Програма дій Федерації профспілок України (2006-2011), прийнята V з’їздом фпу; > Рішення виборних органів фпу, галузевої профспілки, територіального профоб’єднання;

Вид материала

Документы

Содержание 8. Покращення стану охорони здоров’я 9. Підвищення ролі громадянського суспільства Рекомендації громадських слухань направити центральним і місцевим органам державної влади, органам місцевого самоврядування, об’

Подобный материал:

• Профспілка працівників охорони здоров’я україни, 28.97kb.
• Про стан реалізації міністерствами, іншими центральними органами виконавчої влади пропозицій, 477.44kb.
• Договір про повну індивідуальну матеріальну відповідальність, 48.06kb.
• Проект Галузевої угоди від профспілок, 1973.55kb.
• Інформація про хід виконання протокольних доручень, наданих за результатами проведених, 3879.94kb.
• Ячні профспілкові членські внески в розмірі 1,2 від моєї заробітної плати на розрахунковий, 8.61kb.
• Програма Уряду «Український прорив», 435.62kb.
• Розділ I, 1291.15kb.
• Програма навчальної дисципліни «Основи територіального проектування І районного планування», 172.99kb.
• Структурні І функціональні характеристики системоутворюючих правоохоронних органів, 396.59kb.

8. Покращення стану охорони здоров’я


Наявні державні ресурси необхідно сконцентрувати на найбільш перспективних щодо результативності та економічної ефективності напрямах охорони та відновлення здоров’я, а саме:

• посилення профілактичної спрямованості діяльності системи охорони здоров’я, попередження зростання захворювань, виникнення епідемій, поширення соціальних хвороб;
  
• зменшення невиробничого, дорожньо-транспортного травматизму та обумовленої ними смертності;
  
• боротьба зі зловживанням алкоголем і тютюнопалінням, наркозалежністю та протидія епідемії ВІЛ/СНІДУ;
  
• розроблення і реалізація ефективної стратегії боротьби з епідемією туберкульозу;
  
• забезпечення фінансування галузі охорони здоров’я у розмірі не нижче 5% від ВВП з висхідною динамікою бюджетних видатків на цю сферу. Розміри фінансування галузі в Україні мають низхідну динаміку - у 2007 році рівень - 3,6%, в 2008 – 3,3%, на 2009 рік в бюджеті заплановано лише 2,9 % від ВВП. (Для порівняння: витрати на цю сферу становлять у Німеччині – 8,7%, у Великобританії – 6,9%, у США – 6,8%, у Португалії – 6,7%, у Польщі – 6,2%). Нині рівень державних витрат на охорону здоров’я в Україні в розрахунку на душу населення у 9 разів менше середньоєвропейського показника, у 14 разі нижче, ніж у ЄС, у 4-7 разів нижче, ніж у країнах Центральної та Східної Європи;
  
• вдосконалення фінансування закладів охорони здоров'я в частині врахування розгалуженості мережі лікувальних закладів, обсягів наданої медичної допомоги населенню, яке проживає в різних зонах, захворюваності, вікових категорій населення, наявності промислових підприємств зі шкідливими та важкими умовами праці;
  

- відновлення дії норм законів, якими гарантуються соціальні пільги та заохочення працівників охорони здоров'я і які щорічно призупиняються законом про Державний бюджет України всі останні роки, починаючи з 2005;

- офіційне затвердження протягом 2010 року державних соціальних нормативів у сфері охорони здоров'я відповідно до Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії», як основи для чіткого визначення необхідних обсягів щорічного бюджетного фінансування комунальних і державних закладів охорони здоров'я;

- розробити і затвердити методики визначення вартості надання медичних послуг; визначити види й затвердити нормативи обсягів медичної допомоги, які надаються громадянам безоплатно, а також нормативи фінансових витрат га одиницю обсягів медичної допомоги й побутові нормативи фінансування охорони здоров’я за рахунок бюджетів усіх рівнів.

- здійснити структурні перетворення, спрямовані на забезпечення доступності медичної допомоги та належного рівня її якості: розмежування первинної і вторинної медичної допомоги з концентрацією первинної допомоги на місцевому рівні, інтенсивної допомоги вторинного рівня – на субрегіональному рівні, а високоспеціалізованої високотехнологічної допомоги – на регіональному або державному; функціональну диференціацію ліжкового фонду залежно від інтенсивності лікування та догляду.


9. Підвищення ролі громадянського суспільства


Необхідною соціально-економічною умовою сталого розвитку є наявність розвинутого громадянського суспільства, функціонування його інститутів по забезпеченню прав людини, економічного зростання, запобіганню та врегулюванню соціальних конфліктів, підвищенню добробуту населення. Перехід до сталого розвитку передбачає активізацію діяльності об’єднань громадян, профспілок, ділових і наукових кіл, урахування інтересів основних груп населення при частковій фінансовій підтримці їхньої діяльності з боку держави. Основними напрямами діяльності у цій сфері є:

- активізація діяльності профспілок та інших об’єднань громадян навколо соціально-значущих цілей та проблем – боротьби з бідністю, забезпечення гідної праці та її оплати, соціальний захист вразливих верств населення, екологічна безпека, професійна підготовка робітничих кадрів тощо;

- розширення соціального діалогу між державою, бізнесом і профспілками у процесі формування соціально-економічної політики, прийнятті рішень та контролю за їх виконанням;

- створення умов для вільної діяльності профспілок, дотримання прав профспілок, визначених конвенціями Міжнародної організації праці та національним законодавством;

- розроблення механізмів партнерства держави і широких кіл громадськості;

- створення умов для покращення морально-психологічного стану суспільства;

- встановлення ефективного контролю громадян над діяльністю владних структур;

- активізація участі громадян у процесах прийняття рішень органами місцевої влади через публічні слухання, громадські ради, громадські ініціативи, спрямовані на підвищення прозорості та відповідальності влади;

- створення можливостей для активної участі населення в розробленні та широкому обговоренні найактуальніших проектів і законів України;

- формування партнерських відносин владних структур з громадськістю та засобами масової інформації.

Роль консолідуючого чинника повинні взяти на себе профспілки – єдина громадська організація, яка має найширше фіксоване членство, чітку організаційну структуру, підготовлені професійні кадри, законодавче забезпечення. Саме профспілки, як найбільш масовий і представницький інститут громадянського суспільства, спроможний об’єднати зусилля та можливості інших громадських інституцій на вирішення нагальних економічних та соціальних проблем.


Ухвалюючи дані рекомендації, учасники громадських слухань звертаються до Уряду, вчених, роботодавців, Верховної Ради України, всієї громадськості з пропозицією об’єднання зусиль щодо забезпечення сталого розвитку України.


Рекомендації громадських слухань направити центральним і місцевим органам державної влади, органам місцевого самоврядування, об’єднанням роботодавців та профспілок.

Додаток 2

до рекомендацій

Рекомендації

профкомам щодо порядку встановлення конкретних термінів відстрочення введення в дію договірних мінімальних гарантій з оплати праці у разі наявності фінансових труднощів підприємства


Стаття 14 Закону України «Про оплату праці» визначає наступне: «Норми колективного договору, що допускають оплату праці нижче від норм, визначених генеральною, галузевою або регіональною угодами, але не нижче від державних норм і гарантій в оплаті праці, можуть застосовуватися лише тимчасово на період подолання фінансових труднощів підприємства терміном не більше як шість місяців».

Профспілковому комітету рекомендується взаємодіяти з власником або уповноваженим ним органом по визначенню реальної фінансової ситуації, що склалася на підприємстві, а у разі наявності фінансових труднощів визначатися з конкретним терміном відстрочення введення в дію договірних мінімальних гарантій з оплати праці, визначених генеральною, галузевими чи регіональними угодами, на період подолання цих труднощів у межах строку, визначеного законодавством (до 6 місяців), та необхідними заходами щодо подолання цих труднощів і можливого наближення терміну реалізації норм ГУ. З цією метою:

1 Профспілковий комітет невідкладно після набуття чинності норм з оплати праці, визначених Генеральною, галузевою чи регіональною угодами, що перевищують рівень, встановлений колективним договором, офіційно у письмовій формі пропонує власнику реалізувати на підприємстві ці договірні мінімальні гарантії з оплати праці та внести відповідні зміни у колективний договір.

2. У разі, коли роботодавець офіційно (у письмовій формі) заявив про наявність фінансових труднощів підприємства, які заважають запровадженню договірних норм з оплати праці, профком вимагає від роботодавця фінансово-економічного обґрунтування причин такого стану, аргументованих термінів відстрочення введення в дію цих гарантій та календарний план заходів щодо подолання цих труднощів для відповідного узгодження.

3. Профком має право вимагати від роботодавця надання у п’ятиденний термін додаткової інформації стосовно господарської діяльності підприємства (з наданням бухгалтерських даних).

Зокрема, за формами №2 «Звіт про фінансові результати», №3 «Звіт про рух грошових коштів» та на основі аналізу отриманих матеріалів (прибутки (збитки); витрати на оплату праці та їх частка в операційних витратах, порівняння цієї частки з часткою витрат «інші витрати» у операційних витратах; дебіторська і кредиторська заборгованість; благодійність тощо) вивіряє вагомість аргументів власника про наявність фінансових труднощів підприємства, приймає рішення про погодження пропозиції власника щодо відстрочення введення в дію договірних мінімальних гарантій з оплати праці на певний термін, чи пропонує встановлення іншого строку (до 6 місяців).

4. Спільна домовленість Сторін щодо конкретного терміну відстрочки (в межах чинного законодавства) оформляється протоколом і вноситься на розгляд зборів (конференції) працівників і роботодавців з метою прийняття остаточного рішення (як доповнення до колективного договору).

При цьому узгоджуються заходи щодо подолання фінансових труднощів.

5. Термін відстрочення підприємством введення в дію договірних мінімальних гарантій з оплати праці розпочинається з моменту дії норм Генеральної угоди, а при встановленні більш високих гарантій галузевими чи регіональними угодами - з моменту початку дії галузевої (регіональної) угоди (але при дотриманні шестимісячного строку відстрочення введення в дію норм, встановлених Генеральною угодою).

У випадку не прийняття доповнень до колективного договору щодо тимчасового відстрочення дії норм вищого рівня, безпосередньо діють норми Генеральної, галузевої чи регіональної угод.

6. Якщо договірна норма з оплати праці визначена на базі мінімальної державної соціальної гарантії чи стандарту, зміна абсолютної величини цієї бази (у зв’язку із законодавчим поетапним підвищенням протягом року державної соціальної гарантії чи стандарту) не є підставою для відстрочки реалізації цих договірних норм.

Роботодавець може ініціювати внесення до колективного договору норми щодо відстрочки термінів запровадження договірних норм з оплати праці одноразово чи сумарно на термін не більше як на 6 місяців та задіяти заходи, які забезпечать своєчасне запровадження розмірів цих норм.

Примітки:

1. Право на безоплатне отримання профспілками інформації з оплати праці передбачено статтями 10 та 19 Закону України «Про колективні договори і угоди», а також статтями 28 та 45 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності», обов’язок підприємства подавати квартальну і річну фінансову звітність трудовим колективам на їх вимогу включено у частину 1 статті 14 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

2. Згідно із статтею 9 Закону України «Про колективні договори і угоди» положення Генеральної, галузевої, регіональної угод діють безпосередньо і є обов’язковими для всіх суб’єктів, які перебувають у сфері дії сторін, які підписали угоду.

3. Можливість повторної відстрочки чи перевищення граничного терміну відстрочки щодо введення нової договірної норми з оплати праці законом (ст.14 Закону України «Про оплату праці») не передбачено.

4. У разі порушення роботодавцем термінів запровадження договірних норм з оплати праці більш ніж 6 місяців (або інший встановлений у колдоговорі термін) профспілковий комітет повинен звернутися до територіальної державної інспекції праці з вимогою про притягнення такого роботодавця до адміністративної відповідальності згідно із ст.41 Кодексу України про адміністративні правопорушення.