М.І. Пирогова Міністерство охорони здоров’я України Реорганізація методики післядиплом
| Вид материала | Диплом |
- Міністерство охорони здоров'я україни професійна спілка працівників охорони здоров'я, 111.65kb.
- Міністерство охорони здоров’я україни вінницький національний медичний університет, 3409.57kb.
- Міністерство охорони здоров’я україни вінницький національний медичний університет, 2694.66kb.
- Скрипников Петро Миколайович, Вищий Державний навчальний заклад України «Українська, 1373.08kb.
- Міністерство охорони здоров'я україни нака, 1116.44kb.
- Міністерство охорони здоров'я україни наказ, 1196.85kb.
- Міністерство охорони здоров'я україни нака, 1199.6kb.
- Міністерство охорони здоров'я україни, 5153.63kb.
- Міністерство охорони здоров'я україни нака, 1248.35kb.
- Міністерство охорони здоров'я україни нака, 354.54kb.
Підходи до викладання хірургії при післядипломній підготовці лікарів загальної практики (сімейних лікарів) в умовах реформування медицини у Вінницькій області
Сімейний лікар повинен мати широкі знання з різноманітних галузей медицини і охорони здоров‘я: основи законодавства, нормативно-правові документи, організація лікувально-профілактичної допомоги, принципи і методи диспансеризації, організаційно-економічні засади діяльності лікувальних закладів і медпрацівників в умовах бюджетно-страхової медицини, етіологію, патогенез, клініку і лікування основних захворювань, надання невідкладної допомоги, обладнання операційно-перев'язувального блоку, призначення хірургічного інструментарію (Кваліфікаційна характеристика лікаря із спеціальності загальна практика - сімейна медицина, розділи «Загальні знання», «Спеціальні знання» ).
Сімейний лікар повинен надавати кваліфіковану допомогу за своїм фахом, використовуючи сучасні методи діагностики, лікування, реабілітації і профілактики, своєчасно діагностувати і лікувати захворювання в амбулаторних умовах, денних і домашніх стаціонарах в межах своєї компетенції, своєчасно направляти хворих для одержання допомоги у випадках, які виходять за рамки його компетенції, організовувати госпіталізацію планових і ургентних хворих (Примірне положення про лікаря загальної практики - сімейної медицини, пункт 7).
Сімейний лікар має опанувати низку навичок, зокрема, обґрунтування плану оперативного лікування, показань до операції, передопераційна підготовка, застосування методів знеболення, спостереження за хворими в післяопераційному періоді, гемотрансфузія, вправлення вивихів, первинна хірургічна обробка ран, дренування абсцесів, флегмон, парапроктитів, панариціїв, карбункулів, фурункулів, пункція плевральної та черевної порожнини, венесекція, пункція і катетеризація підключичної вени, блокади (вагосимпатична, паранефральна, міжреберних нервів), пункція трахеї та внутрішньотрахеальне введення лікарських речовин, лаваж трахеобронхіального дерева (Кваліфікаційна характеристика, розділи «Загальні навики», «Спеціальні навики», «Маніпуляції»).
Під час спеціалізації на засвоєння цих широких знань та умінь з хірургії відводять лічені дні. Це становить перше протиріччя між базовими документами і програмою навчання. Враховуючи, що слухачі курсів – це переважно колишні терапевти, педіатри та лікарі інших нехірургічних спеціальностей із великим стажем роботи виникає друге протиріччя.
На нашу думку, сімейні лікарі мають надавати хірургічну допомогу в межах першої лікарської. В зв‘язку з цим, на даному етапі, вони мають опанувати зупинку кровотечі, профілактику шоку, транспортну іммобілізацію, накладання пов‘язок, діагностику гострої хірургічної патології, методику обстеження молочних залоз і прямої кишки. Проведення хірургічних маніпуляцій вважаємо не раціональним. Це, перед усім, зумовлено відсутністю часу для оволодіння хірургічними навичками. Розходження між програмою і реаліями потребує доопрацювання схем підготовки лікарів з сімейної медицини.
Через обмежений час включення в програму навчання питань лікування панарицію, карбункулу, післяопераційних ускладнень, захворювань тимусу, стом, запальних хвороб прямої кишки є не раціональним. Потрібно переглянути питання про надання сімейним лікарям права на оперативні втручання.
Каніковський О.Є., Павлик І.В., Рауцкіс В.А.
Особливості післядипломного навчання хірургії іноземним студентам з англомовною формою навчання
Нагальною потребою вищої медичної школи сьогодення є підготовка висококваліфікованих лікарів, професійні знання, досвід та практичні навички яких будуть конкурентоспроможними на світовому ринку праці.
Саме тому проведення практичного заняття проходить в декілька етапів. Тестовий контроль практично орієнтований з варіантами відповідей направленими на ефективні моделі поведінки студента в конкретній клінічній ситуації. Зокрема, коли завдання студентам подавались у вигляді реальних випадків з практики лікаря-хірурга і вимагали від них цілеспрямованих дій. Навчальний матеріал, на основі якого розроблені тести, базується на міжнародних консенсусах та клінічних рекомендаціях, саме тих які майбутній лікар, при поверненні на Батьківщину, буде використовувати у своїй повсякденній клінічній практиці. Це,на нашу думку є важливо стосовно навчального процесу, так як при поверненні кожний іноземний студент має підтвердити в своїй країні отримані у нашому університеті знання. Таким чином, з одного боку це життєво необхідно для опанування іноземним студентом необхідного рівня високої якості знань, з іншого – підтримання високого рейтингу університету на міжнародному рівні.
Окрім того, протягом останніх років на кафедрі хірургії медичного факультету №2, як навчальний матеріал широко використовуємо «Протоколи лікування та профілактики» Міністерства Охорони Здоров’я України. Такий підхід до викладання забезпечує відповідність навчального матеріалу останнім сучасним досягненням практичної хірургії. Дані протоколи враховують методичні рекомендації та нормативні вимоги МОЗ України, щодо лікування конкретної нозологічної одиниці на сучасному етапі і, таким чином, надолужують інформаційні пробіли, які можуть мати місце в зв’язку з термінами останнього видання підручників. Також слід відмітити, що протоколи для студентів є своєрідним алгоритмом, стандартом практичної діяльності - орієнтовною схемою дій студента при конкретному хірургічному захворюванні залежно від клінічної форми та перебігу. Це дозволяє підвищити рівень керованості процесом навчання іноземних студентів, що в значній мірі гарантує програмно-цільову раціональність їх навчально-пізнавальної діяльності та оптимізує шляхи оволодіння необхідним мінімумом професійних знань та умінь.
Однак, перед студентом постійно акцентується увага на тому, що практична діяльність майбутнього лікаря вимагає не копіювання рекомендованих схем, а індивідуалізації лікування з врахуванням особливостей перебігу захворювання, реакції хворого на лікування і зрештою його особливості. Далеко не всі проблеми хворого можливо вирішити за допомогою протокольного лікування – тому велике значення продовжує відігравати індивідуальний клінічний досвід, який майбутній лікар починає здобувати ще будучи студентом.
Клінічна частина заняття проводиться біля ліжка хворого. Негативним моментом даної частини заняття є відсутність мовного контакту студента з пацієнтом. Однак, він компенсується теоретичною відповіддю студентів, які викладають ймовірні скарги, анамнез пацієнта характерні для наявної у хворого патології. Задача викладача звернути увагу на особливості перебігу захворювання у конкретного пацієнта, а також демонстрація фізикального обстеження хворого з максимальною участю студентів в її проведенні, виконанні перев’язок, маніпуляцій, які входять до переліку практичних навичок, якими повинен оволодіти студент. Перевагою іноземних студентів які навчаються саме в нашій країні є те що, вони мають можливість прямого доступу до хворого який лікується на цей час у клініці. В інших країнах така можливість є обмеженою.
Надзвичайно важливим є демонстрація, за допомогою комп’ютерного забезпечення, проведених досліджень пацієнта, який напередодні оглядався фізикально. В цьому напрямку колектив клініки проводить щоденну кропітку роботу по збиранню клінічного навчального матеріалу на мультимедійних засобах. Спочатку студентам демонструється перелік проведених досліджень конкретного хворого, а в подальшому презентується наявний інший клінічний мультимедійний матеріал, який стосується теми заняття. Дана частина заняття дозволяє визначити глибину клінічного мислення студента, так як він демонструє не тільки знання заданої теми, а також своє клінічне мислення та логіку.
Таким чином: навчальний матеріал для іноземних студентів має базуватися на міжнародних консенсусах та клінічних рекомендаціях, саме тих, які майбутній лікар при поверненні на батьківщину буде використовувати у своїй повсякденній клінічній практиці. Роль викладача при клінічному огляді хворих заключається не тільки в допомозі спілкування іноземного студента з хворими а і в моделюванні та постановці правильного клінічного мислення студента направленого на швидку постановку діагнозу та раціональне ефективне використання допоміжних методів обстеження. Проведення повного фізикального обстеження хворого власноруч студентом. Оволодіння практичними навичками іноземного студента має певну послідовність, а саме глибоке оволодіння теоретичним матеріалом, широке використання відео- та фотоматеріалу для демонстрації виконання процедури, асистування студента з виконанням певних етапів під час виконання лікарської процедури.
Качула С.О., Личик Г.З., Ладутько С.В., Таран І.В.
Роль університетської клініки в підготовці студентів – майбутніх лікарів.
Основною метою реформування сучасної медицини є покращення стану здоров’я населення за рахунок удосконалення якості та доступності медичної допомоги. Здавна відомо, що любе реформування є складним і до певної міри болісним процесом. Однак, реформування медичної освіти - це практично єдина можливість з боку держави надати кожному громадянину нашої країни сучасну медичну допомогу, а відносно студентів – здобути освіту світового рівня, стати конкурентоспроможним фахівцем та мати можливість вибору місця праці у будь-якій країні. Успіх реформ залежить від правильного підходу до їхнього проведення.
Основні проблеми медичної освіти в Україні на сьогодні – це зниження якості підготовки медичних кадрів внаслідок низької мотивації певних категорій студентів і викладачів до самовдосконалення; відсутність університетських клінік; невідповідність умов навчання вимогам часу, застосування застарілих педагогічних технологій, низький рівень соціального захисту викладачів і таке інше. Впровадженню позитивних змін також перешкоджають законодавство, низьке фінансування вищої школи, високий рівень педагогічного навантаження на викладача, тощо.
Ефективна кадрова політика в галузі охорони здоров’я є важливою складовою її реформування, оскільки саме від рівня забезпеченості закладів охорони здоров’я медичними працівниками та їх професійного рівня залежить якість надання медичної допомоги населенню країни, що і є кінцевою метою реформи. На наш погляд, важливим етапом забезпечення галузі лікарськими кадрами є підготовка кваліфікованих фахівців, тому її й потрібно розпочинати саме із студентів, майбутніх лікарів. Вважаєм, що для такої підготовки потрібно мати сучасні університетські клініки, де студенти змогли б отримати як глибокі базові знання, так й практичні навики. Такі заклади нададуть можливість поєднувати лікування з освітою та науковими дослідженнями, що в майбутньому стане базою для більш кваліфікованного надання медичної допомоги населенню.
Більш того, навчання на кафедрах університетської клініки - це чудова можливість набуття досвіду лікування не лише дорослих, а й дітей, вагітних жінок, кращого засвоєння першої хірургічної та реанімаційної допомоги. Університетська лікарня стане базою для підвищення кваліфікації лікарів, що працюють в мережі закладів охорони здоров’я, для надання первинної медико-санітарної допомоги населенню, поліпшення якості практичної складової підготовки лікарів.
Таким чином, діяльність цих медично-педагогічних закладів буде спрямована на поліпшення якості надання медичної допомоги населенню міста та області й впровадження в практику новітніх лікувально-діагностичних технологій.
Кіщук В.В., Дерепа К.П., Пеньковий .І.,
Барціховський А.І., Дмитренко І.В., Бондарчук О.Д.,
Лобко К.А., Рауцкіс П.А.
Особливості реорганізації методики підготовки лікарів з оториноларингології в умовах пілотного реформування медицини у Вінницькій області
Згідно “Пояснювальної записки до проекту програми підготовки студентів медичних факультетів та лікарів-інтернів для оволодіння практичними навичками та методиками, необхідними для подальшої роботи на посадах лікарів «Загальної практики – сімейної медицини»”, більшість випускників ВМНЗ України недостатньо ознайомлені із специфікою практичної роботи. У “Пояснювальній записці…” рекомендується контролювати практичні навички насамперед шляхом перевірки медичної документації, їх захистом, а також здачею практичних навичок на фантомах та хворих. З 221 пунктів «Переліку практичних навичок та методик, якими повинні оволодіти студенти медичних факультетів та інтерни» 12 присвячені отоларингології. Якщо з’ясувати, що передня тампонада носа є невідкладною допомогою при кровотечах з носа, отоскопія – це обстеження барабанної перетинки, а методика видалення сірчаної пробки є методикою видалення сторонніх тіл з вуха, – то їх залишається всього 9.
На перший погляд кількість пунктів невелика і інтернам можна оволодіти ними за 3 доби цикла «Оториноларингологія». Однак, це тільки на перший погляд тому, що в одному пункті (п.131) перераховано 5 методик для оволодіння якими необхідно 9 різних інструментів, (2, з яких швидко псуються у використанні), а додаткового матеріального забезпечення на інструментарій університетам не передбачено. Якщо врахувати, що 5 методів обстеження – це досконале знання 5 ендоскопічних картин. А це означає, що за вказаний період необхідно навчитись не тільки підсвідомо маніпулювати інструментами, згадати анатомічні утворення кожного дослідження, запам’ятати їх, як у варіантах норми, так і зрозуміти відмінності патологій, та й ще на 5-му рівні абстрагування розпізнати відмінності нозологій. Важливість цього обумовлена тим, що, жоден лікар «загальної практики – сімейної медицини» не зможе ургентно оперувати епітимпаніт, який викликає безліч ускладнень і зможе лікувати мезотимпаніт; не має права лікувати пухлини на відмінність від верифікованого неускладненого поліпозного синуїту тощо. Звичайно вдосконалювати свої знання і навички лікар мусить все життя, але за цим стоїть життя людини і відповідальність лікаря.
З точки зору покращення підготовки лікарів з оториноларингології в умовах пілотного реформування медицини у Вінницькій області, за нашою думкою, слід збільшити час навчання інтернів на циклі «Оториноларингологія» і основну увагу приділити не тільки заповненню медичної документації, а насамперед професійним ЛОР-навичкам. Ми вважаємо, що кафедра ЛОР-хвороб ВНМУ може бути прикладом у навчанні студентів практичним навичкам тому, що починаючи з 4-го курсу вони самостійно виконують 6 з визначених пунктів, але можуть лиш іноді спостерігати за іншими (ургентна трахеотомія, зупинка кровотечі тощо). Звичайно при більшій тривалості цикла ЛОР-хвороб в інтернатурі, меншої кількості студентів у групі з‘явиться більше шансів прийняти участь в трахеостомії, які частіше відбуваються в інших відділеннях (реанімаційних). Важливим є контроль і закріплення практичних навичок, а також ведення медичної документації (захист історії хвороби), що виконується під час підсумкового модульного контролю (40 і 19 балів ECTS відповідно).
Таким чином, за нашою думкою кафедрою виконується вся можлива робота для збереження і поліпшення методики підготовки студентів і лікарів-інтернів з оториноларингології в умовах пілотного реформування медицини у Вінницькій області. Поліпшити оволодіння практичними навичками і теоретичними знаннями з оториноларингології можливо при збільшенні годин вивчення «Оториноларингології» та покращенням забезпечення ЛОР-інструментарієм.
Кіщук В.В., Дмитренко І.В., Пеньковий В.І., Барціховський А.І., Бондарчук О.Д., Лобко К.А.,Жижкіна О.С., Стечишин О.О., Грицун Я.П.
Нові підходи до підготовки лікарів-інтернів сімейної медицини та загальної практики з оториноларингології в умовах пілотного реформування у Вінницькій області
На сьогоднішній день беззаперечним виявляється той факт, що українська медицина в її широкому і вузькому розумінні потребує змін, але не просто реформування у сфері охорони здоров’я, а здійснення реальних і адекватних перетворень чи удосконалень, які б приносили позитивні й відчутні результати для всього населення нашої держави. При цьому, як доводить зарубіжна практика, одним з найперспективніших напрямків в цій сфері є запровадження загальної практики сімейної медицини. Згідно даних світової статистики, близько 80% всіх проблем, пов’язаних зі здоров’ям, в розвинених країнах сьогодні вирішується в первинній ланці охорони здоров’я без направлення на більш дорогі етапи вторинної (стаціонари) і третинної (реабілітаційні центри) допомоги. Вирішити ці проблеми і реалізувати їх частково на практиці повинен лікар нової для України формації – лікар загальної практики – сімейний лікар. Нова модель медичного обслуговування передбачає появу лікарів принципово нового класу, які цілодобово мають нести відповідальність за своїх пацієнтів і здійснювати гарантований мінімум медичної, психологічної і соціальної допомоги.
Тому до цієї проблеми слід підходити починаючи з питання підготовки сімейного лікаря в інтернатурі. Так як лікарі загальної практики проходять багатопрофільну підготовку, чільне місце має займати кафедра ЛОР-хвороб з огляду на те, що основний потік пацієнтів з ЛОР-патологією звертається спочатку до сімейного лікаря, а той в свою чергу має вміти правильно зібрати анамнез, провести повний ЛОР-огляд пацієнта і зорієнтуватися про перебіг захворювання (з чи без ускладнень). І лише в запущених, ускладнених та потребуючих хірургічного лікування випадків спрямовувати хворих до вузького спеціаліста.
Заняття з інтернами загальної практики на базі нашої кафедри завжди починається з проведення тестового контролю базисних знань, мета якого є встановлення вихідного рівня теоретичної підготовки. З врахуванням цього вносяться корективи в тематичні плани лекцій і практичних занять, передбачених типовим учбовим планом і програмою інтернатури.
Для підвищення рівня теоретичної підготовки широко використовуються традиційні форми навчання, перевірені багатолітнім досвідом. Велике значення надається самостійній роботі інтернів з літературою, підготовці і захисту рефератів. Одним з головних напрямків в роботі з інтернами загальної практики є навчання їх практичним навичкам.
Але зважаючи на те, що на вивчення ЛОР-хвороб інтернам сімейної медицини надається лише 12 академічних годин, це унеможливлює у повному обсязі викласти та закріпити необхідний матеріал, що призводить, у подальшому, до недостатньої підготовки лікарів до самостійної лікувальної практики. Наслідком чого є неправильна постановка діагнозу, вибір лікувальної тактики та ведення хворого, що призводить до підвищення частоти випадків хронічної та ускладненої патології у хворих. На наш погляд, необхідно виділити в начальній програмі більшу кількість годин для вивчення ЛОР-хвороб, адже основна кількість пацієнтів з гострим захворюванням ЛОР-органів звертаються саме до сімейного лікаря.
Сімейний лікар має досконало знати невідкладні стани, зокрема і в оториноларингології.
Таким чином можна зробити висновок про необхідність:
- збільшення кількості годин для роботи з інтернами загальної практики та сімейної медицини в оториноларингології;
- розроблення навчального плану, по якому у відведений час можливо стисло і швидко викладати тільки необхідний матеріал;
- більшу увагу звернути на практичну та самостійну підготовку інтернів сімейної медицини.
Кіщук В.В, Дмитренко І.В., Барціховський А.І., Пеньковий В.І., Грицун Я.П., Стечишин О., Бондарчук О.Д., Лобко К.А., Рауцкіс П.А.
Сучасні підходи до навчання лікарів-інтернів з отоларингології
Потреба в кваліфікованій отоларингологічній допомозі залишається високою і особливо зростає в період реформування охорони здоров'я України. Мається на увазі перехід лікарів на інші спеціальності, перехід у фармацевтичні компанії медичними представниками, успішно працюють отоларингологи за межами України.
В ході підготовки інтернів-отоларингологів протягом останніх років у нас виникає багато питань, які потребують обговорення і прийняття адекватних рішень.
В даний час в районах Вінницької області та в обласному центрі високий відсоток осіб пенсійного віку, які у будь-який момент можуть піти на відпочинок, у багатьох центральних районних лікарнях замість 2-х отоларингологів працює один. З огляду на вищевикладене, для заповнення дефіциту кадрів отоларингологів щорічно необхідно випускати 10-12 молодих фахівців.
Яких фахівців слід готувати?
Введення дворічної інтернатури з нашої спеціальності дозволяє проводити підготовку інтернів-отоларингологів досить індивідуально в залежності від місця передбачуваної майбутньої роботи. Але основний акцент, на нашу думку, необхідно зробити на підготовку фахівців-отоларингологів амбулаторно-поліклінічної ланки, а підготовку зміни в стаціонарі слід перенести на клінічну ординатуру.
Де і як слід вести підготовку інтернів-отоларингологів?
В даний час має місце певний дисонанс між базою проходження інтернатури і потребами в навчанні спеціаліста. Основними базами визначені ЛОР-стаціонари. Вважаємо за необхідне в перелік баз підготовки інтернів-отоларингологів в обов'язковому порядку внести ЛОР-кабінети міських і районних поліклінік, а також створити необхідні умови, щоб їх керівники і штатні отоларингологи були зацікавлені проведенням навчання молодих фахівців ( чи матеріально, чи підвищенням статусу лікувального закладу, додаванням балів при атестації на присвоєння лікарської категорії). Основний час інтернатури молоді лікарі повинні проводити в поліклініці, а кількість чергувань у стаціонарі з метою освоєння навичок надання невідкладної отоларингологічної допомоги слід збільшити мінімум до одного на тиждень.
Введення в перелік спеціальностей дитячого отоларинголога призвело до виникнення низки нових проблем. Після закінчення інтернатури молодий фахівець прибуває в район, де ще 1 ставка дорослого отоларинголога (вона зайнята) і 0,5 ставки дитячого. Хто в районі буде працювати на 0,5 ставки дитячого отоларинголога, якщо у нього на прийомі до 40% пацієнтів до 18 років. Юридично приймати їх він не має права, оплату (0,5 ставки) йому робити також не можуть. А як бути з наданням ургентної та консультативної допомоги не знає ніхто.
Ми вважаємо, що з цієї скрутної ситуації можна вийти наступним чином.
слід зрівняти навчання у дорослій і дитячій інтернатурі з отоларингології (збільшити термін навчання в останній до 2 років);
- передбачити можливість для лікарів-інтернів, чия подальша робота планується в лікувально-профілактичних закладах зі змішаним контингентом населення, що обслуговується, така зміна плану підготовки в дворічній інтернатурі, щоб після закінчення її вони могли отримати два сертифіката: дорослого і дитячого отоларинголога.
Ковальчук В.П., Іванова С.А.
Післядипломна підготовка лікарів: перспективи розвитку
Проблеми сучасного суспільства істотним чином позначаються на організації медичного обслуговування населення України. У нерозривному зв’язку з цим стоїть питання підвищення якості підготовки лікарських кадрів. В умовах реорганізації методики післядипломної підготовки лікарів особлива роль відводиться освіті інтернів, яка має бути адаптована до нових реалій з метою найбільш ефективної інтеграції в практичну охорону здоров’я. Впровадження кредитно-модульної системи організації учбового процесу в післядипломну медичну освіту дасть можливість значно підняти якість підготовки фахівців і збільшити їх конкурентоспроможність. Це вимагає відмови від малоефективних методів навчання і диктує необхідність зміни цих методів на кафедрі. В зв’язку з цим вважаємо, що настав період корінного перегляду форм і методів післядипломного навчання лікарів-інтернів. Визначальним чинником забезпечення високої якості підготовки фахівців є формування змісту освіти з урахуванням вимог часу.
Колектив нашої кафедри розробляє, активно впроваджує і розширює тематичні цикли для лікарів-інтернів різних спеціальностей. Учбова програма таких тематичних циклів є проблемно-орієнтованою і базується на конкретних клінічних ситуаціях. Викладачі кафедри навчають лікарів-інтернів оцінювати основні клінічні дані і вибирати оптимальні діагностичні алгоритми (бактеріологічного, серологічного та ін.) обстеження і підбору антимікробних препаратів в кожному конкретному випадку.
На кафедрі створені і широко використовуються контролюючі програми, в які покладено принцип тестування, коли лікарю-інтерну доводиться в кожній реальній клінічній ситуації прийняти єдине вірне рішення. Навчальні програми детально ознайомлюють лікарів з клінічними проявами патології тих чи інших органів (систем) в залежності від спеціалізації фахівця.
Педагогічно обґрунтовано представляється нам структуризація програмного матеріалу на окремі автономні блоки (сімейна медицина, хірургія, дерматовенерологія, нервові хвороби та ін.), що поєднуються між собою – модулі учбового плану. Такий модуль учбового плану є структурним елементом навчання, гнучким по методах навчання. При цьому кредит-година є основною одиницею виміру учбової роботи курсанта, показником виконання ним учбового плану за конкретною освітньо-професійною програмою. Всі модулі лікарі-інтерни вивчають під керівництвом викладача, деякі – самостійно. Для підвищення мотивації лікарів-інтернів і формування їх інтересу до матеріалу, що вивчається необхідно проводити випробування слухачів за допомогою навчальних програм.
Головними чинниками забезпечення високої якості підготовки фахівців на етапі реорганізації методики післядипломної підготовки лікарів в умовах пілотного реформування медицини є впровадження в учбовий процес з клінічної мікробіології кредитно-модульної системи і широке застосування контролюючих програм.
Колісник П.Ф., Колісник С.П., Кравець Р.А., Гуменюк І.П.