Кабінеті, туберкульозній лікарні, санаторії, туберкульозному відділені лікарні загальної мережі) (додається)
| Вид материала | Документы |
- Методичні рекомендації про порядок прийому та організацію лікування дітей в санаторії, 329.74kb.
- Співпраця Тернопільського національного педагогічного університету І Тернопільської, 43.63kb.
- Позивач: Іваницький Юрій Пантелійович, 816.5kb.
- Програма спільної діяльності Харківської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів №39,, 768.8kb.
- Аналіз роботи алергологічної служби в області, 151.72kb.
- Шаптала Володимир Миколайович головний лікар центральної районної лікарні. Про дотримання, 14.07kb.
- Матеріали для підготовки до «Крок 1» Адренотропні засоби. Адреноміметики, 1444.77kb.
- Педаченко Юрій Євгенович кандидат медичних наук, асистент кафедри нейрохірургії Національної, 253.11kb.
- Закон. Терміни, які використовуються в цій документації конкурсних торгів, вживаються, 2492.19kb.
- Медична бібліотека, 1023.92kb.
МІНІСТЕРСТВО ОХОРОНИ ЗДОРОВ'Я УКРАЇНИ
Н А К А З
N 26 від 14.02.96
м. Київ
Про удосконалення протитуберкульозної служби
З метою посилення протитуберкульозних заходів в Україні,
відповідно до "Основ законодавства України про охорону здоров'я"
( 2801-12 ) від 19.11.92 р., та Закону України "Про забезпечення
санітарного та епідемічного благополуччя населення" ( 4004-12 )
від 24.02.94 р. Н А К А З У Ю:
1. Затвердити:
1.1. Інструкцію про діяльність протитуберкульозного
диспансеру, диспансерного відділення, кабінету поліклініки
(лікарні) (додається);
1.2. Інструкцію щодо діяльності фтизіатричного денного
стаціонару при протитуберкульозному закладі (диспансері,
кабінеті, туберкульозній лікарні, санаторії, туберкульозному
відділені лікарні загальної мережі) (додається);
1.3. Інструкцію про проведення хіміопрофілактики туберкульозу
у дітей та підлітків (додається);
1.4. Інструкцію про клінічну класифікацію туберкульозу та її
застосування (додається);
1.5. Інструкцію про діяльність диспансерного відділення для
хворих з позалегеневим туберкульозом обласного (міського,
міжрайонного) протитуберкульозного диспансеру (додається);
1.6. Інструкцію про клінічну класифікацію і диспансерне
групування контингентів є позалегеневими формами туберкульозу та
її застосування (додається);
1.7. Інструкцію про хірургічне лікування хворих на
туберкульоз легень (додається);
1.8. Інструкцію про діяльність позаштатного головного фахівця
фтизіатрії органу охорони здоров'я (додається);
2. Вважати таким, що не застосовується на території України:
2.1. Наказ МОЗ СРСР від 05.07.88 р. N 527 "Про удосконалення
туберкульозної допомоги в країні" (додатки 1, 8, 9).
3. Скасувати наказ МОЗ України від 26.08.93 р. N 192 "Про
удосконалення протитуберкульозної служби".
4. Міністру охорони здоров'я Автономної Республіки Крим,
начальникам управлінь охорони здоров'я обласних, Київської та
Севастопольської міських державних адміністрацій довести зазначені
Інструкції до працівників охорони здоров'я та контролювати їх
виконання.
5. Контроль за виконанням цього наказу залишаю за собою.
Перший заступник міністра А.М.Сердюк
Затверджено
наказом МОЗ України
від 14.02.96 N 26
ІНСТРУКЦІЯ
про діяльність протитуберкульозного диспансеру, диспансерного
відділення, кабінету поліклініки (лікарні)
1. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ
1.1. Протитуберкульозні диспансерні заклади створюються для
попередження, своєчасного виявлення і лікування туберкульозу і
майбутніх захворювань у диспансерних контингентів, а також для
організаційно-методичного керівництва протитуберкульозною роботою
загальних лікувально-профілактичних закладів.
1.2. Організаційно-методичне керівництво протитуберкульозною
роботою загальних лікувально-профілактичних закладів здійснюється
згідно є чинними наказами, вказівками та іншими документами МОЗ
України, планами протитуберкульозних заходів, що затверджуються
республіканськими, обласними, міськими і районними органами та
закладами охорони здоров'я.
1.3. Залежно від виконуваних функцій протитуберкульозні
диспансери поділяються на республіканські, міжобласні, обласні,
міські, міжрайонні та районні, що працюють як самостійні заклади
територіальних або профільних медичних об'єднаннях.
1.4. В містах з населенням більшим 500 тисяч при наявності
двох або більше протитуберкульозних диспансерних закладів на один
з них покладаються функції головного, незалежно від того, водять
чи не входять диспансерні заклади в територіальне, або профільне
медичне об'єднання.
1.5. Диспансер є юридичною особою, має круглу печатку і
штамп, на якому зазначена його повна назва.
1.6. Диспансерні відділення або кабінети створюються на базі
загальних лікувально-профілактичних закладів або спеціалізованих
лікарень в межах діючих нормативних актів.
1.7. Міські диспансерні заклади працюють за дільничим
принципом. В інших диспансерних закладах можливо поєднання
дільничого (в районі обслуговування) з амбулаторно-консультативним
(поза районом обслуговування) принципом роботи.
1.8. При розширенні профілю протитуберкульозних диспансерних
закладів за рахунок обслуговування хворих на неспецифічні
захворювання легень (НЗЛ) відповідні заклади одержують назву
фтизіопульмонологічних. Диспансеризація на НЗЛ в них здійснюється
згідно з відповідними вказівками для загальних
лікувально-профілактичних закладів. Кількість і оклад контингентів
для диспансеризації у зв'язку з НЗЛ визначається можливостями
кожного такого закладу.
1.9. В межах штатної чисельності передбаченої діючими
штатними нормативами складі диспансеру, крім диспансерного
відділення, лабораторій, діагностичних і лікувальних кабінетів,
можуть бути стаціонар, денний стаціонар, санаторій-профілакторій,
малі госпрозрахункові підприємства. В складі республіканських,
міжобласних, обласних і міських в містах з населенням 1,5 млн. і
більше - створюються також організаційно-методичні кабінети.
2. ЗАВДАННЯ ТЕРИТОРІАЛЬНИХ ДИСПАНСЕРНИХ
ПРОТИТУБЕРКУЛЬОЗНИХ ЗАКЛАДІВ
2.1. В галузі попередження туберкульозу;
2.1.1. Систематичний аналіз епідеміологічної ситуації з
туберкульозу й ефективності протитуберкульозних заходів.
2.1.2. Спільне санітарно-епідеміологічними станціями (СЕС) та
лікувально-профілактичними закладами планування вакцинації і
ревакцинації БЦЖ та організаційно-методичне керівництво
проведенням щеплень проти туберкульозу.
2.1.3. Госпіталізація бактеріовиділювачів, ізоляція
новонароджених від бактеріовиділювачів на період формування після
вакцинного імунітету.
2.1.4. Проведення профілактичних заходів щодо осіб, які
знаходяться в родинному контакті з бактеріовиділювачами, зокрема
ревакцинація БЦЖ, хіміопрофілактика, поточна дезинфекція,
направлення дітей у санаторії або в дитячі заклади санаторного
типу.
2.1.5. Участь в оздоровленні робочих місць
хворих-бактеріовиділювачів, облік і диспансерний нагляд за
особами, які контактують з цими хворими, санітарно-освітня робота
з ними та з населенням згідно з додатком 1.
2.1.6. Проведення спільно з СЕС і ветеринарною службою
заходів щодо попередження захворювань на туберкульоз серед
працівників, зайнятих у тваринництві та птахівництві.
2.1.7. Проведення хіміопрофілактики та оздоровчих заходів з
особами з підвищеним ризиком захворювання або рецидиву
туберкульозу.
2.2. В галузі своєчасного виявлення хворих на туберкульозі:
2.2.1. Спільне з СЕС та лікувально-профілактичними закладами
складання планів проведення туберкулінодіагностики,
флюорографічних обстежень, а також бактеріологічного обстеження
нетранспортабельних хворих її організаційно-методична допомога при
проведенні цих заходів.
2.2.2. Допомога у форму ванні груп "ризику" в
амбулаторно-поліклінічних закладах.
2.2.3. Консультація хворих, що знаходяться в нетуберкульозних
стаціонарах.
2.2.4. Обстеження осіб в підозрою на туберкульоз, направлених
в протитуберкульозний диспансер (відділення, кабінет) з інших
медичних заакладів.
2.3. В галузі лікувальної роботи:
2.3.1. Госпіталізація, направлення на санаторне лікування,
проведення контрольованих лікування і протирецидивних курсів
хіміотерапії (хіміопрофілактику) в амбулаторних умовах.
2.3.2. Лікування супутніх хвороб у диспансерних контингентів,
у тому числі за рекомендаціями відповідних фахівців.
2.3.3. Проведення експертизи працездатності і направлення
хворих на лікувально-трудову експертну комісію (ЛТЕК).
2.3.4. Здійснення заходів в соціально-трудової реабілітації
хворих і осіб, які вилікувалися від туберкульозу.
2.4. В галузі диспансеризації:
Облік, своєчасне обстеження і залучення до лікування
диспансерних контингентів, обгрунтоване і своєчасне переведення в
належні диспансерні групи, а також зняття з диспансерного обліку.
2.5. В галузі підвищення кваліфікації лікарів та іншого
медичного персоналу:
2.5.1. Систематичні використання наявних можливостей для
підвищення професійних знань і навичок медичних працівників
диспансерного закладу.
2.5.2. Послідовна робота щодо підвищення рівня фтизіатричних
знань лікарів іншого фаху.
2.5.3. Підготовка середнього медичного персоналу загальних
лікувально-профілактичних закладів, який здійснює
туберкулінодіагностику, щеплення проти туберкульозу, профілактичні
заходи у вогнищах туберкульозної інфекції, збирає харкотиння й
інший матеріал для бактеріологічного дослідження.
2.6. В галузі використання в практиці нововведень:
2.6.1. Складає щорічні плани використання в практиці
нововведень.
2.6.2. Здійснює контроль за впроваджувальною роботою і
об'єктивну оцінку результатів використання на практиці нововведень
і передового досвіду.
2.6.3. Морально і матеріально заохочує працівників до
активної участі в освоєнні і використанні нової ефективної
медичної техніки, методик, медичних технологій, а також в
організаційних заходах.
3. ОСНОВНІ НАПРЯМКИ ОРГАНІЗАЦІЙНО-МЕТОДИЧНОЇ РОБОТИ
РЕСПУБЛІКАНСЬКИХ, МІЖОБЛАСНИХ, ОБЛАСНИХ, МІЖРАЙОННИХ І
МІСЬКИХ (В МІСТАХ З РАЙОННИМ ПОДІЛОМ)
ПРОТИТУБЕРКУЛЬОЗНИХ ДИСПАНСЕРІВ
3.1. Контроль за виконанням в протитуберкульозних закладах
існуючих положень щодо обліку і звітності, аналіз звітних
матеріалів з метою з'ясування тенденцій і регіональних
особливостей епідеміології туберкульозу, недоліків в боротьбі з
ним та обгрунтування шляхів їх усунення. З цією ж метою
використовуються висновки експертних оцінок та перевірок стану
протитуберкульозної роботи на місцях.
3.2. Визначення необхідної кількості лікарняних і санаторних
ліжок, місць в дитячих закладах санаторного типу,
протитуберкульозних препаратів, пересувних флюорографів,
флюорографічної плівки, туберкуліну, вакцини БЦЖ, діагностичної
апаратури та іншого обладнання (з ряду позицій - спільно з
відповідними службами системи охорони здоров'я).
3.3. Планування і реалізація заходів щодо підвищення
(кваліфікації фтизіатрів та інших фахівців, які працюють в
протитуберкульозних закладах.
3.4. Планування, контроль, аналіз результатів використання на
практиці нововведень.
3.5. Вивчення, пропаганда і поширення позитивного досвіду
роботи протитуберкульозних закладів і протитуберкульозної допомоги
населенню.
3.6. Планування (спільно з СЕС і лікувально-профілактичними
закладами) обсягів туберкулінодіагностики, щеплень БЦЖ,
флюорографічних обстежень. Організаційно-методична допомога в
проведенні цих заходів.
3.7. Підготовка проектів щорічних комплексних планів
протитуберкульозних заходів в регіоні (спільно з іншими закладами
охорони здоров'я відповідного рівня).
4. БЕЗПОСЕРЕДНЯ ДІЯЛЬНІСТЬ РЕСПУБЛІКАНСЬКИХ, МІЖОБЛАСНИХ,
ОБЛАСНИХ, МІЖРАЙОННИХ І МІСЬКИХ (В МІСТАХ 3 РАЙОННИМ ПОДІЛОМ)
ПРОТИТУБЕРКУЛЬОЗНИХ ДИСПАНСЕРІВ
4.1. Діяльність за принципом територіального диспансеру в
районі обслуговування.
4.2. Участь у виконанні регіональних програм;
флюорографічного обстеження (за допомогою пересувних
флюорографів), бактеріологічного обстеження (на базі
централізованої бактеріологічної лабораторії) тощо.
4.3. Стаціонарне лікування хворих, для яких недоцільно
організовувати спеціальні відділення в більшості інших
стаціонарів: вперше виявлені хворі з деструктивним туберкульозним
процесом легень; хворі, які потребують хірургічного втручання,
диференціальної діагностики; хворі з позалегеневими формами
туберкульозу; хворі на туберкульоз діти і підлітки.
4.4. Консультація хворих і відбір їх на санаторне лікування.
4.5. Належне оформлення виписок із історій хвороби
(амбулаторних карт) хворих на туберкульоз (додаток 2).
Додоаток 1
до Інструкції про діяльність
протитуберкульозного
диспансеру, диспансерного
відділення, кабінету
поліклініки (лікарні),
затверджені наказом
МОЗ України
від 14.02.1996 р. N 26
ПРО ПРОВЕДЕННЯ САНІТАРНО-ОСВІТНЬОЇ РОБОТИ ЩОДО ТУБЕРКУЛЬОЗУ
I. ЗАГАЛЬНІ ПИТАННЯ
1.1. Проведення будь-яких протитуберкульозних заходів не
може бути ефективним без свідомої співпраці членів суспільства,
без їх належної проінформованості. Тону важко переоцінити
значення популяризації серед населення відповідних знань щодо
принципів запобігання туберкульозної інфекції, суті та організації
протитуберкульозних заходів.
1.2. Успішне розв'язання основних завдань фтизіатричної
служби (специфічної профілактики, своєчасного виявлення хворих,
правильного лікування, заходів у вогнищах туберкульозної інфекції)
в великій мірі залежить від послідовності та якості здійснюваної
роз'яснювальної та виховної роботи в цьому напрямку.
1.3. Встановлена недостатня інформованість населення (а також
хворих на туберкульоз) у цих питаннях, що свідчить про суттєві
недоліки в поширенні санітарно-гігієнічних знань. Недостатнє
наголошення цих питань в спеціальній літературі і навчальних
посібниках, брак належної обізнаності щодо методики санітарної
освіти призводить до того, що лікарі не надають належної уваги
санітарній пропаганді у своїй повсякденній роботі.
1.4. Метою цієї інструкції є висвітлення суті
санітарно-освітньої боротьби з туберкульозом. Розглядаються її
принципи, зміст, методика та організація.
II. ЗАВДАННЯ ТА ЗМІСТ ПРОПАГАНДИ СЕРЕД НАСЕЛЕННЯ
ЗАХОДІВ ЩОДО ПОПЕРЕДЖЕННЯ ТУБЕРКУЛЬОЗУ
2.1. Боротьба з туберкульозом базується на науково
обгрунтованій перевіреній на практиці державній концепції. Чільне
місце у цій концепції посідає профілактика, у сферу якої входить
широкий спектр заходів, що проводяться на різних рівнях
організації суспільства. Сюди відносяться окремі напрямки
соціальної політики держави, спрямовані на оздоровлення умов життя
та вдосконалення його стандартів. Соціально-медична профілактика
передбачає: здійснення диспансеризації населення. Важливе місце
посідають безпосередні медичні заходи, завдяки яким обмежується
резервуар збудника туберкульозу, здатного до циркуляції серед
населення, і завдяки яким підсилюється імунологічна резистентність
населення до туберкульозної інфекції.
В цьому плані важливу роль відіграють своєчасне виявлення,
госпіталізація і лікування хворих на бацилярні форми туберкульозу,
виявлення хворих на туберкульоз тварин, зокрема, корів, птиці,
знезараження молока, м'яса. Посиленню резистентності організму до
збудника туберкульозу сприяє протитуберкульозна вакцинація
новонароджених, ревакцинація неінфікованих дітей і підлітків у
віці 7 і 14 років.
2.2. Вивчення епідеміологічної ситуації щодо туберкульозу на
сучасному етапі водночас доводить, що серед причин, що гальмують
успішність протиберкульозних заходів, вагомими є
соціально-гігієнічні фактори, залежні від поведінки самих людей.
Саме тому може і повинна відігравати суттєву роль у профілактиці
туберкульозу санітарно-освітня робота з метою формування
санітарної культури, з метою засвоєння людьми навичок гігієни та
стандартів здорового способу життя. При цьому в кожному
конкретному випадку бажано враховувати специфіку культурного
життя, нахилів, побутових звичок як окремих осіб, так і тих чи
інших прошарків населення.
2.3. При здійснені пропаганди тих знань, які допомагають у
подоланні епідемії туберкульозу, необхідно мати на увазі такі
моменти:
2.3.1. Досягнення у профілактиці та лікуванні туберкульозу не
викликають сумнівів. Але незважаючи на видатні результати щодо
обмеження епідемії туберкульозу - таким є підсумок 30-річного
етапу - вона (епідемія) все ще продовжує залишатися далеко не
вирішеною і потенціальне грізною проблемою. Такий стан справ
залежить від багатьох обставин. Сюди передусім відноситься
досконала здатність збудника туберкульозу виживати у несприятливих
умовах зовнішнього (поза організмом) середовища.
2.3.2. Свою роль відіграє і те, що людина, котра заразилася
збудником туберкульозу, тривалий час продовжує залишатися носієм
мікобактерій. Захворюваність на туберкульоз залежить від дуже
багатьох факторів як екзогенних, об'єктивних і суб'єктивних, від
факторів в принципі контрольованих, але також - і не
контрольованих та некерованих.
2.4. Санітарно-освітня робота ставить за мету добиватися
того, щоб свідоме керування поширювалося на якнайбільшу кількість
факторів, причетних до поширення туберкульозу. В цій роботі можна
виділити окремі загальні напрямки:
2.4.1. Пропаганда елементів особистої гігієни та здорового
способу життя - шляхи попередження захворювання на туберкульоз
відповідальне ставлення до власного здоров'я передбачає своєчасне
звертання до лікаря у випадку погіршення стану здоров'я, при появі
ознак, які зустрічаються під час захворювання на туберкульоз.
2.4.2. Пропаганда, спрямована на свідому участь населення у
масових медичних закладах і диспансеризації з метою своєчасного
виявлення захворювання.
2.5. На особливу увагу заслуговує висвітлення питань щодо
джерела та шляхів розповсюдження збудника туберкульозу.
Туберкульозна паличка (мікобактерія туберкульозу) може
переноситися від хворого з краплинами слини і харкотиння під час
кашлю, а також з речами особистого користування (посуд, білизну).
Тому необхідно дотримуватися правил гігієни. При кашлянні слід
прикривати рот носовичком, не кашляти в обличчя оточуючим. Слід
звернути особливу увагу на шкідливість звички спльовувати на
землю. Збудник туберкульозу може осідати на кімнатній пилюці, а
відтак з пилюкою потрапляти в легені. Тому необхідно постійно
слідкувати за чистотою повітря у житлових на службових приміщенням
(провітрювання кімнат вдома і на роботі, прибирання вологою
ганчіркою та провітрювання одягу, очищення килимів, м'яких
меблів).
Слід мати окремий посуд, білизну, постіль. Наголошується щодо
небезпеки контакту дітей з хворими, з незнайомими людьми, зокрема,
тими, що кашляють. Пояснюється можливість інфікування від хворих
корів через сире молоко.
Ймовірність захворіти на туберкульоз залежить від стану
захисних сил організму. На стан організму в значній мірі впливає
стиль життя, недостатньо відповідальне ставлення до свого
здоров'я, підлягання шкідливим звичкам, підлягання інтенсивним
стресорним впливам, переохолодження, недоїдання, психічних травм.
2.6. Пропаганда здорового способу життя не обмежується,
звичайно, вимогами, диктованими профілактикою туберкульозу,
оскільки обсяг позитивних ефектів, які можуть бути осягнуті на
цьому шляху, є значно ширшим. Здоровий спосіб життя може в тій чи
іншій мірі попередити (в руслі первинної профілактики) розвиток
інших патологічних процесів (порушення обміну ліпідів, вуглеводів,
атеросклероз, виникнення психосоматичних захворювань), хоча і цим
обмежуються можливі позитивні наслідки, оскільки завжди можна
розраховувати на те, що і наявний стан фізичного і психічного
здоров'я буде краще підтриманий та збережений раціональним стилем
життя, працездатність і адаптаційні можливості організму -
підвищені, а старіння - пригальмоване. Належна неспецифічна