Кодекс законів про працю України: Науково-практич-к 57 ний коментар. Харків: Консум, 2003. 832 с. Isbn 966-7920-40-2
| Вид материала | Кодекс |
- Бк 67. 9(4 Укр)304 Т35 Автор коментаря, 8181.26kb.
- Співдружності Незалежних Держав 29 жовтня 1994р. //Приложение к Информационному бюллетеню, 558.69kb.
- С. В. Гончаренко Науково-практичний коментар до Закон, 1520.7kb.
- План: Поняття та місце в системі права України. Функції цивільного права, 692.25kb.
- Список використаних джерел кодекс Законів про працю України (зі змінами та доповненнями), 10.88kb.
- Кодекс законів про працю України, 2445.07kb.
- Кодекс законів про працю України, 1549.24kb.
- Кодекс законів про працю України, 3210.89kb.
- Кодекс законів про працю України, 1742.56kb.
- Кодекс законів про працю України, 461.45kb.
якщо не було прийнято спеціального рішення Кабінету Міністрів України. У цьому випадку в комісію входять керівні працівники Держнаглядохоронпраці, центрального органу виконавчої влади, до сфери управління якого належить підприємство, виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань, місцевого органу виконавчої влади, роботодавця, профспілкових організацій, членами яких є потерпілі, вищих за підлеглістю профспілкових органів або уповноважені трудовими колективами з питань охорони праці, якщо потерпілі не є членами профспілки, відповідного штабу цивільної оборони та з надзвичайних ситуацій, органів охорони здоров'я та інших органів.
9. Розслідування нещасного випадку проводиться протягом трьох днів. Розслідування нещасних випадків, що сталися з водіями, машиністами, пілотами (екіпажем) транспортних засобів під час перебування в рейсі, продовжується до одержання матеріалів відповідних державних органів нагляду за безпекою руху.
10. Акти про розслідування нещасного випадку роботодавець протягом трьох днів надсилає:
— потерпілому або довіреній особі;
— керівникові цеху або іншого структурного підрозділу, дільниці, місця, де стався нещасний випадок, для здійснення заходів щодо запобігання подібним випадкам;
— відповідному робочому органу виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань разом з копією акта розслідування нещасного випадку;
— відповідному територіальному органу Держнаглядохоронпраці;
— профспілковій організації, членом якої є потерпілий;
— керівникові (спеціалістові) служби охорони праці підприємства або посадовій особі (спеціалісту), на яку роботодавцем покладено виконання функцій спеціаліста з питань охорони праці.
Копія акта надсилається органу, до сфери управління якого належить підприємство, за його відсутності — відповідній місцевій держадміністрації або виконавчому органу місцевого самоврядування, а у разі виявлення гострого професійного захворювання (отруєння) він надсилається також до санепідемстанції.
Охорона праці
585
11. Нещасні випадки, що трапилися на виробництві, реєструються у спеціальному журналі, а акт з матеріалами розслідування зберігається на підприємстві протягом 45 років. У разі ліквідації підприємства акт передається на зберігання правонаступнику, коли ж його немає — у державний архів.
Після закінчення спеціального розслідування нещасного випадку роботодавець у п'ятиденний строк надсилає копії матеріалів розслідування органам прокуратури, відповідним органам державного нагляду за охороною праці і профспілковому органу, представники яких брали участь у розслідуванні, центральному органу виконавчої влади, до сфери управління якого належить підприємство, відповідній місцевій держадміністрації або виконавчому органу місцевого самоврядування, Держнаглядохоронпраці, виконавчій дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань, а у разі розслідування випадків виявлення гострого професійного захворювання (отруєння) — також санепідемстанції. Перший примірник матеріалів розслідування залишається на підприємстві та зберігається протягом 45 років.
12. Акт за формою Н-1 чи НТ разом з копією акта спеціального розслідування нещасного випадку також надсилається потерпілому або членам його сім'ї, довіреній особі.
13. Положення містить окремий розділ, що встановлює порядок розслідування і обліку хронічних професійних захворювань. Зв'язок профзахворювання з умовами праці працівника визначається на підставі клінічних даних і санітарно-гігієнічної характеристики умов праці, яка складається санепідемстанцією за участю спеціалістів (представників) підприємства, профспілок та відповідного робочого органу виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань.
Професійний характер захворювання визначається експертною комісією у складі спеціалістів лікувально-профілактичного закладу, якому надано таке право Міністерством охорони здоров'я України. У разі необхідності можуть залучатися спеціалісти (представники) підприємства,-відповідного робочого органу виконавчої дирекції фонду соціального страхування від нещасних
586
Diaea XI
випадків на виробництві та професійних захворювань, профспілкової організації, членом якої є потерпілий.
14. Після встановлення остаточного діагнозу профзахворювання підприємству, санепідемстанції та лікувально-профілактичній установі (закладу), яка обслуговує це підприємство, протягом трьох діб надсилається повідомлення про професійне захворювання. Власник протягом десяти робочих днів з моменту його одержання організовує розслідування профзахворювання.
Комісія створюється у складі представників: санепідемстанції (голова комісії), лікувально-профілактичного закладу, підприємства, профспілкової організації, членом якої є хворий, або уповноваженого трудовим колективим з питань охорони праці, якщо хворий не є членом профспілки, відповідного робочого органу виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань.
Акт розслідування причин профзахворювання складається комісією з розслідування у шести примірниках протягом трьох діб після закінчення розслідування та надсилається роботодавцем хворому, лікувально-профілактичному закладу, який обслуговує це підприємство, відповідному робочому органу виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань і профспілковій організації, членом якої є хворий. Один примірник акта надсилається санепідемстанції для аналізу і контролю за здійсненням заходів. Перший примірник акта розслідування зберігається на підприємстві протягом 45 років.
15. Реєстрація та облік випадків хронічних професійних захворювань ведуться в спеціальному журналі:
— на підприємстві, у відповідному робочому органі виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань та в установах (закладах) державної санітарно-епідеміологічної служби на підставі повідомлень про професійні захворювання та актів їх розслідування;
— у лікувально-профілактичних закладах на підставі медичної картки амбулаторного хворого, лікарського висновку про діагноз, встановлений під час обстеження в стаціонарі, а також повідомлення про професійне захворювання.
Охорона праці
587
16. Нещасні випадки, як правило, беруться на облік і реєструються у спеціальному журналі роботодавцем, на підприємстві якого вони трапилися.
Ведення обліку нещасних випадків покладено і на:
— органи, до сфери управління яких належать підприємства;
— Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань;
— Управління державної пожежної охорони Міністерства внутрішніх справ. Воно веде облік потерпілих від пожеж;
— Державну санітарно-епідеміологічну службу Міністерства охорони здоров'я та робочі органи виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань. Вони здійснюють облік щодо потерпілих від гострих професійних захворювань (отруєнь).
Облік аварій ведуть підприємства та відповідні органи державного управління та нагляду за охороною праці. Аварії підлягають реєстрації у спеціальному журналі.
Оперативний облік нещасних випадків, пов'язаних з виробництвом, потерпілих унаслідок групових нещасних випадків та нещасних випадків із смертельними наслідками здійснюють центральні органи виконавчої влади, місцеві держадміністрації, виконавчі органи місцевого самоврядування та Держнаглядохо-ронпраці.
Стаття 172. Застосування праці інвалідів
У випадках, передбачених законодавством, на власника або уповноважений ним орган покладається обов'язок організувати навчання, перекваліфікацію і працевлаштування інвалідів відповідно до медичних рекомендацій, встановити на їх прохання неповний робочий день або неповний робочий тиждень та створити пільгові умови праці.
Залучення інвалідів до надурочних робіт та робіт у нічний час без їх згоди не допускається (статті 55, 63).
(Стаття 172 із змінами, внесеними згідно і і Законом № 3694-12 від 15.12.93)
1. Інваліди в Україні володіють повнотою усіх прав, а щодо їх працевлаштування, створення належних і безпечних умов праці законодавством встановлено певні гарантії. З метою реалізації творчих і виробничих здібностей інвалідів та з урахуванням інди-
588
Глава XI
відуальних програм реабілітації інвалідам надано право працювати на підприємствах, в установах, організаціях із звичайними умовами праці, в цехах і на дільницях, де застосовується праця інвалідів (ст. 17 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» від 21 березня 1991 p., з наступними змінами і доповненнями).
2. Працевлаштування інвалідів здійснюється з урахуванням їх професійної працездатності, що встановлюється МСЕК.
Гарантією права на працю для інвалідів є встановлення обов'язкової квоти робочих місць, на які вони працевлаштовуються.
3. Підбір робочого місця здійснюється переважно на підприємстві, в установі, організації, де настала інвалідність, з урахуванням побажань інваліда, наявних у нього професійних навичок і знань, а також рекомендацій медико-соціальної експертизи. Відповідно до рекомендацій МСЕК і з урахуванням побутових вимог інваліди можуть займатися надомною формою праці.
За інвалідами внаслідок трудового каліцтва або професійного захворювання зберігаються місце роботи і середня заробітна плата на весь період до відновлення працездатності або встановлення інвалідності. Якщо особа через виробниче травмування не може працювати за попереднім місцем роботи, то власник або уповноважений ним орган зобов'язаний забезпечити її перепідготовку і працевлаштування, встановити пільгові умови та режим роботи.
Якщо власник не може працевлаштувати на своєму підприємстві особу, яка частково втратила працездатність, але не стала інвалідом, то він відраховує цільовим призначенням кошти до Державного фонду сприяння зайнятості населення. Розмір відрахувань становить середню заробітну плату працівника за кожне не створене робоче місце для цих осіб. Працевлаштування у такому випадку проводиться державною службою зайнятості населення.
4. Роботодавці, які використовують працю інвалідів, зобов'язані створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації та адаптації. Для інвалідів можуть створюватися спеціальні робочі місця або їх праця може застосовуватися на звичайному робочому місці. Особливості працевлаштування і організації робочих місць інвалідів регулюються
Охорона праці
589
Положенням про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 314 від 3 травня 1995 р. Згідно з цим Положенням робочим місцем інваліда може бути:
— звичайне робоче місце, якщо за умовами праці та з урахуванням фізичних можливостей інваліда воно може бути використано для його працевлаштування;
— спеціалізоване робоче місце інваліда — робоче місце, обладнане спеціальним технічним оснащенням, пристосуваннями і пристроями для праці інваліда з урахуванням анатомічних дефектів чи нозологічних форм захворювання та з урахуванням рекомендацій МСЕК, професійних навичок і знань інваліда. Причому таке робоче місце може бути створене як на виробництві, так і вдома.
5. Законодавство України передбачає ряд пільг і гарантій, спрямованих на захист трудових інтересів працівників-інвалідів. На їх прохання власник або уповноважений ним орган зобов'язаний встановити неповний робочий час, разом з тим власник не вправі без їх згоди залучати до надномрових робіт, робіт у нічний час. Для інвалідів встановлено щорічні основні відпустки подовженої тривалості залежно від групи інвалідності, додаткові обов'язкові відпустки без збереження заробітної плати, встановлюються пільги щодо часу надання щорічних відпусток.
Стаття 173. Відшкодування власником або уповноваженим ним органом шкоди працівникам у разі ушкодження їх здоров'я Власник або уповноважений ним орган зобов'язаний відповідно до законодавства відшкодувати працівникові шкоду, заподіяну йому каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаним із виконанням трудових обов'язків.
(Стаття 173 h змінами, внесеними згідно із Законом М 3694-12 від 15.12.93)
1. Однією з основних гарантій, встановлених у Законі України «Про охорону праці», є запровадження соціального страхування від нещасних випадків і професійних захворювань. 23 вересня 1999 р. в Україні прийнято Закон «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втра-
590
Глава XI
ту працездатності». Цей Закон визначив систему, принципи та види соціального страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, порядок відшкодування шкоди, заподіяної застрахованому ушкодженням його здоров'я, визначив обов'язки Фонду соціального страхування від нещасних випадків щодо сплати страхових виплат у разі настання страхових випадків.
2. Зазначений Закон набрав чинності з 1 квітня 2001 р. Проте підпункти «а»—«б» пункту 5 та пункт 7 ст. 21 Закону
(забезпечення обслуговуванням вузкопрофільними лікарями та лікарями загальної практики; забезпечення доглядом медичних сестер удома, в лікарні або в іншому лікувально-профілактичному закладі; забезпечення акушерським та іншим доглядом удома або в лікарні під час вагітності та пологів; забезпечення згідно з медичним висновком домашнім доглядом за потерпілим, допомогою у веденні домашнього господарства (або надання йому компенсації відповідних витрат), сприяння наданню потерпілому, який проживає в гуртожитку, ізольованого житла) набирають чинності з 1 січня 2003 р. До внесення змін нормативні акти діють у тій частині, що не суперечить Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності».
Згідно з постановою Кабінету Міністрів України № 807 від 11 липня 2001 р. «Про визнання такими, що втратили чинність, деяких актів Кабінету Міністрів України» втратила чинність постанова Кабінету Міністрів України № 472 від 23 червня 1993 р. «Про затвердження Правил відшкодування власником підприємства, установи і організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням ним трудових обов'язків».
3. Отже, шкода, заподіяна життю, здоров'ю і працездатності працівника внаслідок трудового каліцтва чи професійного захворювання, з 1 квітня 2001 р. відшкодовується Фондом соціального страхування від нещасних випадків шляхом надання страхових виплат.
Відшкодування шкоди особам, які потерпіли на виробництві до 1 квітня 2001 p., здійснюватиметься Фондом соціального стра-
Охорона праці
591
хування від нещасних випадків з того часу, коли відповідні підприємства передали Фонду документи, що підтверджують право цих працівників на страхові виплати та соціальні послуги, або коли таке право встановлено в судовому порядку. Якщо документи не передано Фонду, то потерпілі продовжують отримувати належні виплати та соціальні послуги від роботодавця (п. 2 ст. 7 Закону України «Про страхові тарифи на загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» від 22 лютого 2001 p.).
Уся заборгованість потерпілим на виробництві та членам їх сімей, яким до набрання чинності Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» підприємства, установи та організації не відшкодували матеріальної і моральної (немайнової) шкоди, заподіяної ушкодженням здоров'я, виплачується цими підприємствами, установами і організаціями, а в разі їх ліквідації без правонаступника — Фондом соціального страхування від нещасних випадків.
Стаття 173 . (Статтю 173і виключено на підставі Закону № 1356-XIV від 24.12.99)
Глава XII ПРАЦЯ ЖІНОК
Стаття 174. Роботи, на яких забороняється застосування праці жінок
Забороняється застосування праці жінок на важких роботах і на роботах із шкідливими або небезпечними умовами праці, а також на підземних роботах, крім деяких підземних робіт (нефі-зичних робіт або робіт по санітарному та побутовому обслуговуванню).
Забороняється також залучення жінок до підіймання і переміщення речей, маса яких перевищує встановлені для них граничні норми.
Перелік важких робіт та робіт із шкідливими і небезпечними умовами праці, на яких забороняється застосування праці жінок, а також граничні норми підіймання і переміщення важких речей жінками затверджуються Міністерством охорони здоров'я України за погодженням із Державним комітетом України по нагляду за охороною праці.
(Стаття 174 із змінами, внесеними згідно із Законами № 871-12 від 20.03.91, № 3694-12 від 15.12.93)
1. З урахуванням фізіологічних особливостей жіночого організму і виконання жінками функції материнства законодавством про працю встановлено додаткові гарантії для жінок, метою яких є попередження впливу на здоров'я жінок шкідливих і небезпечних виробничих факторів, а також забезпечення створення умов, які дозволяють жінкам поєднувати працю з материнством. За своїм змістом ці гарантії спрямовано або на певні обмеження в сфері застосування праці жінок, або на встановлення додаткових пільг для жінок у період виконання ними функції материнства. Найбільш серйозні гарантії передбачено для вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років, а
Праця жінок
593
також одиноких матерів за наявності дитини до чотирнадцяти років або дитини-інваліда.
2. У законодавстві про працю України виділяються спеціальні норми про охорону праці жінок, якими передбачено, по-перше, охорону праці усіх працюючих жінок, по-друге — охорону праці жінок у зв'язку з материнством.
3. Переліком важких робіт та робіт із шкідливими і небезпечними умовами праці, на яких забороняється застосування праці жінок, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров'я України № 256 від 29 грудня 1993 p., передбачено ливарні роботи, зварювальні, котельні, холодноштампувальні, волочильні і давильні роботи, ковальсько-пресовані і термічні роботи, слюсарні і слюсарно-складальні роботи, роботи із свинцем, будівельні, монтажні і ремонтно-будівельні роботи, гірничі роботи тощо.
4. Постановою Кабінету Міністрів України № 381 від 27 березня 1996 р. було затверджено Програму вивільнення жінок із виробництв, пов'язаних з важкою працею та шкідливими умовами, а також обмеження використання їх праці у нічний час на 1996-1998 роки (ЗП України. - 1996. - № 10. - Ст. 277). Постановою передбачалось поетапне обмеження використання праці жінок у нічний час, а також вивільнення їх із виробництв, пов'язаних з важкою працею та шкідливими умовами, відповідно до Програми. Вказувалось на обов'язкове включення питання щодо вивільнення жінок з нічних робіт і виробництв, пов'язаних з важкою працею та шкідливими умовами, до колективних договорів підприємств, установ та організацій. З 1996 р. було припинено прийняття на навчання жінок за професіями, передбаченими Переліком важких робіт та робіт із шкідливими і небезпечними умовами праці, на яких забороняється застосування праці жінок.
5. Згідно з частиною першою ст. 174 забороняється застосування праці жінок на підземних роботах, крім деяких підземних робіт (нефізичних робіт або робіт по санітарному та побутовому обслуговуванню).
6. Частиною другою коментованої статті забороняється залучення жінок до підіймання і переміщення речей, маса яких перевищує встановлені для них граничні норми, затверджені наказом Міністерства охорони здоров'я України № 241 від 10 грудня 1993 р.
594
Глава XII
Стаття 175. Обмеження праці жінок на роботах у нічний час Залучення жінок до робіт у нічний час не допускається, за винятком тих галузей народного господарства, де це викликано особливою необхідністю і дозволяється як тимчасовий захід.
Перелік цих галузей і видів робіт із зазначенням максимальних термінів застосування праці жінок у нічний час затверджується Кабінетом Міністрів України.
Зазначені у частині першій цієї статті обмеження не поширюються на жінок, які працюють на підприємствах, де зайняті лише члени однієї сім'ї.
(Стаття 175 із змінами, внесеними згідно із Законом № 3694-12 від 15.12.93)
1. Коментованою статтею, як виняток, дозволяється залучення жінок до робіт у нічний час (крім вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років) у тих галузях народного господарства, де дотримано одночасно дві умови: наявною є особлива необхідність у виконанні роботи у нічний час і така робота є тимчасовим заходом.
2. Обмеження праці жінок на роботах у нічний час не поширюються на селянські (фермерські) господарства, а також на приватні підприємства, які засновані на власності фізичної особи і на яких зайняті лише члени однієї сім'ї.
Стаття 176. Заборона залучення вагітних жінок і жінок,
що мають дітей віком до трьох років, до нічних, надурочних робіт, робіт у вихідні дні і направлення їх у відрядження Не допускається залучення до робіт у нічний час, до науроч-них робіт і робіт у вихідні дні і направлення у відрядження вагітних жінок і жінок, що мають дітей віком до трьох років.
(Стаття 176 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР№ 4841-11 від 30.10.87: Законом 871-12 від 20.03.91)
1. Коментованою статтею передбачено чотири типи робіт: нічні, надурочні роботи, роботи у вихідні дні, службові відрядження, на які забороняється залучати вагітних жінок протягом усього строку вагітності, тобто з часу встановлення вагітності відповідною медичною установою і подання жінкою довідки про вагітність.
Праця жінок
595
2. Нічним вважається час з 10 години вечора до 6 години ранку (ст. 54 КЗпП). Відповідно до ст. 62 надурочними вважаються роботи понад встановлену тривалість робочого дня (статті 52, 53 і 61). Вихідні дні для працівників конкретного підприємства, установи, організації визначаються Правилами внутрішнього трудового розпорядку відповідно до чинного законодавства.
3. Згідно з частиною другою ст. 241' КЗпП строк, обчислюваний роками, закінчується у відповідні місяць і число останнього року строку. Тому вже наступного дня після досягнення дитиною трирічного віку правило, встановлене коментованою статтею, не діє.
4. Гарантії, встановлені для жінок, які мають дітей віком до трьох років, поширюються також на жінок, які мають усиновлених дітей відповідного віку.
5. Згідно з ст. 186і КЗпП гарантії, встановлені цією статтею, поширюються також на батьків, які виховують дітей без матері (в тому числі в разі тривалого перебування матері в лікувальному закладі), а також на опікунов (піклувальників).
Стаття 177. Обмеження залучення жінок, що мають дітей віком від трьох до чотирнадцяти років або дітей-інвалідів, до надурочних робіт і направлення їх у відрядження Жінки, що мають дітей віком від трьох до чотирнадцяти років або дітей-інвалідів, не можуть залучатись до надурочних робіт або направлятись у відрядження без їх згоди.
(Стаття 177 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР № 4841-11 від ЗО. 10.87; Законом № 871-12 від 20.03.91)
1. Оскільки залучення жінок, що мають дітей віком від трьох до чотирнадцяти років або дітей-інвалідів, до надурочних робіт і направлення їх у відрядження допускається лише з їх згоди, то суттєве значення має питання про форму вираження такої згоди. Згода на залучення жінок, шо мають дітей віком від трьох до чотирнадцяти років або дітей-інвалідів, до надурочних робіт і направлення їх у відрядження може бути надана як в усній, так і у письмовій формах. Розпис про ознайомлення з наказом про залучення до надурочних робіт ще не означає згоди. При виникненні спору наявність згоди підтверджується будь-якими засобами, передбаченими ст. 36 ЦП К України.
596