного та інституційного аспектів функціонування строкового ринку з метою створення прозорих умов для здійснення валютних операцій з капіталом.

Важливим кроком на шляху лібералізації валютного регулювання є підвищення гнучкості обмінного курсу, що передбачає посилення ринкових засад у процесі його формування та сприятиме запровадженню стратегії таргетування інфляції у сучасних умовах розвитку економіки України.

Таким чином, теоретичне обґрунтування сутності та механізму валютного регулювання, а також визначення ключових практичних засад оптимізації системи регулювання валютної сфери дало змогу сформулювати у дисертації цілісну, ґрунтовну концепцію удосконалення функціонування системи валютного регулювання та валютного контролю в Україні, а також гармонізації її розвитку із завданнями щодо інтеграції України у світову економіку.
Література

1.  Закон України “Про Національний банк України” № 679-XIV від 20.05.1999 р. (із змінами та доповненнями) // Урядовий кур’єр. – 1999. - № 120-121. – С. 1-9.

2. Декрет Кабінету Міністрів України “Про систему валютного регулювання і валютного контролю” від 19.02.1993 р. № 15-93 із змінами // Іноземна валюта в Україні (Збірник систематизованого законодавства). – К.: ЗАТ “Видавництво “Бліц-Інформ”, 2001. - № 13. – С. 24-30.

3.  Положення про валютний контроль, затверджене постановою Правління НБУ від 08.02.2000 р. № 49 із змінами // ссылка скрыта.

4.  Адамик Б.П. Національний банк і грошово-кредитна політика: Навчальний посібник. – Тернопіль: Карт-бланш, 2002. – 278 с.

5.  Белінська Я. Можливості і наслідки валютно-фінансової лібералізації в Україні // Вісник НБУ. – 2008. - № 1. – С. 28-34.

6.  Крючкова І. Макроекономічні наслідки зміцнення реального ефективного обмінного курсу гривні // Вісник НБУ. – 2009. - № 5. – С. 14-18.

7.  Шамшетдінов Ю. Пріоритети валютно-курсової політики Національного банку України // Вісник НБУ. – 2008. - № 8. – С. 9-11.

УДК 338.3:336.764.1