Виноградівська центральна районна бібліотека календар знаменних та
| Вид материала | Документы |
- Виноградівська центральна районна бібліотека календар знаменних, 501.18kb.
- Виноградівська центральна районна бібліотека, 314.01kb.
- Національна парламентська бібліотека України в 2007р, 251.35kb.
- І. С. Тургенєва цбс комінтернівського району центральна бібліотека ім. І. С. Тургенєва,, 66.97kb.
- Календар знаменних І пам’ятних дат Городоччини на 2009 рік: Рекомендаційний бібліографічний, 187.5kb.
- 150 Національний поет свого народу, 293.73kb.
- Шевченківського району м. Києва Центральна районна бібліотека ім. Є. Плужника, 241.53kb.
- Хмельницька обласна універсальна наукова бібліотека імені М. Островського, 1325.91kb.
- Академія педагогічних наук україни державна науково-педагогічна бібліотека україни, 1371.68kb.
- Хмельницька обласна універсальна наукова бібліотека ім. М. Островського, 1529.52kb.
28 липня – 80 річчя від дня народження Василя Костака – Боржавського, педагога, прозаїка, поета.
Костак Василь Васильович народився 28 липня 1931 року у селі Велика Чингава (Боржавське) у родині сільського будівельника. Початкову освіту здобув у народній восьмирічній школі рідного села, яка на той час була найбільшою в районі. Тут навчали дітей - поет Юрій Боршош - Кум'ятський, бунтар проти буржуазного режиму Михайло Лях, управитель школи, любитель-художнього слова Степан Дубровський, Микола Лебідь, який у свій час відкрив у с. Пушкіно знамениту «Школу під дубом».
Народна учителька Могда Попова - Пойкоші була Богом дана для виховання сільської дітвори. Вона на все нелегке життя залишилася одинокою, всю душевну красу і любов віддала дітям. І тому не дивно, що більше - 20 - ти її вихованців пішли слідом за нею: Марта Бровді, Анна Гнетило, Анна та Єлизавета Маргітич, три Марії Костак, Марія Онисько, Василь Костак, два Михайла Станинець, Юрій Могош, Юлія Савко, Василь Онисько, стали вчителями, а її святий світлий образ був для них путєводною зорею, яку вони пронесли через усе своє творче життя.
У 1944 - 1945 роках, двадцять п'ять кілометрів ходив пішки до Виноградівської горожанської школи, де за один рік закінчив два класи, на все життя зберіг уроки учителів Меланії Вагнер, Миколи Фотула, Василя Ком'ятія, Івана Більце, Юрія Ревая, Івана Бобика.
У 1945 - 1946 роках закінчив семирічну школу у Великих Ком'ятах, куди щодня долав пішки 20 кілометрів. У 1950 році закінчив Кам'янську середню школу Іршавського району. Цю школу тоді очолював талановитий організатор народної освіти Палаташ Василь Іванович. Тут сотні учнів здобули середню освіту з Реміт, Хмільника, Мідяниці, Дунковиці, Сільця, Заріччя, Осою, Великих Ком'ят, Боржавського, Оноку
У 1948 році закінчив торгово-кооперативне училище - так звану, знамениту «Кубінійову академію». Після у 1949 році працював головним бухгалтером споживчого товариства у Великій Паладі.
У 1950 році став студентом, режисерського факультету Київського театрального інституту ім. Карпенка - Карого. Тут сценічну майстерність викладали корифеї українського театру Наталія Ужвій, Амброзій Бучма, Гнат Юра, Поліна Нятко, колишній, у час війни, головний режисер МХАТу народний артист СРСР, професор Вільне.
На кіностудії ім.Довженка знімався у кінофільмі «Щедре літо».
Але за станом здоров'я із - за дуже важких матеріальних умов змушений був покинути любимий, з дитинства омріяний інститут. Фізична і духовна травми довго давали про себе знати.
З 1951 року - на педагогічній роботі в селах в селах району: Боржавському, Великій Копані, Чепі та на Київщині.
З 1960 року - директор Оноцької середньої школи, одночасно заступник голови колгоспу «Зірка» в с. Онок.
На відмінно закінчив заочно філологічний факультет Ужгородського державного університету.
Творчий доробок автора – повість «Син бурі», десятки оповідань, новел та художніх нарисів про кращих людей рідного краю, «На дорозі з минулого в майбутнє» (2006) «Багата скарбниця народної мудрості» (2007). Друкувався на сторінках районної та обласних газет. Неодноразово виходив переможцем у конкурсах на кращий друкований твір.
Нині - пенсіонер, ветеран війни та педагогічної праці. Проживає у селі Онок.
Джерельні прииси:
1. Літературна Виноградівщина: Минуле і сучасне/ Упор. В.Кіш. – Виноградів, 1995. – 65с.
2. Хланта І.В. Літературне Закарпаття у ХХ столітті: Бібліографічний покажчик. – Ужгород: Закарпаття, 1995. – 967 с.
3. В.Костак-Боржавський На дорозі з минулого в майбутнє. – Онок, 2005. – 74 с.
Серпень
4 серпня - 80 річчя від дня народження Розентала Германа Зельманович, відомого економіста, Почесного громадянина м. Виноградово.
Народився Г. З. Розентал у серпні 1931 р. в селі Широкий Луг на Тячівщині в багатодітній родині.
Свою трудову діяльність розпочав учнем кравця в м. Виноградів в 1945 році. Без відриву від виробництва закінчив вечірню школу, а пізніше – Московський технікум легкої промисловості (1963) і Львівський економічний інститут (1974).
В 1965 році Розенталя Германа Зельмновича, як перспективного працівника, було рекомендовано – директором промкомбінату, який в 1982 р перейменували в керамічний завод. На цьому підприємстві працювало 1400 чоловік. Вироби з кераміки, побутовий посуд і сувеніри користувалися великим попитом у населеня СРСР.
Будучи директором керамічного заводу, Розентал постійно працював над підвищенням свого професійного та освітнього рівня. Так у 1974 р. успішно закінчив Львівський торгово – економічний інститут і отримав спеціальність економіста.
Розентал Г. З. працював з квітня 1993 р. керуючим директором спільного українсько – німецького підприємства «Сандерс – Виноградів ГмбХ» .
В 1998 р. він виступив одним із організаторів створення спільного українсько – американського підприємства «Віад Трейд».
За плідну працю Розентал нагороджений :
Орден – «Дружби народів», від 28. 04. 1981 р.
Медаль – «За доблесний труд», від 7. 04. 1070 р.
Медаль « Ветеран праці», від 29. 04. 1985 р., а також Почесною Грамотою Ради міністрів України за березень 2002 р., як « кращій роботодавець 2001 року», Почесною відзнакою Торгово – Промислової палати України «золотий знак Меркурій» в 2002 році..
В червні 2004 р. Указом Президента України йому присвоєно почесне звання «Заслужений працівник промисловості України».
Неодноразово обирався депутатом міської, районної та обласих Рад різного скликання.
Розентал приймає участь у суспільно – політичному житті району, заохочує культурно – мистецькі заходи, що проводяться в районі, підтримує книговидавців, які видають книжки місцевих поетів і прозаїків, зокрема Одоті Пацкан, Юрія Потокі, Йосипа Гаснюка, Юрія Погоріляка, Михайла Ляха.
27. 06. 2001 року, за значний вклад в економічний та соціально – культурний розвиток міста йому присвоюють почесне звання « Почесний громадянин міста Виноградів»
Джерельні приписи:
Лях, М,
Добродій: про Розенталя Г. З. – Виноградів, 2006 р
Конкіна, М.
Знайшов себе він між людьми і все життя їм чесно служить /Марія Конкіна //Чорна гора. – 2006. – 15 – 22 грудня. – С.12 – 13.
10 серпня - 75 річчя від дня народження Ігнатика Миколи Миколайовича, художника (1936 – 1998рр.)
Ігнатик М.М. народився 10 серпня 1936р. в селі Порошково Перечинського району Закарпатської області.
З 1952р. по 1957р. вчився в Ужгородському училищі прикладного мистецтва у художників-педагогів Й.Й.Бокшай, А.М.Ерделі, Ф.Ф.Манайла, Е.Р.Кондратовича, В.С.Береца, О.Ф.Петекі, В.І.Свиди, М.О.Поповича та І.І.Бартка, на творчих семінарах-пленерах у А.А.Коцки, М.А.Кашшая, Г.М.Глюка, З.І.Шолтеса, В.В.Микити, І.М.Шутєва та М.В.Медвецьких, Ю.Д.Герца, В.Ю.Скакандія, С.Й.Мальчицького, Ф.З.Коложварі.
Вперше експонував свої твори на обласній виставці в 1962р. брав участь у республіканських виставках у м. Києві.
Його твори експонувалися на виставці «Молоді художники України» у Москві в 1971р.
Був у творчому відрядженні в м. Сендєві Чернігівської області. Є учасником виставок творів художників Закарпаття в м. Москві, м. Кошіце, м. Сату-Маре (Румунії).
Він автор обеліска Слави добровольцям-односельчанам Радянської Армії в с. В.Копаня Виноградівського району, надмогильних пам’ятків воїну-стрілку-радисту Соломіну І.С. в с. Олешник, видатному угорському художнику-реалісту І.Ревеса, який останні роки свого життя прожив у м. Виноградові, меморіальної дошки видатному угорському композитору Бейли Бартоку, який провів дитячі роки в м. Виноградові.
В 1983р. з групою туристів побував у Данії, Англії, Франції, Португалії, Іспанії, Італії та Терції, де зробив ряд малюнків.
У 1986 р.Микола Михайлович відкрив і очолював художній кооператив «Атлант». З ним працювали такі майстри пензля, як Гаврило Йоно, Іван Онисько, Михайло Рацин.
З 1959 р. М.М.Ігнатик жив і працював в м. Виноградові, надавав значну практичну допомогу самодіяльним художникам та майстрам народної творчості, приймав участь у естетичному оформленні міста і сіл району. Іван Броді з дружиною – заслужені художники Закарпаття – були найкрашіми його друзями і до останньої хвилини допомагали М. М. Ігнатику,
Помер 1998 року в Виноградові де і похований.
Джерельні приписи:
1.Гудак, Е.
Ніколи не повторював себе в роботі : [Ігнатик Микола, художник] /Ельвіра Гудак //Новини Виноградовщини. – 2010. – 11 вересня. – С. 3.
2. Ігнатик Микола Михайлович // Художники Виноградівщини.
19 серпня - 80 річчя віддня народження Кіша Павла Павловича професора, наукового діяча. (1931 – 1992 рр.).
Кіш П. П. народився 19 серпня 1931 р. в м. Виноградів. Закінчив Виноградівську СШ № 1 у 1948 р. і став слухачем підготовчого відділення при УжДУ. В 1949 р. поступив на хімічний факультет Ужгородського державного університету і в 1954 р. закінчив вуз за спеціальністю «фізична хімія».
Молодий спеціаліст П.Кіш розпочав трудову діяльність інженером – хіміком Виноградівського плодоконсервного заводу. 1 січня 1955 р. призначається вчителем хімії і фізики Виноградівської СШ № 3, і в 1958 р. працює заступником директора цієї школи.
У 1959 – 1962 рр. Кіш П. навчався в аспірантурі при кафедрі аналітичної хімії Ужгородського університету. Під керівництвом С. Т. Орловського виконав дисертацію «Спектро фотометричні методи визначення індію», яку вчена рада УжДУ рекомендувала до захисту в Київському державному університеті ім.. Т. Г, Шевченка. Успішний захіст кандидатської дисертації відбувся в 1963 р.
Випускник аспірантури П. П. Кіш у 1962 р зараховується на посаду доцента кафедри аналітичної хімії УжДу, а в 1965 р.очолює її науково – педагогічний колектив. Під його керівництвом на кафедрі формується новий напрямок - розробка екстракційно – фотометричних методів визначення хімічних елементів з використанням основних барвників.
Плідна робота наукового колективу дозволила його керівникові П. П. Кішу завершити цикл досліджень з розробки екстраційно – фотометричних методів визначення мікро кількостей хімічних елементів з використанням основних барвників. І в 1978 р. в інституті геохімії і аналітичної хімії ім.. В, І. Вернадського АН СРСР захистив дисертацію на здобуття вченого ступеня доктора хімічних наук, йому було присвоєно вчене звання професора.
П. П. Кіш був відомим спеціалістом у галузях аналітичної хімії. Ним було опубліковано понад 250 наукових праць, новизна і актуальність його наукових результатів захищена 30 авторськими свідоцтвами.
21 березня 1992 р.П. П. Кіш після важкої і тривалої хвороби помер, залишивши по собі цікавий науковий напрямок та працездатний колектив послідовників.
Джерельні приписи:
Лендел, В
Кіш Павло Павлович // Енциклопедія Закарпаття :визначні особи ХХ століття : Гражда, 2007. - С. 161
Вересень
12 вересня – 215-річчя від дня народження Василя Поповича, мукачівського єпископа у 1837–1864 рр. (1796–1864)
. Попович Василь народився 12 вересня 1796 р. в с. Великі Ком’яти Виноградівського р-ну.
Початкову освіту отримав у Великій Каролі, а частково в Мараморш – Сігеті. Між учнями вирізнявся обдарованістю, гострим розумом і відмінною поведінкою.
Закінчив гімназію в Ужгороді , де теж був лідером, отримавши першість в навчанні, постійно розвивався і самоудосконалювався.
Філософський курс В. Попович закінчив у Пешті у духовній семінарії (1814 – 1818р.,
Закінчивши навчання, був призначений в пресвітери, зайнявши посаду приходського співробітника спочатку в Сваляві, а потім у Сігеті. Через два роки тодішній Пряшевський преосвященний Григорій Таркович взяв його до себе секретарем Прящевської єпархії, де Попович користувався довірою і повагою.
Височайшим єпископом Василь Юрійович Попович став у 19 41році.
З 1837 по1864 роки очолював Мукачівську греко – католицьку єпархію.
Найпершою турботою нового єпископа стало регулювання уже існуючих фондів. Він застав капітал у 40 тис. , а залишив у понад 200 тис. гульд. Більш того взяв у експлуатацію розпочатий будуватися сиротинець для хлопчиків – священнослужителів.На початку його діяльності , в єпархії нараховувалось 30 кам яних церков, а після його смерті – 324.
Як людина розумна, інтелігентна В. Попович не мог стоти осторонь національного відродження Закарпаття. Палко підтримував молодого Олександра Духновича та Михайла Лучкая. У молодості захоплювався ідеями славянської взаємності Я. Коллара.
Коли Попович В. став єпископом, відстоював рідну русинську мову, вимагав, щоби кожна парафія мала школу, а кожний священник умів читати , писати, і викладати основи віри на русинській мові.
Закликав створювати підручники для русинськіх шкіл, планував створювати шкільний фонд, однак бідность єпархії і відсутність підтимки з боку держави, а згодом і революція (1848 – 1849) не дозволили здійснитись його задумам.
Помер 19 жовтня 1864 р. за столом свого кабінету.Поховали єпископа у підземеллі Ужгородського кафедрального собору, поруч з могилами Мукачівських владик Андрія Бачинського та Олексія Повчія
Діяльність єпископа В. Поповича високо оцінювали російський славіст И. Срезневський, деячі словацького національного відродження Б. Носак – Незабудов, Й. М. Гурбан .
Джерельні приписи :
Поп, И.
Єнциклопедия подкарпатской Руси. – Ужгород : Изд – во В. Падяка, 2001. – С. 311
Тоні, М.
Він пристрасно любив свободу : [єпископ Попович Василь ] /Марія Тоні //Новини Виноградівщини. – 2010. – 4 липня. – С. 6.
Жовтень
9 жовтня – 85-річчя від дня народження Михайла Івановича Баника, художника, члена Спілки народних майстрів Закарпаття. Народився в с. Вербовець Севлюшського округу (нині Виноградівщина) (1926).
Баник Михайло Іванович народився 9 жовтня в с. Вербовець Виноградівського району у багатодітній сім’ї.
Через злиденне життя , батьки змушені були шукати кращої долі й перебралися в село Дубрівка , неподалік від Ужгорода. У шість років хлопчик пішов у перший клас тутешньої народної школи. Ще під час навчання у народній школ пробудився в нього інтерес до малювання.
Потім Михайло навчався в горожанській школі с. Середнє на Ужгородщині
У шкільні роки Михайло засвоював корисні поради вчителів малювання і самостійно малював дитячі акварелі, а коли в 1941 р. у Будапешті відбулася виставка дитячого малюнку під назвою «Світло ліхтаря – у світ мистецтва», його робота експонувалася на цьому дитячому вернісажі й заняла перше місце.
В 1943 р.його як і багатьох закарпатських юнаків, примусово вивезли до Угорщини у робітничій концтабір, де працював на будівництві оборонних об’єктів поблизу Будапешта.
У 1945р. після визволення з табору і повернення на Закарпаття, закінчив горжанську школу і поступив до Ужгородського музичного училища на відділ вокалу, бо гарно співав і мріяв здобути відповідну освіту. Але нестатки змусили його залишити навчання та піти працювати черговим на залізничний вокзал м. Ужгород.
Далі вступає до Ужгородського художньго училища. Закінчивши його кілька років працював на Рахівщині, потім в Закарпатському державному архіві (1951 р.). і весь час кожну вільну годину віддавав малюванню, створивши чимало живописних і графічних робіт.
З 1954 р. М.Баник – на творчій роботі: спочатку художником Закарпатського музично-драматичного українського театру, потім художником на будівництві Братської ГЕС. Остання робота дала йому багато вражень, збагатила тематику творчості, додала життєвого досвіду.
У 1984р. за путівкою Спілки художників України він працював на творчій базі Седнів, де у той час перебувало чимало провідних живописців і графіків колишнього Союзу. Для закарпатського митця це була добра школа професійної майстерності. Серед доробку М.Баника чимало вдалих полотен, зроблених саме на творчій базі та її околицях.
У 1988р. в Ужгороді відбулася його перша персональна виставка у приміщенні Закарпатського краєзнавчого музею з нагоди відзначення 60 річчя від дня народження художника під девізом «Мій рідний край – квітуче Закарпаття».
Успіх у шанувальників живопису та графіки мала наступна його виставка творів організована в 1990 р. у Будапешті. Потім його картини експонувалися в 1996 та 2002 роках на відповідних ювілейних виставках у м. Ужгород.
Останнім часом твори М. Баника експонуються на обласних і всеукраїнських звітних виставках народного декоративно – прикладного та образотворчого мистецтва. Йог творча манера і стиль завжди приваблює глядачів.
З 1989 р. Михайло Іванович на громадських засадах є головою правління обласного правління обласного обєднання майстрів народної творчості та художників, організує для них семінари, наради, пленери, обласні виставки тощо.
За багаторічну творчу діяльність у 2003 р. йому присвоєно почесне звання «Заслуженого майстра народної творчості України».
Джерельні приписи:
Сможаник, Василь
Михайло Іванович Баник //“Календар краєзнавчих пам’ятних дат на 2006 рік. – Ужгород :вид – во В. Падяка, 2005. – С.291. – 294
Баглай, Й.
Народний митець: До 75 річчя з дня народження М. Баника //Календар «Просвіта» на 2001 р. – Ужгород, 2001. – С.195 – 197.
Мій рідний край – квітуче Закарпаття :[ про М. Баника]//Уральський Л. В. Барви гірського краю. Творчі портрети майстрів народного творчості Закарпаття. –Ужгород, 1994, - С.16 – 18.
14 жовтня. – 10 річчя від дня народження Михайла Михайловича Гандери, казкаря (1901 – 1972 рр.)
Михайло Гандера народився 14 жовтня 1901 року в с. Дротинці Виноградівського району .
У дорадянський час на Закарпатті 80% дорослого населення було не письменним та малописьменним – у цих умовах казка замінювала книгу ( Петро Лінтур).
9 серпня 1959 р. П. Лінтур, відомий у краї фольклорист поїхав поїздом до Фанчикова, а звідти до Дротинців 3 кілометри пішки, бо вирішив відвідати дротинського казкаря М. Гандеру.
Михайло Степанович Гандера на той час уже мав 57 років. Він користуавася серед селян великим авторитетом, бо читав книги угорською і українською мовами. Неграмотні селяни йшли до нього, щоб написав листа, прохання , скаргу, тому казкареві були добре відомі і радісні, і сумні події в житті односельчан.
Знали Гандеру у Дротинцях і як цікавого оповідача. Його репертуар складався з фольклорних творів, почутих у дитинстві від батька.
Змолоду дуже любив потанцювати, і посвівати, мав до цого неабиякий хист. Знав вербунков., рекрутські та бетярські (розбійницькі) пісні. Та коли приїхав до нього фольклорист, Михайлу Степановичу уже не співалося – тривала хвороба підірвала голос, а казки ще розповідав.
Першою казкою , яку розповів Михайло Гандера своїм двом дорослим, уже одруженим синам та сусідам, була «Який розум розумніший – вроджений чи навчений». Багатий зміст несе казка «Не в багатстві щастя».
Помер Михайло Степанович Гандера 3 березня 1972 р.Місцева влада зберігає память про свого відомого казкаря. На його честь перейменовано одну із вулиць села.
Джерельні приписи:
Богля О.
Михайло Гандера – майстер казкового епосу / Оксана Богля //Новини Виноградівщини. – 2010 – 17 липня. – С. 7.
7 листопада - 105 річчя від дня народження Андрія Михайловича Ворона, прозаїка, прекладача. (1901 – 1962)
Андрій Ворон народився 7 листопада 1901 року в багатодітній сім’ї Михайла Ворона в маленькому затисянському селі Чума (з 1946 року Затисівка, Севлюшського (Виноградівського) району). Початкову освіту здобув церковно-приходській школі. Здобувши неповну середню освіту, продовжив навчання в Ужгородській учительській семінарії, яку закінчив у 1921 році з правом працювати народним учителем. Трудову діяльність розпочав у селі Березники Свалявського району. В 1923 році А. Ворон працює як заступник редактора газети «Русин». В 1924 році був приділений до Мукачівської горожанської школи. Здавши іспит на право викладання історії і географії в горожанських школах, з 1 вересня 1925 року він був переведений з Мукачева в Рухівську горожанську школу. Тут одружується на дочці директора Рухівської школи Скіби Йосифа-Елізаветті-Олені. Вже в 1935 році Андрій Ворон працює у Севлюській горожанській школі.
Літературну діяльність розпочав у другій половині 20-х років. Друкувався в журналах «Наш рідний край», у львівському дитячому часописі «Дзвіночок». У 1936 році йому разом з Миколою Храпком вдається зібрати кошти на видання книги «Альманах підкарпатських українських письменників». Працюючи в Севлюші в 1937 році А.Ворон стає відповідальним редактором журналу «Учительський голос», до складу редакції якого він входив раніше. Після березневих 1939 року подій, Ворону довелося побувати в угорському таборі Вор’ю-Лопош біля Ніредьгази. Декілька місяців працював учителем в присілку в м. Хуст – Кіреші. В 1940 році його разом з дружиною призначають учителями далеко від дому в приміській зоні Будапешта, а через півроку А.Ворону забороняються працювати на будь-якій державній роботі. Повернувшись додому, А.Ворон влаштовується працювати рахівником лісопилку у Верхній Віршаві (тепер Румунія). Звідси його забирають до мукачівського Ковнера. Пізніше працює писарем в адвокатській конторі Миколи Бандусяка, звідси знову попадає в тюрму в Ужгород. Визволення м. Хуст 24 жовтня 1944 року для А.Ворона теж не принесло радості, бо вже у листопаді був заарештований. Тільки в квітні 1945 року йому вдається сповістити сім’ю, що служить перекладачем в одній з частин Червоної армії, звідки повернувся додому в кінці червня 1945 року.
З 1 вересня 1945 року його приймають на роботу в новостворене Хустське педучилище викладачем історії, де працював 8 місяців. 7 лютого 1961 року він пішов на пенсію, але заслуженим відпочинком і тою мізерною пенсією втішався недовго, бо після перенесеної операції в грудні 1961 року, його здоров’я стало погіршуватись і 22 червня 1962 року Андрій Ворон помер.
Друкувався під псевдонімами Сігма, Крук. Крім оповідань у його творчому доробку є чимало статей етнографічного характеру, особливо про життя гуцулів, що друкувалися у журналах «Пчілка» та «Літературна неділя». Окремим виданням вийшла збірка оповідань «Гуцульська помста» (1944), в який подано 10 творів.
Займався також художнім перекладом. Окремою книжечкою «Дві отданиці» (1942) зявилися його переклади оповідань угорського письменника М. Йокаї. За радянських часів дорога до видавництва А. Ворону була закрита. Лише в 90 – х роках ХХ ст.. в обласних газетах про Ворона зявилися статті М. Бандусяка, Ю.Станинця, О. Гаврюша, Н. Гармаш
Джерельні приписи :
1.Хланта, І. В.
Ворон Андрій Михайлович // Енциклопедія Закарпаття : визначні особи хх століття : Гражда, 2007. С. 74
2. Літературна Виноградівщина: Минуле і сучасне/ Упор. В.Кіш. – Виноградів, 1995. – 65с.
3. Хланта І.В.
Літературне Закарпаття у ХХ столітті: Бібліографічний покажчик. – Ужгород: Закарпаття, 1995. – 967 с.
.
Цікаво знати
7 грудня 2011– 70 річчя від дня народження художника Павла Кутлана ( Фанчиково)
115-річчя від дня народження Василя Івановича Феєра, казкаря. Народився в с. Верхній Шард (нині с. Широке) Виноградівськогор-ну (1896–1977 рр.)
18 листопада– 150-річчя від дня народження Андраша Комаромі, історика, архіваріуса, літературознавця, члена Академії Наук Угорщини.
Для угорської історіографії найбільш цінними й вагомими є його праці з історії Закарпаття. Заслуговують на увагу такі як “Замок
Нялабі і його домінія” (1894 р.), “З архіву Угочанського комітату” (1893 р.), “З архіву родини Перені” (1900 р.) та ін. Народився в с. Пийтерфолво на Виноградівщині (1861–1931)
Копанський Дмитро Юрійович (Новак)
Перша вчена людина Угочанської жупи.
…1436 рік. У родині вбогого севлюшського бондаря Юрія Копанського (Новака) – хрестини. Хлопчика, що народився кілька днів тому, нарекли за прохання тітки Терези з Королева, Дмитром.
Дружина Юрія Новака, Марія з Олешника, замучена тяжкою щоденною працею, померла, коли Дмитрику було всього шість років. Хлопчик ріс з батьком і двома старшими сестрами. Ходив учитися грамоти до церковної школи.
В 1448 році на конкурсній основі як кращий учень севлюшської церковної школи він був запрошений у Дебреценську кафедральну школу. Дмитро був зарахований студентом до Краківського університету у столиці Польського королівства на артистичний або філософський факультет.
Ставши бакалавром, Дмитро Юрійович вирішив поїхати на рідну землю, де на той час сестри поховали батька. Кілька днів пробув у рідному Севлюші. Після двотижневої відпустки Дмитро змушений був повертатись до Кракова, щоб отримати звання магістра, слухати всі обов’язкові лекції. Присвоєння йому звання магістра давало право викладати в Краківському університеті.
За деякими неточними даними Дмитро Юрійович в 1479 році переходить працювати в столицю Угорського королівства – Буду. Як магістр філософії знайшов собі заняття в королівській бібліотеці, яка нараховувала понад дві тисячі рукописних книг.
Джерельні приписи :
Щур, В.
Перша вчена людина Угочанської жупи //Новини Виноградівщини. –
Кивежди Олександр Михайлович народився в 1926 рці в смт. Королево Виноградівського району.
Після закінчення середньої школи в 1943 р. поступив в Кошицьке училище зв язку .
Свою професійну діяльність розпочав службовцем пошти, звідки і вийшов на пенсію. З початку 70 – х Олександр Михайлович став на шлях самостійної творчості. З того часу він учасник усіх районних виставок .Брав участь у багатьох обласних професійних виставках, республіканських та всесоюзних «Виставках народної творчості».
За роботу «Вівці з полонини» у 1978 р. нагороджений Бронзовою медаллю ВДНГ СРСР.
Член творчого обєднання «Митці Верховини» з 1970 року
20 років тому в с. Нове Село на Виноградівщині відкрито новозбдоване колгоспом “Іскра” приміщення загальноосвітньої школи на 332 учнівські місця (1991)
65 років тому м. Виноградів (Севлюш) стало містом районного підпорядкування, районним центром (1946 р.)
65 років тому перейменовано с. Тростник Виноградівського р-ну (називалося Шашвар) (1946 р.)
130 років тому в м. Севлюші (нині Виноградів) відкрито горожанську школу, а пізніше і промислову (1881 р.)
265-річчя від дня народження Імре Переньї, Естергомського (Угорщина) каноника, настоятеля, релігійного письменника. Народився в м. Виноградові (1746 р.)
ЗМІСТ
Січень………………………………………………… ……….3
Лютий………………………………………………… .……..13
Березень…………………………..…………………… .…….25
Квітень..…………………………………………… …………38
Травень ……………………………………………… ……….39
Липень……………………………..…………………………..42
Серпень……………………………...………………………....45
Вересень……………………...………………………………..49
Жовтень……………………...………………………………...51
Це цікаво……………………..………………………………..56