Удк 342. 84(477)(082) ббк 67. 9 (4укр) 400

Вид материала

Документы

Содержание Нельга 0в. Нельга о.в., забара т.б. Нельга о.в., забара т.б. Нельга о.в., забара г.6. Нельга о.в., забара т.б.

Подобный материал:

• Конспект лекцій Чернівці Чернівецький національний університет 2011 удк 502. 14 (477)(07), 2568.87kb.
• Методические рекомендации Москва ● 2010 удк 347. 962: 342. 7 Ббк 67. 721-91: 67. 400., 952.68kb.
• Сборник статей Часть II москва  2011 удк 347. 963+342. 7 Ббк 67. 721-91+67. 400., 1903.81kb.
• Ббк 67. 9(4Укр)304 + 67. 9(4Укр)303 П61, 5823.58kb.
• Ю. К. Базанов Права человека и защита персональных данных Киев 2000 удк 342. 721: 681, 4681.12kb.
• Рафаел папаян, 3846.74kb.
• Удк 347(477)(075. 8) Ббк, 10761.64kb.
• Регушевський Едуард Євгенович удк 342. 7 (477) Конституційно-правові гарантії політичних, 310.91kb.
• Научно-методическое пособие Москва ● 2009 удк 347. 962: 342. 9 Ббк 67. 721-91: 67., 1444.75kb.
• Удк 334. 012. 64(477. 74) Михайлюк, 193.78kb.

У цілому ж слід зазначити, що якщо врегулюванню ведення передвиборної агітації з використанням засобів масової інформації у 1994 році було присвячено 4 частини, то в 1999 році - 5.

Щодо питань відповідних обмежень і заборон, то в Законі редакції 1994 року частиною 6 статті 31 робиться посилання на статтю 35 Закону України «Про вибори народних депутатів України». У Законі Редакції 1999 року цим положенням присвячено окрему самостійну статтю 33 з назвою «Обмеження проведення передвиборної агітації», А° якої входить 17 частин.

Стосовно фінансування передвиборної агітації слід відмітити, що в Законі 1994 року цьому питанню присвячено лише 14 частин, в За-к°ні 1999 року - вже 20 частин.

Відомості Верховної Ради України, 1991, № 33, ст. 448. 1 Та.» само, 1994, № 8, ст. 40.

139

НЕЛЬГА 0В.,

Т.Б.

Необхідно ппи „, . .

цієї пел - ч Цьому підкреслити, що під час розробки проекту

борчою • .аКОДІУ багато пропозицій було внесено Центральною ви-

Ігії ГЬп '°'В ТОМУ числі - у частині ведення передвиборної агіта-

ції, переважну біл,, • • -й

агітації е 'льшість Із пропозицій, що стосувалися саме ведення

аптацп,оулозакп„

ак-°Нодавцем враховано.

У Законі помь,, • л. <

агітації виокремлені такі форми ведення передвиборної

теріалів •• °8' захоли' використання друкованих агітаційних ма-ня ЛОУК М'І1е пРисвячено окремих статей, а норми використан-

ристанн Х Зае°бів масової інформації не відділені від норм вико-тР°Нних засобів масової інформації.

ким досв' Ит1ЛЬш показовим було б порівняння хоч би із російсь-кону «П 'аі<і глава 8 (Передвиборна агітація) Федерального за-Російсь •• т лепУтатів Державної Думи Федеральних Зборів

Іасюгл І ЄдеРації», прийнятого Державною Думою 2 червня І»УУ року1, містит, о « п,- •

ні на 9« • ь 9 статей, які складаються з 86 частин І розташовані на 2Ь сторінках г> •- «* • Па <; •з, ,, Останній показник теж важливий, бо, скажімо, глава І) .Закону Укпа- г, , т-. лг .

1999 оок Іни «Про вибори Президента України» редакції

згаданог сгі ЧИ к'лькість частин десь у 1,5 раза меншу, ніж глава 8 кованому ДСРаьного закону, розташована на утричі меншому дру-

ня?агат е- Р°ст°Рі, а саме - на 8,5 сторінки. Це свідчить не тільки про

наоаіато більшу к-і • - . ,.

ла питан т ІЛЬК1СТЬ частин, а й про внормовашсть більшого ко-

ь У еДеральному Законі.

Продовжуючи •

розділів кількісний аналіз, слід відзначити, що порівняння

вибори' ЯЧених передвиборній агітації у Законах У країни «Про

ЙПНННУ Утатів і голів сільських, селищних, районних, міських, районних у містау ґ г л„„.„0; . л> обласних рад» редакції 1994 року2 та «Про вибори

дсиу ІсІІ 1В МІСЦррт»

ції І ооо 7 х Рад та сільських, селищних, міських голів» редакції 1УУЙ року3 гт

присвяч ' казУЄ, що якщо у першому з них веденню агітації

„„, „„ ТиРи статті, що містять 12 частин, то в другому налічу-

ь І ься три статті о

вати (Ьак вміщують вже 20 частин. Тобто, можна констату-

аіочої деталізації регулювання ведення агітації. • „ 01 року Центральна виборча комісія долучилася Д°

)ОТИ З \ГТ1Г\ГГ:----- Г

законодавства України про місцеві вибори,

г.й™-„

роооти з удоскоц

' Федеральний За

участив в"рефеп'"аг<-он «Об основних гарантиях избирательньїхправ й права на

2 Відомос й" фаждан Российской Федерации».- М., 1999.- С.94-104.

3 Там само.

140

рівень нормативно-правового забезпечення та деякі практичні проблеми...

підготувавши власний проект Закону України «Про вибори депута-ТІВ місцевих рад, сільських, селищних, міських голів». Розділ цього проекту, присвячений веденню передвиборної агітації, складається із семи статей, що містять 58 частин. Це свідчить про можливість подальших кардинальних змін у процесі регулювання ведення передвиборної агітації під час місцевих виборів в Україні.

Оскільки під час виборів до місцевих рад у 1998 році Центральна виборча комісія згідно зі статтею 17 Закону України «Про Центральну виборчу комісію»1 здійснювала лише консультативно-методичне забезпечення діяльності виборчих комісій, то відповідний практичний досвід є вельми обмежений. Разом із тим, не можна стверджувати, Ідо з організаційно-технологічного боку місцеві вибори кардинально відрізняються від парламентських та президентських виборів в Україні. Це й дало можливість Комісії підготувати той проект Закону України «Про вибори депутатів місцевих рад та сільських, селищних, міських голів», про який ішлося.

Тобто при розробці Центральною виборчою комісією проекту Закону України про місцеві вибори нею повною мірою був використаний досвід підготовки законопроектів про вибори народних депутатів та Президента України. В цілому, як можна бачити, поступово здійснюється не тільки зростаюча деталізація (врегульованість) виборчого законодавства, а і його уніфікація, що сприяє створенню підґрунтя для майбутнього Виборчого кодексу України.

Що стосується референдумного процесу в Україні, то він на сьогодні врегульовується поки що Законом України «Про всеукраїнський та місцеві референдуми» редакції 1991 року2. Про агітацію під час референдумів йдеться у статті 8 («Демократичні засади підготовки і проведення референдумів») цього Закону. Причому безпосередньо агітації тут присвячено дві з п'яти частин, а саме: частини перша і п ята. Тобто процес ведення агітації під час референдумів є практично неврегульованим.

Враховуючи досвід проведення всеукраїнського референдуму в Укра-щі У квітні 2000 року, а також критично аналізуючи проект Закону Украї-ни «Про всеукраїнський референдум», підготовлений народними депутатами (О. Лавриновичем, О. Задорожнім та Р. Безсмертним),

' Відомості Верховної Ради України, 1998, №5, ст.16-17. 2 Там само, 1992, № 33, ст.443.

141

-? ±'. *>'?Р _&# /

НЕЛЬГА О.В., ЗАБАРА Т.Б.

У частині четвертій статті 34 вимога щодо встановлення окру ними виборчими комісіями порядку надання кандидатам ефірного су за державні кошти є складною для виконання, оскільки надання часу мовлення реально здійснює обласна державна телерадіокомпанія.

Нечітке викладення у виборчому законодавстві окремих норм ведення передвиборної агітації спричиняло неадекватне їх розуміння учасниками виборчого процесу. Особливо це стосується статті 35 чинного Закону України «Про вибори народних депутатів України». Так, частина перша цієї статті містить заборону на відведення більшої кількості ефірного часу кандидатам у депутати, у тому числі тим, хто е працівниками радіо і телебачення, ніж іншим кандидатам у депутати. Однак при цьому не зазначається, про які (державні чи недержавні) засоби масової інформації йдеться, які кошти (з державного бюджету чи з власних виборчих фондів) використовуються.

Частина третя статті 35 згаданого Закону передбачає, що агітація в недержавних засобах масової інформації обмежується лише розміром власного виборчого фонду на умовах рівної оплати за ефірний час чи газетну площу для всіх кандидатів. Однак при цьому не зазначається, чи можуть кандидати використовувати державні засоби масової інформації для ведення передвиборної агітації за рахунок коштів власного виборчого фонду і в який спосіб. Саме тому частину десяту цієї статті суб'єкти виборчого процесу сприймали або як заборону використовувати державні засоби масової інформації за рахунок коштів власного виборчого фонду, або як заборону працівникам державних засобів масової інформації брати участь у передвиборній агітації, хоча це обмеження стосується лише тих державних засобів масової інформації, в яких вони безпосередньо працюють.

Щоб уникнути неоднозначних тлумачень, ці положення повинні бути чітко виписаними.

В цілому можна констатувати, що попри ті позитивні як кількісні, так і якісні зміни, яких зазнало виборче законодавство України в частині ведення передвиборної агітації, рівень відповідної правової врегульованості виборчого процесу на сьогодні не можна визнати задовільним.

У зв'язку із цим організатори виборчого процесу наштовхували на три основні практичні проблеми:

144

рівень нормативно-правового забезпечення та деякі практичні проблеми...

1) неможливість належним чином організувати ведення передвиборної агітації на підставі діючого виборчого законодавства, що породжувало необхідність оперативного вжиття під час виборів низки організаційних та методично-роз'яснювальних заходів, спрямованих на нейтралізацію вад недосконалого виборчого законодавства;

2) наявність численних порушень виборчого законодавства в частині ведення передвиборної агітації за умов неможливості у більшості випадків притягнути винних до відповідальності, що зумовлювало нагальну потребу в розробці відповідних конкретних пропозицій з метою вдосконалення виборчого законодавства;

3) нечіткість статусу засобів масової інформації під час здійснення передвиборної агітації та інформаційної діяльності; особливо це стосувалося статусу друкованих органів політичних партій, котрі діяли напряму від суб'єктів виборчого процесу.

Практична реалізація вимог чинного виборчого законодавства щодо ведення передвиборної агітації в ході виборчих кампаній 1998-1999 років виявила, як вище зазначалося, недосконалість та суперечливість окремих положень Законів України «Про вибори народних депутатів України» та «Про вибори Президента України», а також невизначеність окремих термінів, що вживаються в нормах законів.

Саме тому Центральна виборча комісія прийняла низку постанов, протокольних рішень, звернень, рекомендаційних та інструктивних листів стосовно ведення передвиборної агітації суб'єктами виборчого процесу.

Відповідно до частини третьої статті 34 Закону України «Про вибори народних депутатів України» за поданням Міністерства інформації України Центральна виборча комісія опублікувала перелік за-Гадьнодержавних засобів масової інформації, якими можуть корис-тУватися суб'єкти виборчого процесу за рахунок коштів, що виділяються з Державного бюджету України на проведення виборчої кампанії. Проблеми ведення передвиборної агітації у 1998 році почалися з к званої «передчасної агітації», обумовленої відсутністю в Законі ткої вказівки на те, коли саме має розпочинатися передвиборна агіта-• за Законом, передвиборна агітація в багатомандатному виборче-У окрузі фактично могла розпочинатися за 100 днів до дня виборів, а С °МанДДтних - лише за 45, тобто у різні строки. Конституційний україни 26 лютого 1998 року ухвалив Рішення, згідно з яким

145

НЕЛЬГА О.В., ЗАБАРА Т.Б.

відповідні норми визнані такими, що не відповідають Консти України (є неконституційними), але на хід передвиборної агіТаІТ-ЧІ' вже не вплинуло. ' Це

Необхідність практичної реалізації вимог Закону України «п вибори народних депутатів України» щодо ведення пєредвибопР° агітації породжувала потребу чіткого визначення ЇЇ форм і засобів Н°' крема масових заходів передвиборної агітації (мітингів, зборів -ЧУ™ °

ґ ' «УТпІ.

чеи кандидатів з виборцями тощо), правовий механізм застосуван яких виписаний недостатньо чітко. Крім того, це стосується також * готовлення та використання матеріалів передвиборної агітації (пере виборних плакатів, листівок, буклетів тощо).

З метою врегулювання цих проблем та надання окружним виборчим комісіям методичної допомоги Центральною виборчою комісією були розроблені та затверджені постановою від 14 січня 1998 року № 7 рекомендації щодо практичного застосування окремих положень Закону України «Про вибори народних депутатів України», зокрема виготовлення та використання матеріалів передвиборної агітації.

Однією з проблем, що виникла при друкуванні плакатів політичних партій, виборчих блоків партій була проблема щодо мови друкування плакатів. До Центральної виборчої комісії надходили відповідні звернення від кандидатів у депутати, представників політичних партій, виборчих блоків партій. У зв'язку зі зверненням Голови Верховної Ради, Центральна виборча комісія 16 лютого 1998 року прийняла протокольне рішення № 9 «Про схвалення роз'яснень щодо мови друкування матеріалів передвиборної агітації».

Крім того, серйозним виявилося питання про політичну рекламу в передвиборній агітації, оскільки в частині восьмій статті 34 Закону містяться заборона на включення в інформаційні телерадіопрограми політичної реклами, а також вимога про те, що політична реклама повинна бути відокремлена і означена як така. Однак юридичного визначення поняття «політична реклама» ні у виборчому законодавстві, ні в Законі тфо рекламу немає. Стосовно вимоги про відокремлення та означення політичної реклами, то, як показав перебіг подій виборчої кампанії, не завжди можливо роз'єднати інформацію про виконання певною посадовою особою її службових повноважень і, власне, політичну рекламу.

146

и0рмативно-правового забезпечення та деякі практичні проблеми...

00ЄІ*______-------------------------------------------------------------------------------------------------------------------

Гаме через виникнення таких реальних колізій група народних де-тів України, як суб'єктів права на конституційне подання, звер-п ася до Конституційного Суду України з проханням дати офіційне Н" -Іачення окремих положень Закону про вибори народних депута-Т Зокрема, частини сьомої статті 3 цього Закону на предмет її від-відності Конституції України, а саме - право чи обов'язок канди-та У народні депутати подавати до окружної виборчої комісії осо-, сте зобов'язання про припинення ним виконання службових повноважень на період виборчої кампанії. Конституційний Суд України 26 лютого 1998 року ухвалив Рішення, згідно з яким це положення визнано таким, що обмежує здійснення виборчих прав громадянами України, а відтак, не відповідає Конституції України (є неконституційним). Таким чином, складність щодо відокремлення звичайної інформації від політичної реклами стосовно певних посадових осіб залишилася впродовж всього періоду ведення передвиборної агітації.

Під час президентських виборів 1999 року передвиборна агітація, як вже зазначалося, здійснювалася на більш досконалих нормативно-правових засадах, оскільки новий Закон України «Про вибори Президента України», що набрав чинності у березні 1999 року, суттєво відрізнявся від попереднього Закону, за яким обирався Президент України у 1994 році.

Відповідно до пункту 6 частини другої статтіІЗ Закону України «Про вибори Президента України» Центральною виборчою комісією було розроблено і постановою від 18 червня 1999 року № 96 затверджено Положення про порядок використання засобів масової інформації для проведення передвиборної агітації під час виборів Президента України у 1999 році1.

Положення розроблено на підставі не тільки набутого досвіду виборчої кампанії 1998 року, а й з урахуванням вимог, які містяться в законах України, що регулюють діяльність засобів масової інформації- У ньому чітко розмежовано і досить детально виписано порядок використання у передвиборній агітації окремо державних і недержавних, друкованих і електронних засобів масової інформації. Окремо п°Дано порядок використання державних засобів масової інформа-Чч' за рахунок коштів державного бюджету і порядок використання

вибори Президента України 1999: Інформ.-аналіт.вид./Центральна виборча комісія; Редкол.: ММ.Рябець (голова) та ін.-К., 2000.- С.254-261.

147

НЕЛЬГА О.В., ЗАБАРА Г.6.

засобів масової інформації всіх форм власності за рахунок особи виборчих фондів кандидатів у Президенти України. В Положенні '" нцентровано практично всі заборони і обмеження стосовно ІІерел ° борної агітації, що містяться в чинному виборчому законодавстві відбивають потреби практики.

Таким чином, в єдиному документі було вирішено більшість гін тань, що можуть виникати між суб'єктами, учасниками та організатп рами виборчого процесу під час ведення передвиборної агітації. ІЬа ктичне використання цього Положення було позитивною особливіс тю ведення передвиборної агітації під час виборів Президента Украї-ни в 1999 році.

Крім того, Центральна виборча комісія 8 липня 1999 року звернулася до всіх засобів масової інформації, їх посадових осіб та творчих працівників з вимогою неухильного дотримання Закону та встановленого Комісією порядку використання засобів масової інформації в період проведення передвиборної агітації1. Це звернення було надруковано в газетах «Голос України» та «Урядовий кур'єр» і оприлюднено в інших засобах масової інформації.

Однак мали місце й організаційні труднощі ведення передвиборної агітації. Вони були викликані утворенням на території України 225 територіальних виборчих округів замість 27, як це мало місце в 1994 році. Адже за рахунок коштів особистих виборчих фондів кандидати у Президенти України вели передвиборну агітацію в масштабах регіонів та великих міст у межах цих регіонів, і в таких ситуаціях територіальні виборчі комісії були практично позбавлені можливості надавати кандидатам допомогу у веденні ними передвиборної агітації, а також здійснювати контроль за її веденням.

Що стосується ведення передвиборної агітації за рахунок коштів державного бюджету, то тут Закон дозволяв кандидатам використовувати державні засоби масової інформації тільки центрів відповідних регіонів. Таким чином, врегулювання процесу надання кандидатам послуг державними регіональними засобами масової інформації шляхом жеребкування (яке за Законом повинні здійснювати територіальні виборчі комісії) теж наштовхувалося на певні організаційні перепони.

' Вибори Президента України 1999: Інформ.-аналіт.вид./Центральна виборче комісія; Редкол.: М.М.Рябець (голова) та ін.- К., 2000.- С.261-262.

рмативно-правового забезпечення та деякі практичні проблеми...

гЛЯДУ на це> Центральна виборча комісія постановою від пня 1999 року № 123 утворила Спеціальну групу контролю за иманням встановленого чинним виборчим законодавством поряд-Я° поведення передвиборної агітації в засобах масової інформації усіх фірм власності.

Однак, з утворенням Спеціальної групи контролю, Центральній борчій комісії лише частково вдалося вирішити проблеми, які поста-У зв'язку з веденням кандидатами передвиборної агітації в регіо-ах і насамперед - у зв'язку з її веденням за рахунок особистих виборчих фондів кандидатів. Мали місце факти агітаційних виступів кандидатів у пресі, на радіо і телебаченні, оплата яких здійснювалася з інших ніж особисті виборчі фонди джерел фінансування, а сам зміст виступів містив відомості, заборонені чинним законодавством України.

Щоб врегулювати процес передвиборної агітації, що велася кандидатами в регіонах за рахунок коштів державного бюджету, Центральна виборча комісія постановою від 1 вересня 1999 року № 227 «Про територіальні виборчі комісії, які здійснюють в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі організацію використання кандидатами у Президенти України засобів масової інформації для проведення передвиборної агітації та її фінансування за рахунок коштів державного бюджету», визначила 27 територіальних виборчих комісій у регіонах з числа тих, на території яких розташовувалися регіональні державні телерадіокомпанії, а в деяких випадках - й регіональні державні видання. Саме через ці комісії Центральна виборча комісія забезпечувала проведення жеребкування щодо надання кандидатам послуг регіональними засобами масової інформації, здійснювала фінансування цих послуг та контроль як за їх наданням кандидатам з боку регіональних державних телерадіокомпаній та друкованих видань, так і за їх використанням кандидатами.

Відповідно до частини четвертої статті 33 Закону Центральна виборча комісія постановою від 28 вересня 1999 року № 295 затвердила Роз'яснення Центральної виборчої комісії щодо заборони проведення передвиборної агітації, що супроводжується наданням виборцям грошей, кредитів, цінних паперів, а також безоплатно або на пільго-вих умовах відповідно послуг, лотерейних білетів, товарів, інших матеріальних цінностей.

148

149

НЕЛЬГА О.В., ЗАБАРА Т.Б.

Під час президентської виборчої кампанії 1999 року переваж більшість заяв, скарг, пов'язаних з порушеннями Закону в частині к * дення передвиборної агітації, надходила безпосередньо до Централ ної виборчої комісії. І оскільки за порушення більшості заборон і об межень стосовно ведення перевиборної агітації Законом не встанок лено механізму притягнення до відповідальності, у кожному конкре тному випадку Центральна виборча комісія зверталася до Генералі,, ної прокуратури України та до Міністерства внутрішніх справ УКра. їни, або давала відповідні доручення територіальним виборчим комісіям чи то безпосередньо прокурорам, керівникам органів внутрішніх справ регіонів. При цьому непоодинокими були випадки порушення кримінальних справ на місцях у зв'язку з порушенням виборчого законодавства в частині ведення передвиборної агітації.

Таким чином, з одного боку, є всі підстави відзначити суттєві позитивні зміни у врегулюванні процесу ведення передвиборної агітації в законах про вибори народних депутатів України та Президента України протягом 1993-2001 років. Відбулася еволюція в напрямі все більшої правової деталізації, конкретизації, чіткості. Значні зміни намічаються також у законодавстві про референдуми в Україні.

Водночас, з другого боку, практика застосування положень чинного виборчого законодавства в частині ведення передвиборної агітації свідчить про нагальну потребу їх удосконалення. З цією метою слід викласти чіткі положення, що не викликають різного тлумачення, чітко визначити форми і засоби ведення передвиборної агітації, поширення політичної реклами, а особливо - вирішити питання притягнення до відповідальності за порушення норм виборчого законодавства.

Відтак, доцільно було б внести до чинного виборчого законодавства низку відповідних змін та доповнень, а саме: