Кодекс законів про працю України: Науково-практич-к 57 ний коментар. Харків: Консум, 2003. 832 с. Isbn 966-7920-40-2

Вид материала

Кодекс

Подобный материал:

• Бк 67. 9(4 Укр)304 Т35 Автор коментаря, 8181.26kb.
• Співдружності Незалежних Держав 29 жовтня 1994р. //Приложение к Информационному бюллетеню, 558.69kb.
• С. В. Гончаренко Науково-практичний коментар до Закон, 1520.7kb.
• План: Поняття та місце в системі права України. Функції цивільного права, 692.25kb.
• Список використаних джерел кодекс Законів про працю України (зі змінами та доповненнями), 10.88kb.
• Кодекс законів про працю України, 2445.07kb.
• Кодекс законів про працю України, 1549.24kb.
• Кодекс законів про працю України, 3210.89kb.
• Кодекс законів про працю України, 1742.56kb.
• Кодекс законів про працю України, 461.45kb.

Глава V ЧАС ВІДПОЧИНКУ

Стаття 66. Перерва для відпочинку і харчування

Працівникам надається перерва для відпочинку і харчування тривалістю не більше двох годин. Перерва не включається в робочий час. Перерва для відпочинку і харчування повинна надаватись, як правило, через чотири години після початку роботи.

Час початку і закінчення перерви встановлюється правилами внутрішнього трудового розпорядку.

Працівники використовують час перерви на свій розсуд. На цей час вони можуть відлучатися з місця роботи.

На тих роботах, де через умови виробництва перерву встановити не можна, працівникові повинна бути надана можливість приймання їжі протягом робочого часу. Перелік таких робіт, порядок і місце приймання їжі встановлюються власником або уповноваженим ним органом за погодженням з профспілковим комітетом підприємства, установи, організації.

(Стаття 66 із змінами, внесеними згідно з Указом IIВР № 4617-10 від 24.01.83; Законом № 871-12 від 20.03.91)

1.  Часом відпочинку вважається час, протягом якого працівники підлягають звільненню від виконання трудових обов'язків і можуть використовувати його на свій розсуд.

Час відпочинку поділяється на такі види: перерва в робочому дні; щоденний (міжзмінний) відпочинок; щотижневий безперервний відпочинок (вихідні дні); щорічні святкові та неробочі дні; щорічні відпустки.

2. У коментованій статті йдеться про перерву в робочому дні, що надається працівникам для відпочинку і харчування.

На відміну від законодавства, що діяло раніше, за яким така перерва могла тривати не менш як півгодини, тепер визначається лише максимальна її тривалість — не більше двох годин.

Глава V

Перерва для відпочинку і харчування надається в більшості випадків через чотири години після початку роботи, хоча залежно від конкретних умов роботи відповідних підприємств, установ, організацій можуть бути певні відхилення від цього правила.

Час початку і закінчення перерви встановлюється правилами внутрішнього трудового розпорядку, а при змінній роботі — графіками змінності, які затверджує власник або уповноважений ним орган за погодженням з профспілковим комітетом підприємства, установи, організації.

Про перерву в роботі працівники сповіщаються відповідними сигналами або іншим способом.

На тих підприємствах, в установах, організаціях, де це можливо за характером їх роботи, встановлюється загальний час перерви для всіх працівників. А на тих виробництвах, де за характером роботи це неможливо, перерви встановлюються по окремих цехах, відділах та інших структурних підрозділах. Причому в разі змінної роботи перерви встановлюються окремо для кожної зміни.

3.  Міністерствам, іншим центральним органам державної виконавчої влади та місцевим державним адміністраціям, місцевим радам та їх органам рекомендовано встановити для працівників апарату тривалість щоденної роботи по 8 годин 15 хвилин (у п'ятницю, тобто напередодні вихідного дня — 7 годин) (постанова Кабінету Міністрів України № 1010 від 10 грудня 1993 p.). Робота починається о дев'ятій годині (Указ Президента України №334/95 від 26 квітня 1995 р. із змінами, внесеними Указом Президента України № 509—-95 від ЗО червня 1995 p.). Таким чином, тривалість перерви для відпочинку і харчування становить 45 хвилин.

4.  Перерва для відпочинку і харчування не встановлюється лише на тих роботах, де за умовами виробництва її встановити неможливо. Перелік таких робіт із зазначенням порядку і місця приймання їжі встановлюється власником за погодженням з профспілковим комітетом. При відсутності перерви час приймання їжі зараховується в робочий час (частина четверта коментованої статті).

5.  Крім перерви для відпочинку і харчування, окремим категоріям працівників надаються перерви, що мають спеціальне при-

Час відпочинку

247

значення. Зокрема, такі спеціальні додаткові перерви надаються жінкам, що мають дітей віком до півтора року, для годування дитини (ст. 183 Кодексу); працівникам, що працюють в холодну пору року на відкритому повітрі або в закритих неопалюваних приміщеннях, вантажникам — для обігрівання і відпочинку (ст. 168 Кодексу). На відміну від загальної перерви для відпочинку і харчування, що не включається в робочий час і тому не оплачується, спеціальні перерви входять у робочий час і підлягають оплаті.

Стаття 67. Вихідні дні

При п'ятиденному робочому тижні працівникам надаються два вихідних дні на тиждень, а при шестиденному робочому тижні — один вихідний день.

Загальним вихідним днем є неділя. Другий вихідний день при п'ятиденному робочому тижні, якщо він не визначений законодавством, визначається графіком роботи підприємства, установи, організації, погодженим з профспілковим комітетом підприємства, установи, організації, і, як правило, має надаватися підряд з загальним вихідним днем.

У випадку, коли святковий або неробочий день (стаття 73) збігається з вихідним днем, вихідний день переноситься на наступний після святкового або неробочого.

(Стаття 67 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР №4617-10 від 24.01.83: Законами № 35/95-ВР від 27.01.95, № 785/97-ВР від 26.12.97, № 576-X1V(576-14) від 08.04.99)

1.   Вихідний день при шестиденному робочому тижні і два вихідні дні при п'ятиденному робочому тижні становлять щотижневий безперервний відпочинок працівника.

Другий вихідний день при п'ятиденному робочому тижні є компенсацією за більшу у відповідному розмірі тривалість кожного з його робочих днів порівняно з шестиденним робочим тижнем.

2.  Загальним вихідним днем, як при шестиденному, так і при п'ятиденному робочому тижні, є неділя.

Другий вихідний день при п'ятиденному робочому тижні визначається або безпосередньо законодавством, або встановленим на його підставі власником, за погодженням з профспілковим комітетом, графіком роботи підприємства, установи, організації. При цьому другий вихідний день має надаватися, як правило, підряд із загальним вихідним днем.

3.  Графіки змінності визначають число робочих днів, після яких надаються вихідні дні, порядок їх надання за змінним графіком почергово кожній групі працівників або для всієї зміни водночас.

4.  При виборі графіків і режиму роботи має бути врахована необхідність надання працівникам, як правило, двох неробочих днів підряд. Це дає можливість найбільш доцільно організувати виробничий процес і відпочинок працівників.

5.  Міністерствам, іншим центральним органам державної виконавчої влади та місцевим державним адміністраціям, місцевим радам та їх органам рекомендовано встановити для працівників апарату вихідні дні у суботу та неділю (постанова Кабінету Міністрів України № 101 від 10 грудня 1993 р. // ЗП України. — 1994. — № 4. - Ст. 94).

6.  У тих випадках, коли день (дні) щотижневого відпочинку припадає на святкові чи неробочі дні, передбачені ст. 73 Кодексу, інший вихідний день (дні) переноситься на наступний після святкового або неробочого (частина третя коментованої статті).

7.  Працівники з ненормованим робочим днем звільняються від роботи у дні щотижневого відпочинку на загальних підставах.

8.  Відповідно до Інструкції про службові відрядження в межах України і за кордон працівники, що перебувають у відрядженні, використовують щотижневі дні відпочинку за місцем відрядження, а не після повернення з відрядження. Вихідний день у відрядженні працівник використовує на свій розсуд. І хоча він у цей день не працює, він отримує добові, йому компенсуються витрати на житло, як і за весь час перебування у відрядженні.

На працівників, які перебувають у відрядженні, поширюється режим робочого часу і часу відпочинку тих підприємств, установ, організацій, до яких вони відряджені. Замість невикористаних днів відпочинку під час відрядження інші дні відпочинку після повернення з відрядження не надаються.

Якщо працівника спеціально відряджено для роботи у вихідні, святкові чи неробочі дні, компенсація за роботу у ці дні провадиться відповідно до чинного законодавства. У випадку виїзду

Час відпочинку

249

у відрядження у вихідний день, за розпорядженням власника, працівнику після повернення з відрядження надається інший день відпочинку в установленому порядку.

9.  Працівникам, які навчаються у вищих навчальних закладах та аспірантурі, надаються вільні від роботи дні в порядку, передбаченому ст. 218 Кодексу.

10.  Крім надання щотижневих вихідних днів, у встановлених законодавством випадках певним категоріям працівників надаються додаткові вихідні дні. Зокрема, додатковий день відпочинку із збереженням середнього заробітку надається донору після кожного дня давання крові та (або) її компонентів, у тому числі у разі давання їх у вихідні, святкові та неробочі дні (частина друга ст. 9 Закону України «Про донорство крові та її компонентів» // Відомості Верховної Ради України. — 1995. — № 23. — Ст. 183).

Стаття 68. Вихідні дні на підприємствах, в установах, організаціях, пов'язаних з обслуговуванням населення На підприємствах, в установах, організаціях, де робота не може бути перервана в загальний вихідний день у зв'язку з необхідністю обслуговування населення (магазини, підприємства побутового обслуговування, театри, музеї та ін.), вихідні дні встановлюються місцевими радами.

(Стаття 68 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР № 2240-10 від 29.07.81)

1.  Коментована стаття передбачає порядок установлення вихідних днів для працівників, що працюють у загальний вихідний день, тобто в неділю, оскільки їх робота пов'язана з обслуговуванням населення. В зв'язку з тим, шо неділя є для них робочим днем, вихідні дні їм установлюються в інші дні тижня. Щотижневий відпочинок на таких підприємствах і в установах може надаватися одночасно всім працівникам у певний день тижня, шо не збігається з загальновстановленим днем відпочинку.

2.  Якщо певні підприємства, установи, організації, які виконують роботи по обслуговуванню населення, не працюють щоденно, то для їх працівників, як правило, встановлюється другий вихідний день, що межує з загальним вихідним днем.

3.  Установлюючи дні й години роботи підприємств, установ і організацій, що обслуговують населення, місцеві ради водночас визначають і щотижневі дні відпочинку їх працівників. Зокрема, районні ради установлюють робочі і вихідні дні працівників підприємств, установ і організацій, що обслуговують населення відповідних районів. Міські ради міст обласного підпорядкування установлюють робочі і вихідні дні працівникам підприємств, установ, організацій, що обслуговують населення відповідних міст.

Стаття 69. Вихідні дні на безперервно діючих підприємствах, в установах, організаціях

На підприємствах, в установах, організаціях, зупинення роботи яких неможливе з виробничо-технічних умов або через необхідність безперервного обслуговування населення, а також на вантажно-розвантажувальних роботах, пов'язаних з роботою транспорту, вихідні дні надаються в різні дні тижня почергово кожній групі працівників згідно з графіком змінності, що затверджується власником або уповноваженим ним органом за погодженням з профспілковим комітетом підприємства, установи, організації.

(Стаття 69 із змінами, внесеними згідно з Указом ЛВР № 4617-10 від 24.01.83)

1.  У коментованій статті встановлюється порядок надання вихідних днів як на безперервно діючих підприємствах, в установах і організаціях, зупинення роботи яких неможливе у зв'язку з виробничо-технічними умовами чи необхідністю безперервного обслуговування населення, так і на вантажно-розвантажувальних роботах, пов'язаних з роботою транспорту.

Необхідність установлення особливого порядку надання вихідних днів не тільки на безперервно діючих підприємствах, в установах, організаціях, а й на вантажно-розвантажувальних роботах зумовлюється тим, що підприємства і організації, зокрема, підприємства і організації автомобільного транспорту, які відправляють і отримують вантажі через залізничні станції, порти і пристані, з метою недопущення понаднормативних простоїв залізничних вагонів, суден річкового і морського флоту та автотранспортних засобів, повинні забезпечити відпуск, навантаження, доставку та прийняття вантажів рівномірно протягом усіх днів тижня.

2.  Оскільки на безперервно діючих підприємствах, в установах, організаціях, що працюють також і в неділю, загального вихідного дня немає, вихідні дні надаються працівникам по окре-

Час відпочинку

251

мих їх групах згідно з графіком змінності. Затверджуваний власником або уповноваженим ним органом за погодженням з профспілковим комітетом підприємства, установи, організації графік змінності в цих випадках регулярно змінюється з таким розрахунком, щоб вихідні дні кожної групи працівників почергово припадали на різні дні тижня.

При складанні графіка має бути дотримана норма тривалості щотижневого відпочинку в середньому за обліковий період.

3.  Працівникам, які позмінно чергують при цілодобовій роботі підприємства чи його частини, якщо місячна кількість робочих годин при підсумованому обліку робочого часу не перевищує місячної норми робочого часу, дні щотижневого відпочинку окремо не надаються, оскільки вони включаються до загальної кількості вільних від роботи днів.

4.  У тих не переведених на п'ятиденний робочий тиждень безперервних виробництвах, де за виробничими умовами напередодні вихідних, святкових і неробочих днів скорочення робочого дня неможливе, працівникам, що працюють у такі дні більше годин, ніж визначено законодавством (ст. 53 Кодексу), за відповідно перепрацьований час надаються окремі вихідні дні.

5.  В окремих галузях господарства (залізничного і водного транспорту, зв'язку тощо) порядок надання щотижневого відпочинку працівникам передбачено в положеннях про робочий час і час відпочинку.

Стаття 70. Тривалість щотижневого безперервного відпочинку Тривалість щотижневого безперервного відпочинку повинна бути не менш як сорок дві години.

1. Тривалість щотижневого відпочинку належить до безперервного відпочинку, що обчислюється з часу закінчення роботи працівником перед вихідним днем наприкінці робочого тижня і до початку роботи наступного дня після вихідного. Тривалість безперервного відпочинку має бути не менш як 42 години.

2.  При підсумованому обліку робочого часу тривалість безперервного щотижневого відпочинку може бути більшою чи меншою 42 годин, але в середньому за обліковий період не повинна бути меншою 42 годин.

3. При переході з однієї зміни в іншу тривалість міжзмінного відпочинку також не може бути меншою подвоєної тривалості попередньої робочої зміни (ст. 59 Кодексу). Тому перехід з однієї зміни в іншу, як правило, має проводитись через кожен тиждень, тобто після вихідного дня, в години, визначені графіками змінності. При окремих видах підсумованого обліку робочого часу, наприклад, при роботі за чотирьохбригадним графіком, перехід з однієї зміни в іншу здійснюється частіш ніж через тиждень. Проте і в цьому випадку має забезпечуватись міжзмінний відпочинок не меншої тривалості, ніж подвоєна тривалість роботи в попередній зміні.

Стаття 71. Заборона роботи у вихідні дні. Винятковий порядок застосування такої роботи

Робота у вихідні дні забороняється. Залучення окремих працівників до роботи у ці дні допускається тільки з дозволу профспілкового комітету підприємства, установи, організації і лише у виняткових випадках, що визначаються законодавством і в частині другій цієї статті.

Залучення окремих працівників до роботи у вихідні дні допускається в таких виняткових випадках:

1) для відвернення громадського або стихійного лиха, виробничої аварії і негайного усунення їх наслідків;

2) для відвернення нещасних випадків, загибелі або псування державного чи громадського майна;

3)  для виконання невідкладних, наперед не передбачених робіт, від негайного виконання яких залежить у дальшому нормальна робота підприємства, установи, організації в цілому або їх окремих підрозділів;

4)  для виконання невідкладних вантажно-розвантажувальних робіт з метою запобігання або усунення простою рухомого складу чи скупчення вантажів у пунктах відправлення і призначення.

Залучення працівників до роботи у вихідні дні провадиться за письмовим наказом (розпорядженням) власника або уповноваженого ним органу.

(Стаття 71 із змінами, внесеними згідно з Указами ПВР№ 2240-10від 29.07.81, № 4617-10 від 24.01.83; Законом № 263/95-ВР від 05.07.95)

Час відпочинку

253

1. Забороняється залучення до роботи в будь-які з двох вихідних днів при п'ятиденному робочому тижні. Правило про заборону залучати працівників у вихідні дні поширюється і на вихідні дні, які надаються працівникам за графіком при режимі підсумованого обліку робочого часу.

2.  Перелік робіт, для виконання яких працівника може бути залучено до роботи у встановлений для нього день щотижневого відпочинку, визначено законодавством. Цей перелік підстав для залучення працівників до роботи у вихідні дні є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає. Профспілкові комітети зобов'язані не допускати роботи у дні відпочинку, крім передбачених законом випадків.

3. Коментована стаття надає право залучати до роботи у вихідний день лише окремих працівників. Власник або уповноважений ним орган не вправі за своєю ініціативою переносити вихідний день для всього колективу працівників.

Перенесення вихідного дня для всіх працівників підприємств, установ, організацій може бути передбачено в окремих випадках лише на підставі прийнятої спеціальної постанови Кабінету Міністрів України, зокрема з метою приєднання вихідного дня до святкового або неробочого дня.

4.  Встановлено чіткий порядок залучення працівників до роботи у вихідні дні, згідно з яким вимагається видання відповідного письмового наказу (розпорядження) власника або уповноваженого ним органу. Видання такого наказу (розпорядження) дає змогу перевірити законність в кожному конкретному випадку залучення працівників до роботи в дні щотижневого відпочинку, підвищує відповідальність власника або уповноваженого ним органу за суворе дотримання режиму робочого часу і часу відпочинку, а також є важливим доказом при вирішенні трудових спорів про компенсацію за роботу у вихідні дні.

5.  Для виконання невідкладної і непередбаченої роботи державні службовці зобов'язані за розпорядженням керівника органу, в якому вони працюють, з'являтися на службу у вихідні дні, робота за які компенсується відповідно до чинного трудового законодавства (ст. 20 Закону України «Про державну службу» // Відомості Верховної Ради України. — 1993. — № 52. — Ст. 490).

6.  За будь-яких обставин забороняється залучати до роботи у вихідні дні вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (ст. 176 Кодексу), батьків, які виховують дітей без матері (в тому числі в разі тривалого перебування матері в лікувальному закладі) (ст. 186і Кодексу), працівників молодше вісімнадцяти років (ст. 192 Кодексу). Залучення громадян похилого віку до роботи у вихідні дні допускається за їх згодою і за умови, коли це не протипоказано їм за станом здоров'я (ст. 13 Закону України «Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні» // Відомості Верховної Ради України. - 1994. - № 4. - Ст. 18).

Стаття 72. Компенсація за роботу у вихідний день

Робота у вихідний день може компенсуватися, за згодою сторін, наданням іншого дня відпочинку або у грошовій формі у подвійному розмірі.

Оплата за роботу у вихідний день обчислюється за правилами статті 107 цього Кодексу.

(Стаття 72 із змінами, внесеними згідно з Указами ПВР № 2240-10 від 29.07.81, № 5938-11 від 27.05.88)

1.  У разі залучення певних працівників до роботи у вихідний день власник або уповноважений ним орган зобов'язаний надати їм інший день відпочинку чи оплатити роботу у вихідний день в подвійному розмірі за правилами обчислення грошової компенсації, передбаченими ст. 107 Кодексу. Один з цих засобів компенсації роботи у вихідний день обирається за згодою сторін.

2.  На відміну від законодавства, що діяло раніше коли інший день відпочинку надавався протягом найближчих двох тижнів, коментована стаття не обмежує надання відгулу будь-яким терміном. Отже, час використання іншого дня відпочинку також залежить від узгодження сторін.

3.  Працівник не вправі самовільно використовувати без погодження з власником або уповноваженим ним органом дні відгулів, оскільки такі дії працівника розцінюються як відсутність на роботі без поважних причин, що може призвести до звільнення за п. 4 ст. 40 Кодексу (п. 24 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами України трудових спорів» № 9 від 6 листопада 1992 p.).

4.  Зайнятим у рослинництві робітникам державних сільськогосподарських підприємств у разі залучення їх у передбаченому законом порядку в період напружених польових робіт (сівба, до-

Час відпочинку

255

гляд за посівами, заготівля кормів, збирання врожаю, оранка зибу) до роботи в установлені за графіком вихідні дні замість них надаються після закінчення кожного такого періоду інші дні відпочинку. В цих випадках дні відпочинку можуть підсумовуватися за період, що не перевищує двох місяців. Причому в разі ненадання робітникам установлених за графіком днів відпочинку протягом, як на той час було визначено законодавством, найближчих двох тижнів їм поряд з наданням інших днів відпочинку провадиться доплата за роботу в дні відпочинку за графіком у встановлених законом розмірах.

Стаття 73. Святкові і неробочі дні

Встановити такі святкові дні:

1 січня — Новий рік

7  січня — Різдво Христове

8 березня — Міжнародний жіночий день

1 і 2 травня — День міжнародної солідарності трудящих

9 травня — День Перемоги

28 червня — День Конституції України

24 серпня — День незалежності України.