Внутрішні війська мвс україни

Вид материала

Документы

Содержание Особливості використання терористичними групами сучасних радіоелектронних засобів при здійсненні ними терористичних актів Засоби радіо- і радіотехнічної розвідки дають можливість НЗФ (ТГ) Засоби радіозв’язку дозволяють НЗФ (ТГ) Засоби радіонавігації дозволяють НЗФ (ТГ) Організація матеріального забезпечення угруповання внутрішніх військ мвс україни за надзвичайних обставин

Подобный материал:

• Внутрішні війська мвс україни, 1513.04kb.
• Внутрішні війська мвс україни, 1659.03kb.
• Затверджено, 877.19kb.
• Фальсифікованих алкогольних напоїв, 424.14kb.
• Міністерство внутрішніх справ україни Академія внутрішніх військ мвс україни науково-дослідний, 5166.67kb.
• Міністерство внутрішніх справ україни н А К А З, 776.01kb.
• Українське військо періоду козаччини, 115.61kb.
• Типове положення про кафедру київського національного університету внутрішніх справ, 426.94kb.
• Академія внутрішніх військ мвс україни Збірник тез доповідей ІІІ науково-практичної, 1092.32kb.
• Міністерство внутрішніх справ україни академія внутрішніх військ мвс україни Збірник, 5737.51kb.

ЛІТЕРАТУРА

1. Моделювання процесу прийняття рішень Командувачем внутрішніх військ МВС України на застосування з’єднань (частин) військ при ускладненні оперативної обстановки. Розробка математичної моделі залучення сил військ для забезпечення громадської безпеки під час проведення масових заходів: Звіт про НДР, шифр “Підтримка-Р” (проміжний) / Військ. ін-т ВВ МВС України, Інв. № 2. – Х., 2004. – 35 с.

2


. Моделювання процесу прийняття рішень Командувачем внутрішніх військ МВС України на застосування з’єднань (частин) військ при ускладненні оперативної обстановки. Розробка математичної моделі залучення сил військ для забезпечення громадської безпеки під час проведення масових заходів: Звіт про НДР, Частина 2, шифр “Підтримка-Р” (заключний) / Військ. ін-т ВВ МВС України, Інв. № 3. – Х., 2005. – 43 с.

3. Корниенко М.В. Деятельность органов внутренних дел по обеспечению правопорядка при осложнении оперативной обстановки. – М.: Моск. ин-т МВД России, 2002. – 292 с.

4. Системный анализ в управлении: Учеб. пособие / В.С. Анфилатов, А.А. Емельянов, А.А. Кукушкин; Под ред. А.А. Емельянова. – М.: Финансы и статистика, 2003. – 368 с.

5. Маркович Э.С. Курс высшей математики с элементами теории вероятностей и математической статистики. – М.: Высш. шк., 1972. – 480 с.

6. Про внутрішні війська Міністерства внутрішніх справ України: Закон України від 26.03.1992 р. № 2235-ХІІ // Відомості Верхов. Ради України. – 1992. – № 29. – Ст. 397.


Стаття надійшла до редакції 24.05.2005 р.



Н
УДК 355.4


В.І. Писаревський, М.Г. Русанов, А.В. Снігуров, В.М. Захаров, І.С. Добринін, О.М. Бовкун, В.П. Фінаєв


ОСОБЛИВОСТІ ВИКОРИСТАННЯ ТЕРОРИСТИЧНИМИ ГРУПАМИ СУЧАСНИХ РАДІОЕЛЕКТРОННИХ ЗАСОБІВ ПРИ ЗДІЙСНЕННІ НИМИ ТЕРОРИСТИЧНИХ АКТІВ


Проведено аналіз радіоелектронних засобів, використання яких дозволить окремим терористам чи організованим терористичним групам здійснювати терористичні акти. Результати дослідження пропонується використовувати для розроблення форм і способів ведення радіоелектронної розвідки і радіоелектронної боротьби з метою запобігання терористичним актам і ліквідації терористичних груп.
а сучасному етапі розвитку людства спостерігається істотне зростання небезпеки тероризму. Здійснення терористичних актів розглядається рядом політичних, релігійних, національних об’єднань, груп і угруповань як основний спосіб асиметричної протидії політиці окремих держав, коаліцій держав, а найчастіше – й усього світового співтовариства. Уряди більшості країн змушені виділяти значні кошти на запобігання терактам, виявлення самих терористичних груп та окремих терористів, уживати заходів щодо підвищення контролю при в’їзді в країну, доступності на особливо важливі державні об’єкти і т. д. Змінилися форми і методи дій самих терористів [15]. Якщо на Близькому Сході це в основному підрив мінно-вибухових пристроїв, обстріл VіP-персон, викрадення журналістів, то у промислово розвинених країнах це спроби розкрадання радіоактивних елементів, створення загрози екологічних катастроф, проведення великих терактів на транспорті чи у місцях великого скупчення людей (палаци спорту, театри, аеропорти) тощо [1].

О
© В.І. Писаревський, М.Г. Русанов, А.В. Снігуров, В.М. Захаров, І.С. Добринін, О.М. Бовкун, В.П. Фінаєв
дним із основних чинників, що визначає зрослу ефективність дій терористів, є використання ними новітніх, найчастіше загальнодоступних, радіоелектронних засобів (РЕЗ). Поясненням стрімкого збільшення можливостей незаконних збройних формувань (НЕФ) і терористичних груп (ТГ) унаслідок використання ними новітніх радіоелектронних засобів є зменшення ваги, габаритів, споживаної енергії та вартості сучасних РЕЗ при істотному підвищенні їх функціональності. Перехід до нанотехнологій у виробництві РЕЗ зумовив створення мікромініатюрної радіоелектронної апаратури, її мобільних варіантів, що за своїми технічними можливостями наближаються до можливостей стаціонарних засобів кінця 90-х років ХХ ст. Наприклад, сучасний ноутбук може мати у своїй конфігурації Radіo Ethernet-карту, навігаційний GPS-приймач, радіо-TV тьюнер, карту для підключення до оператора мобільного зв’язку тощо. Така ПЕОМ являє собою цілий радіорозвідувальний комплекс із засобами обробки і зв’язку. Сьогодні не складно придбати подібні пристрої і практично будь-які засоби радіо- і радіотехнічної розвідки, зв’язку, супутникової радіонавігації.

Тому аналіз можливостей використання загальнодоступних радіоелектронних засобів [14] незаконними збройними формуваннями та терористичними групами при плануванні і здійсненні терористичних операцій є актуальною задачею. Знання їх технічних можливостей і способів застосування може сприяти своєчасному виявленню і попередженню незаконних дій НЗФ (ТГ).

Метою статті є аналіз технічних можливостей і особливостей застосування незаконними збройними формуваннями (терористичними групами) загальнодоступних засобів радіозв’язку, радіонавігації, радіо- і радіотехнічної розвідки при підготовці і здійсненні терористичних актів.

Наразі при підготовці і здійсненні терористичного акту НЗФ (ТГ) можуть використовувати такі класи РЕЗ:

– засоби радіо- і радіотехнічної розвідки;

– засоби радіозв’язку;

– засоби радіонавігації.

Під час проведення терористичних актів НЗФ (ТГ) можуть також використовувати засоби радіоелектронного подавлення (РЕП), що є окремим класом сучасних РЕЗ. Аналіз тактико-технічних характеристик (ТТХ) та особливостей можливого застосування засобів РЕП незаконними збройними формуваннями (терористичними групами) буде здійснено у подальших публікаціях.

Розглянемо основні ТТХ та особливості застосування згаданих вище класів РЕЗ при підготовці і здійсненні терористичного акту.

Засоби радіо- і радіотехнічної розвідки дають можливість НЗФ (ТГ):

– виявляти засоби зв’язку підрозділів силових структур, систем захисту об’єктів, визначати тип і ТТХ засобів зв’язку, їх місцезнаходження;

– визначати склад підрозділів, їх можливості;

– здійснювати радіоперехоплення переговорів посадових осіб підрозділів;

– виявляти і визначати координати розвідувально-сигналізаційних пристроїв системи захисту об’єктів, інших пристроїв захисту, що мають радіоканал для керування чи передачі інформації про обстановку;

– виявляти радіолокаційні засоби підрозділів силових структур, систем захисту об’єктів, визначати їх можливості по радіолокаційній розвідці, а також координати.

Тип РЕЗ	Фірма-виготівник	Наймену-вання	Діапазон частот, МГц	Живлення	Габарити, мм
Портативні сканувальні приймачі	ICOM	IC-R1	0,1…1300,0	Ni-Cd батареї	49х103х35
		IC-R10	0,5…1300,0		59х130х32
	ALINCO	DJ-X1D	0,1…1300,0		53х110х37
	A.O.R.	AR-1500	0,5…300,0		55х152х40
		AR-2700	0,5…1300,0		69х153х40
		AR-8000	0,5…1900,0		69х153х40
	YUPITERU	MVT-700	0,1…1300,0		64х160х40
		MVT-7100	0,53…1650,0		84х155х38
Портативні аналізатори спектра	Hewlett Packard	НР-8591Е	0,009…1800,0	АС-180-250	325х163х427
		НР-8593Е	0,009…22000,0
	Tektronix	2721	0,009…1800,0	90-250 В	137х316х445
		2784	0,009…40000,0	180-250 В
	Koning	АРМ-723	40…2060	DC 12	350х145х334
Інтерсептор	Optoelectro-nics	R10	30...2000	Ni-Cd батареї	130х65х40
		R20	5...2500
		Xplorer	30…2000		140х70х40

Для ведення радіо- і радіотехнічної розвідки НЗФ (ТГ) можуть використовувати спеціалізовані комплекси, принципи будови яких розглянуті у [2]. Однак загальнодоступні радіоприймальні і радіовимірювальні пристрої, що з’явилися останнім часом на ринку, за своїми характеристиками наближаються до засобів радіо- і радіотехнічної розвідки. До таких засобів відносять:

– портативні сканувальні приймачі, різні цифрові аналізатори спектра, селективні мікровольтметри, радіотестери і комплекси для вимірювання параметрів приймально-передавальних пристроїв;

– спеціальні засоби для контролю радіотелефонів і стільникового зв’язку;

– програмно-апаратні комплекси, побудовані на базі сканувальних приймачів;

– портативні радіопеленгатори і т. п.

Найбільш широко для ведення радіорозвідки можуть використовуватися сканувальні приймачі. Їх можна поділити на дві групи: переносні (портативні) і перевозні приймачі. До переносних належать приймачі вагою 150…350 г. Вони мають автономні акумуляторні джерела живлення і вільно вміщуються у внутрішній кишені піджака.

Незважаючи на малі вагу і габарити, подібні приймачі дозволяють вести радіорозвідку в діапазоні від 100...500 кГц до 1300 МГц, а деякі – до 1900 і навіть до 2060 МГц; забезпечують приймання сигналів з амплітудною модуляцією (АМ), вузькосмуговою (NFM) і широкосмуговою (WFM) частотною модуляцією, а окремі типи – і з амплітудною односмуговою модуляцією (SSB) і телеграфних сигналів (CW) [3]. При цьому чутливість приймачів при відношенні сигнал/шум, що дорівнює 10 дБ (відносно 1 мкВ), складає одиниці мікровольт і менш. Портативні сканувальні приймачі мають від 100 до 1000 каналів пам’яті і забезпечують швидкість сканування 20…30 каналів за секунду при кроці перестроювання від 50 Гц. Деякі типи можуть керуватися комп’ютером. Вартість таких приймачів – від 500 до 2800 у.о. [4, 5].

Характеристики деяких типів приймачів (РЕЗ) наведені у таблиці.

Поряд зі сканувальними приймачами для радіо- і радіотехнічної розвідки можуть використовуватися різні цифрові портативні аналізатори спектра і селективні мікровольтметри. Ці пристрої при порівняно невеликих габаритах і вазі (9,5…20,0 кг) дозволяють приймати сигнали у діапазоні частот від 30 Гц...9 кГц до 1,8...40,0 ГГц й аналізувати їх тонку структуру. Похибка виміру частоти сигналу – від десятків герц (для частоти 1 ГГц) і до 1 кГц (для частоти 10 ГГц). Майже всі аналізатори спектра мають убудовані АМ/FM детектори.

Селективні мікровольтметри дозволяють приймати сигнали на частотах до 1 (2) ГГц і вимірювати їх амплітуду з похибкою 1 дБ і частоту – з похибкою десятки герц. Чутливість селективних мікровольтметрів складає 0,25...0,89 мкВ.

Для ведення радіо- і радіотехнічної розвідки також можуть використовуватися й спеціально розроблені аналізатори спектра – типу АРМ-723, АРМ-745. Ці прилади призначені для пошуку, виміру й аналізу спектра радіо- і телевізійних сигналів і можуть мати у своєму складі візуальні пристрої для перегляду TV програм чи сполучатися з ПЕОМ.

Для перехоплення переговорів, що ведуться по каналах радіозв’язку з невеликої відстані (десятки метрів), можуть використовуватися спеціальні прилади, що називаються інтерсепторами. На відміну від звичайних чи сканувальних приймачів інтерсептор автоматично настроюється на частоту найбільш потужного сигналу і здійснює його детектування. Найудосконаленіший із них – приймач Xplorer, що дозволяє робити автоматичне та ручне захоплення радіосигналу, детектування і забезпечує прослуховування повідомлень. Дисплей показує частоту виявленого сигналу і вид модуляції, а також широту і довготу координат у системі GPS. Вартість інтерсепторів – від 180 до 800 у.о.

Істотну перевагу перед іншими засобами мають сканувальні приймачі, керовані комп’ютером. Створені на їх базі програмно-апаратні комплекси за своїми можливостями практично нічим не поступаються спеціальним комплексам радіо- і радіотехнічної розвідки. Наявність спеціального програмного забезпечення дозволяє проводити пошук, виявлення, розпізнавання і реєстрацію сигналів РЕЗ, здійснювати перехоплення повідомлень, переданих по радіоканалах зв’язку, визначати наявність активних засобів виявлення об’єктів, що рухаються, радіоканалів керування елементами системи захисту й охорони об’єктів.

Малі вага і габарити комплексів (при живленні від убудованих батарей 12 В) дозволяють працювати з ними як у салоні автомобіля, так і в польових умовах. Найбільш поширеними є комплекси ЗАТ НПЦ “Нелк”, “Радиосервис” (Росія) та інші, побудовані на базі AOR 3000A, AOR 5000 чи AOR 8000. ЗАТ “Иркос” (Росія) випускає переносні і мобільні пеленгатори, які можуть бути використані також для розкриття стану і намірів підрозділів системи захисту об’єкта та для виявлення її випромінюючих елементів. Вартість подібних комплексів залежить від комплектації і складає від 2500 до 16000 у.о. [4, 5, 6].

Аналіз викладеного вище дозволяє зробити певні висновки і визначити особливості використання зазначених РЕЗ.

1. Сучасний ринок насичений радіоелектронними засобами, що дають можливість вести радіо- і радіотехнічну розвідку. Ці РЕЗ мають невисоку вартість і доступні для придбання без спеціального дозволу.

2. Зазначені засоби мають невеликі габарити і вагу, що дозволяє вести розвідку потай. Для цього можуть застосовуватися такі прийоми:

– використання як носія засобу РРТР приватних автомобілів чи автомобілів, закамуфльованих під відомчі транспортні засоби, наприклад, газової служби, таксі, міліції (у цьому випадку на базі такого носія можна створити цілий спеціалізований розвідувальний комплекс);

– використання як носія осіб, закамуфльованих під мирних громадян (у місті – жінка з коляскою, що гуляє поруч з охоронюваним об’єктом, робітник, який ремонтує електромережу і т. п., поза населеним пунктом – пастух та ін.).

3. У діапазон роботи зазначених РЕЗ потрапляють практично всі засоби мобільного радіозв’язку, що використовуються підрозділами силових структур. Без проведення підрозділами силових структур заходів щодо захисту від засобів РРТР незаконних збройних формувань (терористичних груп) ефективність антитерористичної операції може істотно зменшитися.

Засоби радіозв’язку дозволяють НЗФ (ТГ):

– здійснювати безупинне і стійке керування своїми підрозділами;

– передавати розвідувальні дані про дії підрозділів силових структур;

– передавати помилкову інформацію у канали керування підрозділами силових структур;

– здійснювати інформаційно-психологічний вплив на населення й особовий склад силових структур держави;

– вчиняти підрив вибухових пристроїв, керованих по радіоканалу.

Для організації зв’язку НЗФ (ТГ) можуть використовувати найрізноманітніший арсенал систем і засобів зв’язку. Розглянемо деякі такі системи і засоби.

1. Мобільні стільникові мережі (Cellular Telephone).

Ці системи останнім часом стали найбільш поширеними. До них відносять стандарти аналогові (AMPS, TAGS, NMT-450/900) та цифрові (ІS-54/95/136, CDMA, D-AMPS, GSM-900/1800, DCS-1800, PDS-1800).

2. Транкінгові мережі, чи професійні системи рухомого радіозв’язку.

Вони призначені для підключення великої кількості абонентів до обмеженої кількості радіоканалів з можливістю виходу до телефонної мережі загального користування (ТМЗК). Застосовуються всюди, де потрібні оперативне керування адміністративно-господарською діяльністю чи організація полегшення координації спільних зусиль. У Росії транкінгові системи широко застосовуються в органах внутрішніх справ, пожежній охороні, таксі, службі швидкої допомоги, аварійно-рятувальних загонах, службі охорони та ін. Радіус зони покриття базової станції досягає 7 км для дуплексних радіостанцій, що носяться, (радіотелефонів) і 40 км – для тих, що возяться. Радіостанції транкінгових систем зв’язку мають широкий діапазон перестроювання частоти (136…155/146…174 МГц; 400…430/440…470 МГц; 470…520 МГц чи 136…174, 300…350 МГц, 403…473 МГц); підтримують сітку частот, що переключається, 12,5/20/25 кГц; потужності передавачів – 1…5 Вт. Потужність передавача базової станції – регульована від 15 до 60 Вт. Потужність передавача автомобільної дуплексної радіостанції – від 5 до 20 Вт, дуплексної портативної – від 0,5 до 1,0 Вт.

3. Мобільний супутниковий зв’язок (MSS – Mobіle Satellіte Servіce).

Це один із найбільш дорогих видів мобільного зв’язку, що дозволяє організувати не тільки телефонний, але і відеозв’язок практично з будь-якої точки земної кулі, причому в будь-яку годину дня і ночі. Фактично функціонують чотири системи супутникового зв’язку: Іnmarsat, Іrіdіum, Global Star і ІCO. Система Іnmarsat працює понад 20 років, маса її мобільного термінала – 2,2 кг. Навесні 2000 р. компанія Іrіdіum LLC оголосила про згортання свого проекту і припинення обслуговування абонентів.

4. Побутові радіотелефони, що здатні забезпечити мобільність абоненту в межах квартири, будинку, невеликої ділянки місцевості радіусом до 50 м. Діапазони використовуваних частот – 814…815 МГц і 904…905 МГц. Розгортання такої простої системи зв’язку не потребує великих фінансових витрат і спеціальної підготовки. Розрізняють аналогові (СТ0, СТ1, СТ1+) і цифрові (СТ2, СТ2+, DECT, PHS) стандарти подібних апаратів.

5. Системи WLL для безпроводового доступу до телефонної мережі загального користування (ТМЗК).

Термін WLL (Wіreless Local Loop) дослівно означає “безпроводовий абонентський шлейф”. Одноканальні і багатоканальні радіоподовжувачі призначені для обслуговування обмеженої кількості абонентів і працюють у частотних діапазонах 300 і 900 МГц на дальностях до 10…12 км. Можливе використання пристроїв російського (“Карт”, “УТК”, “Лес”, “Рауд”) та західного виробництва (Senao, Harvest, Voyager та ін.). Радіоподовжувачі діапазону 300 МГц використовують частоти 307,5…308/343,5…344 МГц; потужність випромінювання передавача 4 Вт; можливість сканування по частоті. Крім того, такі системи можуть надавати абонентам послуги мобільного зв’язку в радіусі до 5 км.

6. Пейджингові мережі, чи системи персонального радіовиклику.

Ці програмно-апаратні комплекси дозволяють здійснювати у межах зони покриття односторонню передачу цифрових чи буквено-цифрових повідомлень обмеженого розміру, що надходять від абонентів ТМЗК та інших мереж передачі даних. Деякі системи допускають двосторонню передачу повідомлень. Найбільш відомі протоколи, що використовуються у пейджингових мережах, – POCSAG, FLEX, ERMES, RDS та ін. [7].

7. Короткохвильові радіостанції різних типів, у тому числі й аматорські радіостанції.

8. Ультракороткохвильові радіостанції різних типів, що працюють у діапазоні 30…100 МГц.

9. Портативні засоби зв’язку (“Моторола”, “Аском”, “Стандарт-РТ” та ін.), що працюють у діапазонах частот 138,0…174,0 МГц, 400…470 МГц.

Розглянемо основні особливості використання НЗФ (ТГ) наявних систем зв’язку.


Стільниковий зв’язок

1. Загальнодоступність даної мережі, невисока вартість стартових пакетів і телефонів. Це дає терористу можливість придбати велику кількість стартових пакетів й оперативно замінювати їх у телефоні, що утрудняє його виявлення і відстеження.

2. Масове використання зазначених систем у країні. Це значно підвищує вимоги до засобів радіорозвідки силових структур щодо точності визначення координат терориста і своєчасності його виявлення [1]. Наприклад, у великому населеному пункті на багатолюдній вулиці було визначено координати терориста з точністю кілька десятків метрів. Однак без наявності інформації про зовнішні ознаки цього терориста групі захоплення буде складно його виявити, оскільки кожна друга людина, що опинилася у даному місці, може мати мобільний телефон.

3. Велика зона покриття розповсюджених в Україні операторів стільникового зв’язку, надання доступу в Іnternet, міжнародний роумінг, а також роумінг з іншими системами мобільного і супутникового (Globalstar, Іnmarsat-P) зв’язку [наприклад, надає стандарт GSM-900 (GSM-1800)]. Це дозволяє НЗФ (ТГ) організовувати зв’язок зі своїми спільниками (керівниками, фінансистами), що знаходяться за кордоном.

4. Можливість використання SMS-повідомлень дозволяє НЗФ (ТГ) у закодованому вигляді видавати команди керування (на початок здійснення терористичного акту, призначати об’єкт атаки, здійснювати відхід тощо). При цьому терорист, що приймає SMS-повідомлення, перебуває у режимі радіомовчання, номер телефону до цього може взагалі не використовуватися, і телефон з таким номером може працювати тільки на приймання один – два рази. У цьому випадку виявити терориста-виконавця за даними радіоперехоплення практично неможливо. Така особливість стосується й використання НЗФ (ТГ) пейджингових мереж.


Транкінговий зв’язок

Мережі транкінгового зв’язку можуть організовуватися НЗФ (ТГ) у районах, не охоплених стільниковим зв’язком. Особливість використання транкінгового зв’язку – необхідність розгортання базової станції, що, як правило, є не зареєстрованою і може бути виявлена засобами РРТР силових структур. Це дає можливість силовим структурам знищувати базову станцію і дезорганізовувати керування НЗФ (ТГ) у районі дій. Однак необхідно врахувати можливість використання НЗФ (ТГ) відомчих каналів зв’язку у випадку, якщо у районі дій розгорнута відомча транкінгова мережа.


Супутниковий зв’язок

Головною перевагою супутникового зв’язку є глобальність покриття, що дає можливість здійснювати зв’язок абоненту, який знаходиться у важко доступних районах (зокрема у горах). Недоліками таких систем зв’язку є більш висока розвіддоступність при використанні їх НЗФ (ТГ) ніж, наприклад, систем стільникового зв’язку. Це зумовлено набагато меншою кількістю абонентів системи супутникового зв’язку. Крім того, наземні термінали систем супутникового зв’язку мають більші габарити, ніж у стільникового зв’язку. Це дозволяє візуально виявляти абонентів супутникового зв’язку.


Безпроводовий зв’язок

Застосування користувацьких безпроводових телефонних апаратів обмежено у просторі невеликою потужністю їх передавача. Це не дозволяє використовувати їх для керування підрозділами НЗФ (окремими терористами при здійсненні терористичного акту). Однак ці засоби можуть застосовуватися, наприклад, системою охорони приміщень (будинків), де знаходяться лідери НЗФ, склади зі зброєю, хімічними, бактеріологічними чи радіоактивними речовинами. Тому при ліквідації (захопленні) таких приміщень і будинків необхідно вести радіорозвідку і радіоподавлення спеціальними силами та засобами, що є у складі груп захоплення.


Короткохвильовий

та ультракороткохвильовий зв’язок

Актуальним залишається використання НЗФ засобів КХ, а також УКХ (у діапазоні від 30 до 470 МГц) радіозв’язку, що дозволяють організовувати як радіомережі, так і радіонапрямки. Ці засоби дають можливість здійснювати радіозв’язок на відстані від одиниць до десятків кілометрів (у короткохвильовому діапазоні просторовою хвилею – на сотні – тисячі кілометрів). Особливістю застосування таких засобів є можливість їх використання у відомчих мережах (таксі, пожежна служба і т. п.), що утруднює виявлення абонента-терориста. Однак військова наука розробила ефективні способи боротьби із системою керування, що базується на таких засобах зв’язку. Розроблені і перебувають на озброєнні частин РЕП Збройних Сил України ефективні засоби радіоелектронного подавлення.


Засоби навігації

Сьогодні НЗФ (ТГ) можуть використовувати інформацію від американської супутникової системи NAVSTAR і російської ГЛОНАСС. Система NAVSTAR дозволяє з точністю не гірше одиниць – десятків метрів (і навіть до 1 м [11]) визначити місце розташування об’єкта, тобто його широту, довготу і висоту над рівнем моря, а також напрямок і швидкість його руху. Крім того, за допомогою GPS можна визначити час з точністю до 1 наносекунди.

Російська супутникова система ГЛОНАСС, незважаючи на більш високу точність визначення місця розташування об’єкта, має надійність і споживчі характеристики істотно нижчі, ніж у NAVSTAR, і, як наслідок, сьогодні не набула поширення.

Залежно від області застосування, діапазон якої досить широкий, а також від вартості, що може коливатися від сотень до декількох тисяч доларів, виконання GPS-приймачів також є доволі різноманітним. У цілому весь спектр моделей можна поділити на чотири великі групи.

1. Персональні GPS-приймачі індивідуального застосування. Ці моделі різняться малими габаритами і широким набором сервісних функцій: від базових навігаційних, включаючи можливість формування і розрахунку маршрутів проходження, до функції приймання-передавання електронної пошти.

2. Автомобільні GPS-приймачі. Вони призначені для встановлення у будь-якому наземному транспортному засобі і мають можливість підключення зовнішньої приймально-передавальної апаратури для автоматичної передачі параметрів руху на диспетчерські пункти.

3. Морські GPS-приймачі. Вони оснащені ультразвуковим ехолотом, а також додатковими змінними картриджами з картографічною і гідрографічною інформацією для конкретних берегових районів.

4. Авіаційні GPS-приймачі, що використовуються для пілотування літальних апаратів, включаючи комерційну авіацію.

Засоби радіонавігації дозволяють НЗФ (ТГ):

– орієнтуватися на незнайомій місцевості, а також уночі й у складних метеоумовах;

– визначати координати важливих об’єктів з високою точністю до початку загрозливого періоду для подальшого наведення на них засобів ураження.

На основі комплексного використання GPS-приймачів, засобів зв’язку, обчислювальних засобів можливим є створення систем керування мобільними об’єктами, якими можуть скористатися організовані терористичні групи при виході на об’єкт диверсії чи відході після здійснення теракту. Можна очікувати використання незаконними збройними формуваннями (терористичними групами) GPS-приймачів при їх діях за межами населеного пункту, де немає гарних орієнтирів (ліс, степ, пустеля і т. д.), уночі (наприклад, при підході терориста до охоронюваного об’єкта з використанням приладу нічної видимості та GPS-приймача). У населеному пункті використання GPS-приймачів можливе тими представниками НЗФ (ТГ), що попередньо не ознайомлені з місцевістю і не мають достатнього часу для вивчення маршрутів переміщення (наприклад, при організації теракту, подібного до подій у Будьоннівську).


Висновки


Загальнодоступність сучасних засобів РРТР, зв’язку і навігації, їх високі технічні можливості, взаємне комплексування зумовлюють істотне підвищення ефективності дій НЗФ (ТГ). Зазначені РЕЗ дозволяють НЗФ (ТГ) розкривати системи захисту об’єктів, склад, можливості, задум і початок дії антитерористичних підрозділів, організовувати ефективне керування й оповіщення своїх підрозділів і спільників. У цих умовах найважливішою задачею військової науки є розроблення ефективних засобів радіоелектронної розвідки і радіоелектронної боротьби, способів їх застосування, розробка заходів щодо радіоелектронного захисту систем і засобів керування підрозділами різних силових структур, що беруть участь у проведенні антитерористичної операції.


ЛІТЕРАТУРА


1. Русанов М.Г., Снігуров А.В., Захаров В.М., Писаревський В.І. Особливості інформаційного (розвідувального) забезпечення дій внутрішніх військ МВС при проведенні спеціальних антитерористичних операцій // Честь і закон. – Х.: Військ. ін-т ВВ МВС України, 2005. – № 1. – С. 11–17.

2. Андрианов В.И., Бородин В.А., Соколов А.В. “Шпионские штучки” и устройства для защиты объектов и информации: Справ. пособие. – С-Пб.: Лань, 1996.

3. Хореев А.А. Защита информации от утечки по техническим каналам. Часть 1. Технические каналы утечки информации: Учеб. пособие. – М.: Гостехкомиссия России, 1998.

4. Выбор технических средств при поиске каналов утечки информации // Бизнес и безопасность. – 2002. – № 6. – С. 40–41.

5. Прайс-лист фирмы “Маском” 2003 г.

6. Каталог 2004 ЗАО “Иркос”. Технические средства радиомониторинга.

7. Каталог ЗАО “Нелк” 2004 г. Комплексные системы безопасности.

8. Пилипенко О. Мобильная связь: вчера, сегодня завтра // Домашний ПК. – 2001. – № 6 (30).

9. Пекарев Д. Радиоудлинители и возможности их применения // Технологии и средства связи. – 2001. – № 1.

10. От системы “Алтай” к МРТ1327 // Бизнес и безопасность. – 1999. – № 5.

11. Косилин А. Транкинговые системы – будущее подвижной радиосвязи. // Мобильные системы. – 1999. – № 11.

12. Пер Энге. GPS добрался до метра // Публикации на Daily.Sec.Ru

13. Гаравский А. Спецназ надеется на ГЛОНАСС // Красная звезда. – 2004. – 2 нояб.

14. Захаров В.М., Русанов М.Г. Застосування радіоелектронних засобів при проведенні спеціальних операцій внутрішніми військами МВС України // Честь і закон. – Х.: Військ. ін-т ВВ МВС України, 2004. – № 4. – С. 27–37.

15. Русанов М.Г., Захаров В.М. Особливості ведення бойових дій підрозділами внутрішніх військ МВС України в сучасній обстановці // Честь і закон. – Х.: Військ. ін-т ВВ МВС України, 2004. – № 2. – С. 21–25.


Стаття надійшла до редакції 11.03.2005 р.

Можливість виникнення конфліктів у сфері міжетнічних і міжконфесійних відносин, прояви екстремізму в діяльності деяких об’єднань національних меншин та релігійних громад, загроза сепаратизму в окремих регіонах ставляться на рівень основних загроз національній безпеці України на сучасному етапі [1]. Відпрацювання ефективних механізмів розв’язання суперечностей подібного походження демократичними методами, безумовно, є пріоритетними. Проте слід зважати на той факт, що ескалація конфлікту у певному напруженому регіоні країни може призвести до формування і збройних виступів незаконних збройних формувань (НЗФ). Ескалація може досягти рівня, коли для утримання ситуації під контролем у регіоні створюватиметься угруповання підрозділів силових структур. Військовим формуванням держави, яка за своїм функціональним призначенням є головною силою у боротьбі з НЗФ, визначено внутрішні війська МВС України, що має правову основу [2]. Формою дій внутрішніх військ у зазначених умовах може бути їх оперативне застосування, зокрема військова спецоперація [3].

Н
УДК 355. 351


І.Ф. Ролін, С.О. Стародубцев


ОРГАНІЗАЦІЯ МАТЕРІАЛЬНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ УГРУПОВАННЯ ВНУТРІШНІХ ВІЙСЬК МВС УКРАЇНИ ЗА НАДЗВИЧАЙНИХ ОБСТАВИН


Визначено особливості організації матеріального забезпечення та обґрунтовано елементи структури системи матеріального забезпечення угруповання внутрішніх військ МВС України за надзвичайних обставин.

© І.Ф. Ролін, С.О. Стародубцев

еобхідною умовою оперативного застосування внутрішніх військ є наявність достатньої системи матеріального забезпечення (СМЗ). Навантаження на СМЗ істотно зростатиме у разі ускладнення оперативної обстановки у певному регіоні країни, особливо при діях військ, які мають затяжний характер, розгортаються на значній території, у відриві від стаціонарних баз і складів, при порушенні зв’язків із місцевими постачальниками, в умовах можливого диверсійного впливу по колонах та інших об’єктах тилу (далі – надзвичайні обставини). Аналіз практичної діяльності у зазначених умовах служб тилу Збройних Сил та інших силових структур Російської Федерації щодо знешкодження НЗФ виявив істотні недоліки і проблемні питання, зокрема: відсутність достатньої регламентації порядку матеріального забезпечення військ у спеціальних операціях, низькі можливості мобільного тилу (або його відсутність) у збройних формуваннях інших силових відомств і міністерств, затримки у директивному управлінні підрозділами щодо їх матеріального забезпечення [4]. Наведені недоліки матеріального забезпечення бойових підрозділів угруповання можуть спричиняти загрозу втрати контролю над певними районами кризового регіону. У зазначеній обстановці орган управління тилом угруповання має вибрати найбільш ефективний варіант організації СМЗ, який відповідатиме умовам обстановки.

У керівних документах та спеціальній літературі розкрито зміст організації матеріального забезпечення для умов загальновійськової операції (бою), коли визначені передній край, тилова смуга, війська діють масовано у складі з’єднань і частин. При цьому не дається чіткого уявлення про загальну картину матеріального забезпечення з урахуванням особливостей оперативного застосування угруповання внутрішніх військ саме за надзвичайних обставин.

Метою статті є визначення особливостей організації матеріального забезпечення та обґрунтування елементів структури системи матеріального забезпечення оперативного застосування угруповання внутрішніх військ під час проведення спецоперації щодо знешкодження НЗФ.

Аналіз існуючої системи матеріального забезпечення внутрішніх військ показав [5, 6], що вона значною мірою прив’язана до місцевих підприємств-постачальників матеріальних ресурсів і є достатньою для забезпечення повсякденної службово-бойової діяльності поблизу пунктів постійної дислокації. Проте ця система не здатна забезпечити дії угруповання ВВ у зазначених надзвичайних обставинах. По суті, йдеться про необхідність завчасного нарощування існуючої СМЗ її регіональними компонентами, які за надзвичайних умов будуть базою розгортання у кризовому регіоні регіональної системи матеріального забезпечення (РСМЗ). Мета функціонування РСМЗ – матеріальне забезпечення дій військ угруповання.

Основою РСМЗ доцільно вважати сукупність стаціонарних складів, мобільних підрозділів тилу внутрішніх військ із запасами матеріальних засобів, органів управління і служб тилу, певним чином розташованих у районі оперативного застосування угруповання внутрішніх військ. Управління тилом угруповання, очевидно, здійснюватиметься органом, основу якого становитиме тил управління відповідного територіального командування. У разі залучення до складу угруповання формувань інших силових структур їх тил доцільно також ввести до РСМЗ.

Матеріальне забезпечення оперативного угруповання військ, як правило, включає вирішення таких завдань: планування потреб, заготівля, утримання встановлених запасів матеріальних засобів, їх підвезення споживачам та безпосереднє забезпечення військ.

Зі змісту спецоперації випливає, що планування потреб угруповання доцільно здійснювати на весь період часу спецоперації, з урахуванням прогнозованих витрат матеріальних засобів, їх можливих втрат у ході спецоперації та необхідних запасів на кінець спецоперації. У разі ускладнення обстановки, з переходом до затяжних дій, потреба угруповання може уточнюватися з певними інтервалами часу.

Заготівля матеріальних засобів з місцевих ресурсів у разі порушення зв’язків з місцевими підприємствами-постачальниками може бути вкрай обмежена. Тому у загальному обсязі матеріальних засобів, які витрачаються військами, централізовані поставки будуть основним джерелом матеріального забезпечення військ угруповання.

Матеріальні засоби, що постачатимуться для угруповання, можна умовно поділити на шість класів: 1) боєприпаси, засоби активної оборони, сигнальні та освітлювальні патрони; 2) паливно-мастильні матеріали; 3) продовольство та вода; 4) запасні частини, прилади, інструменти для ремонту та технічного обслуговування; 5) медичне обладнання та майно; 6) будівельні та фортифікаційні матеріали, включаючи обладнання для інженерних загороджень. Досвід проведення подібних спецоперацій показує, що здебільше попит мають перші три класи (80 – 90 % загального обсягу потреби у матеріальних засобах).

З метою недопущення припинення активних дій бойовими підрозділами угруповання у разі обмеженості поставок у з’єднаннях і частинах створюють запаси матеріальних засобів, які утримуються на відповідних складах тилових підрозділів, а також при особовому складі, бойовій техніці і озброєнні. Військові запаси поділяються на витратну частину та недоторканний (для пального – незнижуваний) запас. Витратна частина призначена для забезпечення службово-бойових завдань та задоволення поточних потреб військ. Недоторканний (незнижуваний) запас призначений для виконання непередбачених завдань і витрачається з дозволу командира частини, а у невідкладних випадках – з дозволу командира підрозділу з подальшою доповіддю про це старшому начальнику. Розміри військових запасів матеріальних засобів установлюються для з’єднань (частин) з урахуванням забезпечення автономності їх дій, а також відповідно до можливостей і умов підвезення. Необхідність створення запасів зумовлена дискретністю поставок і випадковими коливаннями у потребі на матеріальні засоби за інтервал між поставками, в обсягах поставок, у тривалості інтервалів між поставками. Перелічені фактори, впливаючи окремо або у різних сполученнях, створюють тенденцію до підвищення рівня запасів. З іншого боку, мають місце доводи на користь зниження цього рівня: надмірне накопичення запасів сковує дії тилових органів, знижує мобільність з’єднань і частин, збільшує час на поновлення запасів, потребує додаткового виділення сил та засобів на навантажувально-розвантажувальні роботи, забезпечення їх охорони.

Залежно від складності поставлених завдань за рахунок рухомих запасів військові частини спроможні виконувати поставлені завдання у відриві від пунктів постійної дислокації в автономних умовах терміном до 10 діб. У подальшому за рахунок маневру запасами та коштами забезпечення здійснюватиметься від дислокованих поблизу району виконання завдань частин внутрішніх військ або від місцевих підприємств. Проте існує значна ймовірність того, що у кризовому регіоні підприємства працювати не будуть; з іншого боку, небезпека диверсійного впливу противника не дозволяє самостійно пересуватися автомобільній техніці тилу без похідної охорони. Ці обставини не виключають можливості прикріплення підрозділів угруповання на постачання до стаціонарних складів дислокованих поблизу військових частин внутрішніх військ, але вимагають максимального наближення запасів до пунктів споживання. Тому запаси доцільно утримувати безпосередньо у тилових підрозділах угруповання. З цією метою, очевидно, буде створюватися мережа польових складів, яка має накривати район спецоперації. Підпорядкованість складу визначатиме його належність до відповідного рівня (ланки) управління.

Отже, важливими заходами щодо організації матеріального забезпечення угруповання потрібно вважати раціональне розміщення складів різних ланок управління і визначення доцільних рівнів запасів у них. Задача полягає у тому, щоб так розмістити склади по території району проведення спецоперації і визначити рівні запасів, при яких затрати на їх відновлення, утримання та охорону складів, з одного боку, і відстань до безпосередніх споживачів – з іншого, були мінімальними. Рівні запасів на складах при цьому мають забезпечувати виконання службово-бойових завдань усіма групами споживачів на період між поставками нових партій. (Під споживачами або пунктами споживання будемо розуміти бойові підрозділи, групи і військові наряди, які безпосередньо виконують службово-бойові завдання і розосереджені по території району проведення спецоперації). При зниженні запасів на складах до певного рівня (не нижчого за недоторканний запас) пунктом споживання подається замовлення у відповідний орган постачання. Рівень запасів має забезпечити активні дії споживачів на час затримки поставки матеріальних засобів.

Практика показує, що залежно від конкретної оперативно-тилової обстановки, наявності часу, погодних умов, важкодоступності ділянок місцевості для поставок матеріальних засобів можуть залучатися вертольоти, підрозділи гужового, в'ючного транспорту та команди носильників. Проте основним видом транспорту для організації всіх видів перевезень у спеціальній операції вважається автомобільний транспорт. Маючи високі живучість і маневреність, він найбільш повно відповідає вимогам, що висуваються до транспорту в складних умовах бойової обстановки. Важливою позитивною якістю автомобільного транспорту є здатність доставляти матеріальні засоби в ході спеціальної операції безпосередньо до пунктів призначення. Таким чином, вважаємо, що поставки матеріальних засобів для військ угруповання доцільно здійснювати партіями, які комплектуватимуться в автомобільні колони з відповідним бойовим супроводженням. Очевидно, можливості автомобільних підрозділів, з яких комплектуватимуться колони, повинні забезпечувати потрібну вантажопідйомність.

Безпосереднє забезпечення формувань внутрішніх військ матеріальними засобами проводиться з метою постачання підрозділів пальним, продовольством, речовим майном, технікою тилу та іншими матеріальними засобами для використання за прямим призначенням. Виконання таких завдань, як заправлення техніки, організація харчування, лазне-пральне обслуговування, випікання хлібу, проведення ремонту та обслуговування техніки тилу і матеріальних засобів, потребує наявності відповідних польових технічних засобів і практичних навичок обслуговуючого персоналу, але не викликає теоретичних труднощів при плануванні їх організації.

Таким чином, заходами, які визначають сутність організації матеріального забезпечення, будемо вважати тільки ті, що безпосередньо впливатимуть на ефективність системи матеріального забезпечення. Елементи, пов’язані з низькою виконавчою дисципліною або непрофесіоналізмом, із затрат на організацію матеріального забезпечення виключаються (наприклад, втрати часу від простою з вини складу).

З проведеного аналізу випливає, що під організацією матеріального забезпечення угруповання у спеціальній операції слід розуміти вирішення подвійної задачі. По-перше, це вибір раціональної організаційної структури регіональної системи матеріального забезпечення. Головними характеристиками, що визначатимуть цю структуру, слід вважати: кількість рівнів управління; кількість органів постачання матеріальних засобів на різних рівнях та їх раціональне розміщення по території району спецоперації. По-друге, – вибір доцільного способу матеріального забезпечення угруповання, під яким будемо розуміти управлінські рішення стосовно таких задач: визначення розмірів партій поставок та обсягів запасів, що мають зберігатися в органі постачання кожного рівня, встановлення моментів розміщення замовлень на відновлення запасів, а також розподіл партії, яка прибула у систему, за нижчими ланками системи.

Район проведення спеціальної операції може змінюватися. Певною мірою, відповідно, змінюватимуться й умови функціонування системи матеріального забезпечення. Проте в практичному плані можна вважати, що вирішення задачі обґрунтування організаційної структури системи матеріального забезпечення угруповання для найбільш складного регіону буде припустимим для будь-якого регіону держави. Затрати ж на організацію та функціонування регіональної системи матеріального забезпечення визначатимуться прийнятим способом матеріального забезпечення, який має відповідати умовам оперативно-тилової обстановки, що склалася.

У звичайних умовах постачання матеріальних ресурсів для з’єднань та військових частин внутрішніх військ організовано комбінованим способом поставок, а саме: централізовано, через Департамент ресурсного забезпечення (ДРЗ) МВС, і децентралізовано, шляхом закупівлі матеріальних засобів відповідними органами від підприємств різних форм власності. При будь-якому способі поставок спочатку проводяться тендерні торги щодо визначення доцільних постачальників матеріальних ресурсів та опрацьовуються плани забезпечення і договори на закупівлю матеріальних ресурсів для внутрішніх військ. При централізованих поставках переможці тендерів поставляють військове майно на адресу Центральної бази ДРЗ, з якої воно надходить на Центральний об’єднаний склад внутрішніх військ (м. Київ). Для централізованого зберігання запасів пального у внутрішніх військ є спеціалізований склад (м. Запоріжжя).

У подальшому матеріальні ресурси через відповідні служби управлінь територіальних командувань (далі – ТрК) розподіляються на адреси з’єднань та військових частин.

Підрозділів матеріально-технічного забезпечення управлінь територіальних командувань немає. Замість них у кожному ТрК у з’єднаннях, які мають найбільш розвинену складську базу, з урахуванням їх географічного положення визначені опорні склади. Можливості цих складів по утриманню запасів обмежені, тому вони використовуються переважно в інтересах певних бригад, а також як транзитно-перевалочні для з’єднань і частин даного регіону. Крім того, на опорних складах в інтересах військ ТрК утримуються поточні запаси деяких видів матеріальних засобів. Це може бути, наприклад, продовольство тривалого зберігання (консерви, крупи, борошно) обсягом, залежно від номенклатури, на декілька дободач. У тих регіонах, де управління ТрК скорочені, централізовані партії матеріальних ресурсів розподіляються за вказівками відповідних управлінь та служб Головного управління внутрішніх військ, також з використанням цих же опорних складів.

Підвезення матеріальних засобів до опорних складів здійснюється залізницею й автомобільним транспортом підприємств-постачальників. З цією метою може залучатися і транспорт військових частин. Підвезення запасів від опорних складів до з’єднань і частин ТрК (регіону), як правило, здійснюється за схемою “на себе”.

Таким чином, аналіз існуючої системи матеріального забезпечення показує, що у внутрішніх військах оперативного тилу майже немає. Тому логічно припустити, що основою регіональної системи матеріального забезпечення потрібно вважати підрозділи військового тилу: роти і взводи матеріально-технічного забезпечення.

У внутрішніх військах немає типової організаційно-штатної структури підрозділів тилу. Вони значно різняться залежно від функціонального призначення з’єднання (частини). Відмінності у складі підрозділів військового тилу з’єднань і частин однакового типу не значні, тому при виборі доцільної структури системи матеріального забезпечення угруповання будемо вважати їх типовими.

З урахуванням результатів аналізу завдань матеріального забезпечення, існуючої системи матеріального забезпечення внутрішніх військ, складу її військового тилу наведемо варіант регіональної структури системи матеріального забезпечення (див. рис. 1).

Така структура складається з джерел заявок – пунктів споживання і трьох ланок органів постачання, між якими під час операцій постачання здійснюються перевезення матеріальних засобів. Напрямок руху матеріальних засобів від органу постачання верхньої ланки до органів постачання нижчої ланки і далі, у пункти споживання, що прикріплені до цього органу постачання, є плановими поставками. Можливі напрямки руху матеріальних засобів, що відрізняються від планових, вважаються позаплановими поставками.

Пункти споживання (a_jc, j=1,…, Jc, де Jc – кількість пунктів споживання с-го типу; с=1, ..., С, де С – кількість типів пунктів споживання) залежно від бойового та чисельного складу і покладених на них завдань поділяються на типи (розвідувально-пошукові групи, заслони, засади, пости спостереження тощо).

Органи постачання першої ланки (b_n1, n=1,...,N₁, де N₁ – кількість органів постачання 1-ї ланки) – це взводи матеріально-технічного забезпечення батальйонів. На них покладається завдання щодо утримання встановлених запасів матеріальних засобів та їх відновлення у пунктах споживання за плановим напрямком поставок. Іншими словами, взвод матеріально-технічного забезпечення відповідає за спорядження бойових груп та військових нарядів, які формуються від рот даного батальйону. З аналізу умов функціонування системи матеріального забезпечення у спеціальній операції випливає, що район відповідальності батальйонів становить 250...300 км². Якщо територію такого району апроксимувати колом, то його радіус може досягати 10 км.

О

а_jс – j-й пункт споживання с-го типу; b_in – n-й орган постачання і-ї ланки (і=1,2,3 – номер ланки управління);

планові поставки матеріальних ресурсів;

приклади можливих позапланових поставок матеріальних ресурсів
ргани постачання другої ланки (b_n2, n=1,...,N₂, де N₂ – кількість органів постачання 2-ї ланки) – це роти матеріально-технічного забезпечення бригад. На них покладається одержання матеріальних засобів від органу постачання вищої ланки, утримання бригадних запасів та їх відновлення у пунктах постачання першої ланки, що прикріплені до нього, тобто у взводах матеріально-технічного забезпечення. Виходячи з площі зони відповідальності бригади, яка складає близько 1000 км², з певним припущенням зону відповідальності бригади можна апроксимувати колом, радіус якого буде близько 18 км.

Орган постачання третьої ланки (b₃) – це опорний склад ТрК, завданням якого є приймання матеріальних ресурсів від центральних та регіональних постачальників, утримання запасів угруповання та їх розподіл за ротами матеріально-технічного забезпечення.

Отже, основу структури регіональної системи матеріального забезпечення складатимуть певним чином розташовані у районі спецоперації підрозділи військового тилу із запасами матеріальних засобів. Основне джерело відновлення запасів у підрозділах тилу – поставки матеріальних засобів від опорного складу. Розподіл кожної партії за нижчими ланками системи здійснюватиметься способом, який найбільш задовольнятиме оперативно-тиловій обстановці, що склалася.