Виноградівська центральна районна бібліотека календар знаменних та

Вид материала

Содержание

Джерельні приписи
Бела Барток
Джерельні приписи
Квітень 25 квітня – 50 річчя від дня народження Василя Ласловича Раца
Джерельні приписи
Джерельні приписи

Подобный материал:

1 2 3 4

25 – 225-річчя від дня народження Івана Фогорашія ( Бережанина), мовознавця, історика і громадського діяча. Народився в с. ВеликіКом’яти Виноградівського р-ну (1786–1834)

Народився Фогаріші Іван Федорович 25 березня 1786 в с. Великі Ком’яти на Виноградівщині. У різних дркованих матеріалах 19 – 20 років його іменують ще , то як Іван Фгоращі , то як Іван Бережани. Виступає він зрідка і під криптонімом Ф. та F.J. О. Духнович, майже ровесник Івана Фогорашія, включив останнього до реєстру тричленних індивідуальних найменувань, як «сімейства благородного проихождені» під псевдонімом Йван Бережани Кумятський. Уперше підписався І. Фогорашій як И. Бережани у 1827 р. під рукописною статтею, присвяченою характеристиці живо розмовного мовлення.

Освіту (богословські студії) І фогорашій здобув в Ужгороді й Трнаві (Чехія).

На священика висвятився в 1813 р..спочатку служив службу в С. Рокосово, але вже в січні 1814 р. його призначили на посаду віце – ректора духовної семінарії в Ужгороді. Невдовзі він уже у Відні, як «сот рудник» при греко – католицький церкві св. Варвари, порохом якої був з 1818року і до кінця свого життя. Перебуваючи у Відні І. Фогорашій був членом славістського гуртка, знаходився під впливом основоположника словенської літературнї мови І. Капітара.

Про наукову діяльність . У 1827 р. І Фогорашій написав велику працю про історія і топографію тодішньої Підкарпатської Русі, частину якої передав І. Орлаєві до Петербурга.Тому - цей історико – топографічний опис і не зберігся у повному обсязі. У 1830 р. Фогорашій написав студію про заснування греко – католицької церкви в князівстві Люкка (Італія), а в 1831 р. в Будині видав «Молитвослов».

Пр власне мовознавчі зацікавлення І. Фограшія свідчить опублікована у 1833 р. (Відень) «Русько – угорська їлі мадярска грамматїка», до якої автор додав невелику але цікаву добірку підкарпатських прислів’їв та приказок.

Найважливішою в науковому доробку Фогорашія вчені вважають рукописну статтю «Вообще о различіи славянских наречій, собственно же о мало й карпато или угрорусских»(1827р. Відень)

Як і О. Духнович, а частково й М. Лучкай, І. Фогорашій також вважав церковно – славянську мову основною усіх славянських мов і вимагав, щоб усі слав Яни рийняли цю мову в якості літературної.

І. Фогораші тримав тісні зв’язки з тими закарпатськими вченими, які працювали у Росії. Перебуваючи далеко від рідного краю І.Фогораші не забував про свій народ, докладав зусиль для піднесення його культурно-освітнього рівня. Особливо велика заслуга І.Фог7ораші у встановленні контактів між закарпатською молоддю і західноєвропейськими вченими.

Завдяки І.Фогораші М.Лучкай у 1829 р. став першим посланцем Закарпаття до західноєвропейської держави.

Помер І. Фогорашій 11 грудня 1834 року в Відні (Австрія).

Джерельні приписи:

1.Сюсько Михаіл

Іван Федорович Фогорашій //Календар краєзнавчих пам’ятних дат на 2004 рік. – С.230 – 233

2.Фогораші Іван //Поп И. Енциклопедия Подкарпатской Руси. Ужгород: Узд – во В. падяка, 2001. – С. 385

3. Данилюк Д.Д.

Історія Закарпаття в бібліографіях і портретах (з давніх часів до початку ХХ ст.) / УжДУ. – Ужгород: ВАТ «Патент», 1997. – 289с

25 – 130-річчя від дня народження Бейли Бартока, композитора, етнографа і музикознавця. Окремі періоди життя та мотиви творчості композитора тісно пов’язані з Закарпаттям. Народився в с. Нодьсентміклош у Трансільванії (1881–1945)

Бела Барток (Béla Bartók) (25 березня 1881 - 26 вересня 1945) - угорський композитор, піаніст і музикознавець-фольклорист. Розвивав власну музичну мову, поєднуючи фольклорні елементи з математичною концепцією тону і ритмічної пропорції. Має велику музичну спадщину, яка включає шість струнних квартетів, концерти, оперу і великий дитячий педагогічний репертуар.

Народився у селі Надьсентміклоші (Трансільванія) в родині директора сільськогосподарського училища, музиканта-аматора (грав у місцевому оркестрі) і вчительки. Семірічним хлопчиком він втратив батька і мати щоб прогодувати дітей шукає роботу, ЇЇ назначили робити вчителькою початкових класів у м. Севлюш (нині Виноградово) сім‘я виїжджає у м. Севлюш і проживає з 1889 по 1892р.

Барток продовжує займатися музикою. Тут закінчує початкову і навчається у горожанській і пише перші співанні п’єси, заявляє про себе не тільки як про вмілого піаніста, а й талановитого композитора. З великим успіхом виступив хлопчик на першому концерті, який відбувся у приміщенні будинку жупанату (нині ЗОШ №3ім. Зігмунда Перені).

Вчився в Будапештській музичній академії ім. Ліста (1899-1903). З 1907 професор цієї академії по класу фортепіано. Педагогічну діяльність поєднував із концертуванням як піаніст.

Досліджував музичний фольклор багатьох народів, зокрема українського: зібрав (але не видав) близько 80 українських народних пісень. Одним з останніх творів його є обробка української народної пісні «Я купив на ярмарку ячменю» (Барток назвав її «Горе чоловіка»).

У творах 1900-1910-х рр. сполучав елементи архаїчного пісенного фольклору з гостродинамічними сучасними засобами вираження (п'єси для фортепіано, "Багателі", 1908, "Бурлески", 1911, "Варварське алегро", 1911, "Портрети" для оркестру, 1908, 2 струнних квартети - 1908 й 1915-17). Його новаторські твори, у тому числі опера "Замок герцога Синя Борода" (1911), не були прийняті консервативною критикою. Початок визнання Бартока пов'язаний із балетом "Дерев'яний принц" (тв. 1916). У період Угорської радянської республіки (1919) Барток разом із З. Кодаї розробив демократичну реформу музичного життя в країні, за що піддався репресіям у роки хортистського режиму. В 1919 був написаний один з найвидатніших його творів - балет "Зачарований мандарин" (пост. 1926).

Освоївши досвід І. Стравінського, А. Шенберга й інших сучасних західних композиторів, Барток продовжував і в 20-і рр. розвивати національні фольклорні елементи. Але в деяких його творах цього часу ще гостріше виявилися тенденції до корінного відновлення засобів музичної виразності (2 сонати для скрипки, 3-й й 4-й квартети, ряд фортепіанних п'єс), що приводило іноді до надмірної ускладненості музичної мови. Цим творам Бартока властива крайня загостреність і динамізація мови, тяжіння до ударно-шумових ефектів і, в той же час, рафінований інтелектуалізм, витонченість колориту. 20-30-і рр. - період розквіту гастрольно-концертної діяльності Бартока-піаніста (виступав у країнах Західної Європи, США, в 1929 гастролював у СРСР).

В 30-х рр. у творчості Бартока намітився певний поворот убік більшої простоти й класичності стилю; Барток відмовляється від деяких крайностей звукового вираження, звертається до більшої тематичної ясності й чіткості образно-емоційних задумів (2-й фортепіанний концерт, 1931, "Музика для струнних, ударних і челесті", 1936).

У передвоєнні роки Барток займає антифашистську позицію. Він створює твори, що своєрідно виражають ідеї гуманізму й братерства народів. У сонаті для 2 фортепіано й ударних (1937), скрипковому концерті, "Дивертисменті" для струнного оркестру (1939) національний тематизм яскраво поєднується з динамічною напруженістю, що передає тривожну атмосферу цих років. Загальна тенденція до демократизації творчості Бартока виразилася в створенні творів для музичної самодіяльності (обробка народних угорських пісень, кантата "З минулого", 1935), а також п'єс педагогічного репертуару (44 скрипкових дуету, 1931, і фортепіанний цикл "Мікрокосмос", 1937).

У період фашистської диктатури, в 1940, Барток емігрував у США, де не отримав визнання музичних кіл і вмер у бідності. З творів американського періоду найбільш значний концерт для оркестру (1943) і фортепіанний концерт (1945).

Найважливіше місце у творчості Бартока займають інструментальні твори - п'єси для фортепіано, 6 струнних квартетів, сонати й рапсодії для скрипки, багаточастинні твори для оркестру. Видатне значення мають наукові дослідження Бартока в області фольклористики. Барток сильно вплинув на формування композиторських шкіл 30-50-х рр. у країнах Східної й Південно-Східної Європи. Посмертно визнаний гідним премії ім. Кошута (1948) і Міжнародної премії Миру (1955).

Шанують пам ять про видатного композитора, земляка і виноградівці. Ім. ям Бейли Бартока названу одну із вулиць старої частини міста. На будинку , де жила його сімя, була споруджена меморіальна дошка, за поектом художника Миколи Ігнатика, вилита київськими майстрами.На бронзовій плиті – барельеф композитора і напис, який засвідчує те, що Бейла Барток в 1889 – 1892 році жив у нашому місті. З нагоди першого концертного виступу Виноградівській дитячій школі мистецтв у 1991 році присвоєно ім. я Бейли Бартока.

Перед загальноосвітньою школою № 3 споруджений бронзовий бюст видатного композитора. Твори композитора звучать у школі, на концертах. Двічі гостем нашого міста був син композитора Бейла Барток – молодший. У 1988 році, створено кімнату – музей композитора.

Джерельні приписи:

1.Мадяр – Новак, В.

2. Бейла Барток // Календар краєзнавчих пам ятних дат на 2006 рік. – Ужгород: Вид – во В. Падяка, 2005. – С.147 – 151.

3.Конкіна, М.

Вшанували пам’ять Бейли Бартока /Марія Конкіна //Новини Виноградівщини. – 2006. – 1 квітня

4.Гудак, Ельвіра Композитор, патріот, інтернаціоналіст/ Ельвіра Гудак //Чорна Гора. – 2002.- 20 лютого

5.Григора, Е.

Своєю музикою він служив ідеї миру та братерства : [Бейла Барток] /Ева Григора //Новини Виноградівщини. – 2006. – 23 травня – С. 3.

27 березня – 85 річчя від дня народження Бабинця Олександра Івановича (архієпископ Савва) (1926 – 1992)

Бабинець О. І. народився в с. Підвиноградово Виноградівського району в родині селянина. У 1937 р. закінчив шість класів початкової школи в рідному селі, а в 1941 р. – чотирирічну школу в м.. Виноградово.

У 1942 р. Олександр став послушником спочатку Бедевлянського Іоанно – Предтечевського скиту, а потім Узького Свято – Миколаївського монастиря. 17 листопада 1947 р. послушник Олександр з благословення єпископа Мукачівського й Ужгородського Нестора був пострижений у чернецтво з імям Савва, на честь прп. Савви Освященого. Архієпископом Львівським, тернопільським і Мукачівсько – Ужгородським Макаріем 29 листопада 1948 р. чернець Савва був возведений у сан ієродіакона, 16 липня 1950 р. був рукоположений в ієромонаха.

На початку 1951 р. ієром Савва був призначений настоятелем приходу в с. Сокирниця Хустського району, а на початку 1953 – настоятелем приходів у селах Бодов 1 і Бодов 11. Восені 1952 р. збулася мрія Савви – він одержав благословення правлячого архієрея вступити до Московської духовної семінарії, яку закінчив у 1957. У 1961 р. ієром закінчив Московську духовну академію за першим разрядом зі ступенем кандидата богословя за курсовий твір по кафедрі Патрології «Сотеріологія й есхатологія в творах святого Григорія Богослова» .

Закінчивши академію Савва повернувся в Мукачівську єпархію і протягом 6 з половиною років ніс послух на приході в с. Тросик.

2 січня 1968 р. він був призначений настоятелем Успенського приходу в М. Виноградів і поклав на нього послух благочинного Виноградівського благочння. 12 травня того ж року архієпископ Григорій звів о. Савву в сан ігумена.

30 березня 1969 р. Савва – єпископ Переяслав – Хмельницький, вікарій київської єпархії.

З 1972р. по 1977 р Савва керує Чернівецькою і Буковинською єпархіями.

Від березня 1977 р. єп. Савві доручена Мукачівсько – Ужгородська єпархія. Але через порушення здоровя, за проханням до Священного Синоду, 26 червня 1985 р. владика був переведений на Полтавську кафедру.

За ревне служіння Церкві Хрістовій єп. Савва був визнаний гідним сану архієпископа, а потім нагороджений орденом Св. Рівноапостольського князя Володимира 11 ступеня.

25 листопада 1992 р., після Божественної літургії в Харьківському кафедральному соборі архієпископ раптово помер. 28 лютого він був похований на монастирському кладовищі рідного Ізького Свято – Миколаївського монастиря.

Джерельні приписи :

Давилець, Ю. Монич, О.

Бабинець Олександр Іванович : [про нього] // Енциклопедія Закарпаття :визначні особи ХХ століття : Гражда, 2007. – С.19.

Квітень

25 квітня – 50 річчя від дня народження Василя Ласловича Раца

Рац В. Л. народився 25 квітня 1961 р. в с. Фанчиково Виноградівського району. Заслужений майстер спорту СРСР (1986). Лівий півзахисник і захисник. В одинадцять років уперше прийшов у районний центр Виноградів у футбольну секцію ДЮСШ.

Потім навчання у Львівському спорт інтернаті. У 1980 р. грав на дублюючий склад львівських «Карпат». Наступного року В. Рац у складі команди другої ліги – винницька «Нива», потім – у складі київського «Динамо». Закріпитися у команді валерія Лобановського зміг лише через три роки. Уже в 1979 р. перспективного Василя беруть у збірну команду України до 19 років , яка бере участь у другому популярному турнірі юніорів «Переправа» на приз тижневика «Футбол – хокей».

Василь Рац – чемпіон колишнього СРСР 1985 р. та 1986 р., срібний та бронзовий призер чемпіонату колишнього Союзу відповідно в 1988 р. та 1989 р. Володар кубка СРСР 1985, 1987, та 1990 рр.Закарпатець був чотири рази у списку «32 кращих футболістів сезону», а в 1986 р. – під першии номером, 1985 р. та 1986р. – під другим і 1987 р. – під третім.

У чемпіонатах колишнього Союзу провів 185 матчів. Значиться у списку 100 «гвардійців» українського футболу, які зіграли за команди найбільшу кількість матчів і вищій лізі та збірну колишнього Союзу. Провів у ворота суперника 24 мячі. У команді «Динамо», наш земляк разом із партнерами здобув також європейський Кубок Кубків у 1986 р.

У 1988р. у складі національної збірної СРСР став срібним призером чемпіонату Європи. Брав участь у чемпіонатах світу (1986 – 1990). У складі збірної колишнього Союзу провів 47 поєдинків.

Закінчив Київський інститут фізкультури. Нагороджений Почесною Грамотою Президії Верховної Ради Української СРСР.

Після завершення футбольної кар єри відправився і Будапешт. Спочатку був одним із граючих тренерів столичних «Ференцвароша», а відтак і «Гонведа», однак потім відійшов від великого футболу і зайнявся бізнесом.

Джерельні приписи :

Гаджега, В. М.

Рац Василь Ласлович // Енциклопедія Закарпаття :визначні особи ХХ століття : Гражда, 2007. - С.267. -268.

Травень

12 – 70-річчя від дня народження Івана Олексійовича Моланича, священика, викладача. Отець Іоанн є настоятелем Преображенського храму в м. Ужгороді. Народився в с. Підвиноградові Виноградівського р-ну (1941)

12 травня 1941 р. народився Моланич Іван Олексійович в с Підвиноградово Виноградівського району в сімї селян. Майбутній служитель Божий з 1948 р. до 1955 р. навчався у Підвиноградівській семирічній школі. У 1956 р. продовжив навчання в Олешницкій СШ , яку закінчив в 1959 р.. В тому же році був зарахований в Московську духовну семінарію. У 1960 р. був призваний до лав Радянської армії, після чого продовжив навчання у семінарії й закінчив її в 1965 р.

В сан диякона був висвячений архієпископом Тульським і Белевским Гермогеном в Покровському академічному храмі 28 жовтня 1964 р.. Сан священника прийняв 9 травня 1965 р.. Хіротонію завершив єпископ Дмитровський, ректор МДА, Філарет.

Після закінчення МДА, учбовим комітетом МП, був направлений у розпорядження Мукачівсько – Ужгородської єпархії.

У червні 1965 р. архієпископом Мукачівським і Ужгородським Григорієм (Закляк) (1965 – 1977) був направлений на прихід в село Широке Виноградівського району , де прослужив до 1968 р.. У 1968 р. був переведений на прихід в с. Туря Пасіка Перечинського району, де прослужив до 1978 р.

В 1978 р. єпископом Савою (Бабинець) (1977 – 1987) назначений настоятелем одночасно Ужгородського кафедрального собору, а також благочинним Великоберезнянського і Перечинського районів. З 1991 до 1992 р. служить в Покровському храмі м. Ужгород У 1992 р. єпископ Ефімій (Шута) (1989 – 1999), призначає отця Іоанна настоятелем Преображенського храму в м. Ужгород, де він служить і зараз. У 2003 р. заочно закінчує Ужгородську богословську Академію ім.. святих Кирила і Мефодія. В останні час отець Іоанн є духівником і викладачем

Джерельні приписи:

1.Бедь, В. В.

Моланич Іван Олексійович // Енциклопедія Закарпаття: визначні особи ХХстоліття : Гражда, 2007. - С. 222

19 – 70-річчя від дня народження Юрія Юрійовича Тупиці, професора, заслуженого діяча науки і техніки України. (1941 р.)

Тупиця Ю. Ю. народився 19 травня 1941 р. в с. Онок Виноградівського району.У 1964 р. закінчив господарський факультет Львівського лісотехнічного інституту, з 1965 р. до 1968 р. навчався в аспірантурі того ж інституту.

З 1968 по 1973 р. працював старшим викладачем кафедри економіки і організації лісової промисловості, а з 1973 по 1978 р – доцентом. З 1978 до 1988 р. – завідувач цієї ж кафедри. З березня 1982 р.до 1984 р. працював проректорм з навчальної роботи Львівського лісотехнічного інституту. З 1988 по 1993 р. – завідує кафедрою раціонального природокористуванн та охорони природи географічного факультету Львівського державного університету ім.. І. Франка. 3 березня 1993 р працює ректором Українського державного лісотехнічного університету ( м. Львів)

У 1977 р. захистив докторську дисертацію на тему : «Еколого – економічні проблеми комплексного використання та охорони лісових ресурсів (на прикладі Українських Карпат)». У 2003р. обраний членом – кореспондентом НАН України. У 1995 р. нагороджений орденом за заслуги 111 ступеня, а в 1999 р. йому присвоєно звання «заслужений діяч науки і теніки України».

До числа найбільш вагомих результатів наукової діяльності Ю. Ю. Тупиці слід віднести відкриття та обґрунтування ним економічного закону зростання екологічних втрат у структурі витрат суспільного виробництва (1975), обґрунтування нових категорій в економічній науці – «екологічні втрати і витрати» (1977), «екологічна ефективність природокористування» (1980), розробку шляхів подолання екологічно – економічної кризи в Україні.

У 1980 р. війшла у світ монографія «Еколого – економічна ефективність природокористування» (Москва, наука, 1980, 168 с.). Паралельно Тупиця плідно займається науково – педагогічною діяльністю. Ним розроблено спецкурс «Основи економічної екології».

Ю. Ю. Тупиця – ініціатор здійснення спільного європейського проекту ЕАЛЕСО (економіка довкілля і природних ресурсів; в рамках Європейської програми ТЕМPUS – TACIS)

Неодноразово виступав з доповідями на багатьох міжнародних наукових конференціях, зокрема у Вірменії (1977), США (198), Росії (1990), Югославії (1986) і ін.

Напрацювання професора ввійшли до Лісового кодексу України прийнятого Верховною Радою 8 лютого 2006 р.

Професором Ю. Ю. Тупицею підготовлено чотирьох докторів та 22 кандидатів наук з еколого – економічних проблем природокористування та охорони навколишнього середовища. Ним опубліковано більше 140 наукових праць, в т. ч. 10 монографій і два підручника.

Джерельні приписи:

Комендар В. І.

Тупиця Юрій Юрійович // Енциклопедія Закарпаття :визначні особи хх століття : Гражда, 2007. - С.329 – 330.

Костак, В.

Гордість Оноку і всього Закарпаття : [Юрій Тупиця] /Василь Костак //Новини Виноградівщини. – 2006. – 2 грудня

Липень

7 – 60-річчя від дня народження Федора Елемировича Гече, доцента математичного факультету УжНУ, кандидата фізико-математичних наук народився в с. Шаланки Виноградівського р-ну (1951)

7 – 95 річчя від дня народження Вереша Василя, генерального секретаря Карпатського дослідного центру ім. Ю. Ревая, заступника голови Братства Карпатських січовиків, співорганізатора Всепросвітянського зїзду в Ужгороді у 1939 р. ( 1916 – 1993 рр)

В. Вереш народився 7 липня 1916 р. в c. Сірма Виноградівського району в селянській сімї. У рідному селі закінчив початкову школу, а потім навчався у середній спеціалізованій у Виноградові, яку закінчив у 1938 р. Навчався відмінно, став пластуном, активним учасником усіх молодіжних та студентських з’їздів Закарпаття, був активним учасником товариства «Просвіта» і співзасновником Української Національної Оборони в Ужгороді 4 вересня1938 р., яку 9 листопада1938р. перейменовано в Організацію Національної Оборони Карпатська Січ.

Був делегатом зїзду Української Народної Ради Закарпаття в Ужгороді, а потім секретарем її відділу у Виноградові в 1938 – 1939рр. У березні 1939 р., коли угорська армія почала наступ на Карпатську Україну, він став на захист рідної держави. У бою був поранений. Як активіст Карпатської України, не змирившись з окупацією, емігрує у Словаччину.

У Братіславі навчається на кафедрі журналістики університету Коменського, а потім працює контролером у «Татра Банк». Арешти активістів Карпатської України змушують В. Вереша виїхати у Німеччину. Тимчасово зупинився у Мюнхені, студіює в Українській Вищій Економічній школі, де здобув диплом економіста і докторат в економіці. Працював секретарем Української вищої Економічної школи в Мюнхені, брав активну участь у роботі Пласту, в організації журналістів та ін. установ.

У 1951 р. переїжджає до США, поселяється в Нью – Йорку, де в той жив прем єр – міністр Карпатської України Юліан Ревай, який був особистим другом. В. Вереш маючи відповідну освіту, займався бізнесом, створив фірму продажу великих будинків у Нью – Йорку. Активно включився у роботу українських організацій за кордоном, підтримував іх матеріально. Зокрема, велику фінансову допомогу надавав Братству Карпатська Січ. Після смерті С. Росохи , у якого він був першим заступником, стає головою Центральної Управи братства Карпатська Січ.

В. Вереш був лектором Технічного інституту в Нью – Йорку, автор багатьох статей з «Історії старовинної філософії». На словацьку мову переклав «Ідеократизм» професора в. Горбачовського. Видав і був редактором місячника «Карпатська Зоря» в Нью – Йорку і мав там українську радіопрограму. Написав і видав у 1965 р. англійською мовою «Довідник про українців в Америці», в якому є відомості і про закарпатців.

Він також підтримував створений Ю. Реваєм Інститут карпатських досліджень, підтримував тісні зв’язки з усіма українськими організаціями, які діяли в США і Канаді.

15 травня 1993 р. раптово помер. Похований в нью – Йорку на тому ж цвинтарі, що і Ю. Ревай.

Джерельні приписи:

Худанич, В.

Вереш Василь // Енциклопедія Закарпаття: визначні особи хх століття: Гражда, 2007. - С. 68.

Худанич В.

Україна над усе: [в т. ч. про В. Вереша] //Карпатський світ. – 2006. - №1. – С.146 – 150.

21 – 155-річчя від дня народження Жигмонда Паппа, угорського нотаріуса і редактора видання “Ugосsа”. Публікував вірші й статті угазетах “Веreg”, “Ugосsа”, “Fővárosi Laроk”. Народився в с. Пийтерфолво (нині с. Петрово) Виноградівського р-ну (1856–1899)

Blog

Виноградівська центральна районна бібліотека календар знаменних та

Содержание