Розділ 1 Теоретико-методичні засади дослідження конкурентоспроможності людського капіталу на міжнародному ринку праці

Вид материала

Документы

Содержание Для приобретения полной версии работы Забезпечення конкурентоспроможності людського капіталу Конкурентоспроможність людського капіталу Система охорони здоров’я Рис. 1.1. Загальна схема забезпечення конкурентоспроможності людського капіталу 1.2. Методичні основи підвищення конкурентоспроможності людського капіталу в умовах відкритої економіки Міжнародна трудова міграція 1.3. Регулювання міжнародної трудової міграції в умовах поглиблення євроінтеграції Висновки до Розділу 1

Подобный материал:

• DO11 проблеми та перспективи розвитку людського капіталу в світі та в україні, 131.81kb.
• Перелік умовних позначень, 920.35kb.
• Систематизація та дослідження сучасних теоретико-методологічних підходів до оцінки, 449.68kb.
• 1 Сутність та значення конкурентних переваг для підвищення конкурентоспроможності підприємства, 692.09kb.
• Теоретико-методичні засади забезпечення конкурентоспроможності підприємств теорія стратегії, 202.62kb.
• Методика дослідження ринку морозива та ступеня його структурованості Висновки до розділу, 696.21kb.
• Зміст, 524.16kb.
• З м І с т вступ, 747.21kb.
• Міністерство освіти І науки україни кременчуцький державний політехнічний університет, 649.72kb.
• 1 Принципи та методичні підходи до визначення прибутковості скотарства, 1046.03kb.

РОЗДІЛ 1

Теоретико-методичні засади дослідження конкурентоспроможності людського капіталу на міжнародному ринку праці

1. Теоретичні засади дослідження конкурентоспроможності людського капіталу
   

Перед кожною країною в процесі переходу до розвинутої економічної системи постає низка соціально-економічних проблем, пов’язаних із розвитком людського капіталу. Протягом останніх років науковці здебільшого зверталися до розв’язання економічних проблем, а соціальний аспект залишався поза їх увагою. Проте сьогодні, в епоху стрімкого науково-технічного прогресу, інноваційного, інформаційного розвитку вирішальною стає саме роль людського капіталу, відтак проблема дослідження та управління ним – все актуальнішою.

Особливого значення для України в процесі європейської інтеграції набуває активна участь у міжнародному поділі праці та інтеграційних процесах, які вимагають ефективного здійснення зовнішньоекономічної діяльності (ЗЕД), оскільки вона є важливим чинником трансформації та зростання економіки. Досягнення успіху у ЗЕД передбачає підвищення рівня конкуренто­спроможності вітчизняних суб’єктів господарювання на зовнішньому ринку, розвиток і реалізацію експортного потенціалу, зокрема його базису – людського капіталу. Проблеми конкуренції та забезпечення конкурентоспроможності економічних суб’єктів в умовах міжнародної інтеграції досліджені такими світовими вченими, як Д.Рікардо, А.Сміт, П.Друкер, Р.Коуз, М.Портер, К.Прахалад, Р.Солоу, Й.Шумпетер.

Значний внесок у дослідження проблем розвитку зовнішньоекономічних зв’язків та міжнародної інтеграції країн з перехідною економікою, теорії і практики зовнішньої торгівлі та удосконалення механізмів її регулювання, конкурентоспроможності та ефективності ЗЕД економічних суб’єктів в умовах відкритої економіки зробили такі вітчизняні економісти як В.Андрійчук, О.Білорус, В.Будкін, І.Бураков­ський, В.Вергун, О.Власюк, А.Гальчинський, В.Геєць, Л.Кістер­ський, А.Кре­ді­сов, Д.Лук’яненко, Ю.Макогон, А.Мокій, В.Новицький, Ю.Пахомов, С.Писаренко, О.Рогач, В.Сіденко, А.Філі­пенко, О.Шнирков.

Біля витоків теорії людського капіталу стоять класики економічної науки: В.Петті, А.Сміт, Д.Рікардо, Дж.Міль та інші. Дослідження сутності і форми продуктивної сили людини і в подальші часи залишалося в центрі уваги видатних економістів, як Ж.-Б.Сея, Дж.МакКул­лоха, Н.Сеніора, Г.Маклеода, Дж.Волша. Але визнання продуктивних здібностей людини як особливого виду капіталу, а саме як капіталу людського, первісно пов’язане з іменами Т.Шульца, Г.Беккера, які ввели у економічну теорію поняття людського капіталу, а пізніше – з працями Г.Боуена, Л.Туроу, Й.Бен-Поретта, М. Вырезано

Для приобретения полной версии работы

воспользуйтесь поиском на сайте www.mydisser.com


Слід враховувати, що світова економіка залишається ареною зіткнення різноманітних інтересів економічних суб’єктів різних країн. Тому створення власної системи економічної безпеки дасть змогу уникнути можливих негативних наслідків швидкого і всеосяжного відкривання національної економіки, забезпечити її конкурентоспроможність, ефективно взаємодіяти з усіма суб’єктами міжнародних економічних відносин. Цим обумовлена потреба у критичному аналізі теорій конкуренції, визначенні можливостей застосування концептуальних наукових положень для вибору стратегії входження перехідної економіки у складну систему світогосподарських зв’язків.

Конкурентоспроможність країни визначають, з одного боку, рівнем конкурентоспроможності галузей, регіонів, економічних суб’єктів, а з іншого – вона безпосередньо впливає на них та визначає обсяги і динаміку зовнішньоекономічних зв’язків держав (особливо, країн з перехідною економікою) [2, с. 33]. Причина цих відмінностей полягає у тому, що суб’єкти зовнішньоторговельної діяльності та іноземні інвестори, передусім західні, приділяють значну увагу цьому показнику безпеки і стабільності їхньої діяльності у країні [3]. Водночас, слід зауважити, що ні держава в цілому, ні окремо взятий регіон чи галузь не зможуть успішно конкурувати на світовому ринку, якщо вони не мають конкурентоспроможного людського капіталу.

Конкуренція своєю чергою відіграє роль своєрідного регулятора співвідношення між попитом та пропозицією на ринку праці – перерозподілу працівників, зайнятих на підприємствах, а також у різних сферах та галузях економіки з метою заміни працівників на кваліфікованіших та здатних приймати інноваційні рішення залежно від специфіки виробництва [4].

Окрім названих функцій, слід відзначити стимулювання працівників до самовдосконалення або підвищення кваліфікації у відповідних установах задля поліпшення якості робочої сили. Звісно, конкуренція на ринку праці має місце не лише серед найманих працівників, але і їхніх роботодавців. Адже останні шукають працівників необхідних професій із належним рівнем кваліфікації та за прийнятною для роботодавців ціною. Отже, конкуренція працівника – це боротьба за робоче місце, на якому він може себе реалізувати, застосувати свої знання, отримані ним на практиці навички та попередній досвід, щоб дістати найвищу винагороду за виконану роботу. У такому випадку на ринку праці власне й надають перевагу конкурентоспроможним працівникам.

Слід відзначити, що саме поняття “конкурентоспроможність робочої сили” в економічній літературі порівняно нове, тому у працях вітчизняних науковців можна помітити різні підходи до його визначення. Зокрема, С.Щур, аналізуючи дефініцію конкурентоспроможності стосовно управлінського персоналу, вважає, що зміст цього поняття “...полягає у вмінні організувати та створити умови для виробництва високоякісної, з особливими споживчими властивостями й сервісним обслуговуванням продукції або послуг за максимально ефективного та раціонального використання ресурсів; це здатність також вирішувати проблеми, генерувати ідеї, винаходити та впроваджувати нововведення” [5, с. 199].

О.Цимбал зазначає, що можна визначати категорію конкурентоспроможність робочої сили як засновану на певному якісному рівні, здатність людей через конкретний вид трудової діяльності забезпечувати себе умовами для реалізації особистих економічних та соціальних інтересів. Прийнято вважати, що таке визначення враховує і родові властивості конкурентоспроможності робочої сили як абстрактного товару і особливості, притаманні безпосередньо робочій силі [6, с. 14].

Конкурентоспроможність робочої сили на ринку праці – це певна здатність конкретного працівника відповідати вимогам працедавців. Водночас, конкурентоспроможність людського капіталу – це здатність працівників задовольняти потреби конкурентного ринку, складниками якого є наявність професії, рівня кваліфікації, спеціальності, відповідних освіти, віку та статі, а також здатності до впровадження інновацій.

Людський капітал, як визначають його більшість західних економістів, це наявний запас знань, навичок, мотивацій і енергії, яким володіє особа, який може бути використаний протягом визначеного періоду часу з метою виробництва товарів і послуг [7, с. 149]. Конкурентоспроможність людського капіталу визначають якістю та певною вартістю, яку встановлює працедавець в залежності від особистих рис та потенціалу працівника. При наявності ж надлишкової пропозиції робочої сили її вартість одночасно залежить ще й від потреб та можливостей працедавців, що характеризує невідповідність ціни реальній вартості робочої сили [8]. У сталих економіках взаємозв’язок між якістю та вартістю праці дуже тісний – там зазвичай спрацьовує принцип безпосередньої залежності заробітної плати найманого працівника від доходу підприємства. Тобто вартісні показники залежать від якісних показників праці кожного працівника та підприємства в цілому, а також фонду заробітної плати [9, с. 55].

Резюмуючи наведені вище тлумачення, можна дати визначення поняття конкурентоспроможності людського капіталу як сукупності кількісних та якісних характеристик працівника, які відповідають вимогам економічних суб’єктів та задовольняють їхні потреби у певному кваліфікаційному рівні.

У перехідних економіках конкурентоспроможність людського капіталу стає основним засобом боротьби на ринку праці, а саме отримання робочого місця, якомога вищого доходу та соціального захисту. Безперечно, відповідальність за дотримання усіх норм та правил поведінки на ринку праці має нести держава [10, с. 256-260], запроваджуючи та забезпечуючи дотримання заходів регулювання. Таким чином, можна говорити про певну послідовність заходів забезпечення конкурентоспроможності людського капіталу (рис. 1.1).

Поділяючи думку про те, що конкурентоспроможність держави в цілому безпосередньо залежить від конкурентоспроможності кожного працівника, С.Щур підкреслює, що ці поняття взаємозалежні і тісно пов’язані між собою. Він слушно наголошує на тому, що країна не може бути конкурентоспроможною, якщо конкурентоспроможність товаровиробників є низькою [5, с. 198] Аналогічно, підприємство не є конкурентоспроможним, якщо воно випускає товари, конкурентоспроможність яких є низька. Лише висококваліфікований управлінський персонал може забезпечити досягнення суб’єктами господарювання високого рівня конкурентоспроможності. Отже, основним завданням підвищення конкурентоспроможності економіки країни та окремо взятих регіону, галузі, сектора, підприємства, насамперед залежить від кожної особи зокрема та її бажання підвищувати свою конкурентоспроможність на ринку праці.

Забезпечення конкурентоспроможності людського капіталу

Економічна стратегія держави

Конкурентоспроможність людського капіталу

Якісні характеристики: сукупність особистих власти­востей працівника до здійс­нення економічної діяль­ності (фах, стаж, вікові дані, знання іноземних мов тощо)

Кількісні характеристики: продуктивність та ефек­тив­ність праці (витрати робочого часу для Вико­нання робіт, якість вироб­леної продукції)










Система професійної та вищої освіти ↔ працедавець (використання угод і замовлень)







Система безперервного навчання та удосконалення протягом усього періоду економічної активності







Система підготовки конкурентноспроможних спеціалістів для міжнародних ринків праці






Система соціального захисту