Кодекс законів про працю України: Науково-практич-к 57 ний коментар. Харків: Консум, 2003. 832 с. Isbn 966-7920-40-2

Вид материала

Подобный материал:

1 ... 13 14 15 16 17 18 19 20 ... 67

Глава III-A

ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЗАЙНЯТОСТІ

ВИВІЛЬНЮВАНИХ ПРАЦІВНИКІВ

(Кодекс доповнено главою ПІ-А згідно з Указом ПВР № 5938-11 від 27.05.S8)

Стаття 4у . (Статтю 49' виключено на підставі Закону № 263/95-ВР від 05.07.95)

Стаття 4Я2. Порядок вивільнення працівників

Про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.

При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством.

Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, за своїм розсудом, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. Водночас власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про наступне вивільнення працівника із зазначенням його професії, спеціальності, кваліфікації та розміру оплати праці.

Державна служба зайнятості пропонує працівникові роботу в тій же чи іншій місцевості за його професією, спеціальністю, кваліфікацією, а при її відсутності — здійснює підбір іншої роботи з урахуванням індивідуальних побажань і суспільних потреб. При необхідності працівника може бути направлено, за його згодою, на навчання новій професії (спеціальності) з наступним наданням йому роботи.

(Стаття 4Я2 із змінами, внесеними згідно із Законами № 871-12 від 20.03.91 № 263/95-ВР від 05.07.95)

Забезпечення зайнятості вивільнюваних працівників

207

1. Кандидатури працівників, які підлягають вивільненню, визначаються власником або уповноваженим ним органом спільно з профспілковим комітетом і радою трудового колективу. Кожна кандидатура розглядається окремо з урахуванням думки трудового колективу підрозділу, в якому працює працівник.

2. Про наступне вивільнення у зв'язку з скороченням чисельності або штату, або реорганізацією чи ліквідацією підприємства працівники персонально попереджуються не пізніше ніж за два місяці письмовим розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, яке оголошується їм під розписку.

3. Протягом строку попередження працівники повинні виконувати свої трудові обов'язки, дотримуватись правил внутрішнього трудового розпорядку.

4. З метою правильного поєднання досвідчених і молодих працівників власник або уповноважений ним орган має право спільно з профспілковим комітетом зберегти трудові відносини з працівниками, якщо вони досягай пенсійного віку, але працюють сумлінно, з повною віддачею і користуються заслуженим авторитетом в колективі.

5. Кабінет Міністрів України 28 червня 1997 р. прийняв постанову № 623 «Про заходи соціального захисту працівників, вивільнюваних у зв'язку із закриттям (ліквідацією) неперспективних вугледобувних та вуглепереробних підприємств Міністерства вугільної промисловості». Одночасно постановою затверджено Положення про соціальний захист працівників, вивільнюваних у зв'язку із закриттям (ліквідацією) неперспективних вугледобувних та вуглепереробних підприємств Міністерства вугільної промисловості.

В п. 4 цього Положення передбачається, що трудовий колектив підприємства попереджується у письмовій формі про його закриття (ліквідацію) за рік до його проведення, а кожен працівник за два місяці до вивільнення ознайомлюється з відповідним наказом під особистий підпис (Урядовий кур'єр. — № 120—121. — 1997.- 5 липня).

Стаття 4*г. (Статтю 49' виключено на підставі Закону № 22I3-IJ/ від 11.01.2001)

Стаття 49і. Зайнятість населення

Зайнятість суспільно корисною працею осіб, які припинили трудові відносини з підстав, передбачених цим Кодексом, при неможливості їх самостійного працевлаштування, забезпечується відповідно до Закону України «Про зайнятість населення».

Ліквідація, реорганізація підприємств, зміна форм власності або часткове зупинення виробництва, що тягнуть за собою скорочення чисельності або штату7, погіршення умов праці, можуть здійснюватися тільки після завчасного надання професійним спілкам інформації з цього питання, включаючи інформацію про причини наступних звільнень, кількість і категорії працівників, яких це може стосуватися, про строки проведення звільнення. Власник або уповноважений ним орган не пізніше трьох місяців з часу прийняття рішення проводить консультації з професійними спілками про заходи щодо запобігання звільненню чи зведенню їх кількості до мінімуму або пом'якшення несприятливих наслідків будь-якого звільнення.

Професійні спілки мають право вносити пропозиції відповідним органам про перенесення строків або тимчасове припинення чи відміну заходів, пов'язаних з вивільненням працівників.

(Кодекс доповнено статтею 49і згідно із Законом № 871-12 від 20.03.91, із змінами, внесеними згідно із Законом № 2343-НІ від 05.04.2001)

1. Відносини зайнятості в Україні регулюються Законом України «Про зайнятість населення» від 1 березня 1991 p., з наступними змінами і доповненнями, та законодавчими актами, прийнятими відповідно до цього Закону. Так, наприклад Законом України від 7 березня 2002 року № 3076-ІИ затверджено Державну програму зайнятості населення на 2001—2004 роки.

2. Для реалізації державної політики зайнятості населення, професійної орієнтації, підготовки і перепідготовки, працевлаштування та соціальної підтримки громадян, які тимчасово не працюють, створена державна служба зайнятості, діяльність якої здійснюється під керівництвом Міністерства праці та соціальної політики України, місцевих державних адміністрацій та органів місцевого самоврядування.

3. Державна служба зайнятості складається: з Державного центру зайнятості Міністерства праці та соціальної політики України, центру зайнятості Автономної Республіки Крим, облас-

Забезпечення зайнятості вивільнюваних працівників 209

них, Київського та Севастопольського міських, районних, міських і районних у містах центрів зайнятості, центрів організації професійного навчання незайнятого населення і центрів професійної організації населення, інспекцій по контролю за додержанням законодавства про зайнятість населення.

До складу державної служби зайнятості входять також навчальні заклади професійної підготовки незайнятого населення, інформаційно-обчислювальні центри, територіальні та спеціалізовані бюро зайнятості, центри реабілітації населення, підприємства, установи, організації, підпорядковані службі зайнятості.

4. Підприємства, установи, організації, незалежно від форм власності, повинні зареєструватися у місцевих центрах зайнятості за місцезнаходженням як платники зборів до державного фонду соціального страхування на випадок безробіття, щомісяця у повному обсязі надавати їм інформацію про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) та дані про працівників, які працюють неповний робочий тиждень або неповний робочий день, або не працюють у зв'язку з простоєм виробництва.

5. При вивільненні працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці, у тому числі ліквідацією, реорганізацією або перепрофілюванням підприємств, установ, організацій, скорочення чисельності або штату працівників, підприємства, установи, організації повинні повідомляти про це не пізніш як за два місяці у письмовій формі державну службу зайнятості, вказуючи підстави і строки вивільнення, найменування професій, спеціальностей, кваліфікації, розмір оплати праці.

6. Оскільки скорочення чисельності або штату працівників викликає загрозу їх звільнення, погіршує умови їх праці, власник або уповноважений ним орган зобов'язаний завчасно надати професійним спілкам інформацію про причини наступних звільнень, кількість і категорії працівників, яких це може стосуватися, про строки проведення звільнення.

Така інформація повинна бути надана не пізніше трьох місяців з часу прийняття рішення. На власника або на уповноважений ним орган покладається також обов'язок проводити консультації з професійними спілками про заходи щодо запобігання звільненню чи зведенню їх кількості до мінімуму або пом'якшення несприятливих наслідків будь-якого звільнення.

7. Державна служба зайнятості має право вносити пропозиції до місцевих державних адміністрацій, виконавчих органів відповідних рад про зупинення на строк до шести місяців рішення підприємств про вивільнення працівників у разі утруднення їх наступного працевлаштування з одночасною частковою або повною компенсацією витрат підприємств, викликаних цією відстрочкою. Ініціатива про перенесення або відміну заходів вивільнення працівників може виходити від професійних спілок.

8. Порядок реєстрації, перереєстрації та ведення обліку громадян, які шукають роботу, і безробітних, виплати допомоги по безробіттю, а також умови надання матеріальної допомоги в період професійної підготовки та перепідготовки визначені Положенням, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 578 від 27 квітня 1998 р.

9. Зареєстровані службою зайнятості громадяни набувають статусу безробітного у випадку, коли протягом семи календарних днів з дня реєстрації їм не було запропоновано підходящої роботи. Рішення про надання громадянину статусу безробітного приймається керівником центру зайнятості, де громадянин зареєстрований як такий, що шукає роботу.

10. Працівникам, трудовий договір з якими було розірвано з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в зв'язку із змінами в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідацією, реорганізацією, перепрофілюванням підприємств, скороченням чисельності або штату працівників, за умови їх реєстрації в службі зайнятості протягом семи календарних днів після звільнення як таких, що шукають роботу, надається допомога по безробіттю у розмірі 100 відсотків середньої заробітної плати за останнім місцем роботи протягом 60 календарних днів, 75 відсотків — протягом 90 календарних днів і 50 відсотків — протягом наступних 210 календарних днів, але не більше середньої заробітної плати, що склалася в народному господарстві відповідної області за минулий місяць, і не нижче встановленого законодавством розміру мінімальної заробітної плати.

11. Працівникам, звільненим з роботи у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці, надається право на достроковий вихід на пенсію за півтора роки до встановленого законодавством строку, якщо вони мають встановлений законодавством про

Забезпечення зайнятості вивільнюваних працівників 21 1

пенсійне забезпечення необхідний загальний трудовий стаж, у тому числі на пільгових умовах.

12. Громадянам, зареєстрованим у державній службі зайнятості як такими, що шукають роботу, і безробітним, трудовий договір з якими було розірвано з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в зв'язку із змінами в організації виробництва і праці, скороченням чисельності або штату працівників, в період професійної підготовки і перепідготовки виплачується матеріальна допомога в розмірі 75 відсотків їх середньої заробітної плати за останнім місцем роботи, але не більше середньої заробітної плати, що склалася в народному господарстві відповідної області за минулий місяць, і не нижче встановленого законодавством розміру мінімальної заробітної плати.

Глава IV РОБОЧИЙ ЧАС

Стаття 50. Норма тривалості робочого часу

Нормальна тривалість робочого часу працівників не може перевищувати 40 годин на тиждень.

Підприємства і організації при укладенні колективного договору можуть встановлювати меншу норму тривалості робочого часу, ніж передбачено в частині першій цієї статті.

(Стаття 50 із змінами, внесеними згідно із Законами № 871-12 від 20.03.91, №3610-12 від 17.11.93)

1. Передбачена коментованою статтею тривалість робочого часу називається нормальною тому, що саме така його тривалість є загальновстановленою нормою часу, яку працівники повинні пропрацювати протягом тижня на роботах з нормальними умовами праці.

2. Загальновстановлений робочий тиждень тривалістю в 40 годин як норма робочого часу відрізняється від робочого тижня як складової частини графіка роботи, тривалість якого може відхилятися від цієї норми, але в середньому за обліковий період повинна обов'язково їй відповідати.

3. Встановлена законодавством тижнева норма робочого часу застосовується як при п'ятиденному, так і при шестиденному робочому тижні. Робота у цих режимах передбачає лише різну структуру поділу робочого часу протягом календарного тижня, проте не змінює норми робочого часу — загальновстановленої тривалості робочого тижня.

4. Вживані в Кодексі поняття «робочий час», «робочий день», «робочий тиждень», «робоча зміна» розкривають різні сторони робочого часу і є його нормативами.

Під робочим часом слід розуміти встановлений законом або на його підставі угодою сторін час, протягом якого працівники

Робочий час

213

згідно з правилами внутрішнього трудового розпорядку повинні виконувати за трудовим договором свої трудові обов'язки.

Робочий час — це обов'язкова міра праці, тривалість якої регламентована законом та виданими на його основі іншими нормативними актами. Міра праці не може змінюватися за домовленістю працівника з власником або уповноваженим ним органом. Винятком можуть бути випадки, коли йдеться про роботу на умовах неповного робочого дня чи неповного робочого тижня (ст. 56 Кодексу).

Робочий день — це встановлена законом норма робочого часу протягом доби, яка лежить в основі його правового регулювання. Якщо робочий час нормується протягом календарного тижня, то його нормою визнається робочий тиждень.

Робочою зміною є норма робочого часу протягом доби, яка визначається правилами внутрішнього трудового розпорядку або графіками змінності з дотриманням встановленої законом тривалості робочого часу в межах облікового періоду.

5. Тривалість робочого дня залежить від кількості робочих днів на тиждень. При шестиденному робочому тижні тривалість робочого дня встановлюється законом, а при п'ятиденному — визначається правилами внутрішнього трудового розпорядку або. графіками змінності

Таким чином, тривалість робочого часу за тиждень є найбільш загальною мірою робочого часу, тому що вона залишається незмінною, тим часом як тривалість робочого дня залежить від кількості робочих днів на тиждень, графіка змінності тощо.

6. Встановлена нормальна тривалість робочого часу — 40 годин на тиждень — поширюється на всіх працівників незалежно від того, чи працюють вони постійно, тимчасово, сезонно на підприємствах різних форм власності, а також незалежно від режиму робочого часу, виду робочого тижня, включаючи підсумований облік робочого часу. Нормальна тривалість робочого часу може бути меншою за 40 годин на тиждень лише у випадках, коли законодавством передбачено скорочений робочий час (статті 51, 208—210, 218 цього Кодексу).

7. В окремих випадках (при роботі за сумісництвом, з неповним робочим днем) тривалість робочого дня визначається за угодою сторін. Вона може бути меншою від загальновстановленої норми робочого часу протягом доби.

Якщо ж працівник уклав трудовий договір одночасно на декількох підприємствах, в установах, організаціях, то, не перевищуючи норму робочого часу за кожним трудовим договором, сумарно тривалість робочого часу працівника може бути більшою за 40 годин на тиждень.

8. Частиною другою цієї статті передбачено можливість встановлення при укладенні колективного договору на підприємствах і в організаціях тривалості робочого часу меншої за норму. Йдеться про роботу тривалістю менш як 40 годин протягом робочого тижня з виплатою заробітної плати в повному розмірі. А це можливо лише за рахунок власних коштів підприємства.

9. У зв'язку з встановленням 40-годинного робочого тижня міністерствам, іншим центральним органам державної виконавчої влади та місцевим державним адміністраціям, місцевим радам та їх органам рекомендовано встановити для працівників апарату таку тривалість роботи по днях тижня: понеділок, вівторок, середа, четвер — по 8 годин 15 хвилин, п'ятниця — 7 годин; вихідні дні — субота і неділя (Постанова Кабінету Міністрів України № 1010 від 10 грудня 1993 р. // ЗП України. - 1994. - № 4. -Ст. 94).

' Стаття 51. Скорочена тривалість робочого часу

Скорочена тривалість робочого часу встановлюється:

1) для працівників віком від 16 до 18 років — 36 годин на тиждень, для осіб віком від 15 до 16 років (учнів віком від 14 до 15 років, які працюють в період канікул) — 24 години на тиждень.

Тривалість робочого часу учнів, які працюють протягом навчального року у вільний від навчання час, не може перевищувати половину максимальної тривалості робочого часу, передбаченої в абзаці першому цього пункту для осіб відповідного віку;

2) для працівників, зайнятих на роботах із шкідливими умовами праці, — не більш як 36 годин на тиждень.

Перелік виробництв, цехів, професій і посад із шкідливими умовами праці, робота в яких дає право на скорочену тривалість робочого часу, затверджується в порядку, встановленому законодавством.

Крім того, законодавством встановлюється скорочена тривалість робочого часу для окремих категорій працівників (учителів, лікарів та ін.).

Робочий час

215

Скорочена тривалість робочого часу може встановлюватись за рахунок власних коштів на підприємствах і в організаціях для жінок, які мають дітей віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда.

(Стаття 51 із змінами, внесеними згідно із Законами № 871-12 від 20.03.91, №3610-12 від 17.11.93, № 263/95-ВР від 05.07.95)

1. Скорочений робочий день — це робочий день, що встановлюється для окремих категорій працівників тривалістю менше нормального робочого дня з метою надання їм додаткового відпочинку і створення умов для підвищеної охорони праці. При цьому відповідно встановлюється і скорочений за кількістю робочих годин робочий тиждень.

Коментована стаття передбачає кілька різновидів скороченого робочого дня та відповідно скороченого робочого тижня, що визначаються категоріями працівників, яким вони надаються, своєю тривалістю та спеціальним пільговим призначенням. Скорочена тривалість робочого часу встановлена з метою посилення охорони праці працівників певних категорій, а також створення найбільш сприятливих умов для поєднання праці з навчанням.

2. Заробітна плата працівникам молодше вісімнадцяти років при скороченій тривалості щоденної роботи виплачується в такому самому розмірі, як і працівникам відповідних категорій при повній тривалості щоденної роботи (ст. 194 Кодексу). Це стосується і учнів віком від 14 до 15 років, які працюють в період

канікул.

Оплата праці учнів загальноосвітніх шкіл, професійно-технічних закладів освіти та вищих закладів освіти першого і другого рівнів акредитації, які працюють у вільний від навчання час, провадиться пропорційно відпрацьованому часу або залежно від виробітку. Підприємствам надано право встановлювати учням доплати до заробітної плати (ст. 194 Кодексу).

3. Скорочена тривалість робочого часу для працівників, зайнятих на роботах із шкідливими умовами праці, не може перевищувати 36 годин на тиждень. Диференціація скороченої тривалості робочого часу в цих межах залежить від виробництва, професії, посади з шкідливими умовами праці, в яких виконується робота.

4. Скорочений робочий час встановлено також для деяких категорій працівників розумової праці, діяльність яких пов'язана з підвищеним інтелектуальним і нервовим напруженням. До них зокрема, належать викладачі, вчителі, лікарі.

5. Професорам, доцентам, асистентам і викладачам вищих закладів освіти встановлено шестигодинний робочий день, що охоплює навчальну, методичну і науково-досліднницьку роботу.

6. Скорочений робочий час встановлено і для деяких категорій інв&іідів. Робочий тиждень інвалідів по зору першої та другої групи, що працюють на державних підприємствах, становить 36 годин.

Таку саму тривалість робочого часу встановлено інвалідам першої та другої груп, які працюють на навчально-виробничих підприємствах глухих.

7. Скорочена тривалість робочого часу передбачена також для працівників, які успішно навчаються без відриву від виробництва (ст. 209 Кодексу).

8. Підприємствам і організаціям надано право встановлювати за рахунок власних коштів скорочену тривалість робочого часу для жінок, які мають дітей віком до чотирнадцяти років або ди-тину-інваліда. При цьому частиною четвертою ст. 51 не зазначено наявності певної кількості дітей віком до 14 років. Отже, жінці достатньо мати одну дитину цього віку.

Встановлення за колективним договором скороченої тривалості робочого часу жінкам, які мають дітей до 14 років або ди-тину-інваліда, за рахунок власних коштів підприємства відповідає і ст. 9і Кодексу, якою надано право підприємствам, установам, організаціям за рахунок власних коштів встановлювати додаткові порівняно з законодавством трудові і соціально-побутові пільги для працівників.

Це стосується також і скороченого робочого часу, який може бути встановлений для будь-якої категорії працівників. Більш того, при укладенні колективних договорів підприємства можуть встановлювати для всіх працівників меншу норму тривалості робочого часу, ніж передбачено законодавством.

9. У період з 1 січня 1996 р. до 1 січня 2000 р. для осіб, які працювали на Чорнобильській АЕС і у зоні відчуження, було запроваджено скорочену тривалість робочого часу — не більше як 36 годин на тиждень (Постанова Кабінету Міністрів України № 250 від 29 лютого 1996 р. «Про компенсації та пільги особам, які працюють на Чорнобильській АЕС і у зоні відчуження»).

Робочий час

Blog

Кодекс законів про працю України: Науково-практич-к 57 ний коментар. Харків: Консум, 2003. 832 с. Isbn 966-7920-40-2