М.І. Пирогова Міністерство охорони здоров’я України Реорганізація методики післядиплом
| Вид материала | Диплом |
- Міністерство охорони здоров'я україни професійна спілка працівників охорони здоров'я, 111.65kb.
- Міністерство охорони здоров’я україни вінницький національний медичний університет, 3409.57kb.
- Міністерство охорони здоров’я україни вінницький національний медичний університет, 2694.66kb.
- Скрипников Петро Миколайович, Вищий Державний навчальний заклад України «Українська, 1373.08kb.
- Міністерство охорони здоров'я україни нака, 1116.44kb.
- Міністерство охорони здоров'я україни наказ, 1196.85kb.
- Міністерство охорони здоров'я україни нака, 1199.6kb.
- Міністерство охорони здоров'я україни, 5153.63kb.
- Міністерство охорони здоров'я україни нака, 1248.35kb.
- Міністерство охорони здоров'я україни нака, 354.54kb.
Актуальність. Одним з приорітетних напрямків роботи для покращення сучасної психіатрії в умовах реформування медичної галузі є робота по подоланню проблеми стигматизації і дискриминації осіб з психічними захворюваннями. Це підтверджується розробленою ВООЗ «Концепцією важкістю хвороби», в якій говориться про вплив психічних розладів на якість життя пацієнтів, рішеннями «Європейської конференції по стигмі» (Едінбург, 2008). Стигматизація і дискримінація осіб з розладами психіки спричиняє страждання цим людям, їх сім’ям і приводить до соціальної маргіналізації, зниження можливостей для соціальної реабілітації, працевлаштування і функціонування в суспільстві.
Проблема стигматизації має окремі, але пов’язані між собою складові:
Стигматизація психічно хворих – ставлення до них, як до небезпечних, безнадійних, слабких людей, за яких має бути соромно і сім’ї, і суспільству і яких потрібно ізолювати.
- Стигматизація психічних хвороб – не лікується, не хвороба, а ознака слабкості, передається за спадковістю.
- Стигматизація професій, пов’язаних з психічним здоров’ям і людей, які ними займаються – жорстокі, психічно нездорові, корумповані, маніпулюючи свідомістю в якихось цілях.
- Стигматизація медичних препаратів і методів лікування психічних хвороб – жорстокі, примусові, викликають звикання, небезпечні, недієві, знищуючі особистість.
- Стигматизація психіатричних установ – в’язниця, експерименти, погані умови утримання, нема повернення назад.
Окрім того, сам пацієнт, який страждає на психічне захворювання все ще залишається носієм викривлених переконань і культуральних стереотипів, які проявляються в негативних наслідках для здоров’я:
1. Уникнення лікування і звернення до спеціалістів, страждання насамоті.
2. Звернення з симптомами психічних розладів не до того спеціаліста (екстрасенса, гіпнотизера, та ін.).
3. Переконання, що з психічною хворобою потрібно справлятись силою характеру, або за допомогою алкоголю.
Ці та інші нюанси приводять до пізнього звернення за допомогою. Таким чином, стигматизація за механізмом замкненого кола веде до дискримінації пацієнтів, котра, в свою чергу, посилює стигму і приводить до ще більшої дискримінації, а з ними - до порушення соціального функціонування і погіршення якості життя.
Нами було проведено дослідження стигматизації психічно хворих і психічних хвороб на базі Вінницької обласної психіатричної лікарні та серед студентів нашого університету. Ми використовували клініко-психопатологичний, клініко-динамічний, клініко-катамнестичний, психологічний, соціологічний (анкетування) і статистичний методи. За результатами цього дослідження було зроблено висновок про те, що в групі студентів медичного університету, незважаючи на певне професійне спрямування, направлене на допомогу людям на тлі декларування толерантного ставлення до психічно хворих людей досить високий рівень реальної стигматизації психічно хворих. Відносно нижчий цей рівень в підгрупі людей, які мають досвід спілкування з людьми з психічною патологією.
Тому для розробки програм профілактичної роботи серед цих та інших категорій населення для зниження стигматизації психічно хворих, а відповідно покращення надання їм спеціалізованої терапевтичної допомоги і покращення їх якості життя, ми вважаємо за потрібне ввести до освітньої програми підготовки лікарів-інтернів та підвищення кваліфікації лікарів інших спеціальностей, зокрема сімейних лікарів, питання психодіагностики, психопрофілактики та дестигматизації психічно хворих осіб.
Рубіна О.С., Яблонь О.С., Токарчук Н.І.
Етика спілкування - один з важливих напрямків в роботі лікаря загальної сімейної практики
Одним із найважливіших стратегічних завдань МОЗ України на сучасному етапі є модернізація системи вищої медичної освіти із забезпеченням підготовки спеціалістів відповідно до потреб галузі. Саме таких спеціалістів будуть потребувати центри первинної медико-санітарної допомоги, які створюються в країні в рамках програми реформування галузі охорони здоров”я.
Починаючи з 2012 року у ВНЗ ІV рівня акредитації та закладах післядипломної освіти запроваджено цикли спеціалізації з фаху „загальна практика – сімейна медицина” для перепідготовки лікарів-спеціалістів реорганізованих закладів охорони здоров”я за затвердженою МОЗ України програмою.
На кафедрі педіатрії №1 при проведенні циклів спеціалізації поряд із висвітленням сучасних принципів діагностики та лікування хвороб дитячого віку багато уваги приділяється етиці спілкування з пацієнтами різних вікових груп та їх батьками.
Сімейний лікар повинен будувати свої стосунки з пацієнтом та його родиною на засадах загальнолюдської етики та моралі, проголошеної клятвою Гіпократа, лікарської деонтології, а також Етичного кодексу лікаря України. Необхідно приділяти маленькому хворому стільки часу та уваги, скільки потрібно для встановлення діагнозу, надання допомоги в повному обсязі, обгрунтування рекомендацій щодо подальшого лікування в зрозумілому для нього або його батьків вигляді. Ставити питання хворому потрібно в делікатній формі, опитувати його так, щоб він та його рідні розповідали про себе невимушено. Бажано мати привітний вираз обличчя та розмовляти лагідним тоном. Розмова з батьками хворої дитини може мати суб’єктивне забарвлення, тому отриману інформацію варто доповнити даними, отриманими безпосередньо від дітей віком 5 років і старших. Найчастіше відомості дітей про свою хворобу є точнішими. Бажано схилити дитину до того, щоб вона розповіла про свої переживання, для зменшення занепокоєння хворого. Розмову з дитиною не обов’язково підтримувати постійно, мовчання має свій сенс, під час нього хворі збираються з думками. Ввічливе мовчання лікаря з подальшою короткою фразою, яка заохочує до продовження розмови, - краща реакція у таких випадках. При спілкуванні з балакучими хворими лікар може надати пацієнту повну волю говорити декілька хвилин, що допоможе вивчити мовлення, оцінити інтелект, пам’ять, хід мислення, деякі особливості його характеру з метою обрання правильного тону подальшої розмови. Давати відповіді на запитання хворого потрібно коректно, продумано та обережно. При лікуванні неповнолітньої дитини потрібно надавати повну інформацію її батькам, одержати згоду на застосування того чи іншого методу лікування або лікарського засобу, у максимально можливій мірі враховувати побажання самого пацієнта. Лікар повинен бути уважним і чуйним до хворого для запобігання психоемоційного конфлікту, а в разі його виникнення необхідно діяти делікатно та терпляче. Треба пам’ятати про те, що невміння спілкуватися з пацієнтом та його родиною – головний фактор їх незадоволення. Важливо чітко розуміти, що стосунки лікаря з хворим не повинні виходити за межі суто професійних.
На завершення хотілось би навести слова видатного лікаря (1874) С.Хотовицького, який писав, що „окрім грунтовних теоретичних і практичних пізнань, окрім належної теоретичної здатності, окрім спокою та твердості духу, окрім справедливості та лагідності у вчинках лікар не тільки повинен цілком ознайомитися з фізіологічними та патологічними відмінностями дитячого організму, але й разом з тим мати особливу природжену прихильність до дітей. Він повинен знаходити задоволення в спілкуванні з дітьми, він повинен уміти з дітьми бути як би дітлахом”. Дитина в спілкуванні з лікарем хоче, щоб він був добрим, його ліки – смачними, а обстеження - легкими та неболючими. Тому надзвичайно важливо знайти правильний підхід до дитини, запевнити її в користі та доцільності усіх процедур, завоювати її довіру.
Таким чином можна зробити висновок, що успішність ефективного лікування суттєво залежить від позитивної атмосфери під час спілкування лікаря з дитиною та членами її родини.
Сергета І.В.
Профілактичні детермінанти ефективної підготовки лікарів в умовах реформування медичної галузі
Однією з головних детермінант ефективної реорганізації навчальної додипломної та післядипломної підготовки лікарів в умовах реформування медичної галузі є поглиблення її профілактичної складової, формування у студентів, курсантів та слухачів гігієнічного мислення, засвоєння навичок оцінки факторів навколишнього середовища і знань про наслідки їх негативного впливу на здоров’я людини, умінь щодо розроблення заходів запобігання виникненню негативних зрушень у стані здоров’я та захворювань, готовності до повсюдного запровадження здоров’язберігаючих технологій, усвідомлення потреби у незаперечному розв’язанні численних масштабних проблем екологічного змісту.
Слід відзначити, що саме гігієнічним дисциплінам належить ще одна надзвичайно важлива роль, яка полягає у виробленні у майбутнього лікаря переконаності в тому, що він повинен не лише надавати медичну допомогу хворим, але й проводити відповідні заходи профілактичного змісту. У зв’язку з цим, важливим компонентом успішного засвоєння предмета є знання основних законів гігієни, а саме законів: про рушійні сили адаптаційного процесу та негативних зрушень у стані здоров’я, про негативний вплив на навколишнє середовище діяльності людей, про негативний вплив на навколишнє середовище природних екстремальних явищ, про позитивний вплив на навколишнє середовище людського суспільства, про негативний вплив на здоров’я людини денатурованого природного навколишнього середовища, про позитивний вплив на здоров’я населення природного навколишнього середовища тощо.
Ураховуючи вищезазначене, викладацьким складом кафедри в ході реалізації навчальної програми з предмету “Гігієна та екологія” на випускному курсі та під час занять зі слухачами з перепідготовки особлива увага наголошується на розгляді та поглибленому аналізі найсучасніших проблем навчальної дисципліни, що в найбільшій мірі наближені до реальних потреб майбутніх фахівців. Так, у структурі практичних занять передбачено розгляд таких тем, як “Особливості гігієнічних вимог до планування та експлуатації лікувально-профілактичних закладів. Гігієнічні аспекти практичної діяльності сімейного лікаря”, “Сучасні проблеми внутрішньолікарняної інфекції та комплекс гігієнічних заходів щодо їх профілактики. Об’єктивні методи гігієнічної оцінки умов побуту, харчування та праці в діяльності сімейного лікаря”, “Актуальні проблеми психогігієни та хроногігієни. Гігієнічні основи оптимізації адаптаційного процесу”, “Харчування в профілактичній медицині. Гігієнічні аспекти лікувально-дієтичного та лікувально-профілактичного харчування. Лікувальні та дієтичні властивості окремих харчових продуктів”, “Особливості взаємодії харчових продуктів з лікарськими речовинами при різних функціональних станах організму та захворюваннях. Харчування в умовах екологічно несприятливого середовища”, “Методологічні та методичні основи вивчення впливу комплексу чинників навколишнього середовища на здоров’я населення. Методика оцінки стану здоров’я населення у зв’язку з впливом факторів та умов навколишнього середовища”, “Гігієнічна оцінка потенційного ризику впливу факторів навколишнього середовища на організм людини та здоров’я населення. Гігієнічні основи біобезпеки”.
Такий підхід суттєво покращує базовий рівень підготовленості фахівців з профілактичної медицини та є важливим підґрунтям для оптимізації лікарської діяльності в сучасних умовах загалом.
Сергета І.В., Краснова Л.І., Фещук Н.М.
Екологічна освіта як важливий чинник формування лікаря в сучасних умовах
Ефективна підготовка лікаря, який є екологічно грамотним та володіє основами профілактичної медицини, можлива лише за умов об’єднання зусиль спеціалістів всіх дисциплін, що викладаються в медичних вищих навчальних закладах. Причому в основу цього процесу має бути покладене усвідомлення про те, що найсуттєвіша частка головних причин виникнення різноманітних захворювань пов’язана із впливом на організм навколишнього середовища і, отже, екологічних факторів, а також чинників, зумовленого їх дією способу життя. Дійсно, адекватне вимогам сьогодення формування екологічного мислення окремої людини і здійснення екологічно-зумовленої усвідомленої діяльності суспільства може ефективно сприяти запобіганню екологічних катастроф та інших надзвичайних станів, пов’язаних з інтенсифікацією виробництва, проявами насильства над природою, забруднення і денатурації навколишнього середовища тощо.
Тому, розглядаючи питання щодо значення екологічної освіти для майбутнього лікаря або провізора, необхідно відзначити, що незаперечним чинником підвищення ефективності професійного навчання та гуманітарного виховання студентів вищих медичних і фармацевтичних навчальних закладів є повсюдна екологізація освіти, яка передбачає розширення та удосконалення системи природоохоронної підготовки молоді, переведення її на якісно новий, відповідно до вимог сьогодення, рівень, котрий формує здатність молодих фахівців вирішувати цілу низку проблем антропогенного та техногенного забруднення навколишнього середовища. При цьому має формуватися не лише правильне розуміння і усвідомлення місця людини у сучасному суспільстві, але й вміння проводити профілактичну роботу, пропагувати екологічні знання серед хворих, представників організованих колективів, населення загалом.
Ураховуючи вищезазначене, фахівцями кафедри загальної гігієни та екології під час викладання цілого ряду дисциплін профілактичної медицини, а саме таких як: “Гігієна та екологія”, “Гігієна у фармації”, Гігієна з основами епідеміології”, “Основи екології”, “Основи біоетики та біобезпеки”, “Охорона праці в фармації”, розроблені та широко використовуються такі принципи запровадження екологічної освіти, як принцип екологічного імперативу або екологічної відповідальності особистості, гуманітарний принцип або принцип екологічної культури, економічний принцип або принцип екологічної розсудливості, прикладний принцип або принцип екологічної безпеки, а також педагогічний принцип або принцип екологічного всеобучу.
Отже, змістовне ядро екологічної освіти студентів вищого медичного навчального закладу визначають ціннісні орієнтації екологічного характеру, екологічний імператив, екологічна безпека та реальні екологічні проблеми, які знаходять місце у її структурі, закономірностях і постулатах. Водночас системність ідей і принципів екологічної освіти полягає в їх комплексності та міждисциплінарності, обов’язковому виході у сферу практичних рішень і дій, що зумовлює необхідність оволодіння основами здорового способу життя як найважливішого критерію ефективності навчання.
Смірнова О.В.
Ізомерія лікарських засобів
Реорганізація медичної освіти шляхом введення нової методології організації навчального процесу передбачає новий рівень вивчення медичних дисциплін. Сучасний лікар повинен розуміти дію лікарських засобів, базуючись на молекулярних та електронних механізмах перебігу біохімічних реакцій.
Більшість лікарських засобів це органічні сполуки, багатьом із яких притаманно явище ізомерії.
Серед органічних сполук існують такі, що мають однаковий якісний та кількісний склад, але різні властивості. Це обумовлено різною будовою і такі сполуки називаються ізомерами, а явище ізомерією. Ізомерія має велике значення в біохімії та фармакології, тому що тільки один ізомер проявляє певну позитивну біологічну активність, яка може втрачатися в процесі ізомеризації, що спричиняє порушення біохімічних процесів.
Особливе значення має просторове розташування атомних груп, тому що реакційна здатність біологічно активних сполук, а також активність лікарських засобів проявляється саме під час їх взаємодії із рецепторами клітин. Молекули таких речовин повинні мати певну конфігурацію в просторі, тобто підходити до активних центрів поверхні клітин або ферменту як «ключ до замка». Це дає їм можливість зв’язуватися із рецепторами клітин або ферменту тобто вони є оптичними антиподами. Зміна конфігурації знижує ступінь зв’язування із рецепторами, що значно зменшує фармакологічну дію лікарської речовини. Просторову конфігурацію молекул позначають D- та L-.
Багато лікарських засобів одержують синтетичним шляхом, в результаті чого утворюється суміш D- та L- ізомерів. Застосування такого препарату може викликати негативні наслідки для організму. Тому що один ізомер проявляє позитивну біологічну активність, а другий проявляє слабшу дію, або взагалі є токсичним. Так гормон D- адреналін проявляє більшу фармакологічну дію за
L-адреналін; антиаритмічний засіб L- анаприлін діє в 100 разів сильніше за
D-ізомер. L- левамізол використовують як антигельмінтний засіб, а D-лева-мізол викликає нудоту. L-пеніциламін зв’язує токсичні катіони плюмбуму, меркурію, купруму, кадмію, а D-ізомер викликає сліпоту.
L- левоміцетин проявляє антибактеріальну дію, а D- ізомер – ні.
Яскравим підтвердженням значення просторової конфігурації лікарських засобів для біологічної активності є препарат талідомід . В 70-х роках минулого століття по Європі прокотилася хвиля народження дітей із вадами в тому числі несумісними з життям. Виявилося, що жінки під час вагітності приймали талідомід для зняття головного болю та нудоти. Талідомід одержують синтетичним шляхом, в результаті чого утворюється суміш ізомерів. В дослідах на щурах тератогенна дія цього препарату не проявляється. Якби дослідники перевірили дію препарату на кролях, то виявилася б сильна тератогенна дія. Тому треба було б розділити суміш на два окремих ізомери і перевірити їх дію на різних живих організмах.
Зараз фармацевтична промисловість випускає багато лікарських засобів, які можуть мати декілька ізомерів. Тому необхідно проводити ретельний аналіз їх, для виявлення ізомеру із максимальною біологічною активністю і виключення токсичних ізомерів.
Лікарі мають пам’ятати деякі особливості хімічної будови лікарських засобів, щоб запобігти небажаних наслідків на здоров’я та життя людини, тому що «медик без довольного познания химии совершен быть не может»
(М. Ломоносов).
М.І.Сокур, О.М.Царенко
Вінницька обласна психіатрична лікарня №2
Вплив нововведень реформування медичної галузі на
соціально-психологічний клімат медичних колективів
Сприйняття реорганізації медичної допомоги населенню на первинному і вторинному рівні по різному сприймається медичними працівниками, тому не завжди зберігається терапевтичне середовище.
У зв'язку з реорганізацією медичної допомоги на первинному і вторинному рівні, виникає питання сприйняття цього процесу медичними працівниками і підтримки терапевтичного середовища кожного з рівнів медичної допомоги. Працівники, повільно й дуже повільно сприймають нововведення й на початку чинять великий опір, надалі, у випадку успішного впровадження, стають тою частиною колективу, яка втримує це нововведення. В даному випадку себе виправдовує стара теза: «Спиратись можна лише на те, що чинить опір». Відношення співробітників до нововведення залежить від характеристики нововведення, сумісності з досвідом і навичками працівників, складність та етапність нововведення, тому що реорганізації, які вводяться по етапах, у цілому сприймаються краще. Перешкоди на шляху нововведень іноді випливають не із самого заходу, а виникають проти способів впровадження. Тому важливу роль відіграє поінформованість як сімейних лікарів так і інших медичних працівників про мету, методи, вигоду, які одержить у результаті реорганізації кожний працівник. Іншим важливим фактором, який допоможе в реалізації реформування або ж може створити додаткові перешкоди – час.
На наш погляд в даній ситуації можна виділити два часових інтервали. Перший – від моменту ознайомлення колективу з нововведенням до початку реалізації. Цей період, повинен бути досить довгим, щоб працівники змогли внутрішньо сприйняти, відчути себе пов'язаним з нововведенням і пристосуватися до очікуваного результату. Другий інтервал – між початком і закінченням нововведення, повинен бути достатнім для того, щоб співробітники змогли змінити свою організаційну поведінку й трудову активність відповідно до цілей, обмежень і можливостей, які їм представляє дане нововведення.
Особливо важливо після кожного із етапів підводити підсумки проведення конференцій, дискусій, нарад з тим щоб в результаті корисних ефективних організаційних питань, разом з малодіючими неефективними, не викреслити основну мету.
Будь-які зміни в роботі колективу викликають стресовий стан у співробітників. Після того, як якась причина приведе до зміни в житті, у більшості людей може виникнути декілька емоційно-стресових стадій, що чітко різняться: заперечення, гнів, погодження з ситуацією, депресивні або субдепресивні розлади й прийняття позитивного або негативного наслідку реорганізації. Різним людям необхідно різний час для подолання цих стадій, але незалежно від поведінки керівника при впровадженні нововведень, співробітники обов'язково проходять подібні етапи. Завданням керівників є враховувати емоційний стан співробітників, до мінімуму зводити непродуктивні стадії й добитися співчутливого прийняття зміни, не допускати поверхневого й зовнішнього прийняття нововведення тому що це приведе до колишнього способу дії. На цьому етапі відіграють важливу роль навчальні семінари – тренінги з формуванням підходів до проблем які виникають при особистій участі сімейних лікарів та вузьких спеціалістів.
Керівнику будь-якої ланки потрібно сприйняти, що помилки є і будуть і важливо їх розуміти адекватно й виважено та прийняти міри по їх усуненню.
Як показують спостереження реакція працівників різноманітна, тому керівники зобов'язані допомагати їм долати певні фази поки співробітник не досягне кінцевої стадії процесу зміни, не варто вимагати від нього повної реалізації нововведення. Втручання повинне відповідати характеру фази. Воно може носити як характер простого роз'яснення з доказовими факторами, так і більш глибокого навчання. При цьому необхідно приймати до уваги вік фахівця, попередній досвід роботи в медичній галузі, очікувана професійна та фінансова вигода, тощо.
Знаючи особливості впровадження нововведень, керівники повинні проводити необхідні зміни при формуванні терапевтичного середовища в колективі, не порушуючи нормального функціонування й зберігаючи соціально-психологічний клімат колективу.
М.І.Сокур., О.М.Царенко
Вінницька обласна психіатрична лікарня №2