Geum.ru

Cols=2 gutter=24> 2007/№2 Засновники

Вид материалаДиплом

Содержание


1. Загальні відомості
2. Основні проблеми розвитку
Воронін Володимир
3. Проблема територіальної цілісності.
Територія і кордони.
Витяг з Конституції Республіки Молдова (
Про особливий статус Ґаґаузії (Ґаґауз Ері)
Подобный материал:
1   2   3   4   5   6   7

сучасний світ

Михайло Кріль


Молдова: роки незалежності


1. Загальні відомості


Територія і кордони. Республіка Молдова (Молдавія, Republica Moldova) – держава у північно-східній частині Європи. Молдова – румунська назва історичної Молдавії, переважна більшість території якої сьогодні знаходиться у складі Румунії. Площа – 33,8 тис. км2. Країна межує на півночі, сході і півдні з Україною, на заході – з Румунією. Східний кордон тягнеться по р. Дністер (657 км), а західний – по р. Прут (695 км). Територія країни простягається з півночі на південь на 350 км, а з заходу на схід – на 150 км. Крайні географічні точки: на півночі – с. Наславча (48° 29' півн. ш.), на півдні – с. Джурджулешти (45°28' півн. ш.), на заході – с. Крива (26°30' сх. д.), на сході – с. Паланка (30°05' сх. д.). Столиця – Кишинів (730,4 тис.). У країні є 60 міст і 917 сіл. Найбільші міста: Тирасполь (203,7 тис.), Бєльци (156,7 тис.), Бендери або Тігіна (136,6 тис.).

Населення – майже 3,4 млн (2006). Демогра-фічна ситуація додатня: народжуваність – 14,35, а смертність – 12,42 на тисячу осіб, щорічний приріст – приблизно 0,04%. Щільність – 112 осіб на 1 км2. У містах проживає 45%. Етнічний склад: молдовани – 64,4%, українці – 13,8%, росіяни – 12,9%, ґаґаузи – 3,5%, болгари – 2,0%, євреї – 1,1%. 98,5% – православні (1 800 громад, 1 034 церкви, 34 монастирі). Євреї мають 7 громад.

Державний лад і вищі органи влади. Молдова – парламентська республіка. Глава держави обирається парламентом на чотири роки з правом двох термінів. За кандидата має проголосувати не менше як 61 депутат. Президентом може бути громадянин віком від 35 років, який останні десять років перед виборами проживає в країні і володіє державною мовою. Діюча конституція прийнята 29 липня 1994 р. (зі змінами і доповненнями 1996, 2000, 2001, 2005 років). Вищим законодавчим органом є парламент (101 депутат) з чотирирічним терміном повноважень. Для проходження в парламент політична сила має подолати 6% бар’єр.

Державні символи. Прапор – полотнище у вигляді трьох вертикальних смуг синього, жовтого і червоного кольорів у порядку від древка. Посередині на жовтій смузі зображений герб. Герб – розділений щит: зверху червоне, а знизу – синє поле. В центрі щита зображена голова тура, між рогами якого розміщена восьмикутна зірка. Справа від голови – п’ятипелюсткова троянда, зліва – півмісяць, повернений вліво і трохи нахилений. Всі елементи на щиті золотисті (жовті). Щит розташований на грудях орла, який тримає в дзьобі золотий хрест, у кігтях справа – оливкову гілку, а зліва – золотий скіпетр. Гімн – “Limba noastră”. Державна мова – молдовська на латинській ґрафіці.

Адміністративно-територіально країна поділена на 32 повіти 5 муніципій (Кишинів, Бєльці, Бендери, Комрат, Тирасполь) і два автономні утворення.

Загальнодержавні свята: 1 січня (Новий рік), 7–8 січня (Різдво), 8 березня (Міжнародний жіночий день), Великдень і Великодній понеділок, Батьківський день (другий понеділок після Великодня), 1 травня (Міжнародний день праці), 9 травня (День перемоги), 27 серпня (День незалежності), 31 серпня (День національної мови), 8–9 жовтня (Національний день вина і Фестиваль вина).

Грошова одиниця – молдовський лей (Leu)=100 бані. В обігу є банкноти 5, 10, 20, 50, 100, 200, 500 лей і монети 1, 5, 10, 25, 50 бані.

Інтернет-домен – .md. Міжнародний штриховий код – 484. Телефонний код – +042. Часовий пояс – UTC +1.


2. Основні проблеми розвитку


Суспільно-політична ситуація. Демокра-тичні процеси в СРСР, які розпочалися у другій половині 80-х років, вплинули на загальну суспільну ситуацію у Молдавській РСР. 31 серпня 1989 р. її Верховна рада ухвалила закон “Про функціонування мов”, а через рік – закон “Про мови”. Згідно з ним молдовська мова трактувалася ідентичною з румунською та поверталася латинська гра-фіка. Такі законодавчі дії офіційного Киши-нева викликали неоднозначну реакцію в суспільстві. У 1989 р. виник Народний фронт, лідери якого пропагували не лише демок-ратичні ідеї, але й всебічне зближення з сусідньою Румунією. На противагу йому російськомовне населення країни утворило рух “Єдність”. Велися дебати про націо-нальну ідентичність молдован: радикально налаштовані елементи вважали молдован румунами, а їхню мову – румунською.

В умовах ідейно-політичного протибор-ства цих двох сил у лютому 1990 р. відбулися перші в республіці багатопартійні вибори. Кандидати від Народного фронту отримали більшість місць. Головою Верховної ради став один з керівників Компартії М. Снєгур. Був відкритий державний кордон з Румунією. У 1990 р. Верховна рада Молдавської РСР ухвалила закон про синьо-жовто-червоний державний прапор (27 квітня), перейменувала країну на Республіка Молдова (травень), прийняла Декларацію про суверенітет ре-спубліки у складі СРСР (23 червня), засну-вала посаду президента країни і визначила як державний герб давній символ – голову тура (3 вересня).

Радикальне крило молдовського націо-нального руху хотіло приєднати країну до Румунії. Кишинів та інші міста, розташовані на правому березі Дністра, стали місцями масових мітингів, що їх проводили Націо-нальний фронт та інші організації націо-нального спрямування. Прорумунські тенден-ції неґативно сприйняли національні менши-ни, особливо ті, які проживали на лівому березі Дністра (українці, росіяни) і на півдні країни (ґаґаузи).

Провал путчу в Москві прискорив розви-ток політичних подій у Молдові, влада якої 27 серпня 1991 р. проголосила повну держав-ну незалежність країни. У грудні 1991 р. під час перших всенародних президентських виборів єдиний кандидат М. Снєгур був обраний главою держави (98,2%).

До 1993 р. жодних політичних і соціально-економічних реформ у країні не проводилося. Парламентські вибори 1994 р. принесли пере-могу Демократично-аграрній партії (43,18%). До законодавчого органу увійшли також блок “Єдність” (22%), Блок селян та інтеліґенції (9,21%) і Християнсько-демократичний на-родний фронт (7,53%). Березневий референ-дум 1994 р. показав, що більше як 90% гро-мадян висловилися за єдність, незалежність і суверенітет Молдови як держави. 29 липня парламент прийняв конституцію, яка прого-лосила країну парламентсько-президентською республікою.

У листопаді 1996 р. главою держави став Петру Лучинські, досвідчений компартійний працівник, який за підтримки лівих партій отримав 54,02% голосів. Водночас, не бажаючи залежати від лівих, президент ство-рив партію центристського типу “За демокра-тичну і процвітаючу Молдову”. Свій успіх П. Лучинські вирішив закріпити законодавчо. На 23 травня 1999 р. було призначено консультативний референдум. Громадянам пропонувалося відповісти на питання: “Чи підтримуєте Ви зміни в конституції з метою запровадження президентської форми прав-ління в Республіці Молдова, при якій президент буде відповідати за формування уряду і керівництво ним, а також за резуль-тати правління країною?” Цей референдум не відбувся, оскільки на виборчі дільниці прийшло лише 57% громадян (при необхід-них 60%). Тим не менше, 60% тих, що прого-лосили, висловилися за президентську форму правління. Президент пропонував також повернутися до мажоритарної системи вибо-рів і зменшити законодавчий орган наполо-вину, а перебування на посаді глави держави збільшити до 5 років.

З 1999 р. парламент фактично диктував президенту умови політичних стосунків у країні. На противагу президентському про-екту конституційної реформи він запро-понував два свої варіанти. У першому передбачалося проголошення Молдови парламентською республікою, в якій главу держави обирав би парламент. У другому – розширення самостійності уряду, який міг би взяти всю повноту відповідальності за економічні програми. Спільна президентсько-парламентська комісія, створена для узгод-ження трьох проектів, не прийшла до спільної думки. За таких умов парламент 5 липня 2000 р. більшістю голосів (90) прийняв закон про перетворення Молдови в парламентську республіку, а президента вже обирав парламент.

Проте п’ять турів президентських виборів виявилися безрезультатними. З огляду на це глава держави призначив дострокові парла-ментські вибори на березень 2001 р. У них взяло участь 18 політичних сил і 10 неза-лежних кандидатів. Компартія свою кампанію розгорнула під гаслами посилення соціальної політики, відновлення економіки, підтримки колективних форм господарювання на селі, зміцнення відносин з Росією, Білоруссю. Тоді голосувало 67,52% громадян. До законодав-чого органу увійшли лише Компартія (50,01%, 71 мандат), виборчий блок “Союз Брагіша” (13,36%, 19 мандатів) і прору-мунська Народна християнсько-демократична партія (8,24%, 11 мандатів). 4 квітня 2001 р. парламент 89 голосами обрав президентом країни комуніста В. Вороніна (депутати від Народної християнсько-демократичної партії не голосували).

У 2001 р. за ініціативою Компартії законо-давці ухвалили конституційну поправку, за якою після трьох безуспішних спроб обрання глави держави парламент розпускався і призначалися дострокові вибори. У 2003 р. в країні було проведено адміністративно-територіальну реформу. Замість попередніх 9 повітів, одної муніціпії і 2 адміністративно-територіальних формувань утворено 32 пові-ти, 5 муніципій і одну автономію (Ґаґаузьку).

На парламентські вибори 2005 р. всі основні політичні сили йшли з лозунгом євроінтеґрації. Причому, партії, які входили до виборчого блоку “Демократична Молдова” (правоцентристський блок “Наша Молдова”, лівоцентристська Демократична партія і права Соціал-ліберальна партія висловлюва-лися за вихід з СНД. Парламентськими тоді стали Компартія (46,1% і 56 мандатів), “Наша Молдова” (29,41%, 23 мандати), Народна християнсько-демократична (9,7%, 11 манда-тів), Демократична (8 мандатів) і Соціал-ліберальна (3 мандати) партії. Новий склад парламенту прийняв закон про особливий правовий статус Придністров’я і зафіксував за реґіоном територіальну автономію.

У 2006 р. парламент переобрав на наступний термін президентом країни лідера Компартії М. Вороніна. Оскільки за конститу-цією вибори глави держави є альтернатив-ними, а опозиція відмовилася виставити свого кандидата, то на противагу М. Вороніну формально балотувався президент академії наук комуніст Г. Дука. Участь у голосуванні взяли депутати від Компартії, Демократичної і Народної християнсько-демократичної пар-тії та три незалежних депутати. У підсумку за діючого президента віддали свої голоси 75 з 78 депутатів (для обрання вистачає 61 голос). Парламентарії від фракції “Наша Молдова” (23 депутати) вибори бойкотували.

Воронін Володимир (1942 р.н.) народився у російсько-молдовській родині. Фахівець в галузі харчової промисловості. Закінчив академію міністерства внутрішніх справ СРСР. Займав партійні посади, був головним міліціонером Молдавської РСР (1989–1990). З 1994 р. – лідер Компартії Молдови. На президентських виборах 1996 р. набрав 10,2% голосів.

Ґаґаузька автономія. У другій половині 80-х років пожвавилося національне життя ґаґаузів. Національно свідома інтеліґенція навесні 1988 р. утворила дискусійний клуб “Ґаґаузький народ”. Тоді ж виникли гро-мадські рухи “Єдність” і “Батьківщина”. 21 травня 1989 р. ці три сили створили єдиний суспільно-політичний рух Гагаузький народ. Проте прийняті ним документи (питання автономії, функціонування мови) офіційний Кишинів відкинув. 12 листопада 1989 р. з’їзд представників ґаґаузького народу прийняв Декларацію, в якій містилася правова основа створення Гагаузької автономної республіки. 19 серпня 1990 р. на черговому з’їзді було проголошено Ґаґаузьку республіку у складі СРСР зі столицею в Комраті і повний розрив з молдовською державністю. 27 жовтня 1990 р. відбулися перші вибори гагаузького парламенту. 1 грудня 1991 р. всеґаґаузький референдум підтвердив державну незалеж-ність і обрав першого президента (башкана) – С. Топала. Проте всі дії ґаґаузів молдовське керівництво не визнавало і намагалося силою повернути попередній політичний стан.

У 1994 р. молдовський парламент прийняв “Закон про особливий статус Ґаґаузії”, за яким вона отримала автономію, що було закріплено у конституції Молдови. До складу автономного утворення увійшло 32 населені пункти: одна муніципія (Комрат), 2 міста, 27 сіл і 2 залізничні станції. Адміністративним центром стало місто Комрат. 31 жовтня 1995 р. було прийнято власну символіку (прапор і герб). Офіційними мовами визнано молдовсь-ку, ґаґаузьку і російську. Діловодство з уста-новами, які розташовані за межами Ґаґаузії, ведеться молдовською і російською мовами. Вищою посадовою особою Ґаґаузії є її глава (башкан). Він обирається на 4 роки і за поса-дою входить до складу уряду Молдови. Ви-щий представницький орган (Народні збори) творять 35 депутатів, які обираються на 4 ро-ки. Вищим органом виконавчої влади є Виконавчий комітет. Судову владу представ-ляє Трибунал. У 2006 р. в Ґаґаузії проживало 155,7 тис, мешканців, зокрема ґаґаузи (82%), молдовани (7,8%), болгари (4,8%), росіяни (2,4%), українці (2,3%).

Останнім часом значну допомогу Ґаґаузія отримує від Туреччини. З її допомогою збудо-вана система водопостачання, у м. Чадир-Лунге відкрито молдово-турецький ліцей (його випускники мають можливість продов-жувати навчання у вищих школах Туреч-чини).

Економіка. Сьогодні Молдова перебуває на етапі переходу до ринкової економіки. Реформи, проведені в останні роки, зумовили певні структурні зміни. На приватний сектор у 2006 р. припадало більше 70% ВВП. Діють вільні економічні зони. Значні інвестиції надходять від зарубіжних фінансово-бан-ківських структур (Румунія, Росія, США, Німеччина, Японія та ін.). Населення зайняте у сільському господарстві й побутовій сфері (42%), промисловості (12%), освіті (13%), охороні здоров’я і соціальній сфері (7,9%).

За обсягами виробництва ВВП у 2005 р. Молдова була на 141 місці у світі: $ 8,56 млрд або $ 2 374 на душу населення. Розвинута деревообробна промисловість, виробництво меблів, обробка шкіри, поліграфія. Державні підприємства становлять близько 6%. У сільському господарстві переважають зернові й технічні культури. Є численні виноградні й тютюнові плантації. Молдова експортує товари майже у 80 країн. Користуються попитом молдовські вина, коньяки, фруктові консерви, килими, трикотажні вироби. У зовнішньоторговельному обігу Молдови українська частка становить 20%.


3. Проблема територіальної цілісності.


Мовна проблема виявилася тією силою, яка консолідувала мешканців на лівому березі Дністра (до 1940 р. ця територія входила до складу УРСР). Водночас партійна номенкла-тура реґіону вирішила використати невдово-лення мас для зміцнення своїх позицій. Стихійні протести швидко перетворилися на організовану політичну силу. З цього часу протистояння центру з реґіоном почало набу-вати характеру “боротьби законів”. Вибори до республіканського і місцевих органів влади довершили політичне структурування двох сторін конфлікту. При владі опинилися полі-тичні сили, абсолютно протилежні за своїм ідеологічним і політичним спрямуванням.

Після того як Верховна рада Молдови прийняла Декларацію про державний суве-ренітет, у Тирасполі відбувся Другий з’їзд народних депутатів Придністров’я усіх рівнів. Його делегати 2 вересня проголосили створення Придністровської Молдавської республіки (ПМР) і наміри розбудовувати власну державність поза межами Молдови.

Територія і кордони. Площа – 3 567 км2. Основна частина території, за винятком Бендер, знаходиться на лівому березі Дністра. Межує з Україною і Молдовою (по р. Дністер). Політичний і адміністративний центр – Тирасполь. Найбільші міста – Дубосари, Рибниця. Населення – майже 555,5 тис. (2004). Щільність – 150 осіб на 1 км2. 69% проживає у містах. Національний склад – молдовани (31,9%), росіяни (30,3%), українці (28,8%), болгари, євреї, ґаґаузи, німці та ін. Більшість мешканців – православні (московського патріархату), решта – старообрядці (ліповани), римо-католики, іудеї. Вищі органи влади: Глава держави – президент, вищий представницький орган – Верховна рада. Дозволено подвійне гро-мадянство. На символах (прапор і герб) з 2000 р. є радянська символіка (серп і молот). Гімн – “Ми славимо тебе, Придністров’я!”. Офіційні мови: молдовська, українська, російська. Адміністра-тивно-територіально поділена на 5 районів і два міста центрального підпорядкування (Тирасполь і Бендери). Грошова одиниця – придністровський рубль. Інтернет-домен – власного немає, використовується: .md i .ru. Телефонний код – +373. Часовий пояс – UTC +2.

З цього часу суспільно-політичні процеси в краї відбувалися в умовах гострого збройного протистояння і активної російської підтримки сепаратистів. Певну перспективу для Придністров’я давали нові проекти реорганізації СРСР, за якими ПМР мала отримати повноправний статус суб’єкта оновленого Союзу. У червні 1991 р. стосунки між офіційними Кишиневом і Тирасполем ще більше загострилися через проблему грома-дянства. Прийнятий молдовським парла-ментом “Закон про громадянство Республіки Молдова” унеможливлював подвійне грома-дянство. Мешканцям, які залишили за собою російське громадянство, заборонялося займа-ти державні та військові посади. Це особливо торкнулося військовослужбовців російської 14-ї армії, яка дислокувалася на лівому березі Дністра. Конфлікт набув ознак військово-політичної кризи, посилилася конфронтація. У серпні 1991 р. І. Смірнов, лідер ПМР, прибув до Києва із зверненням Верховної ради ПМР про включення цієї території до складу України. Однак, біля виходу з готелю, де він зупинився, І. Смірнова захопили молдовські спецслужби і вивезли до країни.

Доречно зазначити, що коли Придністров’я в 1940 р. за вказівкою з Москви вилучили зі складу Української РСР і включили до складу Мол-давської РСР, договору між двома республіками не було підписано. Отже, зміна державних кордо-нів юридично до сьогодні не оформлена. – М.К.

На референдумі 1 грудня 1991 р. більшість мешканців Придністров’я висловилося за будівництво самостійної держави. Керівни-кам ПМР це дало певне леґітимне підґрунтя для формування власних владних структур. Був сформований загін національної ґвардії, міліцейські підрозділи. Командування 14-ї армії передало їм 20 тис. одиниць зброї. Перша значна збройна сутичка між рес-публіканськими силовими структурами і цими формуваннями відбулася 13 грудня 1991 р. До середини березня 1992 р. ґвардійці, міліція за допомогою російських козаків фактично витіснили силові структури офіційного Кишинева з лівого берега Дністра.

28 березня 1992 р. молдовський уряд запровадив у країні надзвичайний стан і спробував силою відновити політичну владу та територіальну єдність. Проте на цей час Молдова ще не мала реґулярних збройних сил, армія лише формувалася. Натомість ПМР спиралася на частини 14-ї армії, загони російських козаків, власну національну ґвардію і міліцію. У квітні реґіон відвідав віце-президент Росії О. Руцькой і висловив свою підтримку незалежності Придністров’я.

Зважаючи на безперспективність воєнних дій, молдовська влада почала шукати посередників, щоб припинити кровопролиття. 21 липня президенти Молдови і Росії підпи-сали в Москві мирну угоду про принципи врегулювання конфлікту. Однак, сутички продовжувалися. Молдовська сторона вдава-лася до наступальних дій і позиційної оборо-ни. Придністровці використовували систе-матичні контрнаступи, терористичні акти, диверсійні заходи.

Наприкінці 1992 р. за посередництва України і Росії між офіційними Кишиневом і Тирасполем почалися прямі переговори. Згодом до них приєдналися представники місії ОБСЄ в Молдові. Вони запропонували план врегулювання конфлікту, який виявився сприйнятливішим за Московську угоду. Він передбачав надання Придністров’ю “особли-вого державного і юридичного статусу” та ґарантував широку автономію в межах єдиної Молдови. Для розвитку цього плану керів-ники Молдови і ПМР 28 квітня 1993 р. підписали спільну Заяву, яка окреслила головні напрямки переговорів до визначення державно-правового статусу Приністров’я. Були також підписані документи про взаємини у фінансовій сфері, транспорті. Проте широкомасштабної політичної угоди так і не уклали.

Центральною подією стало підписання 8 травня 1997 р. у Москві Меморандуму про основи нормалізації відносин між Молдовою і Придністров’ям. У цьому документі вперше з’явилося поняття “країн-ґарантів” в особі Росії та України. Проте Молдова і ПМР по-різному бачили майбутню державність. Офіційний Кишинів дотримувався ідеї надан-ня Придністров’ю лише “широкої автономії”, а Тирасполь – реорганізації Молдови у федеративну державу.

У липні 1999 р. відбулися чергові консуль-тації з питань врегулювання придністровської кризи за участю України, Росії, ОБСЄ. Однак, конфліктуючі сторони залишилися на попе-редніх позиціях. Розпочатий діалог був припинений і відновився лише в липні 2002 р. З часом молдовська сторона визнала, що вирішити проблему розколу країни можна лише шляхом її федералізації. Основні до-мовленості про це практично були досягнуті наприкінці 2003 р. Однак Молдова відмови-лася підписати документ, вважаючи неприй-нятним одне з його положень, а саме – пере-бування на території ПМР російського військового контингенту впродовж 20 років. Врешті-решт молдовський парламент у 2005 р. прийняв закон про особливий право-вий статус Придністров’я, в якому зафіксо-вано його територіальну автономію. У вересні 2006 р. в ПМР відбувся референдум з приво-ду державності. 92% голосуючих вислови-лися за незалежність та тіснішу інтеґрацію з Росією. ЄС відмовився визнати результати цього референдуму.

Згідно з Московською угодою 1992 р. 14-а армія мала чітко дотримуватися нейтральної позиції. Незабаром вона отримала статус миротворчих сил. Однак, росіянам самотужки врегулювати становище не вдалося. Незва-жаючи на те, що 1999 р. Росія зобов’язалася вивести свої війська з Придністров’я до 2001 р., це зобов’язання не було виконаним. На початку 2007 р. в Придністров’ї перебу-вало 1 500 військових, з яких 350 мали статус миротворців. Решта військових охороняло склади з боєприпасами, які залишилися ще від радянських часів.

ПМР – економічно розвинутий реґіон. З корисних копалин там є родовища будівель-ного вапняку, ґравію, піску, глини. Провідне місце займає легка (41%) і харчова (30%) промисловість. Є понад 130 великих про-мислових підприємств. Найбільші центри виробництва – Тирасполь, Бендери, Рибниця. Основа енергетики – Молдовська ГРЕС (у 2005 р. всі акції викупило РАО “ЄЕС Росії”) і Дубосарська ГЕС. Понад 80% земельних угідь займають чорноземи, а лісові масиви – 10% території. Зберігаються колективні форми господарства. Основні галузі – зернова, плодоовочева, виноробна.

У 2004 р. ВВП становить $ 417 млн, а зов-нішьоторговий оборот у 2005 р. – $ 1,3 млрд ПМР експортує електротехнічні вироби, електроенергію, будматеріали, сільськогоспо-дарські продукти та ін. Серед імпорту пере-важають природний газ, мінеральні добрива, сільськогосподарські машини, автотранспорт, побутова техніка та ін. Основним торговим партнером є Росія (80%).

Зовнішня політика. Молдова – член ООН (2 березня 1992), член Ради Європи (1995). Бере участь у програмі НАТО “Партнерство задля миру” (березень 1994). У серпні 2006 р. підписала індивідуальний план дій, який не припускає членства в НАТО. У 1994 р. країна підписала Угоду про партнерство і співро-бітництво з Євросоюзом. У грудні 2003 р. єврокомісар з питань розширення ЄС заявив, що ЄС розглядає Молдову як особливого партнера. Як наслідок розвиток цієї заяви у лютому 2005 р. офіційні Брюссель і Кишинів підписали “Індивідуальний план дій”, у молдовській столиці було відкрито представ-ництво Єврокомісії.

Невизначеними залишаються відносини Молдови з Румунією. Між двома державами не укладено базового політичного договору. Наприкінці 2005 р. М. Воронін негативно розцінив висловлювання румунського глави держави про національну ідентичність румун і молдован і неприйнятність ідеї об’єднання Молдови і Румунії в одній державі. Щоб загладити неприємний міждержавний інци-дент, румунський президент заявив у грудні цього ж року, що офіційна влада Молдови має отримати політичний контроль над всією територією країни відповідно до її конституції.

В останні роки Молдовою зацікавився Євросоюз, що пов’язано з тим, що 2007 р. до нього вступила Румунія, а багато громадян Молдови (більше 600 тис. на початок 2007 р.) мають подвійне громадянство і з румунсь-кими паспортами можуть протягом трьох місяців перебувати без візи в державах ЄС.

Наприкінці 2003 р. погіршилися відносини Молдови з Росією, передовсім через дисло-кацію російських військ у Придністров’ї. У 2005 р. Росія запровадила ряд економічних санкцій проти Молдови: заборонила імпорт молдавського вина і сільськогосподарської продукції (вони не торкнулися Прид-ністров’я).

Стратеґічно важливим для Молдови є південно-східний напрямок зовнішньої полі-тики. 27 грудня 1991 р. країна визнала державну незалежність України, а 10 березня 1992 р. між цими державами були встанов-лені дипломатичні відносини. Основою розвитку молдовсько-українських зв’язків став Договір про добросусідство, дружбу і співробітництво (23 жовтня 1992 р.). На сьогодні укладено майже 60 угод і прото-колів, які стали правовою основою відносин цих двох держав. У березні 1993 р. в Киши-неві було відкрито українське посольство. Питання активізації економічного співробіт-ництва, статусу національних меншин були центральними в двосторонніх переговорах між Молдовою та Україною у лютому 1995 р. Для поліпшення торгово-економічного спів-робітництва була створена міжурядова комі-сія. Було підписано угоди про вільну торгів-лю, недопущення подвійного оподаткування, спільні фінансово-промислові групи, ґарантії пенсійного забезпечення, консульська кон-венція тощо. Угода про митний союз (18 квіт-ня 1997 р.) пов’язана з тим, що основний транзит молдовських товарів йде через українську територію. У жовтні 1998 р. в Кишиневі відбулися тристоронні переговори за участю президентів України, Молдови і Румунії. Сторони домовилися про створення європейських реґіонів “Верхній Дунай” і “Нижній Прут”. За результатами зустрічі підписано молдовсько-українську угоду про економічне співробітництво на 1998–2008 рр.

Важливими у двосторонніх відносинах були питання, пов’язані з проблемою Придністров’я. Україна є одним з ґарантів мирного врегулювання цього конфлікту. У липні 1996 р. молдовська сторона запросила українських миротворців на придністровську територію. Упродовж другої половини 90-х років велися переговори про демаркацію (позначення на місцевості) державного кордо-ну, договір про який було підписано 19 серп-ня 1999 р. Сама ж демаркація відбувалася протягом 2002–2006 рр.

Отже, взаємне узгодження і вирішення актуальних політичних питань, інтенсивне економічне співробітництво свідчить, що Молдова як прикордонна держава є одним із стратегічних партнерів України.


Додаток

Витяг з Конституції Республіки Молдова (29 липня 1994 р.)

Стаття 1. Держава Республіка Молдова

1) Республіка Молдова – суверенна і незалежна, єдина і неподільна держава.

2) Форма державного правління – республіка.

Стаття 11.

Республіка Молдова – нейтральна держава

Стаття 13. ... Державною мовою є молдовська, яка заснована на латинській ґрафіці.

Стаття 18. ... Громадяни Республіки Молдова не можуть бути громадянами інших держав...

Стаття 111. ... Населеним пунктам лівобережжя Дністра, а також деяким населеним пунктам півдня Республіки Молдова можуть бути надані особливі форми і умови автономії відповідно до особливого статусу, встановленого органічними законами.

Заключні і перехідні положення

Про особливий статус Ґаґаузії (Ґаґауз Ері)

Стаття 1. Ґаґаузія (Ґаґауз Ері) – це територіальне автономне утворення з особливим статусом як форми самовизначення ґаґаузів і є складовою частиною Республіки Молдова...

Стаття 2. Управління в Ґаґаузії здійснюється на основі Конституції Республіки Молдова ...

Стаття 3. Офіційними мовами Ґаґаузії є молдовська, ґаґаузька і російська.

Стаття 7. Представницьким органом Ґаґаузії є Народні збори, які мають право прийняття нормативних актів у межах своєї компетенції.

Стаття 14. Вищою посадовою особою Ґаґаузії є її глава (башкан) ... Глава Ґаґаузії має бути громадянином Республіки Молдова, бути старшим за 35 років і володіти ґаґаузькою мовою.

проектні технології

Орислава Турчинська


Проектне навчання в географії


Сучасна методика з географії активно впроваджує у навчальний процес нові педа-гогічні технології, серед яких – проектне навчання. Вони дають змогу активізувати навчальний процес з географії, урізноманіт-нити структуру уроку, стимулювати само-стійну пізнавальну діяльність учнів.

Слово “проект” у перекладі з латинської означає “кинутий вперед”. У педагогічній літературі проектне навчання розглядається як план певного виду практичної діяльності. Розробили та обґрунтували метод проектів американські педагоги. Теоретичною базою методу проектів є педагогічні погляди Д. Дьюї, за якими розглядав навчальний процес, як шлях послідовного розв’язання проблем. Такі підходи до навчання не є новими для української школи, вони використовувались у перші десятиліття ХХ століття, але були засуджені як буржуазні.

Г. Ващенко у своїй праці “Загальні методи навчання” [3] запропонував таку класифіка-цію методів навчання: пасивні, напівактивні, активні. Головним критерієм визначення методу є співвідношення пасивності й активності учня у навчальному процесі. Метод проектів він зарахував до активних методів навчання (методи пошуків, дослідні методи). Метою навчального процесу при використанні активних методів є: виховати ініціативну, самостійну, здатну реалізувати свої творчі здібності особистість, формувати у школярів активну життєву позицію, вміння самостійно орієнтуватись у життєвих ситуа-ціях, знаходити способи розв’язання проблем. Учень при активних методах навчання є суб’єктом педагогічного процесу, він здобуває знання, які йому необхідні.

Г. Ващенко, описуючи метод проектів, відзначає, що для цього методу характерний практичний ухил навчання та зв’язок з жит-тям дитини і навколишнім середовищем. Він не тільки об’єднує теорію з практикою, в його основі лежать творчі пошуки учнів [3]. Метод проектів викликає у дітей цікавість до навчання і найкраще готує їх до життя: “Складаючи проекти, діти головну увагу звертають на те, щоб найкраще зробити якусь справді корисну роботу. Що ж до шкільних знань та навичок, то вони є тільки засіб до кращого виконання роботи” [ 3].

Метод проектів розвиває логічне мислення дитини. Використовуючи класифікацію мето-дів навчання за рівнями самостійної пізна-вальної діяльності учнів, яку запропонували І.Я. Лернер і М.М. Скаткін, їх можна віднести до пошуково-дослідницьких методів. Діяль-ність школярів тоді спрямована на вирішення проблеми, яку формулює вчитель і яка є актуальною для учнів. Наприклад, вирі-шується важлива екологічна проблема: “Яким чином можна покращити рівень екологічної ситуації у нашому місті (селі)?”, або “Як можна знизити рівень забрудненості у нашому місті (селі)?”

В.П. Корнєєв, аналізуючи проектне нав-чання географії, підкреслює, що, застосо-вуючи метод проектів, вчитель вибирає таку тему, яку зручно і легко розчленувати на підтеми. Кожна з них має досліджуватись, описуватись і опрацьовуватись окремими учнями або невеликими групами учнів [14].

Метод проектів має такі головні ознаки:

– чітко поставлені перед учнями навчальні ці-лі й завдання;

– побудова послідовної процедури досягнен-ня цілей;

– організація самостійної роботи учнів, спря-мованої на вирішення проблемних нав-чальних завдань;

– забезпечення досягнення запланованого ре-зультату; [7]

Проектну технологію сьогодні розгля-дають як цілісну систему дидактичних засо-бів, що складається з мети, завдання, змісту, методів, прийомів.

Проектна технологія передбачає діяльність учнів, спрямовану на:

– інтегрування знань, умінь, на самостійний пошук нових знань;

– формування умінь проектувати (постановка проблеми, її дослідження, пошук і розв’я-зання, конструювання проекту, оцінка і впровадження;

– використання пошукових, дослідницьких, творчих методів і засобів навчання;

– практичне застосування знань;

– розвиток критичного мислення учнів;

– набуття учнями комунікативних навичок і вмінь, уміння працювати в групі;

– формування почуття відповідальності за прийняття рішень;


Основою методу проектів є проблемне навчання, яке передбачає пошуки способів розв’язання проблемних ситуацій [8].

Проектне навчання орієнтоване на інди-відуальну, групову або парну діяльність учнів, яка здійснюється протягом певного часу: уроку, тижня, місяця і більше.

Проектне навчання може бути однопред-метним, міжпредметним, позапредметним. За місцем у навчальному процесі проекти можуть бути тематичними, підсумковими, випереджуючими. За метою і результатами діяльності у процесі вивчення географії можна реалізувати такі типи проектів [12]:
  • дослідницькі: вивчаючи природні особли-вості, населення, господарство реґіону, учні можуть розробляти проекти побудови доріг, залізниць, створення заповідних територій, дослідження демографічної ситуації, еколо-гічних проблем;
  • творчі: спільне видання журналу, написан-ня книжки, альманаху, постановка вистави, проведення географічного свята, вечора;
  • інформаційні: збір інформації про геогра-фічні об’єкти, явища природи, проведення її аналізу, щоб зробити аргументований висно-вок;
  • практичні: прокладання екологічної сте-жини, висадження дерев, догляд за парком, розчищення джерел, русел річок;
  • ігрові: проведення ділових ігор (засідання кабінету Міністрів, проведення симпозіумів, конференцій, круглих столів).

Г. Ващенко пропонує таку структуру робо-ти над проектом:
  1. Скласти план роботи за заданим проектом.
  2. Виконання цього плану.
  3. Підвести підсумки роботи, скласти звіт.


Сучасна література з проектного навчан-ня пропонує такі етапи роботи над проек-том:

I. Актуалізація проблеми:
  • аналіз проблеми;
  • визначення теми, мети і завдань проекту;

II. Планування роботи:
  • визначення плану дій;
  • визначення джерел інформації;
  • визначення методів, засобів і напрямків діяльності;
  • визначення критеріїв оцінки результату;
  • визначення способів представлення резуль-татів (форма звіту);
  • поділ на групи, розподіл обов’язків.

ІІІ. Здійснення проекту:
  • збір інформації, її аналіз;
  • конкретна практична діяльність з реалі-зації проекту;
  • формулювання висновків;
  • оформлення цілісного проекту;

IV. Звіт і презентація проекту.

V. Оцінка й самооцінка результатів роботи, самого проекту.

Метод проектів – один із шляхів ефектив-ного навчання й виховання особистості. Успішна реалізація його в навчальному про-цесі потребує високої кваліфікації педагога, володіння теоретико-методичними знаннями проектної технології. Обираючи метод проек-тів, важливо вдало вибрати назву проекту, яка повинна відповідати реаліям сучасного жит-тя, інтересам і здібностям учнів. Мета і зав-дання проекту повинні бути конкретно визна-чені й спрямовані на реальний результат. Характеризуючи проект, учням потрібно з’ясувати його зміст, визначити тривалість у часі, кількість учасників, методи здійснення, основні етапи проекту, потреби (ресурси), кінцевий результат і форму представлення.

Що стосується географії, то впровадження проектного навчання дає учням можливість зрозуміти практичне значення географічної освіти і формує в них відповідні життєві компетенції.

Пропонуємо вам зразки проектів.



Інформаційно-дослідницький проект.