Geum.ru

В. Н. Каразіна Історичний факультет Кафедра історії України Іванов Станіслав Юрійович динаміка зміни чисельності населення міста харкова в роки непу Диплом

Вид материалаДиплом

Содержание


Розділ ііі
Подобный материал:
1   2   3   4   5   6   7   8

РОЗДІЛ ІІІ



ЗМІНИ ЧИСЕЛЬНОСТІ ТА ВЗАЄМОВПЛИВ СОЦІАЛЬНИХФАКТОРІВ ТА ДЕМОГРАФІЧНИХ ОЗНАК НА ФОРМУВАННЯ СТРУКТУРИ НАСЕЛЕННЯ

м. ХАРКОВА В РОКИ НЕПу


На початку ХХ ст. Харків був одним із найбільших промислових, торгівельних, транспортних і культурно-просвітницьких центрів України. Значний вплив на чисельність та склад населення Харкова мав той фактор, що місто поступово перетворювалося в південний індустріальний регіон Російської імперії, було центром шляхів сполучення. З розвитком економічного потенціалу міста зростало його населення. Так, якщо за Всеросійським переписом населення у 1897 р. у місті мешкало 173989 осіб1, непто у 1912 році вже близько 240 тис.2.

Приріст населення Харкова, як і більшості інших великих міст Російської імперії, відбувався як за рахунок природного приросту, так і поглинення містом населення ряду його передмість, а також мігрантів з різних областей України та Росії (Полтавської, Воронезької, Курської та інших губерній). Однак поступовий розвиток демографічної картини краю був перерваний Першою світовою війною. У ході війни сотні тисяч людей, в тому числі й харків’ян загинули, відбулося зрушення зі своїх місць значної кількості людей, які не мали постійного органічного зв’язку з містом. Все це негативно вплинуло на чисельність та склад населення міста. Багато людей загинуло і під час революцій 1917 р. та Громадянської війни й загострення продовольчої кризи.

Отже, відбувається значне скорочення населення Харкова. Якщо у 1916 р. тут мешкало 352,3 тис. осіб1, то у 1920 р. – 285 тис.2.

Дослідження чисельності та національного складу населення м. Харкова не можливе без врахування змін, які відбулися в адміністративно-територіальному поділі України, у т.ч. і Харківщини. Ще у 1919-1920 рр. при створенні Донецької республіки до її складу були передані Старобільський повіт, 4 волості Ізюмського та 2 Куп’янського повітів Харківської губернії. Створений наприкінці 1919 – поч. 1920 р. Чугуївський повіт у березні 1922 р. було розформовано. Протягом 1923-1925 рр. було ліквідовано дореволюційний адміністративно-територіальний устрій. До 1923 р. Україна поділялася на 12 губерній, 102 повіти і 1989 волостей. У березні 1923 року були ліквідовані повіти і волості, замість повітів було створено 53 округи, замість волостей – 706 районів.

З червня 1925 р. запроваджувалася триступенева система управління: центр – округ – район, а з серпня 1925 р. були ліквідовані губернії УСРР була поділена на 41 округ, а вони – на 706 районів.

На Харківщині замість 10 повітів було створено 5 округів: Харківський, Богодухівський (наприкінці 1923 р. центр району перенесено до Охтирки, район було перейменовано на Охтирський), Ізюмський, Куп’янський та Сумський. У 1924 р. Харківська губернія налічувала 5 округів, 72 райони, які складалися з 4041 населених пунктів.

Відбулися зміни і в адміністративному устрої м. Харкова. З 1924 р. були встановлені нові міські межі, площа міста збільшилася майже в 3,6 рази і становила 110 км2 (у дореволюційних межах 30,5 км2). До складу міста ввійшли близько 60 приміських населених пунктів. Лиса гора, Баварія, Журавлівка, Качанівка та інші1.

З розширенням території міста значно збільшилося його населення. Якщо до введення нових меж (до 1924 р.) у місті було 330 тис. населення, то за Всесоюзним переписом населення 17 грудня 1926 р. у Харкові мешкало 417,3 тис. осіб. Завдяки приєднанню до міста передмість, його населення збільшилося майже на 87 тис. чол.2. Із приєднаного передмістя було утворено ще 12 районів. Зокрема, Ново-Баварський, Качанівський-2, Журавлівський-2, Холодногірський-2, Велико-Основ’янський, Дудукалівський, Павлівський, Основ’янський, Мало-Основ’янський, Іванівський, Лазьківський та Сокольницький.

У цих нових районах значний зріст населення між 1923 та 1926 рр. був у Ново-Баварському (9,8%), Качанівському-2 (7,69%), Журавлівському-2 (7,16%), Холодногірському-2 (6,59%), Велико-Основ’янському (5,95%) та Дудукалівському (5,65%) районах3.Значне збільшення населення в цих районах можна пояснити поширенням жилої площі за рахунок нового будівництва як державного, так і кооперативного та приватного. Так, якщо у 1923 р. було 10 великих державних будинків, то у 1926 р. їх було вже 53, а кооперативних – 26. Особливо швидко зростало приватне будівництво, зокрема, у 1923 р. приватних будинків було 146, у 1924 р. – 210, у 1925 р. – 413, а у 1926 р. - 9484.

Аналіз щорічного приросту населення свідчить, що в 20-х роках у районах міста він був різний. Простежується збільшення населення в елітних районах (табл. 1, додаток). Так, за період між 1920 та 1926 рр. населення найбільш інтенсивно зростало в Нагірному (на 79,8%), Центральному (на 53,8%), Новоселівському (43,9%), Гончарівському (58%) та Катеринославсько-Благовіщинському (73,9%). У той же час в окремих районах населення збільшилося менше ніж на 10%, а у Качанівському районі навіть зменшилося на 20,3%.

Це можна пояснити віддаленістю цього району від великих підприємств, а також відтоком населення через непридатність житлових будівель. Щодо найбільш заселених районів міста, то це можна пояснити припливом в ці райони біженців.

Однак, в результаті того, що населення в цих районах швидко зростало, тут були проблеми з житлом, а отже, воно густіше заселялося. Сім’ї доводилося жити в окремій кімнаті, а не в квартирі із декількох кімнат. Із загальної кількості сімей міста в окремі помешкання мали 18,3%, сім’ї, що жили в одній кімнаті, становили 36,7%, що займали частину кімнати – 24,6%, в гуртожитках проживали 5,9%. Слід зауважити, що в передмісті умови житла були значно кращі. Так, окремі помешкання мали 54,9%, в одній кімнаті – 20,2%, частину кімнат займали 16%, в гуртожитку – 3,2%1.

Для того, щоб простежити процес приросту населення в місті, слід враховувати його чисельність у старій межі міста (до 1923 р.) та новій, після 1923 р. Так, у 1920 році у старій межі міста мешкало 281448 осіб, міським переписом 1923 р. було зареєстровано в старій межі 260367 осіб, а новій, значно збільшеній, 321615 осіб2. Отже, населення міста збільшилося майже на 300 тис. чол. За переписом 1926 р. в місті мешкало уже 409505 осіб. Отже, населення міста збільшилося майже на 300 тис. осіб. Найбільш заселеними, як і раніше, були такі райони міста: Нагірний – 63835 чол., або 15,3%; Центральний – 31093 чол., або 7,46%; Старо-Московський – 30432 чол., або 7,31%; Катерино-Благовіщинський – 29515 чол., або 7,07% та Холодногірський – 2705 чол. (6,59%). Найменше населення було в Новоселівському – 200 чол. (0,48%) та Качанівському – 450 чол. (0,11%) районах. А серед 12 нових районів (передмістя) найбільше населення на 1926 р. було в Іванівському 14142 чол., (3,39%), Журавлівському 13170 чол. (3,15%) та Велико-Основ’янському – 12710 чол. (3,05%), а найменше – у Лозівському – 1268 чол. (0,30%) та Сокольницькому 1075 чол. (0,26%)1.

У 20-ті роки населення міста зростає і осідає переважно в тих самих районах, що й до революції, зокрема у Нагірному, Катерино-Благовіщенському, Панасівці, Холодній Горі та Гончарівці. Однак в робітничих районах (на Заїківці, Сабуровій Дачі, Кочанівці, Іскринці) населення значно зменшилось і особливо в Паровозобудівельному районі. Це можна пояснити наслідками революції 1917 р. та Громадянської війни. В певній мірі відіграла роль і еміграція населення.

Слід зазначити, що напередодні 20-х років, зокрема протягом 1917-1920 рр. населення міста, як в елітних районах (Нагірному, Осередковому, Катерин-Благовіщенському), так і в робітничих (Паровозобудівельний, Качанівський, Сабурова Дача, Чугуївський, Нововелівка та ін.) значно зменшилося порівняно з дореволюційними роками.

Щодо статевого розподілу населення міста, то на нього, перш за все, впливали події 1917 року та імміграційні процеси. Якщо до 1916 р. чоловіки становили більшість (50,2%) загальної кількості населення, то починаючи з 1917 року жіноче населення перевищує показники чоловічого. Це спостерігається і на початку 20-х рр. Склад населення міста за даними переписів у старій межі до 1923 р. та новій (у %) виглядав так: