Geum.ru

Актуальні проблеми сучасної економічної науки

Вид материалаДокументы
Подобный материал:
1   ...   9   10   11   12   13   14   15   16   ...   73

Горохолин Н.М.

ст. гр.ФУПСзм-51

Науковий керівник

к.е.н., доцент

Таранов І.М.

Управління оподаткуванням у страхових компаніях


Економічні реформи в Україні перенесли центр ваги управління ризиками на страхові компанії та призвели до їх виокремлення як самостійних суб’єктів господарювання, що працюють на комерційних засадах. Активна роль держави у функціонуванні ринку страхових послуг проявляється у створенні законодавчої бази як основного інструменту реалізації її страхових і бюджетних інтересів. Але систематичні зміни податкового законодавства засвідчують, що єдині стратегічні підходи до оподаткування учасників страхового сектора досі не вироблені. Це негативно впливає не лише на його підготовку до функціонування в умовах швидкого економічного зростання, а через тісний взаємозв’язок з усіма галузями економічної діяльності і на прозорість податкової системи країни.

Проблеми оптимізації оподаткування були предметом дослідження багатьох видатних вчених, що одночасно свідчить і про їх актуальність, і про їх незавершеність. Фундаментальні проблеми теорії та методології системи оподаткування страхових компаній розглядалися у працях вітчизняних та зарубіжних дослідників Базилевича В.Д., Заруби О.Д., Клапківа М.С., Лутака М.Д., Осадця С.С., Фурмана В.М., Шумелди Я.П. та зарубіжних Зернова А.А., Зубця А.Н., Коломіна Є.В., Коньшина В.К., Серебровського В.І., Шахова С.Л., Юлдашева Р.Т.

Проте, ряд питань управління оподаткування страхових компаній залишаються дискусійними, недостатньо вивченими вітчизняними фахівцями, недоведеними до рівня практичного використання, тому теоретичні засади і практика управління оподаткуванням страхових компаній потребують подальших досліджень.

Проблема побудови ефективної системи оподаткування страхової галузі має велике значення, оскільки від кількості податків, їх функціонального призначення, рівня ставок, диференційованого підходу, наявності та обґрунтованості пільг залежать можливості впливу податків на поведінку страхових компаній та інших суб’єктів економічної діяльності. Сьогодні це звучить особливо актуально, оскільки оподаткування страхових компаній ставить страховиків у виключне, порівняно з іншими юридичними особами, становище.

Страхування є єдиною галуззю, де оподатковується не прибуток, а дохід, що стало однією з основних причин існування різного роду податкових оптимізаційних схем. Останнє явище не можна назвати цілком негативним.

Існують два типи податкової оптимізації: з точки зору відстрочення податкових платежів, платників податків, що широко використовується у країнах із ринковою економікою, та повне ухилення від сплати податків (характерне для України та інших країн, економічні реалії та податкове законодавство яких створюють податкові стимули до такої поведінки господарюючих суб’єктів). Безумовно, такий дисонанс вимагає виправити ситуацію.

Пропонується проводити коригуючі процедури, пов’язані з розподілом дохідних та видаткових потоків між звітними періодами за допомогою страхових резервів, що дозволить одержати достовірні та обґрунтовані оцінки доходів та витрат від страхових операцій як складових бази оподаткування. Вдосконалення засад оподаткування прибутку страховиків, що включає: вибір об’єктом оподаткування прибутку від усіх видів діяльності; визначення його бази як різниці між валовими доходами та валовими витратами разом із амортизацією; застосування ставки податку, встановленої для інших платників. Це забезпечить справедливість та ефективність системи оподаткування суб’єктів страхового сектора.

УДК 368

Гусєв О.В.

ст.гр. ФУПФм-51

Науковий керівник

к.е.н., доцент

Таранов І.М.

Державне регулювання страхової діяльності в Україні


В умовах дестабілізації національної економіки, її ризикового характеру важлива роль належить страховій діяльності. Однак, цей вид діяльності потребує жорсткого і виваженого контролю з боку держави. Однією із складових контролю у сфері страхування виступає його державне регулювання.

Державне регулювання страхової діяльності являє собою створення державою рамкових умов для функціонування страхового ринку, у межах якого його суб’єкти вільні в прийнятті рішень. Організація страхування і підходи до регулювання державного порядку й умов страхових відносин можуть суттєво різнитися залежно від країн, соціальної значимості ризику, що приймається на страхування, кількості потенційних потерпілих, ціни страхування та інших факторів.

Формування законодавчої бази страхування та становлення національного страхового ринку незалежної України відбувалося у складних макроекономічних умовах.

Страхування є досить складною послугою, про яку потенційному споживачеві непросто скласти правильне уявлення через відсутність спеціальних знань про принципи, на яких заснована діяльність страхових організацій. Водночас страховик є професіоналом у даній сфері, а тому він може зловживати своїми знаннями на шкоду інтересам клієнтів.

Питання державного регулювання розвитку ринку страхових послуг, на нашу думку, необхідно розглядати в трьох аспектах: по-перше, прийняття державою базових законів та нормативно-правових актів, що об’єднуються в поняття «страхове законодавство»; по-друге, здійснення спеціального нагляду за розвитком відносин страхування відповідно до інтересів громадян України та загальнодержавних економічних потреб; по-третє, забезпечення ефективної стратегії розвитку страхового ринку.

Страховий бізнес в Україні, безумовно, дуже перспективний та прибутковий вид діяльності. Страхування відповідає як загальноекономічним, так і соціальним потребам економічного розвитку держави, є невід’ємною складовою сучасного українського ринку капіталу. Перспективність страхового ринку може бути обумовлена такими чинниками, як наявність вільних коштів у населення.

Світовий досвід доводить, що національні системи страхування залежать від низки чинників, насамперед від економічного, соціального та культурного розвитку країни. Страхові правовідносини регулюються у кожній країні через встановлення державою правил поведінки їх учасників. Питання державного регулювання поточної діяльності страховиків у більшості країн світу вирішується встановленням певних правил формування й розміщення страхових (насамперед технічних) резервів, вимог щодо договорів страхування, операцій перестрахування, оподаткування тощо.

Надзвичайно важливим у структурі державного регулювання страхового ринку в Україні є вимоги щодо складу технічних резервів і порядку їх формування. Держава встановлює обмеження відносно обсягів та структури активів, наявність яких є обов’язковою для покриття технічних резервів, виходячи з критеріїв їх надійності, прибутковості, ліквідності та диверсифікованості. Наприклад, величина окремих категорій активів приймається для визначення технічних резервів та враховується як розміщення технічних резервів в обмежених обсягах (у відсотках від наявних технічних резервів), а саме: банківський вклад (депозит) — у кожному банку не більше 30%; нерухомість — не більше 10%; права та вимоги до інших до перестраховиків — не більше 50%; цінні папери — не більше 40% (акції, які не котируються на фондовій біржі, — не більше 15%; акції, що котируються на фондовій біржі, — не більше 5% одного емітенту; облігації — не більше 5%, з них облігації одного підприємства — не більше 2% тощо).

В Україні система державного регулювання ще тільки формується. Якою буде модель державного регулювання страхової діяльності у майбутньому — покаже час. На нашу думку, вона повинна бути не лише фіскальною і контрольною, а й повинна забезпечувати дієвий розвиток страхового ринку. Це конче потрібно на даному етапі його розвитку.

УДК 334.716:336.77