Geum.ru

Розділ 1 Теоретико-методичні засади дослідження конкурентоспроможності людського капіталу на міжнародному ринку праці

Вид материалаДокументы

Содержание


Висновки до Розділу 1
Подобный материал:
1   2   3   4
Таблиця 1.1

Інституційне забезпечення регулювання міжнародної міграції в країнах ЦСЄ (Угорщина, Польща, Румунія, Словаччина, Україна)


Країни
Членство у міжнародних організація
Законодавство з питань міграції
Участь у міжнародних регіональних ініціативах у галузі управління міграцією

Україна









Польща









Румунія









Словаччина









Угорщина









Складено за: [51, 52]

Для врегулювання тимчасової міжнародної міграції доцільно використати досвід країн Центральної та Південно-Східної Європи, яким вдалося забезпечити тимчасове працевлаштування певної частини своїх громадян у країнах ЄС завдяки відповідним угодам.

Оскільки міграція – міжнародний феномен, впливати на неї можна лише спільними зусиллями. Західноєвропейські країни вже істотно просунулися вперед на шляху гармонізації своїх національних законодавств у сфері міграції та правового статусу іноземців, надання їм притулку [53]. Велика робота проводиться і з майбутніми членами Європейського Союзу.

Приведення власного законодавства у відповідність із європейськими стандартами, активна участь у європейських ініціативах – життєво необхідні для України як у зв’язку із тим, що наша держава геополітично належить до європейського простору, так і з тієї причини, що саме країни Європи стають пунктом призначення для більшості емігрантів з України, а також іноземних громадян, які перетинають Україну транзитом [54, с. 5].

Європейські міністри, відповідальні за питання міграції, ще в 1996 році на зустрічі у Варшаві закликали до “нового бачення” міграційної політики. Генеральний секретар ради Європи підкреслював, що таке бачення передбачає сприйняття міграції як нормального явища, щобільше, цілком позитивного феномену, як реалізацію права людини на свободу пересування, без чого розвиток вільного ринку неможливий. У цьому зв’язку управління міграцією має бути спрямоване не на припинення міграційного пересування, а на максимальне використання позитивних та мінімізацію його негативних наслідків.

В результаті обговорення питань сучасного управління міграціями, організованого Радою Європи, було сформульовано його основні принципи [55]. Це – впорядкованість, захист людських прав, інтеграція та співробітництво. Відповідно до них формулюються такі стратегічні цілі: вживання заходів щодо впорядкування міграції з метою захисту прав мігрантів та інтересів країн реципієнтів, унеможливлення контрабанди людьми та нелегальної міграції; створення необхідних механізмів для забезпечення міжнародного захисту біженців та інших осіб, які його потребують [56, с. 89–97].

З метою забезпечення державного контролю за здійсненням імміграційної політики і законотворенням, досягнення міжнародних стандартів в цій галузі та забезпечення національних інтересів України дуже необхідне створення збалансованого державного механізму регулювання імміграційних процесів. А щоб він діяв, потрібна правова база. Такою базою є міграційне законодавство, що охоплює дві основні сфери правового регулювання – імміграційний контроль та правовий статус іноземців і осіб без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах.

Таке законодавство має ґрунтуватися на певних принципах. Воно повинно бути чітким, зрозумілим для громадськості, містити якомога менше посилань на інші нормативні акти і не повинно змінюватися, оскільки це ускладнює як застосування цього законодавства державними службовцями, так і його розуміння іммігрантами. Свобода дій виконавчих структур не повинна бути широкою, їх повноваження мають визначатися максимально точно і водночас, в особливих випадках, залишати простір для гнучкості. Цю свободу мають контролювати судові чи незалежні адміністративні органи [57, с. 38].

Для регулювання імміграційних процесів більшість країн використовує різні форми прикордонного контролю. Визначення місць, де має бути цей контроль, здебільшого залежить від географічного чинника, відносин з сусідніми державами та від того, як загалом вирішуються проблеми, пов’язані з імміграційними процесами в тій чи іншій країні.

Сучасний стан “прозорості” кордонів на сході та півночі і збереження кордону “радянського зразка” на заході не відповідають інтересам національної безпеки України. Такий порядок речей перетворює нашу державу на “фільтр” і “відстійник” міжнародної імміграції. Через це в Україні доцільно поступово уніфікувати режим на всіх її кордонах. Зміст такої уніфікації полягає в “лібералізації” південно-західних та розбудові північно-східних кордонів. Поряд з іншими заходами це необхідно для запобігання нелегальній імміграції через східний кордон, яка перетворюється на загрозу безпеці України та інших держав-сусідів.

Поряд з “нелегалами” з Індії, Пакистану, Афганістану, Бангладеш та інших країн, які без особливих труднощів перетинають російсько-український кордон (це зумовлює необхідність визначення механізму здійснення прикордонного контролю), до Європи через територію України прагнуть потрапити іммігранти, котрі на законних підставах в’їхали до нашої держави [58, с. 15]. Тому, на наш погляд, потребують чіткішого законодавчого врегулювання питання, пов’язані з правовим статусом іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні.

Як висновок із викладеного, необхідно вказати на деякі аспекти у площині імміграційної політики, яку проводить наша країна. По-перше, Україна як сучасна, цивілізована держава започаткувала створення чіткої, прозорої та зрозумілої політики щодо іммігрантів, біженців, нелегальних мігрантів [59. с. 74-75]. По-друге, специфіка географічного розташування України в центрі Європи, наявність кордонів з державами, що мають вихід у Західну Європу дуже гостро ставить проблему уніфікації режиму всіх кордонів України.

Динамічний рух України на шляху інтеграції до Євросоюзу вимагає, щоб усі гілки влади у своїй діяльності орієнтувалися на європейські цінності та досягнення. Особливої актуальності набуває гармонізація законодавства України із соціальних питань із законодавством Євросоюзу, без чого неможливий вступ і повноцінне членство України в ЄС [46, с. 12].

Хоча у національному законодавстві й помітний деякий прогрес щодо протидії дискримінації та однакового ставлення до мігрантів у країнах призначення, де й досі існує упереджене ставлення до них, захист мігрантів від експлуатації і соціальної ізоляції є стратегічним пріоритетом. Уряди ЄС повинні забезпечити дотримання їхніми національними законодавствами усіх вимог та положень, викладених в директивах Ради 2000/43/EC та 2000/78/EC [60], завдяки яким запроваджено принцип рівного ставлення та недискримінації стосовно мігрантів.

Захист прав мігранта залежить великою мірою від своєчасного проведення активних заходів, серед яких систематичне розповсюдження об’єктивної інформації про права мігрантів та про їхній реальний внесок в добробут країни, що їх приймає. Така інформація має розповсюджуватися за допомогою інформаційних кампаній, освітніх заходів у школах, проведення бесід на робочих місцях та інформування про існуюче національне антидискримінаційне законодавство. Проблема узгодження систем соціального захисту виникла у зв’язку з ратифікацією Верховною Радою у листопаді 1994 року Угоди про партнерство та співробітництво між Україною і Європейським Союзом та його державами-членами. У ній передбачені взаємні права громадян країн-учасників цієї угоди у сфері умов праці і координації соціального забезпечення (Табл. 1.2).

Практика свідчить, що в сучасних умовах одним з пріоритетних напрямів руху України до Євросоюзу стає здійснення цілеспрямованої соціальної політики. Її нову модель доцільно будувати із врахуванням деяких положень, а саме: соціальні критерії мають бути базовими при оцінці економічного росту на середньотривалий та довготривалий період; формування ринку соціальних послуг та запровадження систем страхування мають супроводжуватися пропорційним зростанням доходів зайнятого населення. Механізми соціальної політики потрібно розробляти з врахуванням реальних можливостей та інтересів різних верств суспільства.

За даними Державної служби зайнятості, рівень безробіття серед працездатного населення працездатного віку у нас зріс. У 2000 р. він становив 2,3%, а у листопаді 2004 р. – 3,6%. Невідповідність між пропозицією робочої сили та попитом на неї зменшує реальну можливість працевлаштування. Окрім цього, кваліфікація незайнятих громадян не завжди відповідає потребам підприємств, установ та організацій. Підвищеної уваги на ринку праці заслуговують громадяни, котрі не здатні конкурувати на рівних умовах на ринку праці.

Таблиця 1.2

Міжнародні угоди України у сфері міжнародної трудової міграції

станом на 2006 р.

Багатосторонні угоди та міжнародні документи
Міжнародні нормативно-правові акти, ухвалені на мегарегіональному рівні

Складено за: [61]

Перспективи зайнятості молодих людей, які щойно закінчили школу, також невтішні (це характерно не лише для країн ЄС), тому держави-члени повинні при організації системи середньої освіти приділити увагу таким нагальним питанням: поліпшенню якості шкільної освіти з метою зменшення чисельності молоді, яка завчасно покидає навчальні заклади; забезпеченню умов адаптації молоді на ринку праці завдяки розвитку системи навчання та перенавчання. При цьому існує тісний зв’язок між якістю робочої сили, її конкурентоспроможністю та рівнем освіти.

З усього викладеного випливає, що вартість робочої сили в Україні порівняно з розвиненими країнами світу вкрай низька. Причина цієї невиправданої дешевизни – у тому, що ми намагаємося вирішити проблему низького рівня заробітної плати шляхом реформування системи оплати праці, тоді як вдосконалення потребують система фінансування, оподаткування, ціноутворення, інвестування та політика зайнятості..

Вырезано

Для приобретения полной версии работы

воспользуйтесь поиском на сайте www.mydisser.com


Необхідно визнати, що передбачена Європейською політикою сусідства для країн СНД і Середземномор’я перспектива “... участі у Спільному ринку ЄС і подальшої інтеграції та лібералізації для просування свободи руху осіб, товарів, послуг і капіталу (чотирьох свобод)” [64].

Конкретизація комюніке Європейської комісії в стратегічному документі ЄПС і пізніших документах фактично зводиться до перспектив пом’якшення візового режиму, транскордонного руху населення тощо. Реально, вимоги візи під час перетину зовнішнього кордону ЄС, дозволу на роботу, який обумовлений легальним проживанням в одній з країн-членів чи набуттям дозволу на проживання найближчим часом, різні підходи до вирішення цих питань, відсутність гармонізованої єдиної політики ЄС щодо регулювання ринків праці зумовлює домінування нелегального складника в міграційних потоках з України. Варто вказати ще й на мовний бар’єр, який ускладнює працевлаштування за спеціальністю навіть для висококваліфікованих працівників престижних професій. Вказані проблеми загострюються й неузгодженістю систем соціального забезпечення між Україною та третіми країнами (на даний час укладено дві міждержавні угоди про соціальне забезпечення і 5 міжурядових угод про співпрацю в сфері пенсійного забезпечення, про трудову діяльність і соціальний захист громадян з Іспанією, Естонією, Латвією, Чехією, Словаччиною та Литвою). Недостатня активність української сторони щодо виконання статті 24 УПС (умови праці), проявляються у тому, що хоча Планом Заходів Україна-ЄС на 2006 р. передбачалося укладення угод з ФРН, Португалією та Угорщиною були проведені лише чергові раунди переговорів (відповідно, 24.11.06 р.; 24-26.07.06 р.; 11.06 р.). Аналогічно повернутий на доопрацювання пакет документів щодо проекту Закону України “Про ратифікацію Європейської конвенції про правовий статус трудящих-мігрантів”.

Недостатньо артикульованими на проблемі міжнародної міграції видаються й План дій Україна-ЄС “Європейська політика сусідства”, де свобода пересування людей, у тому числі працівників обмежена повною імплементацією зобов’язань відповідно до статті 24 УПС (умови праці) – недискримінаційне ставлення до працівників-мігрантів та положень щодо координації систем соціального забезпечення, які визначені статтями 25 та 26 УПС – продовжити процес укладання угод з державами-членами ЄС у цій сфері [65, с. 16].

Таким чином, необхідна активізація діяльності органів державного управління з усунення асиметрії: регулювання руху трудових ресурсів в процесі укладання Угоди про поглиблену вільну торгівлю, двосторонніх угод, а також скоординованості національних стратегічних програмних документів з розвитку трудоресурсного потенціалу з міжнародними угодами щодо регулювання міграційних процесів (як показано у розділі 3 аспекти міжнародної міграції недостатньо враховані).

Висновки до Розділу 1


В процесі структурних змін в економіці суттєвий вплив на конкурентоспроможність працівника чинитиме зростання інтенсифікації праці і напруженості життя в умовах ринкових відносин. Поглиблення ринкових відносин впливатиме на конкурентоспроможність, перш за все, тих працівників, хто орієнтований одночасно і на заробіток, і на високу напруженість праці. Це передбачає наявність певних знань, навичок, індивідуального і колективного досвіду, вміння кожного працювати в нових умовах. Від того, наскільки продумано держава проводитиме цю роботу, багато в чому залежить успіх реалізації економічних реформ.

Конкурентоспроможність людського капіталу визначається якістю та його певною вартістю, яку встановлює працедавець в залежності від особистих рис та характеристик працівників. Водночас, при наявності надлишкової пропозиції робочої сили її вартість визначається потребами та можливостями працедавців, що в нашій країні переважно означає невідповідність ціни реальній вартості робочої сили. В країнах із ринковою економікою взаємозв’язок між якістю та вартістю праці дуже тісний, оскільки існує безпосередня залежність заробітної плати кожного найманого працівника від стабільності доходу підприємства. Тобто вартісні показники безпосередньо залежать від якісних і кількісних показників праці кожного конкретного працівника.

Конкурентоспроможність робочої сили – це здатність конкретного працівника відповідати вимогам працедавців. Конкурентоспроможність людського капіталу, своєю чергою – це здатність працівників відповідати потребам конкурентного ринку. Щоб бути конкурентоспроможним, необхідно мати професію, належний рівень кваліфікації, спеціальність і освіту, відповідний вік та стать, бути здатним до впровадження інновацій.

Причинами міграції робочої сили є фактори як економічного, так і неекономічного характеру. До причин неекономічного характеру слід віднести політичні, національні, релігійні, расові, сімейні. Що ж до причин економічного характеру, то вони закладені у рівні господарського розвитку різних держав. Робоча сила традиційно схильна переміщуватися із держав з низьким рівнем життя до держав з вищим рівнем. Для країни в’їзду її приплив, як правило, означає можливість збільшення сукупного продукту. Навіть, якщо іммігранти стають безробітними, вони поліпшують картину загальної зайнятості, здійснюючи понижувальний тиск на заробітну плату. Іммігранти виконують суспільно-корисну роботу, сплачують податки до державного бюджету країни перебування. Водночас для країн виїзду еміграція симетрично негативно впливає на обсяг ВВП.

Поширення еміграційних та імміграційних процесів переконує, що Україна вибрала і впевнено йде шляхом інтеграції у світовий економічний простір, де обмін людським капіталом повинен стати одним із напрямів міждержавного співробітництва. Інтеграція України у міжнародний ринок праці – це недалека перспектива, це – актуальна реальність сьогодення, що відіграє надто важливу роль для держави, щоб нею нехтувати.

Дієвість державного регулювання міграційної політики залежатиме від повноти врахування і використання як загальнодержавних, так і регіональних особливостей та чинників. Регулювання міграційного руху населення в межах України та за її межами вимагає нового бачення становища людини у сфері зайнятості, що пов’язано з конкуренцією, свободою і добровільністю вибору сфери суспільно-корисної діяльності, а також зміною місця проживання і праці, в тому числі й з її виїздом за кордон.