Кодекс законів про працю України: Науково-практич-к 57 ний коментар. Харків: Консум, 2003. 832 с. Isbn 966-7920-40-2

Вид материала

Кодекс

Подобный материал:

• Бк 67. 9(4 Укр)304 Т35 Автор коментаря, 8181.26kb.
• Співдружності Незалежних Держав 29 жовтня 1994р. //Приложение к Информационному бюллетеню, 558.69kb.
• С. В. Гончаренко Науково-практичний коментар до Закон, 1520.7kb.
• План: Поняття та місце в системі права України. Функції цивільного права, 692.25kb.
• Список використаних джерел кодекс Законів про працю України (зі змінами та доповненнями), 10.88kb.
• Кодекс законів про працю України, 2445.07kb.
• Кодекс законів про працю України, 1549.24kb.
• Кодекс законів про працю України, 3210.89kb.
• Кодекс законів про працю України, 1742.56kb.
• Кодекс законів про працю України, 461.45kb.

4.  Право розірвати трудовий договір за своєю ініціативою в порядку, передбаченому коментованою статтею, належить будь-якому працівнику, незалежно від того, де він працює і яку посаду обіймає.

Забороняється лише звільнення за власним бажанням засуджених до виправних робіт без позбавлення волі без дозволу органів, які відають виконанням цього виду покарань.

5.  Власник або уповноважений ним орган не має права вимагати від працівника вказівки в заяві про причину звільнення з роботи, якщо працівник не посилається на неможливість продовжувати роботу і не просить звільнити його до закінчення двотижневого строку.

6.  При відсутності у заяві працівника прохання про звільнення його до закінчення строку попередження, передбаченого коментованою статтею, розірвання власником або уповноваженим ним органом трудового договору до настання двотижневого строку суд обгрунтовано визнав незаконним (Радянське право. — 1989. — № 9. - С. 87).

7. Якщо працівник просить про розірвання трудового договору з певної дати, то при досягненні про це домовленості власник або уповноважений ним орган не має права без згоди працівника звільнити його після закінчення загального строку попередження.

8.  Працівник, який досяг пенсійного віку, має право вимагати розірвання з ним трудового договору в строк, про який він просить, і з вказівкою в наказі про те, що він звільнений з роботи у зв'язку з виходом на пенсію за віком.

9. Відповідно до роз'яснення Пленуму Верховного Суду України, у справах про звільнення за ст. 38 КЗпП суди повинні перевіряти доводи працівника про те, що власник або уповноважений ним орган примусили його подати заяву про розірвання трудового договору. Подача заяви працівником з метою уникнути відповідальності за винні дії, не може розцінюватись як примус до цього і не позбавляє власника або уповноваженого ним органу права звільнити його за винні дії з підстав, передбачених законом, до закінчення встановленого ст. 38 КЗпП строку, а також застосувати до нього протягом цього строку в установленому порядку інше дисциплінарне стягнення.

Працівник, який попередив власника або уповноважений ним орган про розірвання трудового договору, укладеного на неви-значений строк, вправі до закінчення строку попередження відкликати свою заяву і звільнення в цьому випадку не провадиться, якщо на його місце не запрошена особа в порядку переведення з іншого підприємства, установи, організації (частина четверта ст. 24 КЗпП).

Якщо після закінчення строку попередження трудовий договір не був розірваний і працівник не наполягає на звільненні, дія трудового договору вважається продовженою (п. 12 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 р. «Про практику розгляду судами трудових спорів».

10.  Працівник підлягає поновленню на роботі, якщо він відкликав свою заяву про звільнення з роботи за власним бажанням до припинення трудових правовідносин.

Трудовий договір

155

11.  Якщо звільнення працівника за власним бажанням було вимушеним, він підлягає поновленню на роботі.

12.  Посилання позивача на вимушеність поданої заяви про звільнення за власним бажанням суд не взяв до уваги, оскільки її було подано з метою уникнення відповідальності за появу на роботі в нетверезому стані і звільнення з цих підстав (Радянське право. - 1988. - № 24. - С 89).

13.  Якщо після закінчення двотижневого строку працівник, який подав заяву про звільнення з роботи, не був фактично звільнений з роботи і не підтвердив свого бажання розірвати трудовий договір, звільнення не може бути законним (Радянське право. - 1962.- №4.- С 137).

14. Двотижневий строк попередження працівником власника або уповноваженого ним органу про звільнення обчислюється з дня, наступного за днем подачі ним заяви (Информационный бюллетень Верховного Суда УССР. - 1976. - № 18. - С. 45).

15. Обов'язок оформити розірвання трудового договору, укладеного на невизначений строк, з ініціативи працівника покладено на власника або уповноважений ним орган.

16.  Оскільки працівник після закінчення двотижневого строку з дня подачі заяви про звільнення за власним бажанням вправі припинити роботу, трудовий договір вважається розірваним з моменту припинення роботи, а не з дня видання власником або уповноваженим ним органом наказу про звільнення.

17.  При розірванні трудового договору з причин, з якими пов'язано надання певних пільг та переваг, запис про звільнення повинен проводитись із зазначенням цих причин.

18. Сезонні і тимчасові працівники також можуть у будь-який час звільнитися з роботи за власним бажанням, письмово попередивши про це власника або уповноважений ним орган за три дні.

Стаття 39. Розірвання строкового трудового договору з ініціативи працівника Строковий трудовий договір (пункти 2 і 3 статті 23) підлягає розірванню достроково на вимогу працівника в разі його хвороби або інвалідності, які перешкоджають виконанню роботи за договором, порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного або трудового договору та у випадках, передбачених частиною першою статті 38 цього Кодексу.

Спори про дострокове розірвання трудового договору вирішуються в загальному порядку, встановленому для розгляду трудових спорів.

(Стаття 39 із змінами, внесеними згідно із Законом № 6/95-ВР від 19.01.95)

1.   На вимогу працівника трудовий договір, укладений на визначений строк, може бути розірваний достроково тільки за наявності поважних причин, примірний перелік яких вказаний в частині першій ст. 38 Кодексу та частині першій коментованої статті. Але за наявності цих поважних причин працівник, який бажає достроково розірвати трудовий договір за своєю ініціативою, не має права на двотижневе письмове попередження власника або уповноваженого ним органу і залишити роботу після закінчення двотижневого строку. Він може залишити роботу лише тоді, коли власник або уповноважений ним орган видасть наказ про звільнення з роботи.

2.  Якщо власник або уповноважений ним орган не видає наказу і не бажає звільняти працівника з роботи, працівник може звернутися з вимогою про дострокове розірвання трудового договору в органи по розгляду трудових спорів. Це єдиний випадок в законодавстві про працю України, коли органи по розгляду трудових спорів можуть розглядати спір про розірвання трудового договору. Судові органи переважно розглядають трудові спори про поновлення на роботі працівників, які вважають, що їх неправильно звільнили з роботи.

3. Спори про дострокове розірвання трудового договору вирішуються в загальному порядку, встановленому для розгляду трудових спорів (ч. 4 п. 12 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 p.).

Стаття 39'. Продовження дії строкового трудового договору на невизначений строк

Якщо після закінчення строку трудового договору (пункти 2 і З статті 23) трудові відносини фактично тривають і жодна із сторін не вимагає їх припинення, дія цього договору вважається продовженою на невизначений строк.

Трудовий договір

157

Трудові договори, що були переукладені один чи декілька разів, за винятком випадків, передбачених частиною другою статті 23, вважаються такими, що укладені на невизначений строк.

(Кодекс доповнено статтею 391 згідно із Законом № 6/95-ВР від 19.01.95)

1.  Коментована стаття спрямована на упорядкування укладення строкових трудових договорів. Продовження дії трудового договору, укладеного на певний строк, після закінчення строку перетворює його на трудовий договір на невизначений строк за тих самих умов.

2.  Відповідно до частини другої ст. 23 цього Кодексу передбачається можливість укладення трудових договорів на певний строк, коли трудові відносини не можуть бути встановленими на невизначений строк.

Стаття 40. Розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу

Трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках:

1) змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників;

2) виявлення невідповідності працівника займаній посаді або виконуваній роботі внаслідок недостатньої кваліфікації або стану здоров'я, які перешкоджають продовженню даної роботи;

3)  систематичного невиконання працівником без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо до працівника раніше застосовувалися заходи дисциплінарного чи громадського стягнення;

4)  прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин;

5) нез'явлення на роботу протягом більш як чотирьох місяців підряд внаслідок тимчасової непрацездатності, не рахуючи відпустки по вагітності і родах, якщо законодавством не встановлений триваліший строк збереження місця роботи (посади) при певному захворюванні. За працівниками, які втратили працездатність у зв'язку з трудовим каліцтвом або професійним захворюванням, місце роботи (посада) зберігається до відновлення працездатності або встановлення інвалідності;

6)  поновлення на роботі працівника, який раніше виконував цю роботу;

7) появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп'яніння;

8) вчинення за місцем роботи розкрадання (в тому числі дрібного) майна власника, встановленого за вироком суду, що набув чинності, чи за постановою органу, до компетенції якого входить накладення адміністративного стягнення або застосування заходів громадського впливу.

Звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці. Це правило не поширюється на випадок повної ліквідації підприємства, установи, організації.

(Стаття 40 із змінами, внесеними згідно з Указами ПВР № 623 7-10 від 21.12.83, № 2444-11 від 27.06.86, № 5938-11 від 27.05.88; Законами № 871-12 від 20.03.91, № 6/95-ВР від 19.01.95, № 263/95-ВР від 05.07.95, № 1356-XIV від 24.12.99)

1.  Повна ліквідація підприємства, установи, організації є безумовною підставою розірвання трудового договору за пунктом 1 коментованої статті. Різного роду реорганізації (злиття, приєднання, поділ, виділення, перетворення), а також перепрофілю-вання можуть бути підставою розірвання трудового договору в разі скорочення чисельності або штату працівників.

2.  Скорочення чисельності працівників здійснюється щодо нереєструємого персоналу, коли за планами по праці на певні періоди передбачається збільшення або зменшення чисельності працівників. Це зменшення кількості працівників за планом по праці на певний період часу і є скороченням чисельності.

Скорочення штату здійснюється щодо реєструємого персоналу, коли за новим штатним розписом передбачається зменшення штатних одиниць із вказівкою на конкретні посади.

Трудовий договір

159

3.  Підприємство самостійно визначає структуру управління (частина друга п. 1 ст. 14 Закону України «Про підприємства в Україні» від 27 березня 1991 p.).

4.   Про наступне вивільнення працівників персонально попереджують не пізніше ніж за два місяці (ч. 1 ст. 492 цього Кодексу).

5.  Пленум Верховного Суду України в п. 19 постанови від 6 листопада 1992 р. роз'яснив судам, що, розглядаючи трудові спори, пов'язані із звільненням за п. 1 ст. 40 КЗпП, суди зобов'язані з'ясовувати, чи дійсно у відповідача відбулися зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не має можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи поперджувався він за два місяці про наступне вивільнення.

У випадках реорганізації підприємства (установи, організації), злиття з іншим підприємством, приєднання одного підприємства до іншого, поділу підприємства, виділення з підприємства одного або кількох нових підприємств або перетворення одного підприємства в інше (наприклад, державного підприємства в орендне, орендного чи іншого підприємства в господарське товариство) або його перепрофілювання, звільнення за п. 1 ст. 40 КЗпП може відбутися, якщо це супроводжується скороченням чисельності або штату працівників, змінами в складі працівників за посадами, спеціальністю, кваліфікацією, професіями. Працівник, який був незаконно звільнений до реорганізації, поновлюється на роботі на тому підприємстві, де залишилась його попередня робота.

При ліквідації підприємства (установи, організації) правила п. 1 ст. 40 КЗпП можуть застосовуватись і в тих випадках, коли після припинення його діяльності одночасно утворюється нове підприємство. В цих випадках працівник не вправі вимагати поновлення його на роботі на знов утвореному підприємстві, якщо він не був переведений туди в установленому порядку.

Судам слід враховувати, що при проведенні вивільнення власник або уповноважений ним орган вправі в межах однорідних професій і посад провести перестановку (перегрупування) працівників, перевести більш кваліфікованого працівника, посада якого скорочується, з його згоди на іншу посаду, звільнивши з неї з цих підстав менш кваліфікованого працівника. Якщо це право не використовувалося, суд не повинен обговорювати питання про доцільність такої перестановки (перегрупування).

Згідно з правилами п. 1 ст. 40 КЗпП може бути розірвано трудовий договір при відмові працівника укласти договір про повну матеріальну відповідальність з поважних причин (або раніше виконання обов'язків за трудовим договором не вимагало укладення договору про повну матеріальну відповідальність), а також з особою, що була прийнятою для заміщення відсутнього працівника, за яким зберігалась робота, на невизначений строк або тимчасово, але пропрацювала більше чотирьох місяців, при поверненні цього працівника на роботу, якщо відсутня можливість переведення з її згоди на іншу роботу.

У всіх випадках звільнення за п. 1 ст. 40 КЗпП провадиться з наданням гарантій, пільг і компенсацій, передбачених главою Ш-А КЗпП. Чинне законодавство не передбачає виключення із строку попередження працівника про наступне вивільнення (не менш ніж за два місяці) часу знаходження його у відпустці або тимчасової непрацездатності. При недодержанні строку попередження працівника про звільнення, якщо він не підлягає поновленню на роботі з інших підстав, суд змінює дату його звільнення, зарахувавши строк попередження, протягом якого він працював.

6. У п. 34 Пленум Верховного Суду України також роз'яснив, що у випадку ліквідації підприємства, установи, організації на час виконання рішення про поновлення на роботі, суд, який постановив рішення, за поданням державного виконавця або заявою позивача в порядку заміни способу виконання рішення може визнати працівника звільненим за п. 1 ст. 40 КЗпП в зв'язку з ліквідацією підприємства, установи, організації.

7.  Вирішуючи спір про обгрунтованість звільнення за п. 1 ст. 40 цього Кодексу, суд зобов'язаний з'ясувати, чи було в дійсності

Трудовий договір

161

скорочення чисельності працівників, чи дотримані адміністрацією норми трудового законодавства, що регулюють порядок звільнення заданою підставою (Информационный бюллетень Верховного Суда УССР. - 1990. - № 73. - С. 38).

8.  При вирішенні спорів про поновлення на роботі осіб, звільнених за скороченням штату на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП, суд не вправі обговорювати питання про доцільність проведення скорочення штату (Радянське право. — 1984. — № 6. — С. 78).

9.  Працівник не підлягає звільненню за скороченням штату, якщо запропоновану роботу в цьому випадку він не може виконувати за станом здоров'я.

10.  Рішення суду про поновлення на роботі працівника, звільненого за п. 1 ст. 40 КЗпП України, визнано обгрунтованим, оскільки відповідачем не виконано покладений на нього законом обов'язок щодо вжиття заходів до переведення звільненого працівника на іншу роботу, хоч така можливість була (Право України. - 1992. - № 9. - С 92).

11. У випадку встановлення колективної (бригадної) матеріальної відповідальності працівник, який відмовився від укладення договору про таку відповідальність і від запропонованої йому іншої роботи, підлягає звільненню за п. 1 ст. 40 КЗпП, за скороченням штату (Информационный бюллетень Верховного Суда УССР. — 1983. - № 46. - С. 57).

12.  Заперечення бригади, яка працює з колективною матеріальною відповідальністю, проти включення до її складу нового працівника може стати поводом для розірвання з ним трудового договору за п. 1 ст. 40 КЗпП лише у тому разі, коли у бригади є достатньо підстав не довіряти йому обслуговування матеріальних цінностей.

13.  При прийнятті рішення про приватизацію підприємства розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не допускається, за винятком звільнення у зв'язку з поновленням на роботі працівника, який раніше виконував цю роботу, або вчинення працівником винних дій, за які законодавством передбачена можливість звільнення працівника за порушення трудової дисципліни, втрати до нього довір'я або вчинення працівником, що виконує виховні функції, аморального проступку.

Не допускається звільнення працівників приватизованого підприємства з ініціативи нового власника або уповноваженого ним органу протягом шести місяців від дня переходу до нього права власності (ст. 26 Закону України «Про приватизацію майна державних підприємств» в редакції від 19 лютого 1997 p.).

14.  Пункт 2 коментованої статті передбачає дві причини, які можуть бути підставою для розірвання трудового договору з працівником: недостатня кваліфікація або стан здоров'я, що перешкоджають продовженню роботи. Ці причини є об'єктивними, тобто такими, що не залежать від волі працівника, тому вони не можуть бути поставлені йому в провину.

15.  Недостатня кваліфікація працівника може виражатися у відсутності у нього необхідних знань і навиків, що виключають можливість нормального виконання обов'язків по конкретній посаді або роботі, і підтверджуватись об'єктивними даними про те, що працівник не виконує і не може виконувати тих функцій, що покладені на нього за трудовим договором.

Для встановлення невідповідності працівника обійманій посаді або виконуваній роботі необхідно керуватися щодо робітників тарифно-кваліфікаційними довідниками, щодо службовців — кваліфікаційними довідниками їх посад. Такі довідники визначають загальні вимоги, що ставляться до даної категорії працівників, та коло їх обов'язків.

Недопустимо звільнення за невідповідністю осіб, які не мають достатнього досвіду виконання дорученої їм роботи в зв'язку з нетривалим стажем їх роботи. Для молоді, яка прийшла на виробництво вперше, для молодих спеціалістів, які направлені на роботу після закінчення навчальних закладів, власник або уповноважений ним орган зобов'язаний створити умови для набуття необхідного виробничого досвіду.

16.  У ряді випадків для встановлення відповідності працівників обійманим посадам може проводитись атестація. Такій атестації підлягають працівники науково-дослідних, проектних, проектно-конструкторських і технологічних організацій, керівні, інженерно-технічні працівники і спеціалісти на підприємствах і в організаціях промисловості, будівництва, сільського господарства, транспорту і зв'язку.

17. Атестуються також педагогічні працівники. За результатами їх атестації визначається відповідність працівника обійманій

Трудовий договір

163

посаді, рівень його кваліфікації, присвоюються педагогічні звання. Порядок атестації педагогічних працівників встановлюється Міністерством освіти і науки України.

Рішення атестаційної комісії є підставою для звільнення педагогічного працівника з роботи у порядку, встановленому законодавством (п. 4 ст. 54 Закону України «Про освіту» в редакції від 19 березня 1996 p.).

18.  Висновок атестаційної комісії про кваліфікацію працівника є одним з доказів його відповідності обійманій посаді чи виконуваній роботі. Цей висновок підлягає перевірці та оцінці судом у разі спору в сукупності з іншими доказами. Тому суд може і не погодитись з цією оцінкою, якщо інші достовірні докази про роботу працівника підтверджують помилковість висновків атестаційної комісії (Информационный бюллетень Верховного Суда УССР. - 1985. - № 53. - С. 31).

19.  Наявність нормативних актів щодо атестації певних категорій працівників не виключає можливість розірвання трудового договору з працівниками цих категорій за п. 2 коментованої статті і без її проведення, якщо фактичними даними підтверджується, що внаслідок недостатньої кваліфікації працівник не може належним чином виконувати покладені на нього трудові обов'язки.

20.  Невідповідність займаній посаді або виконуваній роботі за станом здоров'я може бути підставою для звільнення за наявності повної або частково постійної, а не тимчасової, втрати працездатності. Однак така часткова втрата працівником працездатності сама по собі не може бути підставою для звільнення за невідповідністю, якщо працівник належним чином виконує свої трудові обов'язки.

Порушення працівником трудової дисципліни внаслідок його захворювання може бути підставою для звільнення з роботи за ініціативою власника або уповноваженого ним органу саме у зв'язку з невідповідністю займаній посаді або виконуваній роботі, але не за порушення трудової дисципліни (Информационный бюллетень Верховного Суда УССР. - 1981. - № 38. - С. 16).