Geum.ru

В. Н. Каразіна Історичний факультет Кафедра історії України Іванов Станіслав Юрійович динаміка зміни чисельності населення міста харкова в роки непу Диплом

Вид материалаДиплом

Содержание


Історіографія та джерельна база дослідження
1.2. Джерельна база
Подобный материал:
1   2   3   4   5   6   7   8

РОЗДІЛ І



ІСТОРІОГРАФІЯ ТА ДЖЕРЕЛЬНА БАЗА ДОСЛІДЖЕННЯ


1.1. Стан наукового дослідження теми


Історіографія теми досить складна і неоднозначна, що викликано, перш за все, багатогранністю проблем, чисельністю наукової літератури, протилежністю наукових оцінок. Дослідженням питань населення України, в тому числі й в окремих великих містах, уже в 20-30-ті роки ХХ ст. займалися вчені-історики, демографи, етнографи, представники статистичних відділів, державного апарату та місцевих органів влади.

Особливий інтерес представляють роботи 20-х років, котрі здебільшого були підготовлені учасниками цих подій. Наукові праці, опубліковані в ті часи, не мали ідеологічної упередженості, що було характерною ознакою пізніших досліджень радянських науковців. У цей час досліджувалися проблеми змін національного складу, міграцій, природного приросту населення, становище національних менших, процеси мовної та етнічної асиміляції, культурно-освітнього будівництва1. Переважна більшість робіт мала науково-популярний характер. У працях В. Затонського, Д. Лебедя, М. Скрипника, П. Постишева особлива увага приділялася розробці державної політики в багатонаціональних регіонах України, в т.ч. і на Харківщині, яка мала до того ж стратегічне значення з огляду столичного статусу та її швидкого промислового піднесення. У цих працях багато цінного фактичного матеріалу, але їм притаманні залежність від офіційної ідеології, захоплення кількісними показниками, адже офіційні органи були зацікавлені в прикрашенні показників своєї роботи, тому при їх використанні необхідний критичний підхід.

Дослідження чисельності, національного та соціального складу населення міста Харкова в період непу викликає особливий інтерес не лише з точки зору того, що він був в цей час столицею України, але й з погляду щодо порівняльного аналізу демографічного становища, його впливу на економіку міста. Вже в 20-ті роки ця тема викликала зацікавленість у дослідників, які здебільшого були працівниками статистичного управління1. Так, Гвоздеєв Н., використовуючи статистичні дані бюлетенів губернського статбюро, простежує природний рух і приріст населення Харківської губернії, в т.ч. і по м. Харкову. Цікавий матеріал про демографічне становище міста міститься в роботі Коваленко І.З. Автор звертає увагу на приріст населення міста на поч. 20-х років у його старій межі, наводить дані приросту населення з середини ХІХ ст. до 1923 р. включно. Збільшення населення, стверджує автор, відбувалося, головним чином, за рахунок імміграції. Він наводить дані щодо заселення окремих районів міста за статтю та соціальним станом.

У період непу з’являються перші роботи про національні меншини в Україні2. На основі переписів населення в 1920, 1923 та 1926 рр. автори намагалися проаналізувати їх кількісний склад, розселення, економічне та політичне становище, участь у промисловому будівництві тощо.

Цікавий матеріал про національний склад населення України, в т.ч. і Харкова, його природний приріст, процеси мовної та етнічної асиміляції міститься в працях А. Хоменко1. Автор правильно зазначає, що основним осередком асиміляційних процесів були великі міста, що найбільш відчутними вони були серед білорусів, молдаван, болгар, німців, греків, євреїв.

Зауважимо, що свої дані він підтверджував показниками володіння рідною мовою. Однак втрата рідної мови не завжди свідчила про втрату національної ідентичності. Говорячи про регіональні особливості асиміляційних процесів, автор слушно зауважує, що у великих індустріальних центрах, яким був Харків, асиміляція відбувалася досить інтенсивно. У роботах показано, що національний склад населення України, в тому числі і Харкові, у порівнянні з дореволюційним часом, зазнав значних змін за рахунок міграційних процесів із сіл у міста, збільшення кількості представників різних національностей, що можна пояснити соціально-економічними зрушеннями, особливо в період непу.

Цікаві дані щодо кількісного складу населення України, в тому числі і Харкова, містяться в праці Мінаєва С.В.2. Аналізуючи перепис населення 1926 р. в цілому по Україні, автор звертає увагу на найбільші за кількістю населення округи, серед яких і Харківщина. В роботі наводяться дані про те, що за кількістю населення серед шести міст, які мають 100 і більше тисяч населення, Харків був на третьому місці після Києва та Одеси. Автором простежується динаміка зростання населення та його складу за віком, статтю, національністю, рідною мовою та письменністю.

У роботі правильно зазначається, що в роки непу природний приріст населення значно підвищився, а у великих містах, в т.ч. і Харкові, переважало українське населення1. Звертається увага на соціальний та національний склад соціальних груп та професій. Заслуговують на увагу табличні додатки про загальні підсумки населення України за переписом 17.12.1926 р., порівняльні дані зі становищем на 1897 р. Автор зосереджує увагу на кількості міського та сільського населення, чоловічої та жіночої статі, віковий та національний склад населення України. Наводяться дані про стан житлового міського фонду, його розподіл між різними соціальними верствами населення.

Особливий інтерес представляють роботи, що присвячені безпосередньо місту Харкову в період непу2. Коваленко І.З. простежує, як відбувалося збільшення чисельності населення міста та його вплив на житлові умови мешканців, їх бюджет. Автор наводить багато конкретного матеріалу про становище з житлом в старій та новій межі міста, а також в окремих його районах. Зріст населення міста з 1923 по 1926 рр. автор безпідставно пояснює лише значним поширенням житлової площі за рахунок нового будівництва. В роботі також йдеться про статеве співвідношення після 1912 р., зокрема, зменшення чоловіків на поч. 20-х рр. Заслуговують на увагу таблиці про відсоткове співвідношення національних груп населення міста за 1920, 1923, 1926 рр.

Цікавий і багатий фактичний матеріал про Харків у світлі Всесоюзного перепису 1926 року в новій міській межі 1924 р., представлений в змістовній роботі "м. Харків та інші міста й селища міського типу Харківської округи"3. Основна увага звертається на житлові умови, нерухоме майно мешканців міста. В роботі багато даних про залюдненість володінь, густоту населення, житловий фонд та житлові умови. Дається характеристика житлових помешкань, матеріалу забудови, є порівняння становища нерухомого майна за станом на 1923 рік. В роботі є статистичні дані про кількість населення міста на 1926 рік, його статевий та віковий склад, сімейний стан, склад сім’ї, звертається увага і на письменність серед різних національностей. Автори роблять порівняння з попередніми роками, особливо це стосується таблиць. Значної уваги приділяється зрушенням в соціальному складі населення в період непу, йдеться про те, що відсоток робітників і службовців міста в порівнянні з 1923 р. значно зріс.

Окремий розділ присвячено аналізу перепису 1926 р. щодо становища міст та селищ міського типу Харківської округи.

Питанням житлового будівництва та комунальним підприємствам в містах України в 20-ті роки присвячені статті Вологодцева І. та Каплунова І.1. Наводячи дані про житлове будівництво в Україні, автори дають відомості і по Харкову.

Значну увагу в період непу і подальші роки ХХ ст. було приділено вивченню питань розвитку культури населення: ліквідації неписьменності, як серед дітей, так і дорослого населення, організації мережі закладів освіти, створення хат-читалень, шкіл лікнепу на підприємствах, шкіл фабрично-заводського учнівства (ФЗУ), червоних кутків, клубів тощо2. Зауважимо, що для робіт радянських часів був характерним класовий і партійний підхід щодо роботи культурно-освітніх закладів, які мали бути основою ідеологічного виховання трудящих як будівників соціалізму. Як правило, автори зосереджували увагу лише на позитивних моментах.

У 20-х – на початку 1930-х рр. з’являються праці, автори яких намагаються узагальнити результати національно-культурного розвитку на Харківщині1. Розглядаються питання проведення в регіоні політики коренізації, наводяться дані про національний склад населення.

Низка досліджень цього періоду була присвячена питанням зростання робітничого класу в період непу, його національного складу та участі у промисловому будівництві2.

Особливий інтерес представляють спеціальні регіональні дослідження. Першу спробу проаналізувати національний склад мешканців Харкова та Харківської губернії зробив Смілянський3. Використовуючи дані перепису 1920 р., автор аналізує національний склад мешканців міста Харкова і Харківської губернії. Дослідник робить висновок про суттєві кількісні розбіжності національних меншин серед населення Харкова та населених пунктів губернії. В роботі звертається увага на значну національну строкатість мешканців м. Харкова та перевагу українців серед сільського населення.

У роботі П.П. Ступішина4 аналізується соціальний склад населення Харківщини. Використавши дані перепису 1920 та 1926 рр., автор показує зміни соціального складу населення міста і регіону. В роботі відзначається значне зростання в період непу в м. Харкові робітників серед представників основних, найбільш чисельних, національностей, особливо серед представників російської національності.

З утворенням у 30-х роках сталінського варіанту марксистсько-ленінської ідеології з її догматизмом та схематизмом у висвітленні історичних явищ у науковій літературі, менше уваги приділяється національному питанню. У другій половині 30-х – 50-х рр. в Україні демографічні проблеми спеціально не досліджувалися. Етнічні процеси якщо і розглядалися, то, як правило, з точки зору консолідації української радянської нації та зближення українців з представниками інших національностей1.

Дослідження національного питання відновлюється з другої половини 50-х років. Після ХХ з’їзду КПРС склалися більш сприятливі умови для вивчення національних питань. Зауважимо, що у цей період продовжує переважати тематика інтернаціонального спрямування2.

Вагомий внесок у вивчення етнічного складу, міжетнічних зв’язків в Україні, в тому числі і Харківщини, зробив В.І. Наулко3. Автор правильно пов’язує зміни в чисельності населення різних етнічних груп з природним рухом, міграцією, етнічними процесами, пов’язаними з економічним розвитком. У роботах переконливо доводиться, що серед причин зростання міського населення були такі фактори як індустріалізація, приплив робочої сили з села, спрямування урядом значної кількості росіян у промислові центри України, в тому числі й до Харкова.

В низці загальних праць, присвячених робітничому класові в період непу, в тій чи іншій мірі, розглядалися і деякі аспекти з національного питання4. Зокрема, про міграції та набір представників інших національностей, особливо росіян, на промислові підприємства великих міст України, в т.ч. і Харкова. Автори звертають увагу на формування багатонаціональних колективів новобудов, заводів, які проводились і на Харківщині. Однак в роботах не розглядається процес російськомовної асиміляції, що особливо швидко розвивалась у великих промислових центрах, в т.ч. і Харкові.

Значну увагу дослідженню національних процесів, що відбувалися у Харкові в період непу, приділили у своїх працях М.В. Курман та І.В. Лебединський1. Автори, на основі значного фактичного матеріалу, простежують динаміку чисельності населення міста Харкова з 1917 до середини 60-х рр. ХХ ст., порівнюючи з найбільшими промисловими центрами Союзу РСР, аналізують природний приріст населення міста. Значної уваги приділяють міграційним процесам в 20-ті і наступні роки. Використовуючи статистичні матеріали, вони довели, що міграція та асиміляційні процеси мали значний вплив на збільшення населення в місті, особливо жіночого. Заслуговують на увагу дані про письменність мешканців міста у 20-ті – 50-ті роки.

Заслуговує на увагу монографія Б.В. Чирко2, в якій автор розглядає широке коло проблем, зокрема, стан етнічних спільнот в Україні в період непу, вплив економічної політики радянської влади на соціально-господарський уклад населення різних націй, зміни в національній політиці у 30-х роках.

Про зміни у чисельності населення та його національного складу на Харківщині у 20-30-ті роки йдеться у статті А.В. Скоробогатова3. На основі даних переписів населення 1920, 1923, 1926 рр. автор проаналізував причини, що вплинули на збільшення представників інших національностей в регіоні, але поза увагою залишилися такі питання, як їх соціальний склад, господарська діяльність тощо.

Соціально-політичні й національні процеси, що відбуваються в будь-якому суспільстві, неможливо з’ясувати без аналізу характеру політичної системи, що існувала в цьому суспільстві в конкретний історичний період. Саме з другої половини 80-х – початку 90-х рр. ХХ ст. більше уваги дослідники почали приділяти до етнічних процесів минулого, національної політики радянського уряду, політиці коренізації в Україні, а також аналізу соціально-політичних процесів в період непу і подальші роки1. Звертає на себе увагу змістовна монографія С.В. Кульчицького, в якій простежується як політичний режим 20-х років впливав на національну політику, статус національних меншин.

Зауважимо, що після розпаду СРСР і проголошення незалежності України з’явилися нові підходи в оцінці подій минулих часів. Зокрема, А.В. Антонюк як чинники прийняття політики коренізації називає такі: падіння престижу інтернаціональних гасел і цінностей в умовах переходу до непу, лібералізація суспільства, складність керування територіями з іншими мовними і культурними орієнтаціями населення та ін.

Згортання політики коренізації дослідники Шаповал Ю.І., Даниленко В.М., Касьянов Г.В., Кульчицький С.В., Чирко Б.В., Єфіменко Г.Г. та ін.2 пояснювали встановленням в СРСР сталінського тоталітарного режиму, одержавленням найважливіших елементів суспільства, що привело до згортання непу і не уможливлювало прояв національного розвитку, приводило до змін в національній структурі в окремих регіонах України.

Значний інтерес в 90-ті роки та на початку ХХІ ст. історики проявили до питання національної політики та становища окремих груп населення в роки непу1. Значна частина праць присвячена єврейському, німецькому та польському населенню2.

Автори розглядають наслідки переселенської політики щодо національних меншин, соціально-професійний склад населення, еміграцію, демографічний аспект, зміни в кількісному й соціальному складі, національно-культурну політику радянського уряду, правове становище національних меншин. Дослідники зазначали, що період непу і початок 30-х років ХХ ст. для єврейського та німецького населення в Україні був часом національного культурного ренесансу.

З 60-х років ХХ ст. посилилося вивчення питань освіти, національної культури в Україні, в т.ч. і на Харківщині в роки непу. З’явилася низка наукових статей та монографій, присвячених питанням розвитку національної культури та освіти в період непу3. Дослідники звертають увагу на ідеологічну спрямованість заходів радянського уряду, на культурний та освітній розвиток окремих груп населення. Справедливо дослідники визначали недоліки концепції партії і уряду в національному пізнанні. Автори зазначають, що період найбільшого сприяння розвитку шкільної освіти, в т.ч. і національних менших, тривав із середини 20-х до середини 30-х років, доки не почалося згортання досягнень українізації. Однак автори мало уваги приділяли особливостям розвитку освіти серед різних етнічних груп населення як в цілому по Україні, так і в окремих промислових центрах у період непу.

Останнім часом, у зв’язку з періодичним загостренням у пресі "російського питання" в Україні, зросла зацікавленість науковців до висвітлення становища росіян в роки непу та 30-х рр. ХХ ст. Являє інтерес дисертація В.М. Рогового "Українсько-російські етнонаціональні відносини в Україні в 20-30-х рр. ХХ ст."1. Автор звертає увагу на характер і особливості етнічної структури населення країни та місце в ній українців і росіян, як двох найбільших спільнот. У роботі справедливо зазначається, що до середини 30-х рр. українці становили переважну більшість населення республіки, а відчутне зростання росіян в Україні, особливо у великих промислових центрах, у т.ч. і Харкові, відбулося у 30-х роках, що було пов’язане з прискореною індустріалізацією.

Особливий інтерес представляють праці, присвячені безпосередньо населенню міста Харкова, що вийшли на початку ХХІ ст.2 Привертає увагу робота "Чехи в Харкові" де йдеться про історію мешканців чеської національності в місті, про їх господарчу та освітню діяльність. Про єврейське населення у 20-30-ті роки розповідається у роботах К. Пивоварської та А.Ю. Лейбфреда.

Окремі дані про населення, адміністративний устрій, економічне та культурне життя міста Харкова містяться в загальних працях, присвячених Харківщині в цілому, і місту Харкову зокрема1. Особливий інтерес викликає колективна праця "Історія міста Харкова ХХ ст.", в якій значна увага приділяється періоду непу, зокрема питанням кількості населення міста, безробіттю, освіті, житловим умовам мешканців міста.

Починаючи з середини 20-х років і до сьогодні досліджуються питання безробіття в період непу, як в цілому в Україні, так і в окремих містах2. Використовуючи дані перепису 1926 р., Статистичні щорічники, дані професійних спілок України та інші джерела, автори простежують причини та розвиток безробіття в період непу. Зокрема, В.М. Довгопол зазначає, що переломним моментом у зростанні безробіття була друга половина 1922 р., коли в містах налагодилося нормальне життя, посилилася демобілізація Червоної Армії. Про всебічну моральну, матеріальну і трудову допомогу безробітним говориться в статті Л.М. Гордієнко. Авторка наводить дані про трудові колективи безробітних у великих містах України, в т.ч. і Харкові, про їх внесок у відродження економіки республіки. Наводяться приклади зниження безробіття в окремих промислових центрах, завдяки відкриттю будинків з майстернями, скорочення для фабрично-заводських робітників робочого дня до 7 годин тощо. Цікаві дані про діяльність біржі праці в процесі регулювання ринку праці національного складу непманів є у вказаних працях В.В. Лантуха, Ю.П. Волосника та Л.А. Прилуцької.

Помітним явищем у науковому доробку соціально-демографічних процесів у період непу слід вважати перші праці з даної проблеми Л.І. Васькіної, В.В. Подгаєцького та Д.К. Гриня1. Автори, використавши значну кількість документів, архівні матеріали, переписи населення 20-х років, неупереджено показують динаміку змін в демографічному та національному складі населення, взаємовплив соціальних факторів та демографічних ознак в процесі формування структури міського населення України.

Монографія В. Подгаєцького є першою у вітчизняній історіографії спробою застосування кількісних методів для вивчення соціальних структур населення міст України, в т.ч. і Харкова, в роки непу. Автор простежує тенденції у зміні соціальних структур міського населення України. Особливий інтерес представляють таблиці щодо розподілу самодіяльного населення міст України за соціальним складом, за галузями праці, соціальному складу в роки непу.

Отже, історіографічний огляд засвідчує, що вивчення даної проблеми почалося уже в 20-ті роки і відбувалося протягом різних за своїм характером періодів: від плюралізму думок, обмеження та замовчування окремих її сторінок до формування нового, неупередженого, об’єктивного висвітлення демографічної проблематики. Використовуючи дані переписів населення 1920, 1923, 1926 рр., різноманітні статистичні матеріали, дослідники показали національний склад, зайнятість населення в період непу, економічний та культурний розвиток. Робилися спроби аналізу соціального складу населення. Однак, для робіт 20-30-х рр. було характерним обмеженість джерельної бази, схематизм, тенденційний підбір і оцінка фактичного матеріалу, недостатність аргументації, відсутність узагальнень, не розглядались, або вкрай фронтально, побіжно питання національного складу робітників, особливо службовців, кустарів "одинаків", осіб вільних професій (представники інтелігентної праці), непманів.

Часто події періоду непу висвітлювалися з позицій партійно-радянської пропаганди, популяризації праць керівників радянської держави. Проблеми, пов’язані з національними відносинами, розглядалися лише з класових позицій, пролетарського інтернаціоналізму, абсолютизації соціально-класових відносин. Звертає на себе увагу і те, що в результаті того, що підсумками переписів займалися переважно статистики та демографи, в працях часто відсутній взаємодоповнюючий аналіз етнодемографічної і соціальної структури населення. Поглибленого вивчення вимагає склад соціальних верств населення з урахуванням усіх етнічних, демографічних і соціальних характеристик. Потребують вивчення і такі питання, як особливості формування національного середовища міста, їх місця і ролі в економічному житті міста. Все це не могло не позначитися на науковій вартості праць цього періоду.

У 40-50-х роках ХХ ст. національне питання, демографічна проблема, динаміка зміни населення, його складу в Україні, в тому числі і Харкові, в період непу не досліджувалися. Лише з середини 60-х рр. почали з’являтися праці з даної проблематики.

Дослідники розширили напрямки та коло питань з демографічної проблеми в Україні і в окремих містах в роки непу. Автори вивчали становище різних етнонаціональних груп населення, зміни в національному та соціальному складі мешканців великих промислових центрів, соціально-демографічні процеси в Україні, становище освіти та культурний розвиток, історію окремих національних меншин. Важливо зазначити, що останній історіографічний період, який розпочався в 90-х роках ХХ ст. позначився розширенням тематики, новими підходами в оцінках подій 20-х років, спостерігається спроба різнобічно оцінити не лише факти, а й джерела. Автори ввели в науковий обіг раніш не відомий фактичний матеріал, статистичні дані різних установ тощо.

Проте недостатньо дослідженими і на сьогодні залишаються етнічні процеси на Харківщині, в т.ч. і місті Харків, в роки непу, участь окремих етнонаціональних груп населення в економічному процесі, їх становище, рівень національно-культурного відродження в період українізації, питання структурних національних змін у складі власників, що займалися підприємницькою діяльністю. Не знайшли достатнього вивчення і питання про зв’язок безробіття з етнодемографічними процесами в роки непу. Потребують ґрунтовного дослідження і питання щодо особливостей та спільних рис у розвитку етнонаціональних процесів у 20-ті роки, аналізу місця і ролі в економіці та культурі представників окремих націй, їх участі в проведенні політики непу.

1.2. Джерельна база

Джерельна база наукової роботи досить широка й різноманітна. Вона складається з опублікованих нормативно-правових документів вищих органів влади (постанови, розпорядження, укази радянського уряду і відповідних органів, що визначали і формували національну і демографічну політику), архівних та статистичних матеріалів, періодичної преси.

Цінним джерелом для висвітлення досліджуваної проблеми є переписи населення 1920, 1923 та 1926 років, які дають можливість детально дослідити демографічні зміни, національний та соціальний склад населення м. Харкова в роки непу1. Переписи містять широкий і різноманітний матеріал, що свідчить про кількість населення, його вік, стать, писемність, зайнятість та ін.

Використовуючи дані переписів, слід враховувати, що вони – відбиток свого часу, тому дані не всіх переписів є цілком достовірними. Особливо це стосується перепису 1920 р., що проходив в умовах Громадянської війни. Ним було охоплено лише 80% громадян в Україні, але в межах Харківської губернії вони цілком заслуговують на увагу. Хоча спостерігаються розбіжності даних у першій та другій таблицях, що пояснюється частковою втратою особистих листків при переїзді Губстатбюро та передачі матеріалів перепису в місцевий Губвідділ праці. Програма перепису не мала чіткого визначення етнічної належності, зокрема четвертий пункт переписного "Особистого листа" мав назву "Національність, рідна мова", що призвело до змішування цих двох категорій. Зауважимо, що на визначення національної належності в краї, безумовно, впливали й історичні фактори – схильність певної частини українського населення Харкова зараховувати себе до росіян, етнічну приналежність визначати через рідну мову. Великий вплив на неточності в проведенні перепису мала відсутність досвіду демографічних обстежень та кваліфікованих кадрів.

Значно достовірніший матеріал міститься у Всесоюзному переписі міського населення, проведеного 15 березня 1923 р., вміщений у багатотомному виданні "Труды ЦСУ"1.

Найбільш цінним джерелом є дані перепису 1926 р. До перепису було включено широке коло питань, які дають можливість визначити етнічну приналежність, чисельність, національний склад населення міст і селищ міського типу, стать, вік, соціальну групу, до якої належить громадянин, писемність, рідну мову, зайнятість тощо. Важливо, що цей перепис проводився у період розгортання непу, "коренізації", національного відродження. І сьогодні дані перепису залишаються найзмістовнішим джерелом вивчення соціально-демографічного складу населення Харківщини в роки непу.

Значна кількість документів, що дають уявлення про національну політику керівництва радянської держави в 20-х роках, вміщена у збірнику "Національні відносини в Україні у ХХ ст."1. Низка документів демонструють процес дерусифікації державного й громадського життя УСРР і духовного відродження у роки непу, а також і його згортання, а з часом і наступ партійно-бюрократичного режиму на національні мови, культури, традиції.

Цікавий матеріал міститься у збірнику "Національні процеси в Україні: історія і сучасність"2. До нього увійшли документи радянської влади, політичних партій, рухів, статистичні джерела, преса, які відбивають реальну картину національних процесів в Україні.

Про формування робітничого класу в роки непу свідчать матеріали, вміщені у збірнику документів "Промисловість і робітничий клас Української РСР в період відбудови народного господарства (1921-1925)"3.

Звертають на себе увагу збірники, до яких увійшли документи про розвиток культури у 20-ті роки4. Однак матеріали підібрані тенденційно, що ілюструють лише успіхи соціалістичної культури, щодо розвитку національних культур, то вони не знайшли належного відображення.

Окрему групу джерел складають документи і матеріали політичних партій, громадських об’єднань і організацій5. Це постанови, резолюції та рішення партійних з’їздів, конференцій, пленумів ЦК ВКП(б)У з національного питання.

Про освітні установи, кількість учнів та вчителів у них можна простежити у збірнику "Статистика України", який видавався Центральним статистичним управлінням України в 20-х роках, та в спеціальних освітніх виданнях – "Пролетарська освіта", "Комуністична освіта".

Цікаві дані щодо народжуваності, смертності та приросту населення на Харківщині, в т.ч. і у Харкові, за 1923 рік містяться у матеріалах зі статистики Харківщини1. Заслуговують на увагу і дані про шлюби та розлучення з 1921 до 1923 р. Зазначається, що значно вищий відсоток розлучень у містах Харківщини, особливо в округових.

Деякі відомості про населення Харкова на 1923 та 1926 рр., розвиток промисловості та робочу силу в Україні є у виданні "Україна в цифрах"2.

Фактичний матеріал про адміністративні, господарчі й громадські організації, що діяли в роки непу, міститься у довідкових й адресних книгах "Вся Україна"3. У них містяться дані про кількісний та національний склад населення України, Харківської округи і міста Харкова. Становлять інтерес довідкові дані про адміністративні установи Харкова, промисловість, наявність банків й кредитних установ, навчальних закладів тощо, дають можливість більш чітко уявити соціально-економічне становище в столичному промисловому місті Харкова в роки непу, яке не могло не вплинути і на соціально-демографічні процеси.

Про природний та механічний рух населення Харківщини, його віковий склад, письменність на початку 20-х років ХХ ст. є дані в Календарі-довіднику на 1925 р.4. Адміністративна статистика, демографічна статистика народної освіти та здоров’я в цілому по Україні, в тому числі і Харківщині, міститься в щорічнику на 1928 рік5. У розділі Демографія є дані про природний рух населення міста Харкова за 1924-1927 роки.

Важливі дані про заходи радянської влади щодо національної та соціально-демографічної політики в роки непу на Харківщині знаходяться в документах губернських, округових, обласних виконавчих комітетів, що зберігаються в фондах Державного архіву Харківської області. Законодавчі акти, документи та матеріали вищих і місцевих державних органів влади зібрані у фондах Р-202 (Харківський губернський виконавчий комітет Ради робітничих, селянських і червоноармійських депутатів), Р-203 (Харківський губернський виконавчий комітет Рад робітничих, селянських та червоноармійських депутатів), Р-845 (Харківський окружний виконавчий комітет Ради робітничих, селянських і червоноармійських депутатів), Р-408 (Виконавчий комітет Харківської міської Ради депутатів трудящих).

Про розгортання мережі шкіл на Харківщині, їх кількість, учнівський колектив та забезпечення педагогічними кадрами можна дізнатися із фонду відділу народної освіти Харківського губернського виконавчого комітету ДАХО (Р-820).

Статистичні відомості про етнічний склад населення регіону, в т.ч. і Харкова, їх соціально-економічний та культурно-освітній розвиток, дані статистико-економічних обстежень є у фондах Харківського губернського статистичного бюро (фонд Р-191 ДАХО) та Статистичного бюро Харківського окружного виконавчого комітету рад робітничих, селянських і червоноармійських депутатів (фонд Р-948 ДАХО).

Отже, джерельна база з даної проблеми цілком достатня для всебічного дослідження особливостей соціально-демографічного, економічного та культурного життя людності міста Харкова, з’ясування етнічного складу населення, його етногосподарського комплексу, розкриття причин демографічних змін в роки непу.