Клавдія Йосифівна Кілінська Фізична географія Карпато-Подільського регіону навчально-методичний посібник
| Вид материала | Навчально-методичний посібник |
- Дидактичні матеріали для формування компетентності учнів з курсу «Фізична географія, 1072.29kb.
- Навчально-методичний посібник (друге видання), 1764.23kb.
- Навчально-методичний посібник Міністерство освіти І науки, молоді та спорту України, 3103.88kb.
- Навчально-методичний посібник Донецьк 2010, 664.64kb.
- Навчально-методичний комплекс розроблено до програми курсу «Політична географія з основами, 2104.05kb.
- Навчально-методичний комплекс розроблено до програми курсу «Історична географія з основами, 1176.46kb.
- М. Б. та інші практикум з проходження практик студентами вищих навчальних закладів, 3048.19kb.
- Міністерство освіти І науки україни харківська національна академія міського господарства, 1693.26kb.
- Л. А. Родіонова економічна історія навчально-методичний посібник, 1216.83kb.
- Г. М. Лавренчук задачі з географії навчально-методичний посібник, 726.53kb.
3. ГЕОМОРФОЛОГІЧНА БУДОВА
3.1. Загальні особливості геоморфологічної будови
Загальний план рельєфу чергування височин і рівнин, їх висоти і характер розчленування, напрям простягання зумовлені геологічною структурою.
Подільська височина простягається з північного заходу на південний схід відповідно напряму геологічної структури. Височина є прикладом оберненого (інверсійного) зв’язку геоструктури і рельєфу: розміщена в межах Волино-Подільської плити.
Геологічна будова впливає на напрям і будову річкових долин. Великі водні артерії Дністер, південний Буг протікають з північного заходу на південний схід, відповідно до напряму геологічних структур.
Головним у розвитку рельєфу є неоген-антропогеновий етап. Переважна більшість неотектонічних рухів були висхідними, завдяки чому утворилися області денудації і області акумуляції. Переважали процеси вивітрювання і поверхневого стоку, формувався загальний план ерозійного розчленування. Під впливом коливання клімату відбулося чергування льодовикової і міжльодовикової епохи.
Ерозійне розчленування поверхні відбито в характері геоморфологічних і морфоскульптурних одиниць та геоморфологічних рівнів. геоморфологічний рівень - це генетичний тип рельєфу, який має певну морфоструктуру.
Подільський рівень з пануючими абсолютними висотами 300-350 м глибоко і густо розчленований річковими долинами, на межиріччі має вирівняну злегка розчленовану поверхню.
Протягом пліоцену і антропогену, через різноманітні геоморфологічні процеси, рівень перетворився з первинної рівнини в розчленовану пластову денудаційну рівнину. Про це свідчить незначна товща антропогенових відкладів, які представлені переважно лесовидними суглинками. Їх потужність коливається від 5 до 10 м, на окремих ділянках безпосередньо на денну поверхню виходять неогенові чи більш давні відклади.
3.2. Геоморфологічна будова Карпато-Подільського регіону
Подільська височинна область. Поділля – давня назва південно-західної окраїни Східноєвропейської рівнини, що зрошується лівими допливами р. Дністер, верхів’ями і правими допливами р. Південний Буг. Найвища точка Подільської височинної області – г. Камула (471 м). На території Прут-Дністерської височинної області знаходиться найвища точка рівнинної частини України – г. Берда (515 м).
Загальною рисою рельєфу території є глибокий уріз річкових долин: долини вузькі і каньйоноподібні, розчленовують поверхню на рівнобіжні гряди, які простягаються із півночі на південь. Різка контрастність між пологими слабо розчленованими межиріччями і глибокими скельними долинами – головна геоморфологічна особливість території (рис. 3.1).
Рис.3.1. Геоморфологічна будова території Карпато-Подільського регіону (за О.М. Мариничем, І.М. Рослим, П.М. Цисем, 1978 р.)Поверхня Подільської височинної області рівнинна, платоподібна, висоти коливаються від 300 до 400 м над р. м. Територія „пережила” дві фази континентального розвитку: первинну, що зумовила нахил поверхні із північного заходу на схід, і вторинну,
Легенда
до картосхеми "Геоморфологічна будова території Карпато-Подільського регіону"
яка проявляється у зменшенні висоти поверхні з півночі на південь.
На Подільському плато (табл. 3.1) виділяються геоморфологічні райони - структурні міні-території з наближеними ознаками тектоніко-геоморфологічної будови території України.
Таблиця 3.1
Орографічні елементи Подільської височинної області
| № пп. | Орографічні райони | Характеристика орографічних районів |
| 1. Східне Поділля | ||
| 1.1. | Верхньобузьке підняття | Широке підняття (50 км), вододіл між басейнами рр. Дністра і Прип’яті. На його схилах беруть початок витоки рр. Збруч, Смотрич, Студениця, Ушиця, Калюся, Горинь, Случ |
| 1.2. | Східне Придністер’я | 200-метровий уступ до р. Дністер. Дренується його допливами |
| 1.3. | Північно-Подільське плато | Північний схил Східного Поділля 30-40-метровим уступом переходить у Волинську низовину |
| 2. Західне Поділля | ||
| 2.1. | Придністер’я | М’які, пологі, хвилясті поверхні вододілів і глибокі каньйоноподібні долини |
| 2.2. | Середнє і західне Поділля | Хвиляста поверхня з незначними глибинами річкових долин, пологими схилами |
| 3. Опілля | ||
| 3.1. | Південно-Західне Опілля | Полога територія, піднімається до висоти 60 м над навколишніми районами |
| 3.2. | Північно-Східне Опілля | Майже рівнинна частина Опілля |
| 4. Північно-Подільська гряда | ||
| 4. | Гологоро-Кременецький кряж | Односторонній уступ, повернутий у бік Волинської низовини. Має порізаний вертикальний профіль, є денудаційною поверхнею |
| 4.1. | г. Камула | Найвища точка Подільської височинної області |
На території Поділля виділяється Товтровий кряж. Це бар’єрний риф міоценових (середземноморського і нижньосарматського) морів, складений органогенними вапняками, коралами, мшанками, літотамніями тощо. У товтровій гряді є головний кряж, що характеризується найвищими висотами, масивною будовою, боковими грядами і групами товтр. відносні висоти головного кряжу не перевищують 60-70 м. Бокові Товтри не утворюють великих за площею масивів, вони ніби “відірвані” від головного кряжу.
На заході Подільська височина характеризується системою рівнобіжних меридіональних потоків, які впадають у р. Дністер. Річки Західного Поділля формують асиметричну будову басейнів: більш розгалужена система правих (західних) і незначна сітка лівих допливів. Праві допливи протікають з північного заходу на південний схід, ліві навпаки, з південного сходу на північний захід. Ще одна особливість: верхів’я річок, як правило, змінюють напрям течії з меридіонального (північ-південь) на південно-східний. Це підкреслює важливість вищерозглянутого чинника про два основних нахили Подільського плато (первинний – північний захід-південний схід; вторинний – північ-південь).
На сході Подільська височина відзначується складною будовою. Тут виділяються три орографічні райони: Верхньобузьке підняття; Східне Придністер’я і Північно-Подільське плато. Більшість річок Східного Поділля змінює напрям течії із північного сходу на південь, що можна пояснити сусідством із західними схилами-блоками Українського кристалічного щита (допливи р. Дністра). Гідрологічна сітка Північно-Подільського плато повторює напрям із півночі на південь, що обумовлено тектонічною будовою.
Зв’язок тектонічної структури та ерозійної сітки Подільської височинної області. Особливою геоморфологічною рисою території є наявність пологих і схилових долин у верхній частині річок, каньйоноподібних у середній частині. Відмінності проявляються не тільки у крутизні схилів долин, але й у глибині їх урізу, звивистості, будові річкових днищ, які можна прокоментувати на прикладі долини р. Дністер.
Долина р. Дністер – базис ерозії всієї гідрографічної сітки Поділля. Тут виділяються два відтинки: а) перший (від м. Самбора до м. Нижніва, від виходу річки із гір і входу у Подільську височину) характеризується широким днищем і пологими невисокими схилами. Найбільшими допливами є праві карпатські, а ліві за довжиною і площею невеликі; б) другий відтинок (від м. Нижніва до м. Котовська) відрізняється глибоко врізаною долиною, вузьким дном і крутими скельними і частково звивистими схилами. Значні допливи р. Дністер приймає з боку Подільського плато. Зазначені відміни у будові долини можна пояснити складною тектонічною структурою. На першій ділянці долина прокладена у Передкарпатському передовому прогині, що заповнений глинисто-піщаними і мергелевими відкладами міоценового віку, легко розмиваються (назвемо цю частину Передкарпатською). На другій ділянці р. Дністер урізається у палеозойський фундамент Подільської височини, що складений вапняково-піщаними породами, які зберігають вертикальні стінки (це Подільська частина).
Передкарпатська частина річки Дністер рівнинно-акумулятивна, заболочена. На цьому відрізку К. Геренчук (1978) виділив три райони: 1) район від м. Самбора до м. Миколаєва, долина широка і заболочена, низовинна. Русло річки знаходиться вище заболоченої заплави. Нахил поверхні незначний. Схили долини виступають від русла на багато кілометрів, і тому долина втрачає свої контури. Річка меандрує, часто змінює русло і утворює старі річища; 2) район між м. Миколаєвим і р. Стрий. Річка “ніби вперше” підходить до Подільської височини, утворює крутий лівий схил складений вапняками і піщаниками, піддана ерозійним процесам, які утворили вузькі долини, балки і яри. Правий схил долини пологий; 3) район між р. Стрий і м. Нижнівим. Долина річки звужується, схили, особливо подільський, значно піднімаються над річкою. За м. Нижнівим долина р. Дністра закінчує свою „передкарпатську” частину і „вторгується” до подільського району.
Подільська частина річки Дністер. Русло річки, як і заплава „пристосувалися” до процесів мандрування. У районі м. Новодністровська річка ніби відхиляється від території Поділля на південний захід і протікає у спокійному „рівнинному руслі”. Великі меандри утворюють серію вузлів: перший вузол розміщується між гирлом рр. Золота Липа і Стрипа (Коропецький вузол); другий між гирлом рр. Серет і Збруч (Мельницький вузол); третій між гирлом рр. Жванчик і Студениця (Студеницький вузол); четвертий між рр. Ушиця і Калюс (Ушицький вузол).
Долини подільських допливів багатьма рисами своєї будови відображають структурні особливості Подільської плити. Процеси низовинно–акумулятивного проходження водних потоків змінюються на процеси меандрування і т.п.
Будова фундаменту Подільської височини аналогічна будові Українських Карпат. Це численні блокові структури, розділені зонами тектонічних порушень, різні за розмірами і конфігурацією, віком і складом, виникли давно і розвиваються відповідно прото-платформеним умовам. Розміри їх сягають від 120 до 200 км у діаметрі.
У північній частині Поділля спостерігаються нові підняття й опускання. Найбільші з них (Романівське, Львівське, Гамачівське, Перемишлянське, Кременецьке, Тернопільське, Авратинське) характеризуються великими амплітудами неотектонічних рухів, високою вертикальною і горизонтальною розчленованістю поверхні, радіальними рисунками річкової і яружної мережі, деформаціями поздовжніх профілів русел річок і терасових рівнів (Й.М. Свинко, 1974).
Подільська височина найприпіднятіша морфоструктура на південному заході Східноєвропейської рівнини. На території розрізняють структурно-денудаційні східчасті, денудаційно-увалисті, дуже хвилясті, хвилясті рівнини.
Структурно-денудаційні східчасті рівнини найтиповіші у межиріччі рр. Збруч-Русава, складені вапняками, що слабо перекриті пліоценовими й антропогеновими відкладами. Контрастність рельєфу виражена чіткими розломами і проявилася у пліоцені несформованою ще тоді долинною мережею.
Денудаційні увалисті й дуже хвилясті та хвилясті рівнини на міоценових піщаних і глинистих відкладах, перекриті пліоценновими глинами й антропогенними лесовидними суглинками потужністю 15-18 м. Цей тип рівнин характерний для межиріч верхньої частини р. Случ.
У північно-західній частині височини, яку М.П. Цись (1962) розглядає як Львівське плато, переважають структурно-денудаційні рівнини на горизонтально залягаючих міоценових пісковиках і вапняках. Рівнини фіксуються антропогенно-водно-льодовиковими суглинками, що мають лесоподібний вигляд. У рельєфі цієї частини помітні ерозійні останці та фрагменти поздовжніх стародавніх долин.
Рівнини південної частини Подільської височини характерризуються тим, що міоценова поверхня похована алювіально-дельтовими відкладами пізньосарматського ранньопліоценового віку, відома під назвою балтської світи. Північну і північно-східну окраїну Подільської височини ускладнюють Розточчя, Опілля, Гологоро-Кременецький кряж та ін.