Geum.ru

В. Н. Каразіна Історичний факультет Кафедра історії України Іванов Станіслав Юрійович динаміка зміни чисельності населення міста харкова в роки непу Диплом

Вид материалаДиплом

Содержание


Розділ іі
Подобный материал:
1   2   3   4   5   6   7   8

РОЗДІЛ ІІ



НАЦІОНАЛЬНИЙ СКЛАД , СОЦІАЛЬНЕ СТАНОВИЩЕ ТА МОВНА СТРУКТУРА НАСЕЛЕННЯ м. ХАРКОВА В РОКИ НЕПу


На Харківщині, як і в цілому в Україні, національний склад формувався протягом століть під впливом соціально-економічного, політичного та культурного розвитку. Кожна з націй приносила сюди частку своєї культури, традицій. Харківщина стала "малою батьківщиною" для представників багатьох народів. Великі міста, як правило, є багатонаціональними за складом свого населення, більш ніж 350-річна історія м. Харкова це переконливо підтверджує. На середину 20-х рр. за Всесоюзним переписом населення 17.12.1926 р. в місті Харкові зареєстровано 417,3 тис. жителів, серед них були представники 60 національностей. Слід відзначити, що найчисленнішими на 1926 р. були українці (38,4%), а в 1920 р. вони складали лише 21,3%. На той час переважали росіяни (50,6%). В подальшому на 1923 р. кількість росіян зменшується до 35,7%, а українців збільшується до 37,9%. І все-таки на 1926 р. відсоток росіян у місті був ще значним (37,0%). Порівняно незначні зміни з 1920 по 1926 р. відбулися серед єврейського населення. Якщо у 1920 р. вони становили 20,5%, то у 1926 р. – 19,4%1.

Серед інших національностей найбільший відсоток на початку 20-х років становили поляки; всі інші: вірмени, німці, латиші, білоруси, греки, татари – становили менше одного відсотка2. Отже, найбільший відсоток припадає на три національності (українці, росіяни, євреї). Якщо простежити географічне розташування національних груп населення міста на 1926 р., то спостерігаємо, що в центральній частині міста українці становили тільки 18,1% населення, у той же час росіяни 28,9%, а євреї – 48,1%. Щодо їх розселення то зазначимо, що основна частина українців мешкали на околицях міста. Зокрема, в Новоселівському районі – 68,4% українців, 28,6% росіян і лише 0,7% євреїв, в Лисо-Гірському районі – 63,0% українців, 32,5% - росіян і 2,0% - євреїв. Багато українців проживало у Качанівському районі – 60,5%, на Сабуровій Дачі – 61,2%, у Холодногірському районі – 51,8%, Уральському – 49,0%, Паровозобудівельному – 45,8%.

Росіян та євреїв найбільше було у Нагірному районі, де зосереджувались адміністративні установи та торгові центри: росіян – 34,8%, євреїв – 32,7%; у Журавлівському переважали росіяни – 49,4%, українці складали 35,9%, а євреї лише 10,1%. Значний відсоток росіян був у робітничих районах, зокрема у Заїківському районі – 48,5%, Паровозобудівельному – 47,2%, Москалівському – 46,5%, Чугуївському – 44,5%, Іскринському – 42,2%, Пісківському – 42,3%.

Щодо єврейського населення, то окрім Центрального і Нагірного районів значний відсоток їх був у торгівельних та ремісничих районах. Так у Катерино-Благовіщенському – 35,7%, Гончарівському – 34,1% та Старомосковському районі – 29,5%.

У цілому по місту українці становили 32,1%, росіяни – 38,1%, євреї – 24,3%1.

З розвитком непу в Харкові, як і в інших великих центрах з розвиненою промисловістю та торгівлею, а також наявністю адміністративних центральних установ у столичному місті водночас із збільшенням чисельності населення відбувалися й значні зміни в його соціальній структурі. Населення Харківщини не могло стояти осторонь процесів, що відбувалися в економіці краю. Внаслідок втягнення в капіталістичні відносини міста і села, перехід до торгової, ринкової форми економічного зв’язку відбувалися значні зміни в соціальному складі населення міста. Характерною особливістю Харкова, як столичного міста, є те, що, на відміну від Києва, тут був великий відсоток службовців. Так, якщо у перші роки непу службовці становили 33,3% самодіяльного населення від його загальної кількості, то у 1926 р. – 39%. У той же час збільшувалась кількість робітників на 1923 р. вони становили 23,5%, а в 1926 р. – 25,4%1.

З розвитком непу відбувається помітна соціальна диференціація серед найчисленніших національностей, які мешкали в м. Харкові. Так, якщо на 1923 рік серед українців та росіян робітників було 25,8%, поляків 32,0%, а службовців відповідно 32,3% та 34,0%, то серед єврейського населення робітники становили тільки 11,0%; значно перевищували службовці 38,5%. Збільшення робітників і службовців спостерігається і в подальшому. На кінець 1926 р. серед українців і росіян робітників було вже 27,5%, а серед поляків 32,6%, службовці становили відповідно 38,2% та 33,5% у поляків. Незначне збільшення робітників маємо серед єврейського населення з 11,0% у 1923 р. до 16,3% у 1926 р., значно зріс за цей час відсоток службовців з 38,5% до 43,8%2. Отже, серед робітників переважали українці та росіяни, а серед службовців єврейське населення.

Зауважимо, що переважна більшість українців, росіян та поляків працювали на фабриках, заводах, залізничному транспорті, на будівництві, більшість єврейського населення було зайнято в торгівлі, різних державних, приватних установах, навчальних закладах, медицині, тощо.

В міру того як Харків, столичне місто ставав торгово – промисловим центром півдня країни, крупним залізничним вузлом тут, як і в Україні, збільшувався контингент як робітників так і службовців.Значне місце в роки непу займала так звана нова буржуазія (непмани) – орендатори, маклери, комісіонери, промисловці, посередники, різного роду постачальники, підрядчики серед яких було багато представників єврейського населення3.

Отже, нова економічна політика сприяла збільшенню робітників та службовців, розвитку товарно – грошових відносин.

Слід зазначити, що серед осіб вільних професій, господарів з найманими робітниками і особливо господарів-одинаків провідні позиції посідали євреї. Звертає на себе увагу то, що з розвитком непу зменшується кількість осіб вільних професій. Так, якщо на 1923 рік вони складали 6,6%, та на 1926 р. тільки – 1,7%, в той же час, українці та росіяни на 1923 р. становили 0,8%, а на 1926 р. – 0,5%.Очевидно якась їх частина почала працювати в державних та громадських установах. Господарі з найманими робітниками – непмани – швидко зростали серед єврейського населення якщо на 1923 р. вони становили 0,8%, то на 1926 р. їх кількість збільшилася до 1,2%. У той же час українців та росіян було відповідно 0,3% та 0,2%. Особливо значний відсоток євреїв на початку 20-х років був серед господарів-одинаків, однак з розвитком непу він зменшувався, особливо за рахунок дрібних кустарів. Так на 1923 р. їх було 17,6%, а на 1926 р. їх кількість зменшилася до 12,7%, а українці та росіяни цієї групи населення становили відповідно 8,5% та 5,8%. Щодо осіб, які не мали, або не визначили сфери занять, то на початку непу серед євреїв таких було 11,3%, а на 1926 р. – 7,0%. В той же час відсоток цієї категорії серед українців та росіян з розвитком непу збільшувався з 8,5% у 1923 р. до 12,3% у 1926 р. Таке становище можна пояснити відсутністю серед цієї групи населення кваліфікованих кадрів, неосвіченість.

В цілому після закінчення громадянської війни і початком відбудови народного господства, значні соціальні зрушення в Харкові спостерігаються серед робітників та службовців. Якщо у 1923 р. вони становили 56,8% проти всього населення, то у 1926 р. збільшились до 64,4%1.


Соціальний склад національних груп самодіяльного населення м. Харкова за переписом 1926 р. (у відсотках)


Національність
Робітники
Службовці
Господарі з найманими робітниками
Інші господарі
Інші
Разом

у %
абс.

Українці
28,7
36,3
0,2
6,5
28,3
100
80154

Росіяни
26,4
40,0
0,2
7,8
25,6
100
79561

Євреї
16,3
43,9
1,2
15,3
23,3
100
39266

Інші
24,8
33,8
1,0
13,4
27,0
100
12237

Разом по Харкову
25,3
38,9
0,4
9,1
26,3
100
21121


Отже, з розвитком непу збільшується кількість господарів з найманими робітниками серед єврейського населення, значний відсоток серед господарів-одинаків і зменшується на 1926 р. кількість єврейського населення, що не визначились у сфері праці (таблиця).

Що стосується національного складу соціальних груп та професій, то слід зазначити, що це питання необхідно дослідити після того, як ми з’ясували характеристику соціального складу населення, щоб з’ясувати, з яких саме національностей складаються соціальні групи та окремі професії в Харкові. Недостатньо чітким є те, яке співвідношення різних національностей у такій групі, як робітники Харківщини.

Якщо проаналізувати національний склад за соціальними групами населення і порівняти їх дані в цілому по Україні і по місту Харкову, ми побачимо, що в Україні робітники українці становили 54,6%, росіяни – 29,2%, а євреї – 8,7%. Щодо Харкова, то тут дані відповідно такі: українці – 43,0%, росіяни – 39,3%, євреї – 12,0%. Отже, в Харкові значно більший відсоток серед робітників росіян та євреїв. Щодо службовців, то по Україні їх відсоток становив серед українців – 51,7%, серед росіян – 25,0%, євреїв – 16,9%. По Харкову серед цієї соціальної групи населення українці становили 35,3%, значно перевищували росіяни (38,7%), а також євреї (20,9%). Якщо взяти господарів з найманими робітниками, то по Україні серед українців вони становили 75,6%, що значно перевищує показники росіян (5,7%) та євреїв (10,4%).

По Харкову серед цієї соціальної групи маємо зовсім протилежний результат. Кількість євреїв (52,5%) та росіян (19,4%) значно перевищує українців (14,2%)1.


Таблиця

Національний склад соціальних груп самодіяльного населення по Україні на 1926 р. (у відсотках)


Соціальна група
Українці
Росіяни
Євреї
Інші
Разом

Робітники
54,6
29,2
8,7
7,5
100

Службовці
51,7
25,0
16,9
6,4
100

Особи вільних професій
47,9
15,2
30,4
6,5
100

Господарі з найманими робітниками
75,6
5,7
10,4
8,3
100

Господарі з помічними членами сім’ї
88,6
4,9
1,3
5,2
100

Одинці
56,7
10,7
26,7
5,9
100

Помічні члени сім’ї
89,1
5,2
0,6
5,1
100

особи, що не мають або не вказали зайняття
56,0
22,4
13,7
7,9
100

Безробітні
38,6
27,0
28,1
6,3
100

Інші
49,9
39,6
3,7
6,8
100

Все самодіяльне населення
82,8
8,3
3,4
5,5
100


Отже, на середину 20-х років у місті переважали росіяни, значний відсоток складали євреї, велика кількість українців осідали поблизу фабрично-заводських підприємств та на околицях міста, займаючись у часи непу дрібними приватними домоволодіннями та городніми ділянками. Поблизу заводів осідало й прийшле російське населення. Значний відсоток росіян у Москалівському та Заїківському районах можна пояснити минулою історією цих районів. Тут осідали відставні російські солдати ("москалі").

Багато єврейського населення в Центральному, Нагірному, Катеринославсько-Благовіщенському та Нетеченсько-Воскресенському районах пов’язано з активним розвитком в цих районах торгівлі та ремесла. Слід мати на увазі і те, що у центрі міста зосереджувалися адміністративно-господарчі установи, серед службовців значну частину складали євреї.


Таблиця

Національний склад соціальних груп самодіяльного населення м. Харкова

за переписом 1926 р. (у відсотках)



Соціальні групи
Українці
Росіяни
Євреї
Інші
Разом

у %
абс.

Робітники
43,0
39,3
12,0
5,7
100,0
53420

Службовці
35,3
38,7
20,9
5,1
100,0
82227

Господарі з найманими робітниками
14,2
19,4
52,5
13,9
100,0
911

Інші господарі
27,6
32,4
31,5
8,5
100,0
19118

Інші
40,8
36,7
16,5
6,0
100,0
55536

Разом
38,0
37,7
18,6
5,8
100,0
211218


Період непу був важливим рубежем у розвитку освіти, ліквідації безграмотності населення. Інтенсифікація економічного розвитку в країні, в т.ч. і м. Харкові в ці роки, потреба у кваліфікованих кадрах для промисловості, транспорту, торгівлі потребувала якомога більше освічених людей, а отже, вимагала розширення мережі навчальних закладів усіх рівнів, спрямування їх діяльності, перш за все, на ліквідацію безграмотності як серед дітей, так і дорослого населення.

У Харкові, великому промисловому центрі республіки, зосереджувалося багато державних, господарських та культурно-освітніх установ, знаходилися іноземні представництва. Все це позитивно впливало на зростання освіченого, письменного населення. Проблема безграмотності на Харківщині, в т.ч. в місті, була досить складною. У 1921 р. в губернії неписьменних у віці від 18 до 35 років було близько 370 тис., у тому числі у місті Харкові – 19500 осіб1.

Ліквідація неписьменності здійснювалася під керівництвом державних органів. Так, постановою РНК УРСР від 21 травня 1921 року було створено Всеукраїнську надзвичайну комісію по боротьбі з неписьменністю ("Всеукрграмчека"). Саме ця комісія і здійснювала державне керівництво з ліквідації неписьменності в Україні.

Подібні комісії з ліквідації неписьменності створювалися й на місцях, зокрема в Харкові губернська комісія почала діяти з липня 1921 року, а з 1924 р. в місті було створено відділення товариства по сприянню ліквідації неписьменності. До ліквідації неписьменності було залучено профспілкові та комсомольські організації, вчителів загальноосвітніх шкіл й культурно-освітніх установ, а також залучалося все письменне населення, хто мав знання в обсязі не менше семи класів. Зауважимо, що серед вчителів тільки 22,9% мали вищу або середню спеціальну освіту, а решта мали середню та навіть початкову освіту. Система освіти для масової підготовки фахівців в країні створювалася протягом 20-х – поч. 30-х років2.

Школи і групи лікнепу створювалися на окремих підприємствах міста. Так, на Харківському паровозобудівному заводі така школа почала працювати з січня 1933 р., де навчалося 40 учнів, а в наступному році їх було вже 320 чол. із робітничого середовища. Зауважимо, що учнів-робітників звільняли від роботи на дві години раніше із збереженням середнього заробітку. Як результат, наприкінці 20-х років серед робітників заводу уже не було неписьменних3. Подібні школи лікнепу створювалися і на інших підприємствах міста. Зокрема, на ХЕМЗі (електромеханічному заводі) працювало декілька груп, які навчалися безпосередньо у цехах. Ліквідація неписьменності серед робітників продовжувалася і в 30-ті роки4.

З введенням непу, потребою кваліфікованої робочої сили в містах України, в т.ч. і Харкові, створювалися школи фабрично-заводського учнівства (ФЗУ), в яких учні отримували поряд з професією підготовку і знання загальноосвітніх дисциплін. Такі школи діяли на багатьох великих підприємствах міста. Так, у 1922 р. вони були при заводі Мельгозе – 80 учнів, при ХПЗ – 100, заводі Дітмара – 80, заводі ВЕК – 50, а у 1926 р. тут навчалося понад 2000 чол., а на кінець 1920-х рр. – близько 4,5 тис. На 1928 р. у місті працювало 18 шкіл ФЗУ1.

Особливо помітно поліпшувалося загальноосвітнє навчання. На Харківщині протягом 1923-1928 рр. помітно збільшувалася кількість шкіл, учнів та вчителів. Так, якщо у 1923/24 рр. у Харківській окрузі було 422 школи, в яких навчалося 65902 учня, а в школах працювало 1943 педагоги, то в 1925/26 рр. шкіл збільшилося до 762, в них навчалося 120479 учнів, працював 3331 вчитель. У 1927/28 рр. діяло 835 шкіл, в них навчалося 158413 учнів і працювало 5232 педагоги. У місті Харкові в 1927/28 р. шкільна мережа складалася з 61 школи, в яких навчалося 31416 учнів і працювало 1349 вчителів.

Слід відзначити, що з року в рік збільшувалася кількість шкіл і відсоток дітей, які відвідували школу у віці 8-11 років. Якщо в 1923/24 рр. таких було 35,4%, то в 1925/26 рр. уже 67,9%, а в 1927/28 рр. – 80%. На середину 30-х років у Харкові було уже 117 шкіл2.

На темпи ліквідації неписьменності в роки непу негативно вплинуло припинення державного фінансування шкіл, воно було перекладено на місцеві бюджети. З’явилися школи, які утримувалися за рахунок населення міста. Це призвело до того, що тисячі дітей у віці 8-15 років школу не відвідували. У м. Харкові в школах навчалося лише близько 10 тис. дітей. Вчителі місяцями не отримували заробітну плату, залишали школу, шукаючи інші заробітки3.

Позитивну роль в освітянській політиці 20-х років відіграла українізація, введення української мови в державних установах та школах, збільшення українських шкіл. Так, в Харкові на початку 1923/24 навч. року було лише 7 українських шкіл із 34, а наприкінці цього навч. року уже було 43 школи, із них 12 - українських1. Зауважимо, що поряд з українською діяли і національні школи, в яких учні навчалися рідною мовою. Так, в 1926/27 навч. році в місті працювало 8 національних шкіл: 4 єврейських – (1847 учнів), вірменська (245 учнів), польська (103 учні), німецька (22 учні), татарська (150 учнів). У наступному навчальному році в цих школах навчалося понад 2 тис. учнів2.

Якщо проаналізувати дані переписів 1920 та 1926 років про кількість письменного населення м. Харкова у різних вікових групах серед чоловіків та жінок, то побачимо, що, по-перше, як у 1920 р., так і в 1926 р. письменних було більше серед чоловіків, а по-друге, спостерігається значне збільшення письменних на 1926 р. обох статей.

Так, у віковій групі з 10 до 14 років на 1920 рік письменних обох статей було 86,9%, з них чоловіків – 86,6%, а жінок – 87,2%. Порівнюючи дані в цій групі на 1926 рік, ми побачимо збільшення письменних чоловіків до 93%, а кількість жінок становила 91,8%. В той же час, на 1926 р. збільшився відсотковий показник кількості письменних чоловіків і жінок у віковій групі з 10 до 14 років, порівняно з 1920 роком всього письменних чоловіків і жінок на 1926 рік було 92,4%. В іншій віковій групі, з 15 до 19 років, ми маємо такі показники: серед чоловіків на 1920 рік письменних – 92,8%, а на 1926 рік – 94,2%, тоді як серед жінок на 1920 р. було письменних 88,9%, а на 1926 рік – 87,1%. При цьому, всього письменних на 1920 рік серед чоловіків і жінок цієї вікової групи було 90,8%, а на 1926 рік – 90,3%3. Отже, ми можемо зробити висновок, що порівняно з 1920 роком на 1926 рік показник письменних у віковій групі з 15 до 19 років зменшується, в основному за рахунок зменшення письменних жінок, тоді як показники чоловіків збільшилися. В наступній віковій групі, від 20 до 24 років, серед чоловіків на 1920 рік письменних було 92,8%, тоді як на 1926 рік цей показник збільшився до 96,8%. Серед жінок цієї групи на 1920 рік кількість письменних жінок була дещо нижчою і склала 85,8%, тоді як на 1926 рік – уже 91%. Всього письменних чоловіків і жінок в цій віковій групі на 1920 рік було 88,1, а на 1926 рік – 94%. Отже, в даній віковій групі, як у 1920 р., так і в 1926 р. відбувається збільшення письменних як серед чоловіків, так і жінок. В наступній групі віком з 25 до 29 років також відбувається збільшення кількості письменних чоловіків і жінок. Якщо серед чоловіків на 1920 рік письменних було 91,2%, то на 1926 рік їх стає 96,7%. Серед жінок письменних на 1920 рік було 77,8%, а на 1926 рік – 88,5%. При цьому всього письменних чоловіків і жінок цієї групи на 1920 рік було 83,6%, а на 1926 рік – 92,3%. У віковій групі від 30 до 39 років, також простежується тенденція до збільшення письменних чоловіків і жінок. Якщо серед чоловіків цієї групи на 1920 рік письменних було 89,9%, то на 1926 рік їх стало 95,5%. Серед жінок цієї групи на 1920 рік письменних було 67,6%, а на 1926 рік відсоток збільшився до 81,2%. Всього письменних чоловіків і жінок в цій віковій групі на 1920 рік було 78,4%, а на 1926 рік – 88,5%, тобто порівняно з попередньою віковою групою письменних дещо зменшилось. У віковій групі від 40 до 49 років серед чоловіків на 1920 рік письменних було 83%, а на 1926 рік – 92,1%, тоді як серед жінок на 1920 рік письменних було 57,8%, а на 1926 рік – 66,5%. Всього письменних чоловіків і жінок цієї вікової групи на 1920 рік припадало 70,4%, а на 1926 рік – 80%. Продовжується зменшення письменних і в наступній віковій групі віком від 50 до 59 років і має такі показники: серед чоловіків на 1920 рік письменних – 77,1%, а на 1926 рік – 86,5%. Серед жінок письменних на 1920 рік – 49,6%, а на 1926 рік – 68,7%1. Всього в цій віковій групі письменних чоловіків і жінок на 1920 рік було 62,5%, а на 1926 рік – 70,7%. І, на кінець, у віковій групі від 60 років і більше кількість письменних чоловіків на 1920 рік становила 64,7%, а на 1926 рік – 75,4%. Значно менше письменних серед жінок цієї групи. Так, на 1920 рік їх було 36,9%, а на 1926 рік – 43,4%. Всього письменних чоловіків і жінок віком від 60 років і більше на 1920 рік було 47,5%, а на 1926 рік – 55,4%. Разом серед усіх вікових груп населення міста Харкова на 1920 рік припадало 73,5% чоловіків, а жінок – 62,8%, тоді як на 1926 рік письменних чоловіків було 89,4%, а жінок – 76,4%. Всього письменних чоловіків і жінок разом на 1920 рік було 67,7%, а на 1926 рік – 82,5%. Отже, проаналізувавши дані переписів 1920 і 1926 років про становище щодо кількості письменних віком від 10 років і більше у відсотках до загального населення в роки непу кожної вікової групи міста Харкова, можна зробити висновок про те, що у кожній віковій групі збільшується кількість письменних чоловіків і жінок протягом часу з 1920 до 1926 року, окрім групи віком від 15 до 19 років, де кількість письменних дещо зменшилася. Якщо звернути увагу на загальний рівень письменності в м. Харкові серед найбільш населених національностей і їх віком українці, росіяни, євреї, то виявляється, що за переписом 1920 р. у віці 10-14 років майже у всіх національностей цей показник становить до 86,9%, у 1926р. 92,5%, а у віці 15-19 років - відповідно 90,8% та 90,3% у 1926р. Звертає на себе увагу, що у віці 20-24 років відсоток письменних дещо знижується - до 88,%, особливо серед жінок – до 85,8%. Спостерігаємо тенденцію: чим старіше за віком населення, тим відсоток письменних зменшується. Якщо у віці 25-29 років було 84,2% (з них чоловіків – 91,9%, жінок – 78,3%), то у віці 30-39 років відповідно вже 78,9% (з них чоловіків – 90,1%, жінок – 68,0%), а у віці 40-49 років ще менше – 70,8%, в тому числі чоловіків – 83,8%, жінок – 57,9%. (Таблиця).

Проаналізувавши дані переписів 1920 та 1926 років, ми бачимо, що найбільший відсоток письменного населення серед євреїв, чехів, німців – від 80% до 86,2%. Щодо українців, то серед них письменних було лише 63,2%, а росіян – 65,5%. Слід відзначити, що за роки непу як у місті Харкові так і Харківській окрузі та Україні вцілому спостерігається збільшення письменного населення. Так, якщо на 1920р. по місту Харкову письменних від загальної кількості всього населення було чоловіків 73,5%, а жінок 62,8%, то на кінець 1926 року серед чоловіків письменні становили 80,2%, а жінок 69,3%1. Щодо становища з писемністю в Харківській окрузі то тут навіть на 1926 рік письменні чоловіки становили 61,8%, а жінки лише 39,6%. Зазначимо, що серед міського населення губернії письменних як чоловіків так і жінок було значно більше ніж серед сільського. Так, якщо письменні чоловіки міст становили 76,2%, а жінки 63,7%, то серед сільського населення губернії відповідно 53,8% та 26,1%2. Дані в цілому по Україні свідчать, що на 1920 рік в Україні письменних було всього 37,7%, а на 1926 рік уже 53,8%, серед них чоловіків у 1920 році 49,9%, а на 1926 рік 69,7%. Збільшилась кількість письменних серед жіночого населення з 27% у 1920 році до 38% у 1926 році. Щодо сільського населення то тут також спостерігаються поступові зрушення в освітній справі. Якщо на 1920 рік серед чоловіків-селян письменних було 45,7%, то на кінець 1926 року цей відсоток збільшився до 67,2% , а серед жінок відповідно з 26% у 1920 році до 33,3% у 1926 році3. Отже, аналіз даних переписів 1920,1926 років свідчить про те , що відсоток письменних як серед чоловічого так і жіночого населення Харківщини дещо вищі ніж в цілому по Україні окрім сільського населення.

Після того, як ми з’ясували загальну чисельність письменних чоловіків і жінок за віковими групами, особливо важливим постає питання письменності серед національностей, які мають найбільший відсотковий показник письменних та їх віковий показник в місті Харкові. Дані перепису 1920 року свідчать, що особливо складним було становище з освітою саме серед українського населення. На початку 20-х років у місті Харкові серед українців налічувалося лише 63,2% письменних, у той час, як у інших національних груп цей показник дорівнював: у росіян – 65,5%, у євреїв – 80%, у німців – 86,2%, у чехів – 82,2%, у білорусів – 70,9%, у латишів – 77%.

Щодо даних за віковим складом, то ми спостерігаємо, що у віці від 10 до 14 років письменних українців було 86,5%, з них письменних чоловіків було 87%, а жінок – 86,1%. Серед росіян письменних у цьому віці було дещо менше, ніж українців – 86,3%, з них чоловіків – 86,2%, а жінок – 86,4%. Письменних білорусів було 83,9%, з них чоловіків – 95,6%, жінок – 92,7%. Латишів було 82,6%, серед них чоловіків – 87,2%, жінок – 78,6%. У чехів письменних було 72,2%, з них чоловіків – 85,7%, а жінок – 62,6%. Слід зауважити, що серед усіх національностей, які ми розглядаємо у цій віковій групі, це був найнижчий показник. Найбільше письменних у цій віковій категорії було серед євреїв – 91,4% та німців – 90,2%. Серед євреїв письменних чоловіків було 90,1%, жінок більше – 92,6%, у німців відповідно – 83,8% та 90%1. Отже, ми бачимо, що у віковій групі від 10 до 14 років найбільше письменних було серед євреїв та німців, а українці були лише на третьому місці. В іншій віковій групі віком від 15 до 19 років письменних українців було вже 90,8%, з них чоловіків – 93,1%, жінок – 89%. Серед росіян такі дані: всього письменних було 94,3%, з них чоловіків – 92%, жінок – 87,4%. Євреїв було 95,3%, з них чоловіків – 95,4%, жінок – 95,3%, майже порівну. У німців було 90,8%, з них чоловіків – 92,4%, жінок – 89,9%. Що стосується чехів, то у них, серед усіх писемних національностей, що розглядаються за віком, є найменший показник у цій групі – 40%. Білорусів було 85,9%, з них чоловіків – 94%, жінок – 80,8%. Щодо латишів, то їх було 93,8%, з них чоловіків – 92,1%, жінок – 95,2%. Отже, ми бачимо, що у цій віковій групі, на відміну від попередньої, найбільш письменними знову були євреї та росіяни, на третьому місці були латиші, українці з німцями були на четвертому, а найменший відсотковий показник, як і в попередній віковій групі мали чехи. У віковій групі від 20 до 24 років серед українців зменшується кількість письменних. Вони становили 86,4%, з них чоловіків – 93,6%, жінок – 82,4%. Ця ж тенденція простежується і у росіян. Якщо у попередній групі серед росіян були високі відсоткові показники, то в цій віковій групі вони дещо нижчі: порівняно з українцями – 85,7%, з них чоловіків – 91,9%, жінок – 82,2%. Високий показник письменних, як і в попередній віковій групі, був серед євреїв – 96,2%, з них чоловіків – 97,5%, жінок – 95,6%, та німців – 96,8%, з них чоловіків – 96,1%, жінок – 97,2%. Щодо чехів, то слід зазначити, що на відміну від попередньої вікової групи, де їх показник був найменший, у цій віковій групі відсотковий показник письменних серед чехів є найбільшим – 100%, як серед чоловіків, так і серед жінок. Серед білорусів в цілому письменних було 81,6% (чоловіків – 91,2%, жінок – значно менше – 75,5%). Дещо вищим, ніж у білорусів, показник у латишів, він становив 94%, причому відсоток письменних був вищим серед жінок – 94,8%, а серед чоловіків – 92,4%1. Отже, ми бачимо, що у цій віковій групі найбільше письменних було серед чехів, на другому та третьому місцях були відповідно німці та євреї, найменший показник мали білоруси. В наступній віковій групі від 25 до 29 років зменшується кількість письменних українців до 80,6%, в основному за рахунок жінок – 71,7% проти 82,4%, письменних чоловіків зменшилося з 93,6% до 92,6%. Зменшилися показники і серед росіян – 81,6%, з них чоловіків – 92,2%, жінок – 74,2%. Щодо євреїв, то їх було 94,6%, з них чоловіків – 96,1%, жінок – 93,3%. Німців – 94,9%, з них чоловіків – 94,8%, жінок – 94,9%. Слід зазначити, що в цій віковій групі, як і в попередній, чехи знову мають найбільший відсоток письменних – 95,1%, з них чоловіків – 94,1%, жінок – 100%. Білоруси складають 86,9%, з них чоловіків – 84,8, жінок – 78,6%. Що стосується латишів, їх було 93,7%, з них чоловіків – 97,9%, жінок – 90,7%. Отже, ми бачимо, що у віковій групі від 25 до 29 років українці в місті Харкові, нажаль, мають найнижчий відсотковий показник серед усіх зазначених вище вікових груп за національністю. Ще менше українців серед письменних у віковій групі від 30 до 39 років, вони становлять лише 74,5%, Низький показник серед жінок – 60,8%. Зменшився він і серед чоловіків – 69,3%. Подібна тенденція до зменшення кількості письменних в даній віковій групі простежується і серед росіян – 76,4% проти 81,6% у попередній групі. Тепер серед чоловіків – 90%, жінок – 64,3% зменшилося майже на 10%. Знизилися показники і серед євреїв – до 92,5%, з них чоловіків – 96%, жінок – 88,6%. Стосовно німців: вони становили 91,8%, з них чоловіків – 94,3%, жінок – 89,5%. Відносно високим залишився показник письменних серед чехів – 91,2%, з них чоловіків – 92,3%, жінок – 87,5%. Зменшилася кількість письменних і серед білорусів: їх було 74,8%, традиційно більший відсоток чоловіків – 82,9%, а жінок – лише 62,6%. Зазначимо, що в цій віковій групі найбільший відсотковий показник письменних – 95% серед латишів, з них чоловіки – 96,7%, жінки – 87,7%. Отже, у віковій групі віком від 30 до 39 років українці знову складають найменший відсоток, найбільше письменних у цій групі було латишів, євреїв та німців. У наступній віковій групі від 40 до 49 років, як і у двох попередніх, знову простежується зменшення відсоткового показника українців – вони складають 65,3%, з них чоловіків – 82%, жінок – 77,9%. Менші показники письменних спостерігаємо і серед росіян – 66,5%, з них чоловіки – 82,2%, а жінки – лише 51,5%. Навіть серед євреїв у цій віковій групі спостерігаємо зменшення письменного населення – 73,4%, з них чоловіки – 69%, жінки – 79,5%. Високим залишився відсоток письменних серед німців, особливо серед чоловіків – 97,2%, серед жінок – 89,9%. Найвищий показник у цій віковій групі у чехів – 93,5%, особливо серед чоловіків – 95,8%, жінки становили 85,7%, білорусів було 68,3%, з них чоловіків – 82,4%, жінок – 41,6%, латиші складають 83,7%, з них чоловіків – 90%, жінок – 76,5%1. Отже, ми бачимо, що у цій віковій групі порівняно з попередньою простежується тенденція зменшення письменних серед українців з 74,5% до 65,3%, серед росіян, відповідно з 76,4% до 66,5%, білорусів – з 74,8% до 8,3%. Зменшилося письменних навіть серед євреїв – з 92,5% до 73,4%, а у німців на один відсоток показник підвищився, збільшився він і у чехів – з 91,2% до 93,5% - це найвищий показник в цій віковій групі.

Розглядаючи наступну вікову групу від 50 до 59 років, ми спостерігаємо тенденцію до зменшення кількості письменних майже у всіх національностей. Однак, найнижчий відсоток і в цій групі серед українців, він становив 54,3%, з них чоловіків – 72%, а жінок – 40,1%. На другому місці були росіяни – 59%, з них чоловіків 74,7%, жінок – 46%. Євреїв було 78,6%, з них чоловіків – 89,2%, жінок – 67,3%. Найбільший відсоток в цій групі складають німці – 90,9%, особливо чоловіки – 93,9%, а жінки становили 88,7%. Високий відсоток чехів – 84,2%, як чоловіків – 87,5%, так і жінок – 81,8%. Білоруси становлять 61,2%, з них більший показник серед чоловіків – 68,6%, а жінки становили 53,1%. Серед латишів у цій віковій групі письменних було 73,9%, більшість становили чоловіки – 83,5%, а жінки – 66,1%. Отже, і в цій віковій групі ми знову бачимо зниження рівня письменних серед українців, а найбільше письменних було серед німців та чехів.

Перепис населення 1920 року зафіксував ще одну вікову групу – 60 років і більше. Проаналізувавши дані, ми бачимо, що чим старіше за віком населення, особливо українці, росіяни та білоруси, тим менший відсоток письменних. Так, серед українців він становив лише 39,5%, росіян – 45,3%, білорусів – 51,7%. Як і в попередніх вікових групах, переважали чоловіки: українців – 58,1%, росіян – 61,6%, білорусів – 67,7%. Серед жінок цієї вікової групи найменше письменних було, як і раніше, українців – 28,7%, білоруси складали 33,3%, росіяни – 36,1%. Однакові загальні показники письменних – 58,8% - були у євреїв та латишів, серед чоловіків у євреїв – 77,1%, серед латишів – 72,7%, а жінок відповідно 43,5% та 52,4%. Високий показник залишився серед німців – 88,5%, особливо серед чоловіків – 96,5%, жінки становили 85,2%. Найбільший показник у цій групі мають чехи – 100%, як чоловіки, так і жінки. Слід зауважити, що це найменша вікова група, їх у місті було всього 11 осіб, із них 5 чоловіків і 6 жінок. Напевно це були службовці з гарною освітою. Білоруси в цій групі становлять 51,7%, з них чоловіки – 67,7%, жінки – 33,3%. Отже, у віковій групі від 60 років і більше найбільший відсотковий показник серед усіх національностей мають чехи, на другому місці – німці, на третьому євреї та латиші. Українці, як і в чотирьох попередніх групах займають останнє місце.

Цікаво проаналізувати динаміку змін кількості письменних за переписами 1920 та 1926 років серед найбільш численних національних груп – українців, росіян та євреїв у віці від 10 до 60 і більше років, які проживали в м. Харкові. Так, якщо у 1920 році серед українців у віці від 10 до 14 років відсоток письменних від їх загальної кількості серед чоловіків становив 87,0%, серед росіян – 86,2%, євреїв – 90,1%, то у 1926 році ми спостерігаємо значно підвищення кількості письменних серед усіх груп населення: українців – 93,8%, росіян – 91,4%, євреїв – 96,4%. На 1926 рік письменних обох статей серед чоловіків було: українців – 92,7%, в 1920 р. – 86,5%; росіян, відповідно – 91,0% та 86,3%, євреїв – 96,3% у 1926 році проти 91,4% в 1920 році.

Серед жіночого населення в 1920 р. письменних українців було 86,1%, росіян – 86,4%. Дещо більше їх серед євреїв – 92,6%. Як і серед чоловіків на 1926 р. кількість письменних жінок збільшується відповідно: українців – 91,6%, росіян – 90,6%, євреїв – 96,2%, а серед обох статей письменних збільшилося українців – на 6,2%, росіян – на 4,7%, євреїв – на 5,1%, разом – на 5,6%1.

У віці від 15 до 19 років також спостерігається збільшення письменних у 1926 році в порівнянні з 1920 роком. Якщо у 1920 році серед українців відсоток письменних від їх загальної кількості серед чоловіків становив 93,1%, росіян – 92,0%, євреїв – 95,4%, то у 1926 році українці становили 94,4%, росіяни – 93,2%, євреї – 98,0%. Щодо жінок у цьому віці на 1920 р. письменних українців було 89,0%, росіян – 87,4%, євреїв – 95,3%, а в 1926 році українців – 86,1%, росіян – 83,8%, євреїв – 97,9%1. Проаналізувавши відсоток письменних жінок у 1926 році проти 1920 р., бачимо, що серед українців та росіян відсоток письменних дещо знизився, а у євреїв – підвищився. Це можна пояснити поповненням молоді міста із села, де письменних було мало. Зауважимо, що серед обох статей у цьому віці кількість письменних зменшується: серед українців – на 1,3%, росіян – на 6,6%, а серед євреїв підвищується на 2,6%.

Значно зростає кількість письменних у групі віком 20-24 роки, як серед чоловіків, так і жінок. Якщо у 1920 році письменних чоловіків українців було 93,6%, росіян – 92,9%, євреїв 97,5%, то у 1926 році помітно зростає відсоток українців до 96,8%, росіян – 96,2%, євреїв – 99,1%.

Зазначимо, що і в цій віковій групі письменних жінок значно менше, ніж серед чоловіків. Так, якщо у чоловіків на 1920 р. відсоток даної групи населення становив від 93,6% до 97,5%, а жінок – від 82,4% до 95,6%, то на 1926 р. зростає відсоток письменних як серед чоловіків, так і серед жінок відповідно – 89,6% українців, 88,7% росіян та 97,9% євреїв.

У наступній віковій групі, 25-29 років, письменні від загальної кількості населення серед чоловіків становило у 1926 році: українців – 97,2% проти 92,6% у 1920 р., росіян – 96,0% проти 92,2% у 1920 р., євреїв – 98,7% проти 96,1% у 1920 р2. Таким чином, бачимо, що кількість письменних за вказані роки зросла майже на 4%. Серед жінок цього віку відсоток письменних також менше, ніж у чоловіків. Зокрема, українців – 85,6% у 1926 р. проти 71,7% у 1920 р., росіян – 86,0% у 1926 р. проти 74,2% у 1920 р., євреїв – 96,5% у 1926 р. проти 93,3% у 1920 році. У порівнянні з 1920 р. письменних жінок у 1926 р. збільшилось: українців – на 14%, росіян – на 11,8%, євреїв – на 3,2%. Отже, кількість письменних жінок серед українців та росіян цього віку значно збільшилась у порівнянні з євреями, які раніше уже мали найвищий відсоток письменних. Таке збільшення можна пояснити тим, що на середину 20-х років значно поширилася шкільна освіта, діяли школи для робітників на підприємствах, середні спеціальні навчальні заклади.

Звертає на себе увагу те, що, по-перше, відсоток письменних жінок у кожній віковій групі значно менший, ніж у чоловіків, а по-друге, помітне зростання письменних на 1926 р. у порівнянні з 1920 р. Зазначимо, що починаючи з вікової групи від 30 до 60 і більше років спостерігається поступове зменшення письменних, особливо серед українців та росіян. Так, у віці 30-39 років серед українців письменних чоловіків у 1926 році було 95,9% проти 89,3% у 1920 р., росіян – 95,1% проти 90,0%, а євреїв – 98,3% проти 96,0%. Серед письменних жінок у 1926 р. українців було 76,2% проти 60,8% у 1920 р., відповідно росіян – 79,6% проти 64,3%, євреїв – 94,1% проти 88,6%. Кількість письменних у цій віковій групі у середньому зросла: у чоловіків – на 4,7%, а у жінок – на 8,4%.

Значно збільшився відсоток письменних у 1926 році в порівнянні з 1920 роком у групі віком 40-49 років. Однак зменшується у порівнянні з попередньою віковою групою. Так, у чоловіків українців у 1926 р. він становив 91,7% проти 82,0% у 1920 р., у росіян відповідно – 92,3% проти 82,2%, у євреїв – 96,4% проти 69,0%, разом – 92,2% проти 83,0%. Серед жіночого населення у 1920 р. письменних українців було лише 47,9%, дещо більше у росіян – 51,5%, а у євреїв – 79,5%. Як і серед чоловіків, на 1926 рік кількість письменних жінок в цілому, в порівнянні з 1920 роком збільшується: серед українців – 58,9%, росіян – 65,2%, євреїв – 85,2%, а серед обох статей – українців – 76,3% у 1926 р. проти 65,3% у 1920 р., відповідно росіян – 79,1% проти 66,5%, євреїв – 91,3% проти 73,4%1.

У віковій групі 50-59 років в цілому спостерігається зниження відсотку письменних, хоча в порівнянні з 1920 р. він зростає у 1926 р. на 8,2%. Серед українців чоловіків письменних у 1926 р. було 85,2% проти 72,0% у 1920 р., відповідно росіян – 84,0% проти 74,7%, євреїв – 94,0% проти 89,2%. Щодо жіночого населення цього віку, то у 1926 р. письменних українців було 44,5% проти 40,1% у 1920 р., росіян – 56,3% проти 46,0%, дещо більше їх серед євреїв – 75,7% проти 67,3%.

Ще більше знижується загальний показник письменних у віковій групі 60 років і більше – це 55,1% у 1926 р. проти 47,5% у 1920 р. обох статей разом, але невідмінно зростає у 1926 р. у порівнянні з 1920 р. на 7,6%. Якщо серед українців чоловіків цієї вікової групи у 1920 р. було письменних 58,1%, то у 1926 р. – 67,4%, росіян у 1920 р. – 61,6%, то у 1926 р. – 73,9% і відповідно у євреїв – 77,1%, у 1926 р. – 88,6%, у жіночого населення у цій віковій групі відсоток письменних дуже низький. Особливо серед українців, зокрема, 28,7% у 1920 р., 31,2% у 1926 р., росіян – 36,1% у 1920 р., 43,3% - у 1926 р., а у євреїв і в цій віковій групі письменних було значно більше, ніж в українців та росіян, зокрема, якщо у 1920 р. їх було 43,5%, то у 1926 р. – 59,9%. Отже, рівень письменності як серед чоловіків, так і серед жінок протягом 20-х років поступово зростав. Так, якщо серед українців чоловіків у 1920 р. письменних було 71,0%, а серед жінок – 56,7%, то у 1926 р. їх було відповідно 79,4% і 65,1%, а показник обох статей становив на 1926 р. 72,3% проти 63,2% у 1920 році. Подібна ситуація простежується і у росіян.

Проаналізувавши дані переписів населення 1920 та 1926 років щодо кількості письменних серед найбільш чисельних національностей, які мешкали в м. Харкові напередодні та в період непу, ми бачимо, що особливо складним було становище з освітою серед українців – 63,2%. Зауважимо, що в цілому по Україні письменних українців на початку 20-х років налічувалося менше 28,3%, у той час, як у інших численних національних групах населення України цей показник дорівнював: у росіян – 45,4%, у євреїв – 65,1%. Отже, у Харкові показник письменних дещо вищий у порівнянні з даними по Україні1.

Низький відсоток письменних українців серед населення інших національностей міста, особливо старшого покоління, можна пояснити тим, що переважна більшість мешканців міста народилися у другій половині ХІХ ст., коли в Україні близько 70% населення не вміли читати і писати. Негативно вплинули на освіту населення і події початку ХХ ст.: революції 1905-07 рр., Перша світова війна, революційні події 1917 р. та Громадянська війна. Слід враховувати і те, що значна частина міського населення поповнювалася за рахунок села, де письменних було дуже мало.

Таким чином, за складом населення м. Харків у період непу був багатонаціональним, тут мешкали представники 60 національностей, найчисленнішими були українці, значний відсоток складали росіяни та євреї. Серед інших національностей переважали поляки.

За соціальним складом національних груп населення міста найбільше робітників складали українці – 28,7% та росіяни – 26,4%, серед службовців провідне місце посідали євреї – 43,9%. Переважали вони і серед господарів з найманими робітниками.

На початку 20-х років найменше письменних серед найбільш численних національностей міста було українців – 63,2%, а євреїв – 80%. На 1926 рік відсоток письменних українців зріс до 72,3%, росіян – до 73,5%, а євреїв – до 81,7%. У всіх вікових групах цих національностей письменних було більше серед чоловіків.