Geum.ru

Кодекс законів про працю України: Науково-практич-к 57 ний коментар. Харків: Консум, 2003. 832 с. Isbn 966-7920-40-2

Вид материалаКодекс
Подобный материал:
1   ...   44   45   46   47   48   49   50   51   ...   67
Глава XII

Розділ XIV «Трудове право» //Бюлетень законодавства і юридичної практики України. — 1998. — № 8. — С. 44).

3. Відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та відпустка без збереження заробітної плати тривалістю, визначеною у медичному висновку, але не більш як до досягнення дитиною шестирічного віку, зараховуються як до загального, так і до стажу роботи за спеціальністю. Однак до стажу роботи, що дає право на щорічну відпустку, не зараховуються.

Стаття 182. Відпустки жінкам, які усиновили дітей

Жінкам, які усиновили новонароджених дітей безпосередньо з пологового будинку, надається відпустка з дня усиновлення тривалістю 56 календарних днів (70 календарних днів — при усиновленні двох і більше дітей) з виплатою державної допомоги у встановленому порядку.

Жінкам, які усиновили дитину, надаються відпустки для догляду за нею на умовах і в порядку, встановлених статтями 179 і 181 цього Кодексу.

(Стаття 182 із змінами, внесеними згідно з Указами ПВР№ 4617-10від 24.01.83, № 623 7-10 від 21.12.83; Законом № 871-12 від 20.03.91; в редакції Закону № 117-ХІ V від 18.09.98)

1.  Новою редакцією коментованої стаггі збільшено тривалість відпустки жінкам, які усиновили новонароджених дітей безпосередньо з пологового будинку. Раніше така відпустка надавалася з дня усиновлення і до закінчення п'ятдесяти шести днів з дня народження дитини. Тепер ця відпустка надається з дня усиновлення тривалістю 56 календарних днів і 70 календарних днів при усиновленні двох і більше дітей.

2.  Особи, які усиновили новонароджених дітей, мають право на допомогу по вагітності та пологах на умовах, передбачених Законом України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми», на період післяпологової відпустки.

3.  Жінкам, які усиновили дитину, надаються за їх бажанням частково оплачувані відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а у разі, коли дитина потребує домашнього догляду, — відпустки без збереження заробітної плати тривалістю, визначеною у медичному висновку, але не більш як до досягнення дитиною шестирічного віку.

Праця жінок

607

4. Із змісту статті випливає, що відпустка тривалістю 56 календарних днів (70 календарних днів — при усиновленні двох і більше дітей) з дня усиновлення надається лише жінкам, які усиновили новонароджених дітей тільки з пологового будинку. Щодо відпустки для догляду за дитиною (ст. 179 КЗпП), то вона може бути надана жінкам, які усиновили новонароджених дітей і з інших установ (лікарень, дитячих будинків та ін.).

Стаття 182і. Додаткова відпустка працівникам, які мають дітей

Жінці, яка працює і має двох і більше дітей віком до 15 років або дитину-інваліда, за її бажанням щорічно надається додаткова оплачувана відпустка тривалістю 5 календарних днів без урахування вихідних.

Жінці, яка усиновила дитину, батьку, який виховує дитину без матері (в тому числі й у разі тривалого перебування матері в лікувальному закладі), а також особі, яка взяла під опіку дитину, ця відпустка надається на умовах і в порядку, встановлених частиною першою цієї статті.

Зазначена у частині першій цієї статті відпустка надається понад щорічні відпустки, передбачені статтями 75 і 76 цього Кодексу.

(Кодекс доповнено статтею 182і згідно із Законом № 117-XIV від 18.09.98)

1.  Жінці, яка працює і має двох і більше дітей віком до 15 років або дитину-інваліда, надається додаткова оплачувана відпустка тривалістю 5 календарних днів. Така відпустка надається жінці за її бажанням у будь-який час робочого року. Вона може також приєднати цю відпустку до щорічної відпустки. Вихідні дні, які припадають на ці 5 календарних днів, до відпустки не включаються. Додаткова відпустка працівникам, які мають дітей, надається понад щорічні основну і додаткові відпустки за роботу із шкідливими і важкими умовами праці та за особливий характер праці.

2.  На тих самих умовах, тобто за наявності не менше двох дітей віком до 15 років чи дитини інваліда, така відпустка надається жінці, яка усиновила дитину, батьку, який виховує дитину без матері (в тому числі й у разі тривалого перебування матері в лікувальному закладі), особі, яка взяла дитину під опіку.

608

Глава XII

3.  Жінка, яка взяла повторний шлюб з чоловіком, який має двох і більше дітей віком до 15 років або дитину-інваліда, нею не усиновлених, права на зазначену додаткову відпустку не має, як, до речі, його не має і батько цих дітей. Але якщо жінка у разі захворювання буде довго перебувати в лікувальному закладі, у нього виникне право на зазначену додаткову відпустку.

4.  Якщо жінка, яка працює і має двох і більше дітей віком до 15 років, не використала додаткову оплачувану відпустку тривалістю п'ять днів до виповнення дитині 15 років, то незалежно від дати народження дитини жінка має право на таку відпустку в рік досягнення старшим із дітей 15-річного віку.

Стаття 183. Перерви для годування дитини

Жінкам, що мають дітей віком до півтора року, надаються, крім загальної перерви для відпочинку і харчування, додаткові перерви для годування дитини.

Ці перерви надаються не рідше ніж через три години тривалістю не менше тридцяти хвилин кожна.

За наявності двох і більше грудних дітей тривалість перерви встановлюється не менше години.

Строки і порядок надання перерв установлюються власником або уповноваженим ним органом за погодженням з профспілковим комітетом підприємства, установи, організації і з врахуванням бажання матері.

Перерви для годування дитини включаються в робочий час і оплачуються за середнім заробітком.

(Стаття 183 із змінами, внесеними згідно з Указами І1ВР№4617-10від 24.01.83, №4841-11 від 30.10.87)

1.  Перерви для годування дитини належать до перерв, які включаються в робочий час і оплачуються за середнім заробітком.

Статтею встановлено мінімальну тривалість перерви для годування дитини — не менше тридцяти хвилин, а за наявності двох і більше грудних дітей — не менше години. Якщо з урахуванням відстані від місця роботи до місця годування цього часу не вистачає, власник за погодженням з профспілковим комітетом і з врахуванням бажання матері встановлює більш тривалу перерву для годування дитини.

2.  Оскільки в коментованій статті йдеться про жінок, що мають дітей віком до півтора року, і відсутнє посилання на матерів,

Праця жінок

609

які годують дитину груддю, то не має значення, в який спосіб жінка годує дитину. Тому власник не може вимагати від жінки документи, що підтверджують факт годування дитини груддю (довідку чи висновок відповідної лікувально-профілактичної установи).

3.   Перерви для годування дитини надаються не рідше ніж через три години. В ці три години включаються як відпрацьований час, так і загальна перерва для харчування і відпочинку.

4.  Даною статтею передбачено, що не тільки строки, а й порядок надання перерв установлюється власником або уповноваженим ним органом за погодженням з профспілковим комітетом і з врахуванням бажання матері, тому можливе приєднання перерви для годування дитини до перерви для харчування і відпочинку, а також об'єднання двох перерв для годування дитини та перенесення їх на кінець робочого дня, тобто більш раннє закінчення роботи порівняно з тривалістю робочого дня, встановленого трудовим договором.

5.  Перерви для годування надаються також жінкам, які мають дітей віком до півтора року і працюють за умови неповного робочого часу.

6.  Для обчислення середнього заробітку для оплати перерв для годування дитини застосовується Порядок обчислення середньої заробітної плати, затверджений постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 8 лютого 1995 р.

Стаття 184. Гарантії при прийнятті на роботу і заборона звільнення вагітних жінок і жінок, які мають дітей Забороняється відмовляти жінкам у прийнятті на роботу і знижувати їм заробітну плату з мотивів, пов'язаних з вагітністю або наявністю дітей віком до трьох років, а одиноким матерям — з наявністю дитини віком до чотирнадцяти років або дитини-інваліда.

При відмові у прийнятті на роботу зазначеним категоріям жінок власник або уповноважений ним орган зобов'язаний повідомити їм причини відмови у письмовій формі. Відмову у прийнятті на роботу може бути оскаржено у судовому порядку.

Звільнення вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (до шести років — частина шоста статті 179), оди-20 ,15

610

Глава XII

ноких матерів за наявності дитини віком до чотирнадцяти років або дитини-інваліда з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не допускається, крім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації, коли допускається звільнення з обов'язковим працевлаштуванням. Обов'язкове працевлаштування зазначених жінок здійснюється також у випадках їх звільнення після закінчення строкового трудового договору. На період працевлаштування за ними зберігається середня заробітна плата, але не більше трьох місяців з дня закінчення строкового трудового договору.

(Стаття 184 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР № 4841-11 від ЗО. 10.87; Законами № 871-12 від 20.03.91, № 1356-XIV від 24.12.99)

1.  Коментованою статтею встановлено суттєві гарантії при прийнятті на роботу і звільненні вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років, а одиноких матерів — за наявності дитини віком до чотирнадцяти років або дитини-інваліда. Відповідно до п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 6 листопада 1992 р. № 9 (із змінами, внесеними згідно з постановами Пленуму Верховного Суду України від 1 квітня 1994 р. № 4, від 26 жовтня 1995 р. № 18 та від 25 травня 1998 р. № 15) одинокою матір'ю вважається жінка, яка не перебуває у шлюбі і у свідоцтві про народження дитини якої відсутній запис про батька дитини або запис про батька зроблено в установленому порядку за вказівкою матері, вдова, інша жінка, яка виховує і утримує дитину сама.

2.  Трудовий договір з вагітною жінкою і жінкою, яка має дітей віком до трьох років, а також з одинокою матір'ю за наявності дитини віком до чотирнадцяти років або дитини-інваліда укладається на загальних підставах. Але цим категоріям жінок заборонено відмовляти у прийнятті на роботу з мотивів, пов'язаних з вагітністю та наявністю дітей. Закон зобов'язує власника або уповноважений ним орган у всякому разі при відмові у прийнятті на роботу зазначених категорій жінок повідомляти їм причини відмови у письмовій формі.

3. Якщо до прийняття нової Конституції України вагітні жінки і жінки, які мають дітей віком до трьох років, а одинокі матері за наявності дитини віком до чотирнадцяти років або дитини-інваліда мали право оскаржити у судовому порядку відмову у прий-

Праця жінок

611

нятті на роботу саме з вказаних мотивів відповідно до п. З частини другої ст. 232 КЗпП, то тепер зазначені у частині першій ст. 184 жінки мають право оскаржити відмову у прийнятті на роботу, якщо вважають, що їм відмовлено в укладанні трудового договору всупереч гарантіям, передбаченим ст. 22 КЗпП. Це важлива гарантія для жінок, тому що, як правило, власник або уповноважений ним орган не буде відмовляти вагітній жінці і жінці, яка має дітей віком до трьох років, а одинокій матері за наявності дитини віком до чотирнадцяти років або дитини-інваліда з мотивів, пов'язаних з вагітністю або наявністю дітей. Знайдуться інші приводи — відсутність вакантної посади, скорочення штатів тощо.

4. Частиною третьою коментованої статті забороняється звільнення вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (до шести років, якщо дитина потребує домашнього догляду), одиноких матерів за наявності дитини віком до чотирнадцяти років або дитини-інваліда з ініціативи власника або уповноваженого ним органу. Ця гарантія поширюється також на жінок, які перебувають у відпустці без збереження заробітної плати тривалістю, зазначеною у медичному висновку, для догляду за дитиною, яка потребує домашнього догляду, але не більш як до досягнення дитиною шестирічного віку.

Забороняється звільняти зазначені категорії жінок з підстав, передбачених статтями 40 і 41, ст. 28 КЗпП, крім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації, коли допускається звільнення з обов'язковим працевлаштуванням.

5.  Власник або уповноважений ним орган здійснює працевлаштування у разі ліквідації підприємства, установи, організації самостійно або через державну службу зайнятості. Згідно із ст. 5 Закону України «Про зайнятість населення» жінки, які мають дітей віком до шести років, та одинокі матері, які мають дітей віком до 14 років або дітей-інвалідів, належать до працездатних громадян у працездатному віці, які потребують соціального захисту і не здатні на рівних конкурувати на ринку праці. Для цих категорій жінок та інших осіб, зазначених у ст. 5 Закону, передбачено додаткові гарантії зайнятості. Йдеться про встановлення на підприємствах, в установах і організаціях броні у розмірі до 5 процентів загальної кількості робочих місць за робітничими професіями, у тому числі з гнучкими формами зайнятості. Пле-

612

Глава XII

нум Верховного Суду України зазначає, що при невиконанні ліквідованим підприємством, установою, організацією обов'язку по працевлаштуванню його може бути покладено на юридичну особу, яка є їх власником або якій передано їх майно (п. 36 Правових позицій щодо розгляду судами окремих категорій цивільних справ. Розділ XIV «Трудове право» // Бюлетень законодавства і юридичної практики України. — 1998. — № 8. — С. 209).

6. Частиною третьою ст. 184 КЗпП передбачено також обов'язкове працевлаштування вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (до шести років, якщо за медичним висновком дитина потребує домашнього догляду), одиноких матерів за наявності дитини віком до чотирнадцяти років або дитини-інваліда, у випадках їх звільнення після закінчення строкового трудового договору. На період працевлаштування, але не більше трьох місяців із дня закінчення строкового трудового договору, за цими жінками зберігається середня заробітна плата. Пленум Верховного Суду України вказує, що невиконання підприємством (установою, організацією), яке провело звільнення, обов'язку по працевлаштуванню протягом трьох місяців є підставою для покладення на нього відповідно до частини другої ст. 232 КЗпП обов'язку надати на цьому або іншому підприємстві роботу, яку може виконувати працівниця, а не про поновлення на попередній роботі (п. 37 Правових позицій щодо розгляду судами окремих категорій цивільних справ).

Не може бути визнано, що власник або уповноважений ним орган виконав цей обов'язок по працевлаштуванню, якщо працівниці не було надано на тому самому або на іншому підприємстві (в установі, організації) іншої роботи або запропоновано роботу, від якої вона відмовилась з поважних причин (наприклад, за станом здоров'я) (п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 6 листопада 1992 р. «Про практику розгляду судами трудових спорів»).

Верховний Суд також вважає, що оскільки згідно зі ст. 235 КЗпП підставою для поновлення працівника на роботі є його звільнення без законних підстав, у разі невиконання власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом протягом трьох місяців обов'язку по працевлаштуванню звільненої за п. 2 ст. 36 КЗпП вагітної жінки, жінки, яка має

Праця жінок

613

дитину (дітей) віком до трьох років (до шести років, коли дитина потребує домашнього догляду), або одинокої матері за наявності дитини віком до 14 років чи дитини-інваліда, за заявою такої жінки може вирішуватися спір не про поновлення на роботі (коли звільнення проведено відповідно до п. 2 ст. 36 КЗпП), а про виконання зобов'язання по працевлаштуванню. В цьому разі відповідно до правил ст. 235 КЗпП може бути проведено оплату вимушеного прогулу за час після закінчення тримісячного строку (протягом якого за працівницею зберігається середня заробітна плата) і до правил ст. 236 КЗпП — за час затримки виконання рішення щодо працевлаштування (п. 46 Правових позицій щодо розгляду судами окремих категорій цивільних справ).

Стаття 185. Надання вагітним жінкам і жінкам,

які мають дітей віком до чотирнадцяти років, путівок до санаторіїв та будинків відпочинку і матеріальної допомоги Власник або уповноважений ним орган повинен у разі необхідності надавати вагітним жінкам і жінкам, які мають дітей віком до чотирнадцяти років або дітей-інвалідів, путівки до санаторіїв та будинків відпочинку безкоштовно або на пільгових умовах, а також матеріальну допомогу.

(Стаття 185 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР №4617-10 від 24.01.83; Законом № 871-12 від 20.03.91)

1.  Необхідність у санаторно-курортному лікуванні має бути підтверджено медичною довідкою. Йдеться про обов'язок саме власника або уповноваженого ним органу надавати зазначеним категоріям жінок путівки до санаторіїв та будинків відпочинку безкоштовно або на пільгових умовах.

2.  Матеріальна допомога надається власником або уповноваженим ним органом спільно з профспілковим комітетом в розмірах, передбачених колективним договором.

3.  Згідно із п. 15 ст. 38 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» виборний орган профспілкової організації на підприємстві, в установі або організації направляє працівників на умовах, передбачених колективним договором або угодою, до санаторіїв, профілакторіїв і будинків відпочинку, туристських комплексів, баз та оздоровчих закладів,

614

Глава XII

перевіряє організацію медичного обслуговування працівників та членів їх сімей.

4.  Згідно з Інструкцією зі статистики заробітної плати, затвердженою наказом Міністерства статистики України від 11 грудня 1995 p., матеріальна допомога та вартість путівок на лікування і відпочинок виплачуються з фонду оплати праці і належать до інших заохочувальних та компенсаційних виплат.

5.  Інструкцією про порядок планування і надання путівок на санаторно-курортне лікування та відпочинок, придбаних за кошти соціального страхування, затвердженою постановою правління Фонду соціального страхування України від 19 травня 1999 p., передбачено, що путівки на санаторно-курортне лікування і відпочинок надаються працівникам за рішенням профспілкового комітету.

Путівки до санаторіїв, пансіонатів з лікуванням і курортних міських водогрязелікарень надаються працівникам на підставі особистої заяви та медичної довідки про потребу в санаторно-курортному лікуванні, а до пансіонатів і будинків відпочинку — особистої заяви.

Стаття 186. Обслуговування матері на підприємствах, в організаціях На підприємствах і в організаціях з широким застосуванням жіночої праці організовуються дитячі ясла, дитячі садки, кімнати для годування грудних дітей, а також кімнати особистої гігієни жінок.

1.  Зазначені коментованою статтею та інші заходи щодо обслуговування матері включаються в колективні договори підприємств, організацій.

2.  Трудові колективи розробляють і здійснюють заходи щодо поліпшення умов праці і побуту працюючих жінок, посилення охорони материнства та дитинства.

Конкретні зобов'язання власника або уповноваженого ним органу і профспілкового органу стосуються задоволення потреб у дитячих дошкільних і оздоровчих закладах, забезпечення транспортом, поширення і поліпшення побутових послуг, торгівлі, медико-санітарного обслуговування, організації періодичних профілактичних медичних оглядів тощо.

Праця жінок

615

3. Важливу роль у виконанні цих заходів повинні відігравати профспілкові органи. Виборний орган профспілкової організації на підприємстві, в установі, організації відповідно до п. 5 ст. 38 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» разом з роботодавцем вирішує питання щодо соціального розвитку підприємства, поліпшення умов праці, матеріально-побутового, медичного обслуговування працівників.

Стаття 186і. Гарантії особам, які виховують малолітніх дітей без матері Гарантії, встановлені статтями 56, 176, 177, частинами третьою—восьмою статті 179, статтями 181, 182, 182', 184, 185, 186 цього Кодексу, поширюються також на батьків, які виховують дітей без матері (в тому числі в разі тривалого перебування матері в лікувальному закладі), а також на опікунів (піклувальників).

(Кодекс доповнено статтею 186' згідно із Законом № 871-12 від 20.03.91; в редакції Закону № 117-XIV від 18.09.98)

1.  Гарантії, встановлені коментованою статтею, поширюються на батьків, які виховують малолітніх дітей без матері (в тому числі в разі тривалого перебування матері в лікувальному закладі), а також на опікунів і піклувальників.

2.  Відповідно до ст. 56 КЗпП на прохання зазначених осіб, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інва-ліда, власник або уповноважений ним орган зобов'язаний встановлювати їм неповний робочий день або неповний робочий тиждень.

3.  Осіб, які мають дітей віком до трьох років, згідно із ст. 176 КЗпП забороняється залучати до робіт у нічний час, до надурочних робіт і робіт у вихідні дні і направляти їх у відрядження. Якщо ці особи мають дітей віком від трьох до чотирнадцяти років або дітей-інвалідів, то вони не можуть залучатись до надурочних робіт або направлятись у відрядження без їх згоди (ст. 177 КЗпП).

4.  Відповідно до частин третьої-восьмої ст. 179 КЗпП батьки, які виховують малолітніх дітей без матері (в тому числі в разі тривалого перебування матері в лікувальному закладі), опікуни (піклувальники) мають право на відпустку для догляду за дити-

616

Глава XII

ною до досягнення нею трирічного віку з виплатою за ці періоди допомоги по державному соціальному страхуванню, право на частково оплачувану відпустку за рахунок власних коштів підприємства, установи, організації та відпустку без збереження заробітної плати для догляду за дитиною більшої тривалості, право на відпустку без збереження заробітної плати тривалістю, визначеною у медичному висновку, якщо дитина потребує домашнього догляду, але не більш як до досягнення дитиною шестирічного віку, а також право працювати на умовах неповного робочого часу або вдома у період перебування у відпустці для догляду за дитиною.

5.  Батькам, які виховують дітей без матері (в тому числі в разі тривалого перебування матері в лікувальному закладі), опікунам (піклувальникам) відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та відпустка без збереження заробітної плати до шести років, коли дитина потребує домашнього догляду, надаються за їх заявою повністю або частково в межах установленого періоду та зараховуються до загального стажу і до стажу роботи за спеціальністю.

6.  Особам, які працюють і мають двох і більше дітей віком до п'ятнадцяти років або дитину-інваліда, за їх бажанням щорічно надається додаткова оплачувана відпустка тривалістю 5 календарних днів без урахування вихідних.

7.  Гарантії при прийнятті на роботу і звільненні, передбачені ст. 184 КЗпП, поширюються і на батьків, які виховують дітей без матері (в тому числі в разі тривалого перебування матері в лікувальному закладі), опікунів (піклувальників). Власник або уповноважений ним орган повинен у разі необхідності надавати зазначеним особам путівки до санаторіїв та будинків відпочинку, а також матеріальну допомогу (ст. 185 КЗпП), здійснювати обслуговування відповідно до ст. 186 КЗпП.