Кодекс законів про працю України: Науково-практич-к 57 ний коментар. Харків: Консум, 2003. 832 с. Isbn 966-7920-40-2
| Вид материала | Кодекс |
- Бк 67. 9(4 Укр)304 Т35 Автор коментаря, 8181.26kb.
- Співдружності Незалежних Держав 29 жовтня 1994р. //Приложение к Информационному бюллетеню, 558.69kb.
- С. В. Гончаренко Науково-практичний коментар до Закон, 1520.7kb.
- План: Поняття та місце в системі права України. Функції цивільного права, 692.25kb.
- Список використаних джерел кодекс Законів про працю України (зі змінами та доповненнями), 10.88kb.
- Кодекс законів про працю України, 2445.07kb.
- Кодекс законів про працю України, 1549.24kb.
- Кодекс законів про працю України, 3210.89kb.
- Кодекс законів про працю України, 1742.56kb.
- Кодекс законів про працю України, 461.45kb.
Стаття 163. Видача спеціального одягу та інших засобів індивідуального захисту На роботах із шкідливими та небезпечними умовами праці, а також роботах, пов'язаних із забрудненням або здійснюваних у несприятливих температурних умовах, працівникам видаються безплатно за встановленими нормами спеціальний одяг, спеціальне взуття та інші засоби індивідуального захисту.
Власник або уповноважений ним орган зобов'язаний організувати комплектування та утримання засобів індивідуального захисту відповідно до нормативних актів про охорону праці.
(Стаття 163 із змінами, внесеними згідно із Законом № 3694-12 від 15.12.93)
1. Законодавство України про охорону праці передбачає комплекс гарантій, спрямованих на реалізацію конституційного права на безпечні і нешкідливі умови праці. Серед гарантійних норм є видача працівникам спеціального одягу, спеціального взуття та інших засобів індивідуального захисту. Ця гарантія забезпечує захист здоров'я працівників, які виконують роботу у несприятливих умовах виробничого середовища, що негативно впливають на їхню працездатність.
До засобів індивідуального захисту відносять засоби захисту голови, обличчя, очей, ніг, рук, органів дихання та слуху, ізолюючі костюми та спеціальний одяг, запобіжні пристрої та захисні дерматологічні засоби.
2. Засоби індивідуального захисту видаються працівникам, що працюють із шкідливими і небезпечними умовами праці, на роботах, пов'язаних із забрудненням або здійснюваних у несприятливих температурних умовах. Обов'язок із забезпечення ними працівників покладено на власника або уповноважений ним орган. Працівник не несе матері&тьних витрат на придбання засобів індивідуального захисту. Забезпечуючи працівників спеціальним одягом, спеціальним взуттям та іншими засобами індивідуального захисту, слід враховувати вимоги законодавства:
— засоби індивідуального захисту повинні відповідати встановленим нормативам і стандартам, що реально дозволяє запобігти виникненню виробничого травматизму і професійного захворювання. Тому забороняється допускати до роботи працівників не лише без встановлених засобів індивідуального захисту, а й у несправних, не відремонтованих чи забруднених засобах;
Охорона праці
561
— засоби індивідуального захисту повинні видаватися у строки, встановлені нормативами. Йдеться як про первинне забезпечення працівника цими засобами, так і про періодичне, в тому числі у випадках їх дострокового зношення не з вини працівника. Недотримання цих вимог є порушенням законодавства із створення нешкідливих і безпечних умов праці. Відповідно працівник, який був вимушений придбати засоби індивідуального захисту за власні кошти через порушення строків їх видачі, має право на компенсацію понесених витрат.
3. З метою уніфікації правового регулювання забезпечення працівників засобами індивідуального захисту наказом Держком-наглядохоронпраці України № 170 від 29 жовтня 1996 р. затверджено Положення про порядок забезпечення працівників спеціальним одягом, спеціальним взуттям та іншими засобами індивідуального захисту.
Засоби індивідуального захисту видаються працівникам тих професій і посад, як передбачені у відповідних виробництвах, цехах, дільницях та видах робіт Типовими галузевими нормами безплатної видачі працівникам спеціального одягу, спеціального взуття та інших засобів індивідуального захисту, або відповідними галузевими нормами, що введені на підставі типових.
4. В Україні прийнято низку Типових положень і норм, що регулюють порядок видачі засобів індивідуального захисту залежно від галузевої підпорядкованості підприємства, установи, організації: працівникам м'ясної і молочної промисловості, працівникам елеваторної, борошномельнокруп'яної і комбікормової промисловості, працівникам сільського та водного господарства, працівникам харчової промисловості, працівникам зв'язку, робітникам підприємств нафтової, газової, нафтопереробної і нафтохімічної промисловості, працівникам дорожнього господарства, працівникам целюлозно-паперової промисловості.
5. Галузеві положення встановлюють обов'язковий мінімум забезпечення працівників засобами індивідуального захисту. З урахуванням специфіки виробництва, вимог технологічних процесів і нормативних актів з охорони праці за узгодженням з представниками профспілкових органів і рішенням працівників підприємства засоби індивідуального захисту можуть видаватися понад передбачені норми. Питання забезпечення цими засобами
562
Глава XI
працівників конкретного підприємства, установи, організації регулюються локальними нормативно-правовими актами і колективними договорами. На основі типових галузевих нормативних актів на підприємстві приймається перелік робіт і професій, що дають право на безплатне одержання спеціального одягу, спеціального взуття та інших засобів індивідуального захисту.
6. Засоби індивідуального захисту вважаються власністю підприємства і підлягають інвентаризації. Працівники зобов'язані використовувати за призначенням і бережливо ставитися до виданих у користування засобів індивідуального захисту. Зі свого боку власник або уповноважений ним орган зобов'язаний створити відповідні умови їх зберігання.
Засоби індивідуального захисту підлягають обов'язковому поверненню у разі звільнення працівника, його переведення на тому самому підприємстві на іншу роботу, для якої видані засоби, не передбачені нормами, а також після закінчення строків їх носіння замість одержуваних нових засобів індивідуального захисту. Спеціальний одяг і спеціальне взуття, повернені працівником до закінчення строків носіння, але ще придатні для використання, повинні бути відремонтовані і використані за призначенням, а непридатні до використання — списані.
7. На власника покладається обов'язок організувати належний догляд за засобами індивідуального захисту, своєчасність здійснення хімчистки, прання, обезпилювання, дегазації, дезактивації, знешкодження і ремонту. Всі зазначені заходи здійснюються за кошти власника і в строки, визначені за узгодженням з представником трудового колективу.
Стаття 164. Компенсаційні виплати за невиданий спеціальний одяг і спеціальне взуття
Видача замість спеціального одягу і спеціального взуття матеріалів для їхнього виготовлення або грошових сум для їхнього придбання не дозволяється.
Власник або уповноважений ним орган повинен компенсувати працівникові витрати на придбання спецодягу та інших засобів індивідуального захисту, якщо встановлений нормами строк видачі цих засобів порушено і працівник був змушений придбати їх за власні кошти. У разі дострокового зносу цих засобів не з
Охорона праці
563
вини працівника власник або уповноважений ним орган зобов'язаний замінити їх за свій рахунок.
(Стаття 164 із змінами, внесеними згідно із Законом № 3694-12 від 15.12.93)
1. Забезпечення працівників спеціальним одягом, спеціальним взуттям та іншими засобами індивідуального захисту має на меті зменшення чи знешкодження негативного впливу виробничих факторів на здоров'я працівників, тому вони повинні видаватися працівникам фактично. Відповідальність за забезпечення ними працівників та його своєчасність покладається на власника.
2. Засоби індивідуального захисту повинні відповідати встановленим нормам і стандартам, що забезпечує їх якість. Відповідно на виробників, постачальників і власників покладається обов'язок дотримання системи норм щодо виробництва і забезпечення працівників якісними засобами індивідуального захисту. Тому їх придбання здійснюється на підприємствах-виробни-ках або у виробничо-торговельних фірмах, що реалізують продукцію відповідно до законодавства, або за умови, що засоби мають сертифікат якості. Порядок проведення сертифікації передбачено Правилами сертифікації засобів індивідуального захисту працівників, затвердженими наказом Держстандарту України № 322 від 14 червня 1999 р.
Генеральним виробником засобів захисту працівників є виробничо-торговельна фірма «Спецодяг», яка реалізує засоби індивідуального захисту, веде реєстр сертифікованої продукції, поширює необхідну інформацію з цих питань, бере участь в організаційно-методичній роботі по створенню нових видів засобів індивідуального захисту.
Враховуючи викладене та те, що засоби індивідуального захисту повинні відповідати характеру і умовам їх застосування і забезпечувати реальну безпеку праці, заборонено видавати замість спеціального одягу і спеціального взуття матеріали для їх виготовлення або грошові суми для їх придбання.
3. Як правило, грошова компенсація за засоби індивідуального захисту не допускається. Чинне законодавство передбачає окремі випадки, коли власником або уповноваженим ним органом виплачуються гроші, а саме:
а) у разі неналежного виконання власником обов'язку щодо своєчасного забезпечення засобами індивідуального захисту і
564
Глава XI
придбання їх працівником за власні кошти. Слід зауважити, що така компенсація надається лише тому працівникові, який мав право на забезпечення засобами індивідуального захисту і представив документ, яких засвідчує їх купівлю та вартість. У разі відсутності необхідних документів компенсація витрат здійснюється за роздрібними цінами підприємства-виробника. Вартість засобів індивідуального захисту уточнюється бухгалтерією підприємства. Якщо ж витрати перевищують роздрібні ціни, компенсація різниці може бути виплачена, якщо це обумовлено в колективному договорі;
б) у разі невиконання власником обов'язку щодо своєчасної організації хімчистки або прання одягу. Працівнику оплачуються фактичні витрати на прання і хімчистку при поданні документа, що підтверджує вартість зазначених послуг.
Стаття 165. Видача мила та знешкоджуючих засобів
На роботах, зв'язаних із забрудненням, видається безплатно за встановленими нормами мило. На роботах, де можливий вплив на шкіру шкідливо діючих речовин, видаються безплатно за встановленими нормами змиваючі та знешкоджуючі засоби.
1. Працівники, що працюють на роботах, пов'язаних із забрудненням, де можливий вплив на шкіру шкідливо діючих речовин, мають право на одержання мила, змиваючих і знешкоджуючих засобів. Переліки вказаних робіт можуть встановлюватися у колективних договорах підприємства, установи, організації.
2. Мило працівникам видається за встановленими нормами — 400 г на місяць. Воно не видається працівникам тих підприємств, на яких діють душові установки з гарячою і холодною водою, забезпечені милом.
Зазначена норма видачі мила не поширюється на медичний персонал з числа працівників, безпосередньо пов'язаних з обслуговуванням хворих у лікувальних закладах кримінально-виконавчої системи, які забезпечуються 100 г мила на місяць з розрахунку на одну особу (норма витрат мила на санітарно-гігієнічні потреби для осіб рядового і молодшого начальницького складу воєнізованої пожежної охорони, служби нагляду і безпеки, а також медичних працівників затверджена наказом Державного департаменту України з питань виконання покарань № 22 від 23 лютого 2000 p.).
Охорона праці
565
3. На роботах, де можливий вплив на шкіру шкідливо діючих речовин, працівникам повинні видаватися профілактичні пасти і мазі, а також змиваючі і знешкоджуючі засоби.
Стаття 166. Видача молока і лікувально-профілактичного харчування На роботах із шкідливими умовами праці працівникам видається безплатно за встановленими нормами молоко або інші рівноцінні харчові продукти.
На роботах з особливо шкідливими умовами праці надається безплатно за встановленими нормами лікувально-профілактичне харчування.
1. Працівникам, які працюють у шкідливих і небезпечних та особливо шкідливих і небезпечних умовах праці, з метою зміцнення їх здоров'я і попередження професійних захворювань безоплатно надається молоко або рівноцінні продукти та лікувально-профілактичне харчування. Видача цих продуктів є одним із заходів, що входить у систему організації охорони праці з метою захисту життя і здоров'я людини, збереження її працездатності на виробництві.
2. Видача молока має цільовий характер, тому працівник повинен фактично його одержати і спожити. У трудовому законодавстві встановлюється низка вимог, що спрямовані на забезпечення цього положення:
а) не допускається заміна молока грошима. Виплата грошової компенсації для придбання молока допускається лише при роз'їзному характері роботи працівника (частина друга ст. 9 Закону України «Про охорону праці»). Умови виплати цієї компенсації передбачаються у колективному договорі;
б) забороняється заміна молока іншими товарами і продуктами, крім рівноцінних йому — кефіру, кисломолочних продуктів тощо;
в) не дозволяється видача молока за одну або декілька змін наперед, так само як і за попередні зміни;
г) не дозволяється відпуск молока додому.
3. Конкретний порядок, місце і умови видачі молока, заміна молока рівноцінними продуктами, виплата грошової компенсації та інші питання, пов'язані з видачею молока, регулюються
566
Глава XI
колективним договором підприємства, установи, організації. До нього додається перелік робіт і професій, що дають право робітникам і службовцям на одержання молока у зв'язку з шкідливими умовами праці, який розробляється і приймається на основі Переліку хімічних речовин, при роботі з якими у профілактичних цілях рекомендується вживати молоко або інші рівноцінні харчові продукти, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров'я СРСР № 4430-87 від 4 литопада 1987 р. Наявність тих чи інших хімічних речовин, шкідливих умов праці встановлюється за результатами атестації робочих місць.
4. Працівники мають право на одержання молока у дні фактичної зайнятості на роботах, пов'язаних з виробництвом чи застосуванням хімічних речовин. Тому молоко не видається у дні, коли працівник відсутній на підприємстві, в установі, організації або виконує роботи, на яких видача молока не встановлена. Молоко не видається також у тому разі, коли працівник одержує безплатно лікувально-профілактичне харчування у зв'язку з особливо шкідливими умовами праці.
Молоко видається з розрахунку 0,5 л на одного працівника за зміну незалежно від її тривалості. Молоко повинно видаватися і споживатися у буфетах, їдальнях або в спеціально обладнаних приміщеннях, що відповідають санітарно-гігієнічним вимогам.
5. В окремих випадках працівникам до молока додатково надаються інші харчові продукти або обов'язково здійснюється заміна молока іншими рівноцінними харчовими продуктами.
Робітникам, що контактують з неорганічними з'єднаннями свинцю, додатково видається 2 г пектину у вигляді збагачених ним консервованих рослинних харчових продуктів, фруктових соків, напоїв, або допускається їх заміна натуральними фруктовими соками з м'якоттю в кількості 250—300 г. Якщо ж працівник постійно контактує з неорганічними з'єднаннями свинцю, то замість молока рекомендують вживати кисломолочні продукти.
Заміна свіжого молока кислим здійснюється при виконанні робіт з виробництва чи переробки антибіотиків. На таких роботах допускається заміна молока колібактерином, який виготовлено на основі незбираного молока.
6. Коментована стаття та ст. 9 Закону України «Про охорону праці» з метою профілактики професійних захворювань передбачають право працівників, що працюють в особливо шкідливих
Охорона праці
567
умовах праці, на одержання лікувально-профілактичного харчування.
7. Право на його одержання мають лише ті працівники, які виконують роботи, передбачені у Переліку виробництв, професій і посад, що дає право на безплатне одержання лікувально-профілактичного харчування у зв'язку з особливо шкідливими умовами праці. На підприємствах, в установах, організаціях на його основі та за результатами атестації робочих місць приймаються конкретні переліки виробництв, професій і посад, які дають право на одержання спеціального харчування, що є складовою частиною колективного договору.
У Правилах безплатної видачі лікувально-профілактичного харчування встановлено категорії працівників, яким також надається спеціальне харчування. Ці випадки тією чи іншою мірою пов'язані з негативним впливом шкідливих факторів виробництва на здоров'я працівника. До таких категорій належать:
— працівники інших виробництв, цехів підприємства і працівники, зайняті на будівельних, будівельно-монтажних, ремонтно-будівельних і пусконалагоджувальних роботах, що працюють повний робочий день у діючих виробництвах, цехах (на дільницях) з особливо шкідливими умовами праці, в яких як основним працівникам, так і ремонтному персоналу надається харчування;
— робітники, що чистять і готують устаткування для ремонту або консервації в цехах (на дільницях), робітники яких одержують лікувально-профілактичне харчування;
— інваліди внаслідок професійного захворювання, що користувалися лікувально-профілактичним харчуванням безпосередньо перед настанням інвалідності, спричиненої характером роботи. Це харчування вони одержують до припинення інвалідності, але не більш як шість місяців з дня встановлення інвалідності;
— працівники, які мають право на одержання лікувально-профілактичного харчування, але у зв'язку з початковими ознаками професійного захворювання тимчасово переведені на іншу роботу. Право на харчування зберігається за ними не більш як на шість місяців;
— жінки, якщо вони до настання відпустки по вагітності і пологах користувалися правом на безплатне одержання лікуваль-
568
Глава XI
но-профілактичного харчування. Зазначене право зберігається за ними на весь період цієї відпустки.
8. Працівники, які мають право на одержання лікувально-профілактичного харчування, забезпечуються ним лише у дні фактичного виконання робіт на виробництвах, професіях і посадах, що передбачені у згадуваному вище Переліку. Харчування також надається і в дні захворювання працівника з тимчасовою втратою працездатності, якщо таке за своїм характером є професійним і хворого не госпіталізовано.
Правилами безплатної видачі лікувально-профілактичного харчування передбачені випадки, коли працівники не одержують його. Ці випадки можна звести до таких груп:
— дні, коли працівник відсутній на роботі і не виконує своєї трудової функції, встановленої трудовим договором. До них належать періоди перебування працівника у відпустці, на навчанні з відривом від виробництва, у лікарні або санаторії на лікуванні, у профілакторії, виконання ним державних або громадських обов'язків, а також періоди тимчасової непрацездатності при загальних захворюваннях;
— дні, коли працівник перебуває у відрядженні. У цьому випадку слід відрізняти знаходження працівника у відрядженні від роз'їзного характеру роботи, за наявності якої працівнику виплачується грошова компенсація для придбання лікувально-профілактичного харчування на умовах, передбачених колективним договором;
— дні, коли працівник виконує роботи на дільницях, де лікувально-профілактичне харчування не встановлено.
9. Лікувально-профілактичне харчування, як правило, надається у формі гарячих сніданків перед початком роботи, а працівникам, що працюють в умовах підвищеного тиску (в кесонах,' у лікувальних барокамерах, на водолазних роботах) — після ви-шлюзування. В окремих випадках за погодженням з медико-са-нітарною частиною підприємства (у разі її відсутності — місцевою санітарно-епідеміологічною станцією) гарячі сніданки можуть видаватися під час обідніх перерв.
Для працівників, зайнятих у виробництвах, професіях і посадах, наведених у розділі VIII і у підрозділах 6, 7 розділу IX Переліку виробництв, професій і посад, які дають право на безплатне одержання лікувально-профілактичного харчування у зв'язку з
Охорона праці
569
особливо шкідливими умовами праці, таке харчування видається у формі вітамінних препаратів.
10. Лікувально-профілактичне харчування має цільове призначення і повинно бути надане працівникові. Не дозволяється його видача за попередній період чи компенсація несвоєчасно одержаного харчування, так само як і заборонено видавати харчування додому. У Правилах встановлено виключні випадки, коли лікувально-профілактичне харчування видається у вигляді готових страв додому, що спричинено неможливістю його одержання за станом здоров'я або віддаленістю місця проживання працівника.
Стаття 167. Забезпечення працівників гарячих цехів газованою солоною водою Власник або уповноважений ним орган забов'язаний безплатно заьезпечувати працівників гарячих цехів і виробничих ділянок газованою солоною водою.
Цехи і виробничі ділянки, де організовується постачання газованою солоною водою, визначаються органами санітарного нагляду за погодженням з власником або уповноваженим ним органом.
1. Робота в умовах значного опромінення, високої температури та за наявності великих фізичних навантажень негативно впливає на здоров'я працівників. Ці умови праці призводять до перегрівання, зневоднення і знесолення організму. Одним із заходів знешкодження негативного впливу цих факторів виробництва є споживання газованої солоної води.
2. Забезпечення працівників газованою солоною водою є обов'язком власника або уповноваженого ним органу. Постачання водою здійснюється за його кошти, тому працівники не несуть витрат на її одержання.
3. Газованою солоною водою забезпечуються працівники гарячих цехів і виробничих дільниць. Конкретні цехи і виробничі дільниці, де організовується її постачання, встановлюються органами санітарного нагляду за погодженням з власником або уповноваженим ним органом.
4. Працівники забезпечуються газованою солоною водою в розрахунку 4—5 л на працівника у зміну. Постачання проводить-
570
Глава XI
ся шляхом розташування апарату по виготовленню солоної газо-ваної води безпосередньо у цехах, де виконуються роботи, або шляхом доставки води до цеху.
Власник або уповноважений ним орган також зобов'язаний забезпечувати працівників доброякісною прісною водою.
Стаття 168. Перерви в роботі для обігрівання і відпочинку
Працівникам, що працюють у холодну пору року на відкритому повітрі або в закритих неопалюваних приміщеннях, вантажникам та деяким іншим категоріям працівників у випадках, передбачених законодавством, надаються спеціальні перерви для обігрівання і відпочинку, які включаються у робочий час. Власник або уповноважений ним орган зобов'язаний обладнувати приміщення для обігрівання і відпочинку працівників. (Стаття 168 із змінами, внесеними згідно із Законом № 871-12 від 20.03.91)
1. З метою уникнення або зменшення негативного впливу умов праці на життя і здоров'я людини працівникам надаються спеціальні перерви. Ці перерви мають цільове призначення. Заміна такого виду гарантії права на охорону праці працівникам грошовою компенсацією не допускається.
2. Коментована стаття передбачає два види перерв, які надаються працівникам з метою запобігання переохолодженню та перевантаженню (перенапруженню) їх організму, шо включаються до робочого часу і підлягають оплаті за загальними правилами.
Перерви надаються:
а) для обігрівання працівникам, що працюють:
— у холодну пору року на відкритому повітрі,
— у закритих неопалювальних приміщеннях;
б) для відпочинку вантажникам та деяким іншим категоріям працівників у випадках, передбачених законодавством.
3. Коментована стаття встановлює обов'язок власника або уповноваженого ним органу обладнати приміщення для обігрівання і відпочинку працівників. Порядок їх надання встановлюється на централізованому, регіональному і локальному рівнях. Тому працівники не можуть самовільно встановлювати перерви для обігрівання, як і самовільно припиняти виконання робіт. Такі дії є порушенням внутрішнього трудового розпорядку підприємства, установи, організації, і працівник може бути притягнутий до дисциплінарної відповідальності.
Охорона праці
571
4. Правилами визначено критерії, які обумовлюють одержання працівниками перерв для обігрівання. Це температура та сила вітру, що наявні при виконанні робіт на відкритому повітрі. Якщо ж роботи виконуються у закритих неопалювальних приміщеннях, то до уваги береться лише температура, встановлена для виконання робіт за тихої погоди. Конкретні величини температури і сили вітру у відповідному кліматичному районі встановлюються місцевими виконавчими комітетами.
5. Переліки працівників, які мають право на одержання перерви для обігрівання, кількість і тривалість перерв, що надаються, обладнання місць і надання засобів для обігрівання встановлюються за угодою власника або уповноваженого ним органу і профспілкової організації. Враховуючи договірний характер правового регулювання, зазначені питання повинні бути передбачені у колективному договорі.
6. Вантажникам та деяким іншим категоріям працівників надаються спеціальні перерви для відпочинку, що включаються у робочий час. Конкретна тривалість і розподіл цих перерв встановлюються правилами внутрішнього трудового розпорядку. У холодну пору року їм надається перерва для обігрівання.
Стаття 169. Обов'язкові медичні огляди працівників певних категорій
Власник або уповноважений ним орган зобов'язаний за свої кошти організувати проведення попереднього (при прийнятті на роботу) і періодичних (протягом трудової діяльності) медичних оглядів працівників, зайнятих на важких роботах, роботах із шкідливими чи небезпечними умовами праці або таких, де є потреба у професійному доборі, а також щорічного обов'язкового медичного огляду осіб віком до 21 року.
Перелік професій, працівники яких підлягають медичному оглядові, термін і порядок його проведення встановлюються Міністерством охорони здоров'я України за погодженням із Державним комітетом України по нагляду за охороною праці.
(Стаття 169 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР № 5938-11 від 27.05.88; Законом № 3694-12 від 15.12.93)
1. Коментована стаття встановлює обов'язок власника або уповноваженого ним органу за власні кошти організувати прове-
572