1. Поняття, завдання та значення кримінального процесу. Кримінально-процесуальне законодавство України > Загальні поняття та історичні форми кримінального процесу
| Вид материала | Закон |
- Поняття І завдання кримінального процесу в період формування правової держави в Україні, 43.76kb.
- Навчальний курс: „Кримінальний процес України Система курсу: Тема Поняття, завдання, 630.41kb.
- Одеська Національна Юридична Академія Миколаївський Навчальний Центр Прокурорсько-слідчий, 842.88kb.
- Лекція №1. Поняття І сутність кримінального процесу., 4192.56kb.
- Кримінальне процесуальне право України, 2089.49kb.
- Цивільне процесуальне право України, 797.43kb.
- Методичні рекомендації з питань вивчення кримінального права для вчителів які викладають, 564.86kb.
- 1. Поняття Особливої частини кримінального права України, 664.74kb.
- Робоча навчальна програма на 2011-2012 н р. Кримінальний процес, 1266.74kb.
- 1. Предмет, основні поняття І завдання кримінального процесу України, 38.65kb.
174. Правова регламентація міжнародних правовідносин у галузі кримінального судочинства
Міжнародні правовідносини у сфері кримінального судочинства становлять правовідносини громадян України з правоохоронними органами інших держав або іншими організаціями, а також правовідносини між слідчими, судовими та іншими правоохоронними органами України та відповідними органами відповідних країн, що виникають у зв'язку з подією злочину і ґрунтуються як на законодавстві України, так і на міжнародних договорах.
Джерелами правових норм у цих правовідносинах, насамперед, є: Конституція України, Кримінально-процесуальний кодекс України і міжнародні договори, які ратифіковані Верховною Радою України і є частиною національного законодавства України.
Одним з основних джерел правових норм у правовідносинах між державами, що виникають у сфері кримінального судочинства, с Міжнародний пакт про громадянські і політичні права (1966 р.). У ньому визначені основні правила поводження з людиною, яка потрапила у сферу судочинства. Ці норми проголошують, що кожна людина має право на свободу і особисту недоторканність; є рівною перед судом і трибуналами; кожний обвинувачений у кримінальному злочині має право вважатися невинуватим, доки його винуватість не буде доведена, згідно із законом.
Пакт визначає, що ніхто не може бути повторно засуджений або покараний за злочин, за який він вже був засуджений або виправданий відповідно до закону та кримінально-процесуального права будь-якої країни.
Ці та інші положення Міжнародного паку про громадянські і політичні права перейняті національним законодавством і застосовуються в міжнародно-правових відносинах, що виникають з приводу судочинства.
Порядок взаємовідносин суддів, прокурорів, слідчих, органів дізнання з відповідними установами іноземних держав визначаються такими міжнародними договорами, як Європейська Конвенція про взаємну допомогу у кримінальних справах (1959 р.). Європейська Конвенція про видачу правопорушників. Конвенція про відмивання, пошук і конфіскацію доходів, одержаних злочинним шляхом (1990 р.), Конвенція про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах (1993 р.) та рядом інших нормативних актів.
У ст. 1 Конвенції про взаємну допомогу У кримінальних справах зазначається, що учасники конвенції зобов'язуються надавати одна одній допомогу у переслідуванні і забезпеченні покарання злочинців, проте це положення не поширюється на військові злочини, які не вважаються злочинами у звичайному кримінальному праві.
Згідно з Європейською Конвенцією про видачу правопорушників, видача особи здійснюється за умови вчинення нею злочину, за який законодавством Сторони, що вимагає видачі, може бути призначено покарання у вигляді позбавлення волі строком на один рік. Сторони* можуть відмовитися від видачі своїх громадян.
Учасники Конвенції мають надавати одні одним правову допомогу шляхом виконання процесуальних та інших дій, передбачених у законодавстві Сторони, яка звертається за допомогою, зокрема щодо складання, пересилки і видачі речових доказів, проведення обшуків, виїмок, експертиз, допитів обвинувачених, свідків, експертів, порушення кримінального переслідування, розшуку і видачі осіб, які вчинили злочин.
За наявності доручення про надання правової допомоги установа, якій воно направлене для виконання, застосовує законодавство своєї держави або може застосувати процесуальні норми Сторони, яка направила доручення, якщо вони не суперечать законодавству своєї держави.
Згідно з Кримінально-процесуальним кодексом України, провадження у кримінальних справах на території України здійснюється за правилами КПК України незалежно від місця вчинення злочину.
При провадженні у кримінальній справі застосовується кримінально-процесуальний закон, який діє, відповідно, під час проведення дізнання, досудового слідства або судового розгляду справи.
Норми КПК застосовуються при провадженні у справах про злочини іноземних громадян, за винятком осіб, які користуються правом дипломатичної недоторканності й у справах про злочини осіб без громадянства (ст. 3 КПК).
Перелік осіб, які користуються правом дипломатичної недоторканності, визначено Віденською конвенцією про дипломатичні зносини від 18 квітня 1981 р. (ратифікована Указом Президії Верховної Ради УРСР від 21 березня 1964 р.) і Положенням про дипломатичні представництва та консульські установи іноземних держав в України від 10 червня 1993 р.
Дипломатична недоторканність включає: недоторканність особи, архівів, документів, офіційного листування, дипломатичної пошти, службового і житлового приміщення.
Згідно із законом України "Про прокуратуру" (1991 p.), Генеральний прокурор України відповідно до міжнародних договорів про надання правової допомоги вирішує питання: про порушення і розслідування кримінальних справ, проведення дізнання, видачу злочинців або осіб, які підозрюються у вчиненні злочину, направлення повідомлень про наслідки кримінального переслідування, а також інші, передбачені такими угодами питання (ст. 26).
Прокурор за наявності передбачених законом підстав, дає санкцію на затримання і видворення у примусовому порядку іноземного громадянина або особи без громадянства за межі України. Право на дачу санкції у таких випадках належить Генеральному прокурору України, заступникам Генерального прокурора України, прокурорам Автономної Республіки Крим, області, міст Києва і Севастополя (ст. 27 Закону України "Про прокуратуру").
175. Основні процесуальні питання розслідування, порядок направлення доручень
Розслідування кримінальних справ за фактами вчинення злочинів на території України іноземними громадянами, які не користуються дипломатичним імунітетом, провадиться відповідно до кримінально-процесуального законодавства України. Разом з тим, їх розслідування має свої особливості, зумовлені специфікою суб'єкта та об'єкта злочину, а також обмеженням у часі перебування іноземних громадян в Україні.
У процесі проведення першочергових слідчих дій у справах цієї категорії особливого значення набуває оперативність. Строки перебування іноземних громадян у населеному пункті здебільшого обмежені в часі, тому повільність призводить до втрати можливості проведення з певною особою слідчих дій спричиняє труднощі в закріпленні й оцінці доказів.
Встановивши особу іноземного громадянина та з'ясувавши її правовий статус, необхідно визначити, хто може бути корисний слідству (потерпілі, свідки, підозрювані, обвинувачені). Беручи до уваги строк, коли іноземні громадяни мають виїхати з України необхідно спланувати роботу так, щоб за час їх перебування виконати всі слідчі дії за їх участю і оформити відповідні процесуальні документи. Невиконання таких вимог негативно позначається на строках і якості розслідування, а також на відшкодуванні шкоди, заподіяної громадянам України.
Якщо передбачається великий обсяг роботи, створюється слідчо-оперативна група.
У справах такої категорії обов'язково бере участь перекладач, а в необхідних випадках - представник підприємства, фірми чи організації, до яких прибув іноземний громадянин. Для цього в кожному слідчому підрозділі складаються списки перекладачів, вказуються номери їх службових і домашніх телефонів, а також адреса. Ці списки постійно поновлюються.
У разі прийняття рішення про порушення кримінальної справи щодо іноземного громадянина слідчі органи внутрішніх справ відповідно до наказів МВС України № 745 (1992 р.), 425 (1993 р.) в день порушення кримінальної справи передають до чергової частини інформацію про вчинений злочин та повні анкетні дані іноземного громадянина для подальшого інформування МВС України.
Крім того, слідчі підрозділи внутрішніх справ та прокуратури направляють протягом доби, відповідно, до Головного Слідчого управління МВС України та Головного слідчого управління Генеральної прокуратури повідомлення:
- про затримання відповідно до ст. 115 України, іноземного громадянина; при цьому вказується назва слідчого підрозділу, що прийняв рішення; повні анкетні дані підозрюваного; коли і з якої країни він прибув; номер національного паспорта і ким виданий; посвідка на проживання; фабула справи, кваліфікація вчиненого злочину; місце утримання, номери телефонів для довідок;
- про обраний щодо іноземного громадянина запобіжний захід взяття під варту; при цьому необхідно зазначити суддю, який санкціонував арешт, повні анкетні дані обвинуваченого, фабулу справи, місце утримання обвинуваченого; номери телефонів для довідок;
- про загибель іноземного громадянина чи заподіяння йому тілесних ушкоджень у кримінальній справі, яка знаходиться у їх провадженні, вказати повні анкетні дані потерпілого, коли та з якої держави прибув, номер національного паспорта, обставини загибелі чи заподіяння тілесних ушкоджень; місце перебування потерпілого чи його трупа; номери телефонів для довідок.
Офіційні особи дипломатичних та консульських представництв із дозволу Міністерства Закордонних Справ України мають право на побачення із громадянами держави, яку вони представляють. Зустріч проводиться у відповідному приміщенні за участю представника адміністрації місця утримання обвинуваченого, слідчого та незаінтересованого перекладача.
Для закріплення доказів у справах цієї категорії слідчі дії необхідно проводити за участю кваліфікованих спеціалістів та із застосуванням технічних засобів. За наявності достатніх доказів вини слід притягувати їх до кримінальної відповідальності за протиправні дії на території України та забезпечувати відшкодування шкоди, заподіяної потерпілим. У разі відсутності таких можливостей - якісно проводити розслідування кримінальних справ із метою подальшого направлення їх у правоохоронні органи іноземних держав для притягнення винуватих до кримінальної відповідальності та вирішення питання про відшкодування шкоди.
При вирішенні питання щодо правової допомоги слідчі підрозділи органів внутрішніх справ та прокуратури повинні мати відносини | іноземними державами через Генеральну прокуратуру України. Клопотання та доручення направляються до Генеральної прокуратури через Головне Слідче управління МВС України.
Правова допомога надається сторонам у межах їх компетенції з питань пересилки матеріалів слідчої діяльності, в тому числі архівних матеріалів, щодо порушення кримінальних справ і розслідування злочинів, виконання окремих процесуальних дій, сприяння в розшуку осіб, які вчинили злочини, а також етапування заарештованих і засуджених тощо.
Доручення про надання правової допомоги належить складати державною мовою на чистому аркуші паперу. До доручення додасться мовою Сторони, що запитує, переклад, який завіряє підписом начальник Слідчого управління УМВС області і скріплює гербовою печаткою.
У дорученні вказуються: найменування органів обох Сторін; посилання на діючий договір про надання правової допомоги; найменування справи чи матеріалу, щодо яких направляється клопотання, зміст клопотання, а в кримінальних справах - обставини вчиненого злочину, його правова кваліфікація, наявність доказів, прізвище, ім'я, по батькові осіб, щодо яких вирішується питання стосовно допомоги, відомості про їх місце проживання або перебування тощо.
Якщо виконання певних дій потребує винесення спеціальних постанов, або отримання санкцій суду, такі рішення приймають відповідні судді та посадові особами лише стосовно громадян своєї держави і додаються до доручення.
Якщо кримінальні справи направляються до правоохоронних органів інших держав із клопотанням про притягнення до кримінальної відповідальності осіб, то матеріали справи перекладаються мовою держави, якій направляється кримінальна справа. Копія кримінальної справи зберігається за місцем вчинення злочину. Оригінал справи, разом із перекладом, направляється з клопотанням про порушення кримінальної справи до Головного Слідчого управління МВС або Генеральної прокуратури України залежно від того, який орган розслідував кримінальну справу.
176. Розшук за межами України обвинувачених та засуджених, порядок їх видачі
У зв'язку із вступом України до Міжнародної організації кримінальної поліції (Інтерполу) постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 1995 р. № 220 створене Національне центральне бюро Інтерполу, одним із завдань якого є забезпечення офіційною і конфіденційною інформацією з питань боротьби із злочинністю, в тому числі - і розшук осіб.
Якщо при розслідуванні або проведенні оперативно-розшукових заходів отримана інформація про виїзд обвинуваченого чи засудженого за межі України з метою переховування від правоохоронних органів, слідчий або орган дізнання направляє через відповідну службу УМВС в області чи місті до Національного центрального бюро Інтерполу в Україні інформацію для перевірки і встановлення конкретно країни і місця перебування розшукуваного, а також виявлення інших протиправних діянь вчинених ним у зарубіжних державах.
Інформація має містити такі відомості: номер кримінальної справи, дата її порушення, прізвище слідчого, який провадить розслідування; дата заведення оперативно-розшукової справи; відомості про особу, її прикмети, фотознімки, номери державного і закордонного паспортів, про обрання запобіжного заходу.
Національне центральне бюро Інтерполу вивчає матеріали і надсилає запит до Генерального секретаріату Організації або Національного центрального бюро Інтерполу відповідної держави.
Після одержання даних про місце перебування за кордоном особи, яка розшукується, Національне центральне бюро Інтерполу доводить про це до відома ініціатора розшуку, повідомляє Генеральну прокуратуру, Головне Слідче управління МВС України або Головне Управління карного розшуку МВС України.
Зазначені органи терміново, але не пізніше як через три дні після отримання інформації, надсилають телетайпом до Генеральної прокуратури України та у Національне центральне бюро Інтерполу клопотання про направлення запиту щодо видачі розшукуваної особи, виявленої на території іншої держави, в якому зазначається можливий строк і місце за межами України для передачі такої особи.
Видача осіб, які вчинили злочини на території держави однієї зі Сторін і перебувають на території держави іншої Сторони, допускається лише відповідно до чинного законодавства обох держав або міжнародних договорів.
Вимога про видачу особи, яка вчинила злочин, оформлюється письмово і до неї додаються: оригінал чи завірена гербовою печаткою суду копія постанови про обрання запобіжного заходу взяття під варту або копія вироку суду, яка підтверджує, що вирок набрав законної сили.
Договірні Сторони зобов'язані на вимогу видавати одні одним осіб, які перебувають на їх території, для притягнення їх до кримінальної відповідальності або для виконання вироку.
Видача особи для притягнення її до кримінальної відповідальності можлива у тому разі, коли вона вчинила діяння, які, за законами обох Сторін, є карними і за вчинення яких передбачається покарання у вигляді позбавлення волі строком не менше одного року.
Видача особи для виконання вироку провадиться в разі, | коли ця особа вчинила передбачене кримінальним законодавством обох Сторін діяння, за яке їй призначено покарання у вигляді позбавлення волі строком на шість місяців і більше.
Видача особи не провадиться якщо:
а) особа є громадянином Сторони, від якої вимагається видача;
б) на момент одержання вимоги кримінальне переслідування, згідно із законодавством Сторони, від якої вимагається видача, не може бути порушено або вирок не може бути звернений до виконання внаслідок закінчення строку давності або на іншій законній підставі;
в) щодо особи, яку вимагають видати, на території Сторони, від якої вимагається видача, за той же злочин було винесено вирок або постанову про закриття провадження у справі, що набрали законної сили;
г) злочин відповідно до законодавства тієї чи іншої зі Сторін переслідується в порядку приватного обвинувачення (за скаргою потерпілого).
Прийом осіб, які видаються іншою державою, здійснюється, як правило, через контрольно-перепускні пункти Прикордонних військ України і оформляється спеціальним протоколом. При цьому обов'язкова присутність представників прокуратури і прикордонних військ.
У виняткових випадках, за погодження Генеральної прокуратури України з відповідними органами інших держав, прийом осіб, які видаються представниками правоохоронних органів, може відбуватися також за межами України.
177. Відшкодування шкоди і порядок закінчення розслідування
Всі особи, які перетинають державний кордон України, заповнюють митні декларації, вказуючи кількість місць, що перевозять через кордон, цінності, гроші, валюту та інші платіжні документи.
Речі, які не вказані у митній декларації, розглядаються як ввезені чи вивезені контрабандним шляхом.
Після митного догляду один примірник декларації залишається у митному органі, а другий - в іноземного громадянина до часу його виїзду. Останній повинен його зберігати незалежно від строку перебування в Україні.
Право переїзду через державний кордон без митного контролю надасться лише дипломатичним представникам та прирівняним до них особам.
Для з'ясування розміру шкоди, заподіяної іноземному громадянинові злочином, необхідно з'ясувати, яку суму грошей, валюти він ввіз в Україну. З цією метою з митниці на пункті перетину кордону необхідно витребувати копії виїзних митних декларацій та приєднати їх до справи.
У постанові про притягнення особи як обвинуваченого та в обвинувальному висновку розмір заподіяної шкоди вказується в іноземній валюті та українських грошових одиницях.
Відшкодування заподіяної шкоди іноземним громадянам та громадянам України провадиться через акціонерне товариство страхової компанії "Україна" або Укрінюрколегію.
У випадку визнання іноземного громадянина, який виїхав з України, винуватим у вчинені злочину і подальшого закриття кримінальної справи слідчий повинен повідомити про це потерпілого і цивільного позивача та роз'яснити їм права та порядок звернення до акціонерного товариства страхової компанії "Україна" щодо відшкодування шкоди, якщо достовірно відомо, що в іноземного громадянина був поліс про страхування цивільної відповідальності, а в іншому випадку - до Укрінюрколегії. Для захисту своїх прав потерпілий повинен передати до Укрінюрколегії відповідне доручення.
Такі ж права та порядок відшкодування шкоди необхідно роз'яснити іноземному громадянинові, якщо винуватим визнаний громадянин України.
У випадках надходження запитів з акціонерного товариства страхової компанії "Україна" та Укрінюрколегії, слідчий чи орган дізнання повинні направити до цих установ копії постанови про порушення кримінальної справи, протокол огляду пошкодженого транспортного засобу, висновків товарознавчої і автотехнічної експертиз, постанови про закриття кримінальної справи. Відповідь на запит надсилається протягом місяця. Копії документів друкуються на чистих аркушах паперу державною мовою за підписом слідчого чи керівника органу дізнання і завіряються гербовою печаткою.
У разі, якщо іноземний громадянин причетний до дорожньо-транспортної пригоди як водій транспортного засобу, що є його власністю або належить іноземному державному, кооперативному чи приватному підприємству, необхідно впевнитись, що цей транспортний засіб застрахований, та обов'язково занести д0 огляду місця події та протоколу огляду транспортного засобу відомості страхового полісу, а також подати повну назву іноземного підприємства та адресу його головного офісу.
Гроші для відшкодування шкоди громадяни України та іноземні громадяни, які перебувають на території України можуть вносити безпосередньо у представництво акціонерного товариства страхової компанії "Україна" чи на рахунок установи в Національному банку України.
Вилучені у злочинців валюту та українські гроші, які були викрадені в іноземного громадянина, необхідно повертати потерпілим через Український державний експортно-імпортний банк, відділення якого функціонують майже у всіх обласних центрах.
Якщо викрадені речі вилучені у злочинців, необхідно з'ясувати, що бажають отримати іноземні громадяни - викрадені речі чи грошову компенсацію за них. В останньому випадку речі реалізуються через комісійну торгівлю, а гроші переказуються за кордон зазначеним вище способом.
Відповідно до ст.ст. 214, 217, 218 КПК України слідчий повинен повідомити потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача, їх представників, обвинуваченого про закінчення провадження в кримінальній справі та роз'яснити право на ознайомлення з матеріалами справи.
Постанова про притягнення особи як обвинуваченого, обвинувальний висновок належить перекласти рідною мовою обвинуваченого або, за його згодою, іншою мовою, якою він володіє. Письмовому перекладові підлягають ті документи, які вручаються обвинуваченому, інші документи перекладаються усно.
Якщо особа, якій необхідно повідомити про закінчення розслідування, знаходиться за межами України, слідчий зобов'язаний направити доручення.
Під час розслідування кримінальної справи обвинуваченому необхідно роз'яснити право на укладення угоди про захист із адвокатом чи запросити як захисника посадову особу консульства, яка має право здійснювати захист громадянина держави, котру він представляє.
ТЕМА 23. ОСОБЛИВІ ПОРЯДКИ ПРОВАДЖЕННЯ У КРИМІНАЛЬНОМУ ПРОЦЕСІ
178. Особливості провадження кримінальних справ про злочини неповнолітніх
Порядок провадження справ даної категорії залежить від віку неповнолітнього. Виділяють три категорії неповнолітніх у кримінальному процесі: до 11 років;
- від 11 років до віку кримінальної відповідальності; - від віку кримінальної відповідальності до повноліття. Відносно кожної категорії неповнолітніх встановлений свій порядок провадження.
Провадження у справах про суспільно небезпечні діяння, які вчинила дитина до 11 років.
Якщо під час перевірки заяви, повідомлення або іншої інформації про злочини буде встановлено, що суспільно небезпечне діяння вчинила особа віком до 11 років, у порушенні кримінальної належить відмовити за п. 5 ч.1 ст. 6 КПК.
У тих випадках, коли на момент перевірки заяви. Повідомлення або іншої інформації про злочин не буде встановлений вік особи, кримінальна справа порушується. Якщо під час розслідування з'ясується, що суспільно небезпечне діяння вчинила дитина, яка не досягла 11-річного віку, слідчий зобов'язаний винести постанову про закриття кримінальної справи на підставі ч. 4 ст. 75 КПК і повідомляє про це прокурора і службу в справах неповнолітніх за місцем проживання дитини.
Неповнолітньому, щодо якого винесено постанову, а також його батькам або особам, що їх замінюють, перед направленням справи прокуророві надається можливість ознайомитися з усіма матеріалами справи, при цьому вони мають право користуватися послугами захисника (ч.ч. 2 і 4 ст. 7 КПК).
Провадження у справах про суспільно небезпечні діяння, які вчинили неповнолітні у віці від 11 років до віку кримінальної відповідальності
Кримінальні справи даної категорії порушуються на загальних підставах, щодо них провадиться досудове слідство за правилами, передбаченими у КПК. за деякими винятками. Щодо неповнолітнього віком від 11 років до віку, з якого можлива кримінальна відповідальність, не виноситься постанова про притягнення як обвинуваченого, не обирається запобіжний захід, оскільки він не є суб'єктом злочину.
Слідчий, встановивши у кримінальній справі, що суспільно небезпечне діяння вчинила особа віком від 11 років і до виповнення віку, з якого можлива кримінальна відповідальність, виносить мотивовану постанову про закриття кримінальної справи та застосування до неповнолітнього примусових заходів виховного характеру, Справа разом із постановою направляється прокурору.
Неповнолітньому, його батькам або особам, які їх замінюють, перед направленням справи прокуророві надається можливість ознайомитись із усіма матеріалами справи, при цьому вони мають право користуватися послугами захисника.
Якщо встановлено, що особу, яка вчинила у віці від одинадцяти до чотирнадцяти років суспільно небезпечне діяння, що підпадає під ознаки діяння, за яке у Кримінальному кодексі України передбачене покарання у вигляді позбавлення волі понад п'ять років, необхідно у зв'язку з цим негайно ізолювати, то за постановою слідчого або органу дізнання, за згодою прокурора мотивованим рішення суду її може бути поміщено у приймальник-розподільник для неповнолітніх на строк до 30 діб. Участь захисника в цьому разі забезпечується з моменту поміщення неповнолітнього у приймальник-розподільник.
Провадження у справах про злочини неповнолітніх віком від 14 (16) до 18 років.
Досудове слідство і судовий розгляд справ даної категорії провадиться на загальних підставах, за деяким винятком.
Якщо злочин вчинив неповнолітній віком від 14 (16) до 18 років, у справі завжди провадиться досудове слідство. Це правило поширюється і на справи приватного обвинувачення, а також справи, провадження у яких здійснюється за протокольною формою досудової підготовки матеріалів (ст. 111 КПК). Досудове слідство у цих справах здійснюється слідчими органів внутрішніх справ (ст. 112 КПК).
Для кримінальних справ про злочини, які вчинили такі неповнолітні, закон встановлює особливий предмет доказування. Крім обставин, вказаних у ст. ст. 64 і 23 КПК, при провадженні досудового слідства і розгляду справи про злочини неповнолітніх необхідно також з'ясувати вік неповнолітнього (число, місяць, рік народження); стан здоров'я і загального розвитку неповнолітнього. За наявності даних про розумову відсталість неповнолітнього, не пов'язану із психічним захворюванням, необхідно також з'ясувати, чи міг він повністю усвідомлювати значення своїх дій і в якій мірі міг керувати ними; надати характеристику особи неповнолітнього; перевірити умови життя та виховання неповнолітнього; обставини, що негативно впливали на виховання неповнолітнього; наявність дорослих підмовників та інших осіб, які втягнули неповнолітнього у злочинну діяльність.
Для встановлення зазначених обставин слід допитати як свідків батьків неповнолітнього та інших осіб, які можуть дати необхідні відомості, а також витребувати необхідні документи і провести інші слідчі дії.
У необхідних випадках для встановлення стану загального розвитку неповнолітнього, рівня його розумової відсталості та з'ясування питання, чи міг він повністю усвідомлювати значення своїх дій і в якій мірі міг керувати ними, належить провести експертизу спеціалістами в галузі дитячої та юнацької психології або зазначені питання можуть бути поставлені на вирішення експерта-психіатра (ст. 433 КПК).
Затримання і взяття під варту як запобіжний захід можуть застосовуватися до неповнолітнього лише у виняткових випадках, коли це викликано тяжкістю злочину у вчиненні якого він обвинувачується, за наявності підстав і в порядку, що встановлені у ст.ст. 106, 148, 150,155 і 157 КПК.
Про затримання і взяття під варту неповнолітнього обов'язково сповіщаються його батьки чи особи, що їх замінюють (ст. 434 КПК).
До неповнолітніх обвинувачених, крім запобіжних заходів, передбачених у ст. 149 КПК, може застосовуватися передача їх під нагляд батьків, опікунів чи піклувальників, а до неповнолітніх, які виховуються в дитячій установі, - передача їх під нагляд адміністрації цієї установи.
Від батьків, опікунів, піклувальників або адміністрації дитячої установи у цих випадках відбирається письмове зобов'язання про забезпечення ними належної поведінки неповнолітнього та його явки до слідчого, прокурора і суду. При цьому зазначені особи попереджаються про характер обвинувачення, пред'явленого неповнолітньому, і про їх відповідальність у разі неявки його до слідчого, прокурора або до суду.
При порушенні цього зобов'язання до батьків, опікунів і піклувальників може бути застосоване грошове стягнення у розмірі до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян у порядку, передбаченому ст. 153 КПК (ст. 436 КПК).
Неповнолітній обвинувачений викликається до слідчого, прокурора чи до суду, як правило, через батьків або інших законних представників. Інший порядок виклику допускається лише у випадку, коли це зумовлює обставини справи. Неповнолітній, який перебуває під вартою, викликається через адміністрацію місця досудового ув'язнення.
У справах про злочини, вчинені неповнолітніми, обов'язкова участь захисника ( п. 1 ч. 1 ст. 45 КПК). Відмова від захисника може бути прийнята лише коли підозрюваний, обвинувачений, підсудний, засуджений чи виправданий обґрунтовують її мотивами, які особа, що провадить дізнання, слідчий, суд визнають такими, що заслуговують на увагу. У цьому випадку захисник замінюється іншим у порядку, передбаченому у ч.4 ст. 46 КПК.
У разі, коли неповнолітній не досяг 16-річного віку або його визнано розумово відсталим, при пред'явленні йому обвинувачення та його допиті на розсуд слідчого чи прокурора або за клопотанням захисника можуть бути присутні педагог або лікар, батьки чи інші законні представники неповнолітнього.
Слідчий роз'яснює педагогові або лікареві, батькам чи іншим законним представникам неповнолітнього, які присутні при пред'явленні обвинувачення та допиті, їх право задавати обвинуваченому запитання і викладати свої зауваження.
Запитання, поставлені обвинуваченому згаданими особами, та їх зауваження заносяться до протоколу допиту. Слідчий має право відвести поставлені запитання, але відведені запитання необхідно занести до протоколу.
Якщо неповнолітній брав участь у вчиненні злочину разом із дорослим, у кожному випадку слід з’ясувати можливість виділення справи про неповнолітнього в окреме провадження на стадії досудового слідства із додержанням вимог ст.26 КПК.
Оголошення неповнолітньому обвинуваченому про закінчення досудового слідства і пред’явлення йому для ознайомлення матеріалів справи провадиться за правилами, передбаченими у ст.ст. 218-222 КПК, за участю захисника.
При оголошенні неповнолітньому обвинуваченому про закінчення слідства і пред’явленні йому матеріалів справи з дозволу слідчого може бути присутній законний представник неповнолітнього (ст. 440 КПК).
На судове засідання викликаються батьки або інші законні представники неповнолітнього підсудного. Законний представник підсудного має право заявляти відводи і клопотання, подавати докази, брати участь у дослідженні доказів. Вказані права роз’яснюються законному представникові підсудного у підготовчій частині судового засідання.
За необхідності допитати батьків або інших законних представників неповнолітнього як свідків суд заслуховує їх показання. Законні представники підсудного перебувають у залі судового засідання протягом усього судового розгляду.
У виняткових випадках, коли участь законного представника у судовому засіданні може завдати шкоди інтересам неповнолітнього підсудного, суд має право своєю мотивованою ухвалою обмежити участь законного представника в тій чи іншій частині судового засідання або усунути його від участі у судовому розгляді і допустити замість нього іншого законного представника. Неявка законного представника підсудного не зупиняє розгляд справи, якщо суд не визнає його участь необхідною.
У судовому засіданні можуть брати участь представники підприємств, установ та організацій, де навчався або працював неповнолітній, а за необхідності й інших організацій (ст.ст. 442, 443 КПК).
Під час судового розгляду суд, вислухавши думку захисника і законного представника підсудного і висновок прокурор має право своєю ухвалою видалити неповнолітнього із судового засідання на час дослідження обставин, що можуть негативно вплинути на неповнолітнього. Якщо обставини, які досліджувалися за відсутності неповнолітнього підсудного пов'язані з його обвинуваченням, головуючий повідомляє про них підсудному після повернення його до залу судового засідання.
При постановленні вироку, крім питань, зазначених у ст. 324 КПК, суд зобов'язаний у разі звільнення неповнолітнього від відбування покарання з випробуванням чи застосування до нього покарання, не пов'язаного з позбавленням волі, обговорити питання про необхідність призначення неповнолітньому громадського вихователя (ст. 445 КПК).
Коли суд при розгляді кримінальної справи, що надійшла з обвинувальним висновком, дійде висновку про можливість виправлення неповнолітнього, який вчинив злочин невеликої або середньої тяжкості, без застосування кримінального покарання, він виносить ухвалу, а суддя - постанову про закриття кримінальної справи і вирішує питання про застосування до неповнолітнього одного з примусових заходів виховного характеру, передбачених у ст. 105 КК України.
Справу, що надійшла до суду від прокурора в порядку, передбаченому *у ст.ст. 73 або 9 КПК, суддя або голова суду, якщо він згідний із рішенням, яке прийняв слідчий або прокурор, призначає до розгляду на судовому засіданні у строк не пізніше десяти днів, а в разі незгоди - повертає прокуророві ~з мотивованою постановою.
Розгляд справи проводиться на відкритому судовому засіданні за обов'язковою участю прокурора і захисника При цьому заслуховуються пояснення неповнолітнього, його законного представника, перевіряються докази, які доводять або спростовують вчинення даною особою суспільно небезпечного діяння, а також перевіряються інші обставини, що мають істотне значення для вирішення питання про застосування примусового заходу виховного характеру. Під час розгляду справи ведеться протокол судового засідання. Після закінчення судової перевірки справи свої думки висловлюють прокурор, потім - захисник.
У разі наявності достатніх підстав вважати, що особа, яка підлягає за ухвалою суду направленню до спеціального навчально-виховного закладу, буде займатися протиправною діяльністю, а також із метою забезпечення-виконання своєї ухвали суд має право тимчасово, строком до 30 діб, помістити цю:особу у приймальник-розподільник. для неповнолітніх, який доставляє її до спеціального навчально-виховного закладу (ст. 447 КПК).
Заслухавши на судовому засіданні думки прокурора і захисника, суд виходить у нарадчу кімнату для винесення ухвали, де вирішує такі питання;
1) чи мало місце суспільно небезпечне діяння, з приводу якого провадилося досудове слідство;
2) чи винувата у цьому діянні особа, щодо якої розглядається справа;
3) який саме примусовий захід виховного характеру, з передбачених у ч.2 ст. 105 КК, має бути застосований для цієї особи. За результатами цих справ суд виносить ухвалу.
До осіб, які вчинили злочин у віці до 18 років або суспільно небезпечне діяння до виповнення віку, з якого настає кримінальна відповідальність, суд може застосувати такі примусові заходи виховного характеру:
1) застереження;
2) обмеження дозвілля і встановлення особливих вимог до поведінки неповнолітнього;
3) передача неповнолітнього під нагляд батьків чи осіб, які їх замінюють, чи під нагляд педагогічного або трудового колективу за його згодою, а також окремих громадян на їхнє прохання;
4) покладення на неповнолітнього, який досяг 15-річного віку і має майно, кошти або заробіток, обов'язку відшкодування заподіяних майнових збитків;
5) направлення неповнолітнього до спеціальної навчально-виховної установи для дітей і підлітків до його виправлення, але на строк, що не перевищує трьох років. Умови перебування в цих установах неповнолітніх та порядок їх залишення визначає закон (ч. 2 ст. 105 КК). До загальноосвітніх шкіл соціальної реабілітації направляються за рішенням суду неповнолітні віком від 11 до 14 років, а до професійних училищ соціальної реабілітації - віком до 14 років. У школах неповнолітні можуть триматися у виняткових випадках до досягнення ними 15 років, а в училищах - до досягнення 19 років, якщо це необхідно для завершення навчального року або професійної підготовки. Учні шкіл, яким виповнилося 15 років, але вони не стали на шлях виправлення, за рішенням суду за місцезнаходженням школи можуть бути переведені до училища - у межах терміну, встановленого рішенням суду, що застосував примусовий захід виховного характеру, але не більше трьох років. Звільнення учнів із навчально-виховних закладів соціальної реабілітації проводиться достроково або після закінчення терміну перебування (ст.8 Закону України "Про органи і служби в справах неповнолітніх та спеціальні установи для неповнолітніх").
З метою здійснення контролю за виконанням рішення про застосування примусових заходів виховного характеру суд інформує службу у справах неповнолітніх місцевого органу державної виконавчої влади та місцевого самоврядування (п. 17 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 1995 р. "Про практику застосування судами примусових заходів виховного характеру").
До неповнолітнього може бути застосовано декілька примусових заходів виховного характеру. Тривалість заходів виховного характеру встановлює суд, який їх призначає. Суд може також визнати за необхідне призначити неповнолітньому вихователя в порядку, передбаченому законом.