Розділ теоретико-методичні засади технологічного обміну

Вид материала

Содержание

Подобный материал:

1 2 3 4 5 6

Вырезано

Для приобретения полной версии работы

воспользуйтесь поиском на сайте www.mydisser.com

В результаті функціонування світового ринку технологій у глобалізованому суспільстві з’явилося відносно нове явище – техноглобалізм. Професор А.Філіпенко пропонує визначення техноглобалізму як планетарного процесу „...інтернаціоналізації створення та освоєння виробничого і комерційного використання, трансферу (передання) і дифузії (поширення) технологій...” [Error: Reference source not found, с. 184]. Техноглобалізм або глобалізація науки і технологій, трактується як зростаюча свобода, з якою результати їх розвитку перетинають національні кордони у формі наукових праць, товарів, ідей, кваліфікованих спеціалістів, а також технологічного, виробничого та маркетингового ноу-хау. Рівень технологічних змін та швидкість, з якою нова технологія розповсюджується в економіці, є двома базовими елементами процесу глобалізації. Часто вважається, що рівень технологічної зміни та її поширення підвищуються разом із загальною глобалізацією, таким чином збільшуючи можливості виробництва та економічного зростання [Error: Reference source not found, с. 342].

В результаті різкого підвищення ролі зовнішніх факторів економічного розвитку, відбулося розшарування світової економіки на зони зростання та стагнації. У зв’язку з цим товарні, грошові, ресурсні потоки, інновації та високі технології локалізуються у чітко окресленому колі розвинених країн, які, своєю чергою, виступають масовими експортерами негативних наслідків глобалізації у країни третього світу.

Формується новий міжнародний поділ праці, у відповідності до якого виділяють три основні категоріальні групи країн [Error: Reference source not found, с.48-49]:

високорозвинені країни (США, Велика Британія, Німеччина, Франція та Японія) – виконання науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт (НДіДКР), розвиток виробництва високотехно-логічних дрібносерійних товарів і послуг (технологічних, інформаційних, управлінських, фінансових, дозвільних), які забезпечують високу стабільну рентабельність;
країни Південно-Східної Азії, Латинської Америки, Центральної Європи – інженерні вдосконалення та масовий випуск комплектуючих і готових виробів за умов чіткого дотримання інструкцій замовника;
інші країни („третього світу”) – постачання сировини, надання ринків збуту дешевих товарів наприкінці їх життєвого циклу, виконання трудомістких та забруднюючих навколишнє середовище операцій.

В контексті вищесказаного, видається першочерговим виклад основних засад політики інтеграції країни у глобальний технологічний ринок, про що власне йтиметься у третьому розділі дослідження, акцентуючи на позитивних та негативних ефектах даного процесу. На сьогодні існує низка наукових праць та емпіричних досліджень, що розглядають поняття, види, передумови та наслідки економічного зростання для країн з перехідною економікою. Зокрема, в сучасних трактуваннях цього явища відображена кількісна та якісна складова, що точніше характеризує даний процес. Для прикладу, С.Кузнєц під економічним зростанням розуміє „довгострокове збільшення здатності господарства забезпечувати все різноманітніші потреби населення з допомогою ефективніших технологій, інституційних та ідеологічних змін” [Error: Reference source not found, с.67-82]. Погоджуючись, зазначимо, що вказаний перелік факторів досягнення економічного зростання варто було б доповнити таким вагомим складником, як екологія.

Дослідження представників оксфордської економічної школи Дж.Макартура та Дж.Сахса доводять, що до трьох основних механізмів, необхідних для економічного зростання країни відносяться такі компоненти, як: макроекономічне середовище, якість суспільних інституцій та технології у будь-якому їх вираженні [Error: Reference source not found]. Очевидно, що макроекономічна стабільність є необхідною передумовою економічного зростання. Проте, як показує модель Р.Солоу, хибною є думка що лише вона забезпечує ефективне економічне зростання національної економіки. Наприклад, керівництво фірми не може прийняти адекватне оперативне рішення в умовах гіперінфляції, що є не лише наслідком неефективної економічної політики, але й зумовлена відсутністю контролю за фінансами з боку органів державної влади. За умови надмірного дефіциту бюджету не може ефективно функціонувати і банківська система, що призводить до нестабільності процентної ставки. Зважаючи на це, зауважимо, що ці процеси повинні знаходитись під контролем громадськості в усіх її проявах, а відтак можна стверджувати, що макроекономічна стабільність не є єдиною умовою економічного зростання.

Ще однією базовою категорією економічного зростання є суспільні інституції. В умовах ринкової економіки багатство в основному створюється у приватному секторі, який функціонує в межах держави і потребує хоча б опосередкованого втручання з боку уряду. Загальновідомо, що не існує ідеальної ринкової економіки і тому діяльність приватних підприємств повинна певною мірою регулюватися державою. Проте необхідно також зазначити, що діяльність органів влади може бути неефективною (або навіть збитковою) для діяльності підприємств за умови високого рівня корупції. Низка економічних досліджень сучасності присвячена питанням ефективної інституціалізації для забезпечення стабільного економічного зростання і зменшення негативних наслідків глобалізації та окремих деструктивних ефектів ринкової економіки, екстерналій тощо. Отже інституції виступають другою передумовою економічного зростання держави.

Третім найголовнішим елементом економічного зростання за Дж.Макартуром і Дж.Сахсом є технологічний прогрес. Те, що визначальним чинником економічного зростання залишається технологічний прогрес підтверджується і статистичними даними (рис. 1.2) при цьому важливість інших компонент з кожним роком зменшується.

Рис. 1.2 Місце країн у рейтингу за основними показниками соціально-економічного та технологічного розвитку, станом на 2006 р.

Складено за: [Error: Reference source not found].

Як бачимо, позиція країн у рейтингу за показником обсягу ВВП у розрахунку на одну особу корелює з місцем за показниками технологічного розвитку, особливо середньорічної кількості патентів як результату нагромадженого інтелектуального капіталу.

До основних індексів, що дають змогу визначити рівень економічного розвитку країни, відносять [Error: Reference source not found]: індекс конкурентоспроможності росту для передових „країн-інноваторів”, що визначається формулою:

(1.3)
_,

де

– індекс технологічного розвитку;

– індекс розвитку суспільних інституцій;

– індекс розвитку макроекономічного середовища.

Індекс конкурентоспроможності зростання для другорядних „країн-інноваторів” має такий вигляд:

(1.4)
_,

В свою чергу технологічний індекс розвитку для передових „країн-інноваторів” дорівнює сумі однієї другої субіндексу інновацій, технологій і комунікацій. Субіндекс інновацій розраховується як сума однієї четвертої даних обстеження економіки і трьох четвертих офіційних даних (кількість реалізованих патентів на 1 млн. осіб у відповідному році, дані офіційної статистики щодо фінансування інноваційної сфери тощо). Компонентами індексу макроекономічного середовища є одна друга субіндексу макроекономічної стабільності, одна четверта кредитного рейтингу країни та одна четверта урядових видатків. Відповідно, субіндекс макроекономічної стабільності дорівнює сумі п’яти сьомих офіційних даних макроекономічної стабільності та двох сьомих показників макроекономічної стабільності згідно здійснених емпіричних досліджень.

З часом аналітиками було внесено певні зміни в розрахунок базового показника сфери технологічного прогресу (а саме, окремо розглядаються технологічний та інноваційний процеси, причому інновації мають більшу вагу), а в індексі ефективності діяльності інституцій показник витрат уряду у співвідношення до ВВП був замінений на субіндекс неефективних витрат (перевитрат) уряду. Останнє було здійснене з огляду на те, що частка урядових витрат від ВВП показує лише кількісні, а не якісні показники діяльності уряду. Зазначимо, що Україна посідає останнє місце у Європі за аналізованим показником. Наша держава все ще характеризується найнижчими показниками функціонування суспільних інституцій, однак макроекономічні показники за останні роки демонструють підвищення і на декілька позицій наша країна піднялась у кредитному рейтингу. Аналогічна ситуація і в Росії – дещо вищий порівняно з попередніми роками кредитний рейтинг, проте незадовільна робота суспільних інституцій. Вказані країни також посідають одне з перших місць у світі за рівнем корупції.

Вырезано

Для приобретения полной версии работы

воспользуйтесь поиском на сайте www.mydisser.com

Виробництво наукомісткої продукції, світовий ринок якої оцінюється у
2,3 трлн дол. США, забезпечується приблизно 50-55 макротехнологіями. Сім провідних країн, які володіють 46 макротехнологіями, контролюють понад 80% ринку наукомісткої продукції: США отримують від експорту продукції 700 млрд дол. США щорічно, Німеччина – 530 млрд дол., Японія – 400 млрд дол. США. Водночас, частка Росії, найбільшої країни СНД, що володіє 17 макротехнологіями (ядерні; космічні; авіаційні; видобуток та переробка нафти і газу; виробництво зброї; хімічне, енергетичне, транспортне машинобудування; верстатобудування), дорівнює лише 0,3% світового ринку наукомісткої продукції [Error: Reference source not found, с. 389].

Товари за рівнем їх технологічної місткості поділяють на високо- (11,4%), середньо- (1,7%) та низькотехнологічномісткі (0,5%). У країнах Організації економічного співробітництва і розвитку (ОЕСР) високотехнологічномісткими є: аерокосмічне устаткування (22,7%), комп’ютери (17,5%), електроніка (10,4%), ліки (8,7%); середньотехноло-гічномісткими – автомобілі (2,7%), хімікати (2,3%); низькотехноло-гічномісткими – будматеріали (0,9%), продукти харчування (0,8%), чорні метали (0,6%), текстиль, одяг, взуття (0,2%) [Error: Reference source not found, с.121].

Важливою передумовою підвищення ефективності науково-технічного розвитку є перспективне бачення технологічних зрушень у суспільстві, включно з появою нових технологій та сфер стратегічних досліджень, що забезпечить високий рівень економічного і соціального зростання в довгостроковому періоді. На національному рівні технологічне передбачення є неодмінною компонентою моделі суспільства, що базується на новітніх технологіях, здійсненні менеджменту в інтелектуальній сфері і прийнятті стратегічних рішень відносно економічного розвитку країни, зокрема, інноваційної та наукової діяльності, підвищенні якості життєвого рівня людей та зростанні зайнятості населення.

В

агомий вплив на визначення сукупності цілей та пріоритетів технологічного передбачення здійснюють його компоненти: індустріальна або наукова. Наукова компонента технологічного передбачення забезпечує довгострокову політику побудови майбутнього суспільства, а індустріальна – ринково-орієнтовану стратегію ефективного планування і розвитку [Error: Reference source not found, с.14]. У відповідності з цими двома складниками у світовій практиці сформувалось два погляди на технологічне передбачення – індустріальний та науковий (Рис.1.3).

Рис. 1.3. Індустріальний та науковий погляди на технологічне передбачення

В сучасних умовах наука і техніка є основою як економічної, так і політичної стратегії промислово розвинених країн. З однієї сторони, науково-технічний розвиток будь-якої країни повністю залежить від ефективності інтелектуальної, творчої діяльності людини, а з іншої – ефективність інтелектуальної діяльності визначається рівнем усвідомлення значення такої діяльності для розвитку суспільства і створення для нього сприятливих умов [Error: Reference source not found, с.53].

Вырезано

Для приобретения полной версии работы

воспользуйтесь поиском на сайте www.mydisser.com

Протягом досліджуваного періоду стрімко зросла частка виробництва високотехнологічної продукції в структурі усього світового виробництва – з 7,7% у 1980 р. до 15,8% у 2001 р., що у порівнянні з динамікою світового ринку товарів та послуг дозволяє стверджувати про зростання темпів розвитку глобального технологічного ринку. Варто зазначити, що практично у кожній із згаданих сфер США займають лідируючі позиції, причому у деяких галузях цій країні вдається утримувати переваги протягом останніх 20 років, забезпечуючи частку близько 50% обсягів продукції аерокосмічної промисловості та медичного устаткування від загальносвітових обсягів. Водночас, простежується втрата позицій на ринку високотехнологічної продукції країнами ЄС.

Рис. 1.4. Загальні обсяги ринку високотехнологічної продукції, млрд дол. США

Й

деться, зокрема, про такі галузі як виробництво офісного та комп’ютерного обладнання (від 45% від загальних обсягів ринку у 1980 р. до 12% у 2005 р.), тоді як частка решти досліджуваних ринкових сегментів залишилася без змін протягом 1980-2005 рр. (рис. 1.5).

Рис. 1.5. Динаміка структури високотехнологічної продукції* США та ЄС

* 1 – частка високотехнологічної індустрії країни до загальних обсягів ринку; 2 – продукція аерокосмічної промисловості; 3 – офісне та комп’ютерне обладнання; 4 – комунікаційне устаткування; 5 – ліки та медикаменти; 6 – медичні, точні та оптичні інструменти.

Щодо тенденцій у високотехнологічних галузях промисловості таких країн, як Японія, Республіка Корея та Китай, варто звернути увагу на незначні структурні зміни у загальній частці високотехнологічної продукції Японії у відношенні до світового показника, поряд із негативними змінами у самій структурі. Йдеться про щорічне зниження частки офісного та комп’ютерного обладнання, комунікаційного устаткування та продукції медичної індустрії протягом 1990-2005 рр. (Додаток Ґ).

Причиною такої ситуації є зниження інтенсивності НДіДКР, темпи яких, починаючи з 2000 р. зменшувалися і наблизилися до нульової позначки. Своєю чергою, за рахунок переваг дешевої робочої сили та значних стимулів для залучення інвестиційних ресурсів КНР та Республіка Корея вийшли на ринок високотехнологічної продукції і протягом останніх років утримують стабільні позиції у відношенні до інших країн (рис. 1.6).

Рис. 1.6. Динаміка структури високотехнологічної продукції* КНР та Республіки Корея

* 1 – частка високотехнологічної галузі країни до загальних обсягів ринку; 2 – продукція аерокосмічної промисловості; 3 – офісне та комп’ютерне обладнання; 4 – комунікаційне устаткування; 5 – ліки та медикаменти; 6 – медичні, точні та оптичні інструменти.

Виявлені тенденції розвитку міжнародного технологічного ринку, його високотехнологічних галузей, дозволяють стверджувати про наявність чітко виражених лідерів та аутсайдерів. За допомогою кластерного аналізу далі було сформовано відповідні групи, між якими простежується щільний взаємозв’язок у співвідношенні до певних факторів технологічного розвитку країни та простежено неоднорідність розподілу науково-технологічного потенціалу в розрізі країн світу.

Інформаційною базою розрахунку є статистичні показники, які є головними компонентами технологічного розвитку 44-х країн світу станом на 2002 та 2004 рр. До них належать: (1) індекс експорту високих технологій (у % від обсягу експорту промислових товарів); (2) кількість патентів, виданих громадянам країни (у розрахунку на один млн. осіб); (3) кількість одержаних роялті та здійснених ліцензійних виплат (в дол. США на одну особу); (4) кількість магістральних телефонних ліній (на одну тис. осіб);
(5) кількість абонентів стільникових мереж (на одну тис. осіб); (6) кількість користувачів мережі Інтернет (на одну тис. осіб); (7) витрати на НДіДКР (у % від обсягу ВВП); (8) кількість працівників, зайнятих в НДДКР (на один млн осіб); (9) загальна чисельність населення, млн осіб; (10) ВВП на одну особу, дол. США. За допомогою методів БСА здійснимо групування країн світу з різним рівнем економічного розвитку за відібраними статистичними показниками, що характеризують технологічний розвиток.

У результаті здійсненого аналізу окреслено кластери країн світу, згруповані за певними спільними для них ознаками (показниками) технологічного розвитку станом на 2002 р. (Додаток Д, рис. Д.1). Для порівняльної характеристики відобразимо результати кластеризації у вигляді таблиці 1.2.

Отримані результати підтверджують висловлене теоретичне припущення щодо поглиблення диференціації технологічного розвитку країн-учасників глобального технологічного ринку в противагу теорії Р.Вернона щодо вирівнювання „технологічного розриву” (англ. – „technological gap”) між країнами. Крім того, можна стверджувати, що простежується залежність між рівнем технологічного розвитку та лідерством країни у економіці загалом. Зокрема, до країн лідерів (І-й кластер) за аналізованими показниками відносяться Фінляндія, Ісландія, Японія, Швеція, США, Норвегія, Австралія, Канада, Росія, Гонконг.

Таблиця 1.2

Групування окремих країн світу за рівнем економічного та технологічного розвитку, станом на 2002 р.

Розраховано за: [Error: Reference source not found].

Зазначимо, що країни першого кластеру переважно лідирують і за показником розвитку людського потенціалу, який на сучасному етапі відіграє вагому роль в економічному зростанні країни та інтеграції у глобальний технологічний ринок. Винятком є лише Росія, що може бути спричинене потужним у минулому потенціалом цієї країни у сфері технологічного розвитку, особливо військово-промислового комплексу (ВПК), який у стратегічній перспективі може стати передумовою стрімкого соціально-економічного розвитку. До другого кластеру відносяться розвинені країни-члени ЄС: Італія, Німеччина, Бельгія, Франція, Великобританія, Нідерланди, відносне відставання яких за аналізованими показниками від країн, що ввійшли до першого кластера, пояснюється політичними та соціально-економічними проблемами всередині ЄС після чергового розширення цього інтеграційного угруповання, що мало місце у 2004 р. та 2007 рр. і, відтак, певного зменшення обсягів витрат на розвиток технологічної сфери.

З метою відображення динаміки змін у економічному та технологічному розвитку досліджуваної групи країн, аналогічне дослідження було здійснено за цими ж показниками станом на 2004 р., результати якого відображено в таблиці 1.3. та у додатку Д, рис. Д.2.

Таблиця 1.3

Групування окремих країн світу за рівнем економічного та технологічного розвитку, станом на 2004 р.

Розраховано за: [Error: Reference source not found].

Як бачимо з таблиці, більшість розвинених країн світу потрапили до першого кластеру, тоді як другий та третій містять країни, що розвиваються до яких входять ті, які саме у 2004 р. інтегрувалися до ЄС. Цікавим є той факт, що ще у 2005 р. високорозвинені країни першого кластеру, будучи лідерами світового технологічного ринку почали частково втрачати свої позиції, зокрема за показником частки експорту високих технологій
(рис. 1.7).

Рис. 1.7. Частка експорту високих технологій країн-лідерів світового технологічного ринку, у % до загального обсягу експорту (за: [67])

Динаміка розвитку світового ринку технологій призвела до того, що результати науково-технічної та інноваційної діяльності реалізуються на технологічному ринку, а вже потім на ринках готової продукції. Для побудови моделі оцінки економічної безпеки в процесі передачі технологій, необхідно сформувати баланс платежів за технології, який відображатиме надходження та платежі резидентів країни (у грошовому вимірі) за придбані чи продані ліцензії, патенти, ноу-хау, науково-технічні послуги тощо. На думку Л.Антонюк, технологічна торгівля „...включає чотири основні категорії: (1) трансфер науково-технічних знань у вигляді купівлі-продажу патентів і ліцензій, розкриття ноу-хау; (2) трансфер торгових знаків шляхом продажу, ліцензування або франчайзингу; (3) надання послуг технічного змісту, таких як інжинирінгові, консультативні, науково-технічна допомога; (4) передача промислових об’єктів інтелектуальної власності” [Error: Reference source not found, с.634-641].

Протягом 1990-х рр. простежувалася тенденція щодо зростання суми технологічних надходжень та платежів у більшості країн ОЄСР. Загалом, було зафіксоване позитивне сальдо технологічного платіжного балансу, тоді як в ЄС за даний період спостерігався дефіцит платіжного балансу технологій, який у 2000 р. зріс до 4,6 млрд дол. США у порівнянні з 2,5 млрд дол. у 1990 р.

У 2001 р. головними експортерами технологій були Великобританія, Швейцарія, Бельгія, Данія, США, Канада, Чехія і Японія, у той час, як Ірландія, Корея, Угорщина, Польща, Німеччина та Португалія виступали в ролі нетто-імпортерів технологій. Величину дефіциту технологічного балансу в Ірландії (8,15% ВВП) можна пояснити діяльністю значної кількості англійських та американських філій ТНК, які інтенсивно здійснюють імпорт технологій із країн базування [Error: Reference source not found, с. 641].

Втім дефіцит технологічного платіжного балансу не варто розглядати як індикатор низької конкурентоспроможності країни, він свідчить скоріше про певну стратегію запозичення іноземних технологій (Республіка Корея, Японія, Польща), а не про нездатність країни виробляти та продавати технології на світовому ринку (табл. 1.4). Проте, той факт, що міжнародна торгівля на 80% контролюється ТНК і відбувається головним чином між керуючими компаніями та їх іноземними дочірніми структурами, дещо ускладнює аналіз конкурентоспроможності і зрештою перешкоджає своєчасному виявленню та нівелюванню загроз економічній безпеці держави. Важливим показником технологічного розвитку країни є кількість заявок, поданих до Всесвітньої організації інтелектуальної власності (ВОІВ), величина якого щорічно зростає в середньому на 4,7%. Станом на 2005 р. за

показником кількості отриманих патентів на 1 млн осіб світовими лідерами є Японія (2876 патентів на 1 млн осіб, або на 0,3% менше, ніж в 2004 р.) та Республіка Корея (2530 патентів на 1 млн осіб, з приростом у 15,6%). До першої трійки увійшли США (8,6% приросту) , Німеччина (0,1% зниження) і Австралія (немає змін у порівнянні з 2004 р.). Росія займає 17-е місце (за період з 2004 по 2005 р. число виданих патентів збільшилося на 3,4%), Казахстан – 21-е (4,1% приросту), Білорусь – 22-е (0,2% зниження), Україна –
23-е (12,9% зниження). Для порівняння, Фінляндія – на 8-му місці, Великобританія - на 10-му, Франція – на 15-му, Ізраїль – на 17-му, Китай – на 21-му.

Таблиця 1.4

Технологічний баланс Польщі у 1995-2002 рр.

Показники	1995	1996	1997	1998	1999	2000	2001	2002
Надходження:

Складено за: [Error: Reference source not found, с. 73].

За співвідношенням кількості патентів і розмірів валового внутрішнього продукту країни (кількість патентів на 1 млрд дол. ВВП), у середньому по всіх країнах світу – 19 патентів, лідирують Південна Корея, Японія, Німеччина (22,6), Нова Зеландія та США. Для порівняння: Фінляндія – на 8-му місці, Китай – на 9-му, Великобританія – на 11-му, Ізраїль –
на 14-му, Франція – на 15-му. За кількістю патентів у порівнянні з розмірами коштів, що витрачаються (включаючи й комерційні структури) на НДіДКР (з розрахунку – кількість отриманих патентів на 1 млн дол. США) лідирують такі країни, як Південна Корея (5,08), Японія (3,37), Нова Зеландія (1,82), Росія (1,56) і Україна (1,09), тоді як США лише на 10-му місці (0,72). Для порівняння: Китай – на 7-му місці, Великобританія – на 11-му, Франція – на 13-му. Подібна неочікувана ситуація свідчить, в першому наближенні, про ефективність використання обмежених ресурсів науково-технологічним комплексом, для підтвердження чого далі буде застосований метод аналізу ефективності систем (DEA).

У 2005 р. патентними відомствами світу було видано більше 600 тис. патентів, 32% загальної кількості яких припадає на сферу електроніки. У порівнянні з 2004 р., найбільший приріст кількості патентів відзначений у сферах медичних (32,2%), аудіовізуальних (28,8%) та інформаційних технологій (27,7%).

До 2006 р. загалом у світі діяло більше 5,6 млн. патентів. З них 90% припадає на частку 10-ти національних патентних відомств – США, Японії, Німеччини, Республіки Кореї, Великобританії, Франції, Іспанії, Китаю, Канади та Росії. Власниками 49% всіх патентів є заявники з Японії й США. За період з 1995 по 2005 рр. число патентних заявок, поданих у Республіці Корея подвоїлося, а в КНР – збільшилося у вісім разів.

Щодо ресурсного показника, який відіграє вагому роль у визначенні головних тенденцій глобального технологічного ринку, то ним, безумовно, є частка сукупних витрат на НДіДКР від обсягу ВВП, яка у 2003 р. в ЄС становила 1,93%, що значно менше за відповідний показник США цього періоду (2,59%). Інвестиції КНР в НДіДКР дорівнювали 1,31% від обсягу ВВП, при тому, що протягом 1997-2002 рр. вони зростали щорічно на 10%. Якщо дана тенденція зберігатиметься і надалі, цей показник до 2010 р. становитиме 2,2%, максимально наблизившись до теперішнього показника ЄС [Error: Reference source not found].

Як зазначалося у попередньому підрозділі, в умовах глобальної економічної системи саме технологічний, інноваційний чинник виступає домінантою в економічному зростанні та визначає сутність економічної безпеки держави, вирішення проблем якої викладено в основних аспектах антикризової політики. Зокрема, йдеться про вже згадувану теорію „довгих хвиль” М. Кондратьєва, яка власне пояснює можливості скорочення кризових стадій економічного циклу або ж повне їх нівелювання шляхом застосування атакуючої інноваційної стратегії [Error: Reference source not found].

Значні відмінності між країнами в економічному та технологічному розвитку, а також зменшення глибини та тривалості криз внаслідок антикризової політики у високорозвинених країнах та зворотній процес в країнах, що розвиваються, А.Сухоруков пояснює так званим „трансфером структурних криз” [Error: Reference source not found]. Здійснення трансферу криз розвиненими країнами відбувається значною мірою для зміцнення економічної безпеки, формуванню компаративних переваг (економічних та науково-технічних), нагромадження відповідних ресурсів, спрямованих на економічне зростання у постіндустріальному суспільстві. За [Error: Reference source not found] трансфер різноманітних кризових ситуацій і факторів реалізується через низку механізмів, серед яких: (1) провокування фінансових криз; (2) тиск через міжнародні фінансові організації (МФО); (3) переміщення екологонебезпечних виробництв; (4) штучне продовження життєвого циклу продукції на ринках інших країн; (5) експорт застарілих технологій і консервація відсталості інших країн; (6) нерівномірний розподіл прямих іноземних інвестицій; (7) несумлінна поведінка іноземних інвесторів; (8) використання природних ресурсів і напівфабрикатів; (9) поглинання незахищених інтелектуальних продуктів; (10) диспаритет у торгівлі високотехнологічними товарами і послугами; (11) залучення найпродуктивніших трудових ресурсів; (12) дискримінація у зовнішній торгівлі; (13) вигоди від перекладення податкового тягаря. Відображення цих механізмів ми можемо спостерігати у сьогоднішній економічній ситуації України, як і у більшості країн, що знаходяться на етапі становлення ринкових економічних відносин. Розглянемо деякі з них, які безпосередньо або ж опосередковано відносяться до теми нашого дослідження.

Blog

Розділ теоретико-методичні засади технологічного обміну

Содержание