О. М. Соляник корпоративне управління для бакалаврів конспект
| Вид материала | Конспект |
| 7.5 Формування резервного капіталу 7.6 Управління залученням капіталу Консервативний підхід Помірний підхід Агресивний підхід |
- У березні – квітні 2012 р. Міб та cipe проведе серію круглих столів «Корпоративне управління, 35.35kb.
- Робоча програма дисципліни " Корпоративне управління" для спеціальності 050201 менеджмент, 674.92kb.
- Навчальна програма з навчальної дисципліни " Корпоративне управління" Спеціальність, 177.57kb.
- Конспект лекцій для підготовки бакалаврів напряму 051401 "Біотехнологія", 37.05kb.
- Положення про корпоративне управління публічного акціонерного товариства, 293.31kb.
- Конспект лекцій з курсу «управління якістю», 1392.08kb.
- Затверджено, 480.02kb.
- Робоча програма по курсу «Корпоративне управління» для студентів спеціальності 03060101, 683.7kb.
- І всеукраїнської наукової конференції студентів та молодих вчених, 67.94kb.
- Конспект лекцій з дисципліни „ Управління інноваційним розвитком" для студентів факультету, 2082.69kb.
7.5 Формування резервного капіталу
Резервний капітал створюється для забезпечення стабільної діяльності господарських товариств. Найчастіше резервний капітал використовують для покриття збитків товариства, для збільшення статутного капіталу, виплати дивідендів за привілейованими акціями, погашення заборгованості у разі ліквідації товариства тощо.
Розмір резервного капіталу не може бути меншим ніж 15% від величини статутного капіталу.
Формування резервного капіталу проводиться шляхом щорічних відрахувань від чистого прибутку товариства або за рахунок нерозподіленого прибутку. До досягнення встановленого статутом розміру резервного капіталу розмір щорічних відрахувань не може бути меншим ніж 5 відсотків від суми чистого прибутку товариства за рік.
7.6 Управління залученням капіталу
Способи залучення капіталу
Залежно від цілей залучення коштів корпорація може використовувати такі способи фінансування (рис. 7.2).
Фінансові інвестори
Фінансові інвестори, як правило, не зацікавлені у придбанні контрольного пакета акцій компанії. Їх інтереси мають виключно фінансовий характер. Їх мета – отримати максимальний прибуток від проекту при заданому рівні ризику.
Досить часто контроль за діяльністю компанії такі інвестори здійснюють за допомогою свого представника у дирекції (правлінні) або наглядовій раді компанії.
Фінансовий інвестор визначає для себе горизонт інвестування, після досягнення якого він виходить з проекту шляхом продажу своєї частки існуючим акціонерам або третім особам. До цього моменту інвестор не зацікавлений у виведенні своїх коштів.
З точки зору компанії реципієнта фінансовий інвестор характеризується збереженням існуючої структури управління компанією, середньостроковим періодом фінансування та зацікавленістю у максимізації вартості бізнесу. Стратегічні інвестори
Для стратегічного інвестора ключовим фактором, що визначає вартість проекту, є не прибутковість, а додаткові вигоди від співробітництва. Такий інвестор вимагає значного представництва у раді директорів та активно бере участь в управлінні компанією.
Компанія, у свою чергу, може отримати не тільки інвестиційні ресурси, а й гарантовані поставки, замовлення на постачання, логістичні ланцюги, кваліфікований персонал, якісне управління та ін.
Стратегічний інвестор, як правило, не обмежується конкретними строками участі у проекті та пране придбання великих пакетів акцій.
Індивідуальні інвестори – окремі фізичні або юридичні особи.
Інституціональні інвестори - представлені різними фінансово-інвестиційними інститутами (страховими, пенсійними, інвестиційними фондами).
Боргове фінансування
Боргове фінансування має безліч форм. Найбільш часто використовують довгострокові кредити та облігаційні позики.
З облігаційними позиками, як правило, працюють великі компанії. Така ситуація обумовлена тим, що організація облігаційного займу вимагає значних витрат на здійснення емісії облігацій та розміщення їх на ринку цінних паперів.
Довгострокове кредитування є менш витратним способом фінансування. Разом з тим компанія повинна бути готова до того, що банк-кредитор може висунути вимогу про обслуговування обороту компанії або надання власниками компанії особистих гарантій.
Рисунок 7.2 – Способи залучення капіталу
Іще один фактор, який повинен враховувати менеджер, приймаючи рішення про спосіб залучення інвестицій, - це ризик невиконання своїх забов’язань перед інвесторами.
У випадку із борговим фінансуванням порушення термінів сплати процентів та погашення заборгованості може привести до реалізації застави або порушити процедуру банкрутства.
Інвестор, що вклав свої кошти у статутний капітал, характеризується більш лояльним ставленням до компанії.
Основні підходи до фінансування активів компанії
З метою оптимізації фінансування активів компанії їх поділяють на три основні групи:
а) постійні активи (земля, будівлі, машини, обладнання);
б) постійна частина оборотних активів, що являє собою мінімальний розмір оборотних коштів, необхідних компанії для здійснення операційної діяльності;
в) змінна частина оборотних активів, яка залежить від сезонних коливань реалізації продукції, необхідності формування запасів в окремі періоди діяльності компанії. Крім того, у складі змінної частини оборотних активів виділяють максимальну та середню потребу у коштах.
Залежно від власного ставлення до фінансових ризиків власники компанії вибирають один із варіантів фінансування активів.
В економічній літературі прийнято виділяти три основних підходи до фінансування активів компанії.
1) Консервативний підхід передбачає, що за рахунок позиченого капіталу фінансується різниця між максимальною та середньою змінною частиною оборотних активів. Усі інші активи фінансуються за рахунок власних коштів та довгострокових позичок.
Такий підхід більш притаманний для підприємств, які працюють в умовах високої передбачуваності ситуації, коли обсяг реалізації, час надходження платежів, необхідний обсяг запасів та термін їх споживання легко та досить точно прогнозуються.
Рисунок7.3 – Консервативний підхід до фінансування активів
Консервативний підхід до фінансування активів забезпечує досить високу рентабельність капіталу, але він тісно пов’язаний з ризиком виникнення технічної неплатоспроможності у разі найменшої помилки в розрахунках або десинхронізації товарних або фінансових потоків.
2) Помірний підхід до фінансування передбачає, що уся постійна частина оборотних активів фінансується за рахунок власного капіталу та довгострокових позик, а вся змінна частина – за рахунок короткострокових позик.
Цей підхід є найбільш реальним. В окремих випадках підприємство може мати надлишкові активи, що негативно впливає на прибуток, але це розглядається як плата за підтримання належного рівня ліквідності.
3 ) Агресивний підхід до фінансування передбачає, що за рахунок власного капіталу та довгострокових позичок фінансується тільки половина постійної частини оборотних активів, усі інші активи фінансуються за рахунок короткострокових позичок.
Рисунок 7.4 – Помірний підхід до фінансування 
Рисунок 7.5– Агресивний підхід до фінансування
Ознакою агресивного підходу є абсолютна більшість короткострокових кредитів у загальній сумі всіх пасивів. Використання такої політики дозволяє значно підвищити ефект фінансового важеля, але значно підвищує ризик неплатоспроможності.
Розглянуті підходи формують три різні форми співвідношення між рівнем ефективності використання капіталу та рівнями ліквідності та платоспроможності.