М.І. Пирогова Міністерство охорони здоров’я України Реорганізація методики післядиплом
| Вид материала | Диплом |
- Міністерство охорони здоров'я україни професійна спілка працівників охорони здоров'я, 111.65kb.
- Міністерство охорони здоров’я україни вінницький національний медичний університет, 3409.57kb.
- Міністерство охорони здоров’я україни вінницький національний медичний університет, 2694.66kb.
- Скрипников Петро Миколайович, Вищий Державний навчальний заклад України «Українська, 1373.08kb.
- Міністерство охорони здоров'я україни нака, 1116.44kb.
- Міністерство охорони здоров'я україни наказ, 1196.85kb.
- Міністерство охорони здоров'я україни нака, 1199.6kb.
- Міністерство охорони здоров'я україни, 5153.63kb.
- Міністерство охорони здоров'я україни нака, 1248.35kb.
- Міністерство охорони здоров'я україни нака, 354.54kb.
Даценко В.Г., к.м.н., заслужений лікар України,
Вінницький обласний спеціалізований клінічний диспансер
радіаційного захисту населення
Веденко Б.Г., к.м.н., Вінницька обласна клінічна лікарня ім. М.І. Пирогова
Післядипломна підготовка лікарів
в умовах пілотного проекту реформування медицини
Не підлягає сумніву, що одним із основних і першочергових розділів роботи будь-якого керівника є виховна робота з кадрами. Вона дає можливість підвищити їх фаховий і морально-культурний рівень, укріпити упевненість у собі. Від того, як свідомо і кваліфіковано відносяться медичні керівники до обраної професії, від рівня їх знань, які потрібно постійно підвищувати, залежить якість діагностичного і лікувального процесів у медичних закладах регіону. Всі ці якості необхідно щоденно виховувати у членів підлеглого колективу постійною і кропіткою працею. Таким чином, однією із важливих умов підвищення авторитету керівника є створення атмосфери, яка б сприяла бажанню колективу постійно вчитися.
Отже, основна задача керівника будь-якого рангу полягає у безперервному підвищенні як своєї кваліфікації, так і кваліфікації підлеглих. Але, як правило, керівник середньої ланки має справу з підлеглими різного фаху. І навіть у такому випадку, коли професійні знання керівника відносяться до тієї ж спеціальності, що і у підлеглого, все ж необхідно пам’ятати, що кожний співпрацівник спрямовує свою увагу на певне коло проблем, у той же час керівник не може у кожному окремому випадку вникати у суть питань так докладно. Таким чином, сучасний керівник (за невеликим виключенням) має мало можливостей особисто приймати участь у навчанні підлеглих з усіх дисциплін. Якщо це так, то колись суттєвий елемент керівної посади, як особисте навчання підлеглих, інколи виключається і здобувається нова функція – використання інших можливостей: ініціатива у цій області, яка направлена на невпинне роз’яснення роботи серед підлеглих про необхідність підвищення кваліфікації і підтримання її на рівні сучасних знань, контроль за результатами навчання та ін.
Роль керівника, як вчителя, можна було б підтвердити ще багатьма прикладами, але у цих тезах ми обмежимося лише наступними:
Відповідна персональна політика під час призначення кадрів та їх стажування.
- Постійне удосконалення та ускладнення завдань під час роботи.
- Постійне розширення самостійності працівника.
- Обов’язкове вивчення поточної спеціальної літератури, як важливий службовий обов’язок кожного члена колективу.
- Підтримка ініціативи співпрацівника у бажанні підвищення якості роботи.
- Використання для навчання конкретних особистих прикладів.
- Розбирання раніше допущених окремими колегами помилок.
- Приймання участі у розробці програм дій та функцій для співробітників.
- Необхідно підкреслити, що за підвищення кваліфікації членів колективу відповідає особисто кожний з них, а контроль за цим процесом покладений на керівника підрозділу.
Постійна післядипломна освіта – це безперервне удосконалення лікарів упродовж їх роботи. Вона передбачає підвищення професійного рівня і гарантує підвищення знань відповідно до сучасного рівня розвитку науки. Удосконалення повинно відповідати вимогам Всесвітньої Федерації Медичної Освіти та переформуванням органів охорони здоров’я і будуватись на слідуючих змінах:
- запровадження чітко структурованої трирівневої системи із розширенням сектора загальної практики сімейної медицини;
- збільшення кількості лікарів, які безпосередньо надають допомогу на першому етапі системи охорони здоров’я.
Етапність медичної допомоги дає можливість передбачити необхідну підготовку висококваліфікованих фахівців охорони здоров’я і підготувати кадри з поглибленими знаннями певного напрямку медичної спеціальності. Поєднання теорії і практики, здобуття необхідних навичок забезпечує впровадження у програму підготовки відповідних стандартів навчання. У такі програми бажано включати наступні питання:
- безперервне удосконалення якості медичного обслуговування населення ( відмова від поняття “допустимого рівня якості”);
- сувора відповідальність кожного працівника за якість роботи;
- постійний контроль якості, що полягає у ліквідації недоліків, а не тільки періодичного їх виявлення і оприлюднення;
- вироблення і використання наглядних, простих і зрозумілих показників оцінки якості роботи.
Форми підвищення знань можуть бути:
участь у конгресах, з’їздах, конференціях, відвідування лекцій з організації охорони здоров’я на кафедрах медичних університетів і академій;
- робота у медичних бібліотеках і читальних залах (знайомство з новими роботами і вивчення підібраного до певної теми матеріалу);
- регулярне проходження атестації і переатестації, а не залік “автоматом”;
- стажування, як у медичних закладах України, так і в інших країнах;
- проходження курсів підготовки у академіях післядипломної освіти та інших закладах;
- проведення семінарських занять і лекцій для організаторів охорони здоров’я області. Такі лекції і семінари краще проводити кожні 2 місяці на базі кращих лікувальних закладів, де якісно відпрацьовані і впроваджені у практику ті питання, яким присвячена теоретична частина семінару. Семінари можна проводити окремо для різних керівників медичного закладу.
І насамкінець, необхідно підкреслити, що завдяки якісній роботі з підвищення кваліфікації керівників підрозділів медичних закладів будуть створені умови для творчої праці і виховання розумного, натхненного працівника охорони здоров’я, висококваліфікованого фахівця.
Денисюк В.І., Іванов В.П., Сторожук Б.Г., Коцута Г.І.
Реорганізація методики післядипломної підготовки лікарів-інтернів з внутрішніх хвороб на кафедрі внутрішньої медицини №3
В умовах реорганізації практичної охорони здоров’я постає необхідність в змінах методики післядипломної освіти лікарів-інтернів. На нашу думку, основні напрямки післядипломної освіти лікарів-інтернів мають включати:
1) засвоєння сучасних протоколів (чинних наказів) діагностики та лікування внутрішніх хвороб; 2) засвоєння юридичних основ лікарської діяльності;
3) відпрацювання основних методик професійного самоудосконалення;
4) розвиток клінічного і професійного мислення і 5) розвиток наукової творчості.
Засвоєння сучасних протоколів діагностики та лікування внутрішніх хвороб на нашій кафедрі здійснюється на конкретних пацієнтах. При здійсненні цих заходів ми основну увагу приділяємо на відпрацювання, перш за все, протоколів надання невідкладної допомоги в амбулаторних умовах, питанням диспансеризації хворих та практичним моментам ведення медичної документації.
З метою засвоєння юридичних моментів лікарської діяльності кафедра планує залучати лікарів-інтернів до участі в засіданнях міських і обласних експертних комісій. Крім того планується проведення розборів проблемних і конфліктних ситуацій, які надходили до керівництва обласного та міського департаменту охорони здоров’я. Робота по удосконаленню юридичних основ лікарської діяльності повинна включати також ретельний аналіз лікарських помилок і можливих шляхів їх попередження та подолання.
Із методів професійного самоудосконалення основну увагу слід приділити навичкам роботи з різними медичними інтернет-програмами і інтернет-бібліотеками. Крім того на нашій кафедрі лікарі-інтерни залучаються до проведення ранкових п’ятихвилинок і внутрішньолікарняних реферативних конференцій, де їм надається можливість самостійно робити доповіді та інформаційні повідомлення з актуальної медичної тематики. Все це безперечно, сприяє формуванню у них необхідного сучасного теоретичного рівня.
Розвиток клінічного мислення лікарів здійснюється нами під час клінічних розборів хворих і вирішення ситуаційних задач. На нашій кафедрі підготовлений пакет ситуаційних задач, який включає найбільш часті та проблемні ситуації в практиці лікаря загальної практики. Крім того кафедрою переведений на українську мову пакет ситуаційних клінічних завдань, які використовуються в європейській практиці.
Розвиток наукової творчості сучасних лікарів є невід’ємним і обов’язковим елементом післядипломної підготовки лікарів-інтернів. Ці заходи необхідні для скринінгу лікарів, які мають хист до наукової діяльності і наукового аналізу. З метою розвитку наукової творчості лікарям-інтернам ставиться задача проведення аналізу певної виборки хворих і формування певних практичних висновків і рекомендацій. Варіанти наукового аналізу та методику його проведення лікарі мають підбирати самостійно.
Отже, реорганізація методики післядипломної освіти лікарів-інтернів надасть можливість удосконалити формування у них необхідних практичних і професійних навичок і сформувати сучасний тип лікаря сімейної та загальної практики.
Дідик Н.В., Лисунець О.В.
Доцільність використання соталолу на першому етапі медико-соціальної допомоги населенню в умовах пілотного реформування медицини у Вінницькій області.
Враховуючи соціально-економічну сферу життя та побуту населення Вінницької області, стає зрозумілим, чому саме Вінниччина стала однією із областей, де з 2011 року почав впроваджуватись пілотний проект по реформуванню галузі здоровохорони на Україні. Адже цьому сприяє географічне положення області: вона є однією із центральних областей України з помірним кліматом; транспортне сполучення та пов’язана із ним внутрішня міграція населення: як один із факторів розповсюдження інфекційної патології; сільськогосподарське спрямування ведення народного господарства: дає змогу оцінити фактори ризику розвитку саме ряду захворювань, що пов’язані із сільськогосподарським виробництвом, а саме професійних захворювань; гендерна позиція області демонструє різку перевагу жіночого населення над чоловічим, сільського населення над міським, осіб середнього та старечого віку над особами юного та молодого віку, що корелюється із середніми статистичними показниками по Україні, згідно даних Державного комітету статистики. Виходячи із вище сказаного, результати, які вже отримані та будуть досягнуті в результаті реформування є загальноприйнятними для їх аналізу та безпосереднього впровадження ефективних методик по всій території України.
На сьогоднішній день, у Вінницькій області створено 27 центрів первинної медико-санітарної допомоги, які отримали статус юридичної особи. Протягом минулого року кількість населення Вінниччини, яка обслуговується сімейними лікарями зросла від 62 до 72%. В результаті проведеної реформи біля 80% пацієнтів будуть розпочинати та закінчувати лікування на первинному рівні медико-санітарної допомоги [7]. А це, в свою чергу, суттєво зекономить державні кошти по утриманні 1 пацієнта на стаціонарному лікуванні в лікувальних закладах районного та обласного підпорядкування, не враховуючи вже вартість перебування 1 дня хворого у клініках науково-дослідних центрів та інститутів. Слід мати на увазі, що первинний рівень медико-санітарної допомоги буде фінансуватись із районних та міських бюджетів. Вторинна (спеціалізована) медична допомога фінансуватиметься із фонду обласного бюджету. Третинна (високоспеціалізована) медична допомога фінансуватиметься із обласного бюджету. Такий спосіб фінанасування нівелює, в майбутньому, адміністративні кордони в межах області і створить єдиний медичний простір при наданні вторинної, третинної та екстреної медичної допомоги [8].
Безумовно, рік реформування медичної галузі у Вінницькій області показав і певні складності. Так відзначаєься зростання показника дитячої смертності, який, в порівнянні із 2010 роком, зріс із 8,7 до 9,6% на 100 тисяч населення. А що може бути дорожчим для нації, як не її майбутнє?
Розповсюдженість артеріальної гіпертензії (АГ) та порушення серцевого ритму значно підвищують ризик серцево-судинних ускладнень, в тому числі і фатальних [9-11,13]. Сучасна концепція ефективної фармакотерапії серцево-судинних захворювань будується від її здатності впливати на загальну та серцево-судинну смертність.
Відповідно до рекомендацій Європейських експертів (ESC/ESH, 2007) та Рекомендацій Української асоціації кардіологів з профілактики та лікування АГ (2008), бета-адреноблокатори (БАБ) є препаратами вибору при поєднанні артеріальної гіпертензії (АГ) зі стенокардією, перенесеним інфарктом міокарду, серцевою недостатністю, тахіаритміями, глаукомою та вагітністю, в пацієнтів молодого та середнього віку з ознаками гіперсимпатикотонії, гіпертиреозу, мігрені та супутньої екстрасистолії [2,12]. БАБ, в якості препаратів першого ряду, використовуються на підставі їх антигіпертензивної, антиішемічної та антиаритмічної дії та доведеної ефективності в профілактиці різних серцево-судинних ускладнень, в тому числі і раптової (аритмічної) смерті [1,3,4]. БАБ та аміодарон є препаратами вибору при лікуванні АГ та екстрасистолії. Однак, велика низка побічних реакцій аміодарону сприяли пошуку більш безпечного антиаритмічного препарату - соталолу.
Метою проведеного дослідження було оцінити ефективність та безпечність антиаритмічного препарату III класу соталолу в хворих на гіпертонічну хворобу (ГХ) із частою екстрасистолією.
В нашій роботі ми оцінили клінічну ефективність і фармакологічну безпечність антиаритмічного препарату ІІІ класу соталолу у 67 хворих із гіпертонічною хворобою ІІ стадії і частою екстрасистолією. Статистичну обробку результатів дослідження проводили за допомогою методів варіаційної статистики з використанням програми StatSoft „Statistica” v. 6.0 згідно рекомендацій [5].
Ми встановили, що сама висока антиритмічна ефективність соталолу визначається при суправентрикулярній екстрасистолії (81,2% на 1 і 75,0% на 3 і 6 місяцях лікування), при шлуночковій екстрасистолії антиаритмічна ефективність соталолу сягає 57,9% на 1, 3 місяцях лікування і 52,6% на 6 місяці лікування.
Самою частою побічною дією соталолу є розвиток синусової брадикардії, яка реєструвалась в 10,4% пацієнтів при використанні 160-320 мг препарату на добу. Максимальна антиаритмічна ефективність соталолу визначалась в дозі 160 мг на добу та більше. Антиаритмічний ефект вважали позитивним у разі повного зникнення або зменшення добової кількості екстрасистол більше ніж на 50% [6].
В 7 (10,4%) хворих на тлі застосування 160-320 мг соталолу на добу визначалась синусова брадикардія. Зменшення дози препарату в 3 із 7 випадків з 320 до 160 мг на добу призвела до нормалізації ЧСС і збереження позитивного антиаритмічного ефекту, в той час як 4 із 7 – зменшення дози препарату з 160 до 80 мг призвела до втрати позитивної антиаритмічної ефективності. В 1 (1,5%) випадку на тлі застосування 160 мг соталолу спостерігали розвиток запаморочення, яке носило характер неврологічного дефіциту. У іншого хворого на тлі прийому соталолу визначалась поява диспепсичних розладів.
Таким чином, аналізуючи отримані нами дані ефективності та безпечності соталолу, ми можемо із впевненістю рекомендувати використання соталолу із анти аритмічною метою у пацієнтів із артеріальною гіпертензією та екстрасистолією на першому етапі медико-санітарної допомоги населенню.
Дідик Н.В., Палій І.К., Лисунець О.В.
Доцільність реформування практичної ланки здоровохорони саме на теренах Вінницької області.
Починаючи із 1990 року, в цілому, чисельність населення по Україні зменшилась на 11,6% (6млн.), і ця тенденція продовжує зберігатись до сьогодні. В структурі причини смертності серцево-судинна патологія займає провідне місце як по Україні, так і по окремих її регіонах. Безумовно, для росту показника летальності населення вагомий внесок вносять як об’єктивні чинники (вік, стать, сфера діяльності, генетична схильність, шкідливі звички) так і суб’єктивні (зовнішня міграція населення, соціально-економічний розвиток самої держави, відповідно рівень та якість медичного обслуговування, його доступність пересічному українцю. Якщо говорити про рівень надання якісних медичних послуг населенню, то, опираючись на статистичні показники одного із регіонів України, наприклад, Хмельницької області видно, що з 2006 по 2009 роки смертність внаслідок розвитку всіх стадій гіпертонічної хвороби становила 0,7 на 100 тис. населення, а по Україні цей показник був 1,3. Смертність від ішемічної хвороби серця за відповідні роки зменшилась від 627,3 до 479, 6 на 100 тис. населення, а по Україні – із 722,6 до 676,6 на 100 тис. населення. В той же час, летальність внаслідок розвитку гострого інфаркту міокарда зросла із 13,1 до 17,7 на 100 тис. населення на Хмельниччині, а по Україні із 21,3 до 21,9 на 100 тис. населення. Зверніть увагу, летальність внаслідок розвитку інсультів протягом аналогічного періоду зросла від 0 до 106,3 на 100 тис. населення у Хмельницькій області, та від 0 до 86,1 на 100 тис. населення по Україні. Вже у 2010 році від інсультів померли 87,6 на 100 тис. населення жителів України. Цей показник майже більше ніж у 2 рази перевищує аналогічний показник у розвинених країнах Європи. Звідси виникає питання: «Як можна допустити таку разюче високу летальність від розвитку інсультів на сучасному рівні медицини?» Адже проблема лікування інсультів, це в першу чергу проблема їх профілактики. Саме на профілактичну ланку здоровохорони спрямований один із основних принципів пілотного проекту реформування медицини на Вінниччині. Адже доведено, що із економічної точки зору, профілактувати розвиток однієї соматичної нозології хвороби у пацієнта для державного бюджету у 5 разів вимагає менше коштів, ніж її лікування.
Таким чином, враховуючи географічне положення, транспортний зв'язок, рівень розвитку медицини Вінниччини, високоякісну академічну школу колективу викладачів та випускників Вінницького національного медичного університету ім. М.І. Пирогова ми маємо підстави вважати, що саме Вінниччина стане базовою основою у реформуванні практичної ланки здоровохорони населення та розбудови держави із відповідними своїми напрацюваннями та доробками.
Дністрянська А.П., Мазорчук Б.Ф. Годлевська Н.А., Чайка Г.В.
Підготовка майбутніх сімейних лікарів на кафедрі акушерства та гінекології
Реформування порядку організації медичного обслуговування населення в Україні потребує зміни підходів до підготовки майбутніх лікарів.
На кафедрі акушерства та гінекології викладаються основи фізіологічного акушерства , діагностику і лікування патологічних відхилень від перебігу вагітності, пологів, післяпологового періоду; основи діагностики, лікування гінекологічних захворювань.
В світлі наказу 417 про організацію амбулаторної акушерсько-гінекологічної допомоги в Україні на І рівні надання акушерсько-гінекологічної допомоги здійснюють в амбулаторіях загальної практики – сімейної медицини, в жіночих консультаціях та інших закладах. В обов`язки лікаря загальної практики-сімейної медицини входить діагностика та спостереження за вагітними з фізіологічним перебігом вагітності, своєчасне взяття на облік, планове спрямування до пологового будинку, виявлення та скерування вагітних групи ризику на вищий рівень надання медичної допомоги, надання допомоги вагітним при невідкладних станах згідно клінічних протоколів і постанов, динамічне спостереження за породіллями, профілактика, рання діагностика і надання допомоги при післяпологових ускладненнях легкого перебігу та скерування при необхідності породіль на вищий рівень.
В світлі вищезгаданих постанов навчання майбутніх лікарів будується на поглибленому вивченні фізіологічного перебігу вагітності, пологів та післяпологового періоду, встановленні критеріїв діагностики ранніх проявів патологічного перебігу вагітності та післяпологового періоду.
Особливу увагу приділяється засвоєнню принципів надання невідкладної допомоги у випадку розвитку ургентних станів. Студентами засвоюються алгоритми надання допомоги при кровотечах в І триместрі вагітності ( не виношування вагітності, позаматкова перервана вагітність) в ІІ та ІІІ триместрах вагітності : передлежання плаценти, передчасне відшарування нормально розташованої плаценти) , в пологах та післяпологовому періоді.
Акцентується увага на наданні невідкладної допомоги при геморагічному шокові, септичному шокові, нападі еклампсії.
Для кращого засвоєння матеріалу використовуються типові та нетипові задачі, які дозволяють оцінювати клінічні та лабораторні дані, отримані при обстеженні вагітних, визначати доцільність застосування тих чи інших лікарських засобів, раціонально вибирати тактику ведення пологів. Значна кількість елементів надання невідкладної допомоги відпрацьовується на фантомах, що сприяє покращенню підготовки майбутніх лікарів загальної практики.
Дуднік В.М., Сторожук І.В.
Післядипломна підготовка лікарів-педіатрів в умовах
реформування медицини у Вінницькій області
Прийняття законів України «Про внесення змін до основ законодавства України про охорону здоров’я щодо удосконалення надання медичної допомоги» та «Про порядок проведення реформування системи охорони здоров’я у Вінницькій, Дніпропетровській, Донецькій областях та м.Києві» дозволяють ввести нові методологічні підходи до навчального процесу підготовки лікарів-педіатрів у післядипломному навчанні. Реалізація національного проекту «Нове життя – нова якість в охороні материнства і дитинства» сприятиме збільшенню кількості нормальних пологів, зниженню захворюваності новонароджених на 40%, завдяки використанню сучасних перинатальних технологій, вивчення яких необхідно ввести в навчальний процес лікарів-педіатрів у вигляді окремих семінарських занять та лекційного курсу на очному циклі інтернатури. З лікарями-інтернами необхідно на очному та заочному циклах навчання вивчати питання щодо розкриття нормативного змісту понять всіх видів медичної допомоги, їх функціонального навантаження, що спрямовано на підвищення ефективності та доступності медичного обслуговування дитячого населення.
В даний час ще більш актуальною стала проблема налагодження тісного зв’язку між педіатричними кафедрами і відповідальними за заочний цикл навчання лікарів-інтернів.
Контроль за якістю педіатричної медичної допомоги полягає і в матеріальному стимулюванні (збільшення заробітної плати) лікарів-інтернів з спеціальності «Педіатрія».
У Вінницькій області планується створення 27 ЦПМСД та 24 госпітальних округів, 1 центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф. Потрібно приділяти увагу щодо питань соціальної гарантії для лікарів-педіатрів, які зобов’язуються відпрацювати не менш 3 років у сільській місцевості.
Результативність виконання цих змін не викликає сумніву. Очікувані результати реформи – індикатори успіху: покращення стану здоров’я дитячого населення, підвищення соціального статусу лікаря-педіатра. Забезпечення якісної підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації лікарів-інтернів з спеціальності «Педіатрія» є головною метою роботи кафедр педіатрії вищих навчальних закладів.
Дудник В.М., Сінчук І.І.
ОСОБЛИВОСТІ ДІАГНОСТИКИ, ЛІКУВАННЯ СПАДКОВИХ ЗАХВОРЮВАНЬ І ВРОДЖЕНИХ ВАД РОЗВИТКУ В ПЕРІОД РЕФОРМУВАННЯ СИСТЕМИ ОХОРОНИ ЗДОРОВ'Я
Спадкові захворювання є однією з найскладніших, маловивчених проблем сучасної педіатрії, так як відносяться до важких і важкодіагностованих захворювань. У структурі смертності дітей першого року життя у Вінницькій області вроджені вади розвитку посідають 2 місце і складають 23,3% за минулий рік. Сьогодні ряд спадкових захворювань не тільки діагностуються, а й лікуються. Багато вроджених вад розвитку можна запобігти пренатально. Тому своєчасність постановки діагнозу впливає на лікування і результат захворювання.
У Вінницькому регіоні проводиться пІлотний проект реформи системи охорони здоров'я. У першу чергу реформується система надання первинної медико-санітарної допомоги. У більшості країн світу система надання медичної допомоги складається з первинної медико-санітарної та спеціалізованої допомоги. При цьому заклади первинної медико-санітарної допомоги надають 90% цих послуг. В Україні аналогічну допомогу отримують лише 30% населення в селах і 50% у місті. Одним з напрямків роботи первинної медико-санітарної допомоги є направлення пацієнта, який не вимагає екстреної медичної допомоги, в спеціалізовані установи для отримання високоспеніалізованої медичної допомоги, в тому числі і діагностики.
Обласна дитяча лікарня надає 3 рівень медичної допомоги дитячому населенню Вінницького регіону. У 16 стаціонарних відділеннях, розрахованих на 450 ліжок, отримують медичну допомогу новонароджені (реанімація та інтенсивна терапія новонароджених, відділення патології новонароджених та другого етапу виходжування недоношених дітей), діти раннього віку з соматичною патологією, пацієнти з кардіологічними проблемами, нефрологічної патологією, гастроентерологічними захворюваннями, патологією органів дихання, алергологічними та імунологічними проблемами, неврологічною та нейрохірургічною патологією. Відділення хірургічного профілю (травматологія, хірургія., Лор, очне) працюють в ургентному режимі цілодобово, як і відділення реанімації та інтенсивної терапії. Середня кількість відвідувань поліклінічного відділення в день складає 500.
Серед дітей, які консультуються в поліклінічному відділенні, діагноз при направленні включає генетичний діагноз вкрай рідко (в середньому 5%). У стаціонарних відділеннях, де діагноз при із направленні включає генетичний діагноз, превалює в неонатальному корпусі, особливо в реанімаційному відділенні (17-25%). В інших відділеннях лікарні, діагноз при направленні включає спадкові захворювання переважно у дітей, які проходять переоформлення інвалідністі або стан яких потребує серйозного медикаментозного лікування, постійної замісної терапії (муковісцидоз, хвороба Брутона, хвороба Гоше та ін.). Необхідно зазначити, що щорічно 350-360 дітей, які перебувають на лікуванні та обсте женні у Вінницькій обласній дитячій клінічній лікарні, потребують консультації генетика, з них в середньому 65 - 67% оглядаються генетиком вперше. Серед оглянутих вперше генетиком, клінічна картина захворювання дозволяла запідозрити або поставити спадкове захворювання в більш ранньому віці.
Таким чином, час диктує необхідність знання медичної генетики лікарями всіх спеціальностей. Особливо це необхідно сімейним лікарям, тому що в умовах реформування системи охорони здоров'я України на них лягає обов'язок спостереження за дітьми, постановки діагнозу, в тому числі і спадкових захворювань. Своєчасна постановка діагнозу спадкових захворювань дозволить зменшити важкість клінічних проявів, сповільнити прогресування захворювання, запобігти інвалідізації. У випадках відсутності лікування, соціально адаптувати сім'ю, провести своєчасне медико-генетичне консультування. Кількість годин, які виділяються в інтернатурі для вивчення медичної генетики є недостатніми.У зв'язку з чим, ми вважаємо за необхідне збільшення годин з медичної генетики для лікарів-інтернів.
Заічко Н.В., Ладутько С.В., Столярчук Е.В., Качула С.О.
Значення викладання клінічної біохімії у світлі медичної реформи
Вінниччина як одна із пілотних областей, задіяних в експерименті з реформування охорони здоров’я, планомірно впроваджує організаційні перетворення в медичній сфері. Зрозуміло, що особливу роль у проведенні реформи та її супроводу в напрямку науково-методичного забезпечення та підготовки професійних кадрів відіграють медичні вузи, і зокрема Вінницький національний медичний університет імені М.І. Пирогова.
Кафедра біологічної та загальної хімії Вінницького національного медичного університету не може стояти осторонь цього процесу. Біологічна хімія відноситься до базових наук, що формують світогляд майбутнього медика, і є необхідною умовою для подальшого розуміння молекулярних основ фізіологічних функцій в здоровому та хворому організмі. На жаль, випускники медичних вузів недостатньо володіють теоретичними і прикладними аспектами біохімії. До певної міри це пояснюється тим, що студенти медичних факультетів, які власне поповнюють ланки лікарів загальної практики, вивчають предмет лише на 2 році навчання.
Як відомо, вищою формою післядипломної підготовки лікарів є клінічна ординатура у медичних вузах, основне завдання якої – підготовка кваліфікованих фахівців для самостійної роботи. Слід відзначити, що в клінічній ординатурі, крім основних спеціальностей, введений курс клінічної біохімії, яка вивчає молекулярні механізми виникнення захворювань, біохімічні аспекти лабораторної діагностики, прогнозування та лікування різних патологічних станів. Досвід викладання клінічної біохімії доцільно було б використовувати і в інших галузях післядипломної підготовки та перепідготовки фахівців – під час інтернатури, курсах спеціалізації та передатестаційних курсах, що є особливо важливим у підготовці сімейних лікарів.
Ми вважаємо, що впровадження клінічної біохімії (як навчальної дисципліни) у підготовку лікарів повинно розпочинатись ще на етапі навчання у вузі. Тим більше, що такий досвід у кафедр біохімії є - цей предмет викладається для студентів 3 та 4 курсу фармацевтичного факультету (провізорів та клінічних фармацевтів). Для студентів медичного факультету вивчення клінічної біохімії доцільним було б проводити на 4 або 5 курсі, що покращило б сприйняття біохімічних основ патогенезу різних патологічних станів, які розглядаються на кафедрах терапевтичного та хірургічного профілю.
Вимогою реформи вищої освіти є реальна університетська автономія, яка дозволить регулювати відсоток змісту освіти відповідно сучасним вимогам до підготовки різних фахівців, в тому числі і в медичних вузах. У світлі реформування медицини інтеграція базових дисциплін, зокрема клінічної біохімії, в до- та післядипломну медичну освіту є одним із шляхів підвищення кваліфікаційного рівня як майбутнього, так і вже сформованого лікаря.
Зайцева К.А.
Транскультурні медико-профілактичні програми як приклад належної практики для лікарів
Державна програма “Наука в університетах” на 2008-2012 рр. декларує такі основні зміни освітнього та наукового простору України: розширення переліку медичних спеціалізацій/субспеціалізацій - з урахуванням сучасних вимог ринку праці; пришвидшення періоду отримання новітньої інформації (у зв’язку із скороченням періоду напіврозпаду компетенції спеціаліста, що нижчий за 5 років) - за рахунок швидшого впровадження результатів досліджень у навчально-методичну діяльність; створення активного навчального середовища (Active Learning Environment) - за рахунок створення мультидсициплінарних науково-освітніх груп/центрів з вивчення прикладних проблем, які активно використовуватимуть резерви міжнародного співробітництва із закордонними науково-освітніми структурами.
Тактичне втілення означених напрямків в медико-профілактичній роботі означає розробку новітніх науково-освітніх стандартів (Educational Standards) за найсучаснішими напрямками у вигляді курсів переддипломної (Graduate Study), післядипломної (Postgraduate Study) освіти та освіти протягом життя (Lifelong Learning) для українських лікарів, що дозволить підвищити їх кваліфікаційний рівень, забезпечить необхідні якісні зміни системи медико-профілактичної допомоги населенню України і сприятиме ліцензуванню наших медиків за кордоном. Віддаленою перспективою такої євроінтеграції української медичної галузі є інтероперабельність систем охорони здоров’я різних країн, яка передбачає спільні підходи до інтерпретації медичної інформації та взаєморозуміння між лікарями різних країн. Одним з першочергових завдань в реалізації подібних перспективних напрямків співпраці західні центри передового досвіду (Centres of Excellence) вважають визначення спеціалістів із підходящою кваліфікацією (suitably qualified staff) з країн пострадянського простору і їх додаткову підготовку, оскільки різниця в навчальних програмах, рамці кваліфікацій та спеціалізаціях не завжди дозволяє задіяти відповідно підготовлених фахівців (relevant staff).
Перспективною в цьому плані виявилася міжнародна співпраця із співробітиками Центру міжнародного здоров’я Університету м. Берген (Норвегія), що розпочалася з докторантського курсу Міжнародної Літньої Дослідницької Школи у 2010 р. Репутація центру у сфері міжнародних відносин в медицині та глобальній охороні здоров’я є визнаною в світі. Результати цієї діяльності лягли в основу розпочатого крос-культурного дослідження навчального стресу та копінгу в мультикультурній спільноті студентів українського медичного ВНЗ. В подальшому його результати мають шанс стати інформаційним ресурсом для створення нових науково-освітніх стандартів третього рівня з крос-культурних досліджень. Оперативне використання даних досліджень в науково-освітній роботі відповідатиме концепції “освіти, що базується на дослідженнях” (Research Based Education) і може бути розповсюджене на інші виші як приклад належної практики (Good Practice) для обміну досвідом (Sharing Experience), в тому числі передовим (Best Practice). Інформаційні надбання даного дослідження будуть стосуватися крос-культурних аспектів медико-профілактичної роботи – її особливостей серед представників різних культур. Ця сфера знань є вкрай важливою для українських лікарів, адже мультикультурність та глобальна інтегрованість нашого суспільства невпинно зростають.
Застосування результатів даного дослідження також стане у нагоді при створенні транскультурних медико-профілактичних програм, оскільки “Transcultural Nursing” зараз лише формується як новий науково-гуманістичний напрямок медицини з вивчення подібності та різниці між культурами в прикладних питаннях медичної допомоги.
На сьогоднішній день центри міжнародного здоров’я топ-рейтингових університетів світу тісно співпрацюють із їхніми університетськими клініками в сфері розробки програм культурної компетентності для практичних лікарів, організаторів охорони здоров’я і дослідників, що працюють в мультикультурних громадах та за кордоном.
Каніковський О.Є., Бондарчук О.І., Сандер С.В.