Святослав Хоменко «Главред»

Вид материала

Подобный материал:

1 ... 4 5 6 7 8 9 10 11 12

Вибори до Верховної Ради

Автор: privatis

Ідеальна країна, 10.04.2007

Текст концепції

Народ України фактично лишили можливості делегувати своїх представників до Верховної Ради, що є грубим порушенням ст. 5 Конституції України. Нас обдурили, примусили вибирати лідерів політичних партій. В свою чергу лідери, тягнуть до парламенту своїх дітей, родичів, охоронців, блазнів, „друзів”-спонсорів. Тобто, згуртована команда кнопкодавів, по іншому свита, вирішує не проблеми Держави та Українського народу, а вдовольняє приземно-амбітні бажання своїх лідерів. Така партійна система виборів робить законодавчу владу „гіперполітизованою”, якщо її взагалі можливо назвати політизованою, скоріше „амбітизованою”. Такий стан справ, неодмінно приводить до політичної кризи, протистоянню та розколу. До цієї проблеми в нашій Державі додається, розбещена своєю безконтрольністю судова система, „пасивна” правоохоронна система та з цим, повальна корупція по всіх гілках влади.

Фактично, людям ніде шукати захисту та справедливості. Народу України, пропонують тільки безкінечне політико-телевізійне шоу по українські, яке за декілька років вже набридло, мабуть всьому світу. Тобто, в таких умовах про розвиток та розбудову Держави навіть говорити немає сенсу.

Врешті-решт, цьому повинен прийти кінець, але коли він настане, залежить тільки від патріотів при владі.

Попередня виборча система в Україні, була теж недосконала, теж „потішна”, але все ж ліпша. Ми вибирали депутатів по виборчим округам, що до кількості населення. Пристосувавшись до умов, в більшості своїй, до парламенту потрапляли „прийшлі варяги” з інших місцевостей. Це була гра на менталітеті нашого народу, бо ми привчені довіряти „варягам”, бачити в них „месію”, зустрічали їх по одежі та по одежі проводжали до Києва. Так історично вийшло, що ми не любимо звертати увагу на своїх „пророків”, ніхто нас не привчив до цього.

Хоч в ті часи і були депутати - „варягами”, все ж вони відвідували свої виборчі округи. Здебільшого, щоб відпочити на бані, попиячити в колибі, постріляти тварин в лісі. В такий спосіб, заманені місцевим керівництвом, вони з’являлись і до виборців та щось робили для людей. Зараз нікому непотрібні ні люди, ні округа, ні майбутнє Держави.

Я не знаю, про що думав О. Мороз, але Л. Кучма угледів в його метаморфозах якийсь сенс і підтримав цю авантюру з Конституційною реформою. Дуже велика помилка О. Мороза, це створення колегіальних систем управління Державою, бо в даній системі неможливо отримати колегіальну відповідальність. Колегіальна система, підійде тільки для контрольних функції, чим і повинна займатись Верховна Рада України.

Тому треба зробити все можливе, щоб дати народу право вибирати і право бути захищеним, дати йому право мати впевненість в майбутньому. Тобто, повернути людям елементарні права, які у них відібрали авантюристи політики.

Вважаю, що виборчу систему треба спрямувати на дійсну підтримку влади народу, тобто демократію. Що неодмінно приведе Країну до стабільності та розвитку. Для цього, пропоную змінити основні аспекти формування влади та взаємовідносин структур влади в Україні, за приведеним нижче прикладом:

Верховна Рада України.

Вибори депутатів до ВР.

- Вибори депутатів повинні бути мажоритарні, виборчі округи повинні бути в межах виключно адміністративного району.

- Право на балотування, повинні мати тільки громадяни постійно проживаючі в адміністративному районі не менш 5 років, громадяни обов’язково повинні належати до діючої політичної партії, щоб людям були відомі їх політичні вподобання.

- Від кожного адміністративного району в ВР , повинен бути вибраний тільки один депутат, не важливо яка кількість людей в його виборчому окрузі, тобто населення в межах адміністративного району.

пояснення: парламент це законотворчий та наглядовий орган, закони ВР приймаються в інтересах всієї України, тому прийняті закони повинні бути важливі не тільки для громадян Києва, а й для громадян Алчевська та інших. Передбачаю, такому принципу буде велика протидія, тому що весь так званий депутатський корпус декількох скликань, вже переселився до Києва.

Фінансове утримання депутатів.

- Утримання депутата повинно відбуватися тільки на кошти з бюджету адміністративного району і не більше. Громадяни повинні наймати свого депутата, а він ефективно працювати для них, представляючи їх інтереси в ВР.

- Політичну підтримку депутат ВР отримує від тієї політичної сили, яку він представляє.

- Для ефективної діяльності, того чи іншого депутата ВР, з бюджету адміністративного району будуть виділяться кошти на утримання робочого апарату депутата, тобто помічників, секретарів та інших. Звісно чим більше район, з погляду на кількість населення, та його економічні можливості, тим більший апарат депутата.

- Винагорода депутата не повинна перевищувати розумні межі, повинна встановлюватись нормативними актами, узгодженими з радами адміністративного району (міською та районною), таким чином ради будуть мати також фінансово-контрольну функцію над депутатом.

Приклад: апарат депутат ВР з Київського адміністративного району буде мати велике навантаження, але бюджет міста дозволить йому створити та утримувати свою структуру для ефективної роботи. Депутат з Жмеринки має меншу кількість виборців, тому апарат його буде значно менший і коштів на утримування його піде менше. Можливо, що деяким районам взагалі будуть непотрібні депутати і в цьому я не бачу нічого поганого, зараз ми без них і так обходимося. Таким чином не буде розбазарюватись бюджет Країни на депутатські примхи.

- Депутати повинні мати право на недоторканість.

- В протилежність недоторканності, повинний бути ефективний механізм відкликання депутата.

Пояснення: При не виконанні обов’язків депутатом, або зловживанням своїм положенням, відкликання депутата можливе завдяки референдуму, який ініціюється районною громадою виборців, шляхом збору підписів громадян незгодних з діяльністю депутата, одною з місцевих рад (районного центра (міською), чи району), самою ВР, або Президентом. При порушенні закону, вчиненню кримінальних дій, можливе зняття депутатської недоторканості більшістю депутатів ВР, але депутатські функції забираються у нього тільки через референдум.

- Кошти з бюджету України повинні йти тільки на технічне потреби та утримування ВР.

Вибори.

- Вибори фінансуються виключно за місцевий бюджет

Пояснення: Фінансування абсолютно по силам владі адміністративного району, в даному випадку, зовсім не треба коштовних, широкомасштабних рекламних компаній, кандидати здебільшого будуть вже відомі громадянам, це буде полегшенням також для партійних бюджетів, маються на увазі політичні партії, а не бізнес клани.

- Нагляд за проведенням виборів їх законністю, покласти на апарат Президента та на виборчий комітет, створений при ВР.

- Вибори до ВР не повинні бути прив’язані до термінів, тобто проводитись одночасно по усіх адміністративних районах України. Таким чином ВР буде постійно діючим органом влади, в який будуть делегуватись депутати від районів.

- З погляду на соціальну психологію, термін перебування депутата в ВР, не повинен перевищувати 5 років, другий термін тільки після перевиборів, третього терміну у нього не повинно бути.

- ВР повинна бути постійно діючим органом.

- В зал засідань ВР повинні входити тільки депутати і працювати на своїх робочих місцях виключно депутати, а не їх помічники, що зараз прийнято за норму.

- Робоча неділя депутата повинна складатися з 4 робочих днів в ВР і одного робочого дня в адміністративному районі, коригуватись тільки ВР.

Президент.

- Вибори Президента повинні бути всенародні.

- Президент може підтримуватись політичною силою, але після набуття повноважень президента, він повинен утримуватись від прямих відношень з будь-якою політичною силою, бо це є недобрим подразником по відношенню до інших політичних сил.

- Президент відповідає за розвиток країни, політичну та економічну стабільність, зовнішню та внутрішню політику, оборону Країни. І особливо, за виховування культури, моралі в суспільстві та розвиток національної ідеї.

Права президента, що до Верховної Ради України.

- Президент має право на ініціювання референдуму на місцях, по відкликанню депутата ВР, який порушив закон, або ставити це питання на голосування у ВР. ВР не має право заважати Президенту, при здісненні його повноважень.

- Пояснення: депутат ВР має право зберігати недоторканість до моменту оголошення результатів референдуму, чи до підсумку голосування в ВР. Якщо депутат відкликаний - в адміністративному районі, в місячний термін, проводяться нові вибори депутата. Якщо депутата підтримано громадою - для наступного ініціювання референдуму повинні бути інші підстави. Для цих процедур, ВР повинна мати комісію з депутатської етики.

- Президент не має право розпуску всієї ВР, загалом.

- Президент повинен кожен квартал звітуватися ВР.

- Верховна Рада має право на імпічмент Президента.

Права Президента, що до представлення уряду.

- Президент вносить на розгляд ВР кандидатури міністрів Внутрішніх Справ, Збройних Сил, Закордонних справ, Генерального Прокурора, Начальника СБУ. Всі інші кандидатури, в тому числі Прем’єр міністра і Секретаря РНБО, Президент має право тільки рекомендувати ВР, основна ініціатива по підбору цих кандидатур належить ВР.

Прем’єр міністр.

- Прем’єр міністр повинен нести відповідальність за економічний розвиток України, нести повну відповідальність за бюджет, розбудову міждержавні економічні відносини.

- Прем’єр міністр не повинен займатися політичною діяльністю.

- Ініціювати зняття з посади Прем’єр міністра, або іншого державного службовця, включаючи також квоту Президента, може сам Президент та ВР, але остаточне рішення, по звільненню з посади, виносить ВР шляхом голосування.

- Прем’єр міністр повинен кожний місяць звітуватися ВР.

Політичні партій.

- Політичні партії будуть представленні в парламенті, своїми висуванцями, які вже мають довіру та повагу своїх виборців в територіально-адміністративних районах України, тобто не будуть випадковими людьми.

- Через своїх депутатів політичні партії ведуть свою політичну діяльність в Україні, на благо та розвиток всього суспільства.

Пояснення: запропонована виборча система набагато поліпшить діяльність партій по всій Україні, а не тільки в її столиці. Звісно зменшить їх „доходність”, бо виключить можливість торгувати місцями у партійних списках, мати „доступ до бюджету”, заманювати в свої ряди бізнесменів. Ця система поліпшить їх політичну мораль, зменшить агресивну політизованість, що дуже потрібно для розквіту Держави та Української нації.

Суд.

По перше хочу наголосити – „посадова-влада” для любої людини, це вже перехід в інший стан суспільного статусу, що змінює її погляди та відношення до багатьох речей. Влада - практично докорінно змінює людську психіку. Наша Державна система не приділяє цьому, загально відомому психологічному факту ніякої уваги, бездумно провокує людей при владі до розбещеності та штовхає їх на казна що.

- Пропоную примусити Генпрокуратуру „працювати” з суддями, захищаючи закон, контролювати злочинну діяльність суддів та карати порушників закону з суддівського корпусу, бо Верховному Суду України вже нікуди складати справи.

Доповнення: Формування влади адміністративних районів, повинно теж змінитися. В районах існують дві Ради депутатів - міська та районна, два виконкоми. Пропоную об’єднати депутатів в одну раду. Тому, що зараз район і районний центр живуть самі по собі, в постійному протиріччі між собою, а повинні залежати одне від одного.

Можливо щось упустив, але суть зрозуміла.

Прошу політиків зробити крок на зустріч народу України, бо терпляче ждемо цих кроків вже 15 років.

З відкритого листа до Президента України

В.А. Ющенко

Конституційна реформа: зворотної дороги немає

Законних способів відмінити зміни до Конституції України не існує

Леонід ПІДПАЛОВ, радник прем’єр-міністра України

«День», 30.11. 2006

Конституційна реформа, що стартувала в Україні 1 січня 2006 року й, незважаючи на всі труднощі перехідного періоду, успішно реалізовується, продовжує залишатися об’єктом регулярних нападок з боку противників зміни системи державного управління.

Як не парадоксально, найбільш наполегливий опір процесу перетворення Української держави на парламентсько-президентську республіку чинять ті, хто ще зовсім нещодавно щосили критикував колишню «авторитарну систему», при якій влада ніби була не лише нескінченно далекою від народу, але й повністю безконтрольною.

Власне кажучи, боротьба з такою кричущою несправедливістю стала одним із головних гасел, за допомогою яких ці борці з «проклятим режимом» проривалися на владні вершини. Щоб, потрапивши туди, весь світ насильства зруйнувати, а на його уламках звести царство свободи й демократії. Одним з етапів цього героїчного походу стала історичної ваги подія, що мала місце 8 грудня 2004 року. Цього дня Верховна Рада України переважною більшістю голосів (402 депутати) проголосувала за прийняття Закону України «Про внесення змін до Конституції України» — той самий законопроект №4180, що ознаменував собою початок нового етапу української державності. А саме — життя країни в реаліях парламентсько-президентської республіки, яка відповідає всім світовим демократичним стандартам. Коли виконавча влада формується обраним народом парламентом, тобто — визначається за участю народу, контролюється ним і несе перед виборцями всю повноту відповідальності.

Цілком можливо, що цей законопроект не був ідеальним. Але оскільки на дворі вирувала нетерпляча революція, а закон про політреформу приймався в пакеті з Законом України «Про особливості застосування Закону України «Про вибори Президента України» при повторному голосуванні 26 грудня 2004 року», займатися його вдосконаленням ніхто не збирався.

Крім того, очевидно вожді революційних мас, підбадьорені рішенням Верховного Суду анулювати результати другого туру президентських виборів, увірували, що й надалі зможуть з легкістю неймовірною використовувати судову машину собі на користь. І тому прийнятий сьогодні через велику потребу незручний закон можна буде завтра ж скасувати. А може, сподівалися, що «команді переможців» вдасться так змінити життя в країні на краще, що вдячне населення навіть думати забуде про будь-які зміни.

Дискусія про можливості визнання змін в Основному Законі України неконституційними, що розпочалася практично одразу після їхнього прийняття, не лише не вщухала після набуття чинності політреформи, а навпаки, регулярно поновлюється.

І як уже було зазначено вище, все частіше про свій намір «пустити під укіс» політреформу заявляють ті політики, які при кожній зручній нагоді не забувають згадати про свою прихильність демократичним цінностям та ідеалам. А певні політичні сили, на словах виступаючи за баланс повноважень інститутів влади, оголошують боротьбу з політичною реформою (саме покликаної забезпечити цей баланс) ледь чи не програмним завданням. Останній сплеск такої активності трапився 11 листопада, коли делегати другого етапу III з’їзду партії «Народний союз «Наша Україна» ухвалили рішення «Про вдосконалення конституційної реформи в Україні».

«Удосконалення», варто визнати, делегати уявляють вельми своєрідно. Народним депутатам — членам партії — вони доручили внести подання до Конституційного Суду з метою визнання Закону України «Про внесення змін до Конституції» від 8 грудня 2004 року таким, що прийнятий із порушенням конституційної процедури його розгляду й ухвалення.

Якщо не кривити душею й відкинути обтічні формулювання, мета, якої вони домагаються, проста й зрозуміла — відмінити конституційні зміни, повернувши все в первинний стан. Відновивши, таким чином, ту саму авторитарну систему, з якою всього лише кілька років тому вони так відважно билися, не шкодуючи життя й голосових зв’язок.

При цьому делегатів, які ностальгують по славному минулому, не зупиняє навіть той факт, що 4 серпня 2006 року Верховною Радою був ухвалений Закон «Про внесення зміни до розділу IV «Заключні й перехідні положення» Закону України «Про Конституційний Суд України», що визначає межі юрисдикції Конституційного Суду під час розгляду конституційних змін.

Того ж дня цей закон був підписаний Президентом України. І, таким чином, на день сьогоднішній він є чинним й обов’язковим для виконання всіма без виключення громадянами України. У тому числі як народними депутатами, так і учасниками всіляких з’їздів, конференцій і симпозіумів. Але, ймовірно, ініціатори «вдосконалення» керувалися під час прийняття рішення не вітчизняною законодавчою базою, а витягами з нещодавнього інтерв’ю судді Федерального суду США Богдана Футея, в якому той поділився з читачами одного з вітчизняних видань своїм баченням долі й перспектив конституційної реформи. Очевидно, справжнім бальзамом для душі стало для них відверте бажання американського судді українського походження піддати сумніву правомірність та юридичну обґрунтованість змін до Конституції України, якому помітно поступається правова аргументація.

Зокрема, він заявив про те, що перед прийняттям конституційних змін їх мав би розглянути Конституційний Суд — чого, на його думку, не сталося. Крім того, пан Футей зазначив, що в жовтні 2005 року Конституційний Суд ухвалив рішення, згідно з яким зміна політичної системи в державі (в цьому випадку перехід від президентсько- парламентської до парламентсько-президентської) повинна ухвалюватися на референдумі.

Ну й висновок, на підставі вищевикладеного, був зроблений відповідний: реформа приймалася з порушенням конституційних норм. А тому було б непогано Конституційному Суду якщо й не відмінити її, то хоча б «правильно розтлумачити» окремі положення. «Удосконалити», одним словом. Причин не погодитися з вельмишановним зарубіжним експертом і не менш шановними делегатами є кілька. По-перше, законодавчі зміни, прийняті парламентом грудня 2004-го, вже стали нормами чинної Конституції. І ні стаття 150 Конституції України, ні стаття 13 Закону України «Про Конституційний Суд України», які визначають повноваження Конституційного Суду, не передбачають можливості розгляду цим судом (а тим більше — яким-небудь іншим) питання про конституційність норм самої Конституції України.

Не випадково, ще на стадії підготовки законопроекту про внесення конституційних змін він надсилався Верховною Радою до Конституційного Суду для отримання висновку не з приводу конституційності всіх його положень, а відносно його відповідності вимогам статей 157 і 158 Конституції.

Тобто для роз’яснення: чи не передбачають запропоновані зміни скасування або обмеження прав і свобод людини та громадянина? І чи не направлені ці зміни на ліквідацію незалежності або порушення територіальної цілісності України? А також — чи не змінювалися раніше ці ж положення, оскільки Верховна Рада протягом терміну своїх повноважень не може двічі міняти одні й ті ж самі конституційні положення.

До речі, внесенню змін до Конституції присвячений її окремий XIII розділ. А це свідчить про те, що закон про внесення змін до неї істотно відрізняється від інших законодавчих актів, порядок прийняття яких парламентом визначається статтями 91, 93 і 94 Конституції України.

Конституційний Суд, цілком відповідно до встановленого Конституцією порядку, розглянув цей законопроект, і у своїх висновках від 16 березня 2004 року і 12 жовтня 2004 року визнав практично всі його положення такими, що відповідають вимогам статей 157 і 158 Конституції України.

Тому міркування про те, що ці положення незаконні або не відповідають статтям 157 і 158 Конституції, в правовому плані виглядають як мінімум абсурдно. Створюється враження, що автори планів з «удосконалення», а також їхні порадники, намагаються ігнорувати той очевидний факт, що досягнути бажаного результату, дотримавшись при цьому всіх необхідних правових вимог, вони просто не зможуть. Якщо перефразувати одного нетлінного у всіх значеннях революційного вождя, то з погляду законності політреформа — це всерйоз і надовго.

Ілюзорною також є й озвучена останнім часом ідея про те, що Основний Закон України можна змінити без участі парламенту — просто шляхом референдуму. З цього приводу Конституційний Суд України у своїх рішеннях від 27 березня 2000 року й 5 жовтня 2005-го визначив, що внесення змін до Конституції України можливе лише в порядку, передбаченому її розділом ХIII. Тобто, або безпосередньо парламентом, або за його обов’язковою участю, коли при зміні I, III або ХIII розділів Конституції рішення Верховної Ради затверджується референдумом.

Не менш сумнівною в значенні правових перспектив можна вважати й переконаність прихильників руйнування Конституції України (серед яких, як недивно, є й правознавці) в тому, що визнання неконституційними змін до Конституції автоматично спричиняє поновлення виключених або змінених положень Конституції, прийнятої 28 червня 1996 року.

Такі уявлення про зміни в законодавстві взагалі не витримують жодної критики. В українській правовій системі відсутній механізм автоматичного поновлення правових норм, які раніше були чинними, замість тих, які визнані нечинними. Що цілком логічно й виправдано — якби трапилося таке, то вся правова база України опинилася б у стані повного хаосу. Якщо ж Конституційний Суд, не маючи жодних правових підстав, а керуючись іншими мотивами, ухвалить рішення про неконституційність відповідних положень Конституції, відбудеться наступне. Ці положення, у відповідності зі статтею 152 Конституції України, втрачають силу від дня прийняття рішення про їхню неконституційність. Що, у свою чергу, спричинить появу «дір» у Конституції. І насамперед — у частині, що стосується повноважень Президента України й Верховної Ради. «Залатати» ці «діри» можна буде лише шляхом внесення парламентом нових змін до Конституції України в порядку, передбаченому її ХIII розділом. Практично ж подібна ситуація загрожує виникненням гострого політичного конфлікту з непередбачуваними наслідками.

У зв’язку з цим хотілося б нагадати любителям вуличної демократії й сумнівних експериментів у правовому полі, що Конституція — не просто головний Закон, який має найвищу юридичну силу. Це — своєрідний суспільний договір, в якому узгоджені політичні й економічні інтереси практично всіх верств і соціальних груп суспільства.

І намагатися вільно змінювати умови цього договору, розхитувати основи державного устрою заради задоволення власних амбіцій і запитів — неправильно. І недалекоглядно. Це — слизький шлях, який веде в бік, прямо протилежний тому, де на Україну чекає гідне місце в співтоваристві цивілізованих, демократичних держав.

Blog

Святослав Хоменко «Главред»