Розділ теоретико-методичні засади технологічного обміну

Вид материала

Документы

Содержание Для приобретения полной версии работы Для приобретения полной версии работы Методи оцінки ефективності участі в міжнародному обміні технологіями Висновки до розділу Розділ 2. Науково-технологічний потенціал України у міжнародному обміні технологіями Науково-технологічний потенціал України та передумови його реалізації в умовах євроінтеграції Для приобретения полной версии работы Для приобретения полной версии работы Для приобретения полной версии работы Висновки до розділу

Подобный материал:

• 1 Принципи та методичні підходи до визначення прибутковості скотарства, 1046.03kb.
• Перелік умовних позначень, 920.35kb.
• Розділ 1 Теоретико-методичні засади дослідження конкурентоспроможності людського капіталу, 533.28kb.
• 1 Сутність та значення конкурентних переваг для підвищення конкурентоспроможності підприємства, 692.09kb.
• Розділ Місце валютної політики у валютній системі України, 539.67kb.
• 1 Методи оцінки впливу механізму регулювання на зовнішньоекономічну діяльність 32 розділ, 352.53kb.
• Розділ теоретико-методологічні засади стратегічного планування, 832.28kb.
• 4 Розділ Теоретико-методологічні засади державної міграційної політики, 817.42kb.
• З м І с т вступ, 747.21kb.
• Зміст вступ, 1122.5kb.

РОЗДІЛ 1. теоретико-методичні засади
технологічного обміну

1. Трансфер технологій в інноваційній моделі економічного зростання
   

Глобалізація світогосподарських зв’язків протягом останніх десятиріч минулого століття значною мірою сприяла тому, що науково-технічний розвиток беззаперечно визнано найвагомішою передумовою економічного зростання. Побудова моделі стійкого економічного розвитку на базі наявного науково-технічного потенціалу країни забезпечує підвищення конкурентосп­роможності продукції на внутрішньому та зовнішньому ринках [Error: Reference source not found, с.41], зумовлює мотивацію країн до набуття статусу лідера у процесі міжнародного трансферу технологій.

Міжнародна передача (трансфер) технологій (МТТ) є найбільш динамічним сектором світової торгівлі. Це природно випливає із сутності сучасного загальносвітового трансформаційного процесу у напрямі становлення технологічного укладу, який є наслідком науково-технічного прогресу і базується на новітніх інформаційних технологіях, революційних зрушеннях у засобах комунікацій, матеріалах, біотехнологіях [Error: Reference source not found, с.72]. Країни, які зможуть посісти у цьому процесі провідні позиції, безперечно стануть головними суб’єктами глобальної економіки ХХІ століття.

Загалом теоретичні дослідження трансферу технологій, зростання науково-технічного потенціалу та ролі інновацій як головних факторів економічного зростання розпочалися ще у XVII столітті. Сучасні інтерпретації класичних інноваційних теорій знайшли своє відображення у дослідженнях зарубіжних, головним чином, американських науковців Р.Солоу, Г.Менша, Дж.Досі, Г.Роседжера, І.Ансоффа, С.Фрімана. Еволюція теоретичних положень полягає у поступовому переході від технічної до техноекономічної, а сьогодні – до соціотехноекономічної парадигми, яка базується на уявленні про розвиток як про нерівномірний хвилеподібний процес. Основу цього процесу становлять інноваційно-технологічні зміни та соціально-інституційне середовище. Цю парадигму характеризує діалектичний характер, істотна, хоча й далеко не повна універсальність. Вона відкриває можливість імовірнісного моделювання глобального цивілізацій­ного розвитку [Error: Reference source not found, с. 198].

Теорія економічного зростання, як відомо, виникла в 30-40-х рр. XVII ст. присвячена визначенню умов стійкого рівноважного зростання, тобто зростання за умов повного використання факторів виробництва, коли їх сукупне значення збільшується такими ж темпами, як і обсяги виробництва. Визначальними факторами економічного зростання є кількість та якість природних, трудових ресурсів, обсяги основного капіталу, технології.

Вырезано

Для приобретения полной версии работы

воспользуйтесь поиском на сайте www.mydisser.com

Геоекономічні зрушення останніх століть дозволяють виділити в історії технічної еволюції шість хвиль розвитку та, відповідно, шість технологічних укладів. Так, основою першого технологічного укладу вважається сила людини; другий базується на нових технологіях у текстильній промисловості (використання енергії води), основою третього є паровий двигун; четвертого – електроенергія; розвиток важкого машинобудування та електротехнічної промисловості з використанням сталевого прокату, нових винаходів у галузі хімії та розвитку хімічної промисловості; п’ятого – електронна промисловість, переробка нафти та газу, нові синтетичні матеріали, телекомунікація; інформаційні послуги; шостого – дослідження в галузі атомної енергетики, біо- та нанотехнологій, генної інженерії, аерокосмічна техніка тощо [Error: Reference source not found, c. 36-39].

Роль інновацій та технологій у економічному зростанні була досліджена у працях австрійського економіста Й. Шумпетера, який запропонував застосування ділового циклу з чотирьох фаз, які проходить економічна система в процесі безупинного економічного зростання: пік (процвітання); спад (рецесія); дно (депресія); піднесення (розширення та прискорений розвиток економіки шляхом відновлення основних фондів на новій технологічній основі за рахунок впровадження інновацій). Й.Шумпетером обґрунтовано також актуальні положення про інноваційно-технологічну діяльність як універсальну функцію будь-якої суспільної формації, “фактор творчого руйнування”, “нестабільної стабільності” як головної рушійної сили розвитку економічної системи. Неодмінними складниками середовища цієї системи є ринок, господарська та особиста свобода підприємця-інноватора, тоді як відносини власності не є визначальними.

З середини 80-х років з’явилася низка теоретичних моделей, в яких науково-технічний прогрес виступає в якості одного з ендогенних факторів економічного зростання (П. Ромер, Р. Лукас, Г. Гросс­ман, Е. Хелпман, Н. Стоукі та інші). Особливої уваги заслуговує „нова теорія зростання”, сутність якої виявлена у ендогенному характері найважливіших виробничо-технічних нововведень. П.Ромер та Р.Лукас пропонують пояснення механізмів економічного зростання у згаданих моделях як зростаючу суспільну віддачу, що отримується від коштів, вкладених у науково-технічний прогрес та людський капітал. Йдеться про те, що результати від таких інвестицій отримують не лише безпосередні учасники процесу, але й суспільство загалом.

Варто зазначити, що більшість моделей, направлених на теоретичне обґрунтування вузького аспекту, відштовхуються від неокласичних та базових моделей ендогенних технологічних зрушень [Error: Reference source not found, с.37-40]. Для прикладу, Б.Джованович класифікує моделі ендогенного технічного прогресу за типами ресурсів зростання знань: (1) наукові дослідження та розробки – розвиток і виробництво технології як продукту; (2) навчання; (3) тренінг (перекваліфікація) – діяльність спрямована на розвиток особистості; (4) практичне навчання – поява знань та технологічних змін в процесі виробничої діяльності [Error: Reference source not found, с.67-71]. Для сучасних умов доцільно запропонувати ширшу систематизацію базових моделей ендогенного зростання, яка доповнена іншими моделями, але містить, на нашу думку, важливі аспекти в контексті предмета нашого дослідження (табл. 1.1).

В сучасній економіці зовнішні фактори обумовлюють поглиблення відмінностей між розвиненими країнами (де мають місце значні інвестиції у НДіДКР та людський капітал) та країнами, що розвиваються. Згідно з П.Ромером, „за умов стабільної ціни на новітні технології, темпи економічного зростання залежать лише від обсягу людського капіталу, зосередженого у сфері отримання нових знань” [Error: Reference source not found, с.41]. Теорія П.Ромера дозволяє пояснити явище швидкого економічного зростання країн „азійських тигрів” в кінці 90-х років минулого сторіччя та появу нових лідерів на світовому технологічному ринку. Так, країни, що перебували серед слаборозвинених і характеризувалися низькими темпами економічного зростання, нестачею технологій та дешевою робочою силою, здійснили низку реформ, які спричинили кардинальні зміни у їх розвитку. Скерування фінансових ресурсів та управлінських можливостей на підвищення рівня освіти наявного людського капіталу в таких країнах, як Індія, Китай, Республіка Корея, забезпечило не лише спроможність абсорбції іноземних технологій, але й можливість сформувати власний конкурентоспроможний технологічний ринок.

Таблиця 1.1

Моделі ендогенного технологічного прогресу

Групи моделей	Характеристика групи моделей	Теоретики даної групи моделей	Посилання на літературні джерела

Складено автором за: [Error: Reference source not found].

В основі міжнародного технологічного обміну лежить інноваційна теорія, яка набула свого подальшого розвитку у працях Ф. Хайєка,
М. Кондратьєва (теорія “довгих хвиль”), В.Вернадського (ноосферна теорія),
Т. Веблена (“соціотехнологічна еволюція”), Л. Ерхарда (теорія “проривів”),
Дж. Гелбрейта („техноструктура”), Д. Белла (теорії “технологічного детермі­нізму­-конвергенції”) та інших.

Щодо економічних поглядів представника інституціоналізму Т.Веблена, то його теорія побудована на низці протиріч між „бізнесом” та „індустрією”. Під індустрією Т.Веблен розумів сферу матеріального виробництва, що базується на машинному обладнання, а під бізнесом – своєрідну систему кругообігу (спекуляції на біржі, торгівля, кредити). Надаючи промисловості важливішої ролі у майбутньому, як сфері, що представляє підприємців, менеджерів та інженерно-технічний персонал, прагнучи до технологічного покращення виробництва, Т.Веблен підкреслює, що до влади прийде технологічна інтелігенція, або „технократія”. У своїй теорії він зосереджує увагу на тому, що країною мають керувати представники промисловості, орієнтовані не на отримання якомога більшого прибутку, а на вдосконалення технологій виробництва та покращання технічних результа­тів.

Процес переходу до технократизму Т.Веблен розглядав з позиції кардинальних змін, точніше, революційним шляхом. Проте, він не врахував того, що вірогідне надання влади промисловцям призведе до втрати політичної підтримки держави, що, своєю чергою, стане причиною економічної кризи та значного економічного спаду. Останнє твердження, певною мірою, відображає ситуацію, що склалася на сучасному етапі в Україні. Відсутність консолідованої співучасті між владою, бізнесом та громадськістю призводить до помилкової стратегії економічного зростання і довгострокової стагнації економіки країни. Ідеї Т.Веблена докладніше було розвинуто американським економістом і соціологом Дж. Гелбрейтом. У праці „Нове індустріальне суспільство” (1961р.) було введено новий термін в економічній науці – „техноструктура”. Йдеться, зокрема, про прошарки суспільства, які включають вчених, конструкторів, спеціалістів з технологій, управління, фінансів, тобто більшості спеціальностей, необхідних для ефективного функціонування крупної корпорації. Стверджується, що ціль, яку ставить перед собою техноструктура, є не отримання прибутку, а постійне економічне зростання, що забезпечує стабільність в країні.

Важко не погодитися із тезою про необхідність нівелювання негативних процесів введенням соціального контролю над економікою з боку держави, що передбачає державне регулювання суспільних потреб, планування основних структурних зрушень тощо. У процесі адаптації теоретичної моделі до сучасних умов, можемо провести паралель щодо застосування в економіці так званих кластерних структур з метою досягнення необхідного економічного результату – зростання технологомісткості та конкурентоспроможності продукції, і, як наслідок, економічного зростання держави.

В міжнародній економіці трансфер технологій розглядається як переміщення фактору виробництва і як звичайна торгівля специфічним товаром – технологіями. Один з провідних теоретиків початку ХХ ст.
А. Маршал здійснив ґрунтовне дослідження методів трансферу технологій між різними країнами, зокрема, проаналізував його вплив на формування порівняльної переваги. Зазначимо, що ні Й.Шумпетер, ні А.Маршал не розглядали питань, які б безпосередньо торкалися дослідження взаємозалежності технологічного розвитку з економічними змінами в
країні [Error: Reference source not found]. Ситуація змінилася лише в 60-х рр., коли найбільшого поширення в теоретичному обґрунтуванні міжнародної передачі технологій набули теорія “технологічно розриву” М.Познера і теорія “міжнародного життєвого циклу продукту” Р.Вернона.

Ключовою ідеєю першої моделі є застосування для аналізу міжнародної торгівлі імітаційного лага. Стверджується, що одна і та ж технологія не завжди одночасно використовується в різних країнах, а її розповсюдження в світових масштабах відбувається протягом певного проміжку часу. Країна-інноватор, яка володіє квазімонополією власності на науково-технічний результат, експортує науково-місткий продукт, імпортує сировинні, працемісткі та енергомісткі продукти. Таким чином, технологічний розрив є основою міжнародного торговельного обміну. З часом він скорочується внаслідок передачі технологій, впровадження альтернативних технологій в країнах-аутсайдерах. Концепція імітаційного лага доводить, що країна може утримувати позицію провідного експортера на світовому ринку лише за умови постійної інноваційної діяльності [Error: Reference source not found, с. 119].

Результатом відмови від основних засад теорії Хекшера-Оліна, згідно якої всі держави диспонують однаковою технологією, є гіпотеза, що пов’язує обсяг міжнародного торговельного обороту з технологічно обумовленими змінами в спеціалізації кожної держави на виробництві конкретних товарів чи послуг. Ця теорія сформульована Р.Верноном у 1966 р. як теорія міжнародного життєвого циклу продукту. Істотний вклад в її розвиток внесли також й інші видатні економісти, зокрема, С.Хірш (1967, 1975 рр.), Л.Велс (1968 р.), Дж.Фінгер (1975 р.), С.Магге (1980 р.). Сутність моделі Р.Вернона полягає у твердженні про неспівпадіння життєвих циклів різних науково-технічних товарів в різних країнах і, внаслідок цього, необхідності обміну науково-технічними розробками. Теорія життєвого циклу розділяє час існування нового товару на три частини. Перший етап характеризується появою і споживанням нового продукту на внутрішньому ринку розвиненої країни, оскільки в її межах концентрується попит на цей товар і, одночасно, існують проблеми освоєння виробництва даного товару і внутрішнього ринку, на якому він реалізується [Error: Reference source not found, с.80]. На другому етапі – зрілості продукту – відбувається масове виготовлення товару, з’являється, та швидко зростає попит на нього з боку іноземних споживачів. Іноземний попит та економія в масштабах виробництва стимулюють експорт товару на ринки розвинених країн. На третьому етапі – випуску стандартизованого продукту – споживчі якості продукту і процес його виробництва є чітко визначеними, продукт добре знайомий споживачам, а технологія його виготовлення – виробникам країни-інноватора. На даному етапі перевага надається продажу ліцензій на право використання запатентованої технології чи “ноу-хау”.

У 1894 р. видатним українським економістом М.І.Туган-Бара­новсь­ким у праці “Промислова криза в сучасній Англії, її причини та вплив на народне життя” було доведено ключове значення нагромадження та інвестування позичкового капіталу в капітальні товари для мінімізації циклічності економічного розвитку. За сучасною термінологією поняття “капітальні товари” можна інтерпретувати як інвестиційні, високотехнологічні, наукомісткі товари. Теорія економічного циклу М.І.Туган-Барановського безпосередньо стосується сучасних подій та, без сумніву, залишається класикою світової політекономії [Error: Reference source not found]. Він вперше виявив закономірності циклічності системної економічної динаміки, що пов’язана з періодичністю промислових криз. Розглянувши закономірності виникнення криз, він запропонував чіткий механізм їх подолання через активізацію інвестиційної та соціальної політики. Нагромаджений в роки зростання грошовий капітал пропонується інвестувати у нове виробництво, тобто спрямовувати його на реструктуризацію економіки. Ця теорія містить ще один актуальний на сьогодні висновок – чим багатша країна, чим більше у ній нагромаджується капіталу, тим гостріше виражені промислові „припливи” та „відпливи”, проте наявність значного виробничого потенціалу дозволяє, при здійсненні ефективної макроекономічної політики, набагато швидше виправити зазначене кризове становище, ніж у випадку, коли такого потенціалу немає, чи він надто малий [Error: Reference source not found].

У працях М.Туган-Барановського „цикл” розглядається як процес, що послідовно проходить через фази стагнацій та піднесення, який і є предметом наукових досліджень економічної динаміки. Вченими виявлено близько двох тисяч різноманітних циклів суспільного і природного розвитку, що мають відмінності за ієрархією та сферами поширення, механізмами їх функціонування та протяжністю. Теорії, що вивчають економічні цикли, виходячи з термінів їх протікання, можна поділити на чотири групи і визначити основні види економічного циклу [Error: Reference source not found]:

• фінансовий, пов’язаний з оборотними коштами, „цикл запасів”
  Дж. Кітчина (2-4 роки);
  
• інвестиційний, пов’язаний з оновленням активної частини основних фондів, „цикл амортизації устаткування” К. Жюгляра ( 7-11 років);
  
• інвестиційний, пов’язаний з оновленням пасивної частини основних фондів, переважно житлових споруд, „цикл амортизації житлових споруд”
  С. Кузнєца (15-20 років);
  
• технологічний, пов’язаний з принциповою зміною техніко-економічної парадигми, що викликає оновлення та заміну виробничих фондів, або „великий цикл кон’юнктури” М. Кондратьєва (48-60 років).
  

Причинність виникнення „довгих хвиль”, обґрунтована у перших емпіричних дослідженнях „К-хвиль” М.Кондратьєвим, пояснює необхідність кардинального оновлення основного капіталу.

Перспективи та можливості швидкого зростання в постсоціалістичних економіках тісно пов’язані з процесами, що відбуваються в європейській та світовій економіці [Error: Reference source not found]. Однією з основних передумов зростання є ефективна участь у міжнародному трансфері технологій з розвинених країн до країн, що розвиваються, та з перехідною економікою, який сприяє зростанню конкурентоспроможності останніх. За умов ефективного функціонування економічної системи, макрофінансової стабільності та за наявності відповідних політичних інститутів, трансфер технологій призводить до прискореного економічного зростання країни [Error: Reference source not found, с.56-61]. Це є передумовою підвищення рівня кваліфікації робочої сили, зростання продуктивності праці, зростання обсягів виробництва, залучення прямих іноземних інвестицій з високорозвинених країн. Тобто, якби не сучасна фаза глобальної технологічної революції та трансферу технологій, трансформаційна рецесія в багатьох країнах, що розвиваються, тривала б набагато довше, а зростання відбувалося б дещо сповільнено. Проте, глобальні процеси не лише позитивно, але й негативно впливають на економіки країн-аутсайдерів, для прикладу, – „втеча” інтелектуального капіталу, що спричиняє погіршення якості людського капіталу. Це значною мірою обмежує здатність до конкурентоспроможності та експансії і вимагає від урядів країн, що розвиваються, розробки відповідних механізмів збільшення потоків інвестицій в розвиток людського капіталу, який відіграє важливу роль в економічному зростанні.

У 1970 р. Г.Менш у своїй монографії „Технологічний пат: Інновації долають депресію” [Error: Reference source not found] додав третю, короткотривалу, компоненту – „технологічного пату” за рахунок псевдоіннова­цій. Кожна „К-хвиля” складається з трьох часових компонент: короткостроко­ва – патова (перехідна, депресивна); середньострокова – інноваційна (рево­лю­цій­на, відновлювальна); довгострокова – імітаційна (еволюційна, стагнаційна). Слід зазначити, що економічні процеси 70-их років ХХ ст., які почалися з валютно-фінансової кризи 1971 р. та „нафтового шоку” 1973 р., підтвердили актуальність теорій М.Кондратьєва та Й.Шумпетера.

Протягом 1973–1975 рр. потреба у подоланні кризи привернула увагу економістів до теорії ділових циклів. Саме тоді вчені Е.Прескот і Ф.Кідланд провели подальше дослідження ділових циклів, тим самим фактично започаткувавши сучасну теорію ділових циклів, зробивши значний внесок у динамічну макроекономіку. Ф.Кідланд та Е.Прескот продемонстрували, як зміни у технологічному розвитку – одному з основних чинників довгогрива­лого економічного зростання – можуть спричиняти короткотермі­нові коли­вання.

Вырезано

Для приобретения полной версии работы

воспользуйтесь поиском на сайте www.mydisser.com

Теоретичні положення обміну результатами інтелектуальної праці в глобальному середовищі, прикладні моделі їх реалізації не дають відповіді на питання про співвідношення „ефективності” і „рівності” (за А. Окуном) у процесі участі в міжнародному технологічному ринку. Причому цю двоїстість необхідно розглядати у двох вимірах – на макрорівні та на мікрорівні. На макрорівні йдеться про те, чи досягається ефективність у процесі передачі (експорту та імпорту) технологій і чи відбувається вирівню­вання науково-технологічного та інноваційного потенціалу країн-інноваторів та реципієнтів технологій. Втім, взаємозв’язок циклів гегемоній І.Валлерстайна, „довгих хвиль” М.Кондратьєва та динаміки зміни технологіч­них укладів (Додаток А), виявлений В.Гейцем та В.Семиноженком, дозволяє зробити висновок, що зміни світових лідерів економічного розвитку, що базується на технологічних укладах, після 1688-1740 рр. не відбувається. З 1740 р., коли завершився період лідерства на основі переваг у торгівлі золотом та індійськими прянощами (Португалія), балтійської, атлантичної та східної торгівлі (Нідерланди), американо-азійської торгівлі (Велика Британія), лідерство зберігали лише три країни або групи країн: Велика Британія (текстильна промисловість та виплавка чавуну – І уклад; залізниці, паровий двигун – ІІ уклад); США (металургія, електроенергетика, неорганіч­на хімія – ІІІ уклад; авто-, авіабудування, органічна хімія – IV уклад); ЄС або Східна Азія (переробка інформації, електроніка, телекомунікації, робото­техні­ка – V уклад). Невизначеність лідера у періоді 2026-2050 і 2050-2080 рр. ще не означає його неминучої зміни, зважаючи на те, що основа технологічного лідерства (нано- і біотехнології – VІ уклад) найбільш сформо­ва­на у названих країнах.

Тобто, „ефективність” бізнесу на основі технологічного розвитку та ринкових відносин у глобальному розгляді не призводить до „рівності” – зміни лідируючих світових гравців. Як наголошує М.Аллє, „...стверджувати, що ефективна соціальна організація і вільне суспільство можуть спиратися лише на децентралізацію рішень, на економіку ринків і приватну власність, не означає і не може означати, що ці три необхідних умови є також достатніми. Економіка ринків невід’ємно пов’язана з інституціональними межами, у яких вона функціонує, а ліберальне суспільство не є і не може бути суспільством анархічним” [Error: Reference source not found, с.146-147]. Звідси, об’єктивно обумовле­ним видається посилення ролі держави у формуванні таких „інституціо­нальних меж”, які б забезпечували національні інтереси. Як справедливо стверджував в середині ХІХ ст. Ф.Ліст у фундаментальній праці „Національ­на система політичної економії”, „...поки інші нації підкорюють колективні інтереси усього людства своїм національним інтересам, немає сенсу говорити про свободу конкуренції між людьми, що належать до різних націй” [Error: Reference source not found, с.150]. Наведене твердження теоретика національної економії і, певною мірою, протекціонізму, набуває особливої актуальності в умовах техноглобалізму і домінування технологій в сукупності компонент національної конкуренто­спроможності. Важливо, що технологічне лідерство має в своїй основі науково-технічний потенціал з істотно вищим від інших факторів економічного зростання рівнем інерційності. Це обумовлено базою науково-технічного потенціалу – людським капіталом, якість і фаховість якого потребує не лише значних капіталовкладень, але й тривалого періоду часу (до 30-40 років). У той же час саме сфера міжнародного обміну результатами інтелектуальної праці характеризується низьким рівнем інституційної урегульованості, внаслідок чого, як показано у другому розділі роботи, спосте­рігаються істотні асиметрії та диспропорції на світовому технологічно­му ринку.

Ще важливішою видається роль держави у регулюванні технологічного обміну на внутрішньонаціональному ринку, на мезо- і мікрорівні управління економікою. Вищезгада­не протиріччя між „ефективністю” і „рівністю” у процесі наукової та іннова­цій­ної діяльності, результати якої проявляються у віддаленому періоді часу тут вирішується на користь „ефективності” ведення бізнесу. У той же час трансакційні видатки на усунення вірогідних негативних наслідків інновацій відносяться на рахунок майбутніх поколінь (для прикладу, утилізація пластикової тари чи вплив генетично модифікованих продуктів на здоров’я). Йдеться про розмежування в часі „ефективності” та „рівності”, на що не звертає уваги А.Окун, відстоюючи свободу бізнесу як основу ефективності (хоча й зауважує, що „економічна система вражена монополізмом, ...надто довго не хотіла помічати, чим суспільству доводиться платити за екологічно шкідливе виробництво”)
[Error: Reference source not found, с.63].

Власне тут йдеться про так звані „трансакційні видатки” (за Р.Коузом) причому про „кошти трансакцій” і „економіку трансакцій” не у звуженому тлумаченні, як викликаної невизначеністю та опортуністичністю поведінки економічних агентів на ринку, неповнотою інформації про умови ринкових обмінів, обмеженістю людського знання чи розуміння інформації
(за І.-С.Коропецьким) [Error: Reference source not found, с.282-283]. У цьому випадку економіка трансакцій включає лише такі „трансакційні” галузі, як комунікації, торгівля, фінансування, кредитування, страхування тощо [Error: Reference source not found, с.287-288]. Але Р.Коуз включав до трансакційних видатків, крім витрат на збір інформації про ціни, мотиви споживачів, конкурентів, проведення переговорів, оформлення договорів, ще й так звані зовнішні ефекти або екстерналії [Error: Reference source not found, с.36], до яких відносяться витрати (вигоди) внаслідок діяльності соціального, у тому числі екологічного характеру, віддалені у часі за межі періоду інвестиційного циклу.

На нашу думку, до коштів трансакцій доцільно відносити й кошти майбутніх періодів, призначені для отримання необхідних ресурсів з-за кордону, за умови надмірного використання національних матеріально-сировинних, особливо енергетичних ресурсів, що стимулювало б їх імпорт (як це здійснюється, наприклад, в США). Втім, ця теза потребує окремого дослідження, а у контексті предмета нашої роботи наголосимо, що кошти усунення екологічних наслідків імпорту технологій доцільно вважати трансакційними.

З іншого боку, ресурси, необхідні для відновлення людського капіталу у випадку неконтрольованого і безвідшкодовного експорту технологій у формі міжнародної міграції науково-технічного персоналу, економічно нееквівалентної патентної чи ліцензійної торгівлі теж доцільно вважати трансакційними. Відповідно, виникає потреба оцінки величини цих витрат, механізмів їх компенсації для суспільства, інституцій, які забезпечать дію таких механізмів. Очевидно, що йдеться про конфлікт інтересів: „ефективність” економічного агента-учасника технологічного обміну буде знижуватися при зростанні рівня „справедливості” (або „рівності” за А. Окуном) у відношенні до майбутніх поколінь (тобто, досягнення „рівності” має інший часовий горизонт, ніж „ефективність”). Звідси, ця задача може бути віднесена до теорії компромісів [Error: Reference source not found], де сторонами досягнення виступають економічні агенти та суспільство, виразником інтересів якого є державні та громадянські інституції. Вирішення задачі видається доцільним у межах концепції конфліктно-компромісної економічної динаміки (ККЕД), згідно з якою „...поступальну динаміку економічної системи визначають як таку її еволюцію, коли конфліктно-компромісні механізми економічних відносин забезпечують розподіл вигод між економічними суб’єктами, при якому зберігається її цілісність і вдосконалюється її організація в умовах зміни соціального, науково-технічного і природного середовища” [Error: Reference source not found, с.43]. Відповідно, інституційна основа також повинна передбачати правила узгодження інтересів економічних суб’єктів, механізми їх коригування залежно від зміни зовнішнього і внутрішнього середовища.

Певною мірою, подібного трактування трансакційних витрат дотримуєть­ся С.Архіреєв, який виділяє в їх структурі витрати, пов’язані з: опортуністичною поведінкою; непередбаченими подіями та діями; можливим різночитанням положень контракту; неузгодженістю законодавства; відсутністю дієвого контролю і примусу до дотримання законодавчих норм [Error: Reference source not found. с.33-34].

Принципово важливо, що гострі проблеми, породжені трансформацій­ною кризою у перехідних економіках нових незалежних держав (ННД), зумовлювали концентрацію уваги економістів та урядів на розв’язанні переважно таких компонент трансформаційної кризи, як валютно-фінансова, банківська, соціально-політична, криза неплатежів, тобто тактичного характеру. У той же час, технологічна криза як відображення недосконалості структурної побудови економіки має більший часовий горизонт свого прояву і розглядається, у кращому випадку, як „...панування застарілих, неконкурентоздатних технологій [Error: Reference source not found, с.37]”, „старопромислових” галузей (гірничо-видобувної, металургійної, енергогенеруючої і енергорозпо­діль­ної). Ще більший часовий лаг мають прояви технологічної кризи у формі втрати людського капіталу науково-технологічного потенціалу економіки чи екологічної кризи як внаслідок застарілості технологічного базису виробництва, так і внаслідок імпорту технологій з невизначеними трансакційними видатками майбутніх періодів, погіршення стану довкілля, умов життя, збільшення техногенного навантаження.

Таким чином, комплексне вивчення динаміки економічного зростання країн під впливом міжнародного трансферу технологій без врахування його еколого-економічного складника видається певною мірою неповноцінним. У наступних підрозділах зупинимося детальніше на основних аспектах впливу технологічного обміну як чинника економічного розвитку з урахуванням позитивного (негативного) ефекту на економічну безпеку, зокрема її екологічну компоненту.