Розділ теоретико-методичні засади технологічного обміну

Вид материала

Документы

Содержание Науково-технологічний потенціал України та передумови його реалізації в умовах євроінтеграції Для приобретения полной версии работы

Подобный материал:

• 1 Принципи та методичні підходи до визначення прибутковості скотарства, 1046.03kb.
• Перелік умовних позначень, 920.35kb.
• Розділ 1 Теоретико-методичні засади дослідження конкурентоспроможності людського капіталу, 533.28kb.
• 1 Сутність та значення конкурентних переваг для підвищення конкурентоспроможності підприємства, 692.09kb.
• Розділ Місце валютної політики у валютній системі України, 539.67kb.
• 1 Методи оцінки впливу механізму регулювання на зовнішньоекономічну діяльність 32 розділ, 352.53kb.
• Розділ теоретико-методологічні засади стратегічного планування, 832.28kb.
• 4 Розділ Теоретико-методологічні засади державної міграційної політики, 817.42kb.
• З м І с т вступ, 747.21kb.
• Зміст вступ, 1122.5kb.

* Примітка: х1 – АР Крим, х2 – Вінницька, х3 – Волинська, х4 – Дні­­про­­пет­ров­ська, х5 – Донецька, х6 – Житомирська, х7 – Закар­патська, х8 – Запорізька, х9 – Івано-Франківська, х10 – Київська, х11 – Кіровоградська, х12  – Луганська, х13 – Львівська, х14 – Миколаївська, х15 – Одеська, х16 –Полтав­ська, х17 – Рівненська, х18 – Сумська, х19 – Тернопільська,
х20 – Харківська, х21 – Херсонська, х22  –  Хмельницька, х23 – Черкаська, х24 – Чернівецька, х25 – Чернігівська області.

Інформаційною базою розрахунку слугували статистичні показники по областях України за 2005 р., які на нашу думку, є головними компонентами такого поняття як науково-технологічний та інноваційний потенціал (Додаток К, табл. К.1). Варто зазначити, що поділ областей на окремі групи дозволяє не лише коригувати заходи економічної політики держави щодо усунення виявлених диспропорцій розвитку регіонів, але й дає можливість простежити позитивні та негативні тенденції у розвитку даних показників, як передумов ефективної участі країни у міжнародному технологічному обміні.

На основі отриманих результатів сформовано зведену таблицю 2.3 для чотирьох кластерів. Результати кластерного аналізу дозволяють зробити висновок про те, що склалися групи областей (Донецька, Дніпропетровська, Харківська, Одеська та Запорізька), які виступають лідерами і не потребують першочергового значного інвестування (національного та іноземного) та субсидіювання наукової сфери.

Таким чином, можна стверджувати, що розробка довгострокових програм економічного розвитку України на основі наявного науково-технологічного потенціалу повинна здійснюватися з урахуванням існуючої диференціації розвитку регіонів. До складу другого кластеру входять Львівська, Київська, Полтавська, Хмельницька, Волинська та інші області, які за основними показниками займають вагомі позиції, проте є меншими за площею території та економічною потужністю у порівнянні з областями першого кластеру. Отримані результати дозволяють зробити висновок про необхідність та доцільність застосування у цих областях дещо відмінних моделей підтримки та вдосконалення основних показників, що визначають НТП. Здійснивши порівняльну оцінку результатів DЕА та кластерного аналізу отримаємо висновок про те, що низка областей України, не будучи лідером за рівнем розвитку науково-технологічного та інноваційного потенціалу, ефективно його використовує.

Таблиця 2.3

Групування областей України за

показниками науково-технологічного та інноваційного потенціалу

Розраховано за: [Error: Reference source not found].

Це спростовує твердження про те, що лише промислово розвинені області здатні забезпечувати високий рівень економічного розвитку країни, а решта областей перебувають на їх „утриманні”. Отже, спрямування додаткових коштів на розвиток та покращання функціонування інфраструктури наукової сфери, а також на підвищення рівня розвитку людського потенціалу „ефективних” областей дасть змогу забезпечити активну участь України і певних регіонів у процесі інтеграції у світовий технологічний ринок.

З цією метою було здійснено факторний аналіз та виявлено групи факторів, які найбільше впливають на науково-технологічний та інноваційний розвиток регіонів України. У даному випадку, за наявності широкого масиву статистичних даних (показників науково-технологічного та інноваційного потенціалу) та за допомогою методу головних компонент виокремлено декілька головних факторів. Побудова моделі здійснюється у три етапи: (1) розрахунок кореляційної матриці (R); (2) виокремлення головних компонент і розрахунок факторних навантажень; (3) ідентифікація головних компонент.

Для візуальної оцінки виокремлення головних компонент скористаємося графічним критерієм “кам’янистий обвал” (рис. 2.5). На осі ординат представлено значення властивих чисел кореляційної матриці. Як бачимо, ці значення стрімко зменшуються і лише три з них більші від одиниці, причому третє недостатньо значуще. Звідси випливає доцільність побудови двофакторної моделі для досягнення достовірних результатів.



Рис. 2.5. „Кам’янистий обвал” головних компонент факторного аналізу

За результатами розрахунків отримуємо таблицю значень властивих чисел (додаток Л, табл. Л.1), які є дисперсіями головних компонент, а також внесок кожної з них у сумарну варіацію ознакової множини. Внесок першої компоненти у сумарну дисперсію ознакової множини становить 60,2%, другої – 19,5%. Ці дві компоненти в сумі пояснюють 79,7% сумарної варіації, що свідчить про високий ступінь факторизації (множина факторів наведена у додатку Л, табл. Л.2).

На основі результатів аналізу нами було визначено фактори, що найбільше впливають на науково-технологічний потенціал України, серед яких: кількість поданих заявок на винаходи у Державному департаменті інтелектуальної власності (ДДІВ) України (0,970), кількість отриманих патентів у ДДІВ України (0,978), кількість організацій, які виконують наукові та науково-технічні роботи (0,962). Перший фактор пояснює низьку конкурентоспроможність державного інноваційного потенціалу, а саме, що за наявності нових інноваційних розробок та винаходів науковці не вважають за доцільне патентувати їх через неефективний захист прав на об’єкти інтелектуальної власності, ускладненість патентування, відсутність фінансової мотивації науково-дослідних розробок і, водночас, інтенсифікацію процесу “відтоку інтелекту” у постіндустріальні країни з високим рівнем розвитку сфери високих технологій. Цю проблему частково можна пояснити значними відмінностями у рівні заробітної плати та соціального забезпечення наукових та освітніх працівників. Для прикладу, у Польщі навантаження професора щорічно складає не більше 120 год., при цьому середня заробітна плата становить 900 - 1500 дол. США на місяць, у той час як відповідні показники для України досягають 750 год. на рік, при заробітній платі 170-250 дол. США на місяць. Зниження ефективності використання наукового потенціалу пов’язане також із зменшенням кількості організацій, які виконують наукові та науково-технічні роботи (як показує аналіз, цей фактор відноситься до найважливіших для розвитку інноваційного потенціалу країни), тому для підвищення конкурентоспроможності інноваційного сектора необхідно розширювати сферу діяльності та кількість установ, що займаються науково-дослідною роботою. Цей напрямок інноваційної політики є пріоритетним у промислово-розвинених країнах (США, Швейцарія, Німеччина та Великобританія), які є лідерами у ефективності використання науково-технологічного та інноваційного потенціалу.

Важливий вплив на ефективність науково-технологічного потенціалу України здійснює чисельність фахівців, що виконують наукові та науково-технічні розробки (0,912). Вагомість цього фактора співзвучна з вище поданим аналізом і пов’язана з соціальними проблемами розвитку науково-технічної та освітньої сфери. Низька заробітна плата, високий рівень навантаження та непрестижність праці у науковій та освітянській сферах призводить до перекваліфікації спеціалістів на професії, на які у даний час існує високий ринковий попит. Одним із способів вирішення даної проблеми є проведення маркетингових, соціологічних досліджень освітніх послуг та ринку праці загалом, а також підвищення рівня соціального захисту представників освіти та науки з метою підвищення ефективності діяльності науково-технологічного сектора. Показник фінансування НДіДКР, який у наших дослідженнях відіграє вагому роль при визначенні ефективності реалізації науково-технологічного потенціалу України, за результатами факторного аналізу також є високим (0,948). З цією метою пріоритетним напрямом слід визначити податкове реформування у частині зменшення фіскального навантаження на суб’єктів господарювання, що здійснюють інноваційну діяльності, комерціалізацію ОІВ у процесі їх експорту та промислове використання результатів інтелектуальної праці.

Підсумовуючи зазначимо, що як показують результати дослідження, при стратегічному плануванні розвитку науково-технологічної та інноваційної сфери на макро- і мезорівні, необхідно враховувати не лише наявний потенціал, але й ефективність його використання. Це дозволить скоординувати потреби країни (регіону) із можливостями (ресурсами), які в свою чергу будуть обґрунтовано скеровані і забезпечать максимальний ефект в довгостроковій перспективі.

1. Науково-технологічний потенціал України та передумови його реалізації в умовах євроінтеграції
   

Дослідження та аналітична оцінка науково-технологічного потенціалу країни на етапі поглиблення світогосподарських зв’язків має фундаментальне значення. Вивчення стану науково-технологічного потенціалу є основою для розробки стратегії подальшого розвитку економіки країни на шляху до інтеграції в європейський економічний і дослідницький простір. У 60-і роки ХХ століття київською школою наукознавців була сформульована і розроблена концепція науково-технічного потенціалу “як сукупної можливості науки і наукового обслуговування розв’язувати поточні та майбутні задачі” [Error: Reference source not found, с.57]. Запропоновано враховувати такі основні показники науково-технологічного потенціалу: (1) забезпеченість науковими кадрами; (2) науково-інформаційну забезпеченість; (3) матеріально-технічні ресурси; (4) оптимальність організації наукової системи [Error: Reference source not found, с. 62].

У понятті “науково-технологічний потенціал” втілюється підхід до кількісного вимірювання наукових здобутків. Поетапна розробка концепції науково-технічного потенціалу у сучасному наукознавстві підтверджує застосування багатофакторного та системного підходів до аналізу науки та дозволяє враховувати не лише релевантні кількісні показники, але й важливі якісні чинники і глибше дослідити і оцінити науковий та науково-технологічний потенціал країни [Error: Reference source not found, с.76-79]. Науково-технологічний потенціал – це “складна динамічна “нечітка” система накопичення, виробництва, підготовки і передачі наукових знань до практичного використання ...”[Error: Reference source not found, с.163-164].

Наведене визначення розкриває сутність поняття, проте виникає потреба у роз’ясненні першопричини такого складника, як „нагромадження”. Лише на основі людського потенціалу, який і виступає цим першоносієм наукових знань, виникають товари, послуги, блага, які у подальшому стають об’єктом нагромадження, виробництва, підготовки та прикладного використання.

Розширене тлумачення категорії „науково-технологічний потенціал” спричинило появу таких понять як “інтелектуальний потенціал”, “інтелектуальний капітал”, “інтелектуальна власність”, “комерціалізація інтелектуальної власності” тощо. Російські вчені зазначають, що інтелектуальний капітал – це ресурс, який характеризує знання, інтелектуальний потенціал особистості, організації, країни, і є одним з нових критеріїв визначення конкурентоздатності. Інтелектуальний потенціал - це знання, які можна трансформувати у прибуток та оцінити матеріально. Таке широке визначення, на думку фахівців, охоплює будь-які технологічні, управлінські та ринкові новинки, які можуть стати інновацією і приносити додатковий прибуток [Error: Reference source not found, с.23-25].

Інноваційний потенціал підприємства, науково-технічної організації – це сукупність науково-технічних, технологічних, інфраструктурних, фінансових, правових, соціокультурних та інших можливостей забезпечити сприйняття та реалізацію новацій, тобто отримання інновацій. В структурній побудові інноваційного потенціалу виділяють чотири основні частини:

1. Попередні напрацювання власних і залучених науково-технологічних розробок та винаходів. Зокрема, враховується можливість та здатність підприємства або організації знайти і купити права на використання необхідних йому розробок, а також замовити нові науково-дослідницькі та дослідно-конструкторські розробки згідно обраної тематики.

2. Стан інфраструктурних можливостей самого підприємства, організації, що забезпечують проходження новинкою всіх етапів інноваційного циклу та її трансформації в нововведення чи інновацію. Для науково-технічних організацій найбільше забезпеченими є етапи, не пов’язані з їх інтелектуальними (експертиза) та виробничо-технологічними (випробувальна партія) можливос­тями. Найменше забезпеченими є етапи інноваційного циклу, пов’язані з організацією виробництва та реалізацією продукції. Тут сильні сторони для промислових підприємств є слабкими для наукових організацій.

3. Зовнішні та внутрішні фактори, що відображають взаємодію інноваційного потенціалу з іншими складниками сукупного потенціалу промислового підприємства, науково-технічної організації та впливають на успішність здійснення інноваційного циклу.

4. Рівень інноваційної культури, що характеризує ступінь сприйняття новинок персоналом підприємства, організації, його готовність та здатність до реалізації новинок у вигляді інновацій.

Науково-технічний потенціал України ще залишається достатньо потужним, незважаючи на його скорочення у 2,5-3 рази протягом затяжної трансформаційної кризи. Проте він ще не став основою прискорення темпів економічного розвитку – структурна перебудова економіки України поки що не базується на інноваційній основі [Error: Reference source not found, с.373]. Зміни, що сталися в науковій системі України протягом 1995-2005 рр., в основному відповідають умовам консервативної державної політики, яка не надає достатньої пріоритетності науковій та інноваційній сферам в системі державної підтримки. Наслідком реалізації такої політики є значне відставання від держав, що здійснюють прогресивну або наступальну науково-технічну політику. Разом з тим, науково-технологічний потенціал, безумовно, залишається неодмінною передумовою ефективної участі країни в міжнародному технологічному обміні.

Вітчизняний науково-технологічний потенціал нерівномірно розміщений за Вырезано

Для приобретения полной версии работы

воспользуйтесь поиском на сайте www.mydisser.com


Зауважимо, що простежується тенденція щорічного зменшення частки бюджетних витрат на науку. Темпи скорочення витрат на науку за останні роки були у 1,5-2,8 рази більші, ніж темпи скорочення валового внутрішнього продукту та фактичних обсягів державного бюджету. Зокрема, зменшуються видатки Державного бюджету за розділом “Фундаментальні дослідження і сприяння науково-технічному прогресу”: у 1993 р. вони становили 0,3 % ВВП; у 1994 р. – 0,4 %; у 1995 р. – 0,45 %; у 1996 р. – 0,47 %; у 1997 р. – 0,5 %; у 1998 р. – 0,31 %; у 1999 р. – 0,23 %; у 2000 р. – 0,29 %; у 2001 р. – 0,25 %, у 2002 р. – 0,32 %, у 2003 р. – 0,31 %. За останні три роки, коли необхідність створення умов для переходу до інноваційної моделі розвитку вже перейшла із стадії обговорення до практичної реалізації, зафіксована у низці офіційних документів частка бюджетного фінансування науки у ВВП була найнижчою за останнє десятиріччя. Згідно з висновками Кабінету Міністрів України, на сучасному етапі щорічні фактичні потреби у здійсненні науково-технічної та інноваційної діяльності задовольняються не більш ніж на 16 %, що зумовлює загрозу втрати Україною можливостей розвивати та реформувати у подальшому економіку на інноваційній основі.

Швидкість виходу національної економіки на рівень інноваційного розвитку “країн-інноваторів” залежить, насамперед, від збереження потенціалу галузевих науково-дослідних, проектно-конструкторських установ, оскільки вони відіграють головну роль у процесі матеріалізації інновацій. З Державного бюджету України фінансується низка науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт, пов’язаних з національною обороною та безпекою, за космічною та Чорнобильською програмами, окремими завданнями та програмами агропромислового комплексу та промисловості. Проте витрати за цими напрямами за останні роки були значно нижчі, ніж за розділом “Фундаментальні дослідження та сприяння науково-технічному прогресу”, що суперечить потребам матеріалізації інновацій.

Безпосередні бюджетні видатки на науку і науково-технічну діяльність не єдині, що закладають фундамент інноваційного типу розвитку. Не меншу важливість має фінансування освіти, де, по-перше, формується кадровий потенціал для наукових та інноваційних організацій, по-друге, створюється ефективний попит на інновації шляхом підготовки фахівців, здатних до сприйняття технологічних чи організаційних інновацій, та споживачів, здатних до споживання інноваційних продуктів. Аналіз Державної програми економічного і соціального розвитку України на 2003 рік свідчить про подальше скорочення впливу держави на розвиток науково-технологічного потенціалу (табл. 2.9). Незважаючи на обмежене фінансування, протягом 2001-2003 рр. вченими України було отримано вагомі наукові результати, у тому числі світового рівня, з окремих напрямів математики, фізики, наук про життя. Виконано важливі роботи в галузях інформатики, механіки, хімії, матеріалознавства, підготовлено фундаментальні праці з актуальних проблем суспільних та гуманітарних наук, зокрема державотворення. Значна частина розробок вчених-економістів виконувалася на замовлення Уряду і спрямовувалася на наукове обґрунтування переходу країни до соціально орієнтованого ринкового господарства, що базується на науково-технологічному та інноваційному потенціалі нації. Однак, доцільно зауважити, що загальна кількість завершених і прийнятих замовником розробок є недостатньою.

Таблиця 2.9

Видатки Державного бюджету України у 2003 році на фінансування
наукової та науково-технічної діяльності

Складено за: [Error: Reference source not found].

Важливим складником інноваційної діяльності в контексті предмету нашого дослідження є розвиток винахідництва і патентно-ліцензійної діяльності. Державна стратегія розвитку науки, прийнята ще на початку створення національної інноваційної системи, виявилася нездатною забезпечити необхідні якісні зміни в науці та органічне залучення об’єктів інноваційного розвитку до процесів, що відбуваються в цій сфері економіки. Усе це обумовлює гостру потребу удосконалення державної політики в науково-технічній та інноваційній сферах національної економіки.

Зміни, що відбувалися протягом останніх років в науково-технологічній та інноваційній сферах України вимагають структуризації низки передумов, що були і залишаються ключовими для розвитку вітчизняного науково-технічного потенціалу. І.Петровою та І.Герасименко передумови розвитку інноваційної системи згруповано у три основні групи [Error: Reference source not found, с.92]: (1) нерозвиненість комплексу фінансово-кредитних установ банківського та небанківського секторів, діяльність яких необхідно спрямовувати на інвестиційну підтримку інноваційних процесів та залучення відповідних ресурсів; (2) відсутність цілісності структури інститутів, направлених на підтримку та врегулювання інноваційних процесів (технологічні парки, інноваційні бізнес-інкубатори, консалтингові та інжинирінгові центри, інформаційні мережі тощо); (3) деформованість структури наявного науково-технічного потенціалу, сконцентрованого на початкових стадіях інноваційного процесу, тоді як інноваційний потенціал промислового комплексу залишається недостатньо нерозвиненим.

Наведена типологізація видається дещо неповною, оскільки передумови згруповано за загальними характеристиками, без ґрунтовного розгляду і простеження взаємозв’язків між ними. Тому для окреслення головних передумов ефективності інноваційної діяльності в Україні (Додаток М) використаємо кластерний аналіз на основі узагальнення експертних оцінок. Наявність впливу одного показника на інший позначимо “1”, а його відсутність – “0”. У результаті перетворень бінарної матриці причинно-наслідкових взаємозв’язків між передумовами низької ефективності інноваційної діяльності виявлено чотири основних кластери, а також послідовність їх прояву у соціально-економічній системі (Додатки Н, П). До головних передумов віднесемо ─ інституційні та політичні (відсутність інфраструктури підтримки інноваційної діяльності, пасивність і нерішучість влади, нестабільна політична ситуація в країні, відсутність механізмів ефективної реалізації та оцінки ефективності національних технічних програм розвитку інноваційної сфери, неузгодженість дій та відсутність об’єктів інноваційної інфраструктури).

Недосконалість інституцій зумовлює зниження обсягів та рівня Вырезано