Кодекс законів про працю України: Науково-практич-к 57 ний коментар. Харків: Консум, 2003. 832 с. Isbn 966-7920-40-2
Вид материала | Кодекс |
- Бк 67. 9(4 Укр)304 Т35 Автор коментаря, 8181.26kb.
- Співдружності Незалежних Держав 29 жовтня 1994р. //Приложение к Информационному бюллетеню, 558.69kb.
- С. В. Гончаренко Науково-практичний коментар до Закон, 1520.7kb.
- План: Поняття та місце в системі права України. Функції цивільного права, 692.25kb.
- Список використаних джерел кодекс Законів про працю України (зі змінами та доповненнями), 10.88kb.
- Кодекс законів про працю України, 2445.07kb.
- Кодекс законів про працю України, 1549.24kb.
- Кодекс законів про працю України, 3210.89kb.
- Кодекс законів про працю України, 1742.56kb.
- Кодекс законів про працю України, 461.45kb.
нятим на роботу в порядку організованого набору, і членам їх сімей вартість зворотного проїзду до колишнього місця проживання і у разі, якщо вони звільняються з роботи у зв'язку із скороченням чисельності або штату працівників чи після закінчення строку дії трудового договору (п. З постанови Кабінету Міністрів України «Про гарантії та компенсації при переїзді на роботу в іншу місцевість»).
Окремі положення щодо переїзду на роботу працівників робітничих професій висвітлені в Інструкції «Про порядок проведення організованого набору робітників в Україні», затвердженій колегією Мінпраці України 20 жовтня 1991 р.
7. Ряд гарантій передбачено для працівників, робота яких має роз'їзний (пересувний) характер, постановою Кабінету Міністрів України № 490 «Про надбавки (польове забезпечення) до тарифних ставок і посадових окладів працівників, направлених для виконання монтажних, налагоджувальних, ремонтних і будівельних робіт, та працівників, робота яких виконується за вахтовим методом, постійно проводиться в дорозі або має роз'їзний (пересувний) характер» від 31 березня 1999 р. Цим актом встановлено, що підприємства, установи, організації самостійно визначають надбавки (польове забезпечення) до тарифних ставок і посадових окладів працівників, направлених для виконання монтажних, налагоджувальних, ремонтних і будівельних робіт, та працівників, робота яких виконується за вахтовим методом, постійно проводиться в дорозі або має роз'їзний (пересувний) характер, у розмірах, передбачених колективними договорами, або за погодженням із замовником. Разом з тим граничні розміри надбавок (польового забезпечення) працівникам за день не можуть перевищувати граничні норми витрат, установлених Кабінетом Міністрів України для відряджень у межах України.
У разі, коли робота працівників постійно проводиться в дорозі або має роз'їзний характер за межами України, граничні розміри надбавок працівникам за день не можуть перевищувати 80 відсотків граничних норм добових витрат, установлених для відряджень за кордон Кабінетом Міністрів України. При цьому термін перебування за кордоном визначається згідно з відмітками органів прикордонного контролю або відповідно до затверджених графіків руху транспортних засобів. Однак за час проїзду
Гарантії і компенсації
407
територією України такі надбавки не можуть перевищувати граничних норм добових витрат, що встановлені для відряджень у межах України. Витрати на проїзд до місця відрядження і назад, а також на наймання житлового приміщення зазначеним працівникам відшкодовуються в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України для відряджень у межах України і за кордон.
8. Направлення на роботу може здійснюватись Державною службою зайнятості, що передбачено Положенням про порядок організації сезонних робіт, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 578 від 27 квітня 1998 p., відповідно до якого направлення робітників на сезонні роботи проводиться центрами зайнятості, що укладають прямі договори з підприємствами, установами та організаціями усіх форм власності, які потребують додаткової робочої сили. Переважне право на участь у сезонних роботах мають громадяни із статусом безробітних. На такі роботи також можуть направлятись громадяни, які звернулись до цієї служби за сприянням у працевлаштуванні. Зазначеним Положенням передбачено, що проїзд до місця роботи здійснюється за рахунок бажаючих працювати на сезонних роботах. Законодавчо не передбачено й інших гарантій у випадку переїзду таких працівників в іншу місцевість. Однак при укладенні трудового договору між підприємством та працівником сторони можуть визначати відповідні умови переїзду останнього для виконання сезонних робіт.
9. У випадках, коли працівник, який отримав кошти у зв'язку з переїздом в іншу місцевість, не з'явився на роботу, відмовився стати до роботи без поважної причини, звільнився за власним бажанням без поважної причини або був звільнений відповідно до законодавства до закінчення строку роботи (передбаченого законодавством або обумовленого при переведенні, направленні або прийнятті на роботу, а за відсутності визначеного строку — до закінчення одного року роботи) — він зобов'язаний повністю повернути кошти, виплачені йому у зв'язку з переїздом на роботу в іншу місцевість. Необхідно мати на увазі, що не всі випадки звільнення працівника відповідно до законодавства до закінчення встановленого строку передбачають його обов'язок повернути виплачені на переїзд кошти. За наявності незалежних від нього умов, що виявились підставами для звільнення (наприклад, за
408
Глава VIH
пунктами 3, 6, 8 ст. 36, пунктами 1, 2, 5, 6 статті 40 КЗпП), було б необгрунтовано вимагати від працівника повернення коштів, виплачених йому у порядку забезпечення гарантій належних йому прав у зазначених статтею 120 КЗпП випадках.
Однак працівник, який не з'явився на роботу або відмовився стати до роботи за наявності поважних причин, повертає виплачені йому кошти за винятком вартості проїзду і перевезення майна та добових за час перебування у дорозі (п. 5 постанови Кабінету Міністрів України «Про гарантії та компенсації при переїзді на роботу в іншу місцевість»). Для покриття заборгованості підприємству, установі, організації власник або уповноважений орган може провести відрахування із заробітної плати працівника (ст. 127 КЗпП України). У цих випадках роботодавець видає наказ (розпорядження) про відрахування, але не пізніше одного місяця з дня закінчення строку, встановленого для повернення авансу.
Стаття 121. Гарантії і компенсації при службових відрядженнях
Працівники мають право на відшкодування витрат та одержання інших компенсацій у зв'язку з службовими відрядженнями.
Працівникам, які направляються у відрядження, виплачуються: добові за час перебування у відрядженні, вартість проїзду до місця призначення і назад та витрати по найму жилого приміщення в порядку і розмірах, встановлюваних законодавством.
За відрядженими працівниками зберігаються протягом усього часу відрядження місце роботи (посада) і середній заробіток.
(Стаття 121 із змінами, внесеними згідно із Законом № 263/95-ВР від 05.07.95)
1. Підставою для встановлення гарантій, визначених цією статтею, є направлення працівника у службове відрядження, яким вважається поїздка працівника за розпорядженням керівника підприємства, об'єднання, установи, організації (далі — підприємство) на певний строк до іншого населеного пункту для виконання службового доручення поза місцем його постійної роботи. Правовою основою регулювання відносин, пов'язаних з направленням працівника у службове відрядження, поряд з коментованою статтею є положення Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (в редакції 1997 p.), що передбачає порядок включення до валових витрат платника податку (роботодав-
1 арапіії і компенсації
409
ця) виплат на відрядження; постанова Кабінету Міністрів України № 663 «Про норми відшкодування витрат на відрядження в межах України та за кордон» від 23 квітня 1999 р. (із подальшими змінами) та Інструкція про службові відрядження в межах України та за кордон, затверджена наказом Міністерства фінансів України № 59 від 13 березня 1998 р. (із подальшими змінами).
Відрядження важливо відмежовувати від поїздок працівників, постійна робота яких здійснюється в дорозі; поїздок, зумовлених роз'їзним або пересувним характером робіт; переведення на роботу в іншу місцевість — у цих випадках застосовується інший порядок регулювання та види гарантій. Перш за все, варто зазначити, що службове відрядження здійснюється в межах трудових правовідносин, встановлених між конкретним працівником та власником (уповноваженим ним органом), що направляє у поїздку і, на відміну від переведень на роботу на інше підприємство, відряджений працівник не включається до штату іншого підприємства (хоча на нього поширюється режим робочого часу того підприємства, до якого він відряджений). Місцем постійної роботи відрядженого працівника вважається підприємство, що розташоване в певному населеному пункті, за межі якого він направляється для виконання доручення власника (уповноваженого ним органу) і з якого він не може щоденно повертатись додому.
Службове відрядження, як правило, має «разовий», тимчасовий (не довше 30, 60 днів) характер і розглядається як обов'язок працівника виконувати розпорядження власника у межах обумовленої трудовим договором роботи. Згода працівника на здійснення такої поїздки не передбачена. Тому відмова від виконання розпорядження вважається порушенням трудової дисципліни, окрім випадків обмеження повноваження направляти у відрядження відповідні категорії працівників. Виконання ж роботи, що має роз'їзний (пересувний) характер, передбачається в межах трудової функції працівника, що становить зміст його постійної роботи, і визначається домовленістю сторін (постанова Кабінету Міністрів України № 490 «Про надбавки (польове забезпечення) до тарифних ставок і посадових окладів працівників, направлених для виконання монтажних, налагоджувальних, ремонтних і будівельних робіт, та працівників, робота яких виконується вахтовим методом, постійно проводиться в дорозі або має роз'їзний
410
Глава VIII
(пересувний) характер» від 31 березня 1999 р.). При цьому термін відрядження працівників, які направляються для виконання у межах України монтажних, налагоджувальних, ремонтних і будівельних робіт, не повинен перевищувати періоду будівництва об'єктів. Разом з тим, граничні розміри надбавок (польового забезпечення) таким працівникам за день встановлюються в межах граничних норм витрат, установлених Кабінетом Міністрів України для відряджень працівників.
Якщо виконання доручення відрядженим працівником вимагає більшого терміну, ніж передбачено в законодавстві для здійснення службових відряджень, таку поїздку необхідно розглядати як тимчасове переведення в іншу місцевість. У такому випадку потрібно обов'язково отримати згоду працівника на виконання дорученої роботи.
2. Строк відрядження визначається керівником, але не може перевищувати в межах України 30 календарних днів, за кордон — 60 календарних днів.
Необхідно враховувати, що днем вибуття у відрядження вважається день відправлення поїзда, літака, автобуса або іншого транспортного засобу з місця постійної роботи відрядженого працівника, а днем прибуття із відрядження — день прибуття транспортного засобу до місця постійної роботи відрядженого працівника. При відправленні транспортного засобу до 24-ї години включно днем вибуття у відрядження вважається поточна доба, а з нульової години і пізніше — наступна доба. Однак, у випадках, коли станція (пристань, аеропорт) розташовані за межами населеного пункту, де працює відряджений, у строк відрядження зараховується час, який потрібний для проїзду до станції (пристані, аеропорту). Так само визначається день прибуття відрядженого працівника до місця постійної роботи.
Фактичний час перебування у відрядженні визначається за відмітками в посвідченні про відрядження щодо вибуття з місця постійної роботи й прибуття до місця постійної роботи. Якщо працівника відряджено до різних населених пунктів, то відмітки про день прибуття й день вибуття проставляються в кожному пункті.
До строку відрядження дні тимчасової непрацездатності не включаються. За період тимчасової непрацездатності відрядже-
Гарантії і компенсації
411
ному працівникові на загальних підставах виплачується допомога з тимчасової непрацездатності.
3. Певні особливості має встановлення строку відрядження працівника за кордон. Виїзд у відрядження за кордон і повернення в Україну в один і той самий день вважається одним днем відрядження. Фактичний час перебування у відрядженні за кордоном визначається: а) у разі відрядження до країн, з якими встановлено повний прикордонний контроль, — за відмітками контрольно-пропускних пунктів Прикордонних військ України в закордонному паспорті або документі, що його замінює; б) у разі відрядження до країн, з якими не встановлено або спрощено прикордонний контроль, — згідно з відмітками сторони, яка відряджає, та сторони, яка приймає, у посвідченні про відрядження.
Відмітки в посвідченні про відрядження щодо прибуття і вибуття працівника завіряються тією печаткою, якою користується у своїй господарській діяльності підприємство для засвідчення підпису відповідної службової особи, на яку наказом (розпорядженням) керівника підприємства покладено обов'язки здійснювати реєстрацію осіб, які вибувають у відрядження та прибувають з нього. У разі відсутності належних відміток добові витрати відрядженому працівникові не відшкодовуються. З дозволу керівника може братися до уваги затримка у відрядженні (в разі захворювання або з інших причин, не залежних від працівника) тривалістю понад добу, але не більш як 60 календарних днів. Потреба у затримці повинна бути підтверджена довідкою дипломатичної або консульської установи України за кордоном. За час затримки в дорозі без поважних причин працівникові не виплачується заробітна плата, не відшкодовуються добові витрати, витрати на наймання житлового приміщення та інші витрати.
4. Відповідні особливості встановлено щодо регулювання режиму робочого часу і часу відпочинку відрядженого працівника. В цілому на нього поширюється режим робочого часу того підприємства, до якого він відряджений. Однак якщо працівник не використав дні відпочинку за час відрядження, інші дні відпочинку після повернення з відрядження не надаються. Разом з тим, якщо працівник відбуває у відрядження у вихідний день, то йому після повернення з відрядження в установленому порядку надається інший день відпочинку. Крім того, якщо працівник спеці-
412
Глава VIII
ально відряджений для роботи у вихідні або святкові й неробочі дні, то компенсація за роботу в ці дні виплачується відповідно до чинного законодавства.
5. За відрядженим працівником зберігаються місце роботи (посада) та середній заробіток за час відрядження, в тому числі й за час перебування в дорозі.
Середній заробіток за час перебування працівника у відрядженні зберігається на всі робочі дні тижня за графіком, установленим за місцем постійної роботи. На прохання відрядженого працівника заробітна плата може пересилатися поштою за рахунок підприємства, що його відрядило. Якщо відряджена особа працює за сумісництвом, то на час відрядження її середній заробіток зберігається тільки на тому підприємстві, що його відрядило. Якщо працівника направлено у відрядження одночасно з основної роботи й роботи за сумісництвом, середній заробіток зберігається за ним на обох посадах, а видатки для відшкодування витрат на відрядження розподіляються між підприємствами, що направляли працівника у відрядження, за згодою між ними.
6. Серед гарантій, які передбачені для відряджених працівників, є також виплата добових витрат, тобто видатків на харчування та фінансування інших особистих потреб фізичної особи. Зазначені витрати вважаються такими, що не потребують спеціального документального підтвердження. Норми добових в сучасний період встановлені відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 663 «Про норми відшкодування витрат на відрядження в межах України та за кордон» від 23 квітня 1999 р.
За рахунок добових оплачуються витрати на харчування, вартість якого включена до рахунків на оплату вартості проживання у готелях або до проїзних документів. Добові витрати відшкодовуються в єдиній сумі незалежно від статусу населеного пункту.
Добові виплачуються в межах граничних норм, установлених зазначеною постановою за кожний день (включаючи день від'їзду та приїзду) перебування працівника у відрядженні в межах України, враховуючи вихідні, святкові й неробочі дні та час перебування в дорозі (разом з вимушеними зупинками). День вибуття у відрядження й день прибуття до місця постійної роботи зараховуються як два дні, що враховується при визначенні кількості днів відрядження для виплати добових. При відрядженні
Гарантії і компенсації
413
працівника строком на один день або в таку місцевість, звідки працівник має змогу щоденно повертатися до місця постійного проживання, добові відшкодовуються як за повну добу.
Працівникові також сплачуються добові протягом усього часу тимчасової непрацездатності, поки він не може за станом здоров'я приступити до виконання службового доручення або повернутися до місця свого постійного проживання, але на строк не більше двох місяців.
7. Добові витрати за час перебування у відрядженні за кордоном відшкодовуються в межах граничних норм за кожний день відрядження, включаючи день виїзду та приїзду. У разі включення витрат на харчування до рахунків на наймання житлового приміщення та у випадках, коли відряджені працівники за умовами запрошення забезпечуються стороною, яка приймає, безкоштовним харчуванням у країні перебування (дорозі), — в межах граничних норм з урахуванням кількості разів харчування на добу. У цьому випадку добові витрати відшкодовуються у розмірах, що визначаються у відсотках норм добових витрат для даної зарубіжної країни згідно з додатком до постанови Кабінету Міністрів України № 663 від 23 квітня 1999 p., зокрема 80 відсотків при одноразовому, 55 відсотків — дворазовому, 35 відсотків — триразовому харчуванні.
Крім цього, здійснюється перерахунок добових витрат в залежності від кількості разів харчування за кожну добу окремо впродовж відрядження за кордон. Якщо дата виїзду у відрядження до країн, з якими встановлено повний прикордонний контроль, або дата повернення з них не збігається з датами за відмітками в закордонному паспорті чи документі, що його замінює, то добові витрати за час проїзду територією України відшкодовуються відповідно до порядку, передбаченого для відряджень у межах України. В такому самому порядку здійснюється відшкодування витрат, якщо відряджений, перебуваючи в дорозі до країни, з якою не встановлено чи спрощено прикордонний контроль, або повертаючись з такої країни, має транзитну зупинку на території України. У разі відсутності такої зупинки добові витрати відшкодовуються за кожний день відрядження, включаючи день вибуття та прибуття, за нормами, встановленими для відряджень за кордон. Працівнику підприємства, який направлений на роботу в зарубі-
414
Глава VIII
жні країни на термін, що перевищує 60 календарних днів, і який отримує в період перебування за кордоном заробітну плату в іноземній валюті, в разі відрядження в межах країни перебування та до інших країн добові витрати відшкодовуються в межах граничних норм. Якщо сторона, яка приймає, забезпечує відрядженого за кордон працівника додатковими валютними коштами у вигляді компенсації поточних витрат (крім витрат на проїзд до країни призначення і назад та на наймання житлового приміщення) або добових витрат, то сторона, яка відряджає, виплату йому добових витрат зменшує на суму додатково наданих коштів. Виплата добових витрат взагалі не провадиться стороною, що відряджає, якщо сума, надана стороною, яка приймає, більша або дорівнює встановленим нормам добових витрат. Необхідно звернути увагу на те, що добові виплачуються за умови наявності відміток у посвідченні про відрядження.
8. Підприємство відшкодовує витрати відрядженим працівникам на наймання житлового приміщення у розмірі фактичних витрат з урахуванням побутових послуг, що надаються в готелях (прання, чистка, лагодження та прасування одягу), за користування холодильником, телевізором, але також за наявності підтвердних документів (в оригіналі).
Працівникові, відрядженому в межах України, відшкодовується плата за бронювання місця в готелях у розмірі не більш як 50 відсотків його вартості за одну добу, згідно з поданими підтвердними документами в оригіналі. Відшкодовуються витрати на наймання житлового приміщення за час вимушеної зупинки в дорозі, у разі тимчасової непрацездатності відрядженого працівника (відшкодовуються на загальних підставах, крім випадків, коли він перебуває на стаціонарному лікуванні). Тимчасова непрацездатність відрядженого працівника, а також неможливість за станом здоров'я повернутися до місця постійного проживання, так само як вимушена зупинка в дорозі, повинні бути засвідчені в установленому порядку.
9. Витрати на проїзд до місця відрядження і назад відшкодовуються у розмірі вартості проїзду повітряним, залізничним, водним і автомобільним транспортом загального користування (крім таксі) з урахуванням усіх витрат, пов'язаних із придбанням проїзних квитків і користуванням постільними речами у поїздах, та
Гарантії і компенсації
415
страхових платежів на транспорті. Постановою Кабінету Міністрів України № 959 від 14 серпня 1996 р. затверджено Положення про обов'язкове особисте страхування від нещасних випадків на транспорті, яким визначається порядок здійснення такого страхування пасажирів залізничного, морського, внутрішнього водного, автомобільного і електротранспорту, крім внутрішнього міського, під час поїздки або перебування на вокзалі, в порту, на станції, пристані. Обов'язкове особисте страхування не поширюється на пасажирів: морського і внутрішнього водного транспорту на прогулянкових лініях; внутрішнього водного транспорту внутріш-ньоміського сполучення і переправ; автомобільного і електротранспорту на міських маршрутах. Пасажири вважаються застрахованими з моменту оголошення посадки в морське або річкове судно, поїзд, автобус або інший транспортний засіб до моменту завершення поїздки. Страховий платіж по обов'язковому особистому страхуванню утримується з пасажира транспортною організацією, яка має агентську угоду із страховиком, на лініях залізничного, морського, внутрішнього водного, автомобільного та електротранспорту на міжобласних і міжміських маршрутах у межах однієї області, Автономної Республіки Крим у розмірі до 2 відсотків вартості проїзду, на маршрутах приміського сполучення до 5 відсотків вартості проїзду. Кожному застрахованому транспортна організація, що виступає агентом страховика, видає страховий поліс. При страхуванні пасажирів усіх видів транспорту міжнародних сполучень страховий платіж включається у вартість квитка і утримується з пасажира транспортною організацією у розмірі до 2 відсотків вартості проїзду. Пасажири, що мають право на безкоштовний проїзд відповідно до чинного законодавства, підлягають обов'язковому особистому страхуванню без сплати страхового платежу і без отримання ними страхового полісу.
Відрядженому працівникові відшкодовуються витрати на проїзд транспортом загального користування (крім таксі) до станції, пристані, аеропорту, якщо вони розташовані за межами населеного пункту, де постійно працює відряджений, або до місця перебування у відрядженні. Витрати на проїзд відрядженого працівника в м'якому вагоні, на суднах морського флоту в каютах, що оплачуються за 1— 4-ю групами тарифних ставок, на суднах річкового флоту в каютах 1-ї і 2-ї категорій, а також повітряним
416