Кодекс законів про працю України: Науково-практич-к 57 ний коментар. Харків: Консум, 2003. 832 с. Isbn 966-7920-40-2

Вид материалаКодекс
Подобный материал:
1   ...   18   19   20   21   22   23   24   25   ...   67

20. До інших випадків, передбачених законодавством, можна віднести можливість відкликання з щорічної відпустки державних службовців (п. З ст. 20 Закону України «Про державну службу»).

21.  Оскільки відкликання з відпустки допускається лише за згодою працівника, відмову його (незалежно від причини) від виконання розпорядження власника або уповноваженого ним органу про вихід на роботу до закінчення щорічної відпустки немає підстав розглядати як порушення трудової дисципліни.

Стаття 80. Перенесення щорічної відпустки

Щорічна відпустка на вимогу працівника повинна бути перенесена на інший період у разі:

1)  порушення власником або уповноваженим ним органом терміну повідомлення працівника про час надання відпустки (частина п'ята статті 79 цього Кодексу);

2)  несвоєчасної виплати власником або уповноваженим ним органом заробітної плати працівнику за час щорічної відпустки (частина третя статті 115 цього Кодексу).

Щорічна відпустка повинна бути перенесена на інший період або продовжена у разі:

1) тимчасової непрацездатності працівника, засвідченої у встановленому порядку;

2)  виконання працівником державних або громадських обов'язків, якщо згідно із законодавством він підлягає звільненню на цей час від основної роботи із збереженням заробітної плати;

3) настання строку відпустки у зв'язку з вагітністю та пологами;

4) збігу щорічної відпустки з відпусткою у зв'язку з навчанням.

Щорічна відпустка за ініціативою власника або уповноваженого ним органу, як виняток, може бути перенесена на інший період тільки за письмовою згодою працівника та за погодженням з профспілковим або іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом у разі, коли надання щорічної відпустки в раніше обумовлений період може несприятливо відбитися на нормальному ході роботи підприємства, установи, організації, та за умови, що частина відпустки тривалістю не менше 24 календарних днів буде використана в поточному робочому році.

У разі перенесення щорічної відпустки новий термін її надання встановлюється за згодою між працівником і власником або уповноваженим ним органом. Якщо причини, що зумовили перенесення відпустки на інший період, настали під час її використання, то невикористана частина щорічної відпустки надається після закінчення дії причин, які її перервали, або за згодою сторін переноситься на інший період з додержанням вимог статті 12 Закону України «Про відпустки».

Час відпочинку

277

Забороняється ненадання щорічних відпусток повної тривалості протягом двох років підряд, а також ненадання їх протягом робочого року особам віком до вісімнадцяти років та працівникам, які мають право на щорічні додаткові відпустки за роботу із шкідливими і важкими умовами чи з особливим характером праці.

(Стаття 80 із змінами, внесеними згідно з Указами ПВР №4617-10 від 24.01.83, № 7543-11 від 19.05.89; Законом № 871-12 від 20.03.91; в редакції Закону № 117-XIV (117-14) від 18.09.98)

1.  Перенесення щорічної відпустки на інший період передбачено:

—  на вимогу працівника;

—  за ініціативою власника або уповноваженого ним органу. Крім того, передбачено перенесення щорічної відпустки на

інший період або її продовження з причин, які позбавили працівника можливості скористатися відпусткою.

2.  На вимогу працівника щорічна відпустка має бути перенесена на інший період у разі порушення власником або уповноваженим ним органом терміну повідомлення працівника про час надання відпустки. Відповідно до частини п'ятої ст. 79 Кодексу і частини десятої ст. 10 Закону України «Про відпустки» власник або уповноважений ним орган, узгодивши з працівником конкретний період надання щорічної відпустки в межах, установлених графіком, зобов'язаний письмово повідомити його про дату початку відпустки не пізніше як за два тижні до встановленого графіком терміну.

3.  На вимогу працівника щорічна відпустка повинна бути перенесена також у разі несвоєчасної виплати власником або уповноваженим ним органом заробітної плати працівнику за час щорічної відпустки. Відповідно до частини першої ст. 21 Закону України «Про відпустки» заробітна плата працівникам за час відпустки виплачується не пізніше ніж за три дні до її початку.

При перенесенні щорічної відпустки новий термін її надання встановлюється за згодою між працівником і власником або уповноваженим ним органом (частина четверта коментованої статті і частина четверта ст. 11 Закону України «Про відпустки»).

4.  За ініціативою власника або уповноваженого ним органу перенесення відпустки працівникові на інший період може відбутися у тих випадках, коли надання йому відпустки відіб'ється на нормальному ході роботи підприємства, установи, організації. Власник або уповноважений ним орган повинен погодити перенесення відпустки з профспілковим або іншим органом, уповноваженим на представництво трудовим колективом. Крім того, і це головне, власник або уповноважений ним орган має отримати письмову згоду працівника на перенесення його щорічної відпустки з причин виробничого характеру. При цьому частину відпустки тривалістю не менш як 24 календарних дні власник або уповноважений ним орган зобов'язаний надати працівнику в поточному робочому році.

5.  Однією з причин для перенесення або продовження відпустки, яка позбавила працівника можливості відпочити, є його тимчасова непрацездатність, засвідчена у встановленому порядку (п. 1 частини другої коментованої статті та ст. 11 Закону України «Про відпустки»).

Під час тимчасової непрацездатності працівника, що засвідчена лікарняним листком, власник або уповноважений ним орган не вправі видати наказ про надання йому відпустки, а зобов'язаний за погодженням з ним перенести її на інший період.

У разі ж настання у працівника тимчасової непрацездатності, що засвідчена лікарняним листком, під час відпустки власник або уповноважений ним орган зобов'язаний продовжити її на відповідну кількість днів. За згодою сторін невикористана частина щорічної відпустки може бути перенесена на інший період, як правило, до кінця робочого року, але не пізніше 12 місяців після закінчення робочого року, за який надається відпустка. При цьому основна безперервна частина щорічної відпустки має становити не менш як 14 календарних днів, тобто необхідно дотримуватися правил поділу щорічної відпустки на частини (ст. 79 Кодексу і ст. 12 Закону України «Про відпустки»).

Оскільки підставою для перенесення чи продовження відпустки є тимчасова непрацездатність самого працівника, у зв'язку з доглядом за хворим членом сім'ї надана йому відпустка не продовжується.

6.  Перенесення або продовження щорічної відпустки у зв'язку з виконанням працівником державних або громадських обов'язків передбачено в тому разі, коли згідно з законодавством він

Час відпочинку

279

підлягає звільненню на цей час від основної роботи із збереженням заробітної плати (п. 2 частини другої коментованої статті і ст. 11 Закону України «Про відпустки»).

Місце роботи і середній заробіток зберігаються: за свідками, яких викликано до суду в цивільній справі (ст. 71 Цивільного процесуального кодексу України); за свідками, потерпілими, перекладачами, експертами, спеціалістами і понятими — за час, витрачений ними у зв'язку з викликом до органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду (ст. 92 Кримінально-процесуального кодексу України); за зареєстрованими кандидатами у президенти України на час передвиборної кампанії (ст. 34 Закону України «Про вибори президента України»; за довіреними особами кандидата в народні депутати України на час, що необхідний для підготовки і проведення зборів та інших передвиборних заходів (ст. 29 Закону України «Про вибори народних депутатів України»; за членами комісій по всеукраїнському і місцевих референдумах (ст. 31 Закону України «Про всеукраїнський і місцеві референдуми»; за особами, які беруть участь в колективних переговорах як представники сторін, фахівці, запрошені для участі в робочих комісіях, на період колективних переговорів і підготовки проекту колективного договору, угоди (ст. 12 Закону України «Про колективні договори і угоди»); за членами призовних комісій, членами лікарських комісій при військових комісаріатах та іншими працівниками під час прийняття допризовників на військовий облік і призову громадян на військову службу (ст. 43 Закону України «Про загальний військовий обов'язок і військову службу») тощо.

7. Щорічна відпустка має бути перенесена на інший період або продовжена у разі настання строку відпустки у зв'язку з вагітністю та пологами (п. З частини другої коментованої статті та ст. 11 Закону України «Про відпустки»)

Щорічна відпустка надається для відпочинку. Тому відпустка у зв'язку з вагітністю та пологами до щорічних відпусток не включається (частина друга ст. 78 Кодексу).

За бажанням жінки-працівниці щорічна відпустка надається у зручний для неї час: перед відпусткою у зв'язку з вагітністю та пологами або після неї (п. З частини дванадцятої ст. 10 Закону України «Про відпустки»).

Якшо строк відпустки у зв'язку з вагітністю та пологами настає під час щорічної відпустки, то жінці-працівниці видається лікарняний листок. Невикористані дні щорічної відпустки мають бути надані їй після закінчення відпустки у зв'язку з вагітністю та пологами або за згодою сторін перенесені на інший період з дотриманням правил, установлених ст. 79 Кодексу щодо поділу щорічної відпустки на частини.

8. Можливі випадки збігу щорічної відпустки з відпусткою у зв'язку з навчанням. Оскільки ця відпустка надається як пільга для працівників, які поєднують роботу з навчанням (глава XIV Кодексу), вона не може бути поглинута щорічною відпусткою, навіть якщо вони збігаються за часом. Це питання вирішується таким чином: якщо початок щорічної відпустки збігається з відпусткою у зв'язку з навчанням, то щорічна відпустка переноситься на інший період за погодженням працівника з власником або уповноваженим ним органом; якщо ж відпустка у зв'язку з навчанням починається у період щорічної відпустки, працівник повинен оформити відпустку у зв'язку з навчанням до її початку і погодити з власником або уповноваженим ним органом час використання частини щорічної відпустки, що залишилася невикористаною, — чи після закінчення навчальної відпустки, чи перенести на інший період (частина четверта коментованої статті та ст. 11 Закону України «Про відпустки»).

9. Строки, встановлені для використання перенесених, продовжених і поділених на частини щорічних відпусток, а також заміни відпустки грошовою компенсацією свідчать про те, що власник або уповноважений ним орган зобов'язаний забезпечити відпочинок працівника шляхом надання йому хоча б частини відпустки: в одних випадках не менш як 24 календарних дні (частина третя коментованої статті та частина четверта ст. 83 Кодексу), в інших — не менш як 14 календарних днів (частина четверта коментованої статті та частина шоста ст. 79 Кодексу) з наданням невикористаної частини відпустки до кінця робочого року, але не пізніше 12 місяців після закінчення робочого року, за який надається відпустка (частина сьома ст. 79 Кодексу).

Таким чином, працівник за будь-яких обставин має можливість мати щорічний відпочинок певної тривалості.

Проте забороняється ненадання щорічних відпусток повної тривалості протягом робочого року особам віком до вісімнадця-

Час відпочинку

281

ти років, а також працівникам, які мають право на щорічні додаткові відпустки за роботу із шкідливими і важкими умовами чи з особливим характером праці (частина п'ята коментованої статті та ст. 11 Закону України «Про відпустки»).

10. Тенденція законодавства про відпустки до забезпечення працівникові відпочинку прослідковується і у наданні права на відпустку в разі його звільнення (ст. З Закону України «Про відпустки»).

За бажанням працівника у разі його звільнення йому має бути надано невикористану відпустку з наступним звільненням. Датою звільнення в цьому разі є останній день відпустки. Проте такого права не мають працівники, звільнені за порушення трудової дисципліни.

У разі звільнення працівника у зв'язку із закінченням строку трудового договору невикористана відпустка може за його бажанням надаватися і тоді, коли час відпустки повністю або частково перевищує строк трудового договору. У цьому випадку чинність трудового договору продовжується до закінчення відпустки.

Стаття 81. Право на щорічну відпустку у разі переведення на інше місце роботи

За бажанням працівників, переведених на роботу з одного підприємства, установи, організації на інше підприємство, в установу, організацію, які не використали за попереднім місцем роботи повністю або частково щорічну основну відпустку і не одержали за неї грошової компенсації, щорічна відпустка повної тривалості надається до настання шестимісячного терміну безперервної роботи після переведення.

Якщо працівник, переведений на роботу на інше підприємство, в установу, організацію, повністю або частково не використав щорічні основну та додаткові відпустки, то до стажу роботи, що дає право на щорічні основну та додаткові відпустки, зараховується час, за який він не використав ці відпустки за попереднім місцем роботи.

(Стаття 81 в редакції Закону № 117-XIV (117-14) від 18.09.98)

1. Коментованою статтею встановлюється порядок надання відпустки в разі переведення працівника з одного підприємства, установи, організації на інше підприємство, в установу, організацію. Про таке переведення повинен бути відповідний запис у його трудовій книжці. Це має важливе значення, оскільки в інших випадках прийняття працівника на підприємство, в установу, організацію, зокрема після звільнення з попереднього місця роботи за власним бажанням тощо, норми коментованої статті на нього не поширюються, і відпустка надається йому на загальних підставах, передбачених ст. 79 Кодексу.

2. За бажанням переведеного з іншого підприємства, установи, організації працівника щорічна відпустка повної тривалості до настання шестимісячного терміну безперервної роботи після переведення надається за умови, якщо він не використав за попереднім місцем роботи повністю або частково щорічну основну відпустку і не отримав за неї грошової компенсації.

Ця умова є необхідною для отримання працівником повної щорічної відпустки до закінчення шестимісячного терміну роботи після переведення (частина перша коментованої статті).

Пунктом 8 частини сьомої ст. 10 Закону України «Про відпустки» передбачено надання щорічної відпустки повної тривалості до настання шестимісячного терміну безперервної роботи у перший рік на даному підприємстві, в установі, організації працівникам, які не використали за попереднім місцем роботи повністю або частково щорічну основну відпустку і не отримали за неї грошової компенсації.

Проте відповідно до постанови Верховної Ради України № 117-XIV від 18 вересня 1998 р. «Про внесення змін, що стосуються відпусток, до Кодексу законів про працю» у зв'язку з прийняттям Закону України «Про відпустки» передбачено надання щорічних відпусток повної тривалості до настання шестимісячного терміну роботи на даному підприємстві, в установі, організації працівникам, які не використали за попереднім місцем роботи повністю або частково щорічну основну відпустку і не отримали за неї грошової компенсації саме у разі переведення на інше місце роботи.

Крім того, відповідно до частини третьої ст. 24 Закону «Про відпустки» у разі переведення працівника на роботу на інше підприємство грошова компенсація за невикористані ним дні щорічних відпусток за його бажанням повинна бути перерахована на рахунок підприємства, на яке перейшов працівник.

Час відпочинку

283

При звільненні працівників з інших підстав діє загальне правило, відповідно до якого виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення (ст. 116 Кодексу).

3.  На відміну від законодавства, що діяло до прийняття Закону України «Про відпустки», для отримання щорічної відпустки до закінчення одинадцяти місяців роботи після переведення достатньо було однієї умови — звільнення з попереднього місця роботи у зв'язку з переведенням на дане підприємство, в установу, організацію. А вже залежно від того, отримав працівник за попереднім місцем роботи відпустку або грошову компенсацію чи не отримав, вирішувалось питання про надання йому відпустки авансом чи з включенням до стажу для відпустки певного часу, за який він не використав відпустку за попереднім місцем

роботи.

4.  У зв'язку з прийняттям Закону України «Про відпустки» внесено зміни до Кодексу законів про працю України постановою Верховної Ради України від 18 вересня 1998 p., зокрема, до ст. 81 Кодексу. Відповідно до частини другої коментованої статті, якщо працівник, переведений на роботу на інше підприємство, в установу, організацію, повністю або частково не використав щорічні основну та додаткові відпустки і не одержав за них грошову компенсацію (частина третя ст. З Закону України «Про відпустки» в редакції Закону № 2073-ІП від 02.11.2000), то до стажу роботи, що дає право на щорічні основну та додаткові відпустки, зараховується час, за який він не використав ці відпустки за попереднім місцем роботи.

Стаття 82. Обчислення стажу'роботи, що дає право на щорічну відпустку До стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку (стаття 75 цього Кодексу), зараховуються:

1)  час фактичної роботи (в тому числі на умовах неповного робочого дня) протягом робочого року, за який надається відпустка;

2)  час, коли працівник фактично не працював, але за ним згідно з законодавством зберігалися місце роботи (посада) та заробітна плата повністю або частково (в тому числі час оплаченого вимушеного прогулу, спричиненого незаконним звільненням або переведенням на іншу роботу);

3)  час, коли працівник фактично не працював, але за ним зберігалося місце роботи (посада) і йому виплачувалася допомога по державному соціальному страхуванню, за винятком відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку;

4)  час, коли працівник фактично не працював, але за ним зберігалося місце роботи (посада) і йому не виплачувалася заробітна плата у порядку, визначеному статтею 25 і частиною другою статті 26 Закону України «Про відпустки», за винятком відпустки без збереження заробітної плати для догляду за дитиною до досягнення нею шестирічного віку;

5) час навчання з відривом від виробництва тривалістю менше 10 місяців на денних відділеннях професійно-технічних закладів освіти;

6) час навчання новим професіям (спеціальностям) осіб, звільнених у зв'язку із змінами в організації виробництва та праці, у тому числі з ліквідацією, реорганізацією або перепрофілюван-ням підприємства, установи, організації, скороченням чисельності або штату працівників;

7)  інші періоди роботи, передбачені законодавством.

До стажу роботи, що дає право на щорічні додаткові відпустки (стаття 76 цього Кодексу), зараховуються:

1)  час фактичної роботи із шкідливими, важкими умовами або з особливим характером праці, якщо працівник зайнятий у цих умовах не менше половини тривалості робочого дня, встановленої для працівників даного виробництва, цеху, професії або посади;

2)  час щорічних основної та додаткових відпусток за роботу із шкідливими, важкими умовами і за особливий характер праці;

3) час роботи вагітних жінок, переведених на підставі медичного висновку на більш легку роботу, на якій вони не зазнають впливу несприятливих виробничих факторів.

(Стаття 82 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР№ 4617-10 від 24.01.83; Законом № 871-12 від 20.03.91; в редакції Закону № 1I7-XIV (117-14) від 18.09.98)

1. Коментована стаття складається з двох частин. Сім пунктів першої передбачають зарахування часу, що дає право на щорічну основну відпустку; у трьох пунктах частини другої містяться пе-

Час відпочинку

285

ріоди, які зараховуються до стажу роботи, що дає право на щорічні додаткові відпустки.

2.  Необхідний для отримання права на відпустку стаж становить шість місяців безперервної роботи (ст. 79 Кодексу). До нього включається насамперед час фактичної роботи працівника безпосередньо на підприємстві, в установі, організації. Сюди входить також строк випробування за умови, що працівник його витримав і продовжував працювати на тому самому підприємстві, в установі, організації.

Для обчислення стажу роботи, що дає право на відпустку, не має значення тривалість робочого дня. Працівники, яким встановлено неповний робочий день, отримують щорічну відпустку тієї самої тривалості, як і працівники, що виконують ту саму роботу з робочим днем нормальної тривалості. Тільки у них буде різним розмір оплати часу відпустки.

Стаж роботи, що дає право на відпустку, має бути безперервним саме на даному підприємстві, в установі, організації, крім випадків збереження права на щорічну відпустку при переведенні працівника на роботу на інше підприємство, в установу, організацію (ст. 81 Кодексу).

3.  Поряд з часом фактичної роботи до безперервного стажу, що дає право на відпустку, включається також час, коли працівник не працював на підприємстві, в установі, організації, але за ним зберігалися місце роботи (посада) і заробітна плата повністю або частково. Це стосується виконання працівниками державних і громадських обов'язків, пов'язаних з тимчасовим звільненням від роботи.

Ряд випадків звільнення працівників від роботи із збереженням місця роботи і заробітної плати передбачено Законом України «Про загальний військовий обов'язок і військову службу». Зокрема, це стосується залучення працівників до виконання обов'язків, пов'язаних з військовим обліком та припискою до призовних дільниць; роботи членів призовних комісій, лікарів, технічних працівників на призовних дільницях тощо.

4.  Необхідною умовою зарахування до стажу, що дає право на відпустку, цих періодів є збереження місця роботи (посади) з одночасним збереженням за цей час заробітної плати. Тому немає підстав для включення до стажу, що дає право на відпустку, часу впровадження винаходу, раціоналізаторської пропозиції на іншому підприємстві, в установі, організації, коли за працівниками зберігається посада за місцем постійної роботи, а робота по впровадженню винаходу оплачується за погодженням сторін за місцем впровадження (частина друга ст. 126 Кодексу).

5.  Зарахування до стажу, що дає право на відпустку, часу вимушеного прогулу, спричиненого незаконним звільненням або переведенням працівника на іншу роботу, стосується не лише періоду з дня звільнення або переведення до винесення органом по трудових спорах рішення або постанови про поновлення його на роботі, але й часу затримки власником або уповноваженим ним органом виконання такого рішення або постанови.

6.  Зарахування до необхідного для відпустки стажу роботи часу, коли працівник не працював, але за ним зберігалося місце роботи і йому виплачувалася допомога по державному страхуванню, можливе не тільки при захворюванні працівника, але й при наданні відпустки у зв'язку з вагітністю та пологами, при санаторно-курортному лікуванні, карантині, догляді за хворим членом сім'ї тощо.

У разі ж звільнення працівника у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю (п. 5 ст. 40 Кодексу) стаж його роботи, що дає право на отримання компенсації за невикористану відпустку, обчислюється по день звільнення незалежно від того, що виплата йому допомоги по державному соціальному страхуванню триває до одужання або встановлення інвалідності.

Не включається до необхідного для відпустки стажу період, коли за працівником зберігалося місце роботи (посада) і йому було видано лікарняний листок, але допомога по державному соці&пьному страхуванню йому не виплачувалася.

7. Законом України «Про відпустки» (ст. 25) передбачено надання за бажанням працівника відпустки без збереження заробітної плати в обов'язковому порядку.

Визначено категорії працівників, яким власник не вправі відмовити у наданні відпустки без збереження заробітної плати, а також максимальну тривалість відпустки: ветеранам війни —до 14 календарних днів щорічно; особам, які мають особливі трудові заслуги перед Батьківщиною — до 21 календарного дня щорічно; пенсіонерам за віком та інвалідам III групи — до ЗО календарних днів щорічно; інвалідам І і II груп до 60 календарних днів щорічно; особам, які одружуються, — до 10 календарних днів тощо.

Час відпочинку

287

Час, коли працівник фактично не працював, але за ним зберігалося місце роботи і йому не виплачувалася заробітна плата у зв'язку з перебуванням у відпустці, наданій йому в порядку ст. 25 Закону України «Про відпустки», зараховується до стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку (п. 4 частини першої коментованої статті).

8.  Стаття 26 Закону України «Про відпустки» передбачає відпустку без збереження заробітної плати за згодою сторін. Відповідно до частини першої ст. 26 така відпустка може надаватися працівнику за сімейними обставинами, а відповідно до частини другої — у разі простою підприємства з незалежних від працівників причин. При цьому відпустка може надаватися власником або уповноваженим ним органом у порядку, визначеному колективним договором, без збереження заробітної плати або з частковим її збереженням.

Проте, навіть якщо працівнику не виплачувалася заробітна плата у зв'язку з відпусткою, наданою в порядку частини другої ст. 26 Закону України «Про відпустки», час перебування у відпустці без збереження заробітної плати зараховується до стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку (п. 4 частини першої коментованої статті).

Законом України від 2 листопада 2000 р. про внесення змін та доповнень до Закону України «Про відпустки» частину другу ст. 26 зазначеного Закону виключено.

9.  Період перебування працівника у відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а у разі коли дитина потребує домашнього догляду — шестирічного віку (ст. 179 Кодексу), до стажу роботи, що дає право на щорічну відпустку, не зараховується (п. З і п. 4 частини першої коментованої статті).

10. До стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку, зараховується час навчання з відривом від виробництва на денних відділеннях професійно-технічних навчальних закладів. Йдеться про випадки, коли працівника було направлено на навчання підприємством і він повернувся знову на це підприємство працювати після навчання. Можна також з впевненістю стверджувати, що є й інші випадки отримання професійно-технічної освіти перед вступом на роботу на підприємство. Лише необхідною умовою зарахування до стажу, що дає право на відпустку, є тривалість навчання менш як 10 місяців (п. 5 частини першої коментованої статті).

11. До стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку, зараховується час навчання новим професіям (спеціальностям) осіб, яких звільнено за п. 1 ст. 40 Кодексу — в зв'язку із змінами в організації виробництва та праці, у тому числі з ліквідацією, банкрутством, реорганізацією або перепрофілюванням підприємства, установи, організації, скороченням чисельності або штату працівників (п. 6 частини першої коментованої статті). Йдеться про працівників, з якими розірвано трудовий договір і проведено розрахунок по щорічній відпустці на день звільнення (ст. 116 Кодексу). Таким чином, ці особи матимуть можливість отримати відпустку (з урахуванням часу навчання новим професіям) за місцем навчання або у подальшому за місцем роботи після освоєння нової професії (спеціальності).

12. Частиною другою коментованої статті чітко визначено три випадки зарахування певних періодів до стажу роботи, що дає право на щорічні додаткові відпустки.

Час фактичної роботи із шкідливими, важкими умовами або з особливим характером праці включається до стажу, що дає право на додаткові відпустки, лише за умови, якщо працівник зайнятий на цих роботах не менше половини тривалості робочого дня, встановленої для працівників даного виробництва, цеху, професії або посади.

До стажу роботи, що дає право на щорічні додаткові відпустки, зараховується час перебування в основній та додаткових відпустках за роботу в таких умовах.

Відповідно до частини першої ст. 178 Кодексу вагітні жінки на підставі медичного висновку переводяться на іншу роботу, яка є більш легкою і виключає вплив несприятливих виробничих факторів. Час роботи вагітних жінок, переведених за медичним висновком, зараховується до стажу, що дає право на щорічні додаткові відпустки (ст. 76 Кодексу).

Стаття 83. Грошова компенсація за невикористані щорічні відпустки

У разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей.

Час відпочинку

289

У разі звільнення керівних, педагогічних, наукових, науково-педагогічних працівників, спеціалістів закладів освіти, які до звільнення пропрацювали не менш як 10 місяців, грошова компенсація виплачується за не використані ними дні щорічних відпусток з розрахунку повної їх тривалості.

У разі переведення працівника на роботу на інше підприємство, в установу, організацію грошова компенсація за не використані ним дні щорічних відпусток за його бажанням повинна бути перерахована на рахунок підприємства, установи, організації, куди перейшов працівник.

За бажанням працівника частина щорічної відпустки замінюється грошовою компенсацією. При цьому тривалість наданої працівникові щорічної та додаткових відпусток не повинна бути менше ніж 24 календарних дні.

Особам віком до вісімнадцяти років заміна всіх видів відпусток грошовою компенсацією не допускається.

У разі смерті працівника грошова компенсація за не використані ним дні щорічних відпусток, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, виплачується спадкоємцям. (Стаття 83 в редакції Закону № 117-XIV (117-14) від 18.09.98)

1.  Працівники реалізують право на відпустку шляхом отримання відпустки в натурі.

Навіть у разі звільнення працівника за його бажанням йому має бути надано невикористану відпустку з наступним звільненням. Датою звільнення в цьому випадку є останній день відпустки. Слід зазначити, що це положення не поширюється на працівників, яких звільнено за порушення трудової дисципліни (частина перша ст. З Закону України «Про відпустки»).

У разі звільнення працівника у зв'язку із закінченням строку трудового договору невикористана відпустка може за його бажанням надаватися і тоді, коли час відпустки повністю або частково перевищує строк трудового договору. В цьому випадку чинність трудового договору продовжується до закінчення відпустки (частина друга ст. З Закону України «Про відпустки»).

2.  Якщо при звільненні працівник не виявляє бажання отримати відпустку в натурі або якщо його звільнено за порушення трудової дисципліни, коли він не має права отримати відпустку з наступним звільненням, йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки. Грошова компенсація виплачується також за невикористану додаткову відпустку працівникам, які мають дітей, відповідно до ст. 19 Закону України «Про відпустки» (частина перша коментованої статті).

3.  Розмір компенсації визначається правилами, які застосовуються при підрахунку середнього заробітку за час відпустки.

Нарахування виплат за час щорічної відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, творчої відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням або компенсації за не використані відпустки провадиться шляхом ділення сумарного заробітку за останні перед наданням відпустки 12 місяців (або за менший фактично відпрацьований період) на відповідну кількість календарних днів року (чи меншого відпрацьованого періоду) за винятком святкових і неробочих днів, встановлених законодавством.

Святкові та неробочі дні (ст. 73 Кодексу), які припадають на період відпустки, у розрахунок тривалості відпустки не включаються і не оплачуються (п. 7 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 8 лютого 1995 р. // ЗП України. 1995. № 4. Ст. 41 із змінами і доповненнями, внесеними постановою Кабінету Міністрів України № 348 від 16 травня 1995 р. // ЗП України. 1995. № 7. Ст. 188).

4.  Компенсація виплачується працівникові за одинадцять місяців роботи в поточному робочому році повністю за всю його щорічну відпустку, а за менш як одинадцять місяців — пропорційно тривалості відпустки за кількість відпрацьованих місяців протягом робочого року: при відпустці тривалістю 24 календарних дні компенсація виплачується в розмірі дводенного середнього заробітку за кожний місяць роботи; при відпустці 28 календарних днів (у працівників, за якими збережено відпустки раніше встановленої тривалості на весь час їх роботи на даному підприємстві, в установі, організації на тій самій посаді — п. 2 постанови Верховної Ради України від 15 листопада 1996 р. // Відомості Верховної Ради України. — 1997. — № 2. — Ст. 5) — в розмірі 2,3 денного середнього заробітку за кожний місяць роботи; при відпустці 31 календарний день (у осіб віком до вісімнадцяти років і працівників, які отримують додаткову відпустку за

Час відпочинку

291

ненормований робочий день тривалістю 7 календарних днів) — в розмірі 2,6 денного середнього заробітку за кожний місяць роботи; при відпустці 59 календарних днів (максимальна загальна тривалість щорічної основної та додаткових відпусток — частина третя ст. 10 Закону України «Про відпустки») — в розмірі 4,9 денного середнього заробітку за кожний місяць роботи; при відпустці 69 календарних днів (максимальна загальна тривалість щорічних основної та додаткової відпусток для працівників, зайнятих на підземних гірничих роботах — частина третя ст. 10 Закону України «Про відпустки») — в розмірі 5,7 денного середнього заробітку за кожний місяць роботи тощо.

5. У разі звільнення керівних, педагогічних, наукових, науково-педагогічних працівників, спеціалістів навчальних закладів грошова компенсація за невикористані ними дні щорічних відпусток виплачується з розрахунку повної їх тривалості, якщо до звільнення вони пропрацювали не менш як 10 місяців. Особам, які до звільнення пропрацювали менш як 10 місяців, грошова компенсація виплачується пропорційно до відпрацьованого ними часу: при тривалості відпустки 56 календарних днів — в розмірі 5,6 календарних дні за кожний відпрацьований місяць; при відпустці 42 календарних дні — в розмірі 4,2 календарних дні за кожний місяць роботи; при відпустці 28 календарних днів — в розмірі 2,8 календарних дні за кожний відпрацьований місяць (частина друга коментованої статті; п. 6 Порядку надання щорічної основної відпустки тривалістю до 56 календарних днів керівним, педагогічним, науково-педагогічним працівникам освіти та науковим працівникам, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 346 14 квітня 1997 р. // Офіційний вісник України. 1997. - № 16. - Ст. 73).

6.  Грошова компенсація за невикористану працівником відпустку при звільненні з роботи за сумісництвом виплачується за загальними правилами.

7.  До прийняття Закону України «Про відпустки» грошова компенсація за невикористану працівником відпустку виплачувалась тільки при звільненні з роботи.

Частиною четвертою ст. 24 Закону України «Про відпустки» передбачена можливість для працівників замінити відпустку грошовою компенсацією під час роботи, не припиняючи трудових відносин. Щоправда, це стосується лише частини відпустки, оскільки тривалість наданої працівникові щорічної основної та додаткових відпусток в натурі не може бути меншою ніж 24 календарних дні (частина четверта коментованої статті).

8.  Категорично заборонено заміну всіх видів відпусток грошовою компенсацією особам віком до вісімнадцяти років (частина п'ята коментованої статті).

9. Частиною шостою коментованої статті передбачено виплату грошової компенсації спадкоємцям у разі смерті працівника, який не використав щорічних відпусток, а також додаткових відпусток працівникам, які мають дітей.

З редакції коментованої статті і відповідної статті Закону України «Про відпустки» не вбачається обов'язку власника або уповноваженого ним органу провести виплату грошової компенсації при остаточному розрахунку всіх сум, які належали померлому працівникові. Проте за будь-яких обставин ці суми включаються до майна спадкодавця, на яке мають право спадкоємці у встановленому цивільним законодавством порядку.

10.  При звільненні працівника до закінчення того робочого року, в рахунок якого він вже отримав відпустку, за наказом (розпорядженням) власника або уповноваженого ним органу можуть провадитися відрахування із заробітної плати за невідпрацьовані дні відпустки.

Відрахування за ці дні не провадиться, якщо працівник звільняється з роботи з підстав, зазначених у пунктах 3, 5 і 6 ст. 36 і пунктах 1, 2 і 5 ст. 40 Кодексу, а також при направленні на навчання та у зв'язку з переходом на пенсію (п. 2 частини другої ст. 127 Кодексу).

Стаття 84. Відпустки без збереження заробітної плати

У випадках, передбачених статтею 25 Закону України «Про відпустки», працівнику за його бажанням надається в обов'язковому порядку відпустка без збереження заробітної плати.

За сімейними обставинами та з інших причин працівнику може надаватися відпустка без збереження заробітної плати на термін, обумовлений угодою між працівником та власником або уповноваженим ним органом, але не більше 15 календарних днів на рік.

Час відпочинку

293

У порядку, визначеному колективним договором, власник або уповноважений ним орган у разі простою підприємства, установи, організації з не залежних від працівників причин може надавати відпустку без збереження заробітної плати або з частковим її збереженням.

(Стаття 84 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР№ 6237-10 від 21.12.83; Законом № 871-12 від 20.03.91; в редакції Закону № 117-Х1V (117-14) від 18.09.98)

1.  На час відпустки без збереження заробітної плати за працівником зберігається його місце роботи (посада).

2.  Законом України «Про відпустки» передбачено відпустки без збереження заробітної плати, що надаються працівникові власником або уповноваженим ним органом в обов'язковому порядку (ст. 25 Закону), а також відпустки без збереження заробітної плати, що надаються за згодою сторін (ст. 26 Закону).

3.  Відпустка без збереження заробітної плати надається працівникові з певних підстав, чітко визначених ст. 25 Закону України «Про відпустки», та з дотриманням установлених для них максимальних строків.

Зокрема, такі відпустки в разі подання відповідної заяви власник зобов'язаний надати:

—  матері або батьку, який виховує дітей без матері (в тому числі й у разі тривалого перебування матері в лікувальному закладі), що має двох і більше дітей віком до 15 років або дитину-інваліда, — тривалістю до 14 календарних днів щорічно;

— чоловікові, дружина якого перебуває у післяпологовій відпустці, — тривалістю до 14 календарних днів;

—  матері у разі якщо дитина потребує домашнього догляду, — тривалістю, визначеною у медичному висновку, але не більш як до досягнення дитиною шестирічного віку. Відпустка може бути використана повністю або частинами також батьком дитини, бабкою, дідом або іншими родичами, які фактично здійснюють догляд за дитиною, або особою, яка усиновила чи взяла під опіку дитину, батьком, який виховує дитину без матері (в тому числі й у разі тривалого перебування матері в лікувальному закладі). Право на таку відпустку передбачено п. З частини першої ст. 25 Закону України «Про відпустки», частиною третьою ст. 18 та частиною другою ст. 19 Закону, частиною четвертою ст. 179 і ст. 186і Кодексу;

— ветеранам війни, особам, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною, та особам, на яких поширюється чинність Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», — тривалістю до 14 календарних днів щорічно.

До ветеранів війни належать: учасники бойових дій, інваліди війни, учасники війни. Зокрема, учасниками війни вважаються трудівники тилу. Особами, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною, вважаються Герої Радянського Союзу, особи, нагороджені орденом Слави трьох ступенів, а також Герої Соціалістичної праці, які удостоєні цього звання в період Великої Вітчизняної війни.

Чинність Закону поширюється на сім'ї загиблих військовослужбовців. До членів сімей належать: утриманці загиблого, яким у зв'язку з цим виплачується пенсія; батьки; подружжя, яке не взяло повторний шлюб; діти, які не мають своєї сім'ї, але стали інвалідами до досягнення повноліття; діти, батьки яких загинули, а також дружини (чоловіки) померлих інвалідів Великої Вітчизняної війни, дружини (чоловіки) померлих учасників війни і бойових дій, визнаних за життя інвалідами, які не одружилися вдруге (статті 4, 8, 10, 11 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» // Відомості Верховної Ради України. - 1993. - № 45. - Ст. 425).

Особами, які мають особливі трудові заслуги перед Батьківщиною, вважаються Герої Соціалістичної праці та повні кавалери ордена Трудової Слави (ст. 8 Закону України «Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні» // Відомості Верховної Ради України. — 1994.- №4.- Ст. 18);

—  пенсіонерам за віком та інвалідам III групи — тривалістю до 30 календарних днів щорічно;

—  інвалідам І і II груп — тривалістю до 60 календарних днів щорічно;

— особам, які одружуються, — тривалістю до 10 календарних днів;

—  працівникам у разі смерті рідних по крові або по шлюбу: чоловіка (дружини), батьків (вітчима, мачухи), дитини (пасинка, падчірки), братів, сестер — тривалістю до 7 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду до місця поховання та

Час відпочинку

295

назад; інших рідних — тривалістю до 3 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду до місця поховання та назад;

—  працівникам для догляду за хворим, рідним по крові або по шлюбу, який за висновком медичного закладу потребує постійного стороннього догляду, — тривалістю, визначеною у медичному висновку, але не більше 30 календарних днів;

—  працівникам для завершення санаторно-курортного лікування — тривалістю, визначеною у медичному висновку;

—  працівникам, допущеним до вступних іспитів у вищі навчальні заклади, — тривалістю 15 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду до місця знаходження навчального закладу та назад;

—  працівникам, допущеним до складання вступних іспитів в аспірантуру з відривом або без відриву від виробництва, а також працівникам, які навчаються без відриву від виробництва в аспірантурі та успішно виконують індивідуальний план підготовки,

—  тривалістю, необхідною для проїзду до місця знаходження вищого закладу освіти або закладу науки і назад;

— сумісникам — на термін до закінчення відпустки за основним місцем роботи;

—  ветеранам праці — тривалістю до 14 календарних днів щорічно. Ветеранами праці визнаються громадяни, які сумлінно працювали в народному господарстві, державних установах, організаціях та об'єднаннях громадян, мають трудовий стаж (35 років

— жінки і 40 років — чоловіки) і вийшли на пенсію. Ветеранами праці визнаються також: а) громадяни, яким призначені пенсії на пільгових умовах: за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, зайнятість в яких повний робочий день дає право на пенсію за віком на пільгових умовах — за наявності загального трудового стажу у жінок — 25 років і у чоловіків — 30 років; за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників з шкідливими та важкими умовами праці, зайнятість в яких повний робочий день дає право на пенсію за віком на пільгових умовах — за наявності загального трудового стажу у жінок — 30 років і у чоловіків — 35 років; відповідно до пунктів «в-з» ст. 13 та ст. 52 Закону України «Про пенсійне забезпечення» (трактористи-машиністи, доярки, робітниці текстильного виробництва, водії міського пасажирського транспорту, окремі категорії працівників авіації, робітники локомотивних бригад, водії вантажних автомобілів, докери-ме-ханізатори, працівники геологорозвідувальних експедицій та інші працівники, які мають право на пенсію за вислугу років) — за наявності загального трудового стажу у жінок — ЗО років і у чоловіків — 35 років; відповідно до частини першої статті 18 Закону України «Про пенсійне забезпечення» особи, хворі на гіпофі-зарний нанізм (ліліпути), і диспропорційні карлики — за наявності загального трудового стажу у жінок — 25 років і у чоловіків — ЗО років; б) пенсіонери, нагороджені медаллю «Ветеран праці» за законодавством колишнього Союзу РСР; в) інваліди І і II групи, які отримують пенсії по інвалідності, якщо вони мають загальний трудовий стаж не менш як 15 років (ст. 6 Закону України «Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в України»);

— працівникам, які не використали за попереднім місцем роботи щорічну основну та додаткові відпустки, повністю або частково, і отримали за них грошову компенсацію, — тривалістю до 24 календарних днів у перший рік роботи на даному підприємстві, до настання шестимісячного терміну безперервної роботи;

— ветеранам військової служби — тривалістю до 14 календарних днів на рік (п. 12 ст. 6 Закону України «Про статус ветеранів військової служби та їх соціальний захист» // Відомості Верховної Ради України. - 1998. - № 40-41. - Ст. 249).

4.  У випадку, коли працівник має право на отримання відпустки без збереження заробітної плати з кількох підстав одночасно, надання йому відпустки з однієї підстави не позбавляє його права звернутись до власника в порядку ст. 25 Закону України «Про відпустки» за відпусткою без збереження заробітної плати з інших підстав, передбачених зазначеною статтею.

5.  Питання про час використання відпустки без збереження заробітної плати вирішує власник з урахуванням можливостей виробництва і причин прохання працівника про надання відпустки.

Проте можливі випадки, коли виникнення певних обставин змушує працівника звернутись з проханням про надання відпустки саме у цей час:

Час відпочинку

297

—  чоловік, дружина якого перебуває у післяпологовій відпустці;

— мати (або інші особи) у разі, якщо дитина потребує домашнього догляду за медичним висновком;

—  особи, які одружуються;

—  працівники у разі смерті рідних;

— працівники для догляду за хворим за висновком медичного закладу;

—  працівники для завершення санаторно-курортного лікування за медичним висновком;

— працівники, допущені до вступних іспитів у вищі навчальні заклади, в аспірантуру;

—  сумісники — одночасно з відпусткою за основним місцем роботи до її закінчення.

6. Окремі категорії працівників вправі наполягати на певному часі надання відпустки без збереження заробітної плати, оскільки чинним законодавством їм надано право використовувати відпустки у зручний для них час:

—  ветерани війни;

—  особи, які мають особливі трудові заслуги перед Батьківщиною;

—  ветерани праці;

—  ветерани військової служби;

—  особи, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною.

7.  За бажанням працівників, які навчаються без відриву від виробництва в аспірантурі, їм надається в обов'язковому порядку один вільний від роботи день на тиждень без збереження заробітної плати протягом четвертого року навчання (частина друга ст. 25 Закону України «Про відпустки»).

8.  Відпустка без збереження заробітної плати за згодою сторін може надаватися за сімейними обставинами (частина перша ст. 26 Закону України «Про відпустки») та у разі простою підприємства з незалежних від працівників причин (частина друга ст. 26 Закону).

Законом України від 2 листопада 2000 р. про внесення змін та доповнень до Закону України «Про відпустки» частину другу ст. 26 зазначеного Закону виключено.

9.  Власник або уповноважений ним орган вправі, але не зобов'язаний надати працівнику за його заявою відпустку без збереження заробітної плати за сімейними обставинами та з інших причин. Відмова власника певному працівникові в наданні такої відпустки не є приводом для трудового спору.

10. Термін відпустки без збереження заробітної плати обумовлюється угодою між працівником і власником або уповноваженим ним органом у межах 15 календарних днів на рік. Конкретна її тривалість залежить від тих обставин, які зумовлюють виникнення потреби в ній у працівника. В разі досягнення згоди про надання такої відпустки власник або уповноважений ним орган в кожному окремому випадку установлює її строк на свій розсуд з урахуванням фактичних обставин і можливостей виробництва.

11.  Надання працівникові відпустки без збереження заробітної плати оформляється наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу з зазначенням підстави такої відпустки та її тривалості. До трудової книжки працівника запис про надання відпустки не вноситься.

12.  У разі простою підприємства з незалежних від працівників причин власник або уповноважений ним орган може надавати відпустку без збереження заробітної плати або з частковим її збереженням у порядку, визначеному колективним договором (частина друга ст. 26 Закону України «Про відпустки»).

На відміну від частини першої ст. 26 Закону, коли причини і потреба у відпустці виникають у працівника і він ініціює отримання відпустки, у частині другій цієї статті йдеться про обставини, що не залежать від працівника, оскільки простій підприємства, установи, організації лягає тягарем на власника або уповноважений ним орган, який зобов'язаний організувати виробництво і надати роботу працівникам. Тому він і є ініціатором надання відпусток без збереження заробітної плати. Проте власник або уповноважений ним орган може надавати такі відпустки лише у порядку, визначеному колективним договором, яким встановлюється термін відпустки, частково оплачувана відпустка чи без оплати, а якщо оплачувана, — то з урахуванням того, що час простою не з вини працівника оплачується з розрахунку не нижче двох третин тарифної ставки встановленого працівникові розряду (окладу) — (частина перша ст. 113 Кодексу). А оскільки колективний договір приймається трудовим колективом, такі відпустки, безсумнівно, будуть частково оплачуваними.

Час відпочинку

299

Спільним у відпустках як з ініціативи працівника (частина перша ст. 26 Закону), так і з ініціативи власника або уповноваженого ним органу (частина друга ст. 26 Закону) є те, що вони надаються за згодою сторін (ст. 26 Закону України «Про відпустки»).

Частину другу ст. 26 Закону України «Про відпустки» виключено відповідно до Закону України від 2 листопада 2000 р. про внесення змін та доповнень до Закону України «Про відпустки».