Міністерство освіти І науки україни рівненський державний гуманітарний університет г. Швецова-Водка
| Вид материала | Документы |
- Міністерство освіти та науки україни рівненський державний гуманітарний університет, 108.93kb.
- Міністерство освіти та науки україни міністерство охорони здоров’я україни сумський, 964.46kb.
- Міністерство освіти І науки, молоді та спорту україни національний університет «одеська, 75.2kb.
- Міністерство освіти та науки україни міністерство охорони здоров’я україни сумський, 1028.21kb.
- Міністерство освіти І науки україни мелітопольський державний педагогічний університет, 490.92kb.
- Міністерство освіти та науки україни міністерство охорони здоров`я україни сумський, 1131kb.
- Міністерство освіти україни київський державний лінгвістичний університет гуманітарний, 510.95kb.
- Міністерство освіти І науки, молоді та спорту України Міністерство охорони здоров’я, 5570.5kb.
- Конспект лекцій Суми Сумський державний університет 2011 Міністерство освіти І науки,, 1592.04kb.
- Ерство освіти І науки україни міністерство охорони здоров’я україни сумський державний, 950.39kb.
Розділ 2
ЗАГАЛЬНА РЕТРОСПЕКТИВНА БІБЛІОГРАФІЯ
§ 2.1. Суспільне призначення та завдання
загальної ретроспективної бібліографії
Назва “загальна ретроспективна бібліографія” (ЗРБ) є умовним позначенням одного з найважливіших видів (підрозділів) бібліографії. З погляду суспільного призначення цей вид бібліографії належить до державної (або національної) бібліографії, тому що її головна мета — облік усіх опублікованих на території держави документів (головним чином, творів друку) за тривалий хронологічний період, бажано — за весь період існування держави (або нації).
Якщо поточна державна бібліографія організує облік усієї нової друкованої продукції, що вийшла на території держави, та регулярно повідомляє про неї, то ЗРБ повинна облікувати всю друковану продукцію з моменту її виникнення до сучасності і таким чином підбити підсумки розвитку книговидавничої справи, а також розвитку культури, науки, мистецтва та суспільної думки взагалі.
Якщо відповідний вид бібліографії за суспільним призначенням називати “національною” бібліографією, то даний підрозділ отримає назву “ретроспективна національна бібліографія”. Ця назва дуже поширена в багатьох країнах світу, застосовується в міжнародних угодах щодо національної бібліографії і може розглядатися як найбільш придатна для позначення цього виду. Але поки що вона не є загальноприйнятою. Крім того, поняття “національної бібліографії” дещо відрізняється від того значення, яке вкладається в “державну бібліографію”.
У дійсності ЗРБ ближче за все підходить до поняття “національна бібліографія”, тому що вона ставить завдання обліку не тільки документів, виданих на території країни (незалежно від мови та змісту), але й документів, виданих національною мовою, незалежно від місця видання, і документів, авторами яких є представники цієї нації, незалежно від мови і місця видання.
ЗРБ має не тільки спільні риси з поточною державною бібліографією, але й багато відмінностей. Тому в багатьох працях її розглядають не як підрозділ державної бібліографії, а як окремий вид бібліографії за суспільним призначенням (наприклад, в підручнику О.П. Коршунова “Библиографоведение. Общий курс” або в “Українській радянській бібліографії”). У цьому разі її визначення також може бути різним. О.П. Коршунов називає її “репертуарною” бібліографією. Ця назва виникла від слова “репертуар”, яким з давніх часів було прийнято позначати великі бібліографічні покажчики, що відбивали найбільш повно усі видання в певних формальних межах. Проблема обліку всієї книжкової продукції країни часто позначалася як проблема “національного бібліографічного репертуару”, “репертуару національної книги”.
У деяких підручниках діяльність, спрямовану на створення універсальних ретроспективних покажчиків творів друку, відносять до науково-допоміжної бібліографії. Це можна пояснити тим, що такі покажчики, дійсно, необхідні в першу чергу науковцям, тому що вони надають велику допомогу науці у вивченні історії культури, розвитку науки в усіх її галузях. Але цей вид бібліографічної діяльності відрізняється від завдань суто науково-допоміжної бібліографії, яка, головним чином, розвивається як галузева і повинна враховувати всі галузеві особливості професійних потреб науковців.
Термін “загальна ретроспективна бібліографія” є найбільш придатним для використання, тому що він, дійсно, відбиває особливості цього виду бібліографії: її звернення (в першу чергу) до документів, а не до споживачів інформації, що характерне для загальної бібліографії, а також її функцію підбиття підсумків видання документів за певний період часу як головну рису ретроспективної бібліографії. Цей термін не привертає увагу до інших особливостей цього виду бібліографії і тому дає можливість їх подальшого вивчення та розвитку.
Отже, ЗРБ — це діяльність, спрямована на створення універсальних ретроспективних покажчиків (УРП) документів, виданих або створених на території держави за тривалий хронологічний період. Як виняток, замість УРП можуть створюватися загальногалузеві ретроспективні покажчики документів, які у кінцевому підсумку повинні охопити всі галузі знань.
Головне завдання ЗРБ — облік творів друку, виданих від початку книговидання до початку поточного бібліографічного обліку. Наступне завдання — ретроспективний облік документів, які вже відображені в поточних державних бібліографічних покажчиках.
З погляду змісту відображених документів ЗРБ є універсальною, тому що вона не звертає увагу на зміст документів при їх відборі для бібліографування. Вона враховує тільки формальні ознаки документів: вид документа, місце видання, мову видання та деякі інші. Завдяки цьому ЗРБ обліковує документи з усіх галузей знань, які були опубліковані. Створення загальногалузевих та, в деяких випадках, персональних бібліографічних покажчиків у межах ЗРБ у цілому не змінює цієї важливої риси даного виду бібліографії, тому що галузь знання чи авторська ознака враховуються тут тільки як формальні межі покажчиків.
Ця риса ЗРБ відмічалася в працях, що присвячені проблемі створення репертуару національної книги, як вимога створити повний звід друкованої продукції країни.
Отже, завдання ЗРБ такі:
- повний облік усієї книжкової продукції країни (або “накопиченого документного масиву”);
- бібліографічне забезпечення потреб науковців різних галузей знань шляхом уведення в науковий обіг книжкового надбання минулого;
- бібліографічне забезпечення потреб вивчення історії культури, науки, книговидавничої справи.
Виходячи з цих завдань, ЗРБ виконує, головним чином, функцію підсумовуючу, або історико-культурну, меморіальну. В зв’язку з цією функцією виконуються також функції: моделююча (моделювання документного масиву, а через нього — розвитку культури, науки, мистецтва тощо); джерелознавча (подання джерел до вивчення історії розвитку культури, науки, мистецтва і т.д.).
§ 2.2. Організація ЗРБ. Планування роботи щодо створення
українського бібліографічного репертуару
Організація ЗРБ є більш складною, ніж організація поточної державної бібліографії. Якщо для останньої є достатнім визначити національне (державне) бібліографічне агентство і забезпечити його обов’язковим примірником усіх видань, то для ЗРБ необхідно, перш за все, мати відповідні фонди документів, накопичені з давніх часів до сучасності. На жаль, немає жодного національного книгосховища, яке б мало усі видані документи з давніх часів до сучасності.
Інший шлях розшукування відомостей про книги: вивчення всіх існуючих бібліографічних посібників (БП), їх об’єднання та узагальнення. Але на цьому шляху теж є перешкоди: по-перше, не можна бути впевненим, що в існуючих БП знайшли відбиття всі опубліковані документи; по-друге, немає впевненості, що упорядники БП були завжди уважними, що в існуючій БІ відображені всі особливості документів. Крім того, неможливо механічно об’єднати бібліографічну інформацію з різних джерел, яка готувалася за різними методичними правилами.
Враховуючи ці обставини, організація ЗРБ потребує координації та кооперування зусиль кількох учасників; застосування різних шляхів пошуку відомостей про документи; наукову розробку різних методичних питань ЗРБ, затвердження правил та угод.
Перші спроби створення УРП було здійснено окремими особами. Зачатки української загальної ретроспективної бібліографії відносять до першої половини XIX ст. Найбільш відома праця цього напряму — “Книжная старина южнорусская” Михайла Олександровича Максимовича, опублікована в 1849—1850 рр. Його дослідження присвячувалося виникненню книгодрукування в Україні, діяльності друкарень на Волині і в Галичині, в Києві, Чернигові і Новгород-Сіверському. І.І. Корнєйчик вважав цю працю “первістком національної бібліографії на Україні”.
Першими закінченими працями цього напряму в українській бібліографії були роботи Михайла Федоровича Комарова “Бібліографічний покажчик нової української літератури (1798—1883 рр.)” (К., 1883) та Івана Омеляновича Левицького “Галицко-русская библиография ХІХ столетия, 1801—1886” (Львів, 1888 1895) і “Українська бібліографія Австро-Угорщини. За роки 1887—1900” (Львів, 1900—1911).
М.Ф. Комаров ставив завдання відобразити шлях, пройдений українською літературою після 1798 р., коли побачила світ “Енеїда” І.П. Котляревського. Відображалася, головним чином, творчість письменників Східної України, все, що надруковано як у Росії, так і за кордоном, зокрема в Галичині. Пізніше дослідники вважали, що покажчик М.Ф. Комарова охопив приблизно три чверті видань, випущених українською мовою в Росії з 1798 по 1883 рр.
І.О. Левицький почав видавати “Галицко-русскую библиографию … ” окремими випусками з 1887 р. У 1888 р. перший том був виданий повністю. У ньому відображалася західноукраїнська друкована продукція 1801—1860 рр. Другий том покажчика, що охоплював видання 1861—1886 рр., вийшов у 1895 р. У покажчику обліковувалися всі видання, що вийшли на території Австро-Угорщини українською та російською мовами, а також твори, видані західними українцями будь-якою мовою, незалежно від місця видання. У 1909—1911 рр. І.О. Левицький за допомогою Бібліографічної комісії Наукового товариства імені Т.Г. Шевченка випустив три томи “Української бібліографії Австро-Угорщини”, що була продовженням попереднього покажчика і охопила видання 1887—1893 рр. У рукописному вигляді праця І.О. Левицького охопила матеріали по 1900 р.
Подальша праця в цьому напрямі стала предметом турбот Наукового товариства імені Т.Г. Шевченка (НТШ) у Львові. Його Бібліографічна комісія прагнула об’єднати бібліографів для створення найповнішого бібліографічного покажчика українського друку. На початку ХХ ст. у Бібліографічній комісії НТШ над українським бібліографічним репертуаром працювали І.Т. Калинович та Д.І. Дорошенко. І. Калинович мав намір охопити всю українську книгу від часу виникнення друкарства і готував для цього матеріали у вигляді картотеки, але вона залишилася неопублікованою, друкувалися лише окремі частини. Д.І. Дорошенко прагнув доповнити працю М. Комарова і працював над “Покажчиком літератури українською мовою в Росії за 1798—1897 роки”, який вийшов у 1917 р. в Чернівцях, а в 1925 р. — у Празі.
Пізніше створенням УРП почали займатися найбільші бібліотеки та книжкові палати. Оскільки книжкові палати мали відомості про видання, що вийшли тільки після створення палат, облік усіх попередніх видань покладався на наукові бібліотеки.
В Україні завдання створення українського бібліографічного репертуару постало перед Книжковою палатою України, Українським науково-дослідним інститутом книгознавства та науковими бібліотеками: Всенародною бібліотекою України, яка пізніше одержала назву Бібліотеки Всеукраїнської Академії наук, ще пізніше — Центральної наукової бібліотеки (ЦНБ) АН УРСР, а зараз Національної бібліотеки України імені В.І. Вернадського НАН України, та іншими. Центрами ЗРБ в Радянському Союзі були Державна Публічна бібліотека імені М.Є. Салтикова-Щедріна (зараз Російська національна бібліотека), Бібліотека Академії наук СРСР (зараз Бібліотека РАН), Державна бібліотека СРСР імені В.І. Леніна (зараз Російська державна бібліотека) та Всесоюзна книжкова палата.
У 20-30-ті роки були закладені теоретичні та методичні підвалини українського бібліографічного репертуару в працях С. Постернака, М. Сагарди, С. Маслова та ін. Одним з перших бібліографічних видань цього напряму був “Каталог ювілейної виставки українського друкарства” Сергія Івановича Маслова (К., 1925. — 50 с.), підготовлений з нагоди святкування 350-річчя українського друкарства. Тут подано відомості про видання українських друкарень XVI—XVIII ст., що зберігалися в бібліотеках Києва та окремих осіб. Зокрема, відображено видання друкарень Галичини, Волині, Києва, Чернігова, а також видання, здійснені за кордоном (у Кракові, Празі, Венеції та ін.), надруковані кирилівським шрифтом, а також латинською і грецькою мовами. Але у 30-ті роки ця робота припинилася, тому що була визнана за прояв “українського буржуазного націоналізму”.
Значний крок у напрямі створення “Бібліографії української книги 1798-1914 рр.” було здійснено в другій половині 40-х років, коли ЦНБ АН УРСР очолив Юрій Олексійович Меженко. Спільними зусиллями ЦНБ та Львівської наукової бібліотеки імені В. Стефаника було створено робочу картотеку (в двох примірниках, у Києві та у Львові). І знову робота припинилася тому, що її керівників звинуватили в націоналізмі.
Книжкова палата України виконувала свою частину завдань ЗРБ: облік документів, виданих після 1917 р. (про її покажчики періодичних видань див. § 2.3.2). Значну цінність для репертуару становлять ретроспективні покажчики друкованих образотворчих видань (Образотворче мистецтво Радянської України, 1917—1966. — Х., 1968) і нот (Музична література УРСР, 1917—1965. — Х., 1966), підготовлені Українською книжковою палатою. Спроба створити універсальний покажчик текстових неперіодичних видань за роки радянської влади завершилася безрезультатно, оскільки вже підготовлений до видання покажчик “Українська радянська книга, 1917—1972” у 5-ти томах не був допущений до друку з ідеологічних міркувань.
У наш час (з 1992 року) створення українського бібліографічного репертуару є складовою частиною комплексної програми “Документальна пам’ять України”. Головним ініціатором роботи в галузі ЗРБ в України стала Національна бібліотека України імені В.І. Вернадського (колишня ЦНБ АН України). Вона запропонувала розробити систему покажчиків “Українського бібліографічного репертуару”, першою складовою частиною якого має бути бібліографічний покажчик “Книги українською мовою 1798—1917 рр.” Передбачалося створення цього покажчика методом “зведеного каталогу”, тобто він повинен об’єднати відомості про книги, наявні у фондах різних бібліотек. Крім того, у нього будуть включені бібліографічні відомості з різних джерел.
Національна парламентська бібліотека України (колишня Державна бібліотека України) виступила з ініціативою створення “Друкованого зведеного каталогу (ДЗК) української книги у фондах бібліотек та музеїв системи Міністерства культури України (1574—1923 рр.)”. Крім книг українською мовою, в цьому покажчику передбачено зареєструвати стародруки (1574—1797 рр.). У 1999 р. вийшов 1-й том “ДЗК” (за 1808—1900 рр.), підготовлено до друку 2-й том, розпочата підготовка 3-го тому.
Однак на першому етапі роботи над українським бібліографічним репертуаром у 90-і рр. виявилося більш зручним складання бібліографічних покажчиків бібліотечно-каталожного типу, тобто про документи, наявні у фондах певної бібліотеки. Такими стали перші видання даного напряму, підготовлені як Національною бібліотекою України імені В.І. Вернадського, так і Національною парламентською бібліотекою України, а також Одеською державною науковою бібліотекою імені О.М. Горького, Харківською державною науковою бібліотекою імені В.Г. Короленка та іншими бібліотеками та музеями.
Особливий шлях обрала Львівська наукова бібліотека імені В. Стефаника НАН України, яка почала видавати бібліографічний покажчик під назвою “Репертуар української книги, 1798—1916: Матеріали до бібліографії”, що є відтворенням у друкованому вигляді картотеки, створеної у 1945—1948 рр. ЛНБ також організувала Центр дослідження періодичних видань, підсумки роботи якого відображаються в бібліографічних посібниках і науково-дослідних виданнях.
На даному етапі майже кожна велика бібліотека України планує створити і видати УРП видань, наявних у її фондах; частина цих праць вже вийшла з друку (про них див. § 2.3). Але актуальним залишається питання координації робіт і їх кінцеве об’єднання в систему.
§ 2.3. Система посібників загальної ретроспективної бібліографії
Для того, щоби діяльність у галузі ЗРБ була найбільш корисною для суспільства, необхідно подбати про те, щоб усі створені БП укладалися в певну систему, доповнювали один одного і в сукупності забезпечували відображення всієї друкованої продукції країни.
З метою створення системи посібників ЗРБ використовують декілька ознак диференціації посібників та критеріїв відбору документів.
Перша та головна ознака — державно-територіальна. Вона означає, що в посібнику обліковуються документи, що вийшли на території певної держави.
Друга ознака — види видань, тобто типологічна ознака. Кожний посібник має обліковувати видання певного виду: неперіодичні (умовно “книги”) або періодичні; текстові або нетекстові. Принаймні на початку створення посібника треба визначити, які види видань він обліковує.
Третя ознака — мова видання. У зв’язку з тим, що в одному покажчику часто неможливо вказати всі видання усіма мовами, що вийшли на певній території, прийнято обмежувати відбір документів мовою видання. Крім того, відображення в одному покажчику літератури, що видана однією мовою, дає можливість показати розвиток національної культури, яка пов’язана з цією мовою.
Четверта ознака — хронологічна. Хронологічні обмежування УРП пов’язані з багатьма факторами. Початковою датою обліку повинна бути дата виникнення того виду видань, який обліковується. Але іноді початок обліку в УРП залежить від того, в яких історичних обставинах існував той чи інший вид видань; які УРП існують та потребують продовження, а не повторювання.
Кінцева дата обліку в УРП повинна бути якомога більше наближена до сучасності. Але в зв’язку із складністю цього завдання завжди визначається певна хронологічна (частіше історична) межа, на якій можна зупинитися, при умові продовження обліку за наступний період.
Іноді застосовуються ще інші ознаки обмеження відбору документів для того чи іншого ретроспективного бібліографічного покажчика (наприклад, авторська — тобто обліковують твори певного автора чи групи авторів; змістова — обмежують облік певною галуззю знань). Але ці ознаки не є головними для ЗРБ.
Дуже складним питанням є можливість якісного відбору документів в УРП. Тобто: чи можна обмежувати відбір для УРП за науковою та художньою цінністю документів, за ідеологічними оцінками? На перший погляд — ні, не можна. Будь-який прояв суспільної думки, відображений в документах, може бути корисним для виявлення історії розвитку суспільства. Але існують твори дійсно важливі, які значно вплинули на розвиток науки, культури і т.д., і твори розважальні, або які мали тимчасове значення. Чи правильно буде обліковувати їх на рівних засадах, відображати в одному формальному порядку і таким чином заважати виявленню найбільш важливих творів?
На практиці упорядники УРП вимушені здійснювати якісний відбір, тому що документів дуже багато і немає фізичних можливостей охопити їх усі разом. Але дуже важливо чітко визначити, які саме ознаки застосовуються в такому відборі. Можливо, колись у майбутньому з’явиться можливість і необхідність облікувати й ті документи, що не були враховані в попередніх покажчиках, а для цього треба знати, що залишилося поза обліком.
З погляду методики бібліографічної характеристики підготовка УРП вимагає дуже відповідального ставлення до єдності правил бібліографічного опису і виконання вимоги вивчення кожного документа de visu. Крім того, бібліографи повинні точно встановити прізвища авторів, показати та розшифрувати псевдоніми; встановити справжні місце й рік видання, типографію тощо. Іноді науковий бібліографічний опис документів перетворюється в справжні наукові розвідки, коли бібліограф порівнює результати свого пошуку з працями попередників.
В ідеалі система УРП має відповідати системі поточних державних бібліографічних посібників, тобто які є ланки поточного обліку документів, такі ж повинні бути й УРП. Але особливості та складності ЗРБ поклали свій відбиток на формування системи УРП.
Поряд з державно-територіальною ознакою на перше місце у формуванні системи УРП висунуто мовну ознаку. Тобто: колишні всесоюзні центри складали УРП, у яких обліковувалися видання, що вийшли на території усього колишнього Радянського Союзу, а в минулому — Російської імперії, але в основному — російською мовою. Облік видань іншими мовами мали здійснювати національні бібліотеки та книжкові палати союзних республік. Крім того, вони намагалися окремо обліковувати всі видання, всіма мовами, що вийшли на території республіки. Іноді створювалися УРП, які частково дублювали один одного, в той час коли взагалі весь масив документів ще не був опрацьований.
Другою основною ознакою диференціації системи УРП є види видань. Розрізняють, головним чином, УРП книг (точніше текстових неперіодичних видань) та УРП періодичних видань. Окремими напрямами ЗРБ є бібліографування картографічних видань, нот, образотворчих видань. Особливий напрям — бібліографування змісту періодичних видань (тобто облік журнальних і газетних статей, рецензій).
Розглянемо основні джерела ЗРБ двох напрямів: універсальні ретроспективні покажчики (УРП) текстових неперіодичних видань (книг) та універсальні ретроспективні покажчики (УРП) періодичних видань.